- Відповідно до ст. 9 ЦК України від 16 січня 2003 р. положення Цивільного кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах господарювання, використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Цивільне право- право приватне.
Поділ системи права на право приватне і публічне. Співвідношення цих понять.
В.С. Бєлих (проф., доктор юрид. наук, зав. Каф. Уральської юрид академії). “Теория хозяйственного права в условиях становления и развития рыночных отношений в России» // Государство и право.-1995.-№ 11.-с. 53-61.//
4 концепції (теорії)
І Теорія інтересу (римський юрист Ульпіан): публічне право є те, яке стосується становища держави; приватне, яке має відношення до користі окремих осіб.
ІІ Теорія методу правового регулювання (німецький юрист А. Тон): публічне право є сферою влади і підпорядкування, а приватне- свободи і приватної ініціативи.
ІІІ Теорія предмету правового регулювання (проф. Д.В. Кавелін): предметом цивільного права є виключно майнові відносини, а предметом публічного- інші.
ІV Теорія суб’єкта (П. Вуарон): публічне право регулює відносини особи з державою; приватне право визначає відносини осіб між собою.
Доцільним є поєднання одразу декількох критеріїв
- Відомий теоретик права С.С. Алєксєєв (Сергій Сергійович. Гражданское право
в современную эпоху.-М.: Юрайт, 1999.) звернув увагу на тенденцію в приватному праві, яка виникла в минулому столітті і триває надалі, а саме: відокремлення від цивільного права окремих галузей законодавства- трудового, сімейного, земельного, підприємницького та інших. На його думку такі процеси дають підстави зробити три висновки:
по-перше, цивільне право і надалі продовжує регулювати основні сфери та засади життя суспільства (статус суб’єктів, власність, цивільний оборот, правонаступництво та ін.);
по-друге, нормативні методи і механізми, з яких виникли трудове , сімейне, земельне та ін. галузі законодавства, залишаються у сфери правового регулювання цивільного права;
по-третє, варто виділяти сім’ю цивілістичних галузей законодавства на чолі з цивільним правом.
2. - Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством України регулююються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).
Не всі особисті немайнові та майнові відносини є цивільними, а лише ті, що базуються на трьох засадах:
1). юридичній рівності
2). вільному волевиявленні учасників цих відносин
3). майновій самостійності
Майновими є відносини , які виникають щодо майнових благ товарного характеру (це можуть бути не лише речі, але й майнові права, послуги, роботи, що мають майновий еквівалент).
Майнові відносини, в свою чергу, поділяються на дві групи:
речові відносини (статичні, відносини власності)- вказують на належність особам певних майнових благ, на те, що ці особи (суб’єкти речових прав) можуть володіти, користуватися і розпоряджатися ними;
відносини товарного обороту (динамічні, зобов’язальні)- в межах яких відбувається рух (перехід від однієї особи до іншої) майнових благ (купівлі-продаж, перевезення, оренда та ін.).
- Особистими немайновими є відносини об’єктом яких виступають немайнові блага, які не мають майнового еквіваленту.
Поділ особистих немайнових відносин на
пов’язані з майновими (відносини авторства, винахідництво і т.д);
не пов’язані з майновими (відносини щодо честі , гідності та ділової репутації, життя, здоров’я, ім’я та ін.).
Проблема позитивного чи негативного регулювання цих відносин
- Проблема т. зв. “організаційних” (внутрішніх) відносин (проф. Октябрь Олексійович Красавчиков).
3. - В навчальній юридичній літературі (Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн./ за ред. О.В. Дзери.-К.:Юрінком Інтер,2002.) прийнято виділяти певні ознаки методу правового регулювання цивільних відносин:
1). юридична рівність учасників цивільних правовідносин;
2). самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин;
3). ініціативно-диспозитивний характер цивільно-правових норм;
4). відновлювально-компенсаційний характер захисних засобів порушеного права.
З них ознакою методу слід визнати хіба що третю.
Метод диспозитивності.
Абсолютна диспозитивність (ст. 11 ЦК- дії осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки;
ст. 247 ЦК – строк дії довіреності
встановлюється у довіреності; якщо не встановлено, то діє до її припинення).
Відносна диспозитивність (ст. 257- позовна давність 3 роки;
ст. 537- виконання зобов’язання внесеннямборгу в депозит нотаріуса).
- Поєднання з імперативним методом (визнання правочину недійсним).
Принципи цивільного права містяться у ст. 3 ЦК України “Загальні засади цивільного законодавства”:
1). неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2). неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3). свобода договору;
4). свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5). судовий захист цивільного права та інтересу;
6). справедливість, добросовісність та розумність (ст. 727 ЦК розірвання договору дарування на вимогу дарувальника- якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей).
4. - На думку київського вченого В.І. Синайского (Василь Іванович1876-1949 р.р.) визначення цивільного права треба давати щонайменше у двох розуміннях:
об’єктивне цивільне право
суб’єктивне цивільне право
Об’єктивне цивільне право- це система правових норм, які на основі диспозитивності регулюють майнові та особисті немайнові (цивільні) відносини, що базуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників.
Об’єктивним воно є тому, що правові норми не належать якимось конкретним
особам, суб’єктам.
Навпаки, а). те право особи, яке б). їй забезпечено нормою цивільного права
(об’єктивним правом) є в). цивільним правом у суб’єктивному розумінні.
Суб’єктивне цивільне право- це немайнове або майнове право особи, забезпечегне їй нормою цивільного права.
- Сукупність цивільно-правових норм, які об’єднуються єдністю змісту та внутрішнім зв’язком за предметом правового регулювання називається системою цивільного права.
Світовій цивілістиці відомі дві системи цивільного права:
- інституційна
- пандектна
- В основі Інституційної системи лежала думка про те, що будь-яке правовідношення виникає та існує між суб’єктами щодо речей. Таким чином, ця система включає в себе три елементи права: суб’єкт, об’єкт і відношення. За такою системою будувалися римські інституції. Тому вона отримала назву “інституційної”, або “римської”.
- Згідно з Пандектною системою цивільне право було поділено на певні групи, зокрема, 1). речове, 2). зобов’язальне, 3). сімейне, 4). спадкове, яким передувала загальна частина, яка поширювалася на усі ці групи. Тобто містила норми, що що застосовувалися до цих груп разом.
Цивільне право України побудоване за пандектною системою.
Воно поділяється на дві частини: Загальну та Спеціальну.
- Загальну частину цивільного права складають норми про: основні положення (цивільне законодавство, підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, здійснення цивільних прав та виконання обов’язків, захист цивільних прав та інтересів); суб’єктів та об‘єкти цивільних прав; правочини; представництво; строки та терміни і позовну давність.
Спеціальну частину цивільного права утворюють норми про: особисті немайнові права; речові права; інтелектуальну власність; зобов’язальне право; спадкове право.
