Cуспільство у взаємодії з державою і правом
Суспільство має давнішню історію. З позиції теорії держави і права, а не філософії, нас цікавить суспільство у його взаємодії з державою і правом. Нам належить зрозуміти суспільство як систему, його структуру.
У цьому аспекті і треба досліджувати поняття "суспільство", місце та роль у ньому держави і права.
Суспільство — соціальний організм, частина при-г роди, що складається з людей, які постійно, працюють над удосконаленням знарядь і засобів виробництва.
Природа — це те, що оточує людське суспільство, географічне середовище.
Вплив географічного середовища завжди опосередковується суспільними умовами і насамперед — рівнем розвитку виробництва.
Вплив людини на природу залежить від рівня розвитку виробничих сил, від характеру суспільного ладу, від рівня розвитку суспільства і самої людини.
Організація суспільства і здійснення політичної влади державою залежить і від того, який зміст вкладається у визначення суспільства. Тут є дві позиції: широка і вузька.
У широкому розумінні суспільство — частина матеріального світу, що відокремилася від природи і є формою життєдіяльності людей, що історично розвивається.
У вузькому розумінні суспільство — певний етап історії людства, внутріформаційні чи міжформаційні ступені історичного розвитку чи індивідуальне, окреме суспільство.
Прикладами такого розуміння суспільства можуть бути:
• суспільно-економічна формація;
• ранньофеодальне суспільство, докапіталистичне суспільство і т. ін.;
• французьке, радянське, американське суспільство і т. д.
Існують різні думки щодо розвитку суспільства. Одна з них — та, що суспільство розвивається в межах конкретної суспільно-економічної формації.
Суспільно-економічна формація — певний тип суспільства, цілісна соціальна система, що функціонує та розвивається за своїми специфічними Законами на основі конкретного способу виробництва.
У філософи XVII-XIX ст. розглядалось і договірне суспільство. Критикуючи його, Гегель висунув концепцію громадянського суспільства.
Отже, держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві:
• підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству;
• забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості й милосердя;
• не втручається в особисте життя людини;
• регулює суспільні відносини в межах чинної конституції, законів та інших нормативно-правових актів (чи інших джерел права).
З появою держави і права в суспільстві виникають нові види суспільних відносин: політичні та правові. Це спонукало до виникнення політичної та правової систем.
Політична система в теорії держави і права визначається по-різному. Різні позиції з цього питання можна звести до двох: широкого і вузького розуміння цього суспільного явища.
Вузьке розуміння політичної системи зводиться до сукупності державних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів, що здійснюють функції з реалізації політичної влади.
Політична система в широкому розумінні — це найбільша сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, зв'язаних політичними відношеннями під час здійснення політичної влади.
Політика — це частина життєдіяльності людей, пов'язана з головними для життя й діяльності особи, держави і суспільства інтересами, в основі яких лежать потреби народів, націй, соціальних груп, держави та інших соціальних суб'єктів. Відомо, що чистої політики, не зв'язаної з іншими сферами життєдіяльності людей, не буває. У широкому розумінні політика охоплює економіку, власне політику, соціальну сферу, духовну та інші сфери життєдіяльності особи. З розвитком суспільства в межах суспільно-економічної формації відбувається і розвиток політики, оформлення її в цілісну політичну систему. В теорії права політика, як багатогранне явище, визначається по різному: як спосіб практичної діяльності партій, класів, держав та засоби, з допомогою яких захищаються інтереси цих суб'єктів; як особливий вид діяльності людей, пов'язаний з організацією всього процесу соціального життя; як платформа вибору цілей, стратегії й тактики, що ведуть до здійснення цих цілей; як сфера взаємовідносин народів, національностей, партій, інших об'єднань громадян, держав та інших суспільностей; як свідома й цілеспрямована діяльність політичних суб'єктів, що зачіпають відносини між державами і народами.
Роль держави в організації суспільства і здійсненні політичної влади зумовлена тим, що вона є центром, ядром політичної системи.
Тому тільки держава: володіє суверенною владою, що є верховною, самостійною, повною, єдиною і неподільною в межах її території, а також незалежною і рівноправною у зовнішніх відносинах; виступає офіційним представником усього чи більшої частини населення країни; уособлює суверенітет народу і нації, а також здатна реалізувати права народу на самовизначення; має спеціальний апарат управління і примусу, з допомогою якого здатна забезпечити реалізацію своїх функцій, охорону прав людини і громадянина, задовольнити загальносоціальні й загальнолюдські потреби; з метою реалізації управління суспільством видає загальнообов'язкові для всіх правила поведінки у вигляді юридичних норм, а також індивідуально-правові приписи, необхідні для регулювання прав та обов'язків конкретних осіб стосовно конкретних життєвих ситуацій.
Отже, політика держави охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. В її основі лежать потреби народу, нації, соціальних верств і груп, особи й держави, інших соціальних суб’єктів.
Важлива роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади належить і праву.
Право, як і держава, — це надбудова над економічним базисом суспільства, що є складником правової системи суспільства.
Правова система — сукупність внутрішньо узгоджених, взаємозв'язаних, соціальне однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативний вплив на суспільні відносини, закріплюючи, регулюючи, охороняючи й захищаючи їх.
Отже, можна розглядати співвідношення економіки, політики і права в суспільстві.
Роль права в суспільстві передусім виявляється у співвідношенні його з економікою.
По-перше, виробничі відносини в економіці об'єктивно визначають, яким повинно бути право.
По-друге, економіка визначає право не безпосередньо, а через інші соціальні явища: соціальну структуру суспільства (класи, прошарки, групи), політику, правосвідомість, ідеологію, спосіб виробництва, що відображаються у праві.
По-третє, право, своєю чергою, також впливає на економіку. Такий вплив здійснюється як безпосередньо, так і через різні економічні важелі. Держава, як власник засобів виробництва та іншого майна, володіє, користується і розпоряджається своїм майном. Держава також визначає суб'єктів і розміри податків, мінімальної заробітної плати і пенсії, тривалість робочого часу і часу відпочинку, нормування праці, правила технічної, екологічної безпеки праці й виробництва, санітарії тощо. Усі ці відносини держава регулює з допомогою права.
Право співвідноситься і з політикою, а саме:
право залежить від політики і насамперед від керівної частини суспільства, що має державну владу;
право є формою вияву політики вказаної частини суспільства;
у праві відображається тільки та політика керівної частини суспільства, до якої вона прагне, якій може надати загальнообов'язковості з допомогою держави та інших суб'єктів політичної системи суспільства;
право є концентрованим виразом політики тієї частини суспільства, що здійснює керівництво;
політика у праві формується у вигляді конкретних прав та обов'язків людини і громадянина;
політика, зі свого боку, залежить від права, оскільки право є засобом декларування, здійснення й гарантування політики, а також пропаганди окремих політичних програм чи їхніх положень.
Роль права у громадянському суспільстві та здійсненні політичної влади залежить від взаємозв'язку держави і права. Як уже зазначалося, право (як юридичне явище) і держава (як політична організація влади) виникають водночас і тісно взаємозв'язані.
Право залежить від держави, оскільки:
виникає як інституйована система джерел, і що встановлюються чи санкціонуються державними органами і службовими особами, а це означає, що юридичне право походить від держави;
є більш-менш сталим і недоторканним завдяки державі;
завдяки державі та її органам впроваджується в життя;
його авторитетність і престиж залежать від держави;
сутність права відображає соціальну сутність і призначення державної організації.
Але слід мати на увазі, що право має відносну самостійність і впливає на державу (її органи), а отже, і держава залежить від права.
Право, як явище цивілізації та культури:
• обмежує в демократичному суспільстві державну владу;
• упорядковує державну владу через процесуальну і процедурну форму;
• дозволяє державним органам відповідні дії;
• організовує побудову, структуру, вдосконалення й розвиток державних органів, визначає їхнє функціонування;
• надає державним органам престижу й авторитету.
У реалізації своїх функцій держава використовує правові та неправові форми і методи.
Отже, як держава, так і право відіграють певну роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади.