“Роль, зміст та особливість політики
в сучасних умовах”
Сучасна людина постійно відчуває на собі вплив політики. Вона наповнює усе наше життя.
Що ж таке політика в сучасних умовах? Для одних — це яскраві політичні лідери, талановиті керманичі держави, які дбають за інтереси і потреби народу. Для других — це нескінченні двобої політичних партій, інтриги, політичні ігри, нехтування моральними нормами заради оволодіння владою. Для третіх — це безліч різноманітних організацій і закладів, де кожний чиновник претендує на право управляти людьми. Всі ці неоднозначні судження свідчать про складність і багатоманітність такого соціального явища, як політика, зумовлюють широкий спектр його визначень.
За визначенням М.Вебера, політика - це сфера діяльності, яка «має дуже широкий зміст та охоплює усі види діяльності з самодіяльного керування».
Визначаючи специфіку сучасної політики, вчені виділяють три основні домінанти:
1. Влада. Під політикою розуміється діяльність та відносини по здійсненню влади у суспільстві.
2. Визначення соціального змісту, виправданості існування політики має два напрямки :
об’єднання людей для досягнення загального блага;
забезпечення панування одних над іншими, що висловлюється у боротьбі.
3. Висловлення політики у нормотворчості, у діяльності по укріпленню або зміні відносин, досягненні домовленості.
Отже, політична сфера життя суспільства виникає у зв’язку з реалізацією таких інтересів груп, що торкаються суспільного положення інших соціальних та національних спільностей і тому потребують втручання державних або інших інститутів привселюдної влади.
Отже, політику можна визначити як область цілеспрямованих відносин між групами з приводу використання інститутів привселюдної влади та реалізації їх потреб та запитів.
Визначимо основні функції сучасної політики:
відбиття владно значущих інтересів соціальних груп суспільства. Завдяки політиці, люди отримують додаткові можливості задовольняти свої потреби і інтереси;
політика раціоналізує протиріччя, що виникають, сприяє вирішенню конфліктів;
управління, налагодження суспільної взаємодії (важливий засіб цього - можливість використання примусу щодо членів суспільства);
політика передбачає інтеграцію суспільства, забезпечує гармонію приватних та суспільних інтересів. Через це, завдяки політиці підтримується цілісність суспільства, стабільність та суспільний порядок;
політика становить середовище соціалізації особистості. Людина входить до політики, засвоює та виробляє своє ставлення до суспільної взаємодії, з приводу використання державної влади;
в процесі політики людина засвоює загальноприйнятні уявлення;
крім усього, політика, використовуючи методи політичного регулювання може утворювати нові форми соціальної організації життя. Інакше кажучи, забезпечує іноваційність суспільного розвитку. Можливості політики розширюються завдяки взаємодії з іншими сферами суспільного життя.
Влада як центральне явище світу політики може одночасно розглядатись і як частина світу культури; погляд на політику крізь призму культури дозволяє краще зрозуміти, яка влада, в якій мірі, коли і для кого є цінністю, а також яким є співвідношення між різними цінностями, наприклад, владою і престижем, владою і релігійними цінностями, владою і мораллю;
• відмінність культур народів світу дає можливість зрозуміти, чому в ньому існують різні політичні системи; чому деякі політичні системи, які ефективно діють в одній країні, не спрацьовують в іншій; чому одні й ті ж політичні дії мають успіх в одних країнах і терплять поразку в інших. У цьому плані варто застановитися над бездумним запозиченням зарубіжних (переважно західних) моделей і взірців розвитку для реалій України. Адже, маючи свою багатовікову специфіку історичного життя, наша країна здатна обрати свій самобутній шлях поступу, відповідний її внутрішнім силам і потенціям;
• зміни в політичних відносинах впливають на риси національного характеру і, навпаки, національний характер того чи іншого народу відчутно впливає на перебіг політичних процесів, політичну поведінку людей і політичний устрій. Поразки багатьох реформаторів стануть зрозумілими, якщо збагнути, що вони не враховували взаємозалежності рис національного характеру і особливостей ладу, який вони мали намір створити. Тому нині, коли в Україні відбуваються процеси державотворення та наповнюється реальним змістом поняття суверенності, слід замислитися над приведенням організаційних форм політичного життя у відповідність до національного характеру свого народу в його кращих рисах.
Політика тісно пов'язана з такими сферами життя суспільства, як культура і економіка. Тому варто зупинитися докладніше на деяких аспектах цього взаємозв'язку. Аналізуючи роль традицій культури у соціологічному аналізі політичних відносин, Є.Вятр виділяє такі принципові положення:
• політика є частиною культури, остільки в політичній діяльності проявляються певні цінності і певні усталені зразки поведінки; ми зможемо зрозуміти Інтереси І сили, існуючі нині, лише враховуючи модифікуючий вплив минулого;
• влада як центральне явище світу 'політики може одночасно розглядатись і як частина світу культури; погляд на політику крізь призму культури дозволяє краще зрозуміти, яка влада, в якій мірі, коли і для кого є цінністю, а також яким є співвідношення між різними цінностями, наприклад, владою і престижем, владою і релігійними цінностями, владою і мораллю;
• відмінність культур народів світу дає можливість зрозуміти, чому в ньому існують різні політичні системи; чому деякі політичні системи, які ефективно діють в одній країні, не спрацьовують в іншій; чому одні й ті ж політичні дії мають успіх в одних країнах і терплять поразку в інших. У цьому плані варто застановитися над бездумним запозиченням зарубіжних (переважно західних) моделей і взірців розвитку для реалій України. Адже, маючи свою багатовікову специфіку історичного життя, наша країна здатна обрати свій самобутній шлях поступу, відповідний її внутрішнім силам і потенціям;
• зміни в політичних відносинах впливають на риси національного характеру і, навпаки, національний характер того чи іншого народу відчутно впливає на перебіг політичних процесів, політичну поведінку людей і політичний устрій. Поразки багатьох реформаторів стануть зрозумілими, якщо збагнути, що вони не враховували взаємозалежності рис національного характеру і особливостей ладу, який вони мали намір створити. Тому нині, коли в Україні відбуваються процеси державотворення та наповнюється реальним змістом поняття суверенності, слід замислитися над приведенням організаційних форм політичного життя у відповідність до національного характеру свого народу в його кращих рисах.
Взаємозв'язок політики і економіки також надзвичайно сильний. Але різні вчені по-різному трактували ці обопільні впливи. Французький вчений Р.Арон робить висновок про пріоритет політики над економікою. Як один із засновників теорії «індустріального суспільства», він порівнює різні види індустріальних і постіндустріальних суспільств і підкреслює, що їх характерні риси залежать насамперед від політики; що для людини політика є більш значимою, оскільки дає права і можливості проявити, самореалізувати себе насамперед як суб'єкт політичних відносин.
Дещо інший аспект дослідження взаємозв'язків між економікою і політикою обирає американський вчений С.Ліпсет Його дослідження дозволили простежити співвідношення рівня економічного розвитку і демократії та стабільності суспільства. Висновок Ліпсета зводиться до того, що в суспільствах з найбільш розвинутою у порівнянні з іншими економікою (головним чином в Європі і Північній Америці) зазвичай існує стабільна демократія, в той час як у країнах з менш розвинутою економікою переважають нестабільні демократії і диктаторські режими. Більшість західних дослідників погоджується з думкою про позитивний взаємозв'язок між рівнем економічного розвитку і стабільністю, а також демократичними інститутами. Очевидно, це є слушним і стосовно сучасної України, де економічні негаразди і кризові явища перехідного періоду тісно переплітаються з політичним напруженням і протистоянням різних політичних сил.
Взаємодія та взаємовплив економіки та політики мають двосторонній характер
З однієї сторони, вважається, що слаборозвинута економіка передбачає централізацію влади, посилює авторитарні тенденції. У той же час підвищення добробуту населення сприяє плюралістичній демократії.
У політики, в свою чергу, є регулюючі здібності у відношенні до економіки, але тільки тоді, коли яка-небудь господарча проблема набуває значного соціального характеру та починає зачіпати інтереси усього суспільства. Характер такого впливу може бути позитивним, негативним та нейтральним.
Але треба пам’ятати, що політика та економіка зв’язані не безпосередньо, а через суспільні відносини.
Правова сфера закріплює у діючому законодавстві основні принципи політичного панування тих або інших сил.
Право є тією системою вимог до спільного існування людей, яка визначена самою природою суспільства і без якої неможливе її існування.
Право визначає межі та можливості як опозиції, так і правлячих структур.
У конкретних політичних системах відносини між політикою та правом достатньо протилежні та неоднозначні.
В усіх суспільствах (тоталітарних, авторитарних, демократичних) політична діяльність ставиться вище закону, а закон завжди відповідає праву.
У політиці, як і у інших сферах суспільного життя, процес формування та реалізації інтересів зв’язаний з моральним вибором людини, її уявленнями про справедливість своїх домагань влади, межах свободи та рівності.
Політика поєднує у собі дві системи координат: користі та моральності. І якщо політична свідомість примушує людину оцінювати події та вчинки з точки зору користі або шкоди, то мораль переміщує ці ж питання у плоскість взаємовідносин добра та зла.
Політичне життя сучасного суспільства характеризується суперечливою єдністю стабільності та динамізму.
Стабілізуючим фактором тут є політичні відносини, а політична діяльність спрямована на їх перетворення.
Розглядаючи особливості політичного життя у сучасній Україні можна виділити декілька її особливостей:
 Україна знаходиться у перехідному стані від тоталітарної до демократичної системи. Вона - посттоталітарне суспільство.
 В Україні немає єдності нації. Суспільство розколоте з таких питань як незалежність, демократія, ринок, приватна власність, форми державного управління, мова та інше.
 Переважна більшість українських політиків. Які представляють більше 30 партій, формально проголошують свою належність до демократії. Але, нажаль, вони не володіють відповідними засадами культури компромісів, умінням зв’язувати інтереси усіх політичних сил та соціальних груп, що стоять за ними.
 Немає єдиної стратегії оновлення суспільства. Недостатній рівень політичних знань.
 Є спроби штучного прискорення прогресу українського суспільства.
 Важка соціально-економічна ситуація відбивається у світогляді людей. Але, у свою чергу, призводить до краху ідеалів, цілей, віри тощо
Українське суспільство є надзвичайно розпорошеним у своїх політичних поглядах і переконаннях. Причому цей розподіл не йде за якоюсь одною ознакою — етнічною, культурною, релігійною чи ідеологічною; представники якоїсь однієї групи (наприклад, робітники) мають різні політичні симпатії та уявлення про шляхи подальшого розвитку. Отже, в Україні нині ще тільки розгортається процес структу-ризації суспільства з виділенням певних груп, прошарків і страт, появою та інсгитуціоналізацією нових, не існуючих \ раніше елементів соціальної структури, з поступовим визначенням і висуненням певних інтересів (політичних, економічних, культурних), з формуванням відповідної представницької системи (тобто утворенням партій і громадсько-політичних рухів, які ці інтереси уособлюють і репрезентують перед владними структурами).
Дедалі значнішим фактором цих процесів виступає молодь. Десятиріччями відсторонена від активної участі у політичних процесах і у виробленні політичних рішень, нині вона, .нехай і поволі, але все ж починає відчувати смак не до позірної, але справжньої політичної діяльності, в якій виступатиме рівноправним політичним суб'єктом. І хоча цей процес ще не набрав сили, але тенденція вже починає простежуватись. При різкій політичній поляризації дорослого населення нині в Україні саме молоде покоління може стати вагомою підоймою посилення впливу центристських партій і формування дійсно вагомого центру у політичному спектрі країни, що, в свою чергу, сприятиме посиленню політичної стабільності у майбутньому.
Прийняття Верховною Радою нової Конституції України, безперечно, має велике значення для стабілізації загального стану країни, оптимізації політичних процесів та консолідації суспільства. «Україна відбулася» — такий загальний висновок міститься в коментарях багатьох аналітиків.
Проголошення незалежності України і прийняття Конституції ще не означають, що ці законодавчі акти наповнені реальним вмістом. Доведеться докласти чимало зусиль, аби поняття незалежності, державності і законності набули дійсного значення, а Україна перетворилась з закритої тоталітарної держави на справді суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, як це задекларовано в її Основному Законі.