РОЗВИВАЛЬНІ ФУНКЦІЇ УРОКІВ
узагальнення та систематизації знань школярів



Метою виховання і навчання в нашому суспільстві є всесторонній розвиток особистості. У зв’язку з цим перед психологічною наукою і практикою стоїть завдання: теоретично обґрунтувати і практично реалізувати таке навчання, яке б забезпечило формування особистості, яка б володіла високими духовними потребами, розвиненими пізнавальними здібностями. Це у свою чергу диктує необхідність так будувати пізнавальну діяльність на уроці, щоб забезпечити розвиток їх творчої активності.
Творчість – це діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Звідси, в застосуванні у школі творча активність учнів – це напрям його особистості і діяльності на створення і пізнання нового.
Слід зразу ж відмітити, що творча активність школяра відрізняється від творчої активності дорослого тим, що результати його діяльності не є новими в загальнолюдському змісті, але в процесі створення нового для себе результату учень моделює і формує в собі уміння і навики творця, необхідні у майбутній трудовій діяльності. Таким чином, діяльність по розвитку творчої активності учнів на уроці – це система педагогічних діянь вчителя, напрямлена, на формування в усіх учнів здібності для засвоєння нових знань, способів діяльності, потреби в пізнанні, в оновленні інформації і перетворенні навколишньої діяльності за допомогою засвоєних знань, умінь і навиків.
Вивчення психологічної літератури показує, що завданням розвитку творчої активності учнів відповідає розвивальне навчання.
В чому суть поняття “розливальне навчання”. Що це таке? Можна, по-перше, сказати, що це таке навчання, при якому діти розвиваються.
Але ж діти розвиваються при будь-якому навчанні. Тому, важливим тут є не сам по собі факт розвитку, а щось інше. Що ж саме?
При традиційному навчанні головна увага педагога направлена не на процес навчальної діяльності дитини, а на її результат. Тому головним результатом вважалось якість засвоєння визначеної суми знань і фактів.
При розливальному навчанні ставиться наступне завдання: не тільки забе6зпечити засвоєння дитиною наукових знань, які потребує суспільство, але і домогтися, щоб на кожному уроці учень оволодівав, а потім з наростаючою степеню самостійності використовував способи здобуття знань. Розвивальне навчання, по визначенню радянського психолога І.С. Якиманської, характерне тим, що учень оволодіває самою навчальною діяльністю. І так, першим атрибутом поняття “розвивальне навчання” є наявність усвідомленої розвиваючої мети.
Другою ознакою розвивального навчання є його інтенсивність.
Розвивальне – це таке навчання при якому форми, методи, прийоми, засоби викладання направлені не тільки на засвоєння знань (умінь і навиків), але і на інтенсивний всебічний розвиток особистості учня, оволодіння ним способами здобування знань, розвиток його творчої активності.
Розвивальне навчання характерне тим, що вчитель свідомо формулює перед кожним уроком не тільки навчальну (дидактичну) мету, але і розвивальну і виховну, які випливають із змісту матеріалу, можливостей дітей, рівня їх інтелектуальної, емоційної вольової підготовки.
Сучасна психологія розглядає навчальний процес як активну взаємодію вчителя, з однієї сторони, і учня з другої, в процесі якого в них формується визначена система знань, умінь, навиків. Розвивальне навчання характерне тим, що учень ставиться в позицію суб’єкта, який розуміє мету навчального предмету, системи уроків, конкретного уроку.
І так, учень вчиться, він – суб’єкт вчення. А вчитель? Вчитель – суб’єкт навчання. він навчає. Навчання – це управління вченням.
Згідно однієї із концепцій, яка належить швейцарському психологу Ж. Піаже, розвиток не залежить від навчання (мається на увазі інтелектуальний розвиток) воно відбувається спонтанно, самовільно, як постійне дозрівання психіки від стадії сенсомоторної, основаної на сприйнятті дитиною дій з предметами, через стадію конкретних мислительних операцій до стадії абстрактних операцій.
При цьому навчання згідно даної теорії, повинно пристосовуватися під ці стадії розвитку. При цьому навчанні, звичайно, розвиток так чи інакше здійснювався, але він проходив повільно, навчання було недостатньо ефективним.
Навчання повинно іти попереду розвитку. Але як інтерпретувати цю ідею в практичній роботі вчителя? Дослідження психологів показали, що першою мірою, яка сприяє розвитку дітей, є зміни змісту освіти, підвищення його теоретичного рівня. Експериментальне навчання, проведено під керівництвом Д.Б.Ельконіна і В.В. Давидова, показало, що вже молодші школярі мають більше можливостей засвоєння теоретичного матеріалу, ніж раніше вважалось. Вони уже в стані діяти не тільки по принципу індукції (від часткового до загального), але і дедуктивним шляхом (від загальної закономірності - до часткових, конкретних фактів).
Реалізуючи на практиці ідею розвивального навчання, Л.В. Занков висунув відповідні цій ідеї дидактичні принципи, додержування яких легко в основу вдосконалення методів навчання.
Підвищення теоретичного рівня змісту освіти – перший принцип розвивального навчання. Його реалізація дає можливість привести в більшу відповідальність змісту освіти, програми по предметах із сучасними досягненнями науки і техніки. Більш високий теоретичний рівень знань, які необхідно засвоїти учневі об’єктивно сприяє інтенсифікації розвитку логічної пам’яті, операції аналізу і синтезу.
Принцип навчання на високому рівні трудності доступному дітям, характеризується не тим, що підвищує деяку абстрактну “середню норму трудності”, але перш за все тим, що розкриває духовні сили дитини, дає їм простір і напрямок.
Третій принцип розвивального навчання по Л.В.Занкову – швидкий темп просування в навчанні. Саме додержання цього принципу дає можливість реалізувати навчання на високому рівні трудності, доступному для учня. Швидкий темп просування потребує від учителя вміння виділити саме головне в тому чи іншому навчальному матеріалі і зосередити на поясненні його свою увагу і увагу учнів.
Принцип усвідомлення учнями процесу вчення, як діяльність можна схематично представити наступним чином.
Розвивальний ефект буде забезпечений в тому випадку, коли учитель перетворить учня в суб’єкт процесу засвоєння знань. Учень повинен добре розуміти мету і завдання уроку, він повинен захотіти вивчати матеріал, тобто мати правильну мотивацію до вчення; розуміти, якими способами він діє для досягнення поставленої мети; вміти проконтролювати правильність своїх досягнень, співставити результат з метою і способами вчення. П’ятим дидактичним принципом розвивального навчання являється можливість розвитку, просування в навчанні всіх дітей, навіть найбільш слабких.
Приведення знань в струнку систему являється, як уже відмічалось, одним із ефективних засобів їх зміцнення і закріплення.
Систематизація знань невіддільна від їх узагальнення: чим ширше узагальнення, тим більше відображено між ними зв’язків і відношень, тим більш широке коло знань об’єднується в систему. В залежності від ролі і місця в навчальному процесі ми будемо розрізняти наступні етапи узагальнення і систематизації знань.
Первинні узагальнення - найбільш елементарні узагальнення, які здійснюються під час сприйняття (безпосереднього і посереднього) і усвідомлення навчального матеріалу. В результаті цього процесу в пам’яті учнів утворюються загальні уявлення про предмети і явища.
Локальні (часткові), або понятійні, узагальнення здійснюються на уроці в процесі роботи над засвоєнням нових понять (на етапі осмислення знань). Основним напрямком вчення з метою засвоєння понять є розкриття причинно послідових і інших зв’язків у вивчених об’єктах, виявлення їх внутрішньої сутності.
Міжпонятійні (або поурочні) узагальнення і систематизація, які заключаються у визначенні між виучуваними поняттями загальних і суттєвих признаків і властивостей, в переході від менш загальних до більш загальних понять, в об’єднанні засвоєних понять в системи, в розкритті зв’язків і відношень між елементами даної системи, розміщення їх у визначеному порядку і раціональній послідовності. Виділення даного виду узагальнення дає можливість вивчені на уроці поняття звести в єдину систему, передбаче6ну програмою або вчителем, і веде до засвоєння відповідних теорій і важливих ідей. Цей вид узагальнення і систематизації здійснюється головним чином на спеціально виділеному етапі уроку.
Тематичні узагальнення і систематизації повинні забезпечити засвоєння цілої системи або циклу понять, вивчених на протязі певного часу, які складають зміст розширених розділів програми.
Підсумкові узагальнення і систематизації служать для встановлення зв’язків і відношень між системами знань, засвоєними в процесі оволодіння цілим курсом, засвоєння цілісної системи знань по окремим галузям науки.
Уроки підсумкових узагальнень і систематизації проводяться в кінці вивчення того чи іншого навчального курсу. Для систематизації добираються основні положення, ідеї, теорії, які характеризують загальні закономірності історичного розвитку природи і суспільства.
Між предметні узагальнення і систематизації здійснюються по ряду близьких предметів (наприклад математики, фізики, хімії і інші) на спеціальних уроках між предметного узагальненого повторення.
Аналіз уроків узагальнення і систематизації знань і виявлення труднощів, зв’язаних з їх проведеннями, показує, що нерідко такі уроки перетворюються в уроки простого повторення (в загальному, актуалізація опорних знань часто перетворюється в просте відтворення матеріалу попереднього уроку без відповідності до того, як цей матеріал “працює” на тему і мету даного уроку), на яких формуванню системи знань, системності розуміння учнями вивченого матеріалу належної уваги не приділяється. Тому, структура уроків узагальнення і систематизації перш за все повинна відповідати структурі самого процесу узагальнення і систематизації знань, в якому, як уже відмічалось, пропонується наступна послідовність роботи: від засвоєння і узагальнення окремих факторів до формування в учнів понять, їх категорій і систем, від них – до засвоєння більш складної системи знань, до оволодівання основними теоріями і ведучими ідеями даної науки.
Узагальнення і систематизація знань досягаються різними шляхами, засобами методами. Важливо, щоб в основі їх були виявлення і осмислення учнями головного, істотних понять та їх відношень і взаємозв’язків з іншими, уже засвоєними поняттями, ідеями, а не ілюстрація вчителем готових знань.
Особливістю системи математичних знань є те, що кожне наступне поняття чи твердження виводиться з попередніх на основі виявлення нових взаємозв’язків і відношень.
Учні мають усвідомлювати, що розрізнені відомості, і є передусім причиною труднощів при вивченні математики, а це призводить до нерозуміння суті і, отже, до втрати інтересу до предмету. Згрупований та систематизований матеріал легше і міцніше запам’ятовується, ним зручно користуватися в найрізноманітніших ситуаціях.
Як переконує досвід, систематичний виклад матеріалу підручника з наступним повторенням не забезпечує необхідного рівня системи математичних знань. Для цього потрібна чітка організація цілеспрямованої діяльності учнів на кожному уроці, причому виняткову роль відіграє самостійне логічне упорядкування ними навчального матеріалу. Слід врахувати, що осмислена самостійна систематизація знань потребує певного їх фундаменту і певного рівня розумового розвитку. На формування цієї важливої бази і має бути насамперед спрямована діяльність школярів.
В узагальненні і систематизації знань особливу роль відіграють графічні зображення, які є опорою абстрактних міркувань, своєрідним засобом що надає математичній ситуації виразності, чіткості, конкретності, заощаджує час і полегшує розумову діяльність учнів.
Графічні зображення розвантажують від читання громіздких словесних описань, одноманітних записів, дають змогу швидко збагнути суть завдання, встановити необхідні зв’язки і відношення для його розв’язання, а також побачити зв’язки і відношення між поняттями, закономірностями, явищами. Осмислити суть систематизації знань допомагають учням спеціальні картки-завдання, правила-орієнтири, алгоритми, узагальнюючі схеми, таблиці тощо.
Систематизуючі таблиці виконують ілюстративні, інформаційні, довідкові. навчальні та виховні функції. Використовуючи їх, зручно ілюструвати узагальнення окремих факторів, властивостей, послідовність кроків (дій), міркувань (побудов), розглядати всі можливі випадки розв’язувань, простежувати зв’язку, залежності, закономірності.
Виділення різними кольорами, шрифтами всього, на що необхідно звернути особливу увагу, допомагає кращому запам’ятовуванню, осмисленню суті. Це значно скорочує час засвоєння значної за обсягом інформації, сприяє розширенню знань і поліпшенню їх якості. Таблиці можуть бути і зразком для складання дома аналогічних. Виготовлення таблиць, схем алгоритмів на папері великого формату – це добра наочність при систематизації та узагальненні знань. Такі таблиці можна заповнювати поступово в процесі вивчення теми.
Можна виготовити відповідно до таблиці роздавальні картки-завдання – на прозорій плівці заповнюються вільні колонки, рядки. Всі самостійні завдання мають бути обов’язково перевірені. Учитель фіксує помилки і робить усе необхідне для усунення програми у знаннях учнів (дає додаткові пояснення, пропонує індивідуальні вправи, проводить консультації). Ефективним є взаємоперевірка і взаємоконтроль школярів.
У 8 класі при узагальненні і систематизації набутих знань про лінійні функції, графіки, їх властивості та застосування таблиці 1 дасть змогу пригадати різні види лінійної функції (звернути увагу на у=а), взаємне розміщення лінійних функцій і використання їх для розв’язання рівнянь і нерівностей.
При вивченні теми “Квадратні рівняння” можна скласти з учнями у зошитах таблицю 2, яку можна використовувати як довідник при розв’язуванні квадратних рівнянь. Розглядаючи квадратне рівняння виду: ах2+вх+с=0, де а=0, варто з’ясувати особливості квадратичної функції, систематизувати їх.
Для контролю засвоєння цього матеріалу на екран можна спроектувати таблицю 3. Учні в зошитах (у такій послідовності, як вказано в таблиці) дають відповіді.
Після перевірки даного завдання їм пропонують для самостійної роботи картки-завдання (таблиця 4), де на прозорій плівці слід заповнити порожні клітки таблиці.
Для самостійної роботи корисно запропонувати таблицю 5, за допомогою якої виявляють не лише рівень практичних навичок учнів, а й уміння переносити знання в нові умови, узагальнювати, аналізувати; оперувати ними. Ця таблиця може стати зразком для виготовлення карток для самостійної роботи, Важливо наголосити учням, що квадратична функція, її графік і властивості можуть бути використані для виконання і більш складних завдань. А тому слід навчитися встановлювати зв’язки між властивостями рівнянь та відповідних нерівностей, застосувати властивості графіка квадратичної функції до розв’язання нерівностей.
Учні мають усвідомити, що рівняння і нерівності є найпростішими математичними моделями значної кількості явищ і процесів реальної дійсності, навчитись їх раціонально розв’язувати, вільно оперувати математичними поняттями, символічною і графічною мовами.
Вдалий добір завдань, самостійне оформлення таблиць, схем, алгоритмів уточнює, коригує і поглиблює знання школярів, сприяє розширенню їхніх пізнавальних можливостей, збагаченню уяви, реалізації творчих здібностей, формуванню наукової картини світу.