ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ
Розвиток у молодших школярів пізнавальних інтересів, допитливості, спостережливості, бажання та вміння вчитися – “вічні” завдання, які покликана вирішувати початкова школа.
Їх актуальність зростає в умовах реформування національної системи освіти, одним із пріоритетних напрямків якого є втілення людей особистісно орієнтованого навчання, що передбачає, насамперед, зосередження уваги на потребах учня, стимулювання розвитку і саморозвитку особистості дитини, турботу про її емоційне благополуччя – про це у своїх працях наголошує О.Я. Савченко.
Одним із важливих засобів розв’язання поставлених завдань вчені виділяють інформативність уроку, тобто використання у навчальному процесі інформаційно насичених матеріалів, цікавих завдань і вправ, складених з урах4уванням мотиваційного, змістового та процесуального компонентів надання, елементів гумору тощо.
Цікавинки, що використовуються на уроках у початкових класах, бувають різних видів: насамперед – пізнавальна інформація (розкриття історичних аспектів проблеми, етимології того чи іншого поняття тощо); це і додаткові відомості про те, що діти вже частково знають; повідомлення про ті чи інші відкриття. Винаходи; матеріали, пов’язані з життям і діяльністю відомих учених, громадських діячів та ін.
Охарактеризуємо виділені нами підходи на виучуваному матеріалі допоможе вдале висловлювання видатних людей про те чи інше мовне явище.
Такий своєрідний епіграф до уроку має бути співзвучний з його темою, наприклад:
“Добре вимовлене слово – це вже музика”.
К.Станіславський.
“Без кореня, як риба без води, слово не може існувати”.
І.Вихованець
“Вагу та міру для слів своїх вироби”
Святи Письмо
“Слова –це крала ластівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти”.
Ю.Мушкетик
“Без граматики не вивчити й математики”
Народна творчість
“Розділові знаки – це як нотний знак. Вони твердо тримають текст і не дають йому розсипатись”.
К.Паустовський
“Словник – це цілий світ у алфавітному порядку”.
А.Франс
“Словники – музеї слів, у них місце і для старого, і для нового знайдеться”
С.Пушкін
У процесі традиційного пояснення виучуваного матеріалу доречно практикувати розкриття історичних аспектів проблеми. Так, ознайомлюючи учнів з буквами й звуками, подаю учням деякі історичні відомості.
Слово ”буква” прийшло в усі слов’янські мови від німців. У них воно означало “букове дерево” , а також “дощечку з дерева, призначену для писання”. У нас спочатку слово “буки” було назвою літери “Б”, а потім назвою будь-якої літери”.
Розділ мовознавства, який ми зараз називаємо фонетикою (звуки мови) у старих граматиках української мови називався “звучня”.
У цих же граматиках голосні звуки іменувалися “голосівками”, а приголосні – “шелестівками”.
Київська Русь була держав юз розвиненою писемністю. Про це свідчить цікавий історичний факт. Коли донька Ярослава Мудрого виходила заміж за французького короля Генріха І (1048 рік), потрібно було у документі про одруження поставити свій підпис. Анна гарними кириличними літерами написала “Анна Реґіна”, що означало “Анна королева”, а Генріх І поставив хрестик, бо був неписьменний.
У старих граматиках української мови незвичними були деякі назви розділових знаків, зокрема: потайник (?), окличник (!), середник (;), запинка (,), пружка (-), наводові знаки (“”).
Значно активізує пізнавальну діяльність учнів цифровий матеріал, який свідчить про вагомість предмета розмови на уроці, є базою для порівняння, узагальнення виучуваного, підкреслення його значущості.
Кількість букв у різних алфавітах різна. У російському алфавіті 33 букви, в англійському – 26, в українському – 33. У гавайській мові нараховується всього 6 букв на позначення голосних звуків, 5 – на позначення приголосних. Слова в основному односкладові. Однак стверджують, що вивчити її важче, ніж японську та китайську, разом узяті.
З якою швидкістю людина може писати? Виявляється, що у звичайних умовах швидкість письма дорослої людини становить 15-20 слів за хвилину, а з допомогою стенографії – понад 100.
Звичайно, справа не лише в кількості написаних букв чи слів. Варто, насамперед, не забувати, що написане нами може прочитати інша людина, тому воно має бути чітким, охайним і – ввічливим.
Скільки у нашій мові префіксів чи суфіксів? Виявляється, цього точно не знає ніхто. Вчені називають кілька десятків (понад 50) префіксів і близько 300 суфіксів.
Слова української мови різняться кількісно і якісно. В одинадцятитомному “Словнику української мови” найбільше слів на літеру “П” –а ж 30 тисяч. А на літеру “Й” – найменше, лише – 40.
З метою збагачення уроку інтелектуальними почуттями доречно використовувати відомості з порівняльного мовознавства. Це розвиватиме в учнів інтерес домов інших народів, збагачуватиме їхні знання.
Наприклад, кількість відмінків у різних мовах неоднакова – від 2(мова марахті в Індії) до 48 (ва табасаранській мові Дагестану). А болгари вже з давніх-давен не вживають відмінкових закінчень. У них один відмінок, а роль розрізнювачів відмінкових форм виконують прийменники. У німців і французів таку роль виконують артиклі. Отже, кожна мова використовує ті засоби, які є в її розпорядження, але всі ці засоби придатні для висловлення думки.
Англійців, коли “придумували” свою мову, були значно “розумнішими” за інші народи. У них жіночий або чоловічий рід мають лише живі істоти, а всі інші іменники належать до середнього роду.
В Іспанії окличні та запитальні знаки ставляться е лише в кінці відповідних речень, а й на початку. Тамтешні педагоги вважають, що це допоможе учням одразу зорієнтуватися, з якого інтонацією читати речення. Причому, на початку розділовий знак ставиться у перевернутому вигляді, а в кінці – нормально.
Створенню емоційно-інтелектуального фону уроку сприяє розкриття “етилюлогії того чи іншого слова”, що дає змогу встановлювати асоціативні зв’язки між далекими на перший погляд предметами чи явищами. Спонукує учнів шукати глибші зв’язки між окремими реаліями.
Слово “основа” мало таке первісне, стародавнє значення: головні, подовжні нитки у тканині. Пізніше воно стало означати опору якоїсь будівлі, найважливіші положення тієї чи іншої науки, частину слова, що виражає основне значення.
Числівник “сорок” спочатку був іменником, який мав знання “мішок”. Це справді був мішок, у якому вміщувалося рівно 40 шкірок соболів чи білок, бо саме стільки їх ішло на пошиття однієї шуби. Зашитий і запечатаний сорок із вказаною кількістю шкірок за часів Київської Русі служив грошовою одиницею.
Від слова “сорок” пішла назва “сорочка” (очевидно тому, що вона схожа на мішок).
Деякі розділові знаки мають назви, запозичені з інших мов. Слово “дефіс” у перекладі з латинської clivisio буквально означає “поділ”, “розчленування”.
Термін “тире” походить із французької мови, де це слово було утворене від дієслова із значенням “тягнути”. Отже, тире – щось протягнуте, протягнута лінія.
Значно активізують навчальну діяльність учнів на уроці відомості, пов’язані з життя діячів науки та культури, повідомлення про цікаві відкриття та винаходи.
Так, людству відомі поліглоти, тобто люди, які володіють багатьма мовами. Найвидатнішим поліглотом усіх часів і народів вважається доктор Гарольд Уїльямс з Нової Зеландії (1876-1928). У дитинстві він вивчив латинську і грецьку, іврит, чимало європейських мов, мови тихоокеанського регіону (вільно говорив 58 мовами і багатьма діалектами). Під час відвідування Ліги Націй у Женеві Гарольд Уїльямс був єдиною людино, яка спілкувалася з кожним делегатом його рідною мовою.
Німець Шютцн, о помер після Другої світової війни, розмовляв 270 мовами. Датський вчений ХІХ століття Рас мус Крістіан Раск знав 230 мов, професор Львівського університету Андрій Гавронський – 140, блія сотні – академік Наум Марр, 80- відомий археолог Генріх Шліман. Сімома мовами ще у молодості володів Богдан Хмельницький. А відомий громадський діяч Анатолій Луначарський, коли його обрали дійсним членом Академії наук, розпочав свій виступ російською мовою, продовжив говорити німецькою, французькою, англійською, італійською, а завершив латиною.
Відомий поліглот – український письменник Микола Лукаш – володів двома десятками мов; викладач Московського державного університету Андрій Залізняк – чотирма десятками.
Кілька слів про математичну символіку. Знаки додавання й віднімання з’явилися наприкінці ХV століття. А знак рівності ввів у математичку науку в 1557 р. англієць Р.Рекорд. Німецький математик Готфрид Лейбніц (1646-1716) позначив множення однією крапкою, а ділення – двома.
“Невідоме про відоме” – це додаткова пізнавальна інформація про те, що учні вже частково знають (вона дає змогу по-іншому трактувати явища, які стали для дітей буденними).
Ґ – у цієї літери, яку раніше називали “Дигама”, своєрідна доля. Вона позначає проривний звук [Ґ ], який років двісті – триста томуна письмі передавалося двома літерами – кг. У 30-х роках літеру “ґ” з української абетки було безпідставно вилучено. “Літера, за якою тужать” – так писав про неї прекрасний знавець мови Борис Антонечко-Давидович. А звук [Ґ] вперто продовжував жити у багатьох словах, у тому числі і в ласкавому слові “аґу” – одному з перших слів, яке промовляють до немовлят. Лише третім виданням “Українського правопису” літеру “Ґ” було реабілітовано, і вона зайняла п’яте місце в українській в азбуці. У кириличному алфавіті такої літери не було.
Чи є в українській мові слово, яке б починалося літерою “и”? Виявляється, є. Це слово ”ирій”, фонетичній варіант до слів ”ірій”, “вирій”. Учені вважають, що українське слово “вирій” утворилося від давньоруського “Ирий” поєднанням прийменника “в” з кореневими звуками –ир-. Буквально воно означало “в рай”. Вирій – це казкова країна, теплий край, зелений рай, куди відлітають зимувати птахи.
Слово “ирій” використав сучасний письменник Володимир Дрозд у назві своєї повісті, яка має підзаголовок “Весела, клично-химерна повість”.
Педагогічний досвід свідчить про те, що використання цікавої пізнавальної інформації на уроках у початкових класах допомагає учням глибше оволодіти навчальним матеріалом, сприяє формуванню у них стійкого інтересу до знань, позитивних мотивів навчання.