Повторність злочинів як складовий елемент множинності злочинів
ВСТУП.
Судово-слідчим органам нерідко приходиться зіштовхуватися з такими фактами, коли в поводженні винного виявляються ознаки двох і більш злочинних діянь. В залежності від характеру цих злочинних діянь істотно змінюється кримінально-правова оцінка поводження суб’єкта. Так, в одних випадках усе вчинене необхідно кваліфікувати за декількома кримінально-правовими нормами (наприклад, при сукупності злочинів), в інших - усе зроблене охоплюється лише однією нормою (наприклад, при повторності). У ряді випадків змінюється й порядок призначення покарання, його вага й порядок відбування. Очевидно, що в інтересах дотримання законності необхідний однаковий підхід до рішення цих питань. Оскільки у всіх цих випадках мова йде про подібні моменти, а саме про здійснення однією особою декількох злочинів, усі ці питання необхідно розглядати в комплексі1 . У цьому плані безсумнівно важливим, актуальним і практично значимим для науки кримінального права і судово-слідчої практики є дослідження проблеми множинності злочинних діянь по карному законодавству. Це обумовлюється тим, що діяльність правоохоронних органів, спрямована на скорочення злочинності, неможлива без постійної боротьби з випадками здійснення тими самими особами безлічі злочинів, без ліквідації причин і умов, що сприяють повторенню злочинів2.
В області теоретичної розробки проблеми множинності злочинів кримінально-правова наука зробила великий крок уперед уже починаючи з 60-х років, коли з'явилися роботи таких відомих учених як Кафаров Т.М., Кудрявцев В.Н., Малков В.П., Яковлев А.М. та інші.
При множинності злочинів у поводженні однієї людини іншою, ніж при здійсненні нею тільки одного злочинного акта, повинна бути оцінка характеру суспільної небезпеки поводження суб’єкта і його особистостей, іншою повинна бути юридична кваліфікація вчиненого і, нарешті, істотними особливостями повинне характеризуватися призначення покарання ( його вага, порядок призначення і відбування і т.д. ).
Тим часом варто підкреслити, що проблема множинності злочинів і відмежування її від одиничних злочинів усе ще має потребу в подальшому вивченні і розробці. Поки що багато хто її питання в теорії і на практиці зважують розбіжно, що не сприяє однаковому застосуванню кримінального закону.
В завершення хотілося б відзначити, що, на відміну від Кримінального кодексу РФ, український законодавець в новому Кримінальному кодексі (у подальшому ? КК) дає визначення не тільки видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки (ст. 32-35 КК). Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів визначаються як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть за собою при їх встановленні більш суворе покарання.
В даній курсовій роботі ми намагаємося розглянути поняття множинності злочинів, визначити її форми і різновиди, а також відокремити досліджуваєме поняття від суміжних понять.
ІНСТИТУТ МНОЖИННОСТІ ЗЛОЧИНІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ.
Поняття множинності злочинів.
Злочин завжди заподіює ту чи іншу шкоду суспільним відносинам і викликає негативну оцінку з боку суспільства і держави. Ще більш негативну реакцію викликають випадки здійснення особою не одного, а декількох злочинів. При здійсненні особою декількох злочинів, як правило, заподіюється більша моральна, фізична чи матеріальна шкода суспільству або окремим громадянам, винний виявляє стійке негативне відношення до інтересів держави, суспільства й окремих громадян. Багаторазова злочинна діяльність тієї ж самої особи негативно впливає на хитливих у моральному відношенні громадян, особливо на молодь, породжуючи ілюзії про можливість жити за рахунок суспільства.
Випадки здійснення тією ж самою особою декількох злочинів нерідке явище в судовій практиці. Установлення того факту, що особа одночасно чи послідовно зробило кілька злочинів породжує перед слідчо-судовими органами визначення правових питань, зв’язаних з відокремленням одиничного злочину від декількох, кваліфікацією вчиненого і призначенням покарання, правовими наслідками осуду за безліч злочинів, з’ясуванням причин і умов, що сприяли здійсненню множинності злочинних діянь та ін. Ці і ряд інших питань охоплюються проблемою множинності злочинів у кримінальному праві.
Множинність злочинів характеризується, як правило, навмисною злочинною діяльністю. Це обумовлює правову оцінку множинності злочинів як форму злочинної діяльності, яка викликає підвищену суспільну небезпеку.
Поняття множинності злочинів розробляється наукою кримінального права, але однакового підходу до трактування цього поняття поки немає. Так, на думку Яковлева А.М., “поняття множинності злочинів знаходить своє конкретне втілення в поняттях повторності, рецидиву і сукупності злочинів”
. У цьому висловленні характеризуються власне кажучи, лише форми прояву множинності злочинних діянь, але не розкриваються істотні ознаки цього кримінально-правового поняття, його зміст і обсяг .
Дагель П.С. множинність злочинів характеризував як випадки здійснення однією особою двох або декількох злочинів2. Однак характеристика розглянутого поняття буде неточною та неповною, якщо при цьому обмежитися вказівкою цієї ознаки. Справа в тім, що не кожен випадок фактичного здійснення особою двох і більш злочинних діянь охоплюється кримінально-правовим поняттям множинності злочинів. Тому у визначенні поняття множинності злочинів, крім зазначеного названими ознаки, повинні знайти відображення також і інші істотні ознаки, що дозволяють найбільше правильно охарактеризувати зміст розглянутого поняття.
Інше трактування поняття множинності злочинів дає Кудрявцев В.Н. На його думку множинність злочинів характеризується тим, що все зроблене не охоплюється однією нормою Особливої частини, що передбачає одиничний злочин1. Однак така ознака множинності, як “не охоплення однією нормою Особливої частини”, властивий не всім її різновидам, а тільки тим її випадкам, що підпадають під різні статті карного закону й охоплюються поняттям сукупності злочинів.
Курінов Б.А. та Гальперін І.М. підкреслюють, що поняттям множинності злочинів охоплюються як випадки здійснення двох і більш злочинів до осуду, так і після осуду за попереднє діяння2. Гальперин І.М. пише, що “множинність злочинів укладається в тім, що винний робить до залучення до кримінальної відповідальності кілька злочинних діянь, що містять ознаки різних складів злочинів, або декількох злочинних діянь, що містять ознаки одного складу, але не характеризуються внутрішнім зв’язком, або, нарешті, знову робить будь-як інший злочин після осуду за попереднє3.
При такому трактуванні досліджуваного поняття дуже вдало показується, що його утворюють не тільки випадки здійснення особою декількох різнорідних злочинів, але й однакових, а також, як до залучення винного до кримінальної відповідальності, так і після осуду за попереднє діяння, крім того, тут почата спроба відокремлення її від одиничного злочину.
Однак у визначенні Гальперіна І.М. не знайшли відображення ознаками, що виключають множинність злочинів. Такі ознаки хоча і неповно маються у визначенні поняття множинності, що дається Куріновим Б.А. “У теорії кримінального права, - пише Курінов Б.А., - поняттям множинності злочинів охоплюються випадки здійснення особою двох і більш злочинів, по яких не погашена судимість і не минули строки кримінального переслідування”4.
Криволапов Г.Г. справедливо відзначав, що множинності злочинів не мається, якщо хоча б по одному з двох зроблених злочинних діянь минули терміни давнини залучення до кримінальної відповідальності, або минули терміни давнини виконання обвинувального вироку, або погашена чи знята судимість, або мається акт помилування або амністії, що погашає його правові наслідки, а також мало місце звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до закону, або маються процесуальні перешкоди до порушення кримінального переслідування
Відсутність процесуальних перешкод для карного переслідування також є загальною істотною ознакою множинності злочинів.
Відповідно до зазначених ознак множинність злочинів можна визначити як здійснення особою двох і більш злочинів, якщо по них не погашені юридичні наслідки і немає процесуальних перешкод до карного переслідування.
Нижче ми з’ясуємо правову характеристику одиничним злочинам, визначимо їх види та особливості.
Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів. Види одиничних злочинів.
Одиничний злочин має місце там, де він передбачений кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину. Він конструюється законодавцем, виходячи з соціальних властивостей відповідного діяння, із типовості цього діяння, єдності його об’єктивних і суб’єктивних ознак. З цього погляду одиничним злочином є крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво тощо. Саме поєднання типових цих злочинів дає законодавцю підставу визнати їх одиничними злочинами, що охоплюються відповідними нормами закону.
Одиничні злочини поділяють на прості та ускладнені одиничні злочини.
Прості одиничні злочини передусім мають місце в тих випадках, коли одній дії (бездіяльності) відповідає й один наслідок, передбачений у кримінальному законі. Наприклад, таким злочином є крадіжка: тут одна дія ? таємне викрадання майна і один наслідок ? майнова шкода потерпілого. Або вбивство, де дія (бездіяльність) спричиняє смерть потерпілого. Простий одиничний злочин може складатися з однієї дії, наслідки якої лежать за межами відповідного складу (так звані злочини з формальним складом), як приклад, завідомо неправдиве показання, погроза вбивством тощо. Простий одиничний злочин може також полягати в одній дії, яка потягла за собою декілька наслідків, зазначених у законі. Так, ч. 2 ст. 247 КК передбачає відповідальність за порушення правил ядерної і радіаційної безпеки, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (наприклад, вибух, руйнування будинків і споруд, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо). Тут одне діяння ? порушення правил безпеки і два або більше наслідків.
До простих одиничних злочинів належать і злочини з альтернативними діями. Це, наприклад, ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження, або виготовлення, перевезення чи інше переміщення з тією ж метою, або збут чи розповсюдження (ст. 301 КК). Тут для складу злочину достатньо вчинення хоча б однієї дії із зазначених дій (наприклад, тільки збут цих предметів).
Таким чином, простий одиничний злочин характеризується наявністю однієї дії (бездіяльності) і одного наслідку, або однієї дії і декількох наслідків, або наявністю альтернативних дій.
Будь-який одиничний злочин кваліфікується за однією статтею або частиною статтею КК. Так, та ж крадіжка кваліфікується за ч. 1 ст. 185, умисне вбивство за ч. 1 ст. 115, порушення ядерної або радіаційної безпеки ? за ч. 1 ст. 247.
Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об’єктивна і суб’єктивна сторони вчиненого. Бажанов М.І. ускладненні одиничні злочини поділяє на таки види: триваючі, продовжувані, складені злочини, а також злочини, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків (їх часто називають злочинами, кваліфікованими за наслідками)1.
Поняття триваючого злочину використовується не тільки теорією і практикою кримінального права, а й чинним законодавством, яке пов’язує з цим поняттям певні правові наслідки. Так, Закон України від 1 жовтня 1996 р. “Про застосування амністії в Україні”2 в ст. 4 встановлює, що чинність закону про амністію не поширюється на триваючі та продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припиненні або перервані після прийняття закону про амністію. Те саме слід сказати про давність притягнення до кримінальної відповідальності, встановлену ст. 49 КК, що починає обчислюватися при вчинені таких злочинів тільки після того, як вони були закінчені, припинені або перервані. Таким чином, стає важливим саме визначення поняття триваючого злочину та його ознак.
Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією або бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш-менш тривалого часу.
У КК передбачена кримінальна відповідальність за багато триваючих злочинів. Це ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 325), недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264), незаконне зберігання з метою збуту наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 307), участь у банді (ст. 257), незаконне позбавлення волі (ст. 146), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212) тощо.
Винний у триваючому злочині нібито перебуває безперервно в певному злочинному стані, бо цей злочин характеризується безперервним здійсненням складу закінченого злочину. Триваючий злочин, будучи вчиненим один раз, триває весь час. Він не переривається новими злочинними актами, він ніби “тягнеться” за першим злочинним діянням. Наприклад, особа злісно ухиляється від сплати податків: з моменту ухилення (бездіяльності) злочин вчинено, і він триває протягом певного часу. Або, скажімо, особа вступила до банди. Як тільки відбувся такий вступ (дія), даний злочин вчинено і він далі весь час триває. Те ж саме можна сказати і про інші триваючі злочини, зокрема про незаконне зберігання вогнепальної зброї. Як тільки винний придбав на ринку пістолет, вчинено злочин і він триває певний час на стадії закінченого злочину.
Таким чином, можна зробити висновок, що початком триваючого злочину є вчинення особою певної дії або бездіяльності. Наприклад, незаконне позбавлення волі починається з вчинення дій, що позбавляють потерпілого свободи пересування; початком ухилення особи від сплати аліментів на утримання дитини (бездіяльність) ? невиконання рішення суду, що зобов’язує сплачувати аліменти. З цього моменту і починає тривати злочин, саме тому він і називається триваючим.
Цей злочин триває на стадії закінченого злочину і вважається завершеним, коли він припиняється певними обставинами. Припинення триваючого злочину може мати місце за різних обставин? об’єктивних та суб’єктивних. Об’єктивні обставини закінчення триваючого злочину не залежить від волі винного. Це, наприклад, затримання співробітниками міліції особи і вилучення в неї пістолета, що незаконно зберігався; викриття банди; звільнення громадянина, незаконно позбавленого волі тощо. Суб’єктивні обставини залежать від волі винного. Це, наприклад, продаж пістолета, що незаконно зберігався; час, коли винний почав сплачувати аліменти, тощо.
В усіх зазначених випадках триваючий злочин закінчується і тільки після цього починає спливати строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також можливе застосування амністії.
Триваючий злочин ? це одиничний злочин, і тому він кваліфікується за однією статтею КК. Наприклад, незаконне зберігання вогнепальної зброї кваліфікується за ч. 1 ст. 263, злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей ? за ст. 164. тривалість перебування особи в стані безперервного вчинення злочину, тобто тривалість самого злочину, на його кваліфікацію не впливає, проте враховується судом при призначенні покарання.
Продовжуваним злочином визнається злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, що спрямовані до єдиної мети і складають у цілому єдиний злочин1. У частині 2 ст. 32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Цим поняттям широко користується судова практика у справах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців, давання чи отримання хабара, статеві злочини та в інших випадках.
Продовжуваному злочину властиві такі ознаки:
він складається з двох або більше самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;
всі ці діяння об’єднанні єдиним наміром і прагненням до досягнення спільної, кінцевої мети;
саме тому вони розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин;
продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.
Так, якщо винний вчинив крадіжку, здійснивши задумане в декілька прийомів, його дії охоплюються, за відсутністю інших кваліфікуючих ознак, ч. 1 ст. 185; якщо особа передає обумовлену суму хабара частинами, то має місце один продовжуваний злочин, що підпадає під ознаки ч. 1 ст. 369.
Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першого з числа декількох тотожних діянь. Тотожними є однакові за ознаками складу злочину діянь. Закінченням продовжуваного злочину є момент учинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення тієї спільної, єдиної мети, якої прагнув досягти винний.
Продовжувані злочини відрізняються від триваючих злочинів. Якщо триваючий злочин ? це безперервне здійснення особою складу певного злочину, то продовжуваний злочин припускає наявність двох або більше самостійних злочинних діянь, відділених одне від одного певним проміжком у часі. Триваючий злочин ? це безперервний злочин, а продовжуваний ? ніби “перерваний”злочин. Крім того, триваючий злочин характеризується вчиненням однієї дії або бездіяльності. Продовжуваний злочин складається з декількох (двох або більше) тотожних злочинних діянь.
Складений злочин (його іноді називають складним), як очевидно з самого визначення, складається з двох або більше злочинних діянь, що утворюють, проте, один одиничний злочин.
У КК такі злочини передбачені в багатьох статтях. Звернемося до прикладів. Так, ст. 257 передбачає відповідальність за бандитизм, тобто напад збройної банди на державні, громадські організації або окремих громадян. Неважко помітити, що тут в одному складі об’єднані склади незаконного зберігання (носіння) зброї і нападу (насильства над особою, зґвалтування, знищення майна, заволодіння чужим майном). Або розбій ? ст. 187, який складається з насильства над особою (погроза вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень) і заволодіння майном. Втеча (ст. 393), поєднана з насильством над вартою, містить у собі два склади: саме втеча і насильство (наприклад тілесне ушкодження). Перевищення влади, поєднане з насильством над потерпілим (ст. 365), складається з двох злочинів: самого перевищення влади і насильства (наприклад побоїв, катувань), застосованого до потерпілого.
Якщо проаналізувати ці приклади, можна зробити висновок, що законодавець об’єднує в один склад декілька злочинних діянь, які утворюють, якщо їх розглядати ізольовано, самостійні злочини. Далі законодавець об’єднує ці самостійні делікти в один єдиний злочин, виходячи з органічного зв’язку, типовості таких об’єднань у практичній дійсності. Наприклад, втеча з місць позбавлення волі майже завжди супроводжується насильством над вартою; хуліганство поєднується з опором представникові влади або громадянину, що виконує громадський обов’язок по припиненню злочину, тощо.
Тому такі діяння і розглядаються як один одиничний злочин і тягнуть за собою відповідальність за однією статтею (частиною статті). Наприклад, хуліганство, поєднане з опором представникові влади, кваліфікується за ч. 3 ст. 296, втеча з-під варти, поєднане з насильством,? за ч. 2 ст. 393, зґвалтування з застосуванням тілесних ушкоджень ? за ст. 152 тощо.
Отже, можна визначити такі ознаки складеного злочину:
він складається з двох або більше злочинних діянь;
кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати його окремо, самостійно, ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;
окремі злочини внаслідок органічної єдності, типовості їх зв’язків, поширеності розглядаються законодавцем як одиничний злочин;
одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК, тобто передбачений у диспозиції закону як один складений злочин.
Таким чином, складений злочин ? це злочин, який складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх відокремлено, являє собою самостійний злочин, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин,який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.
У чинному КК передбачена низка складів злочинів, які і літературі називаються “злочини, що кваліфікується за наслідками”, “злочини, що кваліфікуються наявністю додаткових тяжких наслідків”. Зазначеною термінологією, що в принципі ідентична, намагаються показати специфіку таких злочинів. До них належать, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК); умисне знищення або пошкодження чужого майна громадян, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК) тощо.
При аналізі конструкції складів цих злочинів очевидно, що в них є два наслідки: основний (проміжний) і додатковий (похідний). Ці наслідки настають хронологічно один за одним, в результаті вчиненого особою діяння. Так, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, можна подати в такій схемі: діяння ? наслідок у виді тяжкого тілесного ушкодження? наслідок у виді смерті потерпілого. Подібна схема виявляється завжди при аналізі будь-якого злочину, що кваліфікується за наслідками. Причому основний наслідок тягне за собою додатковий наслідок, тому що містить у собі реальну можливість настання цього похідного наслідку. Діяння безпосередньо “участі” у настанні додаткового наслідку не бере. Воно породжує проміжний наслідок, а той у свою чергу викликає наслідок похідний.
Наявність проміжного наслідку в цих злочинах відрізняє їх від будь-якого іншого діяння, що спричиняє настання наслідків. Так, ч. 2 ст. 139 КК передбачає відповідальність за ненадання допомоги хворому медичному працівником, що спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки. Цей злочин не може бути віднесено до злочину, кваліфікованого за наслідками, тому що в передбаченому делікті відсутній проміжний наслідок. Смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (наприклад, важка хвороба) тут є результатом самого діяння, а не проміжного наслідку. Таким чином, якщо немає проміжного наслідку ? немає і злочину, кваліфікованого за наслідками.
Аналіз окремих видів одиничних злочинів свідчить про те, що вони є найважливішим “інструментом” для пізнання інституту множинності злочинів:
Поняття й характеристика видів одиничних злочинів дають нам можливість усвідомити, з яких структурних елементів складається сама множинність злочинів. Остання містить у собі різноманітні комбінації, “набори” одиничних злочинів ? простих одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних, складених і злочинів, кваліфікованих за наслідками.
Поняття і види одиничних злочинів мають велике значення при кваліфікації злочинів і призначення покарання.
Характеристика окремих видів одиничних злочинів необхідна для відмежування від деяких близьких до них видів множинності (наприклад, складених злочинів ? від сукупності злочинів, продовжуваних злочинів ? від повторності злочинів тощо), про що буде йтиметься далі.
Вище сказане дозволяє перейти до з’ясування форм множинності злочинів.
Форми прояву множинності злочинів.
У теорії кримінального права питання про форми прояву множинності злочинів вирішується по різному.
На думку Кудрявцева В.Н., формами множинності є сукупність, повторність, неодноразовість і рецидив злочинів1. Кафаров М.Т. пропонував назвати рецидив, повторність і реальну сукупність повторенням злочинів на тій підставі, що усі вони характеризуються послідовністю і різночасністю здійснення. Ідеальна сукупність на його думку, такими ознаками не володіє, і тому її варто віднести до другої форми множинності2. Ідея двох форм множинності лежить і в основі концепції Малкова В.П., який вважав, що множинність злочинів виявляється в двох основних формах: повторності й ідеальної сукупності. Рецидив він відносив до різновиду повторності3.
Юшков Ю.Н. виділяв три види прояву множинності злочинів: повторність, сукупність і фактичну множинність злочинів, під якою маються на увазі випадки кількаразового здійснення особою злочинів, що, незважаючи на очевидно більш високий ступінь суспільної небезпеки в порівнянні з одиничним злочином , у кваліфікації вчиненого відображення не знаходять4. До випадків фактичної множинності злочинів він відносив послідовне заподіяння тим самим злочинцем декільком особам тяжких тілесних ушкоджень, здійснення особою два і більш рази особливо злісного хуліганства і т.п.
Чинне кримінальне законодавство закріплює дві форми множинності злочинів: повторність і сукупність, а рецидив злочину відносить до повторності злочинів, яка пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.
У наступних главах буде дана докладна правова характеристика формам та їх різновидам множинності злочинних діянь.
ПОВТОРНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ ЯК СКЛАДОВИЙ ЕЛЕМЕНТ МНОЖИННОСТІ ЗЛОЧИНІВ.
Поняття повторності.
У літературі з кримінального права маються окремі визначення поняття повторності злочинів. Під повторністю злочинів у широкому розумінні слова розуміють випадки здійснення нового злочину особою, що раніше вчинили який-небудь злочин, якщо при цьому не погашені юридичні наслідки попереднього діяння1.
У частині 1 статті 32 вказується, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини. У частині 3 цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК. Повторність злочинів, як випливає з вище сказаного, припускає наявність таких ознак:
а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів. Конкретизуючи це положення, примітка до ст. 185, наприклад, вказує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була вчинена після будь-якого посягання, пов’язаного з заволодінням майном. Тим самим закон встановлює, що повторним вважається вчинення злочину хоча б удруге, причому має на увазі одиничний самостійний злочин (викрадення шляхом крадіжки або вимагання тощо).
Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер. Повторність може мати місце при поєднанні двох або більше простих одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних або складених злочинів. Так, повторність наявна при поєднанні таких простих злочинів, як крадіжка і шахрайство, або таких триваючих злочинів, як ухилення від сплати податків і незаконне зберігання зброї, такого складеного злочину, як розбій, і такого простого, як крадіжка тощо.
Для поняття повторності не має значення, були обидва (або більше) злочинів, закінченими чи один з них був лише готуванням до злочину або замахом на нього. Для поняття повторності байдужі і форми співучасті ( у перший раз мав місце злочин, вчинений за попередньою змовою групою осіб, а в другий ? співучасть з розподілом ролей) і роль, що виконував співучасник у злочині, який утворював собою повторність: в одному випадку він міг бути виконавцем, а в іншому ? пособником і т. ін.;
б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу. Так, першою дією вчиняється крадіжка, потім, шахрайство або послідовно дві крадіжки і т. ін.;
в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. І дійсно, якщо звернутися до статей КК, в яких передбачається повторність, то в жодній з них не сказано, що особа повинна або, навпаки, не повинна бути засуджена за раніше вчинений злочин. Скрізь у цих статтях (наприклад, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 185 і т.д.) вказується на вчинення злочину повторно без будь-яких обмежень. Таким чином, повторність має місце як у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особа не була засуджена, так і у випадках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший;
г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.
В усіх таких випадках раніше вчинений злочин визнається юридично нікчемним, про нього наче забувають. Саме це положення зафіксоване в ч. 4 ст. 32, де сказано, що “повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято”. Це положення є важливим. Дійсно, якщо ми визнаємо наявність, наприклад, повторності зґвалтування, то такі дії повинні кваліфікуватися за ч. 2 ст. 152, яка передбачає позбавлення волі на строк від п’яті до десяти років. Якщо ж така повторність виключається через те, що за перший з цих злочинів була погашена судимість, зґвалтування буде кваліфіковане за ч. 1 ст. 152, як вчинене вперше, і тягне за собою покарання від трьох до п’яти років позбавлення волі.
Види повторності.
У теорії кримінального права питання про різновиди повторності злочинів зважується по різному. Найбільш розповсюдженим є розподіл повторності на загальну і спеціальну. У підставу такого розподілу покладений характер злочинів. Під загальною повторністю розуміється здійснення особою будь-якого нового неоднорідного злочину. Загальна повторність не впливає на кваліфікацію злочину. Іноді вона може розглядатися лише як обставина, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК України суд вправі в залежності від характеру вчиненого злочину не визнати за ним значення обтяжуючої обставини, навівши мотиви свого рішення.
Під спеціальною повторністю розуміється здійснення особою тотожного чи однорідного злочинного діяння. Спеціальна повторність у ряді випадків виділяється в законі як кваліфікуючу ознаку, що спричиняє кваліфікацію по відповідній частині статті КК із більш суворою санкцією1 .
У залежності від того, чи піддавалася особа осуду за раніше зроблений злочин чи ні, повторність злочинів може бути підрозділена на два різновиди: 1) повторність, не зв’язану з осудом за раніше вчинене діяння і 2) повторність, зв’язану з осудом за раніше вчинене діяння (рецидив). Саме про рецидив ми поговоримо далі, а спочатку розглянемо повторність, не зв’язану з осудом за раніше вчинене діяння, або як її іноді називають, фактичну повторність.
Діюче кримінальне законодавство дозволяє виділити наступні різновиди повторності, не зв’язаних з попереднім осудом винного:
а) повторність тотожних злочинів;
б) повторність однорідних злочинів.
Саме в ч. 1 ст. 32 КК сказано про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією самою статтею або частиною статті КК, а в ч. 3 ст. 32 ? про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.
На підтвердження цього положення звернемося також до інших статей КК. У будь-якій статті, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, коли їй передувало вчинення такого ж самого, однакового, тотожного злочину. Наприклад, у статті 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку чужого майна громадян. У ч. 1 цієї статті сказано, що таємне викрадання чужого майна (крадіжка) карається, і далі йде санкція. Частина 2 цієї статті передбачає крадіжку, вчинену повторно. Звідси очевидно, що ч. 2 ст. 185 передбачає відповідальність за випадки, коли особа (група осіб) вчинила не менше двох крадіжок, тобто припускає повторність однакових (за складом), тотожних злочинів. Або ще приклад: у статті 149 КК встановлено відповідальність за різні форми торгівлі людьми, а в ч. 2 ? за вчинення таких же дій повторно. Це означає, що злочини, які входять до повторності, однакові, тотожні за своїми юридичними ознаками. Отже, можна зробити висновок ? закон прямо передбачає такий вид повторності, як повторність тотожних злочинів.
Проаналізуємо далі статті закону, що стосуються повторності. Звернемося зокрема до примітки 1 до ст. 185 КК. Відповідно до її змісту шахрайство, наприклад, вважається повторним, якщо йому передувало вчинення крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, викрадання вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин тощо. отже, виявляється, що шахрайство визнається повторним, якщо йому передували, наприклад, грабіж або навіть розбій. У цьому разі йдеться не про повторність однакових, тотожних, злочинів, а про повторність, близьких між собою низкою ознак злочинів. Наприклад, та сама крадіжка і вимагання ? злочини не тотожні, але через їх певну подібність вони можуть утворити повторність, якщо вчинені в цій послідовності. Далі, у деяких статтях, які передбачають відповідальність за злочинні дії з наркотичними засобами, зазначено, що вони вважаються повторними, якщо їм передувало вчинення будь-якого із злочинів, пов’язаних з незаконним обігом цих речовин ( ч. 2 статей 308 і 309 і ін.). і в цих випадках для повторності не вимагається тотожності вчинених злочинів, достатньо їх подібності, однорідності. Тому таку повторність називають повторністю однорідних злочинів.
Отже зробимо другий висновок: повторність однорідних злочинів також прямо встановлена законом. У ч. 3 ст. 32 визначається, що вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК. Тим самим закріплюється такий вид повторності, як повторність однорідних злочинів.
Кваліфікація повторності.
Кваліфікація повторності злочинів багато в чому визначається її видами. У будь-якому випадку ознака повторності повинна дістати своє вираження в юридичній оцінці діяння.
Кваліфікація повторності тотожних злочинів має місце там, де злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж самого складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення даного злочину. Тому кваліфікація такої повторності в наших прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відповідно, за ч. 2 ст. 289. Цієї вимоги суворо дотримується і судова практика. Так, стосовно справ про вбивство було пояснено, що, коли вчинений у різний час вчинив два замахи на вбивство при кваліфікуючих ознаках і за перше з них особа не була засуджена, вчинене в цілому повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п. 13 ч. 2 ст. 115 та іншим її пунктам, якщо мають місце інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила такий саме злочин, підлягає кваліфікації за ознакою повторності за ч. 2 ст. 152 і додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною даної статті не потрібно.
Така кваліфікація має місце лише у випадках, коли злочини, що входять до повторності, всі є закінченими або всі є замахом на злочин чи готування до нього. В інших випадках при повторності тотожних злочинів настають інші правила її кваліфікації. Ці правила зводяться до того, що у разі, коли один із злочинів є закінченим, а інший ? замахом (або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відповідною частиною застосованої тут однієї і тієї ж статті КК. Так, при вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю зазначених злочинів.
Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена в статті Особливої частини (наприклад, особа вчинила послідовно два умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.
Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні або подібні безпосередні об’єкти і вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність,повинен отримати самостійну кваліфікацію за відповідною Стасею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 (за ознакою повтореності).
Відмінність повторності злочинів від суміжних понять.
Повторність, що не пов’язана з засудженням за раніше вчинений злочин, тобто фактична повторність, перебуває у певному співвідношенні з поняттям продовжуваного злочину. У ч. 2 ст. 32 КК прямо сказано, що повторність, передбачена ч. 1 цієї статті (тобто повторність тотожних злочинів), відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.
Що зближує повторність тотожних злочинів і продовжуваний злочин? І там і тут вчиняється дві або більше дії, що тотожні, однакові. Крім того, між цими діями є певний проміжок часу. Але що ж відрізняє ці поняття? Це важлива проблема і теорії, і судової практики. Практичне значення цього питання полягає в тому, що при продовжуваному злочині виключається повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин, наприклад, за ч..1 ст. 185 КК (продовжувана крадіжка). При повторності тотожних злочинів, тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185, що тягне за собою більш суворе покарання.
Отже, зазначимо, чим же продовжуваний злочин відрізняється від фактичної повторності? Продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що складові його діяння, об’єднані єдиним наміром, спрямовані до загальної мети. При повторності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне окреме діяння не має з іншим того фактичного зв’язку, який властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині. Інакше кажучи, при повторності, злочини, що утворюють її, не об’єднані єдністю злочинного наміру і загальною метою їх вчинення. Так, якщо, наприклад, сьогодні вчинена крадіжка з магазина, завтра ? з продовольчого лотка, а післязавтра ? з будинку побуту тощо, вчинене є повторною крадіжкою і кваліфікується за ознакою повторності (ч. 2 ст. 185 КК).
ПОНЯТТЯ, ВИДИ, КВАЛІФІКАЦІЯ СУКУПНОСТІ ЗЛОЧИНІВ.
Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.
Таким чином, при сукупності злочинів:
вчинено особою два або більше злочини;
кожен з них кваліфікується за різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК;
за кожен з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.
Перша ознака сукупності злочинів проявляється у вчинення особою двох або більше злочинів, причому кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину. Такий одиничний злочин, як було сказано раніше, може бути простим, триваючим, продовжуваним або таким, що кваліфікується за наслідками, але він завжди містить в собі ознаки одного складу злочину.
Вчинення двох або більше одиничних злочинів і утворює сукупність. Причому можливі різноманітні їх сполучення. Так, винний може вчинити два або більше простих одиничних злочинів, або один простий, а другий триваючий або продовжуваний. Організована група, наприклад, може вчинити два складених злочини або простий і складений злочин тощо. Слід мати на увазі, що під одиничним злочином розуміють не тільки закінчений злочин, але й готування або замах на злочин. Так, сукупність злочинів має місце, коли особа вчиняє крадіжку, а потім замах на вбивство, або вчинила хуліганство, а потім почала готуватися до крадіжки, і на цій стадії її діяльність була припинена. Не виключається сукупність злочинів і тоді, коли особа вчинила один з злочинів самостійно, а потім була співучасником у вчиненні іншого злочину. Наприклад, особа вчинила вбивство, а потім як співучасник вчинювала замах на крадіжку.
Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із злочинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею кримінального закону або за різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 і за ч. 1 ст. 121. Якщо злочинна група вчинила розбій, а потім викрадення наркотичних засобів, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 187 і ч. 4 ст. 308.
Таким чином, можна зробити категоричний висновок: кожен із злочинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті КК. Саме ця вимога сформульована в ч. 2 ст. 33.
Здебільшого різні злочини передбачаються окремими статтями Особливої частини КК. Проте в ряді випадків (хоча і нечасто) відповідальність за різні злочини передбачена різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Наприклад, у ч. 1 ст. 371 встановлена відповідальність за завідомо незаконне затримання, а в ч. 2 ? за завідомо незаконний арешт; у ч. 1 ст. 357 ? за викрадення офіційних і приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях, а в ч. 3 ? за незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом. Тут частина статті цілком описує ознаки відповідного одиничного злочину і супроводжується самостійною санкцією. Тому частина статті цілком описує ознаки відповідного одиничного злочину і супроводжується самостійною санкцією. Тому, якщо винний вчинив крадіжку документів із державної установи, а потім крадіжку паспорта у свого сусіда, то має місце сукупність злочинів і вчинене повинно бути кваліфіковано за частинами 1 і 3 ст. 357 КК. Те саме має місце і тоді, коли особа вчинила, наприклад, крадіжку, а потім вчиняє замах на крадіжку з проникненням у житло. Вчинене утворить сукупність злочинів ? закінченої крадіжки (ч. 1 ст. 185) і замаху на кваліфіковану крадіжку (ч. 1 ст. 15 і ч. 3 ст. 185).
Іноді вказівку закону на те, що сукупність злочинів має місце, коли кожен із злочинів передбачений самостійною статтею (частиною статті) КК, підмінюють іншими вимогами. Так, вказують, що сукупність має місце лише тоді, коли особа вчинила різнорідні злочини. Отже, якщо особа спочатку вчинила крадіжку, а потім грабіж, то сукупність злочинів відсутня, тому що ці діяння однорідні. Проте в таких ситуаціях кожне з них підпаде під ознаки самостійної статті КК і тому повинне отримати відповідну кваліфікацію саме за правилами сукупності злочинів. Тому в сукупність можуть входити як однорідні, так і неоднорідні злочини. Сукупність не утворюється лише при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність.
Третьою невід’ємною ознакою сукупності злочинів є вимога, що б за жоден із деліктів, які входять до неї, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини винні вчинили до винесення вироку хоча б за один з них. Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив, про що йтиметься далі.
У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одночасно в одній справі. Але можливі й інші ситуації, коли справа по один із злочинів розглядається одним судом, а про інший ? в іншому суді. Так, наприклад, обвинувачення в одному злочині може розглядатися у військовому, якщо один з учасників групи військовий, а по відношенню до інших справа слухається в суді загальної юстиції. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже після засудження підсудного з інший злочин. Можна уявити собі й інші випадки. У всіх цих випадках важливе одне ? всі злочини вчинені до його засудження, тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але ускладнена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності злочинів. Юридична природа вчиненого від цього не змінюється ? оскільки всі злочини вчинені до осудження хоча б за один з них.
Стаття 33 вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. У законі вказується, що при сукупності не враховується злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (витекли строки давності, злочин підпав під амністію тощо).
При визначенні видів сукупності злочинів презюмується, що вони мають ті родові ознаки, які входять до загального поняття сукупності, тобто вчиненні до засудження хоча б за одне із них. Тому, говорячи про види сукупності, слід окреслити їх видові ознаки. У науці кримінального права традиційно сукупність злочину поділяється на два види: сукупність ідеальну і сукупність реальну. Такого розподілу дотримується і судова практика.
У теорії і судовій практиці під ідеальною сукупністю розуміються випадки, коли в результаті здійснення однієї дії особа вчиняє два і більш злочини, передбачених різними статтями кримінального закону1. Так, прикладами ідеальної сукупності можуть виступати випадки вчинення особою особливо злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; отримання посадовою особою у виді хабара наркотичних засобів; умисне вбивство особи шляхом підпалу будинку, де знаходився потерпілий, тощо. У цих ситуаціях своєю однією дією особа чинить два злочини. Кваліфікація злочину тут, наприклад, лише як хуліганство або як отримання хабара, або як вбивства була б недостатньою, тому що вчинене не охоплюється однією статтею кримінального закону. Вчинене може отримати правильну і повну правову оцінку і повну правову оцінку тільки шляхом застосування двох або більше норм Особливої частини разом взятих. Ось чому дії службової особи, яка одержала у виді хабара наркотичні засоби, створюють ідеальну сукупність злочинів і кваліфікуються за ст. 368 і відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за придбання цих предметів (у нашому випадку за відповідною частиною ст. 307 КК).
Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочини, тобто при реальній сукупності є дві або більше дії, кожна з яких являє собою самостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство). такі злочини, кожне з який зроблене до осуду винного.
Чим же відрізняється ідеальна сукупність від реальної? На відміну від ідеальної сукупності, де однією дією вчиняється два або більше злочини, при сукупності реальній кожне діяння, вчинене винним, утворює, з точки зору кримінального закону, самостійний злочин. Далі, якщо при ідеальній сукупності злочини, які її утворюють, вчиняються одночасно, то при реальній сукупності обов’язково між діями, що вчиняються особою, а отже, і вчиненими злочинами, існує більш-менш тривалий проміжок в часі. Тут один злочин завжди віддалений від іншого, вони вчиняються різночасно, хоча і можуть бути тісно пов’язані між собою. Наприклад, якщо особа (або група осіб) з метою вбивства потерпілого підпалюють будинок, у якому той знаходився, і досягає цієї мети, перед нами ідеальна сукупність злочинів ? однією дією вчинене два злочини ? підпал і вбивство. Але достатньо змінити ситуацію і уявити собі, що потерпілий був спочатку вбитий, а потім будинок з метою приховування вбивства було спалено, ми маємо реальну сукупність вбивства і підпалу, тому що кожна з вчинених дій утворює самостійний злочин.
Через різночасне вчинення злочинів при реальній сукупності її кваліфікація не викликає настільки серйозних ускладнень, як кваліфікація сукупності ідеальної.
Відмежування сукупності злочинів від складеного злочину має значення не тільки для точного визначення сукупності злочинів, але й для правильної кваліфікації вчиненого особою (або групою осіб) діяння. Уявимо собі достатньо типовий випадок, коли група осіб, будучи в нетверезому стані, вчинила хуліганські дії, пов’язані з опором представникові влади. Як кваліфікувати такі дії? Якщо визнати тут сукупність злочинів, то ми повинні кваліфікувати вчинене за ч. 3 ст. 296 (хуліганство) і за ч. 2 ст. 342 (опір працівникові правоохоронного органу). Якщо ж визнати в цій ситуації єдиний складений злочин, то все вчинене охоплюється ч. 3 ст. 296. Нагадаємо, що складений злочин ми називаємо такий злочин, що складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглянути їх ізольовано, являє собою самостійний злочин, але які внаслідок їх органічної єдності, утворюють одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті КК. Так складеним злочином вважають розбій, що складається з двох самостійних дій ? насильства над особою і заволодіння майном. Через органічну єдність цих діянь вони розглядаються законом як єдиний злочин, що кваліфікується за однією статтею КК, в цьому випадку за ст. 187. Складеним злочином є і перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством (ч. 2 ст. 365), втеча з місця позбавлення волі, пов’язана із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 393), і багато інших. Якби законодавець не об’єднав ці злочини в один єдиний злочин, ми змушені були б кваліфікувати вчинене за сукупністю злочинів, наприклад, як перевищення влади і насильство над особою. Звідси випливає важливий висновок: складений злочин являє собою враховану законодавцем, тобто прямо передбачену законом як одиничний злочин реальну або ідеальну сукупність. Законодавець враховує органічну єдність діянь, які входять до складених злочинів і утворюють склад одиничного злочину, тобто передбачає в законі сукупність злочинів як одиничний злочин.
Вирішуючи питання про відмежування реальної сукупності від повторності злочинів, передусім, слід встановити, що зближує повторність і сукупність злочинів. І при сукупності і при повторності відбувається два або більше злочини, кожен з яких утворює самостійний одиничний злочин. Так злочини, що утворюють ці поняття, вчиняються послідовно, з певним проміжком між ними у часі. Далі, всі злочини, що входять до повторності або утворюють реальну сукупність, вчинені до засудження хоча б за один з них. Але, що ж відрізняє ці два поняття? У пошуках цієї відмінності слід йти шляхом порівняння видів фактичної повторності з реальною сукупністю.
При повторності тотожних злочинів, що є закінченими або всі складають замах на злочин, все вчинене охоплюється однією і тією ж статтю КК, а при реальній сукупності кожне з злочинних діянь підпадає під ознаки самостійної статті КК. Наприклад, дві або більше закінченні крадіжки кваліфікуються за ч. 2 ст. 185, повторне одержання хабара службовою особою ? за ч. 2 ст. 386. Інакше обстоїть справа з повторністю тотожних злочинів, коли делікти, що входять до неї, підпадають під різні частини однієї і тієї ж статті КК, або, утворюючі повторність злочини, розрізняються лише тим, що один з них є закінченим, а другий ? замахом на злочин (або навпаки). У цих випадках вчинене, як вказувалося вище, потрібно кваліфікувати за правилами сукупності злочинів. Така повторність тотожних злочинів виступає як вид реальної сукупності. Те ж слід сказати і про повторність однорідних злочинів, що припускають, кваліфікацію кожного діяння за самостійною статтею КК. Так, вчинення крадіжки, а потім шахрайства, потребує застосування кожної з статей, які передбачає відповідальність за ці злочини, причому з урахуванням, що другий злочин є повторним. Але така ситуація свідчить, що перед нами реальна сукупність злочинів. І дійсно, зазначені види повторності у той же час є видами реальної сукупності. У таких випадках відбувається своєрідне з’єднання повторності і сукупності злочинів.
РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ ЯК ОДНА ІЗ ФОРМ МНОЖИННОСТІ ЗЛОЧИНІВ.
Поняття рецидиву злочинів.
Другим видом повторності є повторність злочинів, що зв’язана з попереднім осудом винного. Така повторність є більш небезпечною, тому що винний учиняє новий злочин після того, як він уже став перед судом, одержав від імені держави негативну моральну оцінку своєму поводженню і попередження не робити інших злочинних діянь.
У юридичній літературі про поняття рецидиву злочинів висловлюють різні судження. Так, на думку Шаргородського М.Д., “... у тих випадках, коли злочинець учинив новий злочин після осуду і повного відбування покарання за перше, має місце рецидив1. Піотковський А.А. вважав, що кримінальним рецидивом може бути визнано тільки повторний злочин, що було зроблено винним уже після відбування покарання, призначеного йому за вироком суду за раніше зроблений злочин2.
Стаття 34 КК закріплює поняття рецидиву: “Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин”
Аналіз законодавства і висловлених точок зору про поняття рецидиву злочинів дає підставу для формулювання обов'язкових ознак рецидиву в карному праві:
рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочинів;
при рецидиві кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);
злочини, що створюють рецидив, обов’язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим;
факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покарання. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимість, тобто протягом строку покарання або протягом певного строку після його відбуття і створює рецидив злочинів.
Види рецидиву злочинів.
Задача глибокого вивчення рецидивної злочинності не може бути реалізована без з’ясування тих її властивостей, що належать окремим групам прояву рецидиву. Облік цих рис, ознак дає підставу для наукової класифікації рецидивних злочинів, підрозділяючи їх на визначені види.
За характером злочинів, охоплюваних рецидивом, у кримінально-правовій науці розрізняють загальний і спеціальний рецидив. Загальний рецидив ? це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовими ознаками або безпосереднім об’єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання. Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об’єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.
Спеціальний рецидив є більш небезпечним,ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових зачинів.
Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на простий і складний. Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство тощо. Складний рецидив ? це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимостію1. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимість за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.
За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких і особливо тяжких злочинів.
Під пенітенціарним рецидивом розуміють здійснення особою, що відбула покарання у виді позбавлення волі, нового злочину, що тягне повторний осуд до позбавлення волі і його відбування2. Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів ? це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187.
Кваліфікація рецидиву злочинів.
Рецидив злочину у випадках, передбачених законом, впливає на кваліфікацію. Це перш за все стосується спеціального рецидиву. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Тому, коли ця ознака встановлена в справі, вона повинна отримати своє вираження у кваліфікації злочину. Так, хуліганство, вчинене особою, яка вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. з ст. 296. Крім того, там де в законі вживається термін повторність, він включає і рецидив. Так, одержання хабара особою, яка раніше була засуджена за хабарництво, утворює спеціальний рецидив і кваліфікується за ознакою повторності за ч. 2 ст. 368.
Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 визнається обставиною, яка обтяжує покарання.
ВИСНОВОК.
З огляду на високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукупності і рецидиву законодавець не тільки дає визначення цим видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки (ст. 35 КК). Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів визначаються як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть за собою при їх встановленні більш суворе покарання. У зв’язку з цим можна наголосити на тих загальних властивостях множинності, що визначають її соціальну характеристику.
Якщо вчиняються два або більше злочинів, це значить, що заподіюється велика шкода об’єктам посягання, ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин, соціальних цінностей. Так, якщо особа або група осіб вчинила крадіжку і вбивство, то шкода заподіюється не лише відносинам власності, а й такій найбільш охоронюваній соціальній цінності, як життя потерпілого. Якщо об’єкт злочину передусім визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого, то посягання на два або більше об’єкти свідчить про значно більшу небезпечність вчиненого.
Вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочинів свідчить про стійку анти соціальну спрямованість злочинних діянь, є показником більшої схильності винних до вчинення злочинів, а часто і до зайняття діяльністю злочинною діяльністю професійно. Все це визначає і підвищену небезпечність особи таких злочинів.
Вчинення двох, а часто і більшого числа злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності, створює часом ореол романтизму.
Нарешті, множинність ? поширене явище в структурі і динаміці злочинності. Майже кожен другий засуджений вчинив не один, а два і більше злочинів або раніше засуджувався за вчинення злочину. В середньому кожний третій злочин вчиняється рецидивістом. Причому рецидивісти вчиняють переважну тяжкі злочини ? вимагання, розбій, тяжкі посягання проти особи, тяжкі види хуліганства.
Слід також відзначити, що на відміну від старого Кримінального кодексу новий містить самостійний інститут кримінального права множинності злочинів (розділ 7), тобто сукупність норми, що регулюють однорідну групу суспільних відносин, тісно зв'язані між собою в системі норм кримінального права. Але доцільність і функціональність цього інституту буде доведена подальшою теорією та практикою, а також часом.