ПІДГОТОВКА ВИКЛАДАЧІВ
ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Інноваційні процеси в галузі освіти виникали в різні історичні періоди і визначали її розвиток. Найбільш широкого масштабу вони досягли в кінці XIX -початку XX ст. в Росії, Німеччині, Франції і США, які відрізнялися яскраво вираженою творчою спрямованістю і нестандартністю підходів до навчання і виховання. Цей досвід висвітленний в роботах С.Т.Шацького, А.І.Пискунова, З.І. Равкіна і інш. Педагогічні ідеї того часу були сприйняті і розвинені в школах Росії 20-30-х років (школах-комунах Наркомпроса, школах-лабораторіях та ін.). Вже тоді виникла проблема управління такого типу навчальними закладами. Але вона не була вирішена через наростаючий консерватизм в управлінській діяльності.
Новий етап створення інноваційних шкіл пов'язаний з політикою демократизації українського суспільства і, отже, вищої, зокрема, військової школи як його складової частини. Реформування військової освіти в 90-х роках сколихнуло ініціативу професорсько-викладацького складу, пробудило інтерес до педагогів-новаторів. Оскільки педагогічні інновації виконують безліч функцій в розвитку освітньої системи і стають масовим явищем, управління творчими пошуками професорсько-викладацького складу, також, набуває характеру системного процесу. Для створення цілісної системи підготовки викладача до інноваційної діяльності необхідно виявити загальні механізми цієї підготовки.
Розглядаючи поставлене завдання в двох підсистемах безперервної педагогічної освіти: вузівської і поствузівської та виділяючи її особливості, слід відмітити, що на вузівському етапі мета полягає у визначенні можливостей використання інноваційного механізму при вивченні різних предметів, в аналізі роботи в різних частинах навчальної програми педагогічного вузу. Іншими словами, розгляд цільової, змістовної, методичної (управлінської і мотиваційно-стимулюючої) сторін інноваційного навчання дозволить показати в єдності еволюційний момент, закладений в ньому. Виявлення ж умов інноваційного навчання дозволяє розкрити механізм і розробити технологію процесів, що забезпечили високу ефективність результатів навчальної діяльності.
Дуже важливо, що інноваційне навчання забезпечується не застосуванням окремих способів навчання, а пов'язане з переглядом процесу придбання знань, розробкою нового стилю навчання. Цей перегляд передбачає рішення системи мети і завдань: аналіз змістовної сторони навчального процесу і розробку технології представлення матеріалу і вивчення технології його обробки, вибір і застосування методів, прийомів, засобів і форм навчання.
Інноваційне навчання -це такий динамічний процес, який забезпечує включення емоційних сфер психіки того, хто навчається, активне функціонування його інтелектуальних і вольових сфер, сприяє формуванню стійкого інтересу до предмета, ведучого до самоосвіти, і формуванню активної, творчої, гармонічно розвиненої особистості. Дослідження показали, що інноваційні процеси -важливий шлях подолання формалізму в навчанні. Відмітною особливістю навчально-пізнавальної діяльності при інноваційному навчанні є тип оволодіння знаннями, створення умов включення тих, хто навчається, не просто в діяльність, а в діяльність творчу (творчу, самостійну), зумовлену:-видом навчальної діяльності (спостереження і практична дія переважають над слуханням або супроводять його);-логікою пізнавального процесу (індукція переважає над дедукцією);-психологією пізнавального процесу (аналіз через синтез, асоціативний і евристичний механізми, зв'язок інтуїтивного і логічного);-джерелом знання (опора на образ, на наглядність). 
Узагальнюючи сказане, можна стверджувати: інноваційне навчання може і повинно зробити свій внесок в організацію процесу навчання, у вдосконалення навчання. Такий тип освітнього процесу пов'язаний з творчим пошуком на підставі досвіду, що є і його відповідним збагаченням. Виникає проблема готовності викладача до використання нововведень в навчальному процесі не тільки в значенні здатності усвідомити нове дидактичне завдання, проаналізувати можливості нових видів навчально-пізнавальної діяльності, але передусім в значенні наявності у нього відповідного особистісного досвіду, широти розуміння проблеми інноваційної діяльності і осмислення власної готовності взяти участь в цьому процесі.
Для створення оптимального функціонування сучасної освітньої системи необхідний інноваційний підхід до тих, хто навчається, не тільки у вищій військовій школі, але і в ланці підготовки викладачів для цієї школи. Тому до числа першочергових завдань модернізації вищої педагогічної освіти відноситься створення передумов для інноваційного навчання педагога, який займе в школі лідируючу, але не домінуючу позицію; буде виконувати функції режисера, але не розпорядника; буде грати роль не тільки організатора, але і співучасника такого навчального процесу, який будується як діалог тих, хто навчається, з пізнавальною реальністю, з іншими людьми, ведучого до збагачення їх особистісного досвіду.