Георгій Васильович Чичерін народився 12 листопада 1872 року в селі Варта Кірсанівського повіту Тамбовської губернії. Його батько, Василь Миколайович Чичерін, хоч і не займав великих дипломатичних постів, проте протягом 18 років служив і в Головному архіві МЗС Росії, і в російських представництвах в Бразилії, Німеччині, Італії, Франції. Мати, Жоржіна Єгорівна Мейєндорф, родинними зв'язками була пов'язана з відомими російськими дипломатами. Георгій Васильович пізніше писав в автобіографічних замітках, що він "зростав серед всіляких спогадів з дипломатичного миру, дихав цим повітрям". З раннього дитинства він багато читав, вивчав іноземні мови, вже з юних років вільно розмовляв кількома з них. "Всі шляхи відкриті тому, - писав Георгій Васильович, - хто знає головні іноземні мови..." З 1884 року він вчиться в гімназії, спочатку в Тамбові, а потім у Петербурзі. У 1891 році вступив на історико-філологічний факультет Петербургського університету. Після закінчення університету Георгій пішов батьківським шляхом.
У 1898 році Чичерін вступив на роботу в Державний і Петербурзький головний архіви МЗС. Він брав участь у створенні "Нарису історії міністерства іноземних справ Росії", в основному працював над розділом по історії XIX століття, коли міністром закордонних справ був А.М. Горчаков. Знайомство з архівними документами, історичною літературою, мемуарами державних діячів і дипломатів XIX століття допомогло йому в подальшій дипломатичній діяльності. Його перу належить монографія про Горчакова.
На початку 1904 року Чичерін поїхав до Німеччини, де познайомився з соціал-демократами. У Берліні Чичерін увійшов до складу Російського інформаційного бюро. Особливий відділ департаменту поліції в Петербурзі направив 13 квітня 1907 року в Париж завідуючому російською закордонною агентурою розпорядження "з'ясувати деякого Орнатського, який проживає в Берліні...". У відповіді на цей запит значилося наступне: "Псевдонімом А. Орнатський... користувався... Чичерін, племінник відомого історичного діяча Чичеріна. Це - дуже багата людина, яка позичила партії... 12 тисяч марок. Він є одним з натхненників соціал-демократичного бюлетеня, що друкується німецькою мовою в Берліні...".
З 1907 року Георгій Васильович жив у Парижі. Він охоче співпрацював з газетами соціал-демократичного напрямку і брав участь у виданні і поширенні російськомовної газети "Моряк". На початку Першої світової війни Чичерін переїхав до Лондона, де співпрацював з багатьма соціалістичними і профспілковими органами друку. Він також писав статті для газети, що видавалися в Парижі: "Наше слово" під псевдонімом "О" або "Орн" (Орнатський). Його виступи в цей період присвячені проблемам англійського робочого руху.
Після лютого 1917 року Чичерін став секретарем Російської делегатської комісії, яка сприяла поверненню в Росію політичних емігрантів. Він активно виступав проти війни, і в серпні того ж року англійські власті заточили його в одиночну камеру Брікстонської в'язниці - за "антибританську діяльність". Але про Чичеріна пам'ятали в Росії. Багато з керівних діячів партії добре знали Чичеріна по роботі в еміграції і пророкували йому пост голови зовнішньополітичного відомства.
Англійському посольству в Петрограді було відомо, що радянський уряд планує призначити Г.В. Чичеріна на керівний пост у щойно створеному Наркоматі із закордонних справ. 27 листопада 1917 року англійський посол Д. Б'юкенен отримав відповідну ноту НКЗС з вимогою зробити кроки для повернення Чичеріна на батьківщину. Оскільки англійці барилися з відповіддю, радянський уряд припинив видачу виїзних віз для британських громадян, які перебували в Росії, доти, доки Чичерін не буде звільнений.
3 січня 1918 року Чичеріна випустили з Брінкстонської в'язниці і того ж дня він виїхав в Росію. За п'ять днів він був призначений "товаришем Наркома". Після підписання Брестського миру Георгій Васильович в березні 1918 року був призначений виконуючим обов'язки наркома і переїхав у Москву. 30 травня Чичерін стає наркомом.
Його сильною стороною була прекрасна освіта і знання іноземних мов, а слабою - "нестача командирства". Але глава радянського уряду В.І. Ленін його дуже цінував і нерідко брав під захист від необґрунтованих нападок. У вересні 1918 року визначився перший склад Колегії НКЗС, до якої увійшли Г.В. Чичерін, Л.М. Карахан, Л.Б. Каменєв, П.І. Стучка. Однак життя внесло свої корективи, і двоє останніх незабаром вийшли зі складу Колегії. 18 жовтня 1918 року був підписаний Декрет РНК РСФСР про організацію консульств. З ініціативи Чичеріна була створена широка консульська мережа в Китаї, Ірані й інших країнах, у тому числі на території СРСР у вигляді так званих дипагентств.
У рамках Брест-Литовського мирного договору нова Росія встановила дипломатичні відносини з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною. Але тільки в Берліні існувало офіційне дипломатичне представництво. Напівофіційні місії Росії - в Берні, Лондоні і Стокгольмі, тобто в країнах з іншого воюючого табору. Зі всіма керівниками перших радянських дипломатичних представництв Чичерін вів регулярну переписку, давав поради і вказівки. Після поразки білого руху військове і політичне становище Радянської Росії значно зміцнилося. Георгій Васильович приступив до організації роботи Наркомзакордонсправ у мирних умовах.
Протягом трьох років заступником Чичеріна був Л.М. Карахан. Їхня "спільна політична робота" включала і роздуми над перспективами розвитку відносин з окремими країнами, і ведення мирних переговорів, і зустрічі з багатьма політичними діячами Заходу і Сходу. Ось лише деякі її аспекти: мирні переговори з республіками Прибалтики та нашими східними сусідами - Афганістаном, Іраном і Туреччиною і укладення з ними перших рівноправних договорів, участь у першій повоєнній міжнародній конференції в Генуї, підписання знаменитого Рапалльського договору з Німеччиною, що означав прорив дипломатичної й економічної блокади, участь в роботі Лозаннської конференції по підготовці мирного договору з Туреччиною і встановленню режиму Чорноморських проток, підписання в 1925 році в Парижі радянсько-турецького договору про ненапад і нейтралітет та підписання такого ж договору в 1927 році з Іраном тощо.
Готуючись до економічної конференції в Генуї, Чичерін включив до складу делегації найкращих економістів. Всі дні, з 10 по 16 квітня 1922 року, в Генуї були заповнені засіданнями, переговорами, зустрічами. Чичерін пояснював, що Радянську Росію і капіталістичні країни розділяють погляди на долю світу, а приїхала радянська делегація для того, щоб встановити ділові відносини з торговельно-промисловими колами всіх країн, і якщо її умови будуть прийняті, то контакт буде можливим. Відразу ж стало ясно, що Радянська Росія не буде сплачувати борги так просто, а погодиться на це лише в тому випадку, якщо борги ці будуть компенсовані кредитами, які підуть на відновлення народного господарства. Чичерін зажадав визнання радянських контрпретензій, встановлення миру на кордонах Радянської Росії, юридичного визнання Радянського уряду. І нарешті, Чичерін висунув пропозицію про загальне роззброєння і мирне співіснування.
Тоді, в 1922 році, головною подією в рамках Генуезької конференції стало підписання Рапалльського договору між Росією і Німеччиною. Це був перший для післяреволюційної Росії договір з однією з провідних європейських держав - Німеччиною, прорив ізоляції, що означав для обох, перехід до масштабної взаємної торгово-економічної і політичної співпраці. Дві держави домовилися визнати один одну де-юре і встановити дипломатичні відносини, відмовитися від взаємних претензій, взаємно надати режим найбільшого сприяючого. Нарком зіграв провідну роль у виведенні Росії з міжнародної ізоляції, настанні смуги дипломатичного визнання нашої країни.
Чичерін мав феноменальну пам'яттю і здібності до іноземних мов. Він вільно читав і писав на основних європейських мовах, знав латинь, староєврейську, хінді, арабську. Секретар Чичеріна Короткін розказував, що в Польщі і прибалтійських країнах "він виголошував промови мовою держави, в якій знаходився". Майже як легенду переказують той випадок, коли він виступав в Генуї французькою і тут же сам блискуче переклав її на англійську.
Згадують і про те, що Георгій Васильович підписав разом з німецьким міністром Ратенау Рапалльський договір на німецькій мові без російського перекладу.
А блискучі, енциклопедичні знання Чичеріна в усіх областях, його найвища інтелігентність увійшли в історію російської і міжнародної дипломатії.
У першій половині 1921 року сформувалася загалом структура НКЗС, яка проіснувала з деякими змінами до початку Другої світової війни. Чичерін пропонував створити відділи по основних країнах, укріпити економіко-правовий відділ і відділ друку й інформації, в тому числі старими фахівцями.
Георгій Васильович очолював радянську делегацію на конференції в Лозанні, де зайнята ним принципова позиція сприяла подальшому розвитку руху народів Сходу за національну незалежність.
Однак внутрішня дипломатія нерідко забирала більше часу і нервів, аніж дипломатія зовнішня. Колишній радянський дипломат Г.З. Беседовський, який залишився в Парижі в 1929 році, визнавав, що "Чичерін був, безсумнівно, видатною фігурою, з великим державним розмахом, широким кругозором і розумінням Європи". "Перші роки НЕПу, - відмічав Беседовський, - особливо пробудили ентузіазм роботи у Чичеріна. У ці роки навіть постійні інтриги Літвінова не вбивали в ньому волі до роботи".
Багато що змінилося для Чичеріна у зв'язку з відходом В.І. Леніна в кінці 1922 року від активної політичної діяльності. Спадкоємці Леніна почали запеклу боротьбу за лідерство і владу в партії і державі.
М.М. Літвінов зумів правильно оцінити співвідношення сил і підтримав Сталіна. "Почавши з 1923 року запеклу боротьбу з Чичеріним, - писав Беседовський, - Літвінов вів цю боротьбу, не вибираючи засобів. Він відкрито третирував Чичеріна перед чиновниками Наркомзакордонсправ, відміняв його розпорядження, закреслював на офіційних доповідях його розпорядження і ставив свої. Весь апарат Наркомату брав участь у цій боротьбі, розділившись на дві групи: "чичеринців" і "літвіновців", причому обидві групи вели боротьбу, дуже мало піклуючись про інтереси роботи". У НКЗС ці групи називалися "західниками" і "східняками".
Суть розбіжностей між "західниками", яких підтримувало багато діячів Комінтерну, і "східняками" полягала в тому, що перші орієнтувалися на швидку перемогу "світової революції" передусім в передових країнах Європи і США та розраховували на підштовхування революції в слаборозвинених країнах, передусім в країнах - сусідах СРСР. Інша група "дотримувалася, - зі слів працівника апарату Комінтерну Г.І. Сафарова, - того погляду, що ні в Туреччині, ні в Персії, ні на Близькому і Середньому Сході взагалі комуністичний і робочий рух не має право на існування, що, діючи в розріз з цим, Комінтерн "займається авантюрами". Вони виступали проти "радянизації Туреччини" й інших країн. Не випадково Чичерін ще в червні 1921 року в інструкції повпреду в Афганістані Ф.Ф. Раськольникову застерігав його від "штучних спроб насадження комунізму в країні, де умов для цього не існує".
У вересні 1928 року Чичерін поїхав лікуватися за кордон. Він ще був наркомом, зустрічався з німецькими політиками, але вже знав, що на роботу в НКЗС не повернеться. Йому було важко зважитися на цей крок, і він його відтягав. У так званому "заповіті" новому наркому (яким, він вважав, буде В.В. Куйбишев) Георгій Васильович писав: "З 1929 року були відкриті шлюзи для будь-якої демагогії і всілякого хуліганства. Тепер працювати не треба, треба "боротися на практиці проти правого ухилу", тобто морі склок, підсиджувань, доносів. Це жахливе погіршення держапарату особливо чутливе у нас, де справи не чекають... Не можна відстрочити міжнародні справи. Демагогія в наших "громадських організаціях" стала зовсім нетерпимою. Здійснилася диктатура язикочешучих над працюючими. У січні 1930 року він повернувся в Москву. 21 липня Президія ЦВК СРСР задовольнила прохання Чичеріна і звільнила його від обов'язків наркома.
Чималу роль в житті видатного дипломата відіграла журналістика. Брестський мир, Громадянська війна й інтервенція, Генуезька і Локарнська конференції, відносини з країнами Сходу - ці і багато інших подій стали предметом досліджень Чичеріна-журналіста.
Георгій Васильович любив і розумів музику. Йому належить цікаве дослідження творчості Моцарта. "Для мене Моцарт, - признавався він, - був кращим другом і товаришем всього життя". У травні 1930 року, посилаючи брату Миколі книгу, Георгій Васильович писав: "У мене була революція і Моцарт, революція - справжня, а Моцарт - передчуття майбутнього..."
Чичеріна нерідко називають "рицарем революції". Сім'ї він не мав, жив в приміщенні НКЗС. Георгій Васильович так визначав якості свого характеру: "Надлишок сприйнятливості, гнучкість, пристрасть до всеосяжного знання, ніколи не знати відпочинку, постійно бути занепокоєним". Йому доводилося працювати по двадцять годин на добу. Сильна перевтома зрештою позначилася на його здоров'ї. Він помер 7 липня 1936 року.
Радник німецького посольства Густав Хильгер, який неодноразово зустрічався з Чичеріним, писав: "Цей маленький чоловічок вмів представляти інтереси своєї країни на міжнародних конференціях з таким великим достоїнством, такою чудовою ерудицією, блискучим красномовством і внутрішньою переконаністю, що навіть його противники не могли не ставитися до нього з повагою".
