“Демосфен”


Афінський державний діяч і великий оратор стародавності Демосфен усе своє життя присвятив батьківщині і вмер у боротьбі за її волю. Він народився в Афінах у 384 р. до н.е. Батько його (якого кликали також Демосфеном) був заможною людиною, мав збройову майстерню.
Коли хлопчику було сім років, умер батько, залишивши в спадщину майбутньому оратору і його п'ятилітній сестрі великий стан.
Виховання дитини було доручено матері й опікунам; опікуни (його дядька по матері), однак, виявилися людьми несумлінними. Вони не платили платні вчителям, не піклувалися про утворення дітей і вихованні. Хлопчик ріс слабким, фізично недорозвиненим.
Коли Демосфен досяг повноліття, опікуни віддали йому лише будинок з рабами, а велику частину грошей і майна привласнили собі. Молода людина намагалася спочатку умовити опікунів добровільно повернути спадщину, але ті відмовилися. Тоді він вирішив судом домагатися повернення викрадених грошей. Щоб успішно вести справу в суді, потрібно було ґрунтовне знайомство з афінськими законами, а саме головне - уміння гарно і переконливо говорити.
У той час при демократичному ладі в Афінах майже кожному громадянину приходилося виступати в суді й у народних зборах. Видатні оратори користувалися загальною повагою: їх вибирали на почесні посади в державі і відправляли послами в чужі країни. В Афінах з'явилося багато людей, які навчали красномовству: як перемагати в суперечках, як зробити слабке доведення більш сильним.
Найвидатнішими вчителями красномовства тоді були Ісократ і Ісей. Ісократ мав вдома школу красномовства, але Демосфен не міг відвідувати заняття, тому що плата за навчання була занадто високою. Тоді він звернувся до Ісея, у той час кращому адвокату по справах про спадщини.
Чотири роки молода людина ретельна навчилася в Ісея і заплатила йому за навчання велику суму грошей. За цей час він добре познайомився з добутками усіх видатних письменників; особливо уважно вивчав він твору знаменитого історика Фукідіда і філософа Платона. "Історію" Фукідіда майбутній оратор знав майже напам'ять, тому що переписав її власноручно вісьм разів.
Закінчивши навчання, Демосфен почав позивати з опікунами. Суд тягся цілих п'ять років. Опікуни всіляко намагалися уникнути відповідальності; так, вони знищили навіть самий заповіт батька Демосфена й інші важливі документи. Зрештою опікуни були засуджені, однак молодій людині не удалося цілком повернути своєї спадщини.
Важка багаторічна боротьба з опікунами загартувала характер майбутнього оратора, розвила в ньому завзятість і наполегливість.
Виступати перед народом Демосфен мріяв ще хлопчиком. Якось раз ще в ранній юності Демосфен упросив свого вихователя взяти його на засідання суду послухати мова знаменитого оратора. Хлопчик бачив, як юрба народу проводжала оплесками оратора, і дивувався силі красномовства, що скорила усіх. З тих пір він кинув всі інші заняття й ігри зі своїми однолітками і став посилено вправлятися в красномовстві. Він твердо вирішив зробитися оратором.
Але, перш ніж виступати перед народом, Демосфену довелося, за прикладом свого вчителя, писати судові мови для інших. Таке заняття оплачувалося в Афінах досить добре, і молодій людині удалося не тільки прокормити свою матір і сестру, але і зробити деякі заощадження.
Однак складання мов не могло задовольнити Демосфена: він був полум'яним патріотом і мріяв присвятити свої сили суспільної діяльності.
Перший виступ молодого оратора перед народом скінчився сумно: шум, сміх і шушукання юрби не дали йому закінчити мови. Ця невдача була зовсім природна, тому що Демосфен мав дуже слабкий голос, говорив невиразно, злегка заїкався, гаркавив (не вимовляв звуку "р"), у нього була дурна звичка затягати плечем, і, крім того, він зовсім не вмів триматися перед публікою.
Друга його спроба виступити з мовою перед народними зборами також виявилася невдалою. Упавши духом, закривши обличчя, поспішав він додому і спочатку навіть не помітив, що слідом за ним йшов один із друзів, відомий афінський актор. Вони пішли разом. Демосфен почав гірко скаржитися другу на свої невдачі і говорив, що народ не цінує і не розуміє глибокого змісту його мов. "Усе це так, - відповідав актор, - але я спробую допомогти твоєму горю. Прочитай мені який-небудь уривок із Софокла чи Еврипіда". Демосфен прочитав. Коли він закінчив, актор повторив тією же саме, але з такою виразністю, що Демосфену показалося, начебто він чує зовсім інші вірші. Він зрозумів тепер, як багато краси додає мови виразність, який йому не вистачало, і з подвоєною ретельністю прийнявся за роботу.
Отже, Демосфен вирішив будь-що-будь виправити всі недоліки своєї мови. Щоб ніхто йому не заважав, він усамітнився; оббрив потім собі півголови, щоб не виходити з будинку, поки волосся не відросте. У день по декілька годин підряд він займався вправами, щоб виправити неясність вимови. Він набирав у рот камінчики і намагався говорити голосно і ясно; щоб навчитися вимовляти звук "р", він брав щеня, слухав його гарчання і повторював звуки. Він привчив себе голосно вимовляти вірші, коли піднімався на гору чи гуляв по березі моря, причому намагався заглушити своїм голосом шум хвиль. Іноді молода людина не виходила по два, по три місяці, поки, нарешті, зовсім не опанував голосом і жестами.
Після довгих і завзятих зусиль Демосфен досяг своєї мети і став видатним оратором. Однак він ніколи не говорив без підготовки, але завжди вивчав напам'ять заздалегідь написану мову; по ночах при світлі лампи він старанно готувався до виступу, ретельно обмірковуючи кожне слово. Усе це дало згодом привід супротивникам великого оратора дорікати його у відсутності натхнення і природних здібностей. Якось раз один з недругів навіть кинув йому докір: "Твої мови пахнуть олією", тобто "Ти сидиш над ними цілими ночами при світлі масляного світильника".
Але навіть вороги, нарешті, змушені були визнати силу і майстерність його красномовства. У його мовах незвичайна простота вираження з'єднувалася з найбільшою силою почуття і думки, ясністю і переконливістю. Демосфен завжди строго тримався предмета своєї мови, не любив порожньої балаканини; він те говорив спокійно, діючи на розум слухачів, то скоряв їхньою силою почуття, передаючи їм свою гарячу віру в правоту справи, що захищається.
Коли Демосфену виповнилося 30 років, він почав брати участь у державних справах і всій силі свого ораторського дарування звернув проти самого небезпечного ворога всіх греків - македонського царя Пилипа. Беззавітна любов до батьківщини надихала великого оратора на боротьбу проти македонян і їхніх пособників в Афінах і у всій Греції.
Ще недавно Македонія була слабкою і відсталою державою, з яким греки мало вважалися. Цар Пилип (359-336 р. до н.е.) об'єднав країну й організував велику прекрасно збройну армію. У руках такого обдарованого полководця, як Пилип, вона стала грізною силою.
Міжнародне становище Греції в цей час було дуже сприятливим для виступу Македонії: греки вели між собою постійні війни, афиняне воювали із союзниками, фиванци - з фокейцами, а спартанці - з державами Пелопоннесу.
Цар Пилип спритно користався внутрішніми розбратами серед греків: він усюди мав своїх прихильників і агентів у рядах супротивників. У разі потреби цар не гидував і підкупом. "Осів, навантажений золотом, візьме будь-як міцність", - говорив Пилип, неухильно прагнучи до своєї мети - завоювати всю Грецію.
Спочатку Пилип підкорив Фессалію і зміцнився в Північній Греції. Але це був тільки початок. Через якийсь час македонянам удалося захопити всі афінські володіння у Фракії, і вони готувалися до вторгнення в Середню Грецію.
Такі швидкі успіхи Пилипа полегшувалися ще і тим, що вся Греція була розділена на два табори запеклою боротьбою між багатими і бідними. Бідняки усюди відкрито вимагали розділу землі і майна багатіїв. Багаті рабовласники дивилися на Пилипа і македонян як на своїх рятівників від виступів бідноти. Вони воліли краще підкоритися Македонії, чим віддати свої багатства народу. При македонському пануванні можна буде, думали вони, спокійно володіти своїм майном і рабами і не побоюватися народних повстань. Тільки простий народ і бідняки готові були захищати батьківщину і волю від македонських загарбників.
Демосфен відразу ж зрозумів, яку небезпеку для Афін і Греції представляють Македонія і її цар, і очолив партію патріотів, супротивників Пилипа.
В Афінах у цей час влада був у руках прихильників Македонії. На чолі македонської партії стояли Евбул і відомий оратор Есхин.
Евбул був за світ "будь-що-будь, за будь-яку ціну" і навмисно закривав ока на небезпеку, що грозила з боку македонського царя. Він бажав заспокоїти народні маси шляхом роздачі народу доходів державної скарбниці (так називані "видовищні гроші").
Демосфен став бороти проти такого порядку і призивав народ поступитися особистими вигодами сьогоднішнього дня для щастя і порятунку батьківщини. "Багаті, - говорив він, - кидають народу подачки за рахунок держави, а самі ухиляються від державних повинностей. Оратору удалося переконати народ звернути "видовищні гроші" на боротьбу з Македонією. Це був значний успіх Демосфена і його прихильників-патріотів.
Демосфен постійно виступав тепер у народних зборах з полум'яними мовами, намагаючись розбудити в афинянах патріотичні почуття. Його знамениті мови проти пануючи Пилипа називалися "Філіппінами" (і тепер ще в нас називають гарячу, жагучу мову "філіппікою").
Після захоплення Фракії Пилип став загрожувати Олинфу, самому великому місту на Халкидике.
В Афіни прибутку посли олинфян із проханням про допомогу. Демосфен гаряче підтримав олинфян: він вимовив на їх користь три мови в народних зборах. Однак допомога афинян запізнилася. Цар Пилип захопив місто, а жителів продав у рабство.
Потім Пилип запропонував афинянам світ. Афінські посли - Филократ і Есхин - під час мирних переговорів були підкуплені царем: незважаючи на протидію Демосфена, вони уклали світ на невигідних для Афін умовах. Незабаром після цього, не звертаючи уваги на укладений світ, Пилип розгромив фокейцев - союзників афинян.
Тоді, нарешті, афиняне стали готуватися до рішучої відсічі Пилипові. Демосфен був обраний першим стратегом і став на чолі держави. Колишнього посла Филократа обвинуватили в підкупі і зраді. Филократ був заочно засуджений на страту.
Потім Демосфен виступив проти іншого посла - Есхина, обвинувачуючи його в зраді і підкупі. Есхин мистецьки захищався і був виправданий незначною більшістю голосів.
Це був час найбільших успіхів і слави великого оратора. Йому удалося зміцнити флот - головну силу афинян.
Однак афиняне одні не могли справитися з грізним ворогом, і тому Демосфен став клопотати про загальгрецький союз проти Македонії. На чолі посольства він об'їхав ряд грецьких держав, скрізь вимовляючи жагучі мови і спонукуючи греків до об'єднання. "Сила македонян, - говорив він, - у слабості і розрізненості греків; якщо всі греки будуть єдині, те Пилип не насмілиться напасти на нас". Населення грецьких міст із захватом приймало великого оратора, і незабаром Коринф, Мегари й інші міста Пелопоннесу вступили в союз з афинянами.
Пилип тим часом пильно спостерігав за діями афинян. Поки велися ці переговори про об'єднання, прийшла грізна звістка: військо Пилипа знаходиться в Середній Греції, цар зайняв вже в границі Беотии міцність Елатею - важливий пункт перетинання доріг у Фиви й в Аттику. Наступив рішучий момент боротьби. Багато чого залежало тепер від того, на чию сторону стануть Фиви - одне з найсильніших держав у Середній Греції.
Тоді Демосфен на чолі афінського посольства прибув у Фиви з пропозицією союзу проти Пилипа. Але там уже знаходилися македонські посли (цар випередив його), що, не скупясь на обіцянки, усіляко відговорювали фиванцев від союзу з афинянами. Однак Демосфен домігся блискучого успіху. Його натхненні мови, у яких він призивав до мужності і нагадував про славу і честь Греції, вирішили справу: фиванци вступили в союз з афинянами проти загального ворога. Обидві сторони стали готуватися до останньої сутички.
Улітку 338 р. до н.е. відбувся фатальний бій при Херонее.
Армія Пилипа складалася з 30 тисяч піхоти і 2 тисяч вершників. Чисельність війська союзників - афинян і фиванцев - була трохи меншою.
На світанку обоє війська вишикувалися в бойовому порядку. Правим крилом македонського війська командував сам Пилип, лівим - його вісімнадцятирічний син Олександр, майбутній великий полководець; у центрі стояв досвідчений воєначальник Антипатр.
Почався лютий бій. Довгий час військове щастя не схилявся ні в ту, ні в іншу сторону. Першим вирішального успіху домігся Олександр: його воїни завдали нищівного удару "священному загону" фиванцев.
Навпаки, на правому крилі афиняне прорвали ряди македонців і потіснили їх. "За мною! - закричав афінський стратег, - перемога наша!"
Упоєні успіхом, що настають афиняне, однак, розбудували свої ряди. "Ворог не вміє перемагати!" - сказав Пилип, що спостерігав з висоти за ходом бою. Він швидко перешикував свою фалангу і вдарив на афинян. Афиняне здригнулися, і все грецьке військо стало відступати.
Македоняне здобули рішучу перемогу, незважаючи на запеклий опір афінських гоплитов і безстрашну хоробрість фиванской фаланги ("священного загону" з 300 чоловік, що усі загинули).
У цій битві афиняне втратили 1000 чоловік убитими і 2000 потрапило в полон.
Демосфен боровся рядовим гоплитом і відступив з полючи бою разом з військом. За це згодом оратор Есхин обвинуватив його в боягузтві. Народ афінський, однак, не повірив наклепу ворогів великого оратора і доручив йому виголосити надгробну промову в пам'ять бійців, що упали при Херонее, що вважалося високою честю.
Звістка про поразку при Херонее зробило приголомшливе враження на афинян. Негайно зібралися народні збори, народ виніс постанову готуватися до облоги і перевозити жінок і дітей із сіл за стіни міста; крім того, хтось запропонував звільнити рабів і надати право громадянства іноземцям для заклику їхній в армію. Піти на таку крайню міру навіть у настільки небезпечний момент для батьківщини афінські народні збори не зважилися.
Демосфен разом зі своїми прихильниками організував захист міста, поголовне озброєння громадян, лагодження стін і т.д.
Грізна небезпека, на щастя, незабаром минала; удалося укласти світ на порівняно прийнятних умовах: афинянам був залишений флот і головні володіння; однак Афінський морський союз - основа їхньої могутності - був розпущений, і Афіни повинні були вступити в знову організований загальгрецький союз на чолі з Пилипом.
Херонейская битва вирішила долю Греції: грецькі держави утратили волю і незалежність, усюди влада переходила в руки багатіїв, що співчували Македонії.
В Афінах підняли голову зрадники, явні і таємні прихильники Пилипа. Вони стали чи ледве не щодня збуджувати обвинувачення проти Демосфена й інших представників народної партії.
Однак знайшлися патріоти, що невпинно трудилися для відновлення моці держави. На чолі їх були Демосфен, Ликург і інші.
Ликург протягом чотирьох років шляхом строгої економії знову підняв державні доходи до 1200 талантів у рік. Демосфен завідував "видовищною скарбницею", що була тепер єдиною підтримкою афінської бідноти. Афиняне стали, помалу оправлятися після страшної поразки.
Цар Пилип тим часом зібрав загальгрецький з'їзд у Коринфі, де урочисто проголосив створення загальгрецького союзу під керівництвом македонського У розпал готувань до походу Пилип був убитий на весіллі своєї дочки в місті Егах у Македонії, через два роки після Херонейской битви (336 р. до н.е.).
Демосфен одержав повідомлення про смерть Пилипа, коли народні збори ще не знали про це. Він з'явився в раду і радісно оголосив, що бачив сон, що передвіщає афинянам велике щастя. Незабаром прийшла звістка про смерть Пилипа. Народні збори ухвалили принести богам вдячну жертву, а убивцю пануючи нагородити вінком. Великий оратор прийшов у той день у народні збори у святковому одязі з вінком на голові, хоча власну його семью осягло велике горе: усього кілька днів назад померла його дочка. Але народну радість Демосфен ставив вище особистого горя. Народ радів, сподіваючись скинути македонське ярмо.
Снову до влади був покликаний Демосфен. В усіх містах Греції піднявся рух проти македонян і пробудилися надії на волю. Афиняне послали посольство у Фиви й інші грецькі держави з пропозицією союзу проти Македонії. Афіни вступили в снощения також з персами, спонукуючи їхній негайно почати війну з Олександром. Демосфен думав, що зі спадкоємцем Пилипа, хлопчиськом і дурачком, як він називав Олександра, справитися буде легко. Демосфен сподівався на успіх повстання.
Проте, усупереч чеканням, Олександр швидко покінчив зі своїми супротивниками в Македонії і Фессалії і змусив греків у Коринфі визнати себе вождем загальгрецького війська для походу на Персію. Однак йому довелося почати похід на північ проти трибаллов, що загрожували границям Македонії.
Користаючись відсутністю Олександра, першими повстали фиванци, а за ними й інші грецькі держави. Фиванци осадили македонський гарнізон, що стояв у них, і багатьох воїнів перебили.
Олександр, розбивши трибаллов, зненацька з'явився з військом під стінами Фив. Місто було узято і зруйноване до підстави. Пощадили тільки будинок, що належав знаменитому поету Пиндару. Уцілілі жителі, числом близько 30 тисяч чоловік, були продані в рабство.
В Афінах панувало страшне сум'яття: очікували, що Олександр почне облогу. Однак ціною повної покірності удалося випросити пощаду в переможця. Олександр зажадав тільки видачі Демосфена й інших супротивників Македонії.
Демосфен прийшов у народні збори і розповів народу байку про овець, що видали своїх собак вовкам. Себе самого і свого товаришів він порівнював із собаками, що билися за народ, а Олександра назвав вовком. На щастя, увага Олександра бути відвернено готуваннями до перського походу, і він не став наполягати на своїй вимозі. Демосфен і його друзі залишилися в Афінах.
Виступивши в похід проти Персії на чолі 30 тисяч чоловік піхоти і 5000 вершників. Олександр переміг персів у боях при Гранике і Иссе (334-333 р.); потім він наголову розгромив перське військо при Гавгамелах (на березі ріки Тигр) і заволодів Вавилоном і величезними скарбами перських царів.
Тим часом в Афінах до влади знову прийшла македонська партія. Тепер супротивники великого оратора знайшли час придатним, щоб з ним розправитися. Справа в тім, що ще кілька років назад один із прихильників народної партії запропонував увінчати Демосфена золотим вінком за високі патріотичні заслуги. Народні збори погодилися з цим і ухвалило нагородити великого громадянина Афін вінком. Звичайно, прихильники Македонії заперечували, і Есхин уніс скаргу на постанову зборів у суд присяжних; він доводив неправильність рішення народних зборів і заявив, що Демосфен зовсім не заслуговує такої високої нагороди.
Демосфен змушений був захищатися. Суд перетворився в двобій двох самих знаменитих ораторів Афін. Вороги великого оратора не врахували, однак, настрою народу, що не хотів миритися з утратою незалежності.
Суд почався при величезному скупченні народу. Есхин виголосив обвинувальну промову, повну несправедливих нападок на Демосфена. У знаменитій захисній мові "Про вінок" великий оратор дав огляд усієї своєї діяльності на благо батьківщини і яскраво обрисував зрадницький образ дій Есхина. Незважаючи на тиск із боку супротивників, судді винесли справедливий вирок. Есхин був підданий грошовому штрафу і повинний був виїхати у вигнання. Успіх мови "Про вінок" був не тільки перемогою великого оратора, але і торжеством патріотичних сил в Афінах і у всій Греції.
У результаті перемоги на суді вплив Демосфена на державні справи зросло. Однак тепер, навчений гірким досвідом, він діяв обережно. Він бачив силу ворогів і відсутність єдності в греків і тому намагався утримувати співгромадян від різких необдуманих виступів проти македонян. Так, наприклад, афиняне по його раді не підтримали повстання спартанців. Це повстання було швидко подавлене македонянами.
Олександр тим часом був цілком зайнятий азіатськими справами, надавши повновладно розпоряджатися в Греції своєму полководцю Антипатру. Однак він надіслав у Грецію два розпорядження: по-перше, він велів почитати себе богом і, по-друге, наказував усім грецьким державам повернути своїх вигнанців. Над першим велінням греки сміялися, а останнє викликало сильне обурення. Справа в тім, що вигнанцями були звичайно зрадники, ненависні народу.
У цей час відбулася нова подія, що фатальним образом відбилося на долі Демосфена.
Скарбник Олександра, Гарпал, скориставшись довгою відсутністю пануючи у Вавилоні (цар почав тоді похід в Індію), викрав величезну скарбницю перських царів. На ці гроші він набрав 6 тисяч найманців і з 30 кораблями зненацька прибув в афінську гавань Пирей. Скарбник намагався грошима залучити на свою сторону афінських державних діячів, обіцяючи їм можливість домогтися незалежності для Греції.
Деякі оратори пропонували взяти гроші Гарпала і негайно почати загальне повстання в Греції проти македонян. Однак Демосфен і інші відомі діячі висловилися проти.
Гарпала не допустили в Афіни, і він відправився в Пелопоннес на мис Тенар. Там він залишив своє військо і велику частину скарбів, а сам, захопивши із собою 750 талантів, повернувся в Афіни. Тепер він уже просив тільки про надання йому притулку.
Тим часом Антипатр і мати Олександра Олімпіада зажадали в афинян видачі викрадача скарбниці. За пропозицією Демосфена Гарпал був затриманий, а привезені їм гроші покладені на збереження в Акрополь, щоб повернути їх потім Олександрові. Гарпалу удалося бігти на Крит, де він незабаром був убитий.
Коли зробили підрахунок захоплених у Гарпала грошей, то виявилося, що з привезеної їм суми залишилося усього лише 350 талантів, решта грошей кудись пропали. Демосфен запропонував зробити строге розслідування цієї справи, причому ручався своїм життям, що він невинний у розкраданні грошей. Були зроблені масові обшуки, але грошей не знайшли.
Демосфен і деякі інші обличчя були притягнуті представниками македонської партії до суду за обвинуваченням у розкраданні грошей, підкупі і пристрої втечі Гарпала. Під тиском супротивників суд визнав Демосфена винним і присудив його до сплати 50 талантів. Тому що він не міг заплатити такої величезної суми, те його уклали у в'язницю. Друзі, однак, незабаром допомогли йому бігти, і він знайшов притулок недалеко від Афін на острові Егине, відкіля відкривався вид на рідну землю.
Вражений непосильною боротьбою із супротивниками, великий оратор болісно переживав своє вигнання; здоров'я його було зовсім розхитане. Демосфен гірко скаржився друзям на несправедливість вироку: він, людина бездоганно чесний і имеющий великі заслуги перед державою, засуджений, а обвинувачувався разом з ним якийсь відомий негідник виправданий.
Однак вигнання великого оратора виявилося нетривалим: зненацька прийшла звістка про смерть Олександра у Вавилоні (червень 323 р. до н.е.).
Смерть Олександра послужила сигналом для початку визвольного, руху по всій Греції. Повстання спалахнуло і серед малоазійських греків. Підйом захопив навіть багатіїв, прихильників македонян. Народні оратори вимовляли в Афінах патріотичні мови, переконуючи співгромадян скинути македонське ярмо. З Афін було відправлене посольство в Пелопоннес, щоб спонукати пелопоннесские держави примкнути до боротьби за волю.
Афінські народні збори ухвалили повернути великого оратора з вигнання. За ним був посланий на острів Егину державний корабель. Коли Демосфен вступив на рідну землю, йому улаштували в афінській гавані Пирее всенародну урочисту зустріч, як національному герою.
Демосфен негайно очолив опір македонянам. Почалася війна, що спочатку йшла успішно для афинян. Афінський полководець Леосфен, що був раніше начальником грецьких найманців у персів і відпущений Олександром, на чолі 8000 воїнів рушив у Фессалію проти полководця Олександра, Антипатра; по шляху до афинянам приєдналися етолийци і фессалийци. Союзники здобули рішучу перемогу над Антипатром, що із залишками війська замкнувся в міцності Ламии (у Фессалії). Під час облоги Ламии афинян, однак, осягло тяжке нещастя: упав Леосфен.
Після його смерті війна затяглася і прийняла несприятливий для афинян оборот. Союзне військо складалося з громадян різних грецьких держав і найманців. Спершу почалися розбіжності серед союзників, а потім стали розбігатися найманці, яким неакуратно платили платню.
На допомогу обложеному Антипатру прийшов з військом полководець Леоннат, Афиняне хоробро виступили назустріч Леоннату і нанесли йому поразка. Однак з Македонії з новими підкріпленнями з'явився полководець Кратер. Перевага в силах тепер був на боці македонян. Крім того, афінський флот двічі потерпів поразку, і морська могутність Афін було зломлено.
Македонянам удалося схилити деяких союзників афинян укласти світ. Афиняне залишилися майже на самоті. Але усе-таки вони зважилися дати останній бій македонянам.
Битва відбулася при місті Кранноне (серпень 322 р. до н.е.). Афиняне потерпіли поразка, хоча не таке важке, як при Херонее. Довелося укласти світ, умови якого були дуже тяжкі: демократія в Афінах була знищена; повні політичні права були надані тільки багатими (числом 9000); інші громадяни могли залишити батьківщину і переселитися у Фракію; македонський гарнізон зайняв афінську гавань.
Демосфен і інші патріоти були заочно присуджені до смерті. Демосфену удалося бігти в храм Посейдона на острові Калаврии.
Знайшлися і зрадники, що добровільно взялися за розшуки втікачів. Серед цих зрадників найбільшою низькістю відрізнявся хтось Архий, що був колись актором, що навіть одержав прізвисько "мисливця за втікачами".
Довідавшись, що Демосфен знаходиться на острові Калаврии в храмі Посейдона як "благаючий про захист", Архий прибув туди з фракийскими найманцями і лицемірно запропонував Демосфену відправитися з ним до Антипатру, запевняючи, що той йому не, зробить нічого дурного. У відповідь Демосфен сказав: "Архий, як мене колись не торкала твоя акторська гра, так тепер не торкають твої обіцянки. Почекай небагато, я напишу дещо рідним..." З цими словами Демосфен пішов усередину храму, узяв шматок папірусу й очеретяне перо, як би збираючи писати; потім підніс до рота перо і прикусив його, як він звичайне робив, коли обмірковував що-небудь, готуючись писати. В очеретяному пері була закладена сильно діюча отрута, що Демосфен і проковтнув.
Переступивши поріг храму, він похитнувся й упав мертвим. Це відбулося 12 жовтня 322 року до н.е.
Так загинув Демосфен, не побажавши пережити поневолення батьківщини, за волю і незалежність якої він боров до останнього подиху.
Незабаром афиняне спорудили Демосфену мідну статую на міській площі. Демосфен був представлений на ній зі скорботним вираженням обличчя і стиснутими в розпачі руками. Напис під статуєю говорила:
Якби міць, Демосфен, ти мав таку, як розум,
Влада б в Елладі не зміг узяти македонський Арей.