Загальні положення курсу “Пенсійне право”.
План
Поняття пенсійного забезпечення.
Правовідносини, які регулюються пенсійним правом.
Суб’єкти та об’єкти пенсійного права.
Предмет та джерела пенсійного права.
Завдання і принципи пенсійного права.
Здійснення та захист пенсійних прав громадян.
Одним із головних завдань людства на протязі всієї історії розвитку була боротьба із передчасним старінням, боротьба за довге життя. В медицині відокремилась спеціальна наука – геронтологія, яка вивчає закономірність та проявлення старіння і веде пошук можливостей тривалості життя. Досягнення медицини привели до значного скорочення дитячої та загальної смертності. На фоні високої народжуваності це відзначилось на зрості чисельності населення земної кулі. В ХХ ст. за 65 років воно зросло вдвічі (з 1,6 млрд. до 3,3 млрд.) і за прогнозами ООН до кінця тисячоліття знову збільшиться в два рази.
Проте, ці дані не дають уявлення про структуру та віковий склад населення, які формувались під впливом зниження дитячої смертності і народжуваності з однієї сторони, та збільшення загальної тривалості життя – з іншої. В 1933 р. англійські вчені Томпсон і Уелптон визначили долю осіб у віці 64 роки і старше до 1980 р. в 12-13% до загальної чисельності населення і передбачили, що це створить труднощі в галузі зайнятості і утриманні перестарілих. Їх прогноз став пророчим. Вже на початку 50-х років в більшості економічно розвинутих країн доля населення старше 65 р. досягла 8-12%.
першою спробою зібрати інформацію про перестарілих була резолюція (213) генеральної Асамблеї ООН в 1948 році, яка просила Економічну та Соціальні Ради провести вивчення питання перестарілих. Надалі дане питання неодноразово розглядалось в робочих органах ООН. При цьому головну увагу було приділено обслуговуванню перестарілих в галузі соціального забезпечення.
В серпні 1973 р. на 28 сесії Генеральної Асамблеї ООН в докладі Генерального секретаря, що був присвячений питанню про старших та перестарілих осіб, містилися прогнози на майбутнє в частині продовження процесу старіння населення. Причому, процес старіння населення в економічно розвинутих державах буде проходити скоріше і до 2000 р. очікується ріст похилих людей до 15,9%; в державах, що розвиваються – од 7,1%. Абсолютна чисельність похилих людей очікується до 2000 р. до 585 млн. чоловік.
Є такі терміни “молодість” і “старість” населення. Для відображення вікового складу населення демографи користуються класифікацією, в основі якої лежить співвідношення числа старших людей до чисельності всього населення держави. При цьому старшими людьми умовно рахуються особи в віці 60 р. і старше. До “молодих” держав відносяться ті, де доля похилих людей складає менше 8%, до держав, які стоять на “порозі старості” ті, де доля похилих складає від 8 до 12%, а до “старих” – де ця доля складає більше 12%. Постаріння населення характерно для всіх регіонів світу, крім Африки. Франція переступила поріг “старості” ще в 1870 р., Швеція – в 1901 р., Великобританія – в 1931 р., Німеччина – 1937 р.
В даний час доля похилих людей складає: в Швеції – 23%, в Норвегії і Англії – 20%, в Німеччині – 19%, в Болгарії – 22%, Венгрії – 19%, Чехословаччині – 21%.
В 1963 р. в Києві Всесвітня Організація Охорони Здоров’я прийнала класифікацію, згідно якої похилими рахуються особи в 60-74 рр., старі – 75-89 рр., 90 і старше – довгожителі.
В 1974 р. ООН та ВООЗ розробили рекомендації по вирішенню проблем старіння населення. В основу політики по відношенню до людей похилого віку та перестарілих покладено два принципи:
по-перше: люди похилого віку та перестарілі нарівні з більш молодшими мають право приймати участь в соціальному, культурному і економічному розвитку. Держава повинна забезпечити їм таку можливість.
по-друге: разом з тим політика повинна врахувати специфічні можливості осіб похилого віку, які впливають на їх положення в суспільстві і в сім’ї, в сфері праці, в медико-соціальному і побутовому обслуговуванні і забезпечувати їх інтереси, обумовлені перестарілим віком.
Реалізація цих двох принципів в масштабах тієї чи іншої держави – головне завдання, яке знімає гостроту проблем, що стали наслідками демографічного старіння населення.
Дана реалізація проведена шляхом задоволення необхідностей людей похилого віку. Необхідність – це потреба в чомусь, що об’єктивно необхідне для підтримки життєдіяльності і розвитку організму, людської особистості. Ці необхідності різні.
Офіційне визнання потреб людей державою завжди закріплено в Основному Законі держави – Конституції.
Предметом нашого курсу будуть правовідносини, які виникають між суб’єктами та об’єктами пенсійного права в зв’язку з задоволенням державою потреби осіб похилого віку в матеріальному забезпеченні.
Дана потреба зв’язана з закінченням або зниженням інтенсивності трудової діяльності, що значно позначається на зменшенні оплати праці. Сам по собі факт досягнення пенсійного віку не являється приводом для звільнення людини. Окремі люди по своєму фізичному стану здоров’я це можуть продовжувати працювати. Наше законодавство закріплює це право людини. Проте суспільство при вирішенні цієї проблеми орієнтується на середній показник, що характерний для даного явища. Досягнення пенсійного віку, означає можливість переходу до нового стану в житті людини – від участі в виробництві та споживанні тільки до споживання. З цим рубежем і зв’язано юридичне право на матеріальне забезпечення по віку в формі пенсійного забезпечення.
Таким чином, пенсійне забезпечення – це заходи держави по задоволенню матеріальних потреб громадян похилого віку, які необхідні для підтримки життєдіяльності і розвитку організму.
Правовідносини, які виникають між суб’єктами пенсійного права в ході реалізації державою свого обов’язку по пенсійному забезпеченню громадян похилого віку являються предметом пенсійного права.
Правовідношення – це вид суспільних відносин, що врегульовані нормами права і обумовлені базисом суспільства.
Для характеристики пенсійного правовідношення розглянемо специфіку юридичних фактів, що породжують ці прововідношення.
Юридичні факти по пенсійному правовідношенню – це обставини, з якими закон пов’язує виникнення чи припинення правовідносин, а також наступлення інших правових наслідків. Інколи право пов’язує такі наслідки з декількома обставинами одночасно. Тут ми говоримо, що наступлення правових наслідків залежить від наявності складного юридичного складу, що породжує пенсійні правовідносини.
Цей складний юридичний склад включає наступні елементи:
досягнення громадянином пенсійного віку;
наявність трудового стажу;
виявлення бажання громадянина вимагати призначення пенсії;
акт органа адміністративно-пенсійної компетенції про призначення пенсії.
Крім вищенаведених в пенсійному забезпеченні можна виділити і інші елементи, які входять в складний юридичний склад і які мають значення для виникнення пенсійних правовідносин. Наприклад, наявність пільгового стажу, наявність у жінки п’яти і більше дітей або дитини інваліда.
Врешті решт, є обставини, які обумовлюють можливість мати пенсійні правовідносини. Наприклад, інвалідність, знаходження на утриманні.
Суб’єкти права – це громадяни та організації, які можуть бути учасниками правовідносин, носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Суб’єкти права мають права і обов’язки.
Суб’єктами пенсійного права являються:
1. Громадяни
а) громадяни України
б) іноземні громадяни
в) особи без громадянства
2. Держава
3. підприємства, організації, установи
а) державні
б) кооперативні
в) громадські
г) приватні
Одним із елементів правовідношення являється об’єкт. Об’єктом по законодавству України рахується той предмет, з приводу якого виникли правовідносини між суб’єктами права.
Об’єктом в пенсійних правовідносинах завжди є пенсія, з якою за’язанні суб’єктивні права пенсіонерів та юридичні обов’язки органа матеріального забезпечення пенсіонерів.
Джерела:
Конституція України
Закони України
Укази Президії Верховної Ради України
Постанови Президії Верховної Ради України
Підзаконні акти органів державної влади
Завдання пенсійного законодавства:
1) більш повно враховувати суспільно корисну працю як джерело росту благополуччя народу і кожної людини зокрема;
2) встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих;
3) гарантувати соціальний захист людей похилого віку шляхом встановлення пенсій на рівні, що орієнтується на прожитковий мінімум.
Пенсійне забезпечення громадян проводиться органами соціального забезпечення.
Домашнє завдання.
Вивчити по конспекту.
Відповісти на питання:
– як на Вашу думку, чому похилий вік чоловіків і жінок різний?
Ст. 37. ЗУ “Про державну службу”
Службовці – вік – 60, 55
стаж 25, 20 з них не менше 10 р. на державній службі.
розмір 80% від суми посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок передб. цим Законом без обмеження граничного розміру пенсії.
За кожний повний рік роботи понад 10 р. держ. служби пенсія збільшується на 1% заробітку, але не більше 90% посадового окладу.