Твiр-лист. Ми живемо в краю Григорiя Сковороди
Добрий день, дорога моя Надiйко!
Дуже хочу приїхати до тебе в Днiпропетровськ. Сподiваюсь, що наша зустрiч не за горами, а поки що розповiм тобi про одну цiкаву екскурсiю. Коли ти приїдеш до мене в гостi, я неодмiнно покажу тобi джерело Сковороди...
Неподалiк нашого селища тягнеться Бабаївський лiс. У нiм бував письменник-фiлософ Григорiй Савич Сковорода. Мандруючи вiд села до села, любив мислитель спiлкуватися з природою. I нашi лiси - Покотилiвський, Гладкiвський, Бабаївський - не раз милували око Сковороди: тут вiн вiдпочивав i... працював, спостерiгаючи за хмарками на небi, слухаючи пiсню струмочка, розумiючи мову пташину.
Нещодавно наш клас побував у Бабаївському лiсi. Стояв прекрасний осiннiй день. Могутнi дуби, котрi багато бачили на своєму вiку (адже тут ростуть столiтнi дуби!), спостерiгали за нами i нiби хотiли щось розповiсти.
Казкова краса, Надiйко! Але ось - невеличка галявина. При згадцi, що тут ходив старий мудрець Сковорода, зразу вiйнуло давниною.
Пiдходимо до лiсового джерела. Кришталево-чиста холодна вода збiгає вниз i губиться у лiсовому озерцi. Аж ось бачимо меморiальну дошку, на якiй вирiзьблено, що тут любив писати вiршi i вiдпочивати поет i фiлософ Г.  Скоророда... Можливо, саме тут вiн написав:
   Стоит явор над горою,    Все кивает головою.    Буйны ветры повевают,    Руки явору ламают.    А вербочки шумят низко,    Волокут мене до сна.    Тут течет поточек близко,    Видно воду аж до дна.
До побачення, Надiйко! Коли зможеш - приїжджай: тобi завжди радi на Харкiвщинi. Всього найкращого!