23. Платіжний баланс: суть, структура, фактори впливу.
Розрахунковий баланс характеризує співвідношення усіх грошових вимог і зобов’язань однієї країни відносно інших країн незалежно від строків платежів. Використовується для виявлення нетто-кредиторів та нетто-боржників.
Платіжний баланс – це вартісний вираз всього комплексу зовнішньоекономічних зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів. Це статистичний звіт у формі бух. рахунків про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний час, як правило за рік.
Основні принципи побудови платіжного балансу:
1) охоплюються усі зовнішньоекономічні операції країни за певний період;
2) запроваджується поняття “резидент”
Резиденти – це:
Фізичні особи, які постійно проживають в країні.
Юридичні особи, що знаходяться на території даної країни, створені і діють згідно з її законодавством.
Дипломатичні, торгівельні та інші представництва країни за кордоном.
3) наявність економічної території країни, тобто географічної території, що перебуває під юрисдикцією уряду даної країни;
4) визначення ринкової ціни;
5) вибір розрахункової одиниці при складанні платіжного балансу, використовуються ті грошові одиниці, які застосовуються у внутрішніх розрахунках і обліку;
6) всі зовнішньоекономічні операції поділяються на кредитні, тобто які приносять валюту, та дебетові – це витрата іноземної валюти;
7) в платіжному балансі кредитні операції позначають зі знаком плюс, а дебетові зі знаком мінус.
Структура, схема платіжного балансу:
А) баланс поточних операцій
Торговий баланс;
Баланс послуг;
Баланс односторонніх переказів.
Торговий баланс відображає співвідношення між вартістю усіх товарів, які завозяться в країну і вивозяться з неї.
Баланс послуг включає платежі і надходження по транспортним перевезенням, по зв’язку. Згідно з прийнятими у світовій статистиці правилами до послуг окрім традиційних послуг включають виплати доходів по інвестиціям закордоном і проценти по міжнародним кредитам.
До послуг відносять надання військової допомоги іноземним державам та військові витрати закордоном.
Баланс односторонніх переказів включає в себе приватні та державні операції.
Б) баланс руху капіталів – виражає співвідношення між ввезенням та вивезенням державних капіталів, надання та отримання міжнародних кредитів:
Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал;
Короткостроковий капітал
С) Помилки і пропуски
D) Операції з ліквідними валютними активами(офіційні розрахунки).
Платіжний баланс з точки зору бух. обліку має завжди знаходитись у стані рівноваги. Його сальдо повинно дорівнювати нулю.
Статті платіжного балансу поділяються на:
Основні;
Балансуючі.
Сальдо основних статей визначає сальдо платіжного балансу.
Сальдо основних статей покривається за рахунок балансуючих, таким чином настає рівновага.
Згідно з методикою МВФ сальдо платіжного балансу рахується по балансу поточних операцій.
Балансуючим є баланс руху капіталів.
На стан платіжного балансу впливають нерівномірність економічного та політичного розвитку країни, міжнародна конкуренція та зміни в торгівлі, мілітаризація, циклічні коливання економіки, валютно-фінансові фактори і надзвичайні ситуації
24.Групи світового банку.
Групи світового банку включають:
1) Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);
2) Міжнародна фінансова корпорація(МФК);
3) Міжнародна асоціація розвитку(МАР);
4) Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних суперечок;
5) Багатостороннє агентство гарантій інвестицій(БАГІ).
МБРР – 1944р. – Бреттон-Вудська конференція, було прийнято рішення про створення МБРР.
Завдання МБРР и– надання допомоги країнам, що розвиваються.
Особливості діяльності:
1) надає позики країнам, що розвиваються;
2) надає позики лише урядам або ЦБ під державні програми;
3)н сьогодні МБРР надає кошти на реконструкцію і удосконалення діючих підприємств;
4) позики надаються на 15-20років;
5) відсоткова ставка змінюється кожні 6 місяців, в середньому 7,5%;
6) перш ніж надати кредит МБРР обов’язково здійснює попередню оцінку проекту, його ефективності;
7)протягом 10-15 місяців МБРР здійснює контроль за використанням коштів.
В 1966 р. від МБРР відділяється центр із врегулювання інвестиційних суперечностей.
Ще однією філією МБРР є міжнародна фінансова корпорація(МФК). Сприяння зростанню приватного сектору в країнах, що розвиваються. Фінансує приватні проекти.
Особливості кредитування:
1) МФК кредитує лише високорентабельні приватні п-ства;
2) Кредити надаються без гарантії уряду;
3) МФК надає кредити на 5-15 років, а н практиці 7-8 років;
4) фінансується лише 25% від вартості проекту;
5) умовою надання кредитів є те, що підприємство продає частину акції МФК;
6) відсотки встановлюють в залежності від ситуації на ринку (на час договору);
7) МФК не встановлює пільги.
Міжнародна асоціація розвитку(МАР) Мета – надання безпроцентних позик найбіднішим країнам на 35-40 років. 10років – пільговий період. Капітал формується за рахунок внесків найбагатших країн.
25. Дайте загальну характеристику МВФ.
В 1944рр. на Бреттон-Вудській конференції прийнято рішення про створення МВФ.
Багатостороннє агентство гарантій інвес
тицій(БАГІ)
Мета – допомогти інвесторам вкласти інвестиції в країни 3-го світу. Сприяння розповсюдженню і створенню сприятливого інвестиційного клімату для інвесторів.
Надає гарантії по чотирьом типам ризику:
1) відсутність конвертованої валюти;
2) експропріація власності інвестора;
3) війна та громадянська непокора;
4) розрив контракту приймаючою стороною.
Перш ніж надати гарантії БАГІ вивчає умови.
25. Дайте загальну характеристику МВФ.
В 1944рр. на Бреттон-Вудській конференції прийнято рішення про створення МВФ.
Мета створення МВФ: регулювання та сприяння розвитку валютних відносин між країнами-членами та надання їм рекомендацій.
Завдання МВФ:
- сприяння стабілізації валют,
- сприяння регулюванню валютних курсів;
- ліквідація валютних обмежень,
- організація консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.
Капітал МВФ формується:
1) за рахунок членських внесків(квот);
2) позичкові кошти;
3) для надання країнам-членам у періоди серйозних економічних труднощів МВФ використовує кредитну лінію – генеральні угоди про позики.
Особливості механізму кредитування:
1) МВФ позичає іноземну валюту чи СПЗ лише офіційним органам країн-членів МВФ;
2) МВФ надає коротко- та середньострокові кредити. За кредит МВФ бере разовий компенсаційний збір у розмірі 0,5% від позики та плату у вигляді процента;
3) кредити МВФ не піддаються реструктуризації.
Джерела формування капіталу МВФ:
1. Членські внески країн членів (квоти в залежності від економічного значення та питомої ваги країни в світовій економіці 2. Позичкові кошти для поповнення необхідної валюти. 3. Кредитна лінія („Генеральні угоди про позики”) – надають уряди найрозвинутіших країн світу.
Механізми кредитування МВФ:
1. Звичайний механізм – в межах резервної позиції країни можуть отримати кошти від МВФ автоматично за першою вимогою, по них не сплачуються проценти, комісійні і їх можна не повертати. Поверх резервної позиції країни можуть отримати іноземну валюту в розмірі 100% квоти. До цього механізму відноситься розширене фінансування, можливе додаткове фінансування
2. Спец компенсаційний механізм – кошти за цим механізмом надаються у випадку непередбачених ситуацій, якщо країна понесла збитки від експорту чи імпорту, але ці збитки носять тимчасовий характер і викликані зовнішніми особливостями незалежними від країн членів 3. Надзвичайна допомога – це допомога (товарами), що має вирішити проблему платіжного балансу внаслідок стихійного лиха
4. Допомога країнам з низьким рівнем доходів, це безпроцентна позика
26. Загальна характеристика МБРР та ЄБРР.
Міжнародний банк реконструкцій та розвитку (МБРР).
МБРР – 1944р. – Бреттон-Вудська конференція, було прийнято рішення про створення МБРР.
Завдання МБРР – надання допомоги країнам, що розвиваються.
Особливості діяльності:
1) надає позики країнам, що розвиваються;
2) надає позики лише урядам або ЦБ під державні програми;
3)н сьогодні МБРР надає кошти на реконструкцію і удосконалення діючих підприємств;
4) позики надаються на 15-20років;
5) відсоткова ставка змінюється кожні 6 місяців, в середньому 7,5%;
6) перш ніж надати кредит МБРР обов’язково здійснює попередню оцінку проекту, його ефективності;
7)протягом 10-15 місяців МБРР здійснює контроль за використанням коштів.
Європейський банк реконструкцій та розвитку (ЄБРР).
ЄБРР досить молода організація, створена в 1991р.
Мета - фінансування малого та середнього бізнесу в країнах центральної та східної Європи.
Членом ЄБРР може бути будь-яка країна.
Особливості діяльності:
1) проекти фінансування приватного сектора економіки;
2) мінімальний кредит – 6 млн. доларів, але не перевищує 35% вартості проекту
3) проект має бути окупним в конвертованій валюті;
27. Валютне регулювання та форми валютної політики.
Валютне регулювання:
Пряме
- Непряме за допомогою різних економічних факторів здійснюється вплив на валютний курс.
Рівні валютного регулювання:
Підприємство; Національний; міждержавний
Розрізняють валютну політику:
1)Структурну валютну політику – сукупність довгострокових заходів спрямованих на здійснення структурних змін у світовій валютній системі;
2)Поточна валютна політика – сукупність короткострокових заходів спрямованих на повсякденне оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльність валютного ринкує
Форми валютної політики:
дисконтна політика
девізна політика
диверсифікація валютних резервів
девальвація та ревальвація
регулювання режиму валютного курсу
валютні обмеження
регулювання ступеня конвертованості валюти
Дисконтна (облікова) політика – це зміна облікової ставки ЦБ з метою регулювання валютного курсу та впливу на ПБ.
Девізна політика – метод впливу на валютний курс шляхом купівлі і продажу іноземної валюти. Девізна політика здійснюється у формі валютної інтервенції.
Валютна інтервенція – це пряме втручання ЦБ в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному запроваджені обмежень у сфері валютних операцій на валютному ринку.
Диверсифікація валютних резервів – це форма валютної політики спрямована не регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют.
Девальвація і ревальвація
Девальвація – офіційне зниження курсу національної валюти.
Ревальвація – офіційне підвищення курсу національної валюти.
Негативні наслідки – посилює позиції національних експортерів на світовому ринку, зростають ціни на імпорт, зростають витрати на національне виробництво, знижує витрати на імпорт, зростає експорт капіталу , бо можна дешевше купити національну валюту.
Регулювання режиму валютного курсу – країни регулюють самостійно.
Валютні обмеження – це форма валютної політики, яка полягає в законодавчій та адміністративній забороні, лімітуванні бо регламентуванні операцій з валютою та іншими валютними цінностями. Посилюються на юридичних та фізичних осіб.
Валютні обмеження носять дискримінаційний характер завжди.
Валютні обмеження – це елемент політики протекціонізму і дискримінації торгових партнерів.
При застосування валютних обмежень значну роль відіграють політичні мотиви.
Валютна блокада – це припинення або обмеження валютно-фінансових відносин з блокованою країною аж до повного заморожування в банках валютних цінностей цієї країни т валюти приватних осіб з метою здійснення на неї економічного та політичного тиску.
Сфери валютних обмежень :
поточні операції ПБ
фінансові операції
Валютні обмеження по поточним операціям :
блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів в даній країні;
обов’язків продаж валютної виручки національних експортерів повністю або частково ЦБ або уповноваженому банку;
обмеження на обмін валюти для туристів;
обмежений продаж іноземної валюти імпортерам;
диференціація валютних курсів за видами операцій товарними групами, регіонами
Валютні обмеження по фінансовим операціям:
При пасивному ПБ: запроваджуються обмеження на вивіз капіталу і стимулюється ввезення капіталу.
При активному ПБ : валютні обмеження направленні на стримування припливу капіталу.
Політика регулювання ступеня конвертованості валюти.
Конвертованість валюти – це здатність вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти; можливість для власників даної валюти вільно здійснювати ті чи інші операції, як у даній країні так і за кордоном.
Види :
зовнішня
внутрішня
часткова
повна
Внутрішня конвертованість – оберненість валюти для резидентів (обмін тільки для резидентів).
Зовнішня конвертованість – оберненість валюти для не резидентів.
Повна конвертованість – це відміна будь-яких валютних обмежень (резиденти і не резиденти).
Часткова конвертованість – запровадження певних обмежень для операцій з іноземною валютою, як правило для резидентів, а іноді і для окремих країн.
Питання щодо переходу до конвертованості:
Темп переходу, вибір моменту запровадження конвертованості?
Для кого запроваджувати?
По яким операціям запроваджувати конвертованість?
Два способи переходу: шоковий, поступовий.
28. Валютний курс: суть, фактори впливу, методи котирування. Режими ВК.
Валютний курс – це ціна грошової одиниці країни виражена в грошових одиницях інших країнах.
Валютний курс проводиться шляхом котирування
Валютне котирування – це метод встановлення курсів іноземних валют, визначення пропорцій їх обміну на валюту даної країни.
Валютне котирування здійснюється державою, НБ та найбільшими комерційними банками.
Валютне котирування буває пряме і непряме
Пряме котирування – за умовну одиницю приймається одиниця іноземної валюти і до неї прирівнюється певна кількість національної грошової одиниці.
Непряме котирування – за умовну одиницю приймається національна одиниця і до неї прирівнюється певна кількість іноземної валюти.
Крос курс – це курс між двома валютами розрахований на основі курсу кожної з них у третій валюті.
Купівельна спроможність валют – це певний набір споживчих благ, які можна купити за грошову одиницю.
Паритет купівельної спроможності – це співвідношення між двома валютами, яке показує чому дорівнює купівельна спроможність грошової одиниці однієї країни виражена в грошовій одиниці іншої країни.
Фактори від яких залежить валютний курс:
від паритету купівельної спроможності;
попит на валюту формують вітчизняні імпортери, ( особи, які посилають за кордон грошові перекази; особи, які користуються іноземними послугами; купівля іноземних фінансових активів);
пропонування іноземної валюти (пропонують іноземці, які купують національні товари та послуги; купівля іноземцями вітчизняних фінансових активів; іноземні туристи);
рівні ціни;
темпів інфляції;
рівні витрат виробництва;
стан платіжного балансу;
ступінь використання певної валюти в міжнародних розрахунках;
політична та соціальна стабільність.
Знецінення валюти – це зниження вартості валюти.
Подорожчання валюти – це підвищення вартості валюти.
Подорожчання і знецінення – це терміни, які характеризують зміни у вартості валют під тиском попиту і пропозиції на валюту на валютних ринках.
Девальвація – це знецінення валюти.
Ревальвація – це подорожчання валюти, які цілеспрямовано здійснюється урядом.
Режим валютного курсу – це організація або правила визначення валютного курсу його зміни використання для здійснення розрахунків.
Виділяють 2 режими валютного курсу:
фіксований
плаваючий
Фіксований режим – передбачає наявність твердих зареєстрованих партерів, які лежать в основі валютного курсу і підтримуються державними валютними органами.
Види фіксованих валютних курсів:
реально фіксовані – ґрунтуються на золотому паритеті і допускають відхилення валютного курсу від золотого паритету в межах золотих точок. Існує лише в умовах існування системи золотого стандарту.
Договірно фіксовані (зв’язані) – ґрунтуються на узгодженому еталонові ( офіційна ціна золота, поєднання золота та певних валют на одній або декількох валютах)
Плаваючий режим – формується під впливом попиту та пропозиції на валютному ринку.
Існує 3 види плаваючого режиму:
незалежне плавання – валютний курс формується на валютних ринках при помірних інтервенціях ЦБ;
регульоване (кероване) – держава встановлює курсовий валютний коридор, тобто максимальні і мінімальні допустимі відхилення;
змішане плавання, щодо однієї валюти.
29. Міжнародна економічна інтеграція: причини, фактори та етапи.
В 2 половині 18 ст. починається процес інтернаціоналізації – розвиток зв’язків між націями.
Інтернаціоналізація – це об’єктивний економічний процес виникнення і розвитку зв’язків між національними господарствами різних країн, що охоплюють всі сфери суспільного відтворення
50 р.20 ст. розпочався процес економічної інтеграції – це новий стан розвитку і форми прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає збільшення і взаємопристосування , переплетення всіх структур національних економік.
Об’єктивні передумови МЕІ :
найважливішою передумовою і водночас основою розвитку МЕІ є НТР;
соціально-економічна однорідність національних економік, що зближуються;
наявність достатньо високих і близьких рівнів економічного розвитку країн, що інтегруються;
наявність достатньо тривалого періоду і досвіду економічного співробітництва груп країн;
економіко-географічна близькість країн, наявність спільних кордонів.
Суб’єктивні передумови :
цілеспрямована діяльність соціальних груп, партій, законодавчих та виконавчих органів країн щодо розвитку інтеграційних процесів;
принцип «доміно»: країни, які входять до об’єднання отримують додаткову увагу, розвинуті зв’язки.
Етапи інтеграції:
1) зона преференційної торгівлі – перші кроки країн до зближення. Вони укладають угоди про пільговий режим;
2) зона вільної торгівлі – це рівень міжнародної економічної інтеграції, означає, що країни, які інтегруються відміняють у торгівлі між собою митні бар’єри , але по відношенню до 3-х країн, кожна з країн, що інтегруються зберігає власні митні тарифи;
3) митний союз означає, що не лише скасовується мито між країнами, що інтегруються, але й встановлюються єдині тарифи, щодо 3-х сторін;
4) спільний ринок – це так звані «чотири свободи» ,тобто вільне пересування : 1. товарів, 2. послуг, 3. робочої сили, 4. капіталу;
5) економічний союз включає спільний ринок і проведення єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів;
6) валютний (монетарний) союз – це економічний союз, який ґрунтується н єдиній валюті і єдиній банківській системі;
7) політичний союз – країни створюють єдине державне об’єднання конфедеративного типу. Це означає, що країни частину своїх повноважень передають наднаціональним органам.
30. Європейський Союз: особливості інтеграції.
Європейський Союз (ЄС) був створений як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) у 1967 р. після злиття таких регіональних організацій:
1.Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС, 1951 р.);
2.Римський договір 1957 р. про створення ЄЕС;
3.Європейське співтовариство по атомній енергії (ЄВРАТОМ, 1957 р.)
З 1 січня 1994 р. на основі Маастрихтського договору (1992 р.) ЄЕС стало називатися ЄС. Інтеграційний процес у ЄС йде двома напрямками -- всередину і вшир. Інтеграція вшир означає збільшення кількості повноправних членів Союзу й асоційованих членів. На даний час учасниками ЄС є 15 держав Західної Європи (за чергою вступу): з 1957 р. – Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія; з 1973 р. – Великобританія, Данія, Ірландія; з 1981 р. – Греція; з 1986 р. – Іспанія, Португалія; з 1995 р. – Фінляндія, Австрія, Швеція. Крім того, у період з 1991 р. по 1995 р. були укладені угоди про економічне і торговельне співробітництво з країнами Східної Європи і колишнього СРСР. У 2004 р. членами ЄС стали 10 країн Центральної та Східної Європи – Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія, Болгарія, Румунія, Словакія, Латвія, Літва, а також Мальта і Кіпр.
Інтеграція всередину означає формування регіонального господарського механізму Західної Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації.
Виникнення ЄЕС мало за мету створення загального ринку і підвищення на цій основі економічної стабільності та життєвого рівня. Договір про ЄЕС визначив послідовність заходів:
1) скасування мита, імпортних і експортних кількісних обмежень, а також всіх інших торговельних обмежень на шляху руху товарів усередині співтовариства;
2) уведення загального митного тарифу і єдиної торговельної політики відносно третіх країн;
3) забезпечення вільного руху факторів виробництва (капіталу і робочої с), свободи створення філій на території ЄЕС і вільної торгівлі послугами між країнами-учасницями;
4) проведення загальної аграрної і транспортної політики;
5) створення валютного союзу;
6) координація і поступове зближення економічних політик країн-учасниць;
7) уніфікація податкових законодавств;
8) вирівнювання внутрішньодержавних правових норм, що мають значення для загального ринку.
Зазначені цілі ЄЕС реалізовувалися поступово в міру його еволюції.
Перший етап еволюції ЄЕС – це етап створення зони вільної торгівлі (1958 – 1966 р.). На ньому були досягнуті перша, друга цілі, передбачені Римським договором. Крім того, з 1962 р. була введена в дію єдина сільськогосподарська політика, що передбачає для національних сільськогосподарських виробників можливість продавати свою продукцію за цінами, значно перевищуючими середньосвітові (на 30% і більше) – створений єдиний аграрний ринок. З підписанням у 1963 р. Яундської угоди ряд країн, що розвиваються, (Алжир, Марокко, Туніс, Єгипет, Йорданія, Ліван, Сирія) вступ в асоційовані відносини з ЄЕС, що означало для них можливість безмитного ввозу в ЄЕС промислових і традиційних сільськогосподарських товарів. У 1965 р. три європейські співтовариства прийняли рішення про злиття своїх виконавчих органів.
Другий етап – формування митного союзу (1968 – 1986 рр.). Відбулося подальше розширення сфери діяльності ЄС. Цілеспрямована аграрна політика доповнилася єдиною політикою в сфері охорони навколишнього середовища й в області досліджень і технологічного розвитку. Спільна науково-технічна політика на цьому етапі розвитку ЄС була зосереджена у вугільній, металургійній промисловостях й у ядерній енергетиці. У 1984 – 1987 рр. була прийнята «рамкова» комплексна програма, що вводила середньострокове планування науково-технічної діяльності. У її рамках з 1985 р. діє незалежна великомасштабна багатоцільова програма співробітництва 19 країн Європи – «Еврика».
У 1971 р. укладена Угода про створення зони вільної торгівлі між ЄС і ЄАВТ. У 1975, 1979 і 1984 рр. були прийняті Ломейські конвенції, на основі яких кількість країн, що розвиваються, асоційованих з ЄС, збільшилася з 20 до 66.
До цього ж етапу відноситься і початок інтеграції у валютно-фінансовій сфері: у 1972 р. було введене спільне плавання валют деяких країн-членів ЄС у визначених межах (+2,25 – «валютна змія»), а з 1979 р. почала функціонувати європейська валютна система.
Третій етап – створення загального ринку (1987 – 1992 рр.). На основі Єдиного Європейського акта, а також підписаного в 1985 р. документа «White Paper» про програму створення внутрішнього ринку країни, ЄС ліквідував бар'єри, що залишся, на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Найбільш великим досягненням інтеграційного процесу в цей період стало прийняття і реалізація Програми створення до кінця 1992 р. єдиного внутрішнього ринку ЄС, у результаті проведення якої між країнами ЄС були досягнуті наступні цілі:
- усунуті всі тарифні і нетарифні обмеження у взаємній торгівлі товарами і послугами, ліквідовані всі обмеження на міждержавне пересування капіталу усередині ЄС і уведене взаємне визнання фінансових ліцензій;
- усунуті національні обмеження імпорту промислових товарів із третіх країн;
- уведені мінімальні технічні вимоги до стандартів, взаємне визнання результатів іспитів і сертифікації;
- відкриті ринки державних закупівель для фірм інших країн ЄС.
У цей же період країни ЄС перейшли до проведення єдиної політики в окремих галузях: у енергетиці, транспорті, у питаннях соціального і регіонального розвитку.
Четверта Ломейська конвенція 1989 р. розширила число країн, що розвиваються, які знаходяться в асоціації з ЄС, до 69. У 1991 р. підписана Угода про створення Єдиного Європейського економічного простору (ЄЕП) між ЄС і трьома країнами ЄАВТ. Договором про ЄЕП передбачається вільний рух товарів, послуг, капіталів і людей між країнами Західної Європи; співробітництво в області науки, освіти, екології і соціального забезпечення; створення єдиної правової системи.
Четвертий етап – створення економічного союзу (з 1993 р. по теперішній час). Посилення політичної інтеграції і форсований розвиток валютного союзу на основі підписаного на початку 1992 р. у голландському місті Маастрихті договору про ЄС (набрав с з 1 листопада 1993 р.). Для цього було заплановано пройти три етапи:
1-й етап – 1990 – 1993 рр. – валюти всіх країн включаються в спільне плавання в рамках європейської валютної системи й усуваються валютні обмеження;
2-й етап – 1994 – 1998 рр. – створюється Європейський валютний інститут і підсилюється координація макроекономічної політики;
3-й етап – з 1999 р. – взаємна фіксація курсів валют, уведення єдиної валюти і створення Єдиного європейського ЦБ.
Механізм функціонування ЄС ґрунтується насамперед на політико-правовій системі керування, в неї входять як загальні, або міждержавні, органи, так і елементи національно-державного регулювання. Як міждержавні органи керування ЄС виступають:
Рада Міністрів – законодавчий орган. На його рівні приймаються рішення з реалізації єдиної політики ЄС;
Європейська Рада – директивний орган, створений у 1974 р.; до його складу входять глави держав і урядів країн-учасниць ЄС;
Комісія Європейських Співтовариств (КЄС) – виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів. КЄС здійснює контроль за дотриманням митного режиму, за діяльністю аграрного ринку, за податковою політикою і т. д.; складається з 20 чоловік;
Європейський Парламент – представницький, консультативний і контролюючий орган, обирається з 1979 р. До нього входять 26 депутатів. Взаємодіє з КЄС і Радою міністрів, затверджує бюджет (який складається з внесків у розмірі 1,2 – 1,3% ВВП вхідних у ЄС держав і власних коштів);
Суд Європейських Співтовариств – вищий судовий орган, покликаний забезпечувати виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.
Крім перерахованих існують і інші владні структури. Наприклад, спільні фінансові інститути:
Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), що надає фінанси для стабілізаційних фондів Стабекс (фонд стабілізації доходів від експорту) і Сисмін (фонд стабілізації видобувної промисловості), надає надзвичайну допомогу у випадку природних лих, фінансує допомогу біженцям і структурні перетворення в країнах, що здійснюють економічні реформи;
Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), головним завданням якого є сприяння вирівнюванню рівнів економічного розвитку країн-членів ЄС шляхом фінансування проектів державних структур у менш розвинутих країнах союзу, а також підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в області транспорту, зв'язку, охорони навколишнього середовища, енергетики;
Європейський соціальний фонд орієнтації і гарантування сільського господарства (ФЕОГА); різного роду комітети, комісії, підкомісії.
У рамках ЄС сформований єдиний правовий простір. Правові документи, прийняті міждержавними органами ЄС, підрозділяються на дві категорії:
1.первинне законодавство, що включає міждержавні угоди про створення і розширення ЄС, а також інші угоди, що стосуються функціонування Союзу;
2.вторинне законодавство, представлене: регламентами; директивами; законодавчими актами, що містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн-членів ЄС; рішеннями; рекомендаціями і думками.
У фінансовому аспекті ЄС володіє власними фінансовими коштами незалежно від бюджетів вхідних у нього країн. Розмір бюджету ЄС визначається Радою та Європарламентом і щорічно затверджується останнім.
Дохідна частина бюджету складається з:
1) власних коштів:
а) увізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільськогосподарські продукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку;
б) мита за загальним митним тарифом, крім мита ЄОВС;
в) визначеної частини відрахувань від ПДВ і інших коштів;
2) кошт, що нараховуються державами-учасниками ЄС. Кожна країна-учасниця ЄС виділяє 1,2 – 1,3 % свого ВВП.
У цілому вже реалізовані кроки інтеграції в рамках ЄС впливають на економіку країн-учасниць і на процеси інтернаціоналізації в масштабах усього світового господарства. Так, якщо в 1958 р. частка внутрішнього експорту ЄЕС складала 37% від загального експорту вхідних країн, а частка внутрішнього імпорту – 35% від загального імпорту, то в 1992 р. вони досягли 59% і 62% відповідно. За рахунок збільшення взаємної торгівлі країни Західної Європи менше інших країн світу піддаються зміні кон'юнктури світового ринку.