Реферат з релігієзнавства студентки 1 курсу ФПН Теорії походження релігії
План 1.Вступ 2.Теологічні теорії походження релігії а)Традиціоналістична теорія б)Теїстична теорія в)Монотеїзм, політеїзм, генотеїзм г)Академічний теїзм 3.Перші спроби наукового пояснення походження релігії 4.Наукові теорії походження релігії 5.Історичний характер релігії 6.Чому виникла релігія 1.Вступ Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно поставимо питання: звідки, чому, як і коли вони виникли і, лише одержавши відповідь на запитання, ми здобудемо знання про це явище. Це стосується і релігії. Але з точки зору переважної більшості віруючих і значної частини духовенства, яке не вдається у богословські тонкощі, питання про виникнення релігії не має сенсу: релігію Бог дарував людству, причому саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія вічна і незмінна, саме їх релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Та вже існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної із них. Ми знаємо майже в дрібних деталях процес формування ісламу, який відбувався на початку XI І століття, коли вже історію записували. Докладно відомо і започаткування християнства, що завершує своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, адже йому більш ніж дві з половиною тисячі років. З далеких століть доходить до нас звістки про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі, їх існування свідчать численні факти науки. Всі народи мали свою релігію. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має історичний характер, вона має свою, дуже цікаву і повчальну історію. Ми з вами розглянемо питання про виникнення найперших релігійних уявлень, викладемо різні точки зору на це. І хай вас не дивує, що інший раз ці точки зору виключають одна одну. 2.Теологічні теорії походження релігії Перш за все розглянемо теорії походження релігії, які акцентують на природних причинах і обставинах цього складного процесу. В їх розробці беруть участь видатні філософи, які поділяють релігійну точку зору на світ, вони містять чимало глибоких міркувань, їх можна об'єднати загальною назвою — теологічні теорії. Це традиціоналістична, теїстична і специфічно-православна — академічна. а)Традиціоналістична теорія. Ця точка зору на походження релігії полягає в тому, що релігію відкрив першим людям сам Бог безпосередньо. В християнстві ця концепція виглядає як біблійна оповідь про спілкування перших людей, Адама і Єви, в раю з Богом, а також надприродні контакти з Богом Моісея та інших біблійских персонажів. Цей варіант традиціоналізму відкидає будь-які звернення до будь-якої аргументації, тим більше наукового характеру. Він грунтується лише на беззастережній вірі. Знаходимо ми традиціоналістичну концепцію і у стародавній філософії. Так, стародавньогренький мислитель Платон (428 чи 427—548 чи 547 рр. до н.е.) вважав, що релігія є наслідком споглядання людською душею в світі ідей єдиного, яке є особливою субстанцією всього світу, його основою і витоком, яке вище за буття, яке не має ні початку, ні кінця, ніяких ознак, ніяких причин, не потребує простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а єдине — незмінне. Єдине має всі характеристики Бога. Отже, людська душа, споглядаючи в світі ідей єдине — Бога, згадує про нього в нашому матеріальному світі, і ця згадка і є релігія. Традиціоналістичне розуміння походження релігії розробляли мислителі, яких церковна історія зве святими отцями церкви. У православ'ї це Афанасій Олександрійський, Василій Великий, Григорій Назианзін, Іоан Златоуст та Іоан Дамасин, у католиків — Амвросій Медіоланський, Августин Блажений, Єроним. Слід також назвати Оригена і Тертуліана і особливо Фому Аквината (1225 чи 1226—1274), який в своїй головній праці «Сума теології» розмірковував таким чином: «Людина співвідноситься з богом як із своєю метою, але ця мета не може бути осягнута розумом». Виходить, що людина для свого врятування мусить знати щось таке, чого розум осягнути не може. Але Бог дає людині це знання. Дає шляхом одкровення. На нього і треба спиратись, в ньому і порятунок. Надаючи безумовну перевагу одкровенню перед розумом, Фома Аквинат поглиблює що думку зауваженням: навіть те знання про бога, яке може бути здобуте розумом, має бути подане людині через божественне одкровення, бо істина про бога, відкрита людським розумом, була 6 доступна небагатьом. Від володарювання цією істиною цілком залежить врятування людини, яке вона може знайти лише в Богові. Ці міркування потрібні були Фомі для того, щоб ствердити перевагу теології, віри над наукою. Довести, що істини одкровення вищі, ніж істини науки. Але разом з тим, Фома Аквинат переспівує засади традиціоналізму: сам Бог відкрив людям всі релігійні істини, людський розум тут просто не потрібен. Традиціоналістична теорія походження релігії легко сприймається, не потребує доведення, бо грунтується на вірі. Це обумовило іі значне поширення і багатовікове існування. Ця теорія у християнському богослов'ї має, так би мовити, внутрішній вжиток, бо стосується лише самого християнства. По відношенню до інших релігій християнство вживає будь-які інші пояснення. Але богослов'ю, що вдасться до теоретичних міркувань, цієї теорії мало, бо вона містить недооцінку творчих задумів Бога і зневагу до мислення людини, яка є вершиною творчості Бога. б)Теїстична теорія. Ця теорія походження релігії з суті самого теїзму. Теїзм визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові кінчених речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і природи; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями і існує попереду всього і є джерелом всього, отже і релігії. Існує рад варіантів теїстичної концепції, але всі вони єдині в основному — релігія є наслідком божественного одкровення на певному етапі духовного розвитку людства. Цілком зрозуміло, щр ця концепція виходить з беззастережного визнання Бога. Назвемо, перш за все, Рене Декарта (1559—1650), що додер-жувався дуалістичної концепції співвідношення душі та тіла і кон-цепції вроджених ідей Декарт висунув онтологічне доведення існування бога; уявлення про Бога як істоту найдосконалішу необхідно передбачати і таку якість, як існування: ми мислимо про Бога, отже він існує. Ми ж мислимо про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує в свідомості людини від ц народження і проявляється як пізнання Бога. Отже, релігія виявляється в ході пізнавальної діяльності людини як розгортання вродженої ідеї Бога. Потім згадаємо Готфріда Вільгельма Лейбніца (1646—1716), засновника богословського раціоналізму: розгортання декартових вроджених ідей починається під впливом досвіду, емпіричних знань. Завдяки цьому людство і прийшло до християнства, воно єдина релігія одкровення. Особливе місце в розробці теїстичної теорії належить німецькому філософу, психологу і педагогу Йогану Фрідріху Гербарту (1776—1841). Головне в релігії, вчив Гербарт, в тому, що вона встановлює доцільність природи, і людина приходить до релігії через усвідомлення цієї думки. Доцільність в природі викликає релігійне естетичні почуття, примушує нас спогладати велич Бога, породжує релігійні концепції. Іммануіл Герман Фіхте (1797—1879) заклав так званий умоглядний теїзм: релігія як відношення людини до Бога є комплексом певних почуттів, які є наслідком дії двох факторів: перший — це чуття власної кінченності, обмеженості, яка потребує допомоги; другий — чуття нашого буття, яке осягнуте нескінченним, якому ми підкорені. Значною фігурою серед прибічників теїстичної теорії є один з творців німецького класичного ідеалізму Фрідріх Шелінг (1775— 1854). Він вчив, що все існуюче с наслідком первинного акту ірраціональної волі, яка не може бути осягнута раціональним мисленням. Для цього можна застосовувати лише емпіричний досвід, який є в міфології та релігії. Там відбувається одкровення. Але пояснити походження релігії одним одкровенням, як це робили традиціоналісти, неможливо. Якщо допустити, що до одкровення люди не знали Бога, то це було б визнанням наявності атеїзму в початковий період існування людства. Такої честі надавати атеїзмові не можна. Людина з самого початку свого існування володіла споглядальним типом знання і намагалася з'ясувати кінцеві осно
