Здоров`я жінок є однією з найважливіших характеристик розвитку суспільства, оскільки саме стан здоров`я жінок здебільшого обумовлює стан майбутніх поколінь. Доступ жінок до медичного обслуговування, зокрема в тому, що стосується планування сім`ї, здійснюється згідно з положенням Конституції України (ст.49) та основ законодавства України про охорону здоров`я. Статтею 49 Конституції передбачено надання безоплатної медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров`я, а також державне фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Україна продовжує переживати глибоку демографічну кризу, продовжується процес депопуляції. Протягом останніх десяти років чисельність населення України зменшилася майже на чотири з половиною мільйони осіб.
Це стало не тільки серйозним гальмом соціально-економічного розвитку України, а й загрожує її національній безпеці.
У контексті сказаного досить велике значення має стимулювання народжуваності та захист материнства.
Нормативно-правова база в Україні формується в межах норм, встановлених Конвенцією Міжнародної організації праці № 103 “Про охорону материнства”, що набрала чинності 7 вересня 1955 р.
Верховна Рада України за останні роки прийняла цілу низку постанов, спрямованих та підвищення соціального статусу жінки – матері. Зокрема, “Декларацію про загальні засади державної політики стосовно сім'ї та жінки”(5.03.1999 р.) , “Концепцію державної сімейної політики” (17.09.1999 р.), Указом Президента України від 24 січня 2001 р. затверджена національна програма “Діти України” на період до 2005 р., “Цільова комплексна програма генетичного моніторингу в Україні на 1999-2003 рр.” (4.02.1999 р.), Національна програма “Репродуктивне здоров'я 2001-2006” (26.03.2001 р.). Урядом України за останні роки прийняті ряд концепцій і програм щодо розвитку охорони здоров'я населення України, а також “Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства” (28.07.1992 р.); Національна програма планування сім'ї” (13.09.1995 р.); “Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності в суспільстві на 2001-2005 рр.” (6.05.2001 р.), “Концепція безпечного материнства (29.03.2002 р.), затверджені комплексні заходи щодо заохочування народжуваності на 2002-2007 рр. (1.07.2002 р.) та заходи щодо реалізації Концепції безпечного материнства на 2002-2005 рр.” (15.102002 р.).
За цими документами увесь комплекс заходів спрямований на збереження репродуктивного здоров'я нації.
Необхідна медична допомога жінкам в період вагітності, пологів та в післяпологовий період надається у всіх випадках, коли жінка звертається за такою допомогою. Оплату за надання такої допомоги законодавством України не передбачено.
З метою захисту репродуктивних прав жінок і створення умов для безпечного материнства держава надає жінці відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною.
Відповідно до ст.179 Кодексу законів про працю України “на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів”. Протягом цього терміну за жінкою зберігається заробітна плата в повному обсязі.
Згідно з Кодексом законів про працю України жінки мають право на 3-річну неоплачувану відпустку по догляду за дитиною із збереженням робочого місця і трудового стажу. Крім того, жінці-матері при необхідності може бути надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичною висновку, до досягнення дитиною шестирічного віку.
Працюючим жінкам, які мають грудних дітей, статтею 183 КЗпП надаються спеціальні перерви для годування дитини : “жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.”
Стаття 185 КЗпП передбачає надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також подання їм матеріальної допомоги.
Стаття 186 КЗпП регламентує обслуговування матері на підприємстві та в організаціях.
Питання безпеки праці жінок регламентується Кодексом законів про працю України (статті 174 та 175), статтею 14 “Охорона праці жінок” Закону України “про охорону праці”, згідно з якими забороняється використання праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. З урахуванням цих чинників розроблено і затверджено Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я від 29.12.93 р.
Щодо норм охорони праці жінок, пов`язаних з материнством, то вони передбачають:
встановлення полегшених умов праці (заборона залучати до роботи в нічний час, до понаднормових робіт, до роботи у вихідні, відправляти у відрядження тощо);
надання пільг у зв`язку з материнством (відпустка, перерва на годування дитини тощо);
використання праці жінок, що мають дітей, на роботі з неповним робочим тижнем, використання змінного графіку праці, надомної роботи.
Суттєвою проблемою, яка виникає у зв`язку з реалізацією жінкою її біологічної функції материнства, є забезпечення їй гарантій від звільнення з роботи або на працевлаштування на підставі вагітності або відпустки по вагітності та пологах. Правові норми стосовно цієї проблеми включені до Кримінального кодексу України. Стаття 172 зазначає: незаконне звільнення вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.”
Виконання основних заходів національної програми «Діти України», прийнятої 1996 року, дещо поліпшило становище дітей, частково вирішило питання захисту материнства і дитинства, створення та розвитку нормативно-правової бази із забезпечення прав і законних інтересів дітей. 2001 року було прийнято закони «Про охорону дитинства» і «Про попередження насильства в сім’ї». Збільшилася кількість державних закладів та установ, які надають соціальну і психологічну допомогу дітям, котрі її потребують, розширилася мережа фондів й організацій, які займаються питаннями сімей із дітьми.
Однак аналіз стану справ щодо захисту прав та інтересів дітей в Україні свідчить про те, що об’єктивно соціально-економічні показники можна оцінити як несприятливі.
1. Економічне становище значної частини сімей погіршилося і, як наслідок, знизилася їхня роль у фізичному, психічному, інтелектуальному і моральному вихованні. На сьогодні в Україні 103 тис. дітей-сиріт, і їхня кількість продовжує збільшуватися. За минулий рік 88 притулків поповнилося 30 тис. «вуличних» дітей. За результатами перевірок, торік близько 30 тис. дітей з різних причин не відвідували школу.
2. Простежується загальна тенденція до збільшення захворюваності підлітків. За статистичними даними, 90% усіх підлітків мають відхилення в загальному стані здоров’я, із них у 20% — по два і більше захворювання.
Збільшилося число дітей-інвалідів (154 тис.), дітей із вадами розвитку, які потребують соціального захисту держави, що пов’язано з недостатньою охороною материнства. Щоправда, значно зменшилася дитяча смертність. Вона становить 11 випадків на 1000 (діти до року). Однак демографічна ситуація, як і раніше, оцінюється як дуже негативна.
Специфіка і головна спрямованість соціальної політики стосовно дітей має насамперед сприяти зменшенню впливу на них негативних явищ. Це стосується, зокрема, соціального захисту дітей, які постраждали в результаті чорнобильської катастрофи, захворюваності дітей, котрі мешкають на радіаційно забрудненій території (торік із 10 млн. дітей 1 млн. 200 тис. мали захворювання, пов’язані з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС).
Спостерігається подальше збільшення захворюваності дітей на інфекційні захворювання, які мають соціально обумовлений характер, — туберкульоз, ВІЛ/СНІД і хвороби, що передаються статевим шляхом. Кількість ВІЛ-інфікованих збільшується у всіх областях України. Хворих на СНІД за станом на 2002 р. налічується 45 714 чол. З них 99 — діти до 14 років, 3184 — ВІЛ- інфікованих дітей. Ці цифри відбивають лише офіційно зареєстровану частину інфікованих.
3. Посилилися соціальні патології в дитячому і молодіжному середовищі — алкоголізм, наркоманія, проституція, суїциди, агресія тощо. За даними статистики, кожен п’ятий підліток віком 15—18 років має досвід вживання наркотиків, кожен другий курить, а кожен третій вживає алкоголь.
Аналіз становища дітей і молоді в Україні свідчить, що об’єктивними причинами погіршення стану здоров’я молодого покоління виступають соціально-економічні чинники. Сьогодні державні структури по можливості намагаються змінити ситуацію, роблять певні кроки з освіти молоді і поліпшення її здоров’я. Однак ця діяльність не завжди ефективна і, як правило, не викликає в молоді довіри.
Однак сьогоднішнє законодавство має ряд позитивних здобутків щодо захисту материнства в Україні, однак ряд норм ще в стадії розробки та й економічний стан країни не дозволяє створити максимально сприятливі умови для жінки-матері.
