“Запобіжні заходи в українській системі кримінального процесу”

ПЛАН
Вступ
Поняття, підстави і мета застосування запобіжних заходів.
Види запобіжних заходів та їх характеристика.
Процесульний порядок обрання, зміни і скасування запобіжного заходу.
Висновки.
ВСТУП
Сучасний стан криміногенної ситуації в Україні характеризується підвищенням кількості тяжких злочинів проти життя та здоров’я громадян, їх майнових інтересів, збільшення кількості організованих груп, а також значним загостренням положенням в окремих регіонах. Злочинність стала одним з факторів, які загрожують національній безпеці України. Усі ці та інші злочинні явища потребують рішучих дій з боку держави, що може бути пов’язано з необхідністю обмеження прав громадян та організацій шляхом застосування передбачених законом заходів процесуального примусу.
І
Заходи кримінально-процесуального примусу – це передбачені законодавством засоби примусового попередження та припинення неправомірних дій обвинуваченого та інших осіб для забезпечення встановлення істини в справі, які застосовуються при наявності підстав уповноваженими на те посадовими особами та органами з дотриманням процесуальних гарантій.
Як процесуального примусу, запобіжного заходу відрізняються від покарання за своєю юридичною природою. Вони встановлені кримінально-процесуальним, а не майновим законом, обмежують права обвинуваченого у відношенні до якого діє презумпція невинності., а не того, кого засуджено, застосовуються на обмежений строк.
Система запобіжних заходів, закріплена в законі, дозволяє індивідуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особистості обвинуваченого чи підозрюваного та інших обставин.
Застосовуються запобіжні заходи слідчим, органом дізнання, прокурором і судом за наявності до того необхідних фактичних та юридичних підстав.
Запобіжні заходи обираються щодо обвинуваченого і лише у виключних випадках – щодо підозрюваного. Якщо ж урахувати, що постанова про притягнення як обвинуваченого, виходячи із змісту ст.131 КПК України (“Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого"), виноситься за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчиненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів. Іншого й бути не може. Адже в силу Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 року громадянин має право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розлідуваній справі винесено постанову про її закриття за відсутністю складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законним арешт вважатиметься тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано неспростовані докази вчинення ним злочину.
Таким чином, головною фактичною підставою обрання запобіжного заходу є наявність неспростовних доказів вчинення обвинуваченим (підозрюваним) кримінально караного діяння.
Для обрання запобіжного заходу потрібні також додаткові фактичні підстави1: наявність даних, які вказують на те, що обвинувачений (підозрюваний) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об’єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити здійсненню правосуддя та виконання вироку.
Виключні випадки, за яких допустимим є обрання запобіжного заходу щодо особи до пред’явлення обвинувачення, можуть мати місце, наприклад за таких обставин:
- підозрюваного затримано, строк затримання закінчується, звільнення з під варти невиправдане з причин тяжкості вчиненого злочину та інших обставин, однак висунити обвинувачення не є можливим, оскільки в строки, які залишилися, не можна забеспечити явку обраного підозрюваним захисника або перекладача;
- для пред’явлення обвинувачення потрібно уточнити особистість затриманого, хоча сам факт вчинення злочину саме даною особою не викликає сумніву;
1 Грошовий В.Ю. „Кримінальний процес України” стр.263
- затриманий тимчасово захворів тяжкою хворобою і не може брати участь в слідчих діях.
Якщо запобіжний захід обрано щодо підозрюваного, то в такому разі обвинувачення має бути пред’явлено не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу, або запобіжний захід відміняється.
До обвинуваченого або підозрюваного може бути вжито тільки один із вказаних в законі запобіжних заходів.
Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, слід враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особистість обвинуваченого, його вік, стан здоров’я, сімейний стан (ст. 150 КПК України).
Слід брати до уваги обтяжуючи та пом’якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.
Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його минула діяльність, тяжкість інкримінуємого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання тощо.
Вік, здоров’я, сімейний стан обвинуваченого (підозрюваного) також можуть суттєво вплинути на обрання конкретного запобіжного заходу. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних жінок, годуючих та одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.
Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу вирішує в кожному конкретному випадку особа, яка провадить розслідування у справі, прокурор та суд, беручи до уваги, зокрема, дані про те. що у обвинуваченого немає постійного місця проживання або постійних занять, що він намагався схилити свідків або потерпілих до давання невірних показань, знищити документи, предмети, які можуть стати речовими доказами, що він замислює або готує новий злочин.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд мають право, але не зобов’язані вжити запобіжний захід. Визнавши непотрібним його обрання, а також за відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням у обвинуваченого письмового зобов’язання про явку. Це зобов’язання не є запобіжним заходом, і постанови про його, відібрання виносити не потрібно. У разі порушення такого зобов'язання щодо обвинуваченого можуть бути застосовані привод або запобіжний захід.
Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор виносять мотивовану постанову, а суд - ухвалу, або ж це питання вирішується у вироці.
Юридичною підставою обрання запобіжного заходу є постанова слідчого, органу дізнання та прокурора або ухвала суду, винесені у відповідності з законом. Законним таке рішення буде тоді, коли воно винесене за порушеною кримінальною справою особою, яка провадить кримінальну справу, за наявності вищеописаних фактичних підстав.
Згідно з ч.2 ст.148 КПК України про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил ст. 130 КПК України. У постанові вказуються прізвище, ім’я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, яка передбачає відповідальність за даний злочин, обраний запобіжний захід та підстави його обрання. Постанова про обрання запобіжного заходу об’являється обвинуваченому під розписку. У разі його відмови розписатися слідчий робить відмітку про це на постанові.
Запобіжні заходи відрізняються від покарання за такими ознаками2:
1. Запобіжний захід обирається щодо підозрюваного або обвинуваченого, які ще не визнані винними, але за умови, що доведено наявність в їх діях складу злочину. Покарання застосовується за вироком суду до особи, визнаної в суді винною у вчиненні злочину.
2. Запобіжний захід переслідує мету створення умов для здійснення правосуддя. Покарання має за мету виправлення, перевиховання засудженого та кару за вчинене діяння.
3. Запобіжний захід - захід примусу, обраний слідчим, органом дізнання або прокурором на різних стадіях процесу для того, щоб перешкодити спробам обвинуваченого приховатися від слідства та суду, заважати правосуддю. Покарання - акт правосуддя. Воно призначається судом і тільки за вироком суду.
4.Запобіжний захід завжди пов'язаний з обмеженням свободи пересування обвинуваченого або підозрюваного. Покарання може бути і не пов’язане з обмеженням свободи пересування людини (штраф).
2 Тортишник В.М. „Кримінальний процес України” Київ Юрінком сир.242
ІІ
Запобіжними заходами, згідно статті 149 КПК України є:
1. Підписка про невиїзд;
2. Особиста порука;
3. Порука громадської організації або трудового колективу;
4. Застава;
5. Взяття під варту;
6. Нагляд командування військової частини.
Підписка про невиїзд. Цей запобіжний захід полягає в прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов’язання про те, що він не буде відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового перебування без дозволу слідчого.
Підписка про невиїзд застосовується як запобіжний захід щодо осіб, можливість ухилення яких від слідства і суду незначна, але не виключена повністю. Рішення про обрання запобіжного заходу - підписки про невиїзд - приймається у формі постанови, яка об’являється обвинуваченому (підозрюваному). Копія постанови направляється прокурору.
Відібрана у обвинуваченого (підозрюваного) у відповідності з винесеною постановою підписка приєднується до справи.
При порушенні підписки запобіжний захід може бути замінений більш суворим. Про не при відібранні підписки про невиїзд об’являється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.
Особиста порука полягас у відібранні від осіб, які заслуговують на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом та зобов’язуються за необхідності доставити його в органи дізнання, попереднього слідства або до суду на першу про це вимогу. Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох.
Поручитель ставиться до відома про суть справи, за якою обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обрано даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладено грошове стягнення.
У разі відмови поручителя від взятого на себе зобов’язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.
Якщо обвинувачений ухиляється від явки до органів дізнання або попереднього слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя розв’язується судом у судовому засіданні.
Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе такі зобов’язання.
Якщо поручитель відмовляється від поручительства, особисте поручительство заміняється іншим запобіжним заходом.
Порука громадської організації або трудового колективу. Сутність цього запобіжного заходу полягає в тому, що загальні збори колективу (підприємства, установи, організації, колективного сільськогосподарського об’єднання, цеху, бригади тощо) або громадської організації виносить постанову про те, що дана громадська організація або колектив ручаються за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого та в суд (ст. 154 КПК України).
Громадська організація або колектив працівників повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред’явленого особі, яка передається на поруки.
Якщо обвинувачений вибуває з організації або колективу або вони не мають змоги забезпечити виконання взятих на себе обов’язків, організація або колектив повинні відмовитися від поруки. В такому разі до обвинуваченого вживається інший запобіжний захід.
Поруку громадської організації або колективу працюючих, як запобіжний захід, необхідно відрізняти від передачі особи, яка вчинила злочин, що не становить великої небезпеки, на поруки для перевиховання, що являє собою форму звільнення особи від кримінальної відповідальності при закритті кримінальної справи.
Застава. Сутність даного запобіжного заходу полягає у внесенні грошей або передачі інших цінностей на депозит органу попереднього розслідування чи суду фізичними або юридичними особами як гарантії належної поведінки та явки за викликом особи, щодо якої обрано даний запобіжний захід.
У відповідності із ст. 154-1 КПК України розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід Вона не може бути меншою щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад десять років, - однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину, або раніше судимої особи – п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб – п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.
При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз’яснюються його обов’язки та наслідки їх невиконання, а заставодавцеві - у вчиненні якого злочину підозрюється або обвинувачується особа, щодо якої вживається за побіжний захід, і що у разі невиконання ним своїх обов язків застава буде звернена у прибуток держави.
Питання про звернення застави у прибуток держави вирішується судом у судовому засіданні Неявка без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави у прибуток держави.
Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена на виконання вироку в частині майнових стягнень.
Запобіжний захід у вигляді застави під час попереднього слідства обирає слідчий, виносячи про це постанову. Санкція прокурора або згода суду при цьому не потрібні. Однак запобіжний захід у вигляді застави щодо особи, яка утримується під вартою, до направлення справи до суду може бути обраний лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду – судом.
Заставодавець може відмовитися від зобов’язань, які він узяв на себе до виникнення підстав для звернення застави у прибуток держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного в орган розслідування або в суд для заміни йому цього запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.
Взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік У виключних випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, і на строк не більше одного року.
До осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ст. 56, 56-1, 57-60, 62, 63, 69, 69-1, 71, 78-80, ч. 3 ст 81, ч. 3 і 4 ст. 82, ч. 3 ст. 83,ч. 3 ст.84,ч. 2 ст. 86,ст. 86-1,93,ч.3 і 4 ст. 117, ч. 2ст 118,ч. З і 4 ст. 141,ч. 3 ст. 142, ч. 2 і 3ст. 168, ч. 2ст. 169, ч. 2 ст. 170, ст. 190-1. 217-2, ч. З ст. 217-3, ч 2 ст. 229-1, ч 2 і З ст. 229-2, ст. 229-4, ч. 2 ст. 229-5, п. “в” ст. 234, п. “б” і “г” ст. 241, ст. 242, п. “в” ст. 245, ст. 257, 260, 261 Кримінального кодексу України, взяття під варту може бути застосовано за мотивами самої лише небезпечності злочину.
Місцем попереднього ув’язнення, тобто місцем для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчий ізолятор. В окремих випадках ці особи можуть утримуватися в тюрмі або в місцях тримання затриманих.
У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше трьох діб. Якщо доставка ув’язнених до слідчого ізолятора в цей строк неможлива з причини віддаленості або відсутності належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.
Якщо взяття під варту як запобіжний захід обране щодо осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть утримуватися у штрафному ізоляторі виправно-трудової колони або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії.
Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. У відповідності з ч. 1 ст. 155 КПК України він застосовується, як правило, лише у справах про злочини, за вчинення яких кримінальний закон передбачає покарання у випяді позбавлення волі на строк понад один рік. Взяття під варту обирається звичайно тільки тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити вирішення завдань кримінального процесу. При цьому повинні враховуватися обставини, вказані в ст. 150 КПК України (вік, стан здоров’я, сімейний стан, особистість обвинуваченого, тяжкість вчиненого злочину).
Під винятковими випадками, про які говориться в ч. 1 ст. 155 КПК України, тобто випадками, коли арешт застосовується у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року, слід розуміти відсутність постійного місця проживання у обвинуваченого. систематичні пияцтво та дебош у сім’і, порушення запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у справі, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання.
Фактичною підставою взяття під варту є наявність системи неспростовних доказів вчинення обвинуваченим (підозрюваним) кримінальне караного діяння (злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі).
Згідно із ст. 14 КПК України, яка відтворює конституційний принцип недоторканності особистості, арешт допускається тільки на підставі судового рішення або з санкції прокурора. Тому орган дізнання та слідчий, обираючи як запобіжний захід взяття під варту, зобов'язані отримати санкцію прокурора, від якого і залежить остаточне вирішення питання про обрання цього запобіжного заходу.
Відносно деяких категорій осіб у законодавстві встановлено особливий порядок їх арешту (депутати, судді, адвокати).
Так, наприклад, судді та народні депутати не можугь бути заарештовані без дозволу Верховної Ради, кандидати в народні депугати - без дозволу відповідної виборчої комісії, адвокати - без санкції прокурора області. Обрання запобіжного заходу “взяття під варту” включає в себе:
- прийняття рішення про обрання запобіжного заходу та його оформлення;
-доведення рішення до відповідних осіб та складання необхідних документів;
- вжиття необхідних додаткових заходів, які випливають із суті обраного запобіжного заходу.
Про обрання запобіжного заходу органи розслідування та прокурор виносить мотивовану постанову, а суд - ухвалу.
Якщо суд приймає рішення про обрання запобіжного заходу під час проголошення вироку, то воно викладається в резолютивній частині вироку. Взяття під варту застосовується тільки з санкції прокурора або за рішенням суду.
В постанові (ухвалі), крім даних, передбачених ст. 130 КПК України, вказуються: прізвище, ім’я, по батькові, рік та місце народження обвинуваченого, його місце проживання, дані про колишню судимість, сутність обвинувачення з посиланням на статтю кримінального закону, за якою кваліфіковано його дії, та підстави застосування запобіжного заходу. Необхідно викласти всі обставини, які обумовили застосування даного запобіжного заходу.
Постанова про взяття під варту складається в чотирьох примірниках: перший приєднується до справи, другий до наглядового провадження, третій направляється адміністрації місця попереднього ув’язнення, четвертий - прокурору.
Прокурор дає санкцію на арешт підозрюваного або обвинуваченого за наявності підстав, передбачених законом. При вирішенні питання про санкцію на арешт прокурор зобов’язаний ретельно ознайомитися з усіма матеріалами, що містять підстави для взяття під варту, і в необхідних випадках особисто допитати підозрюваного чи обвинуваченого, а неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого - в усіх випадках.
Право давання санкції на арешт особи належить Генеральному прокурору України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст. районів. Таке право надається також заступникам прокурорів міст і районів з чисельністю населення понад 150 тисяч чоловік, якщо це обумовлено спеціальним наказом Генерального прокурора України.
Здійснюючи нагляд за розслідуванням справи, прокурор може сам прийти до висновку про необхідність взяття обвинуваченого під варту. В такому разі він виносить постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді взятгя під варту або у відповідності з п. 3 ч. 1 ст. 227 КПК України дає про це вказівку органу дізнання або слідчому.
Постанова про застосування як запобіжного заходу взяття під варту виконується органом, який обрав запобіжний захід. У необхідних випадках він має право доручити виконання постанови органам внутрішніх справ.
Один примірник постанови з санкцією прокурора направляється разом з арештованим у відповідне місце попереднього ув’язнення для виконання.
Доручення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду виконати рішення про тримання під вартою як запобіжний захід є обов’язковим для органів внутрішніх справ.
Виконання постанови (ухвали, вироку) про застосування арешту полягає в доставці особи під вартою в місце попереднього ув’язнення.
Постанова (ухвала) перед виконанням об’являється обвинуваченому, що засвідчується його підписом на цьому документі.
Постанова слідчого, особи, яка провадить дізнання, прокурора, вирок або ухвала суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту е підставою для попереднього ув’язнення під варту.
Виконання постанови про взяття під варту обвинуваченого, який перебуває на території іншої держави, здійснюється через Прокуратуру України.
Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано щодо особи, у якої є неповнолітні діти, що залишаються без нагляду, слідчий зобов’язаний негайно внести з цього приводу подання до комісії у справах неповнолітніх для вжиття необхідних заходів до передачі цих дітей на піклування родичів або влаштування їх в дитячі установи-
Про вжиті заходи слідчий повинен письмово повідомити прокурора, а також заарештовану особу, а копію листа прилучити до справи.
Обираючи запобіжний захід у вигляді взяття під варту, особа, яка провадить дізнання, і слідчий зобов’язані з’ясувати. чи є у обвинуваченого (підозрюваного) діти до 18 років, які не можуть залишатися без нагляду. До справи доцільно приєднати довідку про склад сім’ї обвинуваченого (підозрюваного).
Якщо буде встановлено, що в сім’ї не залишається осіб, які можуть здійснювати нагляд за дітьми, особа, яка провадить дізнання, і слідчий зобов’язані негайно повідомити про це комісії у справах неповнолітніх за місцем проживання дітей.
При взятті підозрюваного чи обвинуваченого під варту слідчий зобов’язаний вжити заходів до охорони майна і житла ув’язненого, якщо вони залишаються без нагляду.
Вжиття заходів до охорони майна і житла ув’язненого, які залишилися без нагляду, доцільно оформлювати постановою.
Про заходи, вжиті до охорони майна і житла ув’язненого, слідчий чи особа, яка провадить дізнання, повинні повідомити його письмово під росписку на постанові.
Про арешт підозрюваного чи обвинуваченого та його місце перебування слідчий зобов’язаний сповістити членів його сім'ї (чоловіка або дружину чи іншого родича), а також повідомити за місцем його роботи.
Якщо обвинувачений є громадянином іншої країни, то копія постанови про арешт направляється в Міністерство іноземних справ України.
Процесуальним документом, який засвідчує виконання слідчим (особою, яка провадить дізнання) вказаних вимог, є приєднана до справи копія письмового повідомлення.
Строки тримання під вартою визначаються ст. 156 КПК України. Тримання під вартою під час розслідування справи не може тривати більше двох місяців. Цей термін може бути продовжений районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з’єднання, гарнізону та прирівняним до нього прокурором у разі неможливості закінчити розслідування і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу — до трьох місяців. Подальше продовження терміну може бути здійснено лише з причини особливої складності справи прокурором Автономної Республіки Крим, області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округа, флоту та прирівняним до них прокурором - до шести місяців з дня взяття під варту.
Строк тримання під вартою понад шість місяців може бути продовжений заступником Генерального прокурора України - до одного року та Генеральним прокурором України - до півтора року.
Подальше продовження строку не допускається, і утримуваний під вартою обвинувачений підлягає негайному звільненню. У разі неможливості закінчити розслідування у повному обсязі в наданий законом строк тримання під вартою і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу Генеральний прокурор України або його заступник дають згоду про направлення справи до суду в частині доказаного обвинувачення. Щодо нерозслідуваних злочинів справа виділяється в окреме провадження і закінчується загальним порядком.
Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи мають бути пред’явлені для ознайомлення обвинуваченому та його захиснику не пізніше ніж за місяць до скінчення граничного строку тримання під вартою.
Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується.
У разі повернення судом на нове розслідування справи, за якою термін тримання обвинуваченого під вартою скінчився, а за обставинами справи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінений бути не може, продовження строку тримання під вартою провадить прокурор, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту надходження до нього справи. Подальше продовження зазначеного строку провадиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених ч. 1, 2 та 6 ст. 156 КК України.
Якщо суд першої або касаційної інстанції повернув справу на нове розслідування, час знаходження справи в суді не включається у строки тримання під вартою як запобіжного заходу в період розслідування.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою має бути порушено з таким розрахунком, щоб це питання було розв’язане до скінчення встановленого строку тримання під вартою. Це клопотання оформляється мотивованою постановою, в якій, зокрема, викладається суть справи, зазначається, коли обрано запобіжний захід, які обставини зумовлюють необхідність продовження строку тримання під вартою, які конкретні слідчі дії треба ще провести у справі, час, протягом якого вони мають бути проведені. Після отримання санкції на продовження строку слідчий зобов’язаний письмово повідомити про це адміністрацію місця попереднього ув’язнення та направити їй примірник постанови.
Строк перебування під вартою до винесення вироку зараховується в строк покарання. Особи, які перебувають в місцях попереднього ув’язнення, мають обов’язки та права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, які витікають з режиму тримання під вартою.
Нагляд командування військової частини за обвинуваченим військовослужбовцем застосовується з метою забезпечити належну поведінку, а також явку обвинуваченого за викликом слідчого до суду.
При обранні запобіжного заходу, передбаченого ст. 163 КПК України, не потрібна згода командування військової часгини. Однак воно обов’язково повідомляється про характер обвинувачення, пред’явленого особі, щодо якої обрано запобіжний захід.
У свою чергу, командування військової частини письмово повідомляє орган, який обрав запобіжний захід, про встановлення нагляду за обвинуваченим.
Військовослужбовці3, щодо яких обрано даний запобіжний захід, позбавляються на цей час права носіння зброї, постійно перебувають під наглядом своїх начальників або добового наряду, не посилаються на роботу поза частиною в одиночному порядку, не призначаються у варту та інші відповідальні наряди.
3 В.Т. Нор «Кримінальний процес України» Харьков с.281
ІІІ
У відповідності із ст. 165 КПК України запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпадає необхідність у запобіжних заходах взагалі або в раніше обраному запобіжному заході.
Скасування запобіжного заходу провадиться у випадках, коли:
1) провадження у справі завершується закриттям справи або винесенням виправдувального вироку;
2) провадження у справі продовжується, але:
а) вжиття запобіжного заходу не викликається необхідністю;
б) досягнуті цілі, заради яких було вжито запобіжний захід;
в) скінчилися десять діб з моменту обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного, але обвинувачення йому не було пред’явлено.
Зміна запобіжного заходу обумовлюється або помилкою, припущеною при його обранні, або зміною обставин, які викликали його застосування. Наприклад, змінено кваліфікацію обвинувачення на статтю, яка не передбачає позбавлення волі.
Можлива зміна запобіжного заходу у зв’язку із скінченням максимального строку тримання обвинуваченого під вартою. Тут слід ураховувати, що закон встановлює строки тільки стосовно арешту і ніяк не регулює строки підписки про невиїзд або поручительства.
Зміна запобіжного заходу на більш суворий застосовується тоді, коли раніше обраний запобіжний захід не справляє належного впливу на особу, щодо якої його застосовано, і вона продовжує перешкоджати нормальному ходу процесу (переховується від слідства і суду, схиляє свідків до давання неправдивих показань тощо), а також при зміні обвинувачення на більш тяжке і в разі виявлення деяких інших обставин.
Питання про скасування або зміну запобіжного заходу вирішує орган, у провадженні якого в даний момент перебуває справа. Закон передбачає винятки з цього правила, а саме:
1) прокурор, який наглядає за ходом розслідування, має право своєю постановою скасувати або замінити запобіжний захід, обраний органом дізнання або слідчим. Прокурор також має право дати про це письмову вказівку, яка є обов’язковою до виконання;
2) якщо запобіжний захід був обраний прокурором або за його санкцією чи вказівкою, орган дізнання і слідчий можуть скасувати або змінити його тільки зі згоди прокурора;
3) слідчий і орган дізнання зобов’язані одержати згоду прокурора на скасування або зміну запобіжного заходу, обраного судом, який направив справу для провадження додаткового розслідування. Постанова (ухвала) про скасування або зміну запобіжного заходу являє собою або самостійний документ, або є складовою частиною постанови чи ухвали про закриття справи, направлення її на додаткове розслідування та інших процесуальних актів.
Скасування або зміна запобіжного заходу, рівно як і його обрання, провадиться за мотивованим рішенням слідчого, органу дізнання, прокурора або суду.
Прокурор має право у письмовій формі запропонувати слідчому, органу дізнання скасувати обраний запобіжний захід, або замінити його іншим, або обрати запобіжний захід, якщо він не був обраний слідчим, органом дізнання. Така пропозиція прокурора для слідчого, органу дізнання є обов’язковою.
Запобіжні заходи, які були обрані прокурором або за його санкцією чи вказівкою, слідчий та орган дізнання можуть скасувати або змінити тільки зі згоди прокурора.
Запобіжний захід, обраний судом, може бути скасований або змінений судом, а в разі направлення ним справи для провадження розслідування - також прокурором або з його згоди слідчим, органом дізнання (ст. 165 КПК України).
Запобіжний захід, обраний органом дізнання і слідчим, може бути скасований або змінений органом розслідування за своєю ініціативою або за вказівкою прокурора, а також прокурором та судом.
Запобіжний захід, обраний прокурором, може бути скасований або змінений тільки цим самим або вищим прокурором, а також судом, у провадженні якого перебуває справа.
Запобіжний захід, обраний розпорядчим засіданням суду, може бути скасований або змінений судом, який розглядає справу по суті.
Запобіжний захід, обраний судом першої інстанції, може бути скасований або змінений при розгляді справи в касаційній інстанції.
Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, вирок та ухвала суду про відміну або зміну запобіжного заходу мас бути об’явлена обвинуваченому (підозрюваному), а у випадках, передбачених ст. 152, 154, 163, 436 КПК України, також поручителям, командуванню військової частини, батькам, опікунам, піклувальникам. або адміністрації дитячої установи, під нагляд яких був переданий неповнолітній.
При скасуванні або зміні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою копія постанови, вироку або ухвали направляється адміністрації місця попереднього ув’язнення та підлягає виконанню негайно як тільки вона надійде.
Нагляд за правильністю обрання, скасування або зміни запобіжного заходу органами розслідування здійснює прокурор. Тому закон передбачає, що копія постанови цих органів направляється прокурору. Він має право дати їм письмову вказівку про обрання певного запобіжного заходу.
ВИСНОВОК
Питання, котрі були розглянуті в цієї роботі, дуже важливі для праці юристів на будь якій посаді, будь то прокурор, слідчий, адвокат чи суддя.
Запобіжні заходи – це заходи державного примусу, котрі застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного і засудженого для дотримання встановлених законом правил поведінки шляхом обмеження або позбавлення їх певних прав.
Вирішуючи питання про застосування того чи іншого запобіжного заходу, треба враховувати не тільки тяжкість вчиненого злочину, а також особистість обвинуваченого, його вік, стан здоров’я, сімейний стан, а також брати до уваги обтяжуючи та пом’якшуючи обставини і ступінь суспільної небезпечності злочину.
На мою думку, в зв’язку з тим, що Україна йде по шляху побудови правової держави і подальшої демократизації суспільства, треба більш частіше використовувати такі запобіжні заходи, як підписка про невиїзд і застава, так як ці заходи більш гуманні по відношенню до людини, яка згідно Конституції є головною цінністю.