Символiчний образ свiчки як джерела свiтла i добра
   I свiчки мирної не варта та країна,    Що в боротьбi її не засвiтила.    / I. Кочерга. "Свiччине весiлля"/
Вогонь, колись подарований Прометеєм, мiг зiгрiвати, але мiг i обпiкати. На вогнищi готували їжу. У вогнi приносили жертви богам. З палаючої, але неопалимої купини, Мойсей почув голос Бога, але на вогнищах ще й спалювали великих "єретикiв" Яна Гуса i Джордано Бруно.
Але усе ж таки вогонь був насамперед джерелом свiтла, без якого людям було дуже важко обходитися. Такий вогонь i став символом кохання i боротьби.
Вогонь вiчний. Вiн палав у печерах первiсної людини, в курнiй хатi селянина, в камiнi помiщицького маєтку, в олiмпiйськiй чашi, на могилi Невiдомого солдата...
Та велике полум'я спалахує часом з маленької iскри. Тому серед "вогняних" образiв свiчцi належить особливе мiсце. Навiть зараз ми iнколи вмикаємо вже електричнi свiчки, бо вони створюють романтичний затишок дружньої вечерi. Не згасають свiчки в храмах, символом пам'ятi горять вони над померлими...
Саме свiчка й стала наскрiзним образом у п'єсi I. Кочерги "Свiччине весiлля". Символiчнi образи предметiв - наскрiзна деталь - з'являються у багатьох драматичних творах цього автора. Але свiтло - i в прямому, i в метафоричному значеннi - було головною темою "Свiччиного весiлля", сюжет якого обертається навколо боротьби простих ремiсникiв проти заборони запалювати свiтло, яку проводили литовськi воєводи. У прямому значеннi люди боролися проти власне закону, але у символiчному - проти поневолення та приниження їхньої гiдностi, за свiтло доброти, любовi та побратимства.
Другим улюбленим художнiм засобом драматурга Кочерги була антитеза. На початку драми ми бачимо яскраво освiтлений палац воєводи i темнi хати ремiсникiв, але водночас у iншому, метафоричному значеннi, свiтла бiльше в останнiх: у палацi панувала темрява душi.
Але образи у I. Кочерги багатозначнi. так, на традицiйному народному святi образ свiчки збiгається з образом дiвчинки, що грала роль свiчки, а через неї переходить i на образ Меланки, що запалює свiчку бiля матерi, яка помирає. та за словами самого Кочерги, образ Маланки зi свiчкою має ще одне нашарування метафоричного змiсту. "Образ Меланки, дiвчини, яка проносить тремтячий, але незгаслий вогник крiзь бурю i терни своєї весiльної ночi... є поетичним символом України".
Свiчкою ж називає автор непокiрного зброяра, який бореться за право народу на свiтло у широкому розумiннi цього слова.
Десятки свiчок горять на весiллi Iвана та Меланки, потiм дiвчина несе свiчку крiзь нiчну бурю, зберiгає вогник, щоб врятувати життя коханого - i образ свiчки починає збiгатися й з образом самого кохання, вiрностi та самопожертви.
Але вiд свiчки може спалахнути велика пожежа - i от вже горить палац пiдлого Ольшанського, i наче присяга звучать над мертвою Маланкою слова Iвана Свiчки:
   Та не сумуй! Немарно ти терпiла    I свiчку цю немарно берегла.    На честь твою, моя голубка мила,    На честь тих мук, що ти перемогла,    Ми знов її засвiтим, як на свято,    На помсту та на волю з тих огнiв,    Що на своїх гнобителiв проклятих    Сьогоднi гнiв народний запалив.    I закликом до повстання лунає: "За Свiччине весiлля!"    За свiтло...
Довго ще триватиме боротьба за нього. За свiтло добра i кохання. За свiтло дружби та вiрностi. За усiх свiчок-дiвчат. За власну гiднiсть i власнi традицiї.
За Україну.