Мрiї Тараса Шевченка про майбутнє України
Людинi притаманно мрiяти. Мрiя не дає спокою у життi, не дозволяє стояти на мiсцi, кличе вперед...
Мрiя i дiйснiсть часто виступають у суперечностi. Страждаючи все життя сам, болюче вiдчуваючи страждання свого народу, Т. Г. Шевченко мрiяв про свiтле i радiсне майбутнє України.
   Неоднаково було йому:    Як Україну злiї люди    Присплять, лукавi, i в огнi    Її окраденою збудять...    ("Менi однаково...")
Тому i проклинав поет "отих царiв, катiв людських", панiв рiзних гатункiв, усiх, хто несе горе народовi, i кликав "громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить… хиренну волю".
Повиннi порватися кайдани, повинна правда прийти на землю:
   ...бо сонце стане    I оскверненну землю спалить.    ("О люди! Люди небораки!")
Вiрив Тарас у невмирущий дух народу, знав, що не можна знищити його, як не мiг Зевс примусити скоритися Прометея; що житиме вiн (цей дух) i розiв'ється, як оте дерево, на яке моляться "колiзаки" (казахи) ("У Бога за дверима лежала сокира").
Без волi немає щастя - вважав Шевченко:
   ...де нема святої волi,    Добра не буде там нiколи.    ("Царi")
Тому так зворушливо змальовує вiн мрiю-сон нещасної крiпачки ("Сон"), якiй уявляється, що її син:
   I уродливий, i багатий,    Уже засватаний, жонатий...    На вольнiй, бачиться, бо й сам    Уже не панський, а на волi;    I на своїм веселiм полi...
Тому i славить генiальний поет українського народу синiв Кавказу, що вiдстоюють свою незалежнiсть ("Кавказ"):
   Борiтеся - поборете!    Вам Бог помагає.    За вас правда, за вас слава    I воля святая.
I мрiє Кобзар про часи, коли "розкуються незабаром закованi люди" ("I мертвим, i живим..."), коли не зостанеться "i слiду панського на Українi" ("I вирiс я на чужинi"). Тодi "у селах, у веселих i люди веселi" житимуть, тодi "спочинуть невольничi утомленi руки i колiна одпочинуть, кайданами кутi" ("Iсаїя. Глава 35").
   I забудеться срамотна    Давняя година.    I оживе давня слава,    Слава України.    ("I мертвим, i живим...")
Вiльний народ оживить природу, оживить свою душу, шануватиме своїх героїв, свою iсторiю, свою правду.
Так чи iнакше, але не слiд чекати, поки "нiмець" нашу iсторiю нам розкаже. I свою солов'їну мову народ пiднесе над свiтом як прапор свого духовного багатства, бо неприродно ж, коли:
   ...усi мови слов'янського люду -    Всi знаєте. А своєї    Дастьбi... Колись будем    I по-своєму глаголать...    ("I мертвим, i живим...")
Глибоко ранило поета i духовне гноблення народу. Вiн вiрив у Бога, "великого Бога", вiрив у жертовнiсть Христа:
   За кого ж ти розiп'явся,    Христе, сине Божий?    ("Кавказ")
Але бачив Шевченко й iнше: церква стала знаряддям гноблення народу. Тому й мрiє Кобзар про суспiльство, де релiгiя буде духовно збагачувати людину, де не буде продажної служницi панства, церкви минулого:
   ...будем, брате,    З багряниць онучi драти,    Люльки з кадил закуряти,    Явленими пiч топити,    А кропилом будем, брате,    Нову хату вимiтати.    ("Свiте ясний, свiте тихий...")
Зазнаючи горя i болю, зазнаючи гноблення з боку росiйського царизму, наш великий Кобзар часом проклинав москалiв i польську шляхту, але мрiяв про дружбу великих народiв. Вiн писав:
   ...Ляше, друже-брате!    подай же руку козаковi    I серце чистеє подай!    I знову iменем Христовим    Возобновим наш тихий рай...    ("Ще як були ми козаками...")
   Вiн мрiяв про сiм'ю вольну, нову, де:    ...буде син i буде мати,    i будуть люде на землi,    де простеляться шляхи вiльнi i широкi:    ...I пустиню опанують    Веселiї села.    ("Iсаїя. Глава 35")
Мав Тарас i особистi мрiї. Хотiлося йому з милою дружиною у маленькiй хатинi над Днiпром дожити вiку:
   Я тiльки хаточку в тiм раї    Благав i досi ще благаю,    Щоб хоч умерти на Днiпрi,    Хоч на маленькiй горi...    ("Не молилася за мене")
Не збулася ця мрiя Шевченкова. Та збулася iнша: з любов'ю i шаною згадує вiльна Україна "незлим тихим словом" свого сина.
Немає неволi в Українi, у повний голос звучить її мова. Гордi її сини пишаються своїм героїчним минулим i намагаються впевнено дивитися в майбутнє.
Але щоб посiсти почесне мiсце серед народiв свiту, треба ще ой як багато зробити!
   Роботящим умам,    Роботящим рукам    Перелоги орать,    Думать, сiять, не ждать    I посiяне жать    Роботящим рукам.    ("Молитва")