Красномовство має давню історію. Уже в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики, але справжньою його батьківщиною є Стародавня Греція, де публічне слово мало надзвичайно велике суспільне значення. Однак найбільшої вершини риторика здобула в Стародавньому Римі.
Ораторське мистецтво було могутнім засобом у всіх сферах людського суспільства в Римській республіці.
Інтенсивний темп життя демократичних полісів вимагав діяльності, яка б спиралася на практичні навички у найрізноманітніших галузях. Серед них вирізнялося й словесне мистецтво риторів, які за наймом творили судові промови.
Публічний виступ у суді перед багатолюдною аудиторією був невід'ємною частиною функціонування судової влади у Стародавньому Римі. Крім того, ораторське мистецтво користувалося там величезною повагою, популярністю, тому численні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми.
Перші настанови для тих; хто готувався виступати публічно, належали, очевидно, сіцілійським риторам Тісію й Корку. Це були рекомендації, як слід членувати промову на частини (вступ, виклад справи, закінчення) і які докази слід підбирати. Комедія Арістофана «Жаби», де інсценовано суперечку Есхіла й Евріпіда, а також деякі фрагменти промов софістів, ораторів Горгія, Ісократа дають уявлення про посібники для риторів.
Фахівці Древнього Рима узагальнили досвід майстрів Еллади, доповнивши їхніми результатами власних вишукувань. Дискусії не одержали в Римській імперії настільки широкого поширення, як це було в грецьких полісах. Для римлян був головним публічний виступ у режимі монологу. У римській школі злилися воєдино риторика й ораторське мистецтво. Від грецької риторики до римлян прийшли гумор, логіка і прийоми полеміки. А від ораторського мистецтва - добірність компонування тексту мови, припасування і шліфування фраз, відточена інтонація, оригінальність мовних оборотів, пози, жести і багато чого іншого.
Римська школа красномовства підрозділяється на два стилі: аттицизм і азіанізм. Азіанізм панував у Римі до 50-х років I-го століття до н.е. Представники цього стилю перетворювали свої виступи в яскраве і темпераментне театральне представлення, за допомогою якого дуже ефектно підносили свої ідеї юрбі. З ораторів цього стилю найбільш відомим є Марко Туллій Ціцерон (106-43 р. до н.е.).
Аттицизм став переважним стилем з моменту падіння республіканського ладу і зникнення в суспільстві демократичної традиції волі виступу. Аттицизм відрізняє монотонність, строго обмежений набір жестів і рухів оратора, декларативність і примітивізм аргументації. Оратор спокійно і пишномовно викладав свою точку зору аудиторії, зовсім не звертаючи на неї ніякої уваги. Аттицизм ввійшов у моду завдяки його гарячому шанувальнику Юлію Цезарю, що узяв владу над Імперією у свої руки. По закінченню античної епохи теоретичні вишукування в області красномовства припинилися. А саму сферу публічних виступів монополізувала церква. Промови ораторів знайшли форму проповідей, а вільні дискусії перетворилися в богословські диспути. Єдине, за що можна сказати спасибі Середньовіччю, так це за те, що схоласти зберегли знання Древнього світу для Відродження і більш пізніх часів.
Важливе значення для промовців, передусім початківців, мали вправи та письмові вправи: “Письмові вправи - найкращий і найвидатніший творець і вчитель красномовства”. Коли ми пишемо, доводить Ціцерон, то наша увага суцільно мобілізована, перед нами постає весь предмет; докази, що стосуються справи. Також необхідно було робити вправи для голосу, легінь рухів тіла.
Історія римського красномовства зберегла чимало імен ,але серед них лише деякі належать видатним промовцям. Одним з таких був Марк Туллій Ціцерон.
М.Туллій Ціцерон народився 3 січня 106 р до н.е у місті Арпінум, у сім’ї римського вершника Марка.У життя війшов як “нова людина”. Він добре усвідомлював потребу глибокої і всебічної освіти. Мацбутній промовець вивчав багато різних наук. Отримав блискучу філософську, літературну та ораторську освіту у Римі і Греції.
Перший успіх принесла йому участь у 70 р до н.е. в процесі проти Вереса. Першу політичну промову проголосив у підтримку Г.Помпея. З перемогою Цезаря залишив політику. Лише після його вбивства вступив у політичну боротьбу.
Ораторський ідеал – свідоме володіння усіма засобами, які повинні зацікавити і переконати слухача. Ораторський талант, на думку Ціцерона – це велика рухливість розуму і фантазії, які здатні швидко знаходити матеріали, складати промову пишно, прикрашати її, міцно і надовго запам’ятовувати. Ораторська практика Ціцерона є втіленням у життя його стилістичних концепцій, які зумовили створення виликим промовцем свого неповторного стилю. На промовах, що збереглися, легко помітити еволюцію способу словесного викладу та манери виголошення оратором промов.
Ціцерон увібрав у себе все найкраще з науки і культури двох античних суспільств. Він вважав, що професія оратора надто важка, бо вона набувається за допомогою багатьох наук і великих зусиль.
Композиції промов Ціцерона, його характеристики персонажів, історичних подій є переконливим доказом його обдаровання. Гнучкості його розуму, польоту його творчої і художньої фантазії. Кожна промова оратора – струнка логічна будова, прикрашена вишуканими стилістичними засобами, де зміст і форма творить гармонію, становлять єдину художню цілісність всебічних та глибоких знань, розмаїття почуттів і досконалості викладу. Кожна його промова – це художній твір.
Виконавська майстерність Ціцерона була бездоганною. Кожен жест промовця, його міміка, порухи очей, модуляція голосу виникли під впливом відповідного змісту виголошуваної промови, творили чудову гармонію, захоплюючи слухачів.
Багато в чому успіх виголошення визначав голос, про який промовецеві треба було завжди турбуватися. Він мав сильний і красивий голос, добре поставлений, здатний виражати найрізноманітніші почуття. Коли Ціцерон звертав свої слова. Сповнені гніву проти Катіліни, голос був різким, рвучким. Звучав з великою силою, бо ця промова містить гнівні і бурхливі інтонаціїі.
Іншим голосом, тоном оратор розповідає про благодійний вчинок Цецілії,яка гостинно прийняла до свого дому Секста Росція у важку хвилину його життя.
Все це можна передати лише за допомогою сили і модуляційної гнучкості голосу.
Природа щедро обдарувала оратора дотепом і надзвичайною здібністю вводити у текст промов різні види смішного. Він досить широко висвітлив теорію смішного у трактаті “Про оратора”. Все це він вправно застосував цю гостру зброю проти супротивників.
Ораторській прозі Ціцерона принаманна стилістична досконалість і точність вислову.
Якщо оратору доручають важкі та складні судові справи, промовець повинен старанно та глибоко вивчати їх,якщо вирішив ними зайнятися. Глибоке вивчання справи дає можливість ораторові визначити суть суперечки, ії причину. Головною метою промови було переконати слухачів. Для цього, свідчить Ціцерон, повинні оператися на три речі:
треба довести, що правдою є те, що ми захищаємо;
нам потрібно зробити спільниками тих, хто спочатку до нас не прислухався;
скерувати їх почуття туди , куди вимогатим справа.
Ціцерон визначає два джерела доказів:
першим джерелом вважалися документи ,що пов’язані з самою справою.Це могли бути акти, договори, угоди.
другим джерелом – була особа оратора.
Промова, твердить Ціцерон, якою оратор намагається зворушити слухачів, мусить хвилювати його більше, ніж будь-кого з присутніх.
Кожен крок промовця повинен бути обережним, обміркованим, щоб не викликати у людей злоби. Оратор повинен спрямовувати ненавість і гнів на противника і відвертати їх від себе та підсудного.так само слід використовувати й почуття надії, радості та досади.
Ціцерон твердив, що корисно збуджувати сміх, бо веселість примножує прихільність слухачів. Найчастіше оратор використовує сміх тоді коли зазнає нападу противника.
Промовцю для виголошення дорадчих промов треба мати розум, шану громадян, красномовність. Перед сенатськими заседателями оратор викладає свої міркування стисло, незаймаючи великої кількості часу. Промови мали бути сповнені сили, вагомості та різноманітності викладу.
Коли оратор, каже Ціцерон, щось радить народові у державних справах, то сам мусить добре вивчати державний лад. Щоб впливати на народ, треба також знати його звичаї, людей.
Головною ареною ораторської працї промовця були народні збори. І тут, на трибуні,зростала, вдосконалювалась ораторська майстерність кожного оратора.
У промовах перед народом, твердив Ціцерон, потрібно уникати слів які можуть образити його, викликати загальне обурення.
Мова ораторів мусить бути ясною. Оратор повинен володіти чистою літературною мовою, а слова не повинні містити у собі двозначності. Промова має бути поважною, приємною, вченою, вічливою, елегантною, відбивати необхідну кількість почуттів, страждань.
У промовах Ціцерон радить уникати простих і засторілих слів, а натомість вживати слова вишукані та ясні. Інколи оратор використовує побіжний огляд, стисле пояснення основних питань. Оратор використовує гіперболу, вагання, поправку до сказанного, гнів, прохання та інші стилістичні засоби.
Ціцерон зупиняється на образі досконалого оратора. Такий оратор володіє всіма трьома стилями – низьким, поміркованим і високим.
Найуживанішими засобами красномовства Ціцерон вважав етос і патос.
Етос використовує для змалювання характерів, звичаїв, способів життя, патос – для збудження слухачів.
Виконавська майстерність зворушує всіх, бо людські почуття збуджуються однаковими чинниками.
Ціцерон був неперевершеним промовцем і геніальним письменником. Він зосередив і висвітлив власний досвід ораторської і літературної діяльності, адже всі теоретичні та практичні вимоги, що висувалисья перед досконалими ораторами, він висував і перед собою. Після себе він залишив 58 промов, 19 трактатів з риторики, політики (“О законах”, “Тускуланські бесіди”, “Про оратора”, “Брут”). Більше 800 листів, документів, які стали відомостями о єпосі громадянської війни.
Марк Тулій Цицерон написав і виголосив низку ораторських шедеврів: «Брут», «Про знаменитих ораторів», «Оратор», «Про оратора». Пізніше видатний оратор Квінтіліан створив оригінальну систему навчання риторики на основі принципів Цицерона у вигляді дванадцяти книг риторичних настанов. Квінтіліан говорив, що небо послало Цицерона на землю, щоб показати, до якої величі може дійти слово.
У Цицерона органічно поєднувалися теорія і практика: свої теоретичні ідеї він блискуче втілював у практичній діяльності. Ідеалом оратора він вважав людину високої культури, яка знає літературу, історію, юриспруденцію, філософію; добре володіє і простим, і високим стилем, розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уміє примусити її сміятися й плакати, може володарювати над й душею. Для ораторів Риму характерні оклики, повтори, іронія, градація. В деяких його промовах майже не вживаються сполучники. Такий риторичний прийом робив судову промову карбованою.
Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаємніші вигини людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів. Стародавній Рим зі своїми майстрами ораторського мистецтва зайняв визначне місце у світовій культурі та захоплює наших сучасників і сьогодні.
