РЕФЕРАТ
З ОСНОВ ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
НА ТЕМУ:
“ДЕЯКІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ
МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ”
СТУДЕНТКИ ФПН-2



ЗМІСТ
Вступ
Політика України стосовно окремих міжнародних організацій
— НАТО
ЄС
ЗЄС
— СНД
Можливі моделі зовнішньополітичної орієнтації України
— ‘Білоруський варіант’
‘Стратегічний партнер НАТО’
— Стратегія ‘стрижневої держави’
Висновки
Викокистана література

ВСТУП
‘Світ навчився тиснути, але не навчився цінувати’. Л.Д.Кучма
В українській зовнішній політиці й політиці безпеки намітилася зміна етапів.Якщо раніше головною зовнішньополітичною задачею був вихід на світову арену і утвердження на ній України як суверенної держави, то нині все гострішою стає потреба становлення держави як впливого суб’єкта міжнародних відносин. Наша країна за масштабами, положенням, впливом цілком заслуговує на те, щоб додати до статуса об’єкта статус суб’єкта.
Зовнішня політика Л.Кучми має на меті збалансування поступової, але неухильної інтеграції у політичні і економічні структури Європи і конструктивні і дружні взаємовідносини з Росією.
Зовнішня політика України відносно Заходу має декілька напрямків: Центральноєвропейський, Західноєвропейський і трансатлантичний Центральноєвропейські країни важливі дляУкраїни в умовах розвитку двосторонніх зв’язків, регіональної стабільності і загальноєвропейської архітектури безпеки.
Економічні зв’язки України з Західною Європою і країнами Атлантики знаходяться на низькому рівні, маючи на увазі справді значні досягнення у розвитку політичних зв’язків з цими країнами.
ПОЛІТИКА УКРАЇНИ СТОСОВНО ОКРЕМИХ
МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Перспективи кооперації України з пан-Європейськими організаціями і з окремими країнами прямо залежать від успіху економічних реформ України і політичної стабільності країни. Важливим кроком до інтеграції України у Європейські структури було її прийняття до Ради Європи восени 1995 року.
Найближчими кроками на шляху інтеграції України в Європу мають бути: розвиток торговельно-економічного співробітництва із західноєвропейськими країнами, більш тісне співробітництво з Євросоюзом, створення зон вільної торгівлі, а також співробітництво з НАТО. Розширення НАТО дає можливість будувати нові мости для зближення, а не створювати нові кордони. Це означає менше озброєння і більше співробітництва.
НАТО
Україна розглядає НАТО як один з найважливіших елементів нової архітектури європейської системи безпеки. Виходячи з цього, Україна проводить послідовну виважену політику, спрямовану на поглиблення співробітництва з Північноатлантичним союзом через практичну реалізацію програми ‘Партнерство заради миру’ та встановлення реальних відносин ‘спеціального (асоційованого) партнерства’ між НАТО та Україною за формулою ‘16+1’, що передбачає значне поглиблення співпраці у військовому, військово-політичному, економічному, науково-технічному, інформаційному та інших вимірах. Досягнення статусу ‘особливого партнерства’ з НАТО - одне з найактуальніших завдань..Україна погоджуєтьсямайбутнім поширенням НАТО на Схід, але виступає за еволюційний шлях поширення альянсу, який не повинен призвести до нового розподілу Європи на два табори. Однією з умов, яку висуває Україна в зв’язку з розширенням НАТО, є подальший розвиток відносин та створення зон вільної торгівлі, а згодом - підписання Європейської угоди з Євросоюзом, отримання статусу асоційованого партнера України в Західноєвропейському Союзу
В той час як багато інших центральноєвропейських держав заявили про бажання приєднатися до НАТО, Україна твердо притримується позаблоковості. Крім того для України є принциповим нерозміщення ядерної зброї на території нових членів НАТО. Саме тому Україна виступає з ініціативою створення у Центрально-Східній Європі зони, вільної від ядерної зброї. Адже Україна п’яту річницю незалежності зустріла без смертоносної ядерної зброї на своїй території. А розміщення ядерних засобів авіаційного базування НАТО у країнах Східної Європи суттєво підвищує досяжність ними території України і Росії. Ця обставина викликає цілком зрозумілу занепокоєність і в Україні, і в Росії, які ризикують одержати ядерну зброю безпосередньо біля своїх кордонів. Але мені здається , що НАТО і саме не дуже хоче розташовувати ядерну зброю на території нових членів, адже утворення нових ракетних баз - мільярдні збитки ні на що, оскільки для сучасних ракет з їх радіусом дії місце базування не на стільки вже й принципово, крім того блок вступає в нову еру свого існування - добу конкретного стратегічного противника. А якщо так, то стратегічна зброя не буде до потреби, альянсу потрібно буде вдосконалити види озброєнь для допомоги у ліквідації локальних конфліктів.
Політика України відносно НАТО має недоліки і проблеми:
1. Часто діалог між Києвом, Брюсселем й іншими столицями щодо реформування і розширення Альянсу не виходить за рамки риторики з питань майбутньої участі / неучасті в організаційній структурі НАТО. Проте основоною метою реформування Альянсу є не стільки прийом нових членів, скільки сприяння зміцненню безпеки на континенті.
2. Дискусії щодо проблем членства у НАТО тягнуть за собою наступний аспект, а саме - негативне ставлення до розширення НАТО з боку Росії. Багато офіційних діячів цієї країни схильні вважати, що Україна опинилася наче в епіцентрі зіткнення інтересів Альянсу і Російської Федерації, а тому змушена проводити тонку політику балансування між двома крайнощами - вступом до НАТО і вступом у військовий союз під егідою Росії. Тому у ‘натівській’ політиці України завжди присутній ‘російський фактор’. Офіційний Київ змушений проводити політику балансування між двома полюсами, усвідомлюючи ризик будь-якою необережною дією викликати негативну реакцію тієї або іншої сторони.
Найчастіше до уваги доводиться брати позицію Російської Федерації, оскільки будь-яке відхилення України від моделі поведінки, яку вважає прийнятною Москва, викликає не тільки політичне роздратування, але й загрожує застосуванням економічних санкцій.
3. Найбільша розбіжність (яка, до речі, не вилилася у гостру дискусію і яку НАТО намагається поки що ‘не помічати’) між підходами НАТО й України відзначена у питанні щодо ядерної зброї ( розміщення ядерної зброї на території потенційних членів Північноатлантичного Союзу, про що згадувалось вище).
Дехто за недолік вважає те, що майбутнє НАТО Україна бачить у поступовій трансформації суто оборонного союзу в євроатлантичну структуру безпеки для усіх європейських країн. І структура ця буде заснована насамперед на політичних засадах, стосовно яких військові засоби будуть вторинними, допоміжними. Та на мою думку, таке ставлення цілком справедливе, адже людство прагне мирного майбутнього і намагається залишити позаду етап, коли непорозуміння вирішуються кровопролиттям і вбивством.
ЄС
Пріорітетом для України є набуття повноправного членства в Європейському союзі, адже ЄС визначатиме обличчя Європи 21 століття. Щоб досягти цієї мети, треба, насамперед,привести існуюче Українське законодавство у відповідність з вимогами і стандартами Європейського союзу і перебудувати національну економіку, яка у наступному столітті стане визначальним фактором розвитку країн.
Важливим етапом є 1998 рік, коли розпочалися переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. У разі їх успіху відкривається перспектива для вирішення питання про асоційоване, а згодом і повне членство України в ЄС.
Україна зацікавлена в реалізації ідеї часткового членства в ЄС держав Центральної та Східної Європи, яке охоплювало б насамперед сферу зовнішньої політики та безпеки. Для України на даному етапі таке членство було б оптимальним варіантом.
Україна вже досягла деяких результатів у стосунках з ЄС:
- 14 червня 1994 року підписано Угоду про партнерство і співробітництво України з ЄС;
- cтворений і активно діє Спільний комітет Україна - ЄС;
- проводиться регулярний діалог ‘трійки Євросоюзу’(у першому півріччі 1996 р. - Іспанія, Італія, Ір