Пафос поезiї воєнного лихолiття (за творами Володимира Сосюри)
У грiзнi роки Великої Вiтчизняної вiйни "пiд гул кривавий" на бiй з ворогом йшло й художнє слово, що прирiвнювалося до зброї i дiяло безвiдмовно. Прозовi й поетичнi твори, народженнi духовним пiднесенням, надавали захисникам рiшучостi вiдстояти рiдну землю вiд нападника, разом з бiйцями наближали перемогу.
   Дiти йдуть, смiються… Матерi з квiтками    Гей, радiйте, люди, це наш день прийшов.    Вiрю я, так буде, знаю я, так буде,    Снiг стече кривавий, у яри, яри…    Буде це весною навеснi це буде…
Рядки цiєї поезiї Володимир Сосюра написав 10 грудня 1941 року в найтяжчий час Великої Вiтчизняної вiйни, коли радянськi воїни ледве стримували натиск лютого ворога. А поет вже пророкував перемогу!
Один за одним вiн створює у листопадi - груднi 1941 року вiршi, сповненi оптимiзму, вiри в силу свого народу, його армiї, яка здолає ворога. Цi вiршi увiйшли до збiрки "В годину гнiву", що з'явилась 1942 року.
У воєннi роки В. Сосюра неодноразово звертався до постатi Тараса Шевченка, написавши такi твори, як "Шевченко у Донбасi"(1942), "Син"(1943), "Шевченко з нами"(1943). I це, на мою думку, не дивно: Тарас Григорович став своєрiдним символом України, його життя - приклад служiння своєму народовi. Тому кожен українець сприймав великого Тараса у вiршах Сосюри як свого сучасника, що був на передньому краї лав воїнiв-визволителiв та партизанських загонiв.
Поет адресував багато вiршiв населенню тимчасово окупованих районiв України:
   О, нене, о, брате, о, мати!    Страшна на Вкраїнi пора...    Дивись... Об сорочку маляти    Катюга ножа витира.
Цей вiрш "До помсти за нашу Вкраїну" став iлюстрацiєю до листiвки "Прокляття i смерть нiмецьким катам!" Та головне, менi здається, у цьому вiршi - це той оптимiзм i впевненiсть у перемозi, якими палають рядки поезiї, освiтлюють i запалюють душi спiввiтчизникiв, що знаходилися у фашистському ярмi:
   ...Орду розженем ми звiрину,    I край наш засяє у цвiту...    До помстi за нашу Вкраїну,    За страдницю нашу святу!
Образ розтерзаної, але нескореної України, яка палає у пожарищах, здригається вiд вибухiв бомб, свiтить ребрами зруйнованих будинкiв, постає з воєнних творiв Сосюри. Серце поета вiдгукувалося болем i стражданням на муки i смерть спiввiтчизникiв, якi вели двобiй з ворогом. Картини боротьби вимальованi поетом з такою безмежною силою виразностi, що менi здається, нiби поет сам був безпосереднiм учасником тих подiй, про якi розповiдає у своїх творах. Часто прообразами його поезiй стають реальнi люди, герої-визволителi, яких знав i подвигами яких захоплювався Сосюра. Показова у цьому планi є поема "Син України"(1942), в якiй постать головного героя змальовано з реальної людини - радянського офiцера Михайла Буйвола, з котрим поет не раз зустрiчався й подарував йому книгу.
Безмежна любов до рiдної України, непримиренна ненависть до ворога, оспiвування величних подвигiв захисникiв, вiра в перемогу - таким був пафос творiв Сосюри у грiзну годину вiйни, сповнених життєдай ним оптимiзмом:
   I сонця радiснеє коло    Свiтить нам буде з висоти,    Бо не могла iще нiколи    Зима весни перемогти.