“Вирішення питань про порушення кримінальної справи” Вступ.
Сучасні якісні зміни судочинства визначають необхідність не тільки удосконалювання законодавства, але і значне підвищення якості й ефективності кримінально-процесуальної діяльності. Це вимагає від кожного співробітника правоохоронних органів усебічного знання тих теоретичних питань, від яких безпосередньо залежить підвищення рівня судової та слідчої роботи. До зазначеного числа, у першу чергу, варто віднести питання, пов'язані зі стадіями кримінального процесу, центральне місце, у якому, на мій погляд, займає такий інститут кримінально-процесуального права як порушення кримінальної справи.
Своєчасне, основане на законі порушення кримінальної справи і виробництво розслідування сприяє ефективній боротьбі зі злочинністю, зміцненню правопорядку, вихованню громадян у дусі неухильного виконання законів.
Водночас порушення кримінальної справи без достатніх на це підстав також як і необгрунтована відмова в порушенні кримінальної справи, є грубим порушенням законності, що приносять велику шкоду суспільству, державі, правам і законним інтересам громадян.
Нерідко порушення і прийняття до свого виробництва кримінальної справи при відсутності на те підстав спричиняє й інші більш серйозні наслідки порушення законності - необгрунтована затримка, притягнення особи в якості обвинувачуваного, проведення обшуку, застосування інших мір державного примусу (привід, звільнення з посади і т.д.). Дані порушення законів приносять людям великі моральні та фізичні страждання.
Необгрунтоване порушення кримінальних справ негативно позначається на боротьбі зі злочинністю в цілому. Воно призводить до даремної витрати сил, засобів і часу органів попереднього розслідування, до відволікання їх від розкриття дійсно тяжких злочинів. Не можна відволікати і ту обставину, що через необгрунтований початок попереднього розслідування громадяни без необхідності викликаються в міліцію, прокуратуру, відриваючись від суспільно-корисної праці.
Необгрунтована відмова в порушенні кримінальної справи, а також пряме приховування заяв (повідомлень) про злочини від реєстрації підривають принцип невідворотності відповідальності, створюють можливість невикритим злочинцям чинити нові, часом більш тяжкі і жорстокі злочини. Подібні порушення закону спотворюють справжню картину стану злочинності в тому чи іншому районі, місті, підривають авторитет правоохоронних органів. 2
Задачі кримінального судочинства можуть бути успішно здійснені, а права громадян надійно захищені тільки при тій необхідній умові, що кожному факту правопорушення буде дана належна оцінка, тобто встановлення точної відповідності обставин, що складають склад злочину.
1. Поняття і значення стадії порушення кримінальної справи.
Порушення кримінальної справи - це початкова й обов'язкова стадія кримінального процесу по кожній конкретній справі.
Порушення кримінальної справи як стадія кримінального процесу виражається в тому, що повноважні органи держави і посадові особи при одержанні відомостей про вчинений злочин або злочин, що готується, встановлюють наявність необхідних умов для провадження по кримінальній справі і приймає рішення почати це провадження.
Порушення кримінальної справи - самостійна стадія кримінального процесу, якій властиві всі ознаки, що характеризують стадію кримінального процесу (конкретні задачі, своєрідне вираження основних принципів кримінального процесу, специфічне коло кримінально-процесуальних дій і правовідносин та ін.).
Незалежність стадії порушення кримінальної справи від інших етапів руху справи обумовлена характером дозволених питань. Зокрема тут не тільки приймаються повідомлення про вчинений злочин, але і перевіряються отриманої відомості, а також приймається обгрунтоване рішення про порушення кримінальної справи або відмові в ній.3 При цьому здійснюється двоєдина задача. З однієї боку, реагування на кожен факт вчинення злочину, з іншого боку - відмежування наступних етапів кримінального процесу, зокрема стадії попереднього розслідування, від розгляду фактів: а) яких насправді не було; б) які не є злочинними, тобто в котрих немає хоча б одного з обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину, у тому числі малозначних (адміністративних, дисциплінарних і інших проступків).
На цьому етапі діють специфічні кримінально-процесуальні відносини, що відрізняються від існуючих у стадії попереднього розслідування. Самостійний характер стадії порушення кримінальної справи виявляється й у тому, що вона являє собою етап кримінально-процесуальної діяльності, причому жодна кримінальна справа не може виникнути поза ним.
Стадію порушення кримінальної справи складає комплекс кримінально-процесуальних дій і правовідносин, що не може бути зведено тільки до того, що пов'язано із самим актом порушення кримінальної справи. Якщо в результаті перевірки відомостей про вчинений злочин або злочин, що готується, компетентний орган держави (посадова особа) виносить рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, це не означає, що стадії порушення кримінальної справи не було. Вона була. Результатом її стала постанова про відмову в порушенні кримінальної справи. 5
Своєчасне порушення кримінальної справи сприяє найбільш повному виявленню і закріпленню необхідних доказів. Спізніле рішення значно ускладнює подальшу діяльність по розкриттю злочину і викриттю винних (змінюється обстановка вчинення злочину, знищуються його сліди, наслідки вчиненого, свідки забувають подію і т.п.). Тому порушення кримінальної справи багато в чому забезпечує подальше розслідування. Нерідко акт порушення кримінальної справи припиняє злочинну діяльність, що почалася, або запобігає настання суспільно небезпечних наслідків.
Слід зазначити, що на цій стадії кримінального процесу, кримінальна справа порушується не відносно конкретної особи, а відносно самого факту, події злочину. Оскільки при порушенні кримінальної справи особа, що підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, звичайно буває невідомою. Виявлення і викриття цієї особи відбувається вже після того, як справа порушена, під час дізнання і попереднього слідства. Але навіть тоді, коли при порушенні кримінальної справи є вказівка на конкретну особу, як на ту, що скоїла злочин, їх потрібно перевірити, підтвердити доказами, що можливо лише в подальших стадіях процесу, але не при порушенні кримінальної справи. Звісно можливі випадки коли вже на момент порушення кримінальної справи є конкретна особа (наприклад, при затримці злочинця на місці злочину). У цих випадках порушення кримінальної справи і притягнення до кримінальної відповідальності максимально зближається, але усе ж таки не співпадуть, тому що і тут винесення постанови про притягнення в якості обвинувачуваного буде зроблено вже після порушення кримінальної справи. 6
Таким чином, стадія порушення кримінальної справи - це перша самостійна стадія кримінального процесу, що виражається у встановленні компетентним органом держави (органом дізнання, слідства, прокуратури, судом) умов, необхідних для порушення кримінальної справи, і в прийнятті рішення про порушення кримінальної справи, або, при відсутності таких умов, про відмову в цьому.
2. Порядок порушення кримінальної справи.
2.1 Органи і посадові особи, що мають право порушувати кримінальні справи.
При порушенні кримінальної справи вирішуються багато важливих питань, що торкаються прав та законних інтересів громадян. Тому у відповідності зі ст. 4, 97, 98 КПК України це право надане тільки суду, прокурору, слідчому й органу дізнання.
У кожному випадку виявлення ознак злочину ці органи “зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочини і до їх покарання (ст. 4 КПК).
Ніякі інші органи держави таким правом не володіють, а їхнє звернення про притягнення особи до кримінальної відповідальності може розглядатися тільки як привід до порушення кримінальної справи.
До числа осіб, зобов'язаних порушувати кримінальні справи, насамперед відноситься прокурор.
Прокурор має право порушити кримінальну справу на будь-який злочин, незалежно від підслідності справи. Це випливає з покладеної на прокурора функції нагляду за виконанням законів, виконуючи який, він, виходячи з характеру порушення закону посадовою особою, виносить мотивовану постанову про порушення кримінальної справи.
Прокурор, при наявності законного приводу і достатньої підстави, виносить постанову про порушення кримінальної справи і передає його з усіма матеріалами для розслідування слідчому або органу дізнання . А слідчий, що одержав цю постанову, справу не порушує тому що вона вже порушена прокурором, а виносить постанову про прийняття справи до свого провадження і приступає до попереднього слідства.
Слідчий порушує кримінальні справи в межах своєї компетенції, виходячи з правил про підслідність (ст.112 КПК). Слідчий порушує кримінальну справу, якщо дані про злочин отримані безпосередньо ним. В даному випадку він виносить постанову про порушення кримінальної справи і приймає його до свого провадження для розслідування. У даному випадку слідчий виносить одну постанову, але в ньому юридично містяться дві постанови, що відносяться до різноманітних стадій кримінального процесу: 1) постанова про порушення кримінальної справи, що відноситься до стадії порушення кримінальної справи, 2) постанова про прийняття справи до свого провадження, що складає початковий момент попереднього слідства (ст.113 КПК) . Про порушення кримінальної справи слідчий повинен повідомити прокурора.
Суддя порушує кримінальну справу одноособово своєю постановою, якщо відповідна заява або повідомлення про злочин подано безпосередньо в суд і в ньому вбачається підстава до порушення кримінальної справи.
Перелік органів і посадових осіб, уповноважених порушувати кримінальні справи, є вичерпним.
Поряд із загальним порядком порушення кримінальних справ законодавством встановлений особливий порядок порушення справ у відношенні визначених категорій осіб. У першу чергу це стосується судів, присяжних і народних засідателів, слідчих, прокурорів. Це обумовлено необхідністю забезпечення незалежності судів, прокурорів і слідчих і належного виконання ними своїх обов'язків.
Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті не пізніше трьох діб з дня її надходження. Протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов’язані прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тобто за підслідністю чи підсудністю (ч.2 ст. 97 КПК).
Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих документів у строк 10 днів. Така перевірка здійснюється, в основному, здійснюється шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках виникає потреба звернутись до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійснювати перевірку оперативним шляхом.
Рішення про порушення кримінальної справи оформляється постановою прокурора, слідчого, органа дізнання, судді або визначенням суду.
У постанові, що складається з вступної, описової і резолютивної частин, повинно бути відзначено час і місце винесення рішення, ким воно складено, тобто ким збуджена дана справа, привід і підстава до порушення кримінальної справи, стаття Кримінального кодексу України, по ознаках якої справа порушується, а також подальше направлення справи, тобто кому воно передано для розслідування або судового розгляду. Стаття особливої частини кримінального кодексу може бути зазначена тільки приблизно, тому що деякі обставини, від яких залежить точна кваліфікація діяння, у момент порушення кримінальної справи бувають ще невідомі або відомі не цілком. Тобто мається на увазі та стаття КК , під ознаки якої найбільше підходять фактичні обставини справи в тому вигляді, у якому вони відомі в момент порушення справи. Але при всій умовності і приблизності кримінальної кваліфікації діяння у момент порушення справи така кваліфікація повинна бути зроблена обов'язково, тому що тільки таким способом можна забезпечити порушення кримінальної справи по злочину (кримінально карного діяння), а не по відношенню фактів, які не являються злочином.
2.2 Приводи і підстави порушення кримінальної справи.
Для порушення кримінальної справи необхідні привід і підстава.
Приводом до порушення кримінальної справи є встановлені законом джерела інформації про вчинений злочин або злочин, що готується, яким закон надає значення юридичних фактів, що зобов'язують орган дізнання, слідчого, прокурора і суд (суддю) прийняти рішення про те, чи варто приступати до провадження по кримінальній справі.
Відповідно до ст.94 КПК України ними можуть бути:
заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місті вчинення злочину або з поличним;
явка з повинною;
безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Заяви або повідомлення громадян - це найбільш поширений привід до порушення кримінальної справи. Заява громадянина являє собою усне або письмове повідомлення про злочин, зроблене конкретною особою й адресоване органам, уповноваженим порушувати кримінальні справи, незалежно від того, чи заподіяна злочинним діянням шкода заявнику чи іншим особам і організаціям. Усна заява заноситься до протоколу, що підписується заявником і особою, що прийняла заяву, тобто співробітником дізнання, слідчим, прокурором, суддею. Письмова заява підписується особою, яка її подала.
При прийнятті заяви роз'ясняється відповідальність за явно неправдивий донос (по ст. 96 КПК України), про що робиться запис в протоколі, і засвідчується підписом заявника (ч.1 і 2 ст.95 КПК України).
Рішення про порушення кримінальної справи у відношенні свідка за дачу явно неправдивих показань приймається судом тільки одночасно з постановою вироку. Що стосується анонімних заяв, то вони не можуть бути приводом до порушення кримінальної справи, вони є приводом лише для перевірки фактів, що утримуються в них, шляхом оперативно-пошукової діяльності або іншого процесуального засобу, а приводом порушення кримінальної справи можуть бути отримані в результаті цієї перевірки дані.
Заяви громадських організацій, державних установ і підприємств у якості приводу служать тоді, коли вони мають дані про вчинений злочин, які отримані в процесі роботи або іншим шляхом. Наприклад, проведена відомча ревізія, що виявила різноманітні факти зловживань, унаслідок чого керівник передає акт ревізії в прокуратуру.
Велике значення мають публікації в пресі, що вказують на різноманітні факти злочинних діянь. Якщо подібні публікації містять конкретні факти про злочин, то це може бути приводом до порушення кримінальної справи. Ті статті, замітки, повідомлення, що не були опубліковані і переслані в прокуратуру або органи слідства, можуть також бути приводом до порушення кримінальної справи в якості заяв громадських організацій або державних установ або заяв і листів громадян.
Явка з повинною як привід до порушення кримінальної справи - це особиста заява особи про вчинений нею злочині діяння. У такому випадку встановлюється особа що явилась і складається протокол, у якому докладно викладається вчинене ним злочинне діяння. Протокол підписується особою, що з’явилась, і особа, що клала протокол (ст. 96 КПК України). Якщо факти злочину, вчиненого особою, що з’явилася з повинною, - це є приводом порушення кримінальної справи.
Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи самі, без повідомлення, по своїй ініціативі виявляють вчинення діяння передбаченого кримінальним законом як злочин. На органах дізнання слідства, прокуратури і суду лежить обов'язок активної й ініціативної боротьби зі злочинністю, тому вони зобов'язані порушувати кримінальну справу не тільки тоді, коли до них звертаються зацікавлені особи або до них надходять повідомлення про вчинені злочини, але і тоді, коли вони в процесі виконання покладених на них задач безпосередньо виявляють вчинене злочинне діяння або діяння, що готується.
Так органам дізнання в процесі здійснення їхньої оперативно-пошукової діяльності стають відомі факти злочинних дій.
У відповідності зі ст. 6 Закону України "Про оперативно-пошукову діяльність" оперативно-пошукова діяльність може проводитися і до порушення кримінальної справи, а результати цієї діяльності можуть бути приводом і підставою для порушення кримінальної справи, а також використовуватися в доведенні по кримінальних справах. Прокурор може при здійсненні своїх функцій по загальному нагляду за законністю перевірити, що виявлене їм порушення закону повинно бути розцінений як злочин.
Іноді злочин безпосередньо виявляється прокурором, слідчим, органом дізнання, суддею, якщо злочин був зроблений у їхній присутності (наприклад, хуліганство, опір представнику влади й ін.). У даній ситуації прокурор, слідчий або представник органа дізнання можуть затримати особу, що вчинила злочин, у порядку, передбаченому законом, склавши про це протокол. Тим самим прокурор, слідчий або співробітник органа дізнання, що зробив затримку, порушує кримінальну справу.
Такий перелік приводів до порушення кримінальної справи. Перелік цей вичерпний. Привід, що тягне за собою порушення кримінальної справи відповідно до закону, називається законним приводом. Для того, щоб порушити конкретну справу, у кожному окремому випадку потрібен законний привід, але одного законного приводу недостатньо: необхідно, щоб у наявності була також підстава для порушення справи.
Підставою порушення кримінальної справи називають отримані з джерел, перерахованих у ст. 94 КПК України, достатні дані про наявність ознак злочинного діяння і відсутності передбачених законом обставин, що виключають порушення справи. (ст. 94 КПК України "справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину").
Підстава до порушення кримінальної справи включає два необхідних елементи:
ознаки кримінально карного діяння (склад злочину) у факті, події, що стала відомим органу дізнання, слідчому, прокурору або суду;
достатньо серйозні дані про те, що злочин дійсно був вчинений (або готувався).
Відсутність в отриманих відомостей будь-якого з цих елементів (юридичного або фактичного) перешкоджає порушенню кримінальної справи. Так, якщо повідомляється, що в діях особи є ознаки злочину, але немає даних, що ці дії в дійсності зроблені, то підстав для порушення кримінальної справи немає. Немає підстави й у випадку, коли отримане повідомлення про дійсно вчинене діяння незлочинного характеру.
У цій стадії процесу компетентні посадові особи або органи не мають повні і точні дані про вчинений злочин. У їхньому розпорядженні є лише обгрунтовані припущення заявника, що підлягають перевірці в наступних стадіях кримінального процесу. Тому в момент порушення кримінальної справи повної впевненості у вчиненні злочину може і не бути.
Невідомість особи, що скоїли злочин, неясність тих або інших обставин вчинення злочину не повинні перешкоджати порушенню кримінальної справи; усі ці обставини будуть встановлені в такій стадії кримінального процесу - стадії попереднього розслідування. Але в будь-якому випадку ті матеріали, по яких вирішується питання про порушення кримінальної справи, повинні містити серйозні дані для припущення про те, що в дійсності був зроблений злочин.
У якості підстави для порушення кримінальної справи виступає попередній висновок про ознаки злочину і його дійсності. Проте це повинно базуватися на аналізі конкретних даних, що містяться у визначених джерелах. Кримінальна справа не може бути порушена на підставі чуток, домислів, припущень. Для того, щоб визнати наявність підстави для порушення кримінальної справи, у поданих матеріалах повинні бути необхідні і достатні передумови для їх подальшої процесуальної перевірки.
Важливе значення має питання про обсяг тих фактичних даних, що повинні обгрунтовувати висновок про наявність злочинного діяння. У кожній стадії кримінального процесу усі фактичні дані оцінюються по внутрішньому переконанню відповідних посадових осіб. Тому, чи достатньо даних для висновку про наявність злочину що готується або вчиненого злочину, у кожному конкретному випадку вирішується тією особою, що розглядає питання про порушення кримінальної справи. Але у всіх випадках фактичні дані повинні бути піддані всебічній оцінці. Для цього відповідно до ст. 97 КПК України повинна бути проведена попередня перевірка: витребувані необхідні матеріали, отримані пояснення, проте без проведення слідчих дій. Тобто перевірка не повинна перетворюватися в збирання доказів, що викривають конкретну особу.
У випадках, що не терплять зволікань, до порушення кримінальної справи вирішується зробити огляд місця події. Після цього при наявності надійних підстав кримінальна справа порушується негайно.
2.3 Обставини, що виключають провадження по кримінальній справі.
Для того, щоб порушилася кримінальна справа, повинен бути законний привід і достатня підстава. При відсутності підстав до порушення кримінальної справи, при наявності обставин, що виключають провадження по справі, прокурор, слідчий, орган дізнання і суд відмовляють у порушенні кримінальної справи.
Перелік обставин зазначений у ст. 6 КПК України. Дана норма не вичерпує всіх підстав, що виключають провадження по кримінальній справі. Її перелік охоплює лише ті підстави, застосування яких:
а) можливо як при відмові в порушенні справи, так і при припиненні провадження по справі;
б) відноситься до компетенції всіх органів попереднього розслідування і суду;
в) не пов'язано з питанням про заміну покарання іншими мірами.
Відсутність події злочину (п. 1) признається підставою для відмови в порушенні справи, коли сама подія (наприклад убивство, крадіжка) не існувала (особу, що вважалася убитою, виявилася живою; крадіжка виявилася результатом рахункової помилки і т.д.); у випадку самогубства, нещасного випадку, аварії і т.д., - якщо дані про вчинений злочин, на які вказував заявник матеріалами перевірки не підтвердилися, а подія була результатом дій самого потерпілого або стихійних явищ.
Відсутність в діянні складу злочину (п. 2) може бути визнано підставою для відмови в порушенні справи, коли в первинних матеріалах була вказівка на конкретну особу, якщо:
а) подія, із приводу якої велося провадження, мало місце, але ці дії носили правомірний характер (необхідна оборона, крайня необхідність і т.д.);
б) подія явилася результатом дій даної особи, містила ознаки злочину, але немає одного з обов'язкових елементів складу злочину; склад злочину відсутній, зокрема, у випадках:
- малозначності вчиненого і відсутності в зв'язку з цим суспільної небезпеки (ч.2 ст. 7 КК);
- добровільної відмови від доведення злочину до кінця, якщо фактично вчинене діяння не містить іншого складу злочину (ст. 18 КК);
- вчинення суспільно небезпечного діяння в стані неосудності(ст. 12 КК)
- вчинення злочину особою, що не є суб'єктом злочину.
За скінченням строків давності (п.3). Поняття і строки давності сформульовані в ст.78 УК РФ. Якщо з моменту вчинення злочину (за винятком злочинів проти миру і безпеки людства та воєнних злочинів (ст. 6 Міжнародного воєнного трибуналу від 8 серпня 1945 р.) пройшло визначена кількість років і особа протягом цього терміну не вчинилася нового злочину, кримінальна справа не порушується.
Внаслідок акту амністії , якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв’язку з помилуванням (п. 4) Містить у своєму тексті межі його застосування. Якщо такий акт указує на припинення провадження справ визначеної категорії, правоохоронні органи не мають права порушувати кримінальні справи цієї категорії. У випадку незгоди особи кримінальна справа порушується в звичайному порядку.
Щодо особи, яка не досягла на момент вчинення суспільно-небезпечного діяння чотирнадцятирічного віку (п. 5). По загальному правилу суб'єктами злочину можуть бути особи, які досягли на момент вчинення злочину 16 років. У виняткових випадках за вчинення злочинів, що вичерпує перелік яких міститься в ч. 1 ст. 10 КК України, припускається притягнення до відповідальності з 14 років.
Примирення потерпілого з обвинувачуваним по справах, які порушуються не інакше як по скарзі потерпілого (п. 6) служить обставиною, що виключає провадження, крім випадків, передбачених ст. 27 КПК (заподіяння побоїв, легкого шкоди здоров'ю, образа і т.п.).
За відсутність скарги потерпілого, якщо справа може бути порушено не інакше як по його скарзі (п.7). Ця обставина відноситься до двох різноманітного по ступені суспільної небезпеки категоріям справ. У першу входять справи так названого приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК), коли суспільна небезпека діянь значною мірою визначається оцінкою потерпілого факту порушення його інтересів.
До другої категорії відносяться справи про згвалтування без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 117 КК України)Такі справи порушуються тільки по скарзі потерпілих (справи так званого приватно-публічного обвинувачення), але закривати такі справи за примиренням потерпілої з обвинуваченим не можна (ч.2 ст. 27 КПК). Водночас законом передбачені випадки, коли прокурор у силу того, що потерпілий не в змозі захищати свої законні інтереси або справа має особливе громадське значення, порушує справу при відсутності скарги.
Смерть правопорушника (п. 8) виключає порушення кримінальної справи, тому що знеособлює подальше провадження, виводить із нього суб'єкта кримінальної відповідальності.
Але іноді кримінальна справа порушується і після смерті правопорушника. Таке рішення приймається в разі потреби реабілітувати мертвого, відновити кримінальну справу у відношенні інших осіб (ст. 27 КПК) або по нововиявлених обставинах.
Щодо особи, щодо якої є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави ( п. 9).
Наявність невідміненої постанови (п. 10) органа дізнання, слідчого, прокурора про припинення справи по тому ж обвинуваченню, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнана судом, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа (п. 11 ст.6 КПК). Перешкоджає порушенню даної кримінальної справи і наявність раніше винесеного і невідміненої постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.
Якщо про відмову в порушенні кримінальної справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, крім випадків, коли необхідність порушення кримінальної справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа (п.11).
3. Відмова у порушенні кримінальної справи.
У випадку відсутності підстав для порушення кримінальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання і суддя відмовляють у порушенні кримінальної справи (ч.1 ст.99 КПК України). Про відмову в порушенні кримінальної справи виноситься мотивована постанова, у якій особлива увага звертається на обгрунтуванні такого рішення. У постанові повинно бути зазначено, чому саме подія, про яку повідомлялося, визнано такою, що не мала місце, або в ньому відсутні ознаки злочину, або приведені інші обставини, що виключають виробництво в справі.
У постанові про відмову в порушенні кримінальної справи з приводу діяння, про котре повідомлення або заяву говориться як про злочин, але воно таким не признається, повинні бути приведені конкретні дані, що обгрунтовують цей висновок.
4. Право оскарження постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.
Посадова особа, що винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи зобов'язано роз'яснити заявнику його право на оскарження. Заявник вправі оспорювати як відмову, так і мотиви рішення скаргою, що подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з моменту одержання копії постанови. Скарга на постанову, про відмову в порушенні кримінальної справи, що винесена органом дізнання або слідчим, приноситься відповідному прокурору, що здійснює нагляд за провадженням дізнання і слідства або в суд. Якщо постанова винесена прокурором, то така скарга направляється вищестоящому прокурору.
Подача скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи обмежений терміном - 7 днів.
Постанова прокурора, що відмовив у порушенні кримінальної справи, може бути оскаржено вищестоящому прокурору.
5. Нагляд прокурора за виконанням законів на стадії порушення кримінальної справи.
Прокурор здійснює нагляд за виконанням законів у стадії порушення кримінальної справи у відповідності зі ст. 29 Закону України “Про прокуратуру”.
Прокурор приймає всі міри, щоб у кожному випадку виявлення ознак злочину була негайно порушена кримінальна справа і щоб при відсутності приводів і підстав кримінальні справи не порушувалися. 15
Прокурор стежить за тим, щоб перевірка заяв і повідомлень про злочини проводилася в строки й у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом, щоб не проводилося розслідування до порушення кримінальної справи і не порушувалися права і свободи особи на цій стадії кримінального процесу.
Свої обов'язки прокурор виконує, перевіряючи документи і матеріали, що вказують на ознаки злочину, при здійсненні нагляду.
Слідчий і орган дізнання зобов’язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи (ст. 100 КПК України). Прокурор знайомиться з нею і якщо сумнівається в законності рішення слідчого або органа дізнання, то перевіряє матеріали, що послужили підставою до порушення кримінальної справи.
Законність порушення кримінальної справи перевіряється також при здійсненні нагляду за виконанням законів у діяльності органів дізнання і попереднього слідства.
Якщо справа порушена не на законних підставах, прокурор своєю постановою закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи (ч. ІІІ ст. 100 КПК).
Виявивши порушення закону щодо термінів і порядок перевірки заяв і повідомлень, прокурор заслуховує пояснення слідчого або особи, що веде дізнання, вказує на помилки, а в необхідних випадках розглядає питання про притягнення винної посадової особи до дисциплінарної відповідальності.
Перевіряючи матеріали, по яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, прокурор з'ясовує, чи повно досліджені обставини, зазначені в повідомленні; чи дотримані вимоги закону про передачу в необхідних випадках матеріалів на вирішення справи в адміністративному або дисциплінарному порядку; чи сповіщений заявник про прийняте рішення і чи роз’яснено йому порядок оскарження; чи відповідають мотиви рішення нормам матеріального і процесуального законів і фактичним даним.
Встановивши, що в порушенні кримінальної справи відмовлено необгрунтовано, прокурор своєю постановою скасовує постанову органа дізнання або слідчого й порушує справу. Як розслідування, так і перевірку в цих випадках для забезпечення об'єктивності доцільно доручити іншому робітнику органу дізнання або іншому слідчому.
Нагляд за законністю порушення кримінальних справ прокурор здійснює також при розгляді скарг, що надходять до нього. Прокурору направляються скарги на незаконність постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, винесені не тільки слідчими й органами дізнання, але і керівниками цих органів.
Прокурор стежить за тим, щоб усі повідомлення про злочини, що надійшли, були розглянуті. Для цього прокурор знайомиться зі зведеннями про події і перевіряє законність прийнятих по ним мір.
Одночасно прокурор здійснює нагляд за дотриманням підслідності. Він стежить за тим, щоб справи, по яких потрібно проведення попереднього слідства, передавалися органами дізнання слідчому негайно після проведення невідкладних слідчих дій, У необхідних випадках (при наявності скарг на необ'єктивність дізнання, складність справи і т.п.) прокурор може вилучити справу, що підслідна органам дізнання, і передати його слідчому.
Прокурор стежить за тим, щоб слідчі органів міліції, податкової міліції, служби безпеки і прокуратури провадили розслідування по справах, віднесеним до їхньої компетенції, і не припускали порушення закону про підслідність.
Висновки
Задачі кримінального судочинства можуть бути успішно здійснені, а права громадян надійно захищені тільки при тій необхідній умові, що кожному факту правопорушення буде дана належна оцінка, тобто встановлення точної відповідності обставин, що складають склад злочину конкретно тому, що мало місце в реальній дійсності.
Порушення кримінальної справи - самостійна стадія кримінального процесу, якій властиві всі ознаки, що характеризують стадію кримінального процесу (конкретні задачі, своєрідне вираження основних принципів кримінального процесу, специфічне коло кримінально-процесуальних дій і правовідносин і ін.).
Самостійний характер стадії порушення кримінальної справи виявляється й у тому, що вона являє собою етап кримінально-процесуальної діяльності, причому жодна кримінальна справа не може виникнути поза ним. Без порушення кримінальної справи не може бути правової підстави для всіх тих дій, що передбачені законом для встановлення справедливості.
Незалежність стадії порушення кримінальної справи від інших етапів просовування справи обумовлена характером дозволених питань. Зокрема тут не тільки приймаються повідомлення про вчинений злочин, але і перевіряються отримані повідомлення, а також приймається обгрунтоване рішення про порушення кримінальної справи або відмови в ній.
На цій стадії кримінального процесу, кримінальна справа порушується не у відношенні визначеної особи, а у відношенні самого факту, події злочину.
Таким чином, стадія порушення кримінальної справи - це перша самостійна стадія кримінального процесу.