Особистi мiркування. Поезiя, близька моєму серцю (за лiрикою Володимира Сосюри)
   Спiва моя душа, прозора i крилата,    любовi сповнена до всього i до всiх…    I кожного обнять я хочу, наче брата,    у райдузi пiсень закоханих моїх.
Коли я вперше читав вiршi Володимира Сосюри i натрапив на вiрш "Спiва моя душа", менi здалося, що поет дещо прикрашає свої почуття, свiй внутрiшнiй стан. Та з часом я поринув у такий безмежний свiт його задушевної щиростi, людяностi, закоханостi у красу, що зрозумiв: наведений на початку твору уривок - дзеркальне вiдбиття Сосюри - людини i поета. Iз рядкiв його поезiї передi мною постав талановитий поет-лiрик, спiвець боротьби i кохання, неперевершений майстер чарiвного слова.
Вся його творчiсть є сповiддю нiжної i бентежної душi, яка радiла i мучилася, бо не могла залишатися байдужою. Назавжди, мабуть, закарбувались у моє серце i пам'ять вражаючої сили i емоцiї признання:
   Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт    лиш приходить подiбне кохання.    В день такий розцвiтає весна на землi    i земля убирається зрання…
Щодо мене, то цi рядки можна порiвняти лише з шекспiрiвськими сонетами. Та iз всього лiричного доробку поета менi найбiльше подобаються вiршi, пронизанi осiннiми мелодiями ("Айстри", "Осiння пiсня", "Ти мiж єдиних одна" тощо).
Осiнь у життi - як осiнь у природi: час тихої замрiяної краси, час плодозбору. Тому глибоким оптимiзмом сповненi цикли осiннiх мелодiй Сосюри, в них звучить вiра у вiчну молодiсть героїв. Вiн i про себе говорить:
   Мов два мене: один ще юний, юний,    а другий, що й казать, уже старий.    Та їх серця однi єднають струни,    i тому я незмiнно молодий.
Поетична книжка Володимира Сосюри "Осiннi мелодiї", в якiй найповнiше вiдбилися осiннi настрої поета, - це пiсня щирого й вiдданого серця. Ця пiсня бринить найтоншими нотами, пiдноситься до неба, охоплює душу:
   Хай опадає лист в саду    на землю в срiбному iнеї -    Я в пiснi молодiсть знайду    i довго-довго буду з нею.
На мою думку, кожний, хто читав пристраснi слова поета про осiнь, знаходить у своєму серцi щирий вiдгук, бо не можна залишитися стороннiм слухачем спiву душi вiдкритої, людяної, дивовижно тонкої i нiжної у своїх почуваннях:
   Осiннiй сад, жоржин печаль багряна,    стрясають їх пориви вiтру злi,    i дерева жалiються туманом,    що вже так мало листя на гiллi.
Лiрика кохання, що є вiчною темою свiтової поезiї, незмiнно звучала в нiжнiй поезiї Володимира Сосюри. Вона зливається з лiрикою людського серця, яке трепетно вiдгукується на будь-якi чарiвнi прояви навколишнього життя:
   Не кує вже зозуля в дiбровi,    лиш хитаються тiнi кривi    i зоря у пожовклiй травi    розгубила стрiчки пурпуровi.
Звучать в "Осiннiх мелодiях" i патрiотичнi мотиви, якi оспiвують воїнiв-захисникiв, невтомних трударiв - всiх тих спiввiтчизникiв, яких щиро любив i якими пишався поет. Серце його, сповнене цими почуттями, бажало,
   Щоб розцвiли усмiшки щирi,    Щоб їх не стерли грози злi.    Яке це щастя - жить у мирi    i вiчнiй дружбi на землi!