Не знаю, що промовив легендарний мандрівник з Коломиї Іван Богдан, коли 1 жовтня 1608 року ступив на американський берег, але відомо, що увійшовши у складі Австрійської армії у березні 1814 року до Парижу, вояки з наших околиць промовили історичну фразу: «Таки, бігме, краща Коломия!». Здається, рідко про яке місто казали саме так. Причому, Коломию любили не лише корінні українці, але й представники інших націй, які з власної охоти чи з примусу опинялися у місті над Прутом. Що ж таке має в собі це прадавнє місто, яким не перестають захоплюватися, присвячувати свої вірші й музику, картини й кінострічки?
Я вам скажу: Коломия — дуже давня і в цьому її головна приваба. Як кожного літописного міста. Археологи знайшли в Коломиї ліпну кераміку 6-7 століть, історики вказали нам першу писемну згадку про місто — 1241 рік, мовознавці шукають походження самої назви міста ще в санскриті. Новітні дослідження дозволяють припустити, що Коломия була одним з найбільших міст слов’янських племен — білих хорватів. То ж Коломиї домагалися в усі часи: докнязівські і князівські, польські і молдовські, австрійські і совєтські. Не даремно ж вона вважається важливим стратегічним і торговельним полісом. Та найперше — духовним. Саме звідси наші славетні коломийки, саме тут не переводилися митці й мислителі. Як писав у одному зі своїх концтабірних листів славної пам’яти В’ячесла Чорновіл, «для мене й слово «Коломия» звучить як музика». Тому-то саме в Коломиї 1990 року відбувся перший Світовий Собор Духовної України. На жаль, духовність змаліла, та в Коломиї її ще таки набагато більше, ніж в подібних малих містечках Європи.
З плином століть в таких містах, як Коломия нагромаджується енергія людей, які ходили цими вулицями, торгували на цих площах, купалися в цих ріках і потоках, співали під цими вікнами, впускали щоранку прохолоду до своїх помешкань. Гості нашого міста завжди наголошують, що Коломия — особлива, неповторна, хоч іноді й не можуть достеменно пояснити чому. А тому, що вона давня, а тому що тут живуть корінні мешканці і її вулиці повняться українською мовою. Можливо, це їхні лагідні душі, здатні швидко прощати кривди й образи, творять ту невидиму притягальну красу, впереміш з збереженими архітектурними пам’ятками і новобудовами, писаною історією і розголошеною славою.
Коломиї пощастило, бо у першу і другу Світові війни вона не так постраждала, як інші міста. Тому теперечки пишається своїм майже класичним середмістям, яке ґрунтовно оновили 2000-го року. Крах комуністичної системи дозволив відкрити наше місто багатьом чужоземцям. То ж не дивуйтеся, якщо побачите на коломийських вулицях посланців української діаспори, говірливих поляків і стриманих німців, смаглявих коломийських зятів з Італії, туристів з різних країн. Вони їдуть до Коломиї, до славного музею Гуцульщини й Покуття, вони фотоґрафуються перед музеєм Писанки, попивають під шатрами «Оболонь» і шукають тут своїх слідів.
Ми не так багато знаємо про Коломию. Якщо їй, припустимо, 15 століть, то ми більш-менш уявляємо п’ять з них. А з цих п’ятьох сяк-так вивчили 19-20 століття. Ми, коломийські українці, по-своєму пишемо історію нашого міста, в якій багато прикрих для нас сторінок. Представники інших націй, які в різні періоди проживали тут, мають свою думку про коломийську давнину. Можливо, 21 століття подарує нові факти, свідчення й докази про наш поліс. Зі свого ж боку, ми даруємо шанувальникам Коломиї оцей альбом. Він, власне про 19-20 століття. Про те, що збереглося на міні-світлинах, міні-картинах, які звуться листівками. Більшість, зафіксованого на цих чорно-білих і кольорових картках ще можна нині помацати, оглянути, дечого вже нема і ніколи не буде. То ж, гадаємо, цей альбом, який виходить коломийцеві Валерієві Ковтуну та його приятелів, стане прекрасним дарунком і нам коломицям, і тим, хто давно покинув Коломию та не розлюбив її, і тим, хто вперше запізнався з містом над Прутом. Якщо ви подаруєте це видання своїм друзям чи рідним, які ще не бачили Коломиї, я переконаний, вони неодмінно приїдуть до нашого міста.
Стрімкий наш час. Ми вже бачили Лондон, Париж, Рим і Краків. Та коли мене про них запитають, я відповім: «Таки, бігме, краща Коломия!». Вона краща тим, що спокійніша, тихіша, що ви знаєте, де тут найсмачніша кава, що купите в гуцулів на ринку найсмачніші афини, що тут на кожному кроці дихає на вас давнина. А ось і ратуша вибила дев’яту ранку. Нам пора вдагатися і вирушати на екскурсію по Коломиї. Наразі сторінками цього видання, а згодом — самим містом.
