ЗМІСТ
Характерні риси малого підприємництва
Організація спрощеної системи обліку і звітності малого підприємництва.
1. Характерні риси малого підприємництва
Малий бізнес - найпотужніший виробничий сектор більшості сучасних ринкових економік. Світ давно гідно оцінив позитивні риси малого та середнього приватного підприємництва. Адже цей вид суспільної активності найкраще розкриває творчий потенціал особистості, оптимально поєднуючи довгострокові інтереси розвитку держави з прагненнями пересічних громадян. Приватний бізнес — фундаментальна опора відкритого демократичного суспільства, одна з найефективніших форм соціального захисту людей, оскільки він вчить пристосовуватись до обставин, не опускати рук і знаходити вихід із будь-якої скрути (в тому числі й фінансової).
Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що існування і взаємодія багатьох різноманітних підприємств, як великих і середніх, так і малих, їх оптимальне співвідношення є найважливішою характеристикою ринкової економіки. Малі підприємства сприяють пропорційному розвитку народного господарства шляхом розвитку конкуренції, створення додаткових робочих місць, швидкого насичення ринку товарами і послугами.
З теоретичних позицій мале підприємництво розглядається як особлива форма економічної активності, що передбачає:
• орієнтацію на досягнення комерційного успіху;
• інноваційний та ризиковий характер діяльності;
• перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери діяльності;
• несення майнової відповідальності підприємцем за результати господарювання;
• свободу та самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу;
• постійний характер господарської діяльності, укладання регулярних, а не одноразових угод (бізнес-операцій).
Як певний стиль (тип) господарської поведінки мале підприємництво має такі характерні риси: динамічність; цілеспрямованість; наполегливість у здійсненні бізнесу; ініціативність; підприємливість; творче ставлення до справи; пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій; готовність до ризику та вміння ним управляти; комунікативність; а оперативність; орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку. [30, с. 37] Фактично малий бізнес є специфічним сектором економіки і має численні істотні відмінності від інших суб'єктів підприємницької діяльності.
По-перше, метою створення малого підприємства є — забезпечення засновників підприємства і найманих робітників достатніми грошовими коштами, а не довгочасна експансія на ринок чи отримання зверхприбутку.
По-друге, це динаміка розвитку підприємства, яке, починаючи свою діяльність з розрахунку лише на свої сили і використовуючи всі доступні ресурси, може досить швидко збільшитись і перейти в іншу категорію суб'єктів господарської діяльності.
По-третє, це високий ризик ведення власної справи малим підприємством, зумовлений невеликими розмірами підприємства і відсутністю необхідних фінансових резервів. Внаслідок дії цього фактору малі підприємства володіють високою мобільністю.
Для того, щоб проаналізувати роль малих підприємств в економіці країни, необхідно з'ясувати, за яким критерієм підприємство відноситься в розряд малих. На сьогодні в світі немає єдиного тлумачення поняття "мале підприємство" кожна країна має власні критерії віднесення підприємств до малого бізнесу. У відповідності з інформацією Міжнародної фінансової корпорації в країнах Західної Європи до малого і середнього бізнесу відносять:
1. У Великобританії з 1981 року малі підприємства визначаються трьома критеріями:
- оборот: максимальний оборот до 2,3 млн. екю за рік;
- активи, показані в балансовому звіті: не більше 1,445 млн. екю;
- середня тижнева кількість працюючих: не більше 50 чол.
2. У Франції офіційного визначення малого бізнесу немає, однак для статистичної звітності часто застосовується визначення малого підприємства за кількістю працюючих (від 10 до 500 чол.).
3. В Німеччині офіційного визначення малого бізнесу теж немає, однак існує неофіційне визначення, критерієм якого є кількість працюючих - від 3 до 49 чол. Цікаво, що в Німеччині існують ще й так звані "дрібні підприємства", штат яких налічує 1-2 чол., а річний оборот не повинен перевищувати 50 тис. Екю.
4. В Італії застосовуються наступні характеристики малого підприємства:
- чисельність працюючих - до 300 чол.;
- чистий інвестований капітал менше 9,5 млн. екю;
- підприємство не є частиною великої групи.
5. В Греції офіційного визначення малого бізнесу не існує, однак Банк Греції відносить до суб'єктів малого бізнесу наступні підприємства:
- середній оборот за останні 3 роки не перевищує 1,34 млн. екю;
- середня чисельність працюючих за останні 3 роки не більше 50 чол.;
- власник компанії бере активну участь у виробництві і управлінському
процесі.
В Україні критерієм визначення малого підприємства є чисельність робітників. Українське законодавство відносить до малих підприємств фірми з кількістю зайнятих від 15 до 200 в залежності від галузі та виду діяльності. Наприклад, в промисловості і будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 чоловік, в решту галузях виробничої сфери - до 50, в науці - до 100, в галузях невиробничої сфери - до 25, а в роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.
Аналіз фактичної середньоспискової чисельності робітників на одному малому підприємстві, проте, дає дещо інші дані. Так, на початок 1996 р. в середньому по Україні на одному малому підприємстві працювало всього 11 чоловік. В промисловості середній показник був 17 чоловік, в будівництві - 20, в науці і побутовому обслуговуванні - біля 10 і в торгівлі - менше 8 чоловік (див. табл.
1) В залежності від розмірів (або масштабів господарської діяльності) серед малих підприємств слід виділяти і мікропідприємства із середньосписковою чисельність зайнятих до 10 чоловік і з річним об'ємом виручки (валового, доходу) до 50 тис. екю. Виділення цієї категорії повинно передбачати порядок спрощеного ведення бухгалтерського обліку, статистичної звітності і застосування спрощеної системи оподаткування, наприклад, шляхом введення єдиного податку на сукупний дохід.
Узагальнюючи вищевикладене, малий бізнес можна визначити як сукупність малих підприємств всіх форм власності (які відносяться до таких у відповідності із законодавством країни, на території якої ці підприємства здійснюють свою господарську діяльність), а також громадян-підприємців, які ведуть самостійну господарську діяльність на власний ризик з метою отримання прибутку.
В ринковій економіці малий бізнес виконує наступні функції:
1. Формування конкурентного середовища. Внаслідок свого високого динамізму малий бізнес найменшою мірою піддається монополістичним тенденціям, і в той же час будучи орієнтованим на конкретний ринок, він складає істотну конкуренцію монопольним утворенням. Крім того, через відносно низькі (в порівнянні з підприємствами більших розмірів) затрати на створення малого підприємства такі підприємства мають можливість швидше розпочати роботу в тій сфері, в розвитку якої ринок тепер відчуває гостру необхідність.
2. Надання гнучкості ринковій економіці. Мале підприємство більшою мірою, ніж інші, має можливість перебудуватись і відреагувати на зміну кон'юнктури ринку, працювати на кінцевого споживача, задовільняючи його потреби в товарах і послугах.
3. Сприяння розвитку науково-технічного прогресу. Мале підприємство має можливість в короткі строки випробувати на власному досвіді нові комерційні ідеї, вдосконалене обладнання і електронно-обчислювальну техніку.
4. Вирішення проблеми зайнятості. Повноцінний розвиток малого бізнесу призводить до створення додаткових робочих місць. Характерно, що в період економічних криз в країнах з розвинутою ринковою економікою скорочувалось число робочих місць на державних підприємствах, а в сфері малого бізнесу могли створюватись нові фірми.
5. Демократизація ринкових відносин. Малий бізнес сприяє появі так званого "середнього класу", зменшує соціальну диференціацію, в тій чи іншій мірі притаманну будь-якій ринковій економіці.
Крім того, малому підприємництву притаманні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить сильна мотивація до праці і створення власної справи.
В невеликих трудових колективах, пов'язаних спільним прагненням до самостійності і розвитку, зароджується почуття господаря і власника, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму, зближаються інтереси керівництва і трудового колективу в цілому. Створюється особлива атмосфера спільної праці, зароджується дух колективізму і творчого співробітництва, з'являється зацікавленість в реалізації привабливих бізнес-ідей, програм, проектів, а також своїх потенційних можливостей.
Малий і середній бізнес — основа системи господарювання. Це підтверджується досвідом функціонування економіки різних країн. Так, в Великобританії частка малих і середніх фірм в загальній кількості підприємств складає 94%, у Франції - 99,9%. Кількість малих і середніх підприємств на 1000 чол. у Франції досягає 35 од., в Німеччині - 37, Великобританії — 46.
В економічно розвинутих країнах малими і середніми підприємствами створюється більше половини внутрішнього валового продукту.
В Німеччині на малих і середніх підприємствах працює 46% загальної кількості зайнятих, в Великобританії - 49, в США і Франції — по 54, в Італії -73, в Японії-78%.
Розглянемо тенденції розвитку малого підприємництва в Україні. З перших років здійснення економічної реформи, незважаючи на об'єктивні труднощі перехідного періоду, відбувалось швидке зростання недержавного сектора економіки, яке супроводжувалось збільшенням кількості суб'єктів малого бізнесу.
Аналіз даних статистичної звітності показує, що в 1991 р. кількість діючих малих підприємств в Україні складала 19,6 тис. од.; в 1992 р. - 50,5; в 1993 р. -75,0; в 1994 р. - 79,8; в 1995 р. - 91,6; в 1996 р. - 93,09 тис. од. ланцюгові річні темпи росту дорівнювали відповідно 257,7; 148,5; 106,4; 114,7 і 101,6%.
Таким чином, найінтенсивніше малий бізнес розвивався в 1992 р. після прийняття законів "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", які спонукали підприємливих громадян на законних основах організовувати власну справу.
Сприяли цьому і пільги в оподаткуванні для новостворених підприємств, через що в малі підприємства були перетворені багато кооперативів, які з'явились в кінці 80-х років. Закон не дозволяв податковим органам встановлювати джерела формування майна підприємницьких структур, так що податкові пільги надавались як для новостворених малих фірм, так і для підприємств, створених на основі майна, отриманого після ліквідації кооперативів. Однак, якщо мала місце перереєстрація кооперативу в мале підприємство, то така пільга не надавалась. Характерно, що кількість діючих малих підприємств в Україні збільшилася з 19,6 тис. у 1991 р. до 101 тис. у 1997 р., або в 5 разів. Кількість фермерських господарств за ці роки теж зросла в 17 разів, а діючих кооперативів скоротилась майже в 9 разів. Див. табл. 3.
Починаючи з 1993 - 1994 рр., спостерігався істотний спад темпів росту кількості діючих малих фірм.
Інтереси підприємців в більшій мірі зосередились не на розвитку виробництва, а на здійсненні торгово-посередницької діяльності, наданні послуг, де швидше, легше і з меншим об'ємом залучених ресурсів можна отримати більше прибутку. Це підтверджується аналізом структурних змін діючих малих підприємств по галузях економіки.
Посилення податкового режиму, державного регулювання і контролю, погіршення економічної ситуації в країні, а також відсутність реальної державної підтримки малого підприємництва призвели до зниження активності в розвитку виробничих галузей економіки, що, в свою чергу, відбилося на скороченні кількості працюючих в сфері малого бізнесу. Так, кількість зайнятих на малих підприємствах знизилась з 1038,2 тис. чол. в 1993 р. до 986,4 тис. чол. в 1994 р., або на 5%.
Аналогічна ситуація виникла і в 1996 - 1997 рр. Якщо в 1996 р. кількість зайнятих на малих підприємствах складала 1159,7 тис. чол., то в 1997 р. - 1063,9 тис. чол., тобто зменшилась на 8,3%. Див. табл. 4.
Одночасно спостерігається тенденція зниження кількості зайнятих в розрахунку на одне мале підприємство.
Результати проведеного дослідження показали, що в 1991 р. на малому підприємстві в середньому працювало 32,5 чол.; в 1992 р. - 18; в 1993 р. - 13,8;
в 1994 р. - 12,4; в 1995 р. - 11,4; в 1996 р. - 11; в 1997 р. - 10 чол. Із загальної кількості працівників діючих малих підприємств питома вага штатних дорівнює 88,0%, сумісників - 8,1%, працюючих за договорами цивільно-правового характеру-3,9%.
В Україні в січні-червні 1998 р. (за даними Міністерства економіки України) функціонувало біля 130 тис. малих підприємств, на яких працювало 1,4 млн. чол., або майже 6% загальної кількості робітників, зайнятих у всіх галузях економіки країни. Крім того, діяло 3 тис. кооперативів, 3,7 тис. спільних підприємств з прямими іноземними інвестиціями. В агропромисловому комплексі створено 35,9 тис. фермерських господарств, які володіють 932,2 тис. га угідь. Слід відмітити, що в здійсненні малого бізнесу зацікавлені і фізичні особи - індивідуальні підприємці.
В 1992 р. в країні налічувалось 200,29 тис. громадян-підприємців, зареєстрованих в місцевих органах влади, в 1993 р. — 426,59 тис., в 1994 р. — 672,26 тис., в 1995 р. - 859,58 тис. чол.
На сьогодні малим бізнесом займається біля 900 тис. фізичних осіб.[2, с. 87] Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. Проведені дослідження показали, що найбільша питома вага діючих малих підприємств у торгівлі та громадському харчуванні (51,4% усіх підприємств малого бізнесу), промисловості (14,0%), будівництві (9,9%), побутовому обслуговуванні (5,2%). У невеликій кількості малі підприємства функціонують у сфері науки (3,3%), транспорту та зв'язку (2,0%), охорони здоров'я (1,7%), у матеріально-технічному постачанні і збуті (1,6%), фінансово-кредитній діяльності, культурі і мистецтві, сільському господарстві (по 0,7%), освіті (0,6%), заготівлях (0,2%) та в ряді інших галузей економіки. [3, с. 38]
Таким чином, нагромаджений приватний або пайовий капітал направляється переважно не у виробничу сферу, а на ринок торговельно-посередницьких послуг, де швидше і без значних витрат можна отримати великі прибутки.
Результати проведеного аналізу структури малого підприємництва за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств - з колективною формою власності (64,1%). Питома вага підприємств з приватною формою власності — 34,5%, з державною — лише 1,3%.
Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22% усієї виручки (валового доходу) від реалізації продукції підприємства малого бізнесу та 24% - балансового їх прибутку, а з колективною формою власності -77 та 75% відповідно. В сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатнішими за рахунок об'єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.
Дослідження структурного співвідношення малих підприємств за формами власності в територіальному аспекті показало, що підприємства з колективною формою власності переважають у м. Києві (78,6% загальної кількості діючих малих підприємств), Житомирській (71,0%), Харківській (69,4%), Дніпропетровській (67,8%), Київській (66,4%) та Львівській (65,5%) областях. Найвища концентрація приватних малих підприємств у Івано-Франківській (50,6%), Черкаській (48,4%), Сумській (44,4%) та Херсонській (43,7%) областях. [3, с. 39]
Розглянемо детальніше особливості розвитку підприємницьких структур на регіональному рівні. Цей рівень являється тим більше важливим, що малі підприємства в основному працюють на місцевий ринок, до того ж по мірі розвитку підприємництва в регіоні можна частково судити якщо не про його реформаторське "просування", то про рівень сприяння приватній ініціативі.
Офіційні статистичні дані, незважаючи на їх неповноту і недосконалість, все ж дозволяють прослідкувати деякі тенденції регіональної структури малого підприємництва. За станом на 1.01. 97 р. в Україні діяло більше 93 тис. малих підприємств. Більше 50% при цьому припадало на Київ, три густо населені промислові і урбанізовані області: Донецьку, Дніпропетровську і Харківську, а також, курортний Крим. Ті самі регіони виявляються лідерами, якщо рахувати не абсолютні, а відносні показники - кількість малих підприємств на 1000 жителів.
Перший висновок просто лежить на поверхні — мале підприємництво тяжіє до міст, причому до міст великих. Однак слід відмітити, що в п'ятірці "аутсайдерів" поряд із аграрними Тернополем і Волинню присутні і набагато урбанізованіші Кіровоградська, Житомирська і Чернігівська області (частка міського населення — від 56 до 61%).
Хоча кількість малих підприємств в Україні в цілому зростає (Держкомстат оцінив її на 1 січня 1998 р. в 132 тис., проте це число треба сприймати з осторогою), в ряді регіонів малий бізнес згортає обороти або переходить в тінь. В 1996 р. на чверть скоротилась кількість малих підприємств в Одеській області, менш значний спад (в межах 5-12%) був відмічений в Дніпропетровську, Житомирі, Львові, Луганську, Хмельницькому і Сумах. В той самий час найшвидше росла чисельність МП в Криму, Закарпатті і Вінницькій області. Див. табл. 5. [1, с. 14]
Станом на 1. 01. 97 р. на малих підприємствах працювало 4,83% робітників, зайнятих у всіх сферах економіки країни. Однак в Києві і Севастополі ця частка перевищувала 10%. Очевидно, на малі підприємства припадає біля 10% робочої сили у всіх великих містах, оскільки перші місця в цьому списку займають саме області, центрами яких є міста із мільйонним чи біля цього населенням. В цей ряд не вписується тільки Крим, але він має свою специфіку, зокрема найрозвинутіший в країні сектор послуг. Див. табл. 6.
В цілому ж розвиток малого підприємництва на регіональному рівні залежить від ряду факторів, серед яких найважливішими є економічний потенціал, наявність ресурсів, ринкової інфраструктури, відношення місцевих органів влади і населення, інформаційне забезпечення.
У більшості районних і дрібніших населених пунктів початківець і діючий бізнесмен позбавлені бодай якогось сервісу: немає ні довідково-інформаційних, ні юридичних, ні аудиторських, ні консалтингових, ані учбових служб. Через слабку комунікаційну оснащеність (телефон, факс, електронна пошта, комп'ютерні мережі) і транспортні труднощі периферійні підприємці перебувають в інформаційному вакуумі.
Поряд з цим значна розкиданість показників між областями свідчить про відсутність загальнодержавної стратегії і територіальної політики розвитку підприємництва і створення регіональних механізмів регулювання підприємницької діяльності.
2. Організація спрощеної системи обліку і звітності
малого підприємництва
За умов ринкової економіки важлива роль належить малому бізнесу. Його підтримка, у тім числі через систему оподаткування, є одним із шляхів подолання економічної кризи в економіці.
На перших етапах становлення системи оподаткування в Україні малому підприємництву надавались певні пільги. Особливо це стосувалося оподаткування прибутку малих підприємств. Згодом податкові пільги для малого підприємництва практично було ліквідовано, що негативно вплинуло на його розвиток.
З метою реалізації державної політики щодо розвитку й підтримки малого підприємництва, підвищення його ролі в розвитку національної економіки з 1 січня 1999 року вносяться зміни в оподаткування суб'єктів малого підприємництва (згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»).
Згідно указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.
Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.
Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.
Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа обов'язково зазначає, яку ставку єдиного податку ним обрано.
Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.
Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.
Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.
Відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).
Форма книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.
За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів.
Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа зобов'язана вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу.
У разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.
Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):
податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;
податку на прибуток підприємств;
податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);
плати (податку) за землю;
збору на спеціальне використання природних ресурсів;
збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
збору до Державного інноваційного фонду;
збору на обов'язкове соціальне страхування;
відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
комунального податку;
податку на промисел;
збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" ( 98/96-ВР ).
Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали до державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, в якому проведено їх державну реєстрацію.
Суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків із споживачами.
Порядок ведення спрощеного обліку та звітності суб'єктами малого підприємництва відповідно до цього Указу затверджується Міністерством фінансів України.
Дія спрощеної системи обліку і звітності малого підприємництва не поширюється на:
суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;
довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;
спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
Середньооблікова чисельність працюючих для суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філіалів, відділень та інших відособлених підрозділів.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.
У разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.
Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
до місцевого бюджет - 43 відсотки;
до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;
на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку: 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР );
10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
до Державного бюджету України - 20 відсотків;
до місцевого бюджету - 23 відсотки;
до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;
на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Платники єдиного податку - юридичні особи ведуть податковий облік за тими податками, платниками яких вони є згідно з цим Указом.
