ПРИРОДА ПОЛІТИКИ,
ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ СФЕРАМИ ЖИТТЯ
ТА ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА





Походження і природа політики.
Сучасна людина постійно відчуває на собі вплив політики. Вона наповнює усе наше життя. Іноді навіть виникає відчуття, що політика існувала завжди, але це не так.
На ранніх стадіях розвитку людського суспільства, коли люди були з’єднані кровно-родинними зв’язками, необхідності у політиці не було. Це не означає, що усередині родів та племен не існувало владних відносин: вибиралися старійшини, мались ради старійшин, але їх діяльність не можна відносити до політичної практики. Політика з’явилась тоді, коли племена об’єдналися у більш великі спільності - народності.
Усередині них виділялися групи людей за майновими ознаками та виникала необхідність улаштовувати конфлікти із-за матеріальних ресурсів.
Спочатку політичні функції були з’єднані з військовими, і люди, що займалися тільки військовими справами. Здійснювали і владу у суспільстві.
Згодом сформувався особливий шар людей, що здійснювали владу та управління - чиновництво, або бюрократія.
Політика виникає тоді, коли з’являється специфічний вид, заснований на праві застосовувати насильство однієї групи людей відносно іншої групи за допомогою держави.
Така влада одержала назву державної.
Державна влада давала певні переваги тим, хто її мав. Люди стали боротися за неї і виникла система політичних відносин та політики.
Що ж таке політика?
Існує багато визначень політики та багато підходів до її вивчення.
Сам термін «політика» виник ще у Давній Греції та спочатку означав різні форми державного правління. Одним з перших творів Аристотеля «La Politika» так і перекладався як «те, що має відношення до держави».
За визначенням М.Вебера, політика - це сфера діяльності, яка «має дуже широкий зміст та охоплює усі види діяльності з самодіяльного керування».
Визначаючи специфіку політики, вчені виділяють три основні домінанти:
1. Влада. Під політикою розуміється діяльність та відносини по здійсненню влади у суспільстві.
2. Визначення соціального змісту, виправданості існування політики має два напрямки :
об’єднання людей для досягнення загального блага;
забезпечення панування одних над іншими, що висловлюється у боротьбі.
3. Висловлення політики у нормотворчості, у діяльності по укріпленню або зміні відносин, досягненні домовленості.
Отже, політична сфера життя суспільства виникає у зв’язку з реалізацією таких інтересів груп, що торкаються суспільного положення інших соціальних та національних спільностей і тому потребують втручання державних або інших інститутів привселюдної влади.
Отже, політику можна визначити як область цілеспрямованих відносин між групами з приводу використання інститутів привселюдної влади та реалізації їх потреб та запитів.
Політика має визначену структуру:
1. Політичні відносини.
Це різноманітні взаємодії еліти та електорату, лідерів та груп підтримки, соціальних та національних спільностей, груп інтересів та політичних інститутів.
Політична свідомість.
З точки зору політичної свідомості політика - це безперервне втілення політичних поглядів та ідеалів, цілей та програм, норм та установок у поведінці людей.
3. Сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, партійні та суспільно-політичні інститути, групи тиску та ін.
Наявність та взаємодія цих елементів надають політиці цілісності та дозволяють їй виконувати певні функції. Функції політики схематично зображені на рис. 1.

Функції політики
Рис. 1. Функції політики
Під функціонуванням політики розуміють сукупність процесів, що висловлюють призначення політики у суспільстві.
Тепер розглянемо головну домінанту політики - владу.
Більшість політологічних шкіл розуміє під владою здібність окремої людини або групи людей стверджувати у сфері соціальних відносин, не дивлячись на опір, власну волю.
У цьому загальному змісті носіями влади є батьки у родині, директори на підприємствах, офіцери в армії, партійні лідери у партії, голови урядів та таке інше.
Це загальносоціологічне визначення влади, у якому влада розуміється як уміння, здібність реалізувати функцію управління.
На відміну від соціологічної теорії політологія виділяє з влади саме політичну владу.
А для політичної влади мають значення не стільки інтереси приватних осіб або груп, скільки загальні інтереси усіх громадян суспільства.
Політичність влади означає, що панування, насильство як специфічні засоби влади монополізовані та зосереджені у спеціально створених суспільством інститутах, органах та установах, які у сукупності складають державу.
Основні ознаки політичної влади:
суверенність;
відображення загальних інтересів;
застосування примушення та насильства;
легітимність;
привселюдність;
джерело (у давній - род, у марксистів - клас, у демократії - народ).
Види влади.
Економічна влада - це контроль над економічними ресурсами, власність на різного роду матеріальні цінності.
Соціальна влада - передбачає розподіл положення у соціальній структурі.
Духовно-інформаційна влада - це влада над людьми, що здійснюється за допомогою наукових знань та інформації.
Примусова влада - спирається на силові ресурси та означає контроль за людьми за допомогою застосування фізичної сили.
В залежності від суб’єктів влади вона може розподіляться на державну, партійну, профспілкову, армійську, сімейну.
Влада складається з кількох компонентів:
суб’єкт;
об’єкт;
ресурси;
процес.
Влада ніколи не є властивістю або відносиною лише однієї дійової особи. Влада - завжди двостороннє, асиметричне, з перевагою волі властителя взаємодія її суб’єкта та об’єкта. Найважливішою соціальною причиною підлеглості одних людей іншим є нерівний розподіл ресурсів влади.
Ресурси влади поряд із суб’єктом та об’єктом виступають однією із засад влади. Вони можуть бути різноманітними та поділяються на:
утилітарні (матеріальні та соціальні блага, за допомогою яких влада «купує» не тільки окремих політиків, а й цілі шари населення);
примусові (заходи адміністративного покарання);
нормативні (засоби впливу на внутрішній світ, ціннісні орієнтації та норми поведінки людини);
Крім того, за сферами життєдіяльності ресурси влади розподіляються на:
економічні (матеріальні цінності. Необхідні для суспільного виробництва та споживання);
соціальні (здатність підвищення соціального статусу або рангу, місця у соціальній стратифікації);
культурно-інформаційні (знання та інформація);
силові (зброя та апарат фізичного примушення);
Політичне панування та політична легітимність
Панування - це форма суспільної організації влади.
Панування політичне означає організаційне оформлення та закріплення розподілу управлінської праці та пов’язаних з нею соціальних привілей - з одного боку, та виконавчої діяльності - з іншого.
Панування може по різному оцінюватися громадянами.
Позитивна оцінка, прийняття населенням влади, означає її легітимність.
М.Вебер виділяв три типи легітимності влади:
1. Традиційна легітимність.
Знаходиться завдяки звичаям, звичці скорятися владі, вірі у нерухомість та святість традиційних порядків. Традиційна легітимність відрізняється міцністю. М.Вебер вважав, що для стабільної демократії корисно зберігати монархію.
2. Харизматична легітимність.
Заснована на вірі у виключні якості (божий дар) керівника.
3. Легальна легітимність (раціонально-правова).
Джерело - раціонально зрозумілий інтерес, який спонукає людей підкорятися рішенням уряду, зформованого на засаді демократичних процедур.
2. Взаємодія політики з іншими сферами суспільного життя.
Політика та економіка.
Взаємодія та взаємовплив економіки та політики мають двосторонній характер
З однієї сторони, вважається, що слаборозвинута економіка передбачає централізацію влади, посилює авторитарні тенденції. У той же час підвищення добробуту населення сприяє плюралістичній демократії.
У політики, в свою чергу, є регулюючі здібності у відношенні до економіки, але тільки тоді, коли яка-небудь господарча проблема набуває значного соціального характеру та починає зачіпати інтереси усього суспільства. Характер такого впливу може бути позитивним, негативним та нейтральним.
Але треба пам’ятати, що політика та економіка зв’язані не безпосередньо, а через суспільні відносини.
Політика та право.
Правова сфера закріплює у діючому законодавстві основні принципи політичного панування тих або інших сил.
Право є тією системою вимог до спільного існування людей, яка визначена самою природою суспільства і без якої неможливе її існування.
Право визначає межі та можливості як опозиції, так і правлячих структур.
У конкретних політичних системах відносини між політикою та правом достатньо протилежні та неоднозначні.
В усіх суспільствах (тоталітарних, авторитарних, демократичних) політична діяльність ставиться вище закону, а закон завжди відповідає праву.
Політика та мораль.
Проблема співвідношення політики та моралі займає розум мислителів на протязі багатьох сторіч. В цілому в історії політичної думки склалося три основні підходи до вирішення цієї проблеми.
Деякі теоретики (Макіавеллі, Моска, Міхельс, Бентлі) заперечують яку-небудь серйозну роль моралі у політиці.
Інші (Платон, Аристотель, Фромм, Хаксли), навпаки, практично розцінюють політичні підходи у морально-етичних оцінках.
Треті (Ганді, Швейцер, Епштейн) наполягають на ушляхетнюванні політики мораллю.
Однак, практичний досвід показує. Що у політиці, як і у інших сферах суспільного життя, процес формування та реалізації інтересів зв’язаний з моральним вибором людини, її уявленнями про справедливість своїх домагань влади, межах свободи та рівності.
Політика поєднує у собі дві системи координат: користі та моральності. І якщо політична свідомість примушує людину оцінювати події та вчинки з точки зору користі або шкоди, то мораль переміщує ці ж питання у плоскість взаємовідносин добра та зла.
3. Політичне життя суспільства та його особливості в Україні.
Політичне життя - це сукупність усіх політичних явищ, що функціонують у суспільстві.
Вона включає:
соціальні суб’єкти, їх відносини та діяльність
політичні інститути;
політичні норми та принципи;
політичну свідомість та культуру;
політичну владу.
Політичне життя суспільства характеризується суперечливою єдністю стабільності та динамізму.
Стабілізуючим фактором тут є політичні відносини, а політична діяльність спрямована на їх перетворення.
Розглядаючи особливості політичного життя у сучасній Україні можна виділити декілька її особливостей:
 Україна знаходиться у перехідному стані від тоталітарної до демократичної системи. Вона - посттоталітарне суспільство.
 В Україні немає єдності нації. Суспільство розколоте з таких питань як незалежність, демократія, ринок, приватна власність, форми державного управління, мова та інше.
 Переважна більшість українських політиків. Які представляють більше 30 партій, формально проголошують свою належність до демократії. Але, нажаль, вони не володіють відповідними засадами культури компромісів, умінням зв’язувати інтереси усіх політичних сил та соціальних груп, що стоять за ними.
 Немає єдиної стратегії оновлення суспільства. Недостатній рівень політичних знань.
 Є спроби штучного прискорення прогресу українського суспільства.
 Важка соціально-економічна ситуація відбивається у світогляді людей. Але, у свою чергу, призводить до краху ідеалів, цілей, віри тощо.