Мета заняття:
Дидактична: ознайомити студентів з створенням Європейського Союзу, визначити яку роль відіграє ЄС для України та перспективи вступу нашої держави до цієї структури.
Розвиваюча: розвивати у студентів логічне мислення і вміння правильно аналізувати історичні події, зовнішню політику України, договірно-правові та політичні засади співробітництва України та ЄС.
Обладнання та дидактичний матеріал: журнали, збірники, монографії.
Тип заняття: лекція
Хід заняття:
1. Вступна частина (до 10 хв.)
? привітання зі студентами;
? налагодження зв’язку із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначення її місця і ролі у системі навчального курсу, прогноз подальшого її розгляду;
? повідомлення теми лекції, створення у студентів позитивної установки на її вивчення;
? визначення основних питань лекції, повідомлення рекомендованої літератури;
Основна частина (70-75 хв.)
? висвітлення кожного питання окремо;
? показ логічного переходу від одного питання до іншого,
здійснення підсумку після кожного етапу;
? опис шляху обгрунтування понять, термінів, теорій, концепцій тощо, виокремлення критеріальних ознак, складових, основних елементів;
? показ логіки пояснення, інтерпретації явищ;
Заключна частина (5-10 хв.)
? здійснення логічних висновків про основні поняття, положення, що розглядаються;
? повідомлення про досягнення запланованої теми, завдань лекції, оцінка спільної взаємодії зі студентами;
?коротке повідомлення питань, проблем, що будуть розглядатися у наступній лекції у взаємозв”язку з висвітленими, створення позитивних очікувань;
? подяка студентам за увагу.
План заняття:
1.Україна на шляху європейської інтеграції
2.Формування договірно-правових і політичних засад співробітництва України та ЄС
3. Розвиток торгівельних відносин та інвестиційної діяльності між Україною та Європейським Союзом
Хід заняття:
Питання 1.
Україна на шляху європейської інтеграції
Найактивнішу роль у пропаганді ідеї об’єднаної Європи після І світової війни відіграв Панєвропейський союз, заснований 1923 р. у Відні, що передбачав збереження за Європою провідної ролі на противагу як зростаючому впливу більшовицької Росії, так і економічному домінуванню США.
У квітні 1948р. для ефективного розподілу американської допомоги (12 березня 1947р. – “Доктрина Трумена”- допомога Греції, Туреччині; 5 червня 1947 –план Маршала ( держсекретаря)- допомога 16 європ. кр.) 16 західноєвропейських країн утворили Європейську організацію економічного співробітництва( ЄОЕС)
1948р. – Брюссельський договір про утворення Західного союзу.
Березень 1951р. – утв. Європейського об’єднання вугілля і сталі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу.
Жовтень 1954р. у Парижі підписані угоди про розширення Брюссельського пакту і утворення Західноєвропейського союзу(ЗЄС).
Березень 1957р. в Римі підписані договори про утворення 2 нових міжнародних державно-монополістичних об’єднань – Європейського економічного співтовариства (“Спільного ринку”) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатому).
1960 – утв. Європейської асоціації вільної торгівлі (внутрішня торгівля продукцією промисловості).
Європейський союз – економічне і політичне обєднання 15 європейських країн, утворене 1 січня 1993р. на основі Європейських співтовариств. Угоди про утворення ЄС були підписані на засіданні Європейської Ради в Маастрихті (Голландія) 7 лютого 1992р.
1 травня 2004р. 10 країн втупили в ЄС : Польща, Угорщина, Чехія, Славаччина, Словенія, Литва ,Латвія, Естонія, Кіпр,Мальта.
В 90-ті роки викристалізувалася зовнішньополітична орієнтація України в напрямку інтеграції до європейської спільноти. Європейський вибір відкриває нові перспективи для співробітництва України з розвиненими країнами континенту, економічного розвитку, соціального й інтелектуального прогресу, зміцнення позицій держави в міжнародній системі координат. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, можливість виходу на єдиний внутрішній ринок ЄС. У політичному аспекті європейська інтеграція детермінує модернізацію правового поля української держави, демократизацію її політичної й інституціональної систем. Співробітництво з ЄС сприятиме наближенню соціальних умов України до високих європейських стандартів, підвищенню рівня життя й добробуту населення. У культурно-цивілізаційному аспекті євроінтеграція - це шлях до активізації взаємообміну між українською й західноєвропейською гуманістичною культурами, одночасне становлення України як інтегрованої частини глобального суспільства, так і національної держави. Нарешті, членство в ЄС гарантує зміцнення національної безпеки України, захист її від агресії і територіальних претензій.
Водночас, у процесі зближення України з ЄС неминуче діятимуть і негативні фактори євроінтеграції. Серед них: неспроможність нести фінансовий тягар внесків до ЄС; зростання конкуренції боку фірм країн-членів ЄС у процесі лібералізації і збільшення відкритості національної економіки, що супроводжуватиметься ліквідацією неконкурентоспроможних підприємств із негативними соціальними наслідками. Однак, потенційні переваги європейської інтеграції суттєво перевищують можливі втрати і ризики, що було переконливо доведено досвідом усіх європейських країн, які обрали цей шлях. "Повернення до Європи" було проголошено ключовим напрямком політики України від початків унезалежнення. Уже у Постанові Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. "Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин" Уряду було доручено "спрямувати зусилля на забезпечення безпосередньої участі Української РСР у загальноєвропейському процесі та європейських структурах". У 1993 р. Верховна Рада України прийняла постанову "Про основні напрями зовнішньої політики України", де вперше була сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні: "перспективною метою зовнішньої політики є членство України у Європейських співтовариствах... З метою підтримки стабільних відносин І Європейськими співтовариствам!! Україна укладе з ними Угоду про партнерство та співробітництво, здійснення якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації".
Бажання України стати повноправним членом ЄС було висловлено Президентом України Леонідом Кравчуком 14 червня 1994 р. в Люксембурзі під час підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС). Дату підписання УПС можна умовно вважати завершенням початкового етапу становлення відносин між Україною і ЄС, протягом якого відбулося визнання незалежної української держави з боку ЄС і країн-членів. Розвиток двосторонніх відносин на цьому етапі ускладнювався вимогами Брюсселя щодо набуття Україною без'ядерного статусу. ЄС ставив головною умовою розвитку співробітництва й підписання УПС виведення з України ядерної зброї і приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Іншими гострими проблемами, які викликали занепокоєння ЄС, були закриття Чорнобильської АЕС і забезпечення ядерної безпеки нових реакторів. Укладення в Москві в січні 1994 р. Угоди між США, Росією і Україною про виведення ядерної зброї з України відкрило шлях до підписання УПС і розширення співробітництва між Києвом і Брюсселем.
Про поступову активізацію стосунків між Україною і ЄС свідчило відкриття в Києві Представництва Комісії Європейських співтовариств (жовтень 1993 р.) і у Брюсселі Представництва України при Європейських співтовариствах (липень 1995 р.), а також початок двосторонніх переговорів із деяких напрямків галузевої кооперації і торговельних відносин (1994 р.). Важливим механізмом реалізації європейського курсу України був (із 1993 р.) Міжвідомчий комітет у справах Європейських співтовариств як державний орган узгодження і координації політики України щодо Європейських співтовариств, підзвітний Кабінету Міністрів України. З березня 1995 р. почав діяти Спільний комітет, утворений сторонами і призначений для моніторингу економічного і торговельного співробітництва.
Другий етап розвитку відносин між Україною і ЄС завершився прийняттям на Європейській раді з Гельсінкі Спільної стратегії ЄС щодо України. (10 грудня 1999 р.). Під час цього періоду (друга половина 90-х років) відбулися події, які стали етапними у процесі зближення України з ЄС. Серед них - набуття Україною членства у Раді Європи й ОБСЄ; членство в програмі "Партнерство заради миру"; підписання в Мадриді в липні 1997 р. Хартії про особливе партнерство України з НАТО; ратифікація Україною Європейської конвенції з прав людини; початок переговорів щодо вступу України у СОТ. Україна послала миротворців на Балкани, виступила гарантом миру у Молдові. Під час саміту ЄС у Флоренції (липень 1996 р.) Україна була визнана країною з перехідною економікою. Політичним сигналом підтримки України з боку ЄС був План дій, прийнятий Радою ЄС 6 грудня 1996 р., який визначав напрямки взаємодії ЄС із Україною і окреслив шляхи сприяння її розвитку. 5 вересня 1997 р. відбувся перший саміт Україна-ЄС, під час якого знову було підтверджено значення двосторонніх стосунків, а також відбувся обмін думками щодо існуючих проблем і шляхів співробітництва у майбутньому.
Указом Президента від 24 лютого 1998 р. створено Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС, яку очолив прем'єр-міністр України. Указом передбачено формування з усіх органах державної влади підрозділів співробітництва з ЄС. Створено також Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції. 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, у якій сформульовані основні напрями співробітництва України з ЄС. Стратегія визначила державні структури України, відповідальні за забезпечення інтеграційного процесу, а також шляхи організаційного, фінансового, правового, інформаційного забезпечення інтеграції України до ЄС. Під час Кельнського саміту ЄС (3-4 червня 1999 р.) у Висновках головуючої в ЄС Німеччини було відзначено досягнення якісно нового рівня у стосунках Євросоюзу з Україною.
Прийняття Спільної стратегії ЄС щодо України під час Гельсінського саміту засвідчило, що співробітництво з Україною становить особливий інтерес для країн-членів ЄС. Спільна стратегія ЄС, ухвалена на базі УПС, визначила пріоритетні напрямки політики країн-членів, а також інституцій Євросоюзу щодо України на чотирирічний термін. Спільна стратегія вперше задекларувала політичне визнання Євросоюзом європейських прагнень України, а також підтвердила курс на стратегічне партнерство з нею.
Інтеграція України в ЄС була проголошена ключовим зовнішньополітичним пріоритетом в інавгураційній промові Президента Леоніда Кучми (листопад 1999 р.) і визначена в урядовій програмі (початок 2000 р.) стратегічною метою держави. Саме ці дати можна вважати початком нового етапу розвитку відносин України з ЄС. Урядова програма, прийнята кабінетом міністрів Віктора Ющенка терміном до 2004 р. ("Реформи для процвітання") визначила головними стратегічними цілями України будівництво відповідної основи для членства України в ЄС і формування проєвропейської більшості у суспільстві.
Були визначені наступні етапи просування України до членства в ЄС:
1. Набуття членства в СОТ, що передбачає приведення українського законодавства у відповідність до стандартів країни з ринковою економікою.
2. Входження України в ЄАВТ і ЄЕЗ. Реалізація УПС.
3. Створення зони вільної торгівлі Україна - ЄС.
4. Набуття статусу асоційованого члена ЄС (можлива модель Європейської партнерської угоди, яка відкриває перспективу майбутнього членства в ЄС, або модель відносин асоціації, які Співтовариство у 70-х роках установило з Туреччиною, країнами Близького Сходу).
На думку деяких фахівців, шлях європейської інтеграції України пролягає через попереднє політичне та військово-політичне інтегрування до євроатлантичної спільноти, що включає НАТО, Раду Євроатлантичного партнерства, програму "Партнерства заради миру" і ЗЄС. Прикладом ефективності відповідної стратегії є успіхи на євроінтеграційній ниві таких країн, як Греція, Польща, Чехія, Угорщина, Туреччина. Показовим у цьому плані є те, що в Спільній стратегії ЄС щодо України практично дублюються напрями співробітництва між Україною і НАТО, зокрема, діалог в умовах кризових-ситуацій, контроль за нерозповсюдженням зброї масового знищення, протипіхотних мін тощо. Отже, в геополітичній площині на перший план висувається співробітництво України саме із НАТО, тоді як співробітництво з ЄС розвивається паралельно переважно у сфері економіки.
Після набуття чинності Угоди 1 березня 1998 р. був остаточно сформований механізм двостороннього співробітництва між Україною і ЄС, що включає регулярні політичні контакти на найвищому рівні. "Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу" визначила основні пріоритети виконавчої влади України на період до 2007 р., протягом якого мають бути створені передумови для повного вступу України в ЄС. Отримання Україною статусу асоційованого члена визнано середньостроковим пріоритетом зовнішньої політики України.
Прийнято Постанову Уряду від 1998 р. про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затверджено Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС (16 серпня 1999 р.). На четвертому засіданні Міжвідомчої координаційної ради (14 квітня 2000 р.) було затверджено План роботи з адаптації законодавства на 2000 р., який передбачив розробку 50 проектів законів України та постанов Уряду з урахуванням основних положень законодавства ЄС. Передбачено, ще відповідні програми гармонізації затверджуватимуться щорічно.
Етапним щодо інтеграції України в європейський економічний простір стало підписання в Женеві 19 червня 2000 р. Декларації Україна - ЄАВТ, де визначені основні напрями й інституційні засади співробітництва сторін, а також отримання Україною статусу країни з ринковою економікою у антидемпінгових справах (постанова Ради ЄС від 9 жовтня 2000 р.). Україна виконала свої зобов’язання щодо закриття до 15 грудня 2000 р. ЧАЕС.
Водночас, ейфоричні настрої минулих років змінилися реалістичним усвідомленням того, що період адаптації України до політико-економічних вимог ЄС буде довготривалим процесом. На думку фахівців, період наближення України до рівня розвинених країн триватиме близько двадцяти років.
Критерії розширення і поглиблення європейської інтеграції та Україна
Умови прийняття країн Центральної та Східної Європи до ЄС були сформульовані Європейським Союзом у Копенгагені у червні 1993 р. і отримали назву "копенгагенських критеріїв". Політичні критерії передбачають стабільність інституцій, які забезпечують демократію, верховенство закону, права людини та захист інтересів національних меншин. Юридичні критерії мають на увазі спроможність взяти на себе у повному обсязі зобов'язання, що пов'язані з членством у ЄС, включаючи відданість цілям політичного, економічного і валютного союзу.
Економічні критерії вимагають наявність функціонуючої ринкової економіки, а також здатність конкурувати й витримувати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу. Складовими оцінки економічних критеріїв можливості вступу країн субрегіону до Європейського Союзу є виконання наступних умов:
• рівновага між попитом і пропозицією, яка встановлюється шляхом взаємодії ринкових сил; лібералізація цін і торгівлі;
• відсутність суттєвих бар'єрів, які обмежують вступ у ринок (створення нових фірм) та вихід із нього (банкрутство);
• спроможність конкурувати та витримувати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу;
• достатня кількість за прийнятними цінами фізичного та людського капіталу, включаючи інфраструктуру (постачання енергії, телекомунікації, транспорт тощо), можливості освіти, науки та перспективи їхнього розвитку;
• можливість впливу держави та діючого законодавства на конкурентоспроможність засобами торгівельної політики, шляхом проведення відповідної політики в галузі конкуренції та надання державної допомоги, сприяння середнім та малим підприємствам тощо;
• відповідний рівень та динаміка торговельної інтеграції країни з Союзом до вступу (обсяги та структура торгівлі з країнами-членами Союзу);
• питома вага малих фірм (оскільки малі фірми швидше отримують позитивні здобутки від поліпшення доступу до ринку, а великі фірми меншою мірою схильні адаптуватися до нових умов). Аналіз соціально-економічного розвитку України в 90-ті роки показує, що практично у всіх складових оцінки готовності приєднатися до Європейського Союзу вона мала одні з найгірших показників у Центральній та Східній Європі. В Україні за десять років незалежності не вдалося провести ефективні реформи, глибока криза охопила практично всі сфери соціально-економічного розвитку. Більше того, за його рівнем Україна почала суттєво відставати від багатьох країн субрегіону, а за оцінками конкурентоспроможності національної економіки займала останні місця не лише серед європейських країн, але й у порівнянні з багатьма іншими країнами, що розвиваються.
У 1988 р у Європейському Союзі було прийнято рішення про поглиблення економічної інтеграції та перехід до створення Економічного й валютного союзу. У 1992 р.у Маастрихті були сформульовані основні вимоги до країн-членів ЄС, які можуть приєднатися до Економічного і валютного союзу ЄС (т зв. "маастрихтські критерії").
Серед факторів стримування руху України до Європи визначальну роль відіграють:
. невідповідність розвитку демократичних інституцій і стану громадянського суспільства європейським стандартам, що, зокрема, має вияв у звинуваченнях на адресу України в порушенні прав людини, придушенні преси, порушеннях при проведенні виборчих компаній і референдумів, невиконанні зобов'язань перед Радою Європи тощо;
• низький рівень економічного розвитку; повільні темпи реформ, які до того ж недостатньо скоординовані із завданнями європейської Інтеграції; низький рівень ВВП і доходів на душу населення;
• недосконалість нормативно-правового забезпечення підприємницької діяльності в Україні, нерозвиненість базових інститутів економіки, несприятливий інвестиційний клімат; високий рівень корупції й економічної злочинності; проблеми захисту прав інтелектуальної власності, проблеми боргових зобов'язань України; вузькість структури експортних пропозицій України щодо єдиного внутрішнього рийку ЄС- вагомість частки чутливих товарів (майже 60%) у складі українського експорту, проти яких в ЄС застосовуються протекціоністські заходи (продукція сільського господарства, чорної металургії, текстильної промисловості);
• непослідовність зовнішньої політики України; слабкість адміністративно-інституціонального забезпечення курсу європейської інтеграції, зокрема, брак досвідчених фахівців із проблем євроінтеграції у державних структурах України;
• брак цілеспрямованої Інформаційно-пропагандистської кампанії на користь інтеграції У країни в ЄС.
Серед зовнішніх факторів стримування євроінтеграційних прагнень України залишаються невизначеність країн-членів щодо географічних кордонів майбутнього ЄС і часових рамок приєднання до нього нових країн, пріоритетність російського фактора у зовнішньополітичних і економічних орієнтаціях західноєвропейських країн.
Аналіз "факторів стримування" дозволяє визначити пріоритетні напрями діяльності Органів державної влади України з метою реалізації євроінтеграційної стратегії:
• глибокі структурні перетворення, необхідні для забезпечення стабільного зростання економіки України; ринкова трансформація національної економіки на основі європейських стандартів; залучення західних інвестицій,
• демократизація суспільних відносин; розбудова громадянського суспільства; виконання в повному обсязі зобов'язань України перед Радою Європи; боротьба з корупцією;
• удосконалення Україною захисту прав інтелектуальної власності; приведення національної нормативно-правової бази до європейських стандартів;
• створення структурних підрозділів з питань європейської інтеграції на урядовому і відомчому, а також парламентському рівнях; проведення адміністративної реформи з урахуванням європейського вектора; утілення у життя відповідної програми підготовки й перепідготовки службовців; зміцнення фінансової складової євроінтеграційного руху України;
• проведення широкомасштабної інформаційно-просвітницької програми з метою поліпшення знань суспільства про природу, сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС;
• зміцнення двосторонніх контактів із суб'єктами ЄС, зокрема, з Францією, Німеччиною, Великобританією; участь України у спільних з ЄС економічних проектах, наприклад, залучення європейського капіталу до реалізації проектів типу транспортування енергоносіїв з Каспійського регіону на захід за маршрутом Грузія - Україна -Польща;
• активізація участі України в європейських регіональних ініціативах, зокрема, Центральноєвропейській угоді про вільну торгівлю, Організації Чорноморського економічного співробітництва, Програмі співробітництва країн Балтійського регіону, що дозволило б налагодити стійкі зв'язки з країнами-кандидатами, країнами-членами ЄС, а також головними міжнародними організаціями, залученими до економічного співробітництва у Європі;
• участь у будівництві архітектури європейської безпеки, використовуючи членство в ОБСЄ й у програмі "Партнерство заради миру";
• поглиблення прикордонного й митного співробітництва; координація боротьби з організованою злочинністю, незаконною міграцією, наркобізнесом, відмиванням капіталів.
Отже, євроінтеграційні прагнення України - це бажання стати розвиненою, демократичною країною з пануванням законів, повагою прав і свобод людини, ринковою, конкурентноспроможною економікою. Однак, відсутність суспільного консенсусу щодо напрямків та темпів соціально-економічних реформ, практично стабільно неефективна діяльність урядів суттєво віддалили перспективу не тільки повного, але й асоційованого членства України в ЄС.
Питання 2.
Формування договірно-правових і політичних засад співробітництва України і ЄС
Угода про партнерство і співробітництво
Базовим документом, який визначає правовий механізм двостороннього співробітництва між Україною і ЄС, є Угода про партнерство і співробітництво. Відповідні угоди були укладені Європейським Союзом майже з усіма Новими незалежними державами (ННД), які виникли на терені колишнього СРСР. Угоди про партнерство і співробітництво мали проміжний характер між Угодою про торгівлю і співробітництво ЄС з СРСР від 1989 р. і договорами про асоціацію, підписаними з країнами Центрально-Східної Європи.
Положення Угоди про торгівлю і співробітництво між ЄС і СРСР повністю поширювалися на Україну як республіку колишнього Радянського Союзу. Дана Угода, термін дії якої складав 10 років, була зорієнтована на розвиток взаємного співробітництва в низці галузей економіки, важливих і для українського народного господарства: вугледобувній промисловості, сільському господарстві, захисті довкілля, електроенергетиці, секторі послуг тощо. В Угоді підкреслювалося, що економічне співробітництво будуватиметься на принципах рівноправності, недискримінації і взаємності. Після розпаду СРСР у 1991 р. Угода про торгівлю і співробітництво між ЄС і СРСР була трансформована у двосторонні угоди між ЄС і ННД на основі обміну відповідними листами, які пізніше були замінені Угодами про партнерство і співробітництво. Головна мета УПС – створення сприятливих умов для інтеграції ННД у європейський і світовий економічний порядок. Угоди також розглядали проблематику політичного співробітництва мали у цілому комплексний характер. Специфічною рисою угоди було положення про збереження єдиного економічного простору між країнами-членами СНД.
Процес переговорів із підготовки відповідної угоди з Україною розпочався у вересні 1992 р. після підписання Президентом України Л. Кравчуком і Головою Комісії ЄС Ж. Делором Спільного комюніке. 16 червня 1994 р. Україна першою з країн СНД уклала Угоду про партнерство й співробітництво з ЄС. УПС була ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 р. і набула чинності 1 березня 1998 р. після її ратифікації національними парламентами країн-членів ЄС. Для України імплементація УПС вимагала адаптації національного законодавства, вдосконалення адміністративного апарату й судочинства, реформування й реструктуризації економіки.
На період до ратифікації УПС 1 червня 1995 р. під час зустрічі Президента України Л. Кучми з Головою Європейської Комісії Ж. Сантером була підписана Тимчасова угода між Україною і ЄС про торгівлю та питання, пов'язані з торгівлею, яка набула чинності 1 лютого 1996 р. Угода містила всі положення УПС щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції і розв'язання суперечностей. Вона регулювала питання, які перебувають у винятковій компетенції Співтовариства, тому не було потреби у тривалих процедурах ратифікації з боку всіх країн-членів.
В Угоді визначені наступні основні цілі партнерства й співробітництва:
« забезпечення політичного діалогу між сторонами;
• сприяння торгівлі й інвестиціям, а також розвитку гармонійних економічних відносин між сторонами;
• створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного й культурного співробітництва;
• підтримка зусиль України по зміцненню демократії й завершенню
переходу до ринкової економіки.
УПС відкрила можливості для поступового зближення України з ЄС. У рамках УПС відбувається регулярний політичний діалог між Україною і ЄС на всіх рівнях, включаючи президентський.
Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС.
Головне призначення органу - здійснення нагляду за виконанням УПС, надання рекомендацій, визначення пріоритетних напрямків співробітництва. Українська частина Ради під головуванням прем'єр-міністра України була створена Указом Президента України від 24 лютого 1998 р. Українська частина Ради складається із членів Уряду України, частина ЄС - із членів Ради ЄС і ЄК. Засідання Ради проводяться не менше одного разу на рік. Посаду Голови Ради обіймають по черзі представники ЄС і уряду України. Рада співробітництва самостійно визначає правила процедури своєї діяльності. На першому засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС, яке відбулося 8-9 червня 1998 р. у Люксембурзі, було визначено, що початку переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС має обов'язково передувати вступ України до СОТ.
Комітет із питань співробітництва між Україною і ЄС.
Покликаний готувати засідання Ради з питань співробітництва, забезпечувати нагляд за виконанням УПС у період між засіданнями Ради. Склад Комітету аналогічний складу Ради, але з представництвом на рівні посадових осіб (як правило, вищих) державної служби.
Комітет з парламентського співробітництва
Це форум для політичного діалогу між парламентаріями Європейського Союзу й України. До Комітету входять депутати Європейського Парламенту і Верховної Ради України. Комітет обмінюється інформацією з питань співробітництва з Радою, а також уповноважений надавати їй рекомендації. Перше засідання Комітету з парламентського співробітництв відбулося в Брюсселі 30 листопада 1998 р.
У рамках "Плану дій з розвитку взаємовідносин", затвердженою Радою ЄС 6 грудня 1996 р., передбачалося проведення спеціальних зустрічей на базі процедури ad hoc. Ці зустрічі мали відбуватися на рівні Президента або прем'єр-міністра України та голів Ради ЄС і Європейської Комісії у будь-який час, коли цього вимагали обставини. Згідно з Планом було також прийнято рішення, що "Трійка" ЄС в Україні та представники ЄК проводитимуть регулярні зустрічі в Києві з міністром закордонних справ України. Перший саміт Україна - ЄС відбувся 5 вересня 1997 р. ще в рамках "Плану дій з розвитку взаємовідносин". Після набуття чинності УПС проведення самітів Україна - ЄС, а також консультацій між Україною і "трійкою" ЄС розглядається у контексті УПС.
Угода визначила 28 сфер, у яких ЄС і Україна мають наміри розвивати співробітництво, серед них, промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їхній захист; державні закупівлі; стандартизація і сертифікація; видобувна промисловість і виробництво сировини; наука і технології; освіта і професійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії в цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисловість; поштовий зв'язок і телекомунікації; фінансові послуги; боротьба з відмиванням грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональному рівні; співробітництво в соціальній сфері (охорона здоров'я, зайнятість і соціальний захист); туризм; малі та середні підприємства; інформація і зв'язок; захист споживачів; митна політика; статистика; боротьба з наркобізнесом; культура.
Сторони погодились надати одна одній режим найбільшого сприяння у торгівлі товарами. Це означає, що одна зі сторін не може встановлювати на імпорт або експорт другої сторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що вона встановила для будь-якої іншої країни. Сторони зобов'язалися забезпечити свободу транзиту через свою територію товарів, що надходять із митної території іншої сторони. Україна зобов'язалась не обкладати митними зборами товари, що ввозяться на її територію тимчасово.Угода передбачила скасування кількісних обмежень на імпорт з ЄС в Україну, а також з України в ЄС.
Угода про партнерство і співробітництво доповнювалась галузевими угодами, укладеними між Україною і ЄС:
• Угода між Європейськими співтовариствами й Україною про торгівлю текстильними виробами (5 травня 1993 р.);
• Угода між урядом України й Комісією Європейських співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю і сталі (8 червня 1994р.);
• Угода між ЄСВС і урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (15 липня 1997 р.);
• Багатостороння рамкова Угода INОGАТЕ між Україною і ЄС щодо створення правових засад міжнародного співробітництва по забезпеченню енергоносіями країн Західної Європи (22 липня 1999 р.);
• Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом у галузі керованого термоядерного синтезу (23 липня 1999 р.);
• Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом у галузі ядерної безпеки (23 липня 1999 р.);
• Угода про безквотову торгівлю текстильною продукцію на 2001-2004 роки (грудень, 2000 р.).
Продовжується робота по підготовці Угоди про науково-технічне співробітництво між Україною і ЄС, а також Угоди про співробітництво між Євратомом і урядом України у сфері мирного використання атомної енергії, включаючи торгівлю ядерними матеріалами.
Таким чином, УПС заклала основу для широкого економічного, фінансового, соціального і культурного співробітництва, розвитку політичного діалогу між Україною і ЄС. Угода містить взаємні зобов'язання, які мають неодмінну юридичну силу і повинні забезпечити динамічний розвиток торгівлі й інвестицій. Угода являється інструментом підтримки переходу України до ринкової економіки і формування громадянського суспільства.
Рішення і документи ЄС щодо України
В офіційних документах ЄС, принаймні до 2000 р., не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Спільна позиція країн ЄС щодо України зводилася до підтримки розвитку демократії у цій країні, економічного реформування, поглиблення економічної взаємодії. Серед перших документів, прийнятих ЄС щодо України, було надання Україні переваг Генералізованої схеми преференцій з 1 січня 1993 р., а також затвердження Стратегії ЄС щодо України у квітні 1994 р.
З метою демонстрації українському керівництву зростаючої підтримки з боку ЄС, а також для активізації співробітництва України з ЄС і країнами-членами Євросоюз у другій половині 90-х років прийняв низку відповідних документів. Серед них Спільна позиція ЄС щодо України (28 листопада 1994 р.), яка містить зобов'язання країн-членів підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. У Спільній позиції висловлювалась зацікавленість ЄС у розвитку в Україні демократії і ринкової економіки, а також її інтеграції у світовий економічний порядок. У Декларації ЄС щодо України (травень 1996 р.) підкреслювалось, що незалежність, територіальна цілісність і суверенітет України - ключовий елемент безпеки в Європі.
6 грудня 1996 р. Рада ЄС, враховуючи проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію, прийняла План дій щодо України. План дій передбачив шість головних напрямків діяльності ЄС і країн-членів щодо України:
• підтримка політики макроекономічної стабілізації, а також сприяння поглибленню економічних реформ в Україні;
• сприяння входженню України у європейську систему безпеки;
• підтримка трансформації українського суспільства, допомога в проведенні адміністративної й законодавчої реформ;
• підтримка регіонального співробітництва: сприяння розвитку співробітництва України з сусідами, зокрема, асоційованими членами ЄС, а також підтримка співробітництва країн Чорноморського басейну;
• допомога в реформуванні енергетичного сектора: сприяння втіленню стратегії енергозбереження, реструктуризація вугледобувної галузі, диверсифікація джерел постачання палива, підвищення рівня безпеки атомних електростанцій, закриття Чорнобильської АЕС. Важливою подією у відносинах між ЄС і Україною стало прийняття під час грудневої сесії Європейської ради у Гельсінкі (1999 р.) Спільної стратегії ЄС щодо України. Принципово важливим у Спільній стратегії є визнання Євросоюзом європейських прагнень і європейського вибору України, хоча вона і не визначена у Стратегії країною-кандидатом на членство в ЄС. Стратегічне партнерство з Україною розцінювалось як життєвий фактор руху до миру, процвітання й стабільності в Європі. Спільна стратегія визначила наступні завдання стратегічного партнерства:
• підтримка процесу демократичних і економічних перетворень в Україні;
• вирішення спільних проблем європейського континенту;
• підтримка зміцнення співробітництва між Україною і ЄС у контексті його розширення.
Стратегія ЄС, укладена на чотирирічний термін, залишаючись винятково внутрішнім документом Євросоюзу, доповнила УПС конкретними проектами і запропонувала нові сфери й можливості для поглиблення співробітництва України й ЄС. Конкретні ініціативи стосувались трьох сфер діяльності: торгово-економічної, юстиції і внутрішніх справ, зовнішньої політики й політики безпеки. Значний потенціал для розвитку співробітництва між Україною і ЄС закладено Стратегією в зовнішньополітичній сфері.
Спільна стратегія установила середньострокову основу для подальшого розвитку відносин між Україною і ЄС, врахувавши той факт, що у зв'язку з процесом розширення Україна стане безпосереднім сусідом ЄС, узгодила дії країн-членів ЄС, а також послідовність застосування різноманітних інструментів ЄС.
Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу
Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу (11 червня 1998 р.) визначила головні пріоритети діяльності органів виконавчої влади па період до 2007 р., протягом якого мають бути створені передумови, необхідні для набуття Україною членства в ЄС. Вона має забезпечити входження держави до європейського економічного, політичного і правового простору і отримання на цій основі статусу асоційованого члена в ЄС, що є головним зовнішньополітичним пріоритетом України в середньостроковому вимірі. Стратегія визначила основні напрямки співробітництва України з ЄС:
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави, а також сприятиме зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у країнах-членах ЄС. Цей процес має охопити приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя і здоров'я, довкілля, захист прав споживачів, технічні правила й стандарти, транспорт.
Економічна інтеграція і розвиток торговельних відносин між Україною і ЄС полягає у лібералізації і синхронізованому відкритті ринків ЄС і України, у взаємному збалансуванні торгівлі, наданні на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС, у запровадженні спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників.
Важелем просування українських інтересів у відносинах з ЄС має стати визнання з боку ЄС важливого значення України у формуванні нової архітектури європейської безпеки. Одним з головних чинників інтеграції України до ЄС Стратегія визнала розширення співробітництва між Україною і ЗЄС - провідною структурою у сфері оборони і безпеки ЄС.
Важливим напрямком інтеграційного процесу Стратегія визначила політичну консолідацію і зміцнення демократії.
Зовнішньополітична консолідація спрямована, насамперед, на зміцнення європейської безпеки.
Внутрішньополітична консолідація включає, насамперед, зміцнення демократії і верховенство права в Україні, становлення громадянського суспільства і подальше формування української політичної нації, формування у суспільстві прихильності до ідеї вступу України в ЄС.
Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС полягає в реформуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики відповідно до стандартів ЄС, поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення.
Особливе місце серед напрямів європейської інтеграції України стратегія відводить культурно-освітній і науково-технічній інтеграції, яка охоплює галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну й технологічну сфери. Інтеграційний процес у цих напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіту, науку й техніку, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС, що підвищить в Україні європейську культурну ідентичність, сприятиме її інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.
Стратегія наголошує на необхідності доповнення загальноєвропейського виміру співробітництва регіональною інтеграцією і поглибленням галузевого співробітництва України і ЄС. Регіональна інтеграція передбачає встановлення і поглиблення прямих контактів між окремими регіонами України, країн-членів і кандидатів у члени ЄС.
До створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору має принести співробітництво в галузі охорони довкілля.
Питання розвитку співробітництва України з європейськими структурами зайняли помітне місце в інавгураційній промові Президента Л. Кучми від 30 листопада 1999 р.: "Підтверджуючи свій європейський вибір, як стратегічну мету ми проголошуємо вступ до Європейського Союзу. Вимоги до членів ЄС багато в чому збігаються із завданнями, які планується вирішувати у внутрішній сфері... Європейський вибір України... диктується конкретними геополітичними реаліями". У Посланні Президента України до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки" і у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту", запропонованих у 2000 р., була знову підтверджена пріоритетність для України євроінтеграційної стратегії, а також отримала подальший розвиток економічна складова західного вектору зовнішньої політики.
Таким чином, центральне місце в загальній інституціонально-правовій системі співробітництва України та ЄС займає Угода про партнерство і співробітництво. Угода заклала основу для широкого торгівельного, економічного, фінансового, гуманітарного співробітництва, розвитку політичного діалогу між Україною і ЄС. Вона являється важливим інструментом підтримки переходу України до ринкової економіки і формування громадянського суспільства.
Питання 3.
Розвиток торгівельних відносин та інвестиційної діяльності між Україною та Європейським Союзом
Технічна і фінансова допомога з боку ЄС
Основними формами економічного співробітництва України і ЄС є технічна і фінансова допомога, торгівля, інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна в 90-х роках посідала серед пострадянських республік друге місце після Росії. Технічна допомога здійснювалась через програми Тacis - основний механізм реалізації УПС. Програма Тacis бере початок від Програми технічної допомоги СРСР, започаткованої Протоколом від 2 серпня 1991 р. Після розпаду СРСР Програма отримала назву TACIS . 11 лютого 1992 р. Україна разом з іншими країнами СНД підписала з ЄС Протокол згоди, де були визначені основні принципи програми для ННД. В 1995 р. абревіатура TACIS була замінена на Тacis після поширення програми на Монголію, яка не була членом СНД.
Під технічною допомогою в рамках Тacis мається на увазі система заходів, покликаних сприяти створенню й розвитку в країнах-реципієнтах структур, орієнтованих на ринок, а також громадянського суспільства, із залученням західних експертів, консультантів, викладачів і радників. У рамках Тacis питання капітального будівництва, реконструкції виробництва, поставки технологічного обладнання і прямі інвестиції не передбачались. У рамках програми фінансувалось надання послуг і, в обмеженому обсязі, поставки допоміжного обладнання.
Пріоритетними напрямами програми Тacis в Україні були визначені:
• ядерна безпека й охорона довкілля, зокрема, підтримка зусиль уряду України, спрямованих на закриття ЧАЕС і будівництво нових електростанцій для забезпечення держави в енергії, а також підвищення безпеки існуючих реакторів;
• реорганізація енергетичного сектора; впровадження енергозбереження;
• реструктуризація державних підприємств; розвиток приватного сектора; зміцнення фінансової системи;
• підвищення ефективності аграрного сектора, розвиток харчової промисловості;
допомога у створенні сучасної транспортної інфраструктури;
• адміністративна реформа; розвиток людських ресурсів; освіта.
ЄС прийняв чотири індикативних програми технічної допомоги для України (на 1992 р., 1993-1995, 1996-1999, 2000-2006 роки).
У Регламенті 1996 р. були визначені пріоритетними дві цілі: підтримка економічних реформ і зміцнення демократії. У рамках цих двох пріоритетних цілей програма Тacis охоплювала всі сфери життя країн-реципієнтів - економіку, політику, правову систему, освіту, державні інституції й управління, громадські організації.
ЄС і країни-члени були у 90-х роках найбільшими донорами фінансової допомоги й другими після Росії кредиторами України. Сумарна допомога Україні з ЄС і країн-членів у 90-х роках складала понад 4 млрд. дол., у тому числі, 40% безпосередньо від установ ЄС.
Протягом 90-х років спостерігалось посилення орієнтації України на ЄС у зовнішньоекономічній політиці. Якщо у 1995 р., за інформацією Мінекономіки, експорт українських товарів у 15 країн-членів ЄС складав 10,7% від сукупного товарного експорту України, то у 2000 р. - уже 16,2%; відповідні показники щодо імпорту становили 14,9% і 20,6%. На початку XXI століття ЄС залишався найбільшим торговельним партнером України після країн СНД, на частку якого припадало 18% зовнішньоторговельного обороту країни. Водночас, питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС залишалась незначною - 0,42%. Іншою негативною тенденцією в 90-х роках було збереження негативного сальдо в торгівлі України з ЄС. Лише в 1998 р. негативне сальдо скоротилось до 727,7 млн. дол. США (у 1997 р. -1 287,1 млн. дол. США). У 2000 р. негативне сальдо у торгівлі України з ЄС складало 307,1 млн. дол. США.
З 1998 р. намітилася тенденція певної стагнації експорту українських товарів у ЄС, що вплинуло на позитивну динаміку попередніх років. Щодо імпорту з ЄС. то він скоротився у 1997-1999 роках на 29% і лише в 2000 р. виявив ознаки певного зростання. Отже, загалом динаміка зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС лишалася нестійкою і недостатньою для забезпечення прискореного входження в економічний простір ЄС.
Лідером у торгівлі з Україною у 90-х роках була Німеччина. Далі йшли Італія, Франція, Іспанія, Австрія, Нідерланди. На ці країни припадало 77,8% товарообороту України з ЄС. Найменші обсяги торгівлі спостерігалися з Люксембургом. Бельгією, Швецією. Практично ті ж саме країни займали провідні позиції в українському імпорті. Так, основними експортерами товарів з ЄС на український ринок наприкінці 90-х були Німеччина - 8,56%, Італія- 2,77%, Франція –2,03%,Великобританія і Нідерланди по 1 ,09% та Фінляндія - 0,78%
Збільшенню експорту з України в ЄС, а також позитивним зрушенням у його структурі перешкоджали повільні структурні зміни у національному господарстві, розвиток тіньової економіки в зовнішній торгівлі, невисокий рівень конкурентоспроможності українських товарів. Співробітництво між Україною й країнами-членами ЄС мало відносно обмежений характер щодо номенклатури товарів, форм економічних зв'язків. Товарна структура торговельного обороту України з країнами ЄС відповідала структурі торгівлі ЄС із країнами, що розвиваються. Україна експортувала товари з низьким рівнем обробки та імпортувала машини й технологічне обладнання, промислові товари й продукти харчування. На початку 90-х років Україна переважно експортувала у ЄС нафту й нафтопродукти, куплені в Росії за пільговими цінами. З середини 90-х років в експорті України до країн ЄС домінували такі товарні групи, як неблагородні метали (особливо продукція чорної металургії), текстиль та текстильні вироби, мінеральні та інші продукти, які загалом у 1998-2000 роках забезпечували 58-64% надходжень від поставок українських товарів на ринок ЄС.
У 90-х роках переважав експорт капіталомісткої продукції, успадкований від структури виробництва колишнього СРСР, де перевага надавалась важкій промисловості. Трудомістка продукція вийшла на друге місце тільки з середини 90-х. На початку XXI століття частка машин, устаткування, транспортних засобів і приладів складала всього 6,3-8,2% українського експорту в ЄС із тенденцією до подальшого зниження.
У свою чергу, ЄС звинувачував Україну в невиконанні УПС. У грудні 1999 р. ЄК привернула увагу України до 19 першочергових проблемних питань у торговельній сфері, серед яких - пільги для окремих інвесторів, зокрема, в автомобілебудуванні, проблеми із сертифікацією продукції, а також митні експортні збори та підвищення тарифів. У 2000 р. Україна забезпечила вирішення більшості з проблемних питань, що було підтверджено європейською стороною. Водночас, відбулися деякі зрушення у вирішенні проблемних питань з боку ЄС. Важливою подією у відносинах України з ЄС стало прийняття Радою ЄС 9 жовтня 2000 р. постанови про вилучення України з переліку країн з неринковою економікою і поширення на український експорт порядку визначення "нормальної вартості" згідно з правилами, які застосовуються щодо країн із ринковою економікою. У грудні 2000 р. була підписана Угода між Україною і ЄС про безквотову торгівлю текстильною продукцією на 2001-2004 роки, у 2001 р. продовжували обговорюватись проблемні питання щодо розширення квот на експорт у ЄС української металопродукції.
У галузі інвестування країни-члени займали здебільшого вичікувальну позицію. Станом на 1 січня 2001 р. лише чотири країни вклали в українську економіку, переважно в галузі харчової промисловості й внутрішньої торгівлі, капітал у сумі понад 100 млн. дол. США: Нідерланди - 361,8 млн. дол. США (9,3% всіх прямих іноземних інвестицій в Україні), Великобританія -299,4 млн. дол. США (7,7%), Німеччина - 237,9 млн. дол. США (6,1%), Австрія - 126,3 млн. дол. США (2,5%). Водночас, у 90-х роках ЄС залишався найбільшим іноземним інвестором в Україні, який інвестував більше, ніж США та Росія разом. За даними Міністерства статистики України, порівняно з початком 1995 р. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій з країн-членів ЄС збільшився більш як у 6 разів і на 1 січня 2001 р. становив 1415,7 млн. дол. США. Разом із тим, частка прямих інвестицій з країн-членів ЄС в останні роки стабільно зменшувалась: з 45,6% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій на початку 1995 р. до 36,6% - на січень 2001 р.
Ці капіталовкладення були здійснені більше, ніж у 2 тис. українських підприємств. Крім харчової промисловості - 241,2 млн. дол. США (14,5% від загального обсягу інвестицій) і внутрішньої торгівлі - 119,7 млн. дол. США(7,2%), у європейських інвесторів інтерес щодо вкладання капіталу викликали такі галузі економіки України, як хімічна та нафтохімічна промисловість - 81,8 млн. дол. США (4,9%), машинобудування й металообробка -63,2 млн. дол. США (3,8%), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення - 52,7 млн. дол. США (3,2%), будівництво й виробництво будівельних матеріалів - 45,6 млн. дол. США (2,7%).
Згідно з УПС при заснуванні українських компаній на своїй території ЄС надає Україні статус найбільшого сприяння, тобто відкрити українську компанію на території Європейського Союзу можна на тих же умовах, як і компанію більшості інших країн. Будучи заснованою, українська компанія отримує національний режим, тобто вона має підпорядкувати свою діяльність тим же правилам, що й компанії ЄС. Для компаній ЄС, які діють на терені України, встановлені дещо інші правила діяльності. Коли такі компанії започатковують свою діяльність в Україні, вони можуть на свій вибір отримати або національний статус (керуватися правилами, встановленими для українських компаній), або статус найбільшого сприяння (керуватися найсприятливішими правилами, встановленими для іноземних компаній) залежно від того, які умови є більш сприятливими. Але в деяких галузях такого вибору не існує, і режим, що пропонується іншим іноземним компаніям, автоматично встановлюється і для компаній ЄС.
За багатьма відносними та навіть абсолютними показниками іноземних інвестицій Україна займає одні з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Основними причинами невисокої активності іноземного капіталу, у тому числі, з країн ЄС, є відсутність в Україні сприятливого інвестиційного клімату. Так, наприкінці 90-х років за рівнем політичного й економічного розвитку Україна посідала 135 місце серед 178 країн світу. В економічних зв'язках між українськими і європейськими фірмами у 90-ті роки переважали прості експортно-імпортні операції, бартерний обмін, операції з давальницькою сировиною. Таким чином, на початку XXI століття європейський ринок для українського бізнесу залишався джерелом товарів і валюти, а не капітану і технологій.
Перспективи політичного і гуманітарного співробітництва України і ЄС
Трампліном для майбутнього членства України в ЄС може стати співробітництво у сфері зовнішньої політики й політики безпеки. Україна визнана ЄС одним із ключових факторів регіональної і загальноєвропейської стабільності й безпеки. Активна діяльність України в ОБСЄ, її посередницька роль в придністровському конфлікті (Молдова), участь у миротворчому процесі в Боснії та в Косово, активна і виважена позиція щодо розширення НАТО на Схід та започаткування особливого партнерства з цією міжнародною організацією свідчить як про зацікавленість України у формуванні системи європейської безпеки, так і про можливість широкої й активної співпраці України і ЄС . Налагодження співробітництва з ЄС у згаданій сфері не лише дозволить активізувати участь України в європейських справах, але сприятиме усвідомленню її європейської ролі в середині країни.
Спільна стратегія ЄС щодо України запропонувала нові напрямки посилення політичного діалогу:
• запобігання кризам і поглиблення безпеки, зокрема, шляхом розробки спільних зовнішніх ініціатив у сфері попередження конфліктів і управління кризами у специфічних країнах і регіонах, особливо в суміжних з Україною;
• залучення України до заходів ЄС у рамках ЗЄС згідно із Петерсберзькими завданнями, що, зокрема, дозволяє Україні зробити значний крок у напрямі поглиблення стосунків із ЗЄС;
• розширення діалогу у форматі Україна-Трійка ЄС, зокрема, шляхом утворення експертних груп з питань роззброєння, торгівлі та передачі зброї, експортного контролю і нерозповсюдження ЗМЗ тощо.
У рамках першого Робочого плану реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України, який діяв у період Португальського головування в ЄС (перша половина 2000 р.), була започаткована серія консультацій на експертному рівні з питань роззброєння, експорту звичайних озброєнь, загальної безпеки, нерозповсюдження, проблематики ОБСЄ тощо. Рішенням Політичного комітету ЄС, схваленим у січні 2000 р., Україна отримала право приєднання в односторонньому порядку до заяв від імені ЄС. У липні 2000 р. Рада ЄС схвалила пропозицію щодо надання Україні можливості приєднання до спільних дій ЄС, а також вироблення Україною і ЄС спільних дій щодо третіх країн і регіонів. Конкретними кроками на євроінтеграційному шляху можуть стати безпосередня участь Києва у реалізації Пакту стабільності на Балканах, участь у Концепції СС щодо прогнозування і розв'язання конфліктних ситуацій.
Україна не залишається осторонь від світових військово-інтеграційних процесів. Свідчення тому - українсько-польський, азербайджано-грузино-український,україно-угорський військові батальйони. Однак, для того, щоб європейські країни сприймали Україну як рівноправного партнера, необхідно реформувати й переозброїти армію сучасною технікою, модернізувати військове обладнання за принципом сумісності. Позитивний імпульс у цьому напрямку може надати нова ініціатива спільної робочої групи Україна-НАТО з питань оборони, узгоджена 5 жовтня 2000 р., щодо планування й оцінки сил у рамках програми "Партнерство заради миру" з урахуванням проведення оборонної реформи в Україні, яку Генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон визнав стрижнем системи безпеки у Європі.
Україна мас певні напрацювання в діалозі і співробітництві із ЗЄС. Зокрема, було укладено такі важливі документи, як "Каталог сфер практичного співробітництва між Україною і ЗЄС" та "Співробітництво між Україною і ЗЄС у сфері далеких авіаційно-транспортних перевезень. Україна пропонує вивести відносини у цій сфері на рівень особливого стратегічного партнерства з ЄС, аналогічного особливому партнерству між нею і НАТО.
Одночасно з зовнішньою політикою і політикою безпеки відправним пунктом для подальших позитивних зрушень у ставленні ЄС до України може стати розвиток партнерства у сфері юстиції і внутрішніх справ. Нові напрямки співробітництва у цій сфері запропонувала Спільна стратегія ЄС щодо України:
• удосконалення візової політики Україна-ЄС;
• започаткування регулярного діалогу між органами юстиції України і ЄС;
• співробітництво між правоохоронними органами країн-членів;
• покращення управління українським кордоном;
• модернізація пунктів перетину кордону;
• спільне розв'язання проблем нелегальної імміграції;
• надання Україні практичної допомоги в справі імплементації її законодавства щодо відмивання грошей.
У рамках першого Робочого плану реалізації Спільної стратегії ЄС Україна була запрошена до участі в конференції з питань наркотичних речовин у Європі (28-29 лютого 2000 р.). За результатами місії експертів ЄС в Україну (січень 2000 р.) була підготовлена спільна доповідь щодо боротьби з нелегальною імміграцією та торгівлею людьми, а також рекомендації, які були схвалені під час третього засідання Ради з питань співробітництва Україна-ЄС (23 травня 2000 р.). Започатковано техніко-економічне дослідження для підготовки проекту у сфері боротьби з "відмиванням " грошей в Україні.
Вітчизняні експерти вважають перспективною у співробітництві України з ЄС орієнтацію на гуманітарну сферу: науково-технічне співробітництво, культурний обмін, туризм, екологію, співробітництво у сфері освіти тощо. Спільна стратегія ЄС щодо України визначила шляхи активізації співробітництва між громадянським суспільством, громадськими й неурядовими організаціями в цій сфері:
• підтримка освітніх програм і програм наукового обміну між школами, університетами, дослідницькими інститутами;
• підтримка програм партнерства між національними, регіональними, місцевими організаціями, а також професійними асоціаціями, профспілками, неурядовими організаціями і засобами масової інформації.
Стратегія інтеграції України до ЄС визначила важливими напрямками європейської інтеграції підвищення в Україні європейської культурної ідентичності, а також інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища. Втілення в життя цієї мети передбачає зняття принципових обмежень на контакти, обміни, поширення інформації, зокрема, шляхом залучення українських учених і фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень.
Таким чином, реалізація євроінтеграційної стратегії детермінує здійснення системних перетворень у державі й суспільстві, а також суттєве поглиблення і розширення практичного співробітництва між Україною і ЄС у всіх магістральних напрямках - торговельному й економічному; у сфері зовнішньої політики й політики безпеки; юстиції і внутрішніх справ; гуманітарній сфері.
Висновки
Україна після проголошення незалежності веде пошук власного місця в європейських інтеграційних процесах. Ключовим напрямком зовнішньої політики України та її стратегічним курсом визнано вступ до ЄС. Головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі визначено отримання статусу асоційованого члена ЄС. Ідея європейського вибору позитивно сприймається населенням України, євроінтеграційні прагнення України співпадають із необхідністю її модернізації і радикального реформування. Досягнення відповідності держави й українського суспільства копенгагенським критеріям членства в ЄС є головним довготерміновим завданням євроінтеграційного курсу.
Важливим досягненням на євроінтеграційному шляху України є формування договірно-правових і політичних засад співробітництва з ЄС. Базовим документом, який визначив правовий механізм двостороннього економічного, фінансового, соціального й культурного співробітництва, розвитку політичного діалогу, стала Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. Після набуття чинності УПС був сформований інституціональний механізм двостороннього співробітництва на різних рівнях - від найвищого до експертного. Разом із тим, зберігається асиметричність у підходах сторін до кінцевої мети розвитку співробітництва між Україною і ЄС. На відміну від України, яка оголосила входження до ЄС стратегічною метою державної політики, в офіційних документах ЄС не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Спільна позиція країн ЄС щодо України зводилася до підтримки розвитку демократії та економічного реформування, поглиблення економічної взаємодії. Спільна стратегія ЄС щодо України (грудень,1999 р.) засвідчила визнання європейських прагнень України з боку країн членів ЄС, а також поширила можливість двостороннього співробітництва на зовнішню політику політику безпеки, юстицію і внутрішні справи.
У другій полониш 90-х років й Україні були здійснені кроки в напрямку внутрішнього забезпечення євроінтеграційного процесу: визначені головні напрямки діяльності органів виконавчої влади,, які мають забезпечити її входження до європейського економічного, політичного і правового простору; розроблена поетапна стратегія просування України до членства в ЄС; визначені механізми організаційного , фінансового, правового, інформаційного забезпечення євроінтеграційної стратегії, зокрема, розпочато роботу по гармонізації законодавства України з нормами й стандартами ЄС.
Протягом 90-х років розвивалося економічне співробітництво України й країн-членів ЄС, Україна отримала з боку ЄС суттєву технічну допомогу. Водночас, фінансова допомога Україні з боку ЄС за багатьма відносними та навіть абсолютними показниками не відповідала потребам реформування економіки України, а за обсягом іноземних інвестицій Україна займала одні з останніх місць серед країн ЦСЄ. Залишалась загалом нестійкою і недостатньою для забезпечення прискореного входження в економічний простір ЄС і динаміка зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС.
У кінці 90-х років відбувався процес осмислення концептуальних і тактичних прорахунків, допущених Україною на євроінтеграційному шляху. Ейфоричні настрої минулих років змінилися реалістичним усвідомленням того, що період адаптації України до політико-економічних вимог ЄС буде довготривалим процесом. Невідповідність розвитку демократичних інституцій і стану громадянського суспільства європейським стандартам, низький рівень економічного розвитку, ВВП і доходів на душу населення; повільні темпи реформ, які до того ж були недостатньо скоординовані із завданнями європейської інтеграції, проблеми, пов'язані з імплементацією УПС тощо суттєво віддалили перспективу не тільки повного, але й асоційованого членства України в ЄС. Лише проведення глибоких і рішучих реформ, послідовна демократизація суспільства можуть кардинально змінити цю негативну тенденцію і матеріалізувати гасло руху в Європу. Трампліном для майбутнього членства України в ЄС може стати співробітництво у сфері зовнішньої політики й політики безпеки, юстиції і внутрішніх справ, а також у гуманітарній сфері.
На перспективи інтеграції України в ЄС впливатиме процес розширення ЄС і його внутрішньої інституціональної реформи. Експерти прогнозують появу нових можливостей співробітництва України і ЄС у зв'язку з розширенням Євросоюзу, зокрема, зниження рівня тарифного захисту щодо українського експорту у країнах ЦСЄ. Водночас, можна очікувати і негативного впливу розширення ЄС на такі сфери співробітництва України з нинішніми країнами-кандидатами, як торгівельно-економІчну, військово-технічну, транспортну, міграційну, гуманітарну, що пов’язано із змінами чинного її країнах ЦСЄ регулятивного режиму в їхніх відносинах з Україною згідно І нормами, правилами і процедурами ЄС.
