Політичні вчення і трактування політики у працях вчених Франції, США, Німеччини.
ПЛАН
1. Раціоналістичне трактування політики у працях французьких просвітників.
2. Політичні вчення в США в період боротьби за незалежність.
3. Політико-правові вчення в Німеччині у ХVІІІ-ХІХ ст.
1. Раціоналістичне трактування політики у працях французьких просвітників. Просвітництво - це широкий суспільний рух, який виник у другій половині XVIIÍ ст. у Франції. Його мета полягала у критиці основ феодальної ідеології, релігійних забобонів, у боротьбі за віротерпимість, свободу наукової та філософської думки.
Одним із перших французьких просвітників був Ш. -77. Монтеск’є. Його політичні погляди викладені у працях "Перські листи" (1721), "Роздуми про причини величі і падіння римлян" (1734), "Про dvx законів" (1748). Монтеск'є: виділяв три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну форму правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави: монархії - невеликі, республіки - середнього розміру, імперії - величезні. Республіці притаманні недостатньо ієрархізований порядок, поміркованість, законність, участь усіх у реалізації вищої влади. Монархія вирізняється ієрархічністю, диференціацією громадян, проте тут також була й поміркованість та законність. Для деспотій характерна відчуженість громадян від влади, беззаконня, страх перед сваволею диктатора.
Ш.-Л. Монтеск'є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову: одна влада мас стримувати іншу, бо це є необхідна умова політичної свободи. Мислитель дав одне із класичних визначень поняття "свобода" - це право "робити все, що дозволено законом", однак він зауважував, що свобода і влада повинні мати певні межі.
Важливу роль у Просвітництві відіграв французький філософ Ж.-Ж. Русо, погляди якого викладені в працях "Судження про нічний мир", "Проект конституції для Корсіки" (і 782 р. публікації), "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762). Він вважав, що держава покликана виконувати загальну волю; його ідеалом є республіканська форма правління. Оскільки народ є единим сувереном, то немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу гілки. Найважливіші суспільні проблеми Ж.-Ж. Русо пропонував розглядати на всенародних плебісцитах. Мислитель вважав шкідливим Існування в державі різноманітних асоціативних утворень (партій, громадських організацій, церкви), бо вони ніби-то перешкоджають висловленню громадянами "головної загальної волі".
Французький ідеолог І філософ К. А. Гальвецій обгрунтував ідеї політичної свободи, рівності усіх перед законом, свободи слова, друку, думки, совісті. Виникнення держави та законів він пов'язував із існуванням суспільних інтересів. Держава, на думку К. А. Гальвеція, повинна захищати інтереси більшості, "щастя народу". Його політичним ідеалом була федеративна республіка. Гальвецій першим висловив ідею про те, що індивідуальний інтерес с джерелом будь-якої діяльності. Йому належить авторство концепції виховання як засобу переходу до розумного, справедливого суспільного ладу (твір "Про людину, її розумоні здібності та її виховання"}.
Представник французького Просвітництва П. Гольбах розглядав суспільство як об'єднання людей для спільної праці з мстою взаємозабезпечення одне одному щасливого життя. Він вважав, що для того, аби політика була корисною, вона повинна засновувати свої принципи па природних законах. Суть суспільного договору, на його думку, І юля гас: у тому, що суспільство приймає на себе обов'язки щодо людини, а людина бере па себе зобов'язання перед суспільством. Суспільство не може існувати без влади, яка с "правом керувати вчинками і скеровувати волю тих. кому забезпечуються засоби для самозбереження І можливість щастя". Гольбах виділяв такі форми правління, як монархію, аристократію, демократію, а ідеалом вважав поєднання позитивних рис усіх трьох форм у вигляді змішаної (обмеженої) монархії.
2. Політичні вчення в США в період боротьби за незалежність. Одним із найвизначніших американських політичних і суспільних діячів періоду боротьби за незалежність є Т.Пейн, відомий своїм політичним трактатом "Здоровий глузд" (1776) і памфлетом "Ирина люпини" (і 791). Він вважав, що держава є результатом розвитку суспільства, а завданням уряду с забезпечити безпеку, права і свободи громадян. Реалізацію демократичного ідеалу він вбачав у запровадженні загального виборчого права, широкому народному представництві, збереженні обмеженої приватної власності. Т. Псин вважав, що лише просвічений народ дає підстави для демократичного управління ним, а тому одне із головних завдань уряду - зробити все для підвищення освітнього рівня нації.
Відомий "федераліст" О. Гамільтон сформулював концепцію сильної централізованої влади, яка дала б можливість реалізувати американській федерації свій власний шлях розвитку. Він підтримував думку, що народ поділяється на правлячу меншість і підпорядковану більшість, а держава мас будуватися на "згоді народу". У державі одне з провідних місць повинна зайняти судова влада, бо навіть добрі закони без судової влади будуть нежиттєздатними.
Другий президент США Дж. Адаме вважав, що влада - це форма примусу, панування однієї групи людей над іншими. Він критично ставився до демократії, зауважуючи, що "демократія ніколи не є такою бажаною, як аристократія чи монархія. Коли вона запанує, то є більш кривавою, ніж монархія. Пам'ятайте, демократія ніколи не триває довго". Дж. Адамс відстоював думку, Ідо виконавча влада є вищою за законодавчу.
Третій президент США Т. Джефферсон запропонував ввести систему балансів та стримуючих чинників, яка б регулювала відносини між різними гілками влади, і тим самим гарантувала б політичну стабільність. Він виступав за демократичну виборчу систему, при якій право голосу надавалося б усьому населенню чоловічої статі, незалежно від їх майнового становища. Т. Джефферсон намагався поширити права людини на рабів, але це завдання йому не вдалося виконати.
3.Політико-правові вчення в Німеччині у XVIII - XIX ст. ст. Політико-філософські, правові вчення про державно-владні відносини набули найповнішого виразу у працях /. Канта, Й. Фіхте, Г. Гегеля.
Політичні погляди родоначальника німецької класичної філософії /. Канта викладені у працях "До вічного миру", "Метафізика звичаїв". Він є одним із перших творців концепції правової держави. Держава, за І. Кантом, базувалася на принципі поділу влади на верховну, виконавчу та судову. "Верховною" він називає владу, яка продукує закони і належить "колективній волі народу". Виконавча влада, за І. Кантом, має підпорядковуватися законодавчій. Основними видами політичного устрою, історичних видів влади були: автократія, аристократія та демократія. Кант надавав перевагу першому виду. Його ідеалом є конституційна монархія. На думку І. Канта, благо і призначення держави полягає у досконалому праві, у найбільшій відповідності устрою та режиму влади принципам права. Народ не має нрава на повстання, а лише на пасивний опір.
Німецький філософ і громадський діяч Й. Фіхте підтримував концепцію природного нрава та суспільного договору. Він виступав проти деспотизму монархів, і вважав, що лише загальна воля народу є ядром законодавства і визначає межі впливу держави. Його політичні погляди викладені у працях "Промови до німецької нації", "Основи природного права відповідно до принципів науковчення", "Вимоги до правителів Європи повернути назад свободу думки, яку вони досі пригноблювали" та ін. Державу Й. Фіхте розглядає як тимчасовий інститут, який є умовою та засобом забезпечення безпеки, організації виробництва, науки, освіти та виховання людей. Держава є злом і її має замінити моральність. Після зникнення держави, на думку Й. Фіхте, встановлюється природний стан людини, який відповідатиме її справжній природі та призначенню.
Політичні погляди німецького філософа Г. Гегеля викладені у працях "Енциклопедія філософських наук", "Історія філософії", "Філософія права", "Філософія історії". У молоді роки Г. Гегель вважав, що "не існує ідеї держави, бо держава с щось механічне...", виступав за необхідність подолання засилля держави, а у зрілому віці мислитель вже схвалював ідею держави. В основі права, на його думку, лежить свобода окремої людини.
Г. Гегель був прибічником спадкової монархи, яка обмежена законами, що дозволяє запобігти деспотизмові. Він с одним із родоначальників ідеї громадянського суспільства, яке характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією, корпораціями, а також опирається на приватну власність І загальну рівність людей. Головна функція громадянського суспільства - захист свободи та приватних інтересів громадян. Тобто, у розумінні Г. Гегеля, громадянське суспільство - це система суспільних інститутів, які виступають посередниками між державою та індивідом, захищають інтереси громадян та їх груп на державному рівні.
Противагою до політичних концепцій класичного лібералізму був марксизм. Марксисти (К. Маркс, Ф. Енгельс) виникнення держави пояснювали розподілом праці та привласненням засобів виробництва. Держава розглядалася ними як знаряддя панівного класу, що використовується для підкорення пригноблених класів. Непримиренність антагоністичних класів призводить, на їх думку, до класової боротьби, а основною силою революційного процесу є пролетаріат. Марксисти вважали, що революційне насильство є необхідною умовою переходу до нового суспільного ладу. Вони заперечували парламентаризм та доцільність поділу влади.