Вступ.
Питання про вибори є актуальними в наш час, оскільки відіграють неабияку роль в політичному житті. До цього питання звертаються багато вчених, політиків і намагаються вияснити проблеми, які були і є на сьогоднішній час актуальними. Такими питаннями займаються:
1) Олександр Нельма, який у своїй статті: Вибори, як індикатор і чинник національної інтеграції (Теорія етносу. Курс лекцій. – Київ, 1997, // Нова політика №6 (26), 1999), дає відповідь на багато питань, які його хвилювали його в першу чергу, і які не можуть залишитися байдужими для всього суспільства. Це питання щодо основних концептуальних засад виборчого процесу в Україні, національної інтеграції, громадськості виборів, президентських виборів. Дає відповідь на питання не тільки хто був обраний Президентом України, але й з‘ясовує ті обставини, де хто і як його обрав. Тобто у його монографії викладені більш детальні й широкі погляди на етнічні та націотворчі процеси.
2) Процьків М. // Молода нація. – 1999. - №10. Вибір, вибори та політична комунікація // Політика, політичні науки. – 1999. - №9, Київ.
Об‘єктом статті є передвиборча кампанія як форма політичної комунікації.
3) Дзюба Н.// Маркетинг и реклама. – 1999. - №1(29). Передвиборча компанія: з чого почати?// Політика політичні науки. - №4. – Київ - 1999.
4) Хома НЕ.М. // Наук. зап. Укр. акад. друкарства – 1999. – вип., Мотивація електоральної поведінки громадян, // Політика, Політичні науки. - №8, - Київ, 1999.
Він розкриває питання дослідження мотивації поведінки особи у виборчому процесі, а також завдання мотивації голосування виборців та певних кандидатів.
5) Вілена І. // Наук. вісн. Укр. Фін. – екон. ін-ту – 1998. - №2(3)
До питання про умови ефективності демократичних виборів, // Політика, Політичні науки. - №3, - Київ, 1999.
6) Ващенко К. // Вісн. Терноп. Держ. Техн. Ун-ту. – 1998. – Т3, чис.2. Технології організації та проведення демократичних виборів: світ і Україна.
7) Хініч М., Хіменко В., Оре щук П. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. - №2. Просторовий аналіз парламенських виборів 1998 року в Україні. // Політика. Політичні науки. - №10, - Київ, 1999.
Мета статті – переконати в доцільності широко застосованої методики аналізу електоральних процесів, цінність якої полягає в тому, що вона безпосередньо спирається на теоретичну парадигму дослідження виборів – просторову модель голосування.
Основними концептуальними засадами виборчого права в Україні, що викладені в Конституції нашої держави, є:
його загальність, поширення на всіх без винятку громадян України, які мають право голосу;
його рівність, передбачення однаковості застосування до всіх виборців і будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження прав громадян України забороняються;
прямота його дії, тобто не може проголосувати замість громадянина;
його таємність.
Перелічені засади стосуються здебільшого реалізації активного виборчого права, тобто права обрати. Однак під час надзвичайно обраної кампанії точиться за найефективнішу реалізацію й пасивного виборчого права, тобто права бути обраним. Викладені концептуальні засади мають забезпечити здійснення прямого народовладдя і є виключно гуманними й демократичними, але на практиці забезпечити дію бездоганних механізмів та їх реалізації дуже важко отож Олександр Нельма зазначає: “Ми маємо намір протягнути вплив виборі в на будь-яке суспільне життя, на будь-які соціальні процеси, і маємо зважати на існування зазначеної відстані і робити висновки, виходячи з реалій життя Олександр Нельма. Вибори як індикатор і чинник національної інт6еграції // нова політика №6 (26), 1999, ст..2 ”
Вибори є не тільки формою прямого народовладдя. Вони є відокремленими людьми кращими поміж себе, виділенням еліт. Вибори є національними процесом, що формуються політичне ядро нації та визначає політичного лідера нації. Таким чином виори постають не тільки як індикатор рівня національної інтеграції. Вони безумовно, й самі певним чином вибори постають як не тільки індикатор рівня національної інтеграції. Вони безумовно самі певним чином впливають на національно-інтеграційний процес, підсилюючи або навпаки, гальмуючи його. Найбільш показовими у цьому плані є вибори народних депутатів та вибори Президента України. Що ж до місцевих виборів, то вони радше пов‘язані із виконанням завдань розвитку інституту самоврядування.
Передвиборчою кампанією, як формою політичної комунікації, можна представити у вигляді схеми, яка складається з чотирьох комунікативних активів:
створення політичної партії, генерація та формування ідей у вигляді програми, заяв, звернень;
виборці віддають або не віддають свої голоси за партію чи політика на виборах;
політична структура або припиняє своє існування або трансформується з урахуванням вимог, побажань та вимог виборців та політичної ситуації в цілому;
електорат підтримує або не підтримує претендента на наступних виборах.
Виборча кампанія є апогеєм політичного життя, завершенням політичного циклу в діяльності окремої політичної структури чи окремого політика . під час виборчого марафону, політична комунікація займає центральне місце у політичні й діяльності й має вирішальне значення в подальшій долі політика чи політичної структури, у розвитку політичних процесів у суспільстві. “Напередодні виборів акцент комунікації зміщується з буденної діяльності на агітацію, переконання, популяризацію, рекламу тощо, увага переноситься на ідеальну та психологічну сфери Процьків М. Вибір, вибори та політична комунікація. // Молода нація. – 1999. - №10. – с. 60-71. ”. Збільшується потік інформації, змінюються уставлені уявлення, порушується інформаційний баланс у суспільстві та когнітивний – у індивідів. У зв‘язку з цим зростає психічна активність та відповідно напруження як окремих виборців, так і загалом у суспільстві. З точки зору психології політичний вибір є ключовим моментом функціонування свідомості індивіда. Проте на цю вольову дію впливають всі основні компоненти психіки і соціально-психологічні чинники. Політичний вибір розрізняють за формою (самостійний, контрольний, самостверджуючий) і за рівнем (індивідуальний, груповий). Існує 4 підходи до виявлення факторів, які визначають конкретний політичний вибір особи:
ситуаційний підхід – політичний підхід обумовлений конкретною історичною ситуацією.
Соціологічний підхід – політичний вибір залежить від економічного, соціального й демографічного статусу людини;
Маніпулятивний підхід – політичний вибір обумовлений діяльністю системи масових комунікацій і пропаганди;
Індивідуально-психологічний підхід – політичний вибір залежить від стійких характерологічних рис індивідуальної психіки.
У процесі підготовки передвиборчої кампанії постає рід запитань, які групуються у 3 блоки:
Питання спрямовані на вивчення виборів, виявлення їх орієнтації та преференції;
Питання, пов‘язані з оцінкою передвиборчої кампанії, її стратегії і тактики:
Питання, що характеризують політичну систему.
Вважається неможливим глибоко пояснити поведінку виборця, ігноруючи ці запитання. Стан політичної системи визначає умови проведення передвиборчої кампанії та ступінь можливості для виборця проявити себе.
Електорат обирає політиків для вирішення конкретних завдань і програм, визначає таким чином стратегію дій влади. “У країнах з розвинутою демократією існує традиція: під час зустрічей з виборцями та через інші канали кандидати у владні структури виявляють такі проблеми й питання, які всього більше всього хвилюють населення Дзюба Н. Передвиборча кампанія: з чого почати?// Маркетинг и реклама. – 1999. – с. 11-13. ”. “В ідеалі демократичні вибори виділяють так: кандидати висувають цілий пакет зрозумілих для виборців пропозицій Там же. ”.
Порівнюючи й оцінюючи їх виборці співвідносять із своїми інтересами й вирішують , кому надати перевагу мета будь-якої передвиборчої кампанії – залучаючи достатню кількість виборців для перемоги на виборах. Вивчення громадської думки –одна з основних умов реальної організації передвиборчої кампанії. Це основний і практично єдиний шлях досягти ефективності кампанії. Це основний і практично єдиний шлях досягти ефективності кампанії.
Дослідження мотивації поведінки особи у виборчому процесі можна здійснювати, аналізуючи:
мотивацію абсентеїзму;
мотивацію участі в голосуванні;
мотивацію конкретного електорального вибору;
мотивацію участі громадян у різноманітних формах електронної діяльності.
Мотивація участі в голосуванні має як позитивне, так і негативне забарвлення. “За результатами опитування, проведеного центром “Соціальний моніторинг” спільно з Українським інститутом соціальних досліджень, відповіді респондентів на запитання “Чому ви маєте намір взяти участь у виборах до Верховної Ради України?” розподілилися так: 26,9% - для мене це спосіб висловити свою незгоду з державно політикою; 12,1% - не хочу, щоб до влади прийшли люди, яких я не поважаю; 11,0% - беруть участь за звичкою; 0% - вважаю це своїм обов‘язком; 0,6% - інші відповіді; 13% - важко відповісти; 22,5% - не збираюся брати участь у голосуванні Хомма Н.М. Мотивація електоральної поведінки громадян. // Наук. Зап. Укр. Акад. Друкарства – 1999. – вип.. 1 – с. 146-149 ”. Привертає увагу переважно негативна мотивація участі громадян у виборах, як добра можливість висловити свою незгоду з політикою держави.
“Серед комплексу мотивації найвиразніше виділяються екологічні міркування, партійна лояльність, передвиборча програма, особисті симпатії” там же. .
Вибори до органів влади є найважливішою центральною частиною політичного процесу при демократичному політичному режимі їх ефективність залежить від низки факторів.
Знання основних причин, що сприяють участі у виборах, дозволяє передбачати основні несподіванки, запобігати причинам і негативним наслідкам.
Серед мотивів поведінки, що стримують участь у виборах, замінюючи роль відіграє: почуття байдужості до політичних справ, ворожість до політичної системи, заплутаність виборчого процесу, що заважає зробити людям свідомий, продумай вибір. Серед політичних умов поряд з історичними традиціями слід відзначити: існування сильного громадянського суспільства зі структурними інститутами, розвинену багатопартійність, уставлену законодавчу базу. “Аналіз усіх цих умов, крізь призму української дійсності свідчить про слабкість об‘єктивних засад виборців до організації влади Там же ”.
Першими та найважливішими політичними технологіями, що визначаться усіма демократично орієнтованими політичними суб‘єктами цивілізації, є сукупність ідей, знань про норми, принципи, способи, засоби проведення демократичних виборів. Вони становлять собою конкретний вираз волі суспільства. Для того, щоб вони були демократичними, електорат повинен мати уявлення про свою роль у виборчому процесі. Механічний процес голосування за кандидатів організовується спеціальною державною структурою. Виборча комісія, комітет, або трибунал призначається урядом для спостереження за ходом виборів.
Існують тисячі специфічних законів, які визначають виборчий процес у демократичних критеріях світу. Проте немає жодної моделі виборчої системи, яка б гарантувала повне й справедливе втілення в життя ідеалів демократії.
“Перед українським законодавством та вченими стоїть завдання продумати хід виборів, котра б виключала як загально визначені демократичні права та свободи громадян традицій й образу мислення виборців в Україні Ващенко К. Технології організації та проведення демократичних виборів: світ і Україна // вісник тернопільського державного університету – 1998. – Т3, чис 2 – с. 111-117 ”
24 вересня 1997 року був прийнятий Верховною Радою, а згодом підписаний Президентом України Закон “Про вибори народних депутатів України”. Запроваджені законом України змішаної, мажоритарно-пропорційної виборчої системи, значно активізувало діяльність політичних партій, що з одного боку сприяло процесу їх об‘єднання у виборчі блоки, а з іншого – створенню нових політичних організацій.
“Книгу підготовлено й видано Центром соціально-психологічних досліджень та політичного менеджменту Вибори 98: документи, статистичні дані, аналіз – К. – 1998 – с. 704 ”
класифікація виборів, що проводяться в Україні, може здійснюватися:
за територіальною ознакою;
за суб‘єктом виборчого процесу;
за часом проведення;
за кількісною ознакою;
за правовими наслідками
за порядками визначення результатів виборів.
Що стосується організації та проведення виборів , то закон визначає: види виборів і порядок їх призначення; утворення виборчих дільниць; утворення, повноваження та організація роботи виборчих комісій, порядок складання списків виборців, фінансове та матеріально-технічне забезпечення виборів Закон України “Про вибори президента України” № 474 – К: Парламент, вид-во 1999 – с. 55. . Законом регламентуються такі положення щодо кандидатів у Президенти: висування претендентами партій, виборчими блоками та зборами виборців реєстрація кандидатів у Президенти, вибуття кандидата з балатуванням: права кандидатів у Президенти при проведенні виборчої кампанії і довіреній особі кандидатів у Президенти Там же . “Закон також визначає: правила проведення передвиборної імітації використання при цьому ЗМІ, фінансування, та обмеження агітації, порядок проведення голосування, встановлення результатів виборів” Там же. . При необхідності призначається повторне голосування або повторні вибори, порядок яких регламентується даним законом.
Висновок.
Демократія має свої історичні обличчя і сьогодні, наприкінці ХХ століття, коли Україна знову спромагається піднятися як незалежна держава, вона же ніяк не може втілювати свою самостійність у тій демократичній формі, які вона виборювала на початку століття. Сьогодні вона розбудовує соціальну, правову державу, формує відкрите громадське суспільство, реформує економічні відносини у напрямку ринкових, створює політичну націю. Особливу роль у цьому процесі відіграють вибори, які є формою прямого народовладдя. При цьому під час виборів та політична боротьба , що перманентно і дещо приховано точиться фактично між представниками різних соціальних угрупувань, виплескує назовні. І чим чіткіше постають у виборах ріні політичні напрямки, рухи, об‘єднання, тим виразніше й вагоміше свій підсумковий вердикт, “виголошують виборці, або ж електорат”.
У демократичному політико державотворчому процесі інститут виборів реалізує функції: залучення широких народних мас до безпосередньої участі в політиці, формування вищих і місцевих органів влади, надання владних повноважень виборчим органам і особам; легітимації і стабілізації відповідної політичної системи; активного взаємозв‘язку між громадським суспільством і державою; конкуренції між політичними силами, яка веде до оновлення політичної еліти, представництва інтересів соціальних груп.
Отже вибори – є одним з головних суспільно-політичних інститутів, що реалізують суверенні права й волю народу щодо держави.
