1. Поняття та основні риси застосування
юридичних норм
Застосування правових норм - це здійснювана компетентними державними органами або уповноваженими на те громадськими об"єднаннями організаційно-правова діяльність, яка полягає у встановленні формально обов"язкових правил поведінки індивідуального характеру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм.1
Застосування норм права являється однією з форм реалізації права. В першу чергу мова повинна йти про застосування законодавчих і підзаконних актів, оскільки правоохоронні органи й інші суб"єкти, які застосовують норми права, орієнтуються на нормативні акти, а не на право і його принципи. Таким чином, термін "застосування правових норм", який закріпився в теорії права і правозастосувальній діяльності, можна вважати в певній мірі умовним. Якщо ж закони і підзаконні акти мають правовий характер, то сам термін адекватний його змісту і значенню.
Такий підхід до розуміння цього терміну обумовлений і тим, що в нас існує система писаного права, де основною формою є нормативно-правовий акт. Інші форми права - правовий звичай, нормативний договір - малорозповсюджені в республіці, а правовий прецендент офіційно не визнаний
-----------------------------------------------------------
1Див.: Андрусяк Т., Теорія держави і права. Львів.: Фонд "Право для України", 1997р. - ст. 127.
державною владою, хоча в окремих випадках фактично існує. Нині немає рації змінювати або уточнювати цей термін як в теорії права, так і в правозастосувальній діяльності, оскільки практично всі юристи розуміють його значення як застосування нормативно-правових актів.
Застосування норм права - особлива форма реалізації права. Її особливість полягає в тому, що вона суттєво відрізняється від інших форм реалізації права - виконання, дотримання і використання. Ця форма реалізації права має свої ознаки, які відрізняють її від інших форм реалізації, а також від інших правових явищ.
По-перше, застосування правових норм входить в правову систему суспільства. Воно являється її складовою частиною, без якої неможливе правове регулювання суспільних відносин. В правовій системі цей процес опирається на систему права і систему законодавства. По своєму значенню застосування права займає друге місце після правотворчості, а при певних соціальних умовах є не менш важливим фактором, який суттєво впливає на правове регулювання в процесі впливу на суспільні відносини. В процесі правотворчості в нормативні акти закладають моделі правомірної поведінки і діяльності суб"єктів суспільних відносин, які не можуть бути впроваджені в реальні суспільні відносини.1
По-друге, застосування норм права має комплексний характер, і воно охоплює, як правило, й інші форми реалізації права, або здійснюється паралельно. Посадова особа, яка
---------------------------------------------------
По-третє, застосування норм права має, як правило. владний характер і здійснюється відповідним компетентними
державними органами чи службовими особами. Це означає, що держава дозволяє застосовувати норми права тільки своїм компетентним органам або уповноважує на такі дії окремі юридичні особи.
По-четверте, застосування норм права означає реалізацію законодавства в правовідносинах. Ця форма реалізації змінює ті чи інші правовідносини. Вона конкретизує юридичні права і обов"язки суб"ктів правовідносин.
Правові відносини безпосередньо пов"язані з юридичними фактами. В зв"язку з цим застосування норм права - такий спосіб реалізації права, коли дії норм права зв"язані з конкретними фактами, коли норма застосовується до цих фактів. Поза юридично значими фактами, з якими правові норми пов"язують певні юридичні наслідки, неможливе застосування правових норм.1Юридичні наслідки пов"язані з виникненням, змінами і припиненням правових відносин.
По-п"яте, застосування норм права відрізняється від інших форм реалізації своїми потребами. Потреби застосування норм права виникають в основному втаких випадках:
---------------------------------------------------
1Див.: Недбайло П.Е. Приминение советских правовьіхнорм. М., 1960.
1) коли передбачені нормою суб"єктивні права і обов"язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб"єктів із їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуального акта державних установ;
2) коли відомий факт правопорушення і потрібно встановити його наслідки або визначити за нього санкцію;
3) коли існують прогалини в національному праві і потрібне застосування аналогії права і закону.
Ці потреби особливо стосуються правопорушень, і застосування правових норм обумовлене необхідністю використання державного примусу. як за факт правопорушення, так і в інших випадках примусу. Державний примус направлений на зміцнення законності і правопорядку. Без застосування норм права неможливо реалізувати саме право. Таким чином можна дати визначення застосування норм права.
Застосування правових норм (правозастосовча діяльність) - це одна з форм реалізації права, яка має державно-владний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб"єктів суспільних відносин і направлених на зміну, припинення або виникнення правовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосування правових норм в певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону соціальних цінностей.1
Застосування правових норм має управлінські, соціально-політичні функції, а також виконує профілактичні і виховні завдання. Зміст правозастосовчої діяльності можна розглядати з позицій інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції і т. п.
Застосування правових норм - це специфічна форма реалізації правових норм. Ця специфіка полягає у тому, що, по-перше, це діяльність тільки компетентних органів держави або уповноважених на це громадських організацій. Громадяни не можуть бути суб"єктами застосування норм права. Навіть, якщо суб"єктом застосування норми права виступає окрема особа (суддя, прокурор, інша посадова особа), то вона виступає не як окремий громадянин, а як орган держави або як представник відповідного державного органу. По-друге, застосування норм права має державно-владний характер. Тобто, застосування - це один з видів державної діяльності, воно здійснюється від імені держави і є обов"язковим для тих, кому адресовані акти застосування права. По-третє, на відміну від інших форм реалізації, застосування правової норми є такою формою її реалізації, за якої дії суб"єкта спрямовані не на себе, а на інших суб"єктів. Тобто це діяльність з вирішення юридичних справ шляхом винесення, на основі норм права і відповідно до конкретних життєвих ситуацій, стосовно персонально визначених суб"єктів індивідуальних державо-
--------------------------------------------------
Характерними рисами застосування правових норм є також те, що:
1) воно здійснюється у певних процесуальних формах. Так, у певних випадках норми, які закріплюють відповідну процесуальну форму, є грунтовно деталізовані і утворюють окремі самостійні процесуальні галузі права (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне), в інших - передбачають тільки загальну форму правозастосувального акту;
2) процес застосування правової норми складається з ряду чітко визначених стадій і завершується виданням передбаченого законодавством правозастосувального акту, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи;
3) правозастосувальна діяльність базується на чітко визначених принципах законності, обгрунтованості, доцільності, що забезпечує її правомірність, справедливість та ефективність.
2. Підстави застосування правових норм
В правозастосувальній практиці можна виділити цілий ряд ситуацій, коли необхідно застосовувати норми права, вирішувати кокретні справи і приймати рішення. В практичному житті можна виділити сім таких основних ситуацій або підстав, коли необхідно застосовувати правові норми. До них можна віднести наступні підстави.
1) Першою підставою є такі обставини, коли певні правовідносини повинні пройти контроль зі сторони правоохоронних органів, які приймають по них свої рішення.
2) Другою підставою є такі обставини, коли виникає спір про суб"єктивні права і обов"язки і певні сторони не можуть прийти до узгодженого рішення.
3) Третьою підставою для застосування правових норм є такі ситуації, коли неналежним чином виконуються права і обов"язки членами суспільства.
4) Четвертою підставою застосування правових норм є такі обставини, коли потрібно офіційно встановити наявність чи відсутність конкретних фактів і визнати їх юридично значимими.
5) В-п"ятих, коли необхідно у випадку правопорушення встановити його склад, вину особи і встановити міру юридичної відповідальності та інші засоби державного примусу.
6) По-шосте, коли передбачені нормою суб"єктивні права і обов"язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб"єктів і з їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуального акта державних органів чи інших юридичних осіб.
7) По-сьоме, коли існують прогалини в праві і потрібно застосувати аналогію права чи закону, або міжнародно-правові акти, які офіційно ратифіковані державною владою.
3. Акти застосування юридичних норм:
поняття, ознаки, види.
Акт застосування права - це індивідуальний правовий акт державного характеру, прийнятий компетентним органом у встановленій законодавством формі, з конкретної справи, стосовно конкретного суб"єкта і підверджує, встанолює, змінює або припиняє його права чи обов"язки.1 Акти застосування права поділяються за наступними категоріями.
1) За суб"єктами прийняття: правозастосувальні акти органів державної влади та управління, правозастосувальні акти судових органів, правозастосувальні акти контрольно-наглядових органів тощо.
2) За галуззю права: цивільно-правові, кримінально-правові та ін., акти застосування права.
3) За формою зовнішнього виразу: письмові, усні, конклюдентні.
4) За характером індивідуальних приписів: уповноважуючі, зобов"язуючі, забороняючі.
5) За юридичними наслідками: правоконстатуючі, правовстановлючі, правозмінюючі.
----------------------------------------------------
4. Загальні вимоги правильного
застосування правових норм
Загальними вимогами, або принципами застосування правових норм є законність, обгрінтованість та доцільність. Суть законності полягає у тому, що застосування правових норм повинно мати місце тільки:
1) в межах компетенції, повноважень державного органу, закріплених в законодавстві;
2) на підставах, передбачених у гіпотезі правової норми, що застосовується;
3) у точній відповідності і за процедурою, встановленою законом;
4) у точній відповідності зі змістом закону;
5) у формі, передбаченій законом.
Обгрунтованість при застосуванні правових норм полягає у тому, що прийняття правозастосовувального рішення повинно базуватися на основі таких знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою застосувальної норми, які є об"єктивно істиними, правильними, вірогідними.
Доцільність при застосуванні правових норм полягає у тому, що. коли застосувальна норма дає можливість обрати в її межах один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосувальному рішенні має бути закріплений саме такий, який досягатиме мети, яку ставив законодавець перед даною правовою нормою.
5. Механізм і стадії застосування
правових норм
Це питання входить складовою частиною в механізм правового регулювання суспільних відносин. Воно являється основним ядром процесу правового регулювання. Разом із тим механізм правового регулювання опирається на діючі нормативно-правові акти, в яких повинен бути закладений сам процес їх реалізації. В останні роки в Україні прийнято багато нормативно-правових актів, але нажаль далеко не всі вони можуть бути реалізовані, оскільки слабо опрацьований механізм їх впровадження в життя. В нормативно-правових актах повинні бути закладені всі вимоги або принципи, які стосуються переходу до нової правової системи і відповідають принципам правової держави і громадянського суспільства. Всі вони повинні відповідати вимогам нової Конституції і принципам права. Реалізація цих принципів в діючих нормативно-правових актах приведе до усуненення протирічч між різними нормами одного і того ж акта.
Разом із тим, щоб нормативно-правові акти діяли ефективно, в них повинна бути окреслена юридична сила акта, коли він вступає в дію, яких суб"єктів він стосується, які стоять перед ним завдання по регулюванню суспільних відносин, в них повинні бути положення про відміну старих нормативно-правових актів, які втратили свою юридичну силу. Всі ці та інші питання суттєво впливають на механізм реалізації і, зокрема, застосування правових норм. Таким чином, в механізм застосування правових норм входить діюча система права і законодавства, а також правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави.
Крім того, в механізм правозастосувальної діяльності входять основні і факультативні вимоги або принципи, які суттєво впливають на прийняття рішень. До них відносяться: принцип законності, обгрунтованості, доцільності, справедливості, гуманізму, повноти, всебічності, об"єктивності та істиності.
Механізм правозастосування складне структурне утворення, яке включає наступні елементи:
1) владну діяльність компетентних органів і осіб по здійсненню своїх повноважень;
2) діяльність, направлену в сферу суспільних відносин інших суб"єктів права;
3) надання їм допомоги і створення умов для нормального використання прав, виконання обв"язків, дотримання основних вимог;
4) здійснення примусового впливу на суб"єктів права з метою підпорядкування їх поведінки вимогам закону.1
Такий підхід до розуміння механізму правозастосування в цілому правильний, але він звужує зміст процесу правозастосування. Без попередніх положень неможливо правильно і ефективно застосовувати правові норми.
----------------------------------------------------
В механізм правозастосування повинні входити також суб"єкти правозастосувальної діяльності, без яких неможливий процес реалізації права. Дані суб"єкти повинні мати високий рівень професійної підготовки, професійну правосвідомість і високий рівень правової, політичної і моральної культури, вміти правильно застосовувати правові норми і приймати правильні рішення.
Вся діяльність суб"єктів зводиться до певних етапів або стадій процесу застосування правових норм. Таким чином, в механізм правозастосування необхідно включити і основні стадії правозастосувальної діяльності.
В теоретичній літературі по-різному розглядають цей процес і виділяють в одних випадках три, а в інших - шість стадій. В даній курсовій роботі ми розглянемо два варіанти стадій застосування правових норм.
Найбільш доцільно виділити шість стадій, оскільки всі вони мають самостійне і важливе значення в процесі правозастосувальної діяльності. До них можна віднести:
1) аналіз і вивчення фактичних обставин справи, встановлення юридично значимих фактів і їх оцінка;
2) вибір нормативного акта відповідної норми права, яку належить застосувати до них;
3) перевірка справжності і правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;
4) аналіз змісту і тлумачення правової норми;
5) прийняття рішення по справі і оформлення в індивідуальному акті застосування правових норм;
6) доведення цього рішення до суб"єктів, яких вони стосуються, і його виконання, використання або дотримання.
Разом із тим потрібно підкреслити, що залежно від специфіки професійної діяльності ці етапи (стадії) можуть змінюватись. Наприклад, для слідчого першим етапом застосування норм права може бути збір, оцінка і закріплення доказів по справі. В цивільних і господарських справах відносно угод першим етапом застосування правових норм буде аналіз і вивчення договірних зобов"язань або угод, які заключались між суб"єктами. В трудових правовідносинах - це, можливо, вивчення умов контракту, якщо він заключався. Свою особливість має прийняття адміністративних рішень, які приймають на підставі різноманітної інформації і повинні враховувати потреби, інтереси і правові наслідки того чи іншого рішення.
Таким чином, механізм застосування правових норм включає в себе діючу систему права і законодавства; правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави і громадянського суспільства; систему суб"єктів правозастосувальної діяльності, їх професійну правосвідомість і правову культуру, які виступають від імені держави або уповноважені державною владою; стадій процесу застосування правових норм; ідивідуально-правові акти по реалізації і конкретизації правового регулювання суспільних відносин, що направлені на охорону соціальних цінностей і законних прав суб"єктів суспільних відносин.1
--------------------------------------------------
На думку інших дослідників, є від трьох до п"яти стадій застосування норм права.
Першою стадією процесу застосування правової норми є встановлення та аналіз фактичних обставин справи, що потребує застосування правової норми. На цій стадії встановлюються всі необхідні дані про дію чи подію яка мала, має чи буде мати місце та відбувається їхнє вивчення, пізнання. Особливість, специфічність цього пізнання полягає у тому, що:
- його предмет формально обмежений, визначений гіпотезою юридичної норми;
- порядок цього пізнання визначений, окреслений процедурно-процесуальним законодавством;
- знання. здобуті в результаті цього пізнання, мають бути абсолютною об"єктивною істиною.
Всю сукупність обставин, що підлягають встановленню на цій стадії застосування юридичної норми можна поділити на три групи:
- фактичні обставини, з виникненням, існуванням та припиненням яких юридичні норми пов"язують виникнення юридичних наслідків;
- дані, що характеризують правовий статус суб"єктів, що стосуються гозгляду даної справи;
- причини та обставини, що обумовили виникнення, існування та припинення певних та поведінку зацікавлених суб"єктів за цих обставин.
Перша стадія - це вихідна стадія процесу правозастосування, оскільки уточнення, оцінка фактичних обставин справи, що мають юридичне значення, тягне за собою юридичну оцінку фактів, що встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об"єктивної істини у даній справі.1
Друга стадія - це вибір норми права та її аналіз - перевірка достовірності та правильності тексту норми права, її аналіз щодо меж дії у часі, просторі та за колом осіб. До цієї ж стадії можна віднести і тлумачення правової норми, тобто з"ясування її змісту, хоча тлумачення можна вважати і окремою стадією застосування правової норми. Таким чином, на другій стадії відбувається юридична кваліфікація певного факту (дії чи події), тобто поширення правозастосувальним суб"єктом законодавчої (нормативно-правової) оцінки певного виду фактів на встановлений факт, який є підставою застосування юридичної норми. Тобто, юридична кваліфікація - це встановлення тотожності ознак конкретної поведінки суб"єктів поведінки суб"єктів тим ознакам, які зафіксовані у нормі права. При виборі норми права, перш за все, встановлюється, чи знаходиться даний факт у сфері правового регулювання та до якої галузі та інституту права належить норма права, яка регулює відповідні суспільні відносини. При визначенні конкретної правової норми встановлюється відповідність її гіпотези встановленим фактам. Якщо ознаки фактів, передбачені в гіпотезі правової норми, повністю збігаються з ознаками відповідного факту, то саме ця норма повинна бути застосована в даному випадку.
Наступними діями, в рамках даної стадії, є встановлення аутентичності правової норми. Це означає, що необхідно
----------------------------------------------------
встановити, що текст норми, який використовується, не змінювався правотворчим органом у встановленому порядку і що ця норма діє в даний момент і її дія поширюється на розглядуваний факт. Для цього перевірється дія даної норми у часі, просторі та за колом осіб. Тому для встановлення аутентичності правової норми необхідно вдаватися до офіційного опублікування нормативно-правового акту, в якому міститься вказана норма. При визначенні конкретної норми, яка підлягає застосуванню в даній конкретній справі відбувається з"ясування або пізнання її змісту, тобто тлумачення норми права. Оскільки правильне застосування норми права неможливе без з"ясування точного змісту кожного з елементів її структури, без розуміння всіх понять, які містить дана норма, тлумачення є неодмінним атрибутом правозастосувальної діяльності. При тлумаченні встановлюється воля законодавця, закріплена у конкретній нормі права. Тлумачення права означає переклад його абстрактних велінь на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків.
Поняття тлумачення права охоплює єдність двої процесів: усвідомлення (з"ясування) і роз"яснення змісту правової норми. Усвідомлення - це внутрішній інтелектуальний процес суб"єкта зі встановлення змісту правової норми, що не виходить за межі його свідомості, тобто тлумачення, з"ясування змісту норми для себе Роз"яснення - це з"ясування змісту правової норми для інших осіб, тобто тлумачення, виражене назовні вербально або документально (письмово).
Необхідність тлумачення правових норм на практиці обумовлена наступними причинами:
- невідповідність юридичних норм фактичним обставинам життя або високий рівень абстракції юридичної норми;
- юридичні норми нерідко містять спеціальні правові поняття, визначення, які мають багатозначний або спеціальноюридичний характер;
- в нормах права нерідковикористовуються оціночні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ;
- необхідність тлумачення норм права обумовлюється іноді сами змістом правової норми.
Залежно від різних критеріїв розрізняють різні види та способи тлумачення.
За суб"єктами тлумачення поділяються на офіційне і неофіційне.
Офіційне тлумачення - це тлумачення правової норми, яке здійснються компетентними органами і є формально обов"язковими для всіх суб"єктів її застосування і реалізації.1
Офіційне тлумачення, у свою чергу поділяється на нормативне і казуальне.
Нормативне тлумачення нонрми права характеризується загальнообов"язковістю, поширенням дії на всі випадки застосування, реалізації роз"яснюваної норми.1
Існують два види нормативного тлумачення:
- аутентичне - це тлумачення, здійснене тим самим органом, що встановив дану норму;
----------------------------------------------------
- легальне - це тлумачення органу, який є спеціально уповноважений законом давати її загальнообов"язкове роз"яснення.
Казуальне тлумачення - це таке тлумачення, яке розраховане і стосується конкретного випадку, з приводу якого і дається роз"яснення даної правової норми.1
Казуальне тлумачення буває:
- судове - тлумачення судом правової норми, у зв"язку з розглядом конкретної спарви, яке знаходить своє закріплення в рішенні чи вироку суду з конкретної справи;
- адміністративне - тлумачення, яке здійснюється вищими адміністративними органами при розгляді конкретного питання, пов"язаного з адміністративною діяльністю.
Неофіційне тлумачення - це тлумачення правової норми, що здійснюється будь-яким суб"єктом і не є формально обов"язковим.1
Види неофіційного тлумачення:
- доктринальне - тлумачення норм права вченими правниками;
- професійне - тлумачення, яке здійснюється юристами- практиками - адвокатами, прокурорами, юристконсультами тощо;
- буденне - тлумачення правових норм всіма іншими суб"єктами правовідносин.
----------------------------------------------------
Вказані види тлумачення належать до роз"яснення правових норм. До видів з"ясування, або усвідомлення правових норм належать:
1) виявлення співвідношення між текстуальним виразом правової норми і її дійсним змістом. тобто тлумачення норми права з точки зору обсягу її змісту. Воно поділяється на:
- буквальне - тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється у повній відповідності з її текстуальним виразом;
- розширене - тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється ширше його буквального текстуального виразу;
- обмежене - тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється вужче його текстуального виразу.
2) застосування певних прийомів і засобів, які допомагають розуміти дійсний зміст правової норми, зокрема:
- граматичне тлумачення - усвідомлення дійсного змісту правової норми, шляхом його дослідження з точки зору значення тих чи інших слів, правил граматики і синтаксу;
- логічне тлумачення - усвідомлення змісту норми права, шляхом безпосереднього використання законів формальної логіки, тобто з"ясування логічної структури правової норми;
- систематичне тлумачення - застосування змісту правової норми на основі встановлення її системних зв"язків з іншими правовими нормами, інститутами, галузями права, місце у системі права в цілому;
- історичне тлумачення - з"ясування змісту правової норми на основі дослідження історичного контексту, в якому вона була прийнята, які цілі на той час ставилися перед нею;
- цільове тлумачення - з"ясування цілей на основі виявлення її завдань, мети.
Третя стадія процесу застосування правової норми - прийняття рішення у справі. Це заключна частина застосування правової норми. Вона базується на результатах, досягнутих на попередніх стадіях застосування правової норми. Результатом цієї стадії є прийняття рішення, яке знаходить своє закріплення в акті застосування права, тобто у виданні індивідуального акту владного характеру, що встановлює права і обов"язки конкретних суб"єктів. Акт застосування права характеризується такими ознаками:
- індивідуальний характер, тобто акт адресований конкретному суб"єкту правовідносин;
- видається відповідним органом держави;
- завжди має визначену нормативно-правовим актом форму зовнішнього виразу та необхідні елементи;
- має обов"язковий характер не тільки для суб"єкта, якого він стосується, але й для всіх інших суб"єктів правовідносин.
6. Застосування правових
норм за аналогією.
За необхідністю врегулювати певні суспільні відносини, які, очевидно, для їхніх учасників повинні бути врегульовані правом, може виявитися, що в законодавстві відсутня відповідна правова норма, яка б врегулювувала дані відносини. В даному випадку говорять про прогалину в законодавстві.
Прогалина в законодавстві - це відсутність нормативно-правової регламентації певної групи суспільних відносин у сфері правового регулювання, окреслюваній основними принципами права.1 Або, іншими словами, це відсутність правової норми, яка б регулювала суспільні відносини даного виду, які потребують правового врегулювання.
Найбільш ефективним шляхом усунення прогалин в законодавстві є прийняття відповідних змін і доповнень до певного нормативно-правового акту, зокрема, коли дані суспільні відносини є нетиповими чи потрібно оперативно врегулювати спір, що виник, прогалина в законодавстві усувається за допомогою аналогії закону та аналогії права.
Аналогія закону - застосування для врегулювання певних відносин, за наявності прогалини в законодавстві, правових норм, які регулюють найбільш подібні, схожі суспільні відносини.1
----------------------------------------------------
Аналогія права - застосування для врегулювання певних відносин, за наявності прогалини в законодавстві та за відсутності можливості застосування аналогії закону, загальних принципів відповідної галузі права або законодавства в цілому.1
6.1. Прогалини в праві і шляхи їх усунення
В процесі правозастосувальної діяльності виникають ситуації, коли необхідно вирішувати конкретні справи, а правової норми, яка б регулювала ці конкретні відносини, немає. Такі ситуації називаються прогалинами в праві. Прогалинами в праві слід вважати відсутність в діючій системі права і законодавства нормативних приписів по відношенню до обставин, які знаходяться в сфері правового регулювання і вимагають юридичного впливу.2
Про прогалини в праві можна говорити переважно в переносному значенні, як про одну із недосконалостей права, відсутності в ньому того, що повинно бути необхідним його компонентом. Разом із тим багато спеціалістів виділяють в праві "умисні" прогалини. Про такі прогалини кажуть тоді, коли законодавець свідомо залишив питання відкритим з метою, щоб воно вирішилось через деякий час або щоб його вирішили практичні органи, посилаючись на звичаї, традиції і
----------------------------------------------------
правозастосувальну практику. Віднесення подібних явищ до прогалин в праві не дозволяє розмежувати процес їх усунення і конкретизації права, діяльності по тлумаченню норм права.
Оскільки поняття права і зіконності не співпадають, то доцільно говорити про прогалини в системі права і системі законодавства чи інших нормативно-правових актах. Вони можуть виражатися в відсутності нормативного акту або окремих норм.
Прогалини в системі нормативно-правових актів бувають дійсними і уявними. Питання про відмежування їх ще в повній мірі не вирішено, оскільки це залежить від законодавця, рівня суспільної правосвідомості і потреб суспільного розвитку. Всі суспільні відносини з позиції можливості і необхідності правового впливу на них можуть бути:
1) відносини, які по своїм властивостям не можуть бути врегульовані законодавством (відносини дружби, кохання, товаришування тощо);
2) відносини, які допускають можливість правового регламентування, але не потребують його (шефство, спонсорство тощо);
3) відносини, які допускають правовий вплив, потребують правової регламентації в даний час, але ще неврегульовані законодавством. Таких відносин, особливо в економічній сфері, може бути багато;
4) відносини, які не врегульовані нормативними актами і правотворчий орган виразив волю на їх регламентацію через регулювання аналогічних відносин;
5) в сферу правового регулювання входять суспільні відносини, які уже врегульовані законодавством, а також відносини, з приводу яких законодавець в відповідній формі виразив бажання на їх регламентацію.
Межі правового регулювання встановлюються і змінюються законодавцем.
В залежності від ступеня неврегульованості правом суспільних відносин, можна виділити такі види прогалин:
1) відсутність нормативного акту;
2) відсутність сукупності норм;
3) відсутність окремої норми або її частини;
4) відсутність певного нормативного припису.
Крім того виділяють прогалини початкові і наступні. Перші виникають в момент видання нормативних актів, а другі появляються в результаті виникнення нових суспільних відносин. Така класифікація дозволяє певним чином усувати прогалини в законодавстві.
Головним засобом усунення прогалин в законодавстві в нашому суспільстві є правотворча діяльність компетентних державних органів. Це нормативне усунення прогалин. Законодавчий орган може усунути прогалини в праві і одночасно розширити межі правового регулювання. Ця діяльність потребує багато часу, особливо в останній період. Іноді потрібно, щоб суспільні відносини стали стабільними, чіткими і лише тоді можна видавати нормативний акт. Разом із тим, неможливо відкладати вирішення конкретних справ, оскільки порушуються суб"єктивні права громадян чи організацій, а коли буде прийнято новий нормативний акт невідомо. Тому є другий спосіб усунення прогалин в законодавстві - це застосування аналогії права і закону.
В літературі існує дві позиції стосовно питання, хто має право застосовувати аналогію. Одні вважають, що тільки суд, а другі - що й інші державні органи. В першу чергу це залежить від того, як це питання вирішується законодавством. В постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24 квітня 1981 року № 4 та від 25 грудня 1992 року № 13 вказується, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосування до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.1 Це означає, що суд може застосовувати аналогію закону і права. Усунення прогалин в праві шляхом аналогії є казуальним і не являється правовим прецендентом.

6.2. Аналогія закону
До аналогії закону звертаються тоді, коли немає норми, яка відображає і регулює конкретну ситуацію, але є норми які регулюють подібні ситуації або відносини.
Суть аналогії закону полягає в тому, що суб"єкт
---------------------------------------------------------
застосування правових норм виходить від подібності правовідносин і переходить до подібності в юридичній основі.
Тут розповсюджується дія норми на відносини, подібні предмету правового регулювання. Використання аналогії закону передбачає застосування окремої, конкретної норми нормативно-правового акта. В даному виадку не можна ототожнювати аналогію закону і застосування нормативного акта, так як нормативний акт має багато норм права. Ці норми можуть мати різний зміст, регулювати різні правовідносини і виключають аналогію. З таких же причин неможливе застосування по аналогії закону цілого комплексу норм, які входять в правовий інститут.
В науковій літературі розрізняють внутрігалузеву і міжгалузеву аналогію закону. Наприклад, іноді для вирішення спорів в колгоспах про порядок оплати праці за період вимушеного прогулу застосовувались норми трудового законодавства.
Застосування норм по аналогії однієї галузі права до відносин, які являються предметом регулювання іншої галузі, іноді називаються предметом регулювання іншої галузі, іноді називають субсидіарне застосування права.1 Вважається, що цей спосіб усунення прогалин в законодавстві є самостійним і відрізняється відж аналогії закону. Субсидіарне (додаткове) застосування аналогії - це таке застосування правових норм, коли вони розповсюджують свої дії на відносини, які не
-------------------------------------------------------
являються безпосереднім предметом їх регулювання.1 В зв"язку з цим використання норм права по аналогії в межах
однієї галузі права також носить субсидіарний характер. Мова
йде про застосування норм одного правового інституту чи підгалузі права до відносин, які являються предметом регулювання іншої підгалузі чи інституту.
Субсидіарне застосування норм права може мати місце і в тих випадках, коли прогалин в законодавстві немає. Наприклад, субсидіарним застосуванням являєтьс ятак зване застосування правових норм, коли законодавець шляхом конкретної відсилки вказує, що до певних суспільних відносин, які входять в предмет даної галузі чи інституту, застосовуються норми інших галузей права, які регулюють схожі суспільні відносини. Субсидіарне застосування - це не засіб і не окремий спосіб усунення прогалин в праві (законодавстві), а діяльність, яка виражається в тому, що норми, які регулюють безпосередньо свої відносини, несуть допоміжне, додаткове навантаження. Необхідність в такому застосуванні виникає тоді, коли для тієї чи іншої норми права з"являєтьс ядодатковий об"єкт регулювання. Таким чином, застосування норм однієї галузі права до відносин, які неврегульовані законодавством і відносяться до сфери іншої галузі права, слід розглядати в межах міжгалузевої аналогії закону. Судова практика колишнього СРСР підтвердила, що це є аналогія закону. Так, судова колегія по цивільних справах Верховного Суду СРСР вказала нижчестоячим судам: "Оскільки Примірний статут колгоспу і інші нормативні акти, не
--------------------------------------------------------
регламентують питання про заключення договорів про повну матеріальну відповідальність з колгоспниками, яким довірено товарно-матеріальні цінності, - при вірешенні таких справ судам слід керуватись аналогією з законодавтсвом про працю".1
При застосуванні міжгалузевої аналогії закону необхідно дотримуватись таких вимог:
1) необхідно. щоб відносини, до яких застосовуються норми права іншої галузі, не були врегульовані нормами відповідної галузі й існували прогалини;
2) вона має місце між суміжними галузями права, які генетично пов"язані між собою (наприклад, цивільне, господарське і трудове право);
3) відносини, врегульовані і неврегульовані правом, повинні бути настільки схожими, щоб забезпечити схожість в прийомах правового впливу суміжних галузей.
Межі дії аналогії закону, особливості і умови застосування в різних галузях права являються предметом вивчення відповідних галузевих юридичних наук.



----------------------------------------------------------
6.3. Аналогія права
Аналогія права використовується тоді, коли суспільні відносини, які вимагаютьправового врегулювання, не врегульовані прямо ніякими нормативно-правовими актами і немає норм, які регулюють подібні відносини, коли відсутня можливість для застосування аналогії закону. В такому випадку потрібно керуватись галузевими, міжгалузевими чи загальними принципами права.
Застосування аналогії права має свою логічну основу. і її потрібно відрізняти від методу аналогії. Логічну основу аналогії права складають сукупність різних прийомів, які створюють метод логічного розвитку правових норм.1 Суть його зводиться до наступних основних правил:
1) висновок на підставі тотожності. Суть цього прийому полягає в тому, що встановивши тотожність двох явищ, певні властивості, ознаки одного з них перености без змін на інші. Прикладом можуть бути об"єкти авторського права. Якщо вияснити юридичні властивості одного із них, можна зробити висновок про належність цих ознак і іншим об"єктам, які законодавство відносить до усних чи письмових творів;
2) індукція - висновок від конкретного до загального. Наприклад, із зобов"язань, які виникають внаслідок нанесення --------------------------------------------------------
1Див.: Лазарев В.В. Проблемьі і праве и пути их устранения. - М., 1974. Карташов В.Н. Институт аналогии в советском праве. - Саратов, 1976. Черданцев А.Ф. Вопросьі толкования советвкого права. - Свердловск., 1972.
шкоди, виводиться принцип загальної охорони інтересів потерпілого;
3) висновки a fortiori. Існує три види таких висновків: а) хто уповноважений або зобов"язаний до більшого, той уповноважений або зобов"язаний до однорідного меншого; б) кому заборонено менше, тому заборонене однорідне більше; в) що необхідне для меншого, те необхідне для однорідного більшого;
4) висновки по аналогії дозволяють вияснити зв"язки між найбільш близькими, схожими суспільними відносинами. Найбільш розповсюджені - коли робиться висновок від схожих причин до схожих дій, а також від схожих явищ до схожості причин;
5) висновки по протилежності. Із правового припису, який регулює певні суспільні відносини виводиться новий припис, який необхідний для регулювання протилежних по змісту відносин;
6) дедукція - висновок від загального до конкретного. В даному випадку із загального правового матеріалу виводиться конкретний правовий припис, необхідний для прийняття рішення по справі.
При застосуванні аналогії права можуть використовуватись як принципи права, що закріплені в діючому законодавстві, так і такі принципи, що ще не закріплені в законодавстві.
6.4. Загальні правила при застосуванні
аналогії закону і аналогії права
Аналогія закону і аналогія права - це єдиний правовий інститут аналогії. Він входить в правову систему суспільства. Цей інститут визначає порядок діяльності судових і інших державних органів при усуненні прогалин в праві (законодавстві) в процесі його застосування. Використання інституту аналогії визначається досить точними, науково розробленими основами і умовами правозастосувальної діяльності в рамках законності. Серед них виділяють:
1) відносини, які не врегульовані законодавством, повинні знаходитись в сфері правового регулювання. Це надзвичайно складне завдання, яке вимагає високої кваліфікації, правової культури, знання діючого законодавства, правозастосовчої практики і серйозної теоретичної підготовки;
2) використання інституту аналогії можливе лише при реальних прогалинах в законодавстві;
3) застосування аналогії неможливе в тих галузях і інститутах права, де вона прямо чи опесередковано заборонена законом чи нормативним актом. Вона прямо заборонена Кримінальним кодексом України, Кодексом про адміністративні правопорушення;
4) суб"єктами застосування інституту аналогії являються тільки судові органи;
5) рішення при аналогії повинно бути основано на точному дотриманні вимог матеріальних і процесуальних норм права, без спрощення. Рішення повинні відповідати букві і духу законодавства;
6) не допускається застосування по аналогії норм, які встановлюють виключення із загального порядку правового регулювання певних суспільних відносин або коли встановлюється особливий режим їх реалізації. Наприклад, виключена аналогія при виселенні громадян в адміністративному порядку;
7) застосування інституту аналогії і прийняття рішення не повинні порушувати права і законні інтереси держави, організацій і громадян;
8)приймаючи рішення по аналогії, потрібно враховувати інші близькі по змісту норми, загальні положення, принципи відповідного інституту і галузі права;
9) рішення по аналогії повинні враховувати минулу практику, якщо вже застосовувалась аналогія. Разом зтим, це не судовий прецендент, оскільки він офіційно не визнаний;
10) рішення повинно бути обгрунтовано з фактичної і юридичної сторони, достатньо мотивовано. Воно має одноразову юридичну силу.
Казуальне усунення прогалин в законодавстві необхідно розглядати як частину загального вчення про застосування діючого законодавства. Це більш складний і творчий процес застосування права. Його потрібно віднести до індивідуального піднормативного регулювання суспільних відносин. З прийняттям відповідних нормативно-правових актів усуваються прогалини в праві і відпадає необхідність застосування аналогії права і закону.