1. Загальновідомо, що договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення цивільно – правових зобов’язань. Саме договором купівлі – продажу опосередковуються відносини відносно оплатного відчуження майна від одних осіб до інших.
У будь – якому суспільстві, в якому існують товарно – грошові відносини, функціонування економіки неможливе без використання відповідних організаційно – правових форм, які мають забезпечувати обіг товарів. Цьому сприяє і договір купівлі – продажу, який виступає поряд з іншими договорами ефективним правовим засобом регулювання майнових відносин.
2. Основною цивільно – правовою формою торгівельного обслуговування громадян є договір роздрібної купівлі – продажу (традиційно розглядається в якості різновиду договору купівлі – продажу, однак відносини, які складаються у сфері торгівельного обслуговування населення між юридичними особами та громадянями, які займаються підприємницькою діяльністю, з одного боку, і громадянами – споживачами, з другого боку, характеризуються більшою специфікою).
Перш за все, треба зазначити, що ці відносини не можуть кваліфікуватися тільки як акт звичайного товарообміну. Основною метою встановлення договірних зв”язків є задоволення побутових потреб громадян, а кінцевим договірним результатом – якість торгівельного обслуговування, яке включає в себе поряд з якістю товару, що продається, також якість додаткових послуг, які надаються споживачу і завдяки яким останній отримує певні зручності (комфорт при придбанні товарів, висока культура обслуговування тощо).
Необхідність найбільш повного обліку соціально – економічної специфіки відносин у сфері торгівельного обслуговування пов’язана з законодавчим регулюванням найбільш важливих питань договірних відносин. У зв’язку з цим, правила поведінки суб’єктів договору роздрібної купівлі – продажу знайшли своє відображення як в кодифікованому цивільному законодавстві, так і в спеціальному законодавстві про захист прав споживачів та інших нормативних актах (Закони України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про захист прав споживачів”, “Про споживчу кооперацію”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” та інші).
Важливо відзначити, що особливістю договору роздрібної купівлі – продажу є його суб’єктний склад. Продавцем за цим договором виступають підприємства, організації і установи, незалежно від форми власності чи господарювання, на яких вони засновані, і основною метою діяльності яких є діяльність по реалізації товарів споживачам. Крім того, продавцем може бути і громадянин, що здійснює підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи. Покупцем по договору роздрібної купівлі – продажу є громадянин – споживач ( Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року №1023 – XII дає таке визначення поняття “споживач” : “споживач – громадянин, який придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб”).
Діяльність перших, певною мірою регулюється Постановою Кабінету Міністрів від 8 лютого 1995 року № 108 “Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення” (затверджений і додається; в подальшому – Порядок). П. 3 цього Порядку говорить, що торговельна діяльність може здійснюватися громадянами України, громадянами інших держав, які не обмежені в правоздатності або дієздатності в законодавчому порядку, а так само юридичними особами всіх форм власності. Відносно сфер, в яких може здійснюватися торговельна діяльність, то п. 5 вказує, що торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно - виробничій сфері. Під роздрібною торгівлею треба розуміти торгівлю товарами та виконання при цьому супутніх робіт або послуг за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки, а здійснюють її торгівельні підприємства (громадяни-підприємці) через спеціально створені пункти продажу (п. 7 Порядку-це можуть бути магазини, палатки, кіоски, будинки торгівлі, універсальні магазини, кафе, торговельні центри тощо).
В роздрібній торгівлі укладення договорів купівлі-продажу, звичайно, має свої певні особливості. При укладенні договору купівлі-продажу сторони керуються Цивільним кодексом України, а також спеціальними нормами споживчого законодавства.
Відповідно до Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23.03.1996 року (із змінами і доповненнями) для здійснення окремих видів торгівлі необхідно одержати торговий патент. Торговий патент представляє собою державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому законі певними видами підприємницької діяльності (діяльність, пов’язана з роздрібною торгівлею, діяльність з обміну валюти, а так само діяльність, яка пов”зана з наданням послуг у сфері грального бізнесу (тільки тоді ця діяльність підлягає патентуванню, коли вона здійснюється в пунктах роздрібного продажу товарів). Для продавців, які здійснюють свою діяльність у сфері роздрібної торгівлі законодавство багатьма своїми актами встановлює цілу низку додаткових вимог та обов”язків (щодо організації продажу товарів, ціноутворення, санітарних вимог і таке інше). У цьому відношенні становище покупця має свої особливості. Покупець до укладення договору купівлі - продажу володіє переважно правами і тільки після його укладення у нього можуть виникнути обов?язки. Для вступу у договірні відносини з торговельними підприємствами громадянин – споживач повинен обладати необхідною дієздатністю, яка встановлюється чинним цивільним законодавством. П. 41 ч. 3, 4 Правил зазначає, що у разі запровадження обмежень продаж товарів окремим категоріям громадян здійснюється в установленому порядку, а продаж товарів повсякденного попиту дітям проводиться лише у разі, якщо вони можуть самостійно зробити покупку та розрахуватися за придбаний товар (обов’язково повинен враховуватися зміст ст. ст. 13, 14 Цивільного кодексу України про обсяг дієздатності неповнолітніх). Обслуговування окремих категорій громадян, яким згідно з чинним законодавством надаються відповідні пільги, здійснюється в спеціально відведених торговельних приміщеннях (відділах, секціях). Не допускається продаж господарюючими суб’єктами товарів, вільну реалізацію яких заборонено згідно з чинним законодавством.
При здійсненні покупки, касир або інший працівник, який одержує гроші за товар, під час розрахунку з покупцем повинен чітко назвати суму, одержану від покупця, і покласти одержані від нього гроші окремо на видному місці, віддрукувати чек на касовому апараті, назвати покупцеві належну йому суму здачі і видати її разом із чеком. Правильність розрахунку покупець зобов’язаний перевірити на місці, не відходячи від каси, тобто договір купівлі -продажу в роздрібній торговельній мережі виконується, як правило під час укладення (як вбачається з вищезазначеного, обов’язкового письмового оформлення цього договору не вимагається, це підтверджується також і змістом ст. 43 Цивільного кодексу України-громадянину - споживачу, який придбав у торговельного підприємства (громадянина - підприємця) за усною угодою товар, видається документ, що підтверджує одержання грошей, а також підставу їх одержання). Але в певних випадках покупцю може видаватися квитанція, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, - технічний паспорт чи інший документ, що його замінює (ст. 14 п. 9 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року).
Істотними умовами договору роздрібної купівлі - продажу є умови про предмет, ціну, а в деяких випадках і про строк. Умова про строк є істотною при здійсненні купівлі – продажу в кредит (цей вид торгівлі здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 року, якою затверджено “Правила торгівлі у розстрочку”). Вимоги щодо предмета завчасно визначаються законодавчими актами. Що стосується ціни, то тут діє принцип вільного ціноутворення, а п. 43 Правил з цього приводу говорить, що продаж товарів господарюючими суб’єктами здійснюється за цінами, що встановлюються відповідно до чинного законодавства. В окремих випадках ціни визначаються з врахуванням приписів визначених Постановою Кабінету Міністрів України “Про ціноутворення в умовах реформування економіки” від 21 жовтня 1994 року (з наступними змінами).
Право споживачів – громадян на придбання товарів належної якості в незалежній Україні стало одним із основних конституційних прав громадянина, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій. Так, відповідно до ст. 50 Конституції України від 28 червня 1996 року “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена”. Проголошення Конституцією України права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на інформацію про якість харчових продуктів і предметів побуту (можна вважати, що товарів) зобов’язує державу, органи місцевого самоврядування створити організаційно - правові, соціально-економічні та примусово - владні гарантії забезпечення цього права. Водночас, усі громадяни і юридичні особи зобов’язані дотримуватися встановлених щодо цього права правил.
Договір роздрібної купівлі-продажу служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян-споживачів. На захист порушених прав споживачів покликаний Закон України “Про захист прав споживачів”.
Ст. 3 цього закону говорить що, споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:
державний захист своїх прав;
гарантований рівень споживання;
належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;
безпеку товарів;
необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість та асортимент товарів (робіт, послуг);
відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством;
звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).
Важливу роль по захисту прав споживачів відіграє Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи на місцях. Цей комітет забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право давати господарюючим суб’єктам обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів, перевіряти у господарюючих суб’єктів сфери торгівлі якість товарів (робіт, послуг), а також додержання правил торгівлі та надання послуг, входити безперешкодно та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів, відбирати у господарюючих суб’єктів сфери торгівлі зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертиз) за рахунок господарюючих суб’єктів, що перевіряються та інше.
Як зазначає ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, споживач має право вимагати від продавця (виготівника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виготівник, виконавець). Треба зазначити, що виготівник (виконавець) забезпечує нормальну роботу (застосування, використання)товару (роботи, послуги). Гарантійні терміни на комплектуючі вироби повинні бути не меншими, ніж гарантійний термін на основний виріб, якщо інше не передбачено законодавством чи договором. Оскільки за змістом ст. 13 Закону України “Про захист прав споживачів” виготівник (виконавець) зобов’язаний забезпечити протягом гарантійного строку нормальну роботу товару, в тому числі комплектуючих виробів, то необхідні спеціальна установка (підключення чи складання), технічне обслуговування (налагодження тощо), ремонт у цей період мають провадитися без додаткової плати. Важливо те, що споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного або інших термінів, установлених обов’язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготівника:
безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;
заміни на аналогічний товар належної якості;
відповідного зменшення його купівельної ціни;
заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;
розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав
Але вимоги споживача задовольняються тільки щодо товарів ,
термін гарантії на які не закінчився.
Вищезгадані вимоги споживач може пред’явити, за вибором, продавцеві – за місцем купівлі товару, виготівникові або підприємству, що виконує їх функції – за місцезнаходженням споживача. Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача виконують також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору. Функції представників підприємств-виготівників виконують їх представництва та філії, створені виготівниками для цієї мети, або підприємствами, які виконують вказані вимоги на підставі договору з виготівником.
У випадку необхідності, споживач може повернути товар неналежної якості і пред’явити вимоги продавцю, виготівнику (підприємству, що виконує їх функції), а ці особи зобов’язані прийняти такий товар. Така вимога споживача підлягає негайному задоволенню тільки за наявності такого ж товару, а в разі необхідності перевірки якості такого товару – протягом 14 днів або за домовленістю сторін. Якщо товар відсутній, то вимога про його заміну задовольняється у двомісячний термін (перебіг цього строку починається з моменту надходження відповідної заяви). Якщо задовольнити цю вимогу у встановлений строк неможливо, то споживач може пред’явити вимоги, які передбачені п. 1 (а, в, г, д) ст.14 Закону України “Про захист прав споживачів” (див. вище).
Якщо споживач придбав продовольчий товар неналежної якості - продавець зобов’язаний замінити його на якісний або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені у межах терміну придатності. При поверненні грошей розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на час пред’явлення відповідної вимоги, а у разі зниження ціни – виходячи з вартості товару на час купівлі. У тому випадку, коли споживач пред’явив вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом 14 днів або за згодою сторін в інший термін. На цей період на вимогу споживача йому надається (з доставкою) аналогічний товар незалежно від моделі. Для цого виготівник разом з продавцем зобов’язані на договірній основі передбачити обмінний фонд товарів. За невиконання вищевказаної вимоги та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений термін споживач має право вимагати сплати йому неустойки в розмірі 1% вартості товару.
Важливо звернути увагу на те, що всі вищевказані вимоги мають розглядатися тільки після пред”влення споживачем квитанції, товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки,-технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює. Якщо ж таких документів немає – вимога розгляду не підлягає. Але якщо такі документи втрачені, то їх можна відновити у передбаченому законодавством порядку.
Необхідно зазначити, що вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо продавець, виготівник (підприємство, що виконує їх функції) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.
Законодавством передбачено право споживача на те, щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну (ст. 16 п. 1 Закону України “Про захист прав споживачів”). Згідно з п. 9 ст. 15 цього Закону виконавець зобов’язаний відшкодувати збитки, що виникли у зв’язку із втратою, псуванням чи пошкодженням речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт або надання послуг, не пізніше як у місячний строк (під збитками відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України слід розуміти витрати, зроблені споживачем, втрати або пошкодження його майна, а також не одержані ним доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконане боржником (продавцем, виконавцем, виготівником). Якщо споживачу була заподіяна шкода товарами (роботами, послугами), що містять у собі певні недоліки, то вона підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Право це вимагати визнається за кожним потерпілим споживачем і таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено-протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги). Якщо споживачу товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням-він має право його обміняти. Це право зберігається за ним протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі (це правило стосується непродовольчих товарів).
Звертає увагу на себе той факт, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, то вони повинні бути відшкодовані винною особою у повному обсязі.
П. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 р. “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” говорить, що вимоги споживачів про захист їх прав розглядаються у позовному провадженні. В такому ж порядку можуть звертатися до суду Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи, а також громадські організації (об’єднання) споживачів, які, як вже зазначалося, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 та ст. 26 Закону України “Про захист прав споживачів” мають право представляти й захищати в суді інтереси споживачів. Заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам ст. 137 Цивільно - процесуального кодексу України щодо форми й змісту позовної заяви. До заяви споживач повинен подати вичерпний перелік документів, які підтверджують його вимоги. Від сплати державного мита споживачі звільняються на підставі ч. 4 ст. 24 Закону України “Про захист прав споживачів” (а так само і ДКуСЗПС і його органи). Зазначена Постанова говорить, що судам слід мати на увазі, що неустойка (штраф, пеня) стягується лише тоді, коли це передбачено укладеним сторонами договором чи відповідним нормативним актом. Споживач може пред’явити вимогу про відшкодування моральної шкоди (її розмір встановлюється судом).
Аналізуючи всі аспекти правового значення договору купівлі-продажу, їх можна узагальнити наступним чином:
Договір роздрібної купівлі – продажу, як і будь-який інший договір купівлі – продажу, служить похідним способом (правовою підставою) набуття громадянами та іншими суб’єктами права власності;
Він підтверджує наявність зобов’язального правовідношення між торговельним підприємством і покупцем;
Він служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян – споживачів;
На продавця в договорі роздрібної купівлі – продажу покладаються додаткові обов”язки, а покупцю надаються певні привілеєві права;
Він має ознаки публічного і приватного договору.
3. Міжнародне економічне співробітництво в сучасних умовах
є великим стимулом розвитку світової економіки. Зовнішня торгівля всіх країн збільшується значно скоріше на відміну їх сукупного національного продукту. Зараз неможливо уявити країну, народне господарство якої розвивалось би без її участі в світовому господарчому обміні; від ступеню інтеграції економіки в міжнародний розподіл праці залежить рівень промислового та сільськогосподарчого виробництва. Активізація зовнішньоекономічних зв”язків стала однією з головних вимог функціонування економічного комплексу країн на сучасному етапі - із залученням найновіших досягнень науки і техніки, здатних забезпечити інтенсивний розвиток промислового та сільськогосподарчого виробництва.
Способом здійснення комерційних операцій в більшості видів співробітництва являються зовнішньоекономічні угоди, при укладенні яких виникають конкретні права та обов”язки цивільно -правового характеру для сторін, що є суб’єктами угоди. Серед цих угод центральне місце посідає договір купівлі - продажу.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) - є матеріально оформлена угода двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та інших іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов”язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 року № 959- XII, в подальшому - Закон). Він укладається лише у письмовій формі суб’єктами, здатними до його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.
Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь - які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб’єктів у випадках не передбачених Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови, гірші від встановлених у Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності як таке забороняється.
Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України “Про підприємництво”. У тому випадку, коли вищезазначені особи не мають постійного місця проживання на території України - вони мають це право, якщо вони є суб’єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють вищезазначене право після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності. Цю реєстрацію здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України на підставі подання до нього заяви подавця у довільній формі, нотаріально завірених копій статутних документів або нотаріально завірених документів фізичної особи про її реєстрацію як підприємця. Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків України не може відмовити подавцю в реєстрації, якщо подавець відповідає вимогам, зазначеним в ст. 5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Іноземні суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію зазначених представництв здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України протягом 60 робочих днів з дня подання іноземним суб’єктом господарської діяльності документів на реєстрацію. Відмова у реєстрації може бути оскаржена у судових органах.
Згідно діючого законодавства, права та обов”язки сторін за зовнішньоекономічним договором (контрактом) визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору (контракту) або внаслідок подальшого погодження. За відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є продавцем у договорі купівлі – продажу.
Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, “Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”, затверджене Наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України від 05.10.1995 року за номером 75. До обов’язкових умов договору (контракту) належать: назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту; його опис та встановлюється точне найменування, характеристика, модель, сорт і таке інше); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг; встановлюється одиниця виміру кількості, порядок визначення кількості, система вимірів та ваги; визначити якість товарів в контракті купівлі – продажу - значить встановити якісну характеристику товару, тобто сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання його за призначенням у відповідності із потребами покупця, а вибір саме способу визначення якості (по стандарту, по технічним умовам, по специфікації, по опису, по первинному огляду, по змісту окремих речовин в товарі, по виходу готового продукту, за натуральною вагою, спосіб тель - кель) залежить від характеру товару, від практики, яка склалася в міжнародній торгівлі цим товаром, а також інших умов); базисні умови поставки товарів (приймання/ здачі виконаних робіт або послуг), у тому числі з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 року (Указ Президента України від 4 жовтня 1994 року “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”); ціна та загальна вартість договору (контракту; Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення кон”юктурно – цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності” від 10 лютого 1996 року, “Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності” затверджене Указом Президента України від 10 лютого 1996 року № 124/96); умови платежів (включають в себе спосіб платежу, засоби платежу, форму платежу); упаковка та маркування (основне завдання - запобігання пошкодженню товарів та запобігання загибелі і пошкоджень при їх транспортуванні від продавця до покупця); гарантії та технічне обслуговування; порядок сдачі і приймання товару; форс - мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.
За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть передбачатися додаткові умови: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) і так далі.
Зазначеним Положенням та іншими нормативними актами встановлено спеціальний порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту). У разі його укладення фізичною особою договір підписується тільки нею. Від імені інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності контракт підписують дві особи: така, що має право підпису контракту згідно з посадою (передбачається в установчих документах), та особа яку уповноважено довіреністю, виданою за підписом керівника суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово, якщо установчі документи не передбачають інше.
Окремі види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) з 22 листопада 1994 року підлягають обліку (реєстрації) в Міністерстві зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України та уповноважених ним органах відповідно до Указу Президента України “Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів)” від 7 листопада 1994 року (в редакції від 17 листопада 1994 року). Встановлений порядок обліку (реєстрації) контрактів виконує декілька функцій, зокрема сприяє контролю за надходженням валютної виручки в Україну. Основними засадами запровадженого порядку реєстрації договорів є наступні:
для реєстрації контракту не обов’язкова наявність товару;
контракт реєструється після його укладення;
не встановлено обмежень щодо обсягу угод;
передбачено порядок реєстрації бартерних операцій;
контракт має обмежувальний характер, якщо Україна відповідає за контрактом як держава.
Реєстрація зовнішньоекономічних договорів здійснюється
у відповідності з “Порядком здійснення реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів) Міністерством зовнішніх економічних зв"язків України" встановленим Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України 18.01.1994 року за № 210 (п. 1 цього Порядку говорить, що “облік контрактів, їх реєстрація, оформлення та видача реєстраційних карток здійснюється управлінням нетарифного регулювання за участю юридичного управління, Головного управління з питань зовнішньої торгівлі, управління експортно - імпортного контролю, управління кон”юктури та цінової інформації, та валютно - кредитним управлінням, а при необхідності - інших управлінь).
Реєстрації підлягають зовнішньоекономічні договори
(контракти), укладені суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари, зазначені в переліках, що затверджуються в установленому порядку Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України. До них належать:
товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами України;
товари походженням з України, щодо яких міжнародними договорами України передбачені добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу;
товари походженням з України, щодо яких здійснюються антидемпінгові процедури;
товари походженням з України, імпорт яких до інших держав квотується, контингентується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав або нормативних актів економічних угрупувань, митних союзів;
та інше.
Для реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту)
суб’єкт господарювання, який є стороною контракту, подає до компетентних органів такі документи:
інформаційну карту зовнішньоекономічного договору (контракту) за формою та порядком заповнення, що встановлюється Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України;
оригінал зовнішньоекономічного договору (контракту) та його копію, завірену в установленому порядку керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. У разі, якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в установленому порядку;
документ про оплату послуг за реєстрацію цього договору.
Якщо суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності України, який
звернувся за реєстрацією, доручає виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) іншому суб’єктові зовнішньоекономічної діяльності України, подаються також оригінал договору доручення та його копія, завірена в установленому порядку керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. У разі потреби органи реєстрації можуть вимагати інші необхідні документи.
За підсумками розгляду орган реєстрації ухвалює рішення про реєстрацію зовнішньоекономічного договору (контракту) або про відмову в такій реєстрації з підстав, передбачених Положенням про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Документом, що підтверджує реєстрацію договору, є картка реєстрації - обліку зовнішньоекономічного договору (контракту). Вона видається суб’єктові господарювання України у двох примірниках, один із яких залишається у суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України. Другий примірник суб’єкт господарювання подає до митних органів, де він і залишається після митного оформлення відповідних товарів. Картка дійсна для митного оформлення товарів, що є предметом відповідного договору (контракту), до кінця поточного календарного року і втрачає чинність після здійснення митного оформлення товарів, що експортуються, в повному обсязі, передбаченому договором (контрактом).
У процесі здійсненні експортно - імпортних операцій Україна самостійно та в особі її державних органів у випадках, передбачених ст. 16 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, може запроваджувати режим ліцензування. Так, розрізняють декілька видів ліцензій: генеральна - відкритий дозвіл на операції з певного товару (товарів) та/ або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів); разова (індивідуальна) - разовиї дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж той, що є необхідним для здійснення операції; відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт чи імпорт товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу. Запровадження режиму ліцензування встановлюється Верховною Радою України. Ліцензії видаються Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України на підставі заявок суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України. Ліцензійна палата при цьому міністерстві, створена відповідно до Указу Президента України “Про ліцензійну палату при Міністерстві економіки України” від 28 березня 1995 року, повинна вести єдиний ліцензійний реєстр; координувати роботу органів, що видають відповідні ліцензії; здійснювати контроль за додержанням порядку видачі ліцензій органами державної виконавчої влади; контролювати діяльність суб’єктів господарювання відповідно до їхніх ліцензій. Щороку Кабінет Міністрів України встановлює перелік товарів, імпорт чи експорт яких підлягає ліцензуванню.
З метою захисту інтересів споживачів, національних товаровиробників та запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя й здоров’я громадян, Декретом Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 року було встановлено сертифікацію товару (продукції) у процесі здійснення експортно - імпортно операцій. Сертифікація означає, що продукція (товар) пройшли необхідний контроль і відповідають вимогам державних та міжнародних стандартів.
Важливе значення при укладенні міжнародних договорів купівлі - продажу має Віденська конвенція про міжнародний договір купівлі - продажу 1980 року, учасницею якої є Україна з 1 лютого 1991 року. Ця конвенція не впливає на дію інших міжнародних договорів, які регулюють зовнішньоторговельні відносини. Цією конвенцією регулюються договори купівлі - продажу, укладені через обмін офертою (пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам) та акцептом (заява або інша поведінка адресата оферти, які виражають згоду з офертою).
4. Під біржовою операцією розуміють угоду, що відповідає сукупності таких умов:
якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;
якщо її учасниками є члени біржі;
якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного дня за здійсненням угоди дня.
Біржовими угодами є дії громадян і організацій щодо
встановлення, зміни чи припинення цивільних прав або обов”язків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів. Угоди, що реєструються на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (це положення в сучасних умовах є спірним). Зміст біржової угоди (виключення становить найменування товару, кількості, ціни місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Таку інформацію можуть отримати тільки суди, органи прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі, брокерам (фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту), брокерським конторам – тобто вони є суб’єктами біржових угод. В разі порушення правил біржової торгівлі до порушників можуть застосовуються санкції (позбавлення права брати участь у торгах, штраф). Про застосування певної санкції до порушника виноситься рішення у формі розпорядження.
Законодавець розрізняє біржові та позабіржові угоди. На біржові та позабіржові угоди поширюються ті самі правові норми про угоди які стосуються звичайних угод, а на біржові - також положення Закону України “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 року за № 1956 – XII. Діяльність по укладенню біржових угод називається біржовою діяльністю. Предметом біржової угоди є біржовий товар. Вимоги до цього товару регулюються Правилами біржової торгівлі окремих бірж. Товар, який підлягає продажу на біржі, повинен відповідати встановленим стандартам.
Біржові угоди поділяються на:
такі, що підлягають негайному виконанню (оптові угоди тощо);
термінові угоди (форвардний контракт – документ, в якому зазначається зобов’язання особи придбати або продати цінні папери, кошти або товари у визначений час, на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого контракту);
угоди із заставою (із заставою на купівлю; із заставою на продаж);
ф”ючерсні угоди (їх предмет – стандартний біржовий контракт на стандартизований товар з наперед визначеним строком виконання і за ціною, яка встановлюється на день укладення контракту);
опціон (документ на право придбання (продажу) цінних паперів (товарів, коштів) на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту) – простий, подвійний, кратний.
Угоди купівлі – продажу цінних паперів укладаються на
фондових біржах. Під цінними паперами розуміють акції, облігації, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, похідні цінні папери (опціони, ф”ючерси, форварди, варанти та інші).
Суб’єктами ринку цінних паперів є емітенти (суб’єкти, які здійснюють випуск цінних паперів), інвестори (суб’єкти, які здійснюють вкладення коштів або іншого майна в цінні папери, стосовно акцій – це акціонери), професійні учасники ринку цінних паперів (суб’єкти, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів на підставі спеціальних дозволів (ліцензій)). Важливу роль у здійсненні повноважень держави на ринку цінних паперів відіграє Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Свою діяльність вона здійснює керуючись Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів”, Положенням про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (затверджене Указом Президента України від 14 лютого 1997 року № 142/97) та іншими нормативними актами.
Як зазначає Н. С. Глусь , обіг акцій передбачає укладення цивільно – правових угод. Такі угоди він поділяє на:
угоди, що укладають з приводу первинного розміщення цінних паперів, та угоди, які укладаються на вторинному ринку;
біржові та позабіржові угоди;
угоди про надання послуг з приводу випуску та обігу акцій.
Угоди, які стосуються первинного розміщення акцій можуть
укладатися у процесі приватизації, де продавцем виступає Фонд Державного Майна України (його регіональне відділення), а також безпосередньо емітентом – недержавною юридичною особою.
У відповідності зі ст. 15 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня 1992 року продаж акцій підприємств відбувається на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців. У тому випадку, якщо договір купівлі – продажу акцій укладається за результатами конкурсу – то сторони при його укладенні повинні керуватися Положенням про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (затверджений Наказом Фонду Державного Майна України, антимонопольного комітету і Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 4 серпня 1997 року). Сторонами такого договору є Фонд Державного Майна України (продавець) і переможець конкурсу (покупець). Даний договір повинен бути підписаний сторонами протягом 10 робочих днів після того, як орган приватизації отримає протокол про визначення остаточного переможця і затвердження ним підсумків конкурсу. Переможець конкурсу повинен отримати згоду Антимонопольного комітету на момент підписання договору купівлі – продажу. Якщо такої згоди він не отримує – договір підписується з відкладальною умовою. Текст договору повинен складатися на основі Типового договору купівлі – продажу (затверджується Фондом державного майна України). Обов’язковою частиною договору купівлі – продажу повного пакету акцій є бізнес – план (або зобов’язання щодо виконання зафіксованих умов договору). Такий договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (витрати з цього приводу несе покупець). Після того, як покупець сплатить вартість повного пакету акцій і договір буде нотаріально посвідченим – у нього виникає право власності.
Як було вже зазначено вище, одним із способів приватизації є продаж акцій, що належать державі, відкритих акціонерних товариств на фондовій біржі. Звичайно, переможцем при проведенні торгів на фондовій біржі по продажу пакетів акцій визнається учасник торгів, який назвав вищу ціну. Біржові контракти укладаються відповідно до типового біржового контракту в трьох примірниках, а у тому випадку коли торги проводяться у філії біржі – у чотирьох примірниках, які після підписання їх продавцем, покупцем та реєстрації реєстраційною палатою біржі передаються Представництву Фонду державного майна України, покупцеві та біржі.
На фондовому ринку України виділяють первинний (ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому відбувається їх первинне розміщення) та вторинний (на ньому вільно обертаються цінні папери, які вже пройшли вільне розміщення), біржовий (операції проводяться професійними учасниками) та позабіржовий ринки цінних паперів (операції здійснюються поза фондовою біржею). При первинному розміщенні акції закритого акціонерного товариства підлягають розподілу між його засновниками і не потребують додаткового укладення договорів (тобто обігу на біржі вони не підлягають), а акції відкритих акціонерних товариств розповсюджуються шляхом передплати. Якщо загальні збори своїм рішенням та акціонери закритого акціонерного товариства відмовились від купівлі акцій то акціонер має право відчуження їх третім особам. При укладенні договорів купівлі – продажу акцій акціонерних товариств сторони мають керуватися загальними положеннями цивільного законодавства, що встановлені для договорів купівлі – продажу. За бажанням акціонерного товариства, при первинному розміщенні акцій, воно може користуватися послугами посередників, які здійснюють торгівлю цінними паперами. Для зменшення ризику можливих втрат та вигідного здійснення інвестицій у процесі придбання чи реалізації акцій власник може скористатися послугами торговців цінними паперами, які проводять комерційну та комісійну діяльність по цінних паперах. Біржова угода купівлі – продажу акцій підлягає обов’язковій реєстрації. Після вищевказаної процедури такий договір вступає в законну силу.
Обігу на біржі підлягають акції, які перебувають у лістингу (внесення певних цінних паперів до біржового реєстру, якщо вони відповідають вимогам, встановленим біржею) і такі, що в ньому не перебувають. До прийняття рішення біржею про допуск (лістинг) цінних паперів до офіційного котирування біржа повинна укласти з емітентом двосторонній договір про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск.
Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підставі розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, якими передбачено перехід права власності на цінні папери, а так само інформації, яка надається фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Угоди по цінних паперах не підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не передбачено законодавством або договором.
Згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15 – 93 торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами – юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно – фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України.
Уповноважені банки та інші кредитно – фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України:
від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;
мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб – резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам – резидентам.
Фізичні особи (резиденти і нерезиденти) мають право
продавати (купувати) іноземну валюту (в) уповноважени(х)м банка(х)м та іншим кредитно – фінансовим установа(х)м, які одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом – іншим фізичним особам – резидентам.
Тобто безпосереднє здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України дозволяється лише суб’єктам цього ринку, до яких належать:
Національний банк України;
уповноважені банки та інші кредитно – фінансові установи – резиденти, які одержали ліцензію Національного банку України на право здійснення валютних операцій;
юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;
кредитно – фінансово установи – нерезиденти (а так само іноземні банки), які отримали індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України;
валютні біржі та валютні підрозділи товарних і фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку України на право торгівлі іноземною валютою.
Куплена і зарахована на спеціальний рахунок клієнта іноземна валюта має бути використана згідно з контрактом або відповідним документом протягом п’яти банківських днів.
У сучасних умовах діяльність фондового ринку України пов’язана з багатьма прогалинами в сучасному законодавстві. Тому договори, які укладаються на фондовому ринку мають дуже важливе значення.
Постановою Кабінету Міністрів № 218 від 27 березня 1995 року було затверджене “Положення про порядок проведення сертифікатних аукціонів”. Це Положення визначає порядок продажу акцій відкритих акціонерних товариств на сертифікатних аукціонах, а також загальні принципи та порядок взаємодії державних органів приватизації і центрів сертифікатних аукціонів, умови участі в них покупців, принципи визначення покупців – переможців, підсумків аукціонів та розрахунку аукціонної вартості акцій, порядок оформлення документів, що засвідчують право власності покупців на придбані акції. Під сертфікатним аукціоном розуміється спосіб продажу акцій відкритих акціонерних товариств за приватизаційні майнові сертфікати, компенсаційні сертифікати, житлові чеки через центри сертифікатних аукціонів.
Третього березня 1994 року Національний банк України затвердив Тимчасові Правила проведення валютних аукціонів Національного банку України № 7 – 94. Згідно з цими правилами купівля – продаж валютних коштів на Аукціоні здійснюється через банки – члени Української Міжбанківської Валютної біржі. Право на купівлю іноземної валюти на Аукціоні мають резиденти України (клієнти). Нерезиденти України можуть придбати валюту на Аукціоні з метою репатріації прибутку від іноземних інвестицій згідно з діючим законодавством. Для купівлі іноземної валюти на Аукціоні клієнт надає банку – учаснику аукціону заяву та доручає йому перерахувати визначену заявою суму гривневих коштів, необхідну для купівлі валюти на аукціоні, на кореспондентські рахунки банки – членів Української Міжбанківської Валютної біржі в Українській Міжбанківській Валютній біржі. Дані заяви розглядаються Аукціонним Комітетом. В ході аукціону банки – учасники через своїх брокерів можуть подавати заявки на зміни обсягів купівлі. Всі ці заявки направляються брокерами курсовому маклеру в письмовій формі. Всі заявки, що були подані банками – учасниками, зараховуються в операційному листку.
На початку аукціону курсовий маклер оголошує суми заявок на купівлю та продаж іноземної валюти, що відповідають курсу (за початковий курс іноземної валюти до грошової одиниці, що діє в Україні, приймається курс, зафіксований на попередньому аукціоні). В залежності від розмірів пропозиції курсовий маклер може знижувати або підвищувати курс іноземної валюти до грошової одиниці, що діє в Україні. Після завершення аукціону укладені на ньому угоди оформляються операційними листами та аукціонними свідоцтвами у 2 примірниках і підписуються Головою Аукціонного Комітету та брокером. Розрахунки учасників аукціону за укладеними угодами здійснюються на підставі аукціонних свідоцтв.
Банкам дозволяється стягати комісійну винагороду у розмірі не більше 1 % від суми операції купівлі – продажу валюти з продавця та 1 % з покупця.
Вся інформація про валютні операції учасників аукціону є банківською таємницею.
Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” № 2171 – XII від 6 березня 1992 року передбачається можливість продажу об’єктів малої приватизації на аукціоні. Він, тобто продаж, полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.
Продаж об’єктів приватизації на аукціоні здійснюється за наявності не менш як двох покупців. Фонд державного майна України, Верховна рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради мають право встановлювати додаткові умови участі покупців в аукціоні, що не суперечать цілям і змісту вищевказаного Закону. Покупці, для того щоб зареєструватися як учасники аукціону, повинні сплатити встановлений органом приватизації реєстраційний внесок, розмір якого не може перевищувати розміру одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Також покупці повинні внести грошові кошти в розмірі 10 % початкової ціни продажу об’єкта (безготівкою).
Фізична або юридична особа, яка має бажання бути зареєстрованою як учасник аукціону повинна мати при собі:
квитанцію про сплату реєстраційного внеску;
документ, що посвідчує фізичну особу або представника юридичної особи, їх повноваження;
документ про внесення грошових коштів у розмірі 10 % початкової ціни продажу об’єкта;
декларацію про доходи, у разі придбання об’єкта приватизації за рахунок грошових коштів – для покупців – фізичних осіб;
нотаріально посвідчені копії установчих документів – для покупців – юридичних осіб.
Відомості про учасників аукціону заносяться до книги
реєстрації окремо щодо кожного об’єкта реєстрації, який підлягає приватизації. Відомості про учасників аукціону не підлягають розголошенню до визначення остаточного переможця.
Кінцевий термін прийняття заяв на участь в аукціоні – три дні до початку аукціону. Інформація про остаточну ціну та переможця аукціону публікується у інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, протягом 15 календарних днів після укладення договору купівлі – продажу.
Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним особою (діє на підставі угоди з органом приватизації). Угода повинна передбачати:
строки проведення аукціону;
початкову ціну продажу об’єкта приватизації і порядок її зниження;
розмір і порядок виплати винагороди;
взаємні зобов’язання, умови розірвання угоди та майнову відповідальність сторін;
інші умови на розсуд сторін.
Для участі в аукціоні покупці мають одержати квитки
учасників аукціону. Аукціон проводиться безпосередньо ведучим (ліцитатором). Під час аукціону ведеться протокол, до якого заноситься початкова ціна продажу об’єкта, пропозиції учасників аукціону, відомості про учасників аукціону, результат торгів (ціна продажу, відомості про фізичну або юридичну особу, яка одержала право на придбання об’єкта). Цей протокол підписується ліцитатором та покупцем (його представником), який одержав право на придбання об’єкту і у триденний термін надсилається відповідному органу приватизації та затверджується ним.
Продаж на аукціоні із застосуванням приватизаційних паперів здійснюється у порядку, передбаченому вищезгаданим Законом, з урахуванням таких особливостей:
право участі мають тільки громадяни України, створені ними господарські товариства у порядку, передбаченому Фондом державного майна України, а так само фінансові посередники, що одержали відповідну ліцензію згідно з чинним законодавством;
платіжними засобами є приватизаційні папери та грошові кошти;
продажу підлягають тільки об’єкти, включені до відповідного переліку (ст. 7 Закону).
На вимогу будь – кого з учасників аукціону або органу
приватизації аукціон може бути припинено і об’єкт знімається з торгів, конкурсного відбору якщо у наявності є порушення чинного законодавства про приватизацію. Угоди, що укладені внаслідок проведення аукціону, можуть бути визнані судом недійсними якщо порушені приписи ст. 20 Закону.
Законодавством України передбачена можливість проведення ще багатьох видів аукціонів. Це можуть бути аукціони по продажу кредитів ( Постанова Національного банку України № 97 від 20.05.94 року “Про проведення закритих кредитних аукціонів з продажу кредитів Національним банком України”), по продажу квот на товари, експорт яких підлягає режиму квотування та ліцензування, аукціони по продажу заставленого майна тощо.
5. На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що договір купівлі – продажу має дуже важливе значення і є не лише юридичною підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних прав і обов”язків. Треба сказати, що його призначення значно ширше. Він виконує важливу праворегулюючу, а також правозахисну функцію і це звичайно є визначальним моментом для характеристики призначення будь – якого договору, а в даному випадку договору купівлі – продажу.
Задача № 1.
Універмаг продав Ющенко піаніно з обов’язковою доставкою його на квартиру покупцеві: під час перевозки піаніно попало під сильний дощ і було пошкоджено. Покупець відмовився прийняти доставлене йому піаніно і вимагав повернути йому гроші, уплачені за піаніно або доставити йому друге якісне піаніно. Універмаг відмовив покупцеві в його вимозі, пояснюючи відмову тим, що Ющенко вибрав в магазині піаніно і заплатив за нього гроші, і тепер сам повинен нести відповідальність за порчу інструмента від випадкових причин.
Яке повинно бути рішення суду?
Дайте відповідь:
Коли виникає право власності у покупця при проданні речей з обов’язковою доставкою?
Чи мав право покупець відмовитись від прийняття піаніно і вимагати повернення йому грошей за піаніно чи доставки другого інструмента?
У даному випадку суд повинен винести рішення про стягнення
з відповідача (універмага) суми вартості піаніно на користь позивача (Ющенко).
Згідно ст. 128 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві. А у відповідності з п. 25 Правил продажу непродовольчих товарів, затверджених Наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України від 27 травня 1996 року № 294, господарюючий суб’єкт доставляє технічно складні та великогабаритні товари додому покупцю за окрему плату якщо вартість доставки не входить в ціну товарів. Доставлені покупцю додому товари приймаються ним згідно з даними, зазначеними в товарному чеку. Датою продажу вважається день доставки товарів покупцю за наявності його підпису в супровідній документацій. Також законодавчо визначено, що господарюючий суб’єкт несе відповідальність перед покупцем за якість і некомплектність доставлених додому товарів. П. 29 вищезазначених Правил говорить, що при виявленні невідповідності умовам продажу (даним, зазначеним у товарному чеку), некомплектних або товарів неналежної якості, покупець має право відмовитися від приймання цих товарів. Необхідно визначити, хто несе риск випадкової загибелі речі. Так, відповідно до ст. 130 Цивільного кодексу України, риск випадкової загибелі або випадкового зіпсування відчужуваних речей переходить на набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено законом або договором. Споживач мав право відмовитись від прийняття піаніно і згідно ст. 14 п. 1 Закону України “Про захист прав споживачів” та ст. 234 Цивільного кодексу України споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготівника:
заміни на аналогічний товар належної якості;
розірвання договору та відшкодування збитків, які він зазнав.
Задача № 2.
В середині вересня 1997 року Єрмаков купив в універмазі
кольоровий телевізор “Samsung”. На початку жовтня 1997 року з ладу вийшов кінескоп. Єрмаков вимагав замінити телевізор. Універмаг замінив телевізор Єрмакову, але через неділю телевізор загорівся і згідно з висновком експертизи причиною пожару були виробничі недоліки телевізора, в зв’язку з тим, що завод при виготовленні телевізора порушив технологію. Єрмаков звернувся з позовом до суду і вимагав відшкодування збитків: вартість телевізора "Samsung”, вартість меблів, які згоріли.
Як суд повинен вирішити цю справу?
Керуючись п. 1, 3 ст. 10 Закону України “Про захист прав споживачів” суд повинен винести рішення про задоволення позовних вимог Єрмакова у повному обсязі (п. 1 - шкода, заподіяна життю, здоров’ю або майну споживача товарами, що містять конструктивні, виробничі або інші недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законом не передбачено більш високої міри відповідальності; п. 3 - відповідальність перед споживачами за шкоду, передбачену в п. 1 несе сторона, що її заподіяла).
Задача № 3.
Колектив заводу “Іскра”, який приватизується на зборах колективу, де були присутні 40 % працівників заводу, створив господарське товариство і подав заяву з іншими покупцями про приватизацію цього заводу.
Регіональний фонд державного майна відмовив цьому господарському товаристві в участі в конкурсі при приватизації заводу “Іскра” на основі, що це господарське товариство створене колективом не є законним продавцем.
Господарське товариство звернулося до суду. Як потрібно вирішити цю справу? Напишіть порядок приватизації державного майна.
На підставі п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 19 лютого 1997 року № 89/97 - ВР суд повинен винести рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Згідно цього закону, для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі із членів трудового колективу. Господарське товариство членів трудового колективу підприємства, що приватизується, засновується на підставі рішення загальних зборів, у яких брало участь більше 50 % працівників підприємства або їх уповноважених представників, а як вбачається з умови задачі – присутні були 40 % працівників заводу. Тобто рішення Регіонального відділення Фонду Державного майна є правомірним, тому що таке господарське товариство не може бути законним покупцем і не має приоритетного права на придбання заводу.
Ст. 11 вищезгаданого Закону визначає, що порядок приватизації державного майна передбачає:
опублікування списку об’єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;
прийняття рішення про приватизацію об’єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації;
опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об’єкта;
проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об’єктів малої приватизації);
затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.
