План.
Вступ.
Політичні вчення епохи Реформації.
Вчення про політику Н. Мак’явелі.
Політичні ідеї Європейського соціалізму XVI – XVII ст.
Теорії природного права та суспільного договору.
1. Термін "Відродження" на початку означав факт відновлення в культурі видатних досягнень античної цивілізації, втрачених у епоху Середньовіччя. Згодом це поняття починає використовуватися на позначення усього комплексу змін, які відбувалися у Європі. Серед цих змін - формування національної державності, криза римо-католицької церкви, формування гуманістичної системи цінностей. Ця епоха припадає на середину XIV - початок XVII ст. ст. і характеризується постановкою у центр уваги людини з її потребами та поглядами. Підставою для цього були економічні, духовні та інші чинники, зокрема, зростання авторитету науки, падіння впливу церкви, Реформація, крах схоластичної системи, поширення раціоналізму.
Для епохи Відродження характерний гуманізм, визнання унікальності кожного індивіда, заклик до автономії особистості. Мислителі Відродження вважали, що доля людини визначається не її знатним походженням, конфесійним статусом, а виключно її активністю, доблестю, благородством. Головними чеснотами особи стають громадянський обов'язок, безкорисливе служіння загальній справі. Ідеалом вважалася держава з республіканським устроєм, яка опиралася на принцип рівності та справедливості, гарантією яких мало бути прийняття й дотримання законів, зміст яких гармоніював із єством людини.
Політична думка епохи Відродження у своєму розвитку пройшла три етапи:
1) гуманістичний або антропоцентричний (середина XIV - середина XV ст. ст.). Характеризується протиставленням середньовічному теоцентризму інтересу до людини у її стосунках зі світом;
2) неоплатонічний (середина XV - перша третина XVI ст. ст.). Відзначається постановкою проблеми соціального буття;
3) натуралістичний (середина XVI - початок XVII ст. ст.). На цьому етапі закони природи намагаються застосовувати до пізнання соціальної дійсності.
2. Політичні вчення епохи Реформації. Реформація - це широкий антифеодальний і антикатолицький рух в 1 половині XVI ст., який заклав початок протестантизму. Реформація означала рух за необхідність удосконалювати церкву, світські порядки, правові інститути. Якщо для Відродження головним було визнання людської гідності, то провідною тенденцією Реформації було прагнення відновити чистоту християнської релігійності. Для Реформації дуже показова обов'язковість жорсткого підпорядкування людини громаді.
Лідером Реформації був М. Лютер, який виступав не лише проти засилля папської влади, але й за зменшення влади церкви взагалі. Лютер викривав користолюбство тогочасної верхівки католицької церкви, ставив під сумнів законність усіх покарань і платежів, які церква накладала на віруючих. Хоча диспут над тезами був заборонений, вони сприяли об'єднанню різних верств громадян у боротьбі за релігійну та національну незалежність Німеччини.
Провідними ідеями М. Лютера були:
• необхідність всенародної боротьби з папством під проводом світської влади;
• безумовний послух народу світській владі;
• ідеалом є сильна та стабільна абсолютна монархія;
• світська влада не є ідеальною, а лише стримує явне зло;
• необхідним є законний примус з боку держави;
• монарх як суб'єкт верховної влади є вільним від морально-релігійних обмежень; його дії підвладні лише "судові розуму" та вищим законам;
• піддані мають право на незалежні переконання, а у випадку переслідування за них - право на опір.
Реформація у розумінні Т. Мюнцера - це соціально-політичний переворот, який повинні здійснювати селяни та міська біднота. Т. Мюнцер виступав за ненасильницьку ліквідацію феодального ладу і за встановлення такого порядку, в якому жоден християнин не мав би приватної власності, не посідав би урядової посади. Його ідеалом був суспільний устрій, позбавлений майнового розшарування; оскільки всі люди рівні перед Богом, то всі вони повинні бути рівні на Землі.
Другим, крім лютеранства, напрямком Реформації був кальвінізм. Основні його ідеї викладені у праці Ж. Кальвіна "Настанови в християнській вірі" (1536). На відміну від лютеранства, яке ставило церкву у залежність від держави, кальвінізм зберігав щодо останньої незалежність. Відкрита непокора і повалення правителя-тирана допускається, на думку }К. Кальвіна, лише тоді, коли використані всі способи пасивної непокори, легальні форми боротьби. Найкращою формою правління Ж. Кальвін вважав олігархічну організацію управління державою. Ідеалом є встановлення теократії (республіки святих).
Ідеологом французького реформаторства був Ж. Боден. Він виступав на захист віротерпимості, вимагав сильної влади, котра б поважала закон, захищала свободу совісті. Ж. Боден першим сформулював і обгрунтував поняття суверенітету як ознаки держави. "Суверенітет - це абсолютна і постійна влада держави... Абсолютна, не пов'язана жодними законами влада над громадянами і підданими". Серед суттєвих ознак суверенітету держави Ж. Боден називав право видавати і скасовувати закони, оголошувати і заключати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати суд в останній інституції, помилувати. Вище за носія суверенітету є тільки Бог і закони природи.
3. Вчення про політику Н. Мак'явеллі. Італійський державний діяч та мислитель Н. Мак'явеллі увійшов в історію політичної думки творами "Володар" (1513), "Міркування на першу декаду Тіта Лівія" (1519), "Історія Флоренції" (1532) та ін. У центрі власного світобачення Н. Мак'явеллі поставив людину, яка у своїй діяльності керується приватними інтересами, зумовленими прагненням зберегти та примножити власність. Він писав: "Людина швидше пробачить смерть свого батька, ніж втрату майна". Людський егоїзм вимагав створення держави, яка б врегулювала поведінку індивідів.
Н. Мак'явеллі розглядав державу як певний політичний стан суспільства, що характеризувався специфічними відносинами між володарями та підвладними, організованою політичною владою, юстицією, законами. Він виділяв такі конституційні види влади: монархія, аристократія, демократія. Кожен із цих видів був нестабільний; ідеальним є змішаний тип влади, який урівноважував би інтереси різних соціальних груп, багатих і бідних. Н. Мак'явеллі виступав із ідеєю контролю та рівноваги: можливість брати участь у управлінні державою надавалося одночасно монарху, знаті та народу. "Тоді ці три сили будуть взаємно контролювати одна одну".
Довкола принципів Н. Мак'явеллі завжди ведеться гостра полеміка, бо немає жодного політика, якому не доводиться вибирати між етичними принципами та практичною доцільністю. Г. Гегель запропонував розглядати "Володаря" не як відображення принципів політики, придатних для усіх часів і народів, а як реакцію на тогочасну ситуацію в Італії. У цьому контексті, на думку Г. Гегеля й багатьох інших мислителів, "Володар" - це велике творіння політичного розуму.
У цілому заслуги Н. Мак'явеллі у розвитку політичної науки полягають у тому, що він:
• відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом та реалізмом;
• заклав основи політичної науки;
• виступив проти феодальної роздробленості, за створення централізованої Італії;
• увів у політичний лексикон поняття "держава" та "республіка" у сучасному їх розумінні;
• сформулював суперечливий, але вічний принцип "мета виправдовує засоби".
4. Політичні ідеї європейського соціалізму XVI - XVII ст.
СТ. Англійський державний діяч і політичний мислитель Т. Мор став всесвітньовідомим завдяки твору "Утопія" (1516). Утопія - це неіснуючий, вигаданий автором острів, на якому випадково опинився і прожив п'ять років моряк, розповідь якого лягла в основу книги. В Утопії існувала лише суспільна власність, бо вона гарантувала добробут населення і рівність усіх. Управління здійснювалося на основі законів, передбачалася детальна регламентація усіх сторін життєдіяльності громадян.
Органами управління Утопії були народні збори та сенат. Із числа кандидатів, висунутих народом, сенат обирав правителя, посада якого була довічною (крім випадків, якщо він виявив нахил до тиранії). Припускалося, що окремі питання могли виноситися на обговорення усього населення острова. Найважливіші посадові особи обиралися із числа учених. Усі громадяни повинні працювати по шість годин щодня. Сімейне життя носило патріархальний характер; авторитет особи визначався її віком.
Т. Мор зазначав, що в Утопії існувало рабство, джерелами якого ставали полони, злочинці, які відбували покарання, а також люди, які були засуджені до смерті у інших державах і викуплені у них. Рабство в Утопії не є спадковим, і самі раби могли бути звільнені зі свого стану.
Т. Мор мав великий вплив на наступних представників соціалістичної думки. Його утопія - це не лише форма вираження ідеалу, але й засіб критики існуючого ладу. На відміну від нього, італійський мислитель Т. Кампанелла відкрито не критикує соціально-економічний лад.
5. Теорії природного права та суспільного договору. Наприкінці XVI - в першій половині XVII ст. ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Гроцій, Т. Гобс, Б. Спіноза, Дж. Лок та ін.
Голландський юрист і політичний мислитель Г. Гроцій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. Його погляди викладені у трактаті "Про право війни і миру. Три книги". У розумінні Г. Гроція, держава - це "досконалий союз вільних людей, укладений ' заради дотримання права та загальної користі". У державі існує громадянська влада, котра є верховною.
Мислитель не віддавав переваги жодній із форм правління; при створенні держави народ міг вибирати будь-яку, але обравши, вже не мав права її змінити, окрім випадків крайньої небезпеки для існування самого народу. Разом із тим, очевидним є його негативне ставлення до тиранії та надання переваги монархії та аристократії, хоча він не заперечував й проти демократичної форми правління. За своїм соціальним змістом держава у трактуванні Г. Ґроція виступає як угода більшості проти меншості, як союз слабких і пригноблених проти сильних і могутніх.
Новий раціоналістичний підхід до проблем суспільства і держави отримав свій подальший розвиток у творчості видатного голландського філософа та соціального мислителя Б. Спінози. Його політичні погляди викладені у праці "Богословсько-політичний трактат" (1670), "Етика " (1675), "Політичний трактат" (1677).
Мислитель обґрунтував ідею про невідчужувані права особи, серед яких право на існування та діяльність, свободу совісті та думки, свободу слова. Держава у Б. Спінози виступає носієм природних прав усього населення. Основними її функціями він вважав:
• упорядкування релігійного життя;
• забезпечення недоторканості власності;
• поширення освіти;
• гарантування безперешкодного ведення торгівлі;
• оцінка поведінки кожного;
• покарання злочинців;
• вирішення конфліктів, які виникають між громадянами;
• здійснення заходів, спрямованих на ведення воєн та їх запобігання.
Політична доктрина англійського філософа та політичного мислителя Т. Гобса викладена у працях "Філософські основи вчення про громадянина" (1642), "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської" (1651). В основу теорії держави Т. Гобс поклав уявлення про природу індивіда.
Т. Гобс розрізняв держави, що виникають внаслідок добровільної згоди громадян, та держави, що утворилися за допомогою фізичної сили. Він називає три основні форми держави - монархію, аристократію, демократію. Найкращою, на думку Т. Гобса, є монархія, бо вона найповніше виражає і реалізовує абсолютний характер влади держави, у ній загальні інтереси дуже тісно співпадають із приватними інтересами суверена.
Політичне вчення англійського філософа та політичного мислителя Дж. Лока викладене у праці "Два трактати про правління" (1690). На думку Дж. Лока, до виникнення держави люди перебували у природному стані, але він не характеризується як "війна всіх проти всіх". Для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об'єктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців, і це спричинило обстановку невпевненості, напруги. Для надійного забезпечення природних прав, рівності та свободи, захисту особи й власності люди створили державу. "Будь-яке мирне утворення держави мало у своїй основі згоду народу", - писав Дж. Лок.
Унаслідок утворення держави індивід, на думку Дж. Лока, не втрачав усіх своїх прав, а лише право на вироблення та реалізацію законів. Політичну владу він визначав так: "... це право створювати закони з правом застосовувати смертну кару і, відповідно, усіх менших покарань для регулювання та охорони власності; це право використовувати силу суспільства для проведення у життя законів, для захисту держави від іноземного втручання - і все це в ім'я суспільного блага". Цілісність держави та виконання нею своїх основних завдань, на думку Дж. Лока, здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена.
Учення Дж. Лока було класичним відображенням ідеології ранньобуржуазних революцій. Воно увібрало у себе досягнення передової наукової думки XVII ст. та прогресивні досягнення політико-правового знання. Дж. Лок сформулював політичні принципи, які лягли в основу усіх демократичних правових держав світу. Його вважають основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.
Висновок.
Отже, виходячи з вище сказаного можна зробити висновок, що ще у Новий час значного розвитку, як на той час досягла політологія. Це знайшло відображення у праці багатьох мислителів і політологів Відродження (Ренесансу), епохи Реформації, європейського соціалізму (політолог Н. Мак’явеллі, Г.Гроцієм, Т.Гобс). вони зробили великий внесок у політологію, як того часу, так і пізнішою з таких питань: - Протиставлення інтересу до людини у її стосунках зі світом, проблемами соціального буття, пізнання соціальної дійсності, права на опір, політичної науки, поширення освіти, вирішення конфліктів які виникають між громадянами і т.д.
