ПІДГОТОВКА ДО УРОКУ ЧИТАННЯ
На уроці, присвяченому опрацюванню художнього твору, вчитель має дбати не тільки про пізнання дітьми навколишнього світу через аналіз тексту, а й про виховання глибоких і стійких почуттів, про високу культуру емоційного, чуттєвого сприймання. За допомогою художнього твору учитель може мобілізувати на розв'язання цих завдань психіку дітей і водночас активізувати й розвивати їхній інтелект. Але вдається це лише за тієї умови, якщо він сам глибоко відчує силу художнього твору і зуміє використати її на уроці так, щоб емоційний заряд не минув дитячих сердець.
Звичайно, ця робота нелегка. Вона вимагає від учителя застосування відповідних знань теорії і практики виразного читання як найефективнішого засобу естетичного впливу, взагалі естетичного виховання через літературу. Успіх учителя залежить насамперед від обов'язкової і правильної підготовки до кожного уроку, яка має включати в себе попередню роботу над твором (опрацювання тексту відповідно до сприймань та аналізу його з дітьми), а також визначення загальної мети уроку, організацію й проведення його відповідно до сучасних вимог радянської педагогіки.
Забезпечити правильність читання твору, а це значить і правильність сприймання його змісту дітьми, а потім і правильність аналізу, може тільки серйозний, непоспішний попередній аналіз тексту. Учитель заздалегідь повинен знати, як читатиме твір, як аналізуватиме його з дітьми. У зв'язку з цим попередня робота над текстом поділяється на такі два етапи:
1. Визначення ідейно-виховної та художньо-естетичної цінності твору.
2. Окреслення завдань читця і аналізу твору з дітьми.

ПЕРШИЙ ЕТАП
Відомості про автора. Вникання в контекст. Будь-який !художній твір відбиває естетично пережиті письменником картини життя, факти чи явища природи. Тому й підготовку твору до читання й аналізу його з дітьми слід розпочинати з відомостей про автора: ознайомитись із світоглядом, біографічними даними, з часом, на який припадає його життя і творчість, з його ставленням, відношенням до дійсності того часу тощо. Такі дані полегшують роботу читця над твором.
Художні твори, що входять до читанок для початкових класів, невеликі і на перший погляд можуть здатися такими легкими, що начебто немає потреби заздалегідь готуватися до їх читання. Проте навіть найпростіший твір без попереднього опрацювання може викликати під час практичного вивчення на уроці труднощі, неузгодження, які зведуть нанівець усю роботу, спричинять неглибоке розуміння дітьми його суті, образів, художньої краси. Далеко не завжди для читця стає зрозумілою авторська оцінка відображеної дійсності після першого, часом неуважного прочитання тексту. А треба ще визначити ідейну суть і спрямованість, виховне й освітнє значення твору, а це означає: проаналізувати образи, осмислити й оцінити всі компоненти твору, визначити власне ставлення до змальованих образів, явищ, подій.
Отже, слід не раз уважно прочитати твір, глибоко вникнути у зміст, причому розуміння тексту не зводити тільки до усвідомлення значень окремих слів чи висловів.
Ідейно-естетичне багатство твору залежить від того, наскільки письменник зумів наповнити кожен образ вагомим змістом, вкласти в нього певну силу емоційного заряду. Тим часом, образи, як відомо, створюються за допомогою слова. Тому, щоб з'ясувати ідейно-естетичну функцію слова, треба брати його не ізольовано, а в контексті, тобто в поєднанні, з іншими відповідно до загального змісту фрази. Письменники часто для виявлення певної думки беруть слова чи словосполучення не в прямому, а в переносному значенні. Розглянемо для прикладу строфу з вірша М.Упеника «Заповіт Ілліча».
Крізь Шушенську люту завію,
крізь мури товстенні в'язниць
він бачив прийдешню Росію
в казковому сяйві зірниць.
Обмежившись лише поясненням конкретного значення кожного слова, не розкривши метафоричності контексту, не зможемо донести до учнів глибокий зміст вірша.
Розгляд теми, жанрової особливості вирішення теми, форми викладу. Аналіз тексту можна вести в різній послідовності: від окремого до загального і навпаки. Послідовність залежить до певної міри від величини самого твору. Проте читцю необхідно самостійно продумати твір, щоб мати свою думку про нього. Роботу над текстом творів, рекомендованих для вивчення в початкових класах, доцільно починати з розгляду теми, оскільки вона сприяє виявленню і усвідомленню ідеї.
Розгляд композиції й сюжету твору. З'ясування суті рефрену. Важливе значення у попередній роботі над текстом має розгляд композиції твору (його побудови) та сюжету твору, тобто розвитку дії, завдяки якій письменник відтворює типові явища життя. Важливість розгляду композиції та сюжету зумовлюється тим, що аналіз взаємозв'язку композиційних компонентів (образів, картин, подій, ситуацій тощо) та виявлення й усвідомлення основних елементів ланцюга подій сюжету (експозиції, зв'язки, розвитку дії і особливо кульмінації як моменту найвищого напруження події) допомагають, по-перше, вникнути в ідейно-естетичний зміст твору і, по-друге, знайти способом усної передачі ідейного змісту. При цьому не слід забувати, що композиція твору має важливе естетичне значення. Талановиті письменники, як зазначає І. Я. Блинов, радують нас винахідництвом і високим мистецтвом композиційної будови. Вміла композиція твору радує й молодших школярів своєю гармонією і красою.
При аналізі творів, зокрема поетичних, необхідно зосереджувати увагу також і на рефрені.3 Найбільше він зустрічається в усній народній творчості, здебільшого в піснях, але його можна зустріти і в професіональній творчості. Рефрен часто виступає своєрідним лейтмотивом твору, і розкриття його головної суті, його звучання має велике значення для безпосередності читання твору. Часто рефрен, як виразник головної думки твору, при читанні вимагає особливої інтонації, належної зміни настрою тощо.
Аналіз образів твору. Особливе значення для читця має аналіз образів твору. До їх осмислення під час аналізу читець повинен підходити з трьох точок зору:
1. З точки зору на образ як на втілення ідеї.
2. З точки зору на образ як на конкретно-чуттєве уявлення.
3.З точки зору на образ як на основне джерело емоційного впливу на слухачів.
Зміст такої розмови персонажів характеризує безпосередньо їх самих - розкриває негативну рису характеру - вихваляння.
Аналіз прямої авторської характеристики може ще раз вказати й підсилити окремі риси характеру персонажа та породжені художнім твором, за асоціацією викликають радість і захоплення або гнів і обурення, гордість і впевненість або приниження і зневір'я, бадьорість і величність або тугу і смуток, сміливість і мужність та ненависть і антипатії і т. д.
Читець підбирає ті виражальні засоби звукової мови, які б, за висловом В. І. Леніна, допомогли йому «вплинути на дану аудиторію», щоб для неї певна істина ставала якнайпереконливішою, якнайлегше засвоювалась, якнайнаочніше й найтвердіше запам'ятовувалась»2,
До аналізу естетичних якостей твору не слід підходити шаблонно, тобто одні І ті ж методи І прийоми застосовувати до всякого твору, їх треба урізноманітнювати і видозмінювати відповідно до літературного роду і жанру. Якщо в епічному творі думки та ідейні прагнення письменника передаються в основному через образи, дії і вчинки героїв, через ширше і багатогранніше відтворення життєвих явищ, то в творах ліричного жанру, роду — через сферу емоцій, через настрій самого поета чи ліричного героя. Для прикладу можна взяти оповідання «Янко-музикант» Г. Сенкевича (3,49) та ліричну мініатюру П. Тичини «Гаї шумлять» (3,273). У першому творі автор змальовує трагічну долю хлопчика, обдарованого умінням слухати і розуміти музику природи. Перед читачем постають ті часи, коли в панській Польщі панувала жорстока експлуатація простого народу, коли селяни, рятуючи життя дітей від голодної смерті, віддавали їх у найми до багатих, де вони не тільки губили своє обдаровання, талант, а нерідко й власне життя. Така трагічна доля спіткала хлопчика Янка, який у пристрасному пориві до прекрасного, музики торкнувся струн панської скрипки і за це поплатився життям. Сама дійсність, осмислена й висвітлена автором, нас глибоко хвилює. Отже, естетичні якості твору знаходять відбиття в самому його змісті і в той же час передаються через ряд безпосередніх компонентів, як-от:
1. Портретна зарисовка героя твору.
2. Змалювання внутрішньої краси героя, його мрій, прагнень, переживань, вчинків.
3. Опис картин, сцен, пов'язаних з трагічною долею героя.
4. Авторське узагальнення теми.
Якщо проаналізувати ці компоненти твору, то в першому сила естетичного впливу породить у нас жаль і співчуття хлопчика Янка. А передаються ці почуття у творі через багатство епітетів, уміло підібраних автором: “Янко був худий і засмаглий, з великим роздутим животом і запалами щоками: майже біле волосся спадало йому па ясні, широко відкриті очі”. Часто Янко «від холоду і від голоду тихо плакав». Через вдалі порівняння: волосся Янко було «схоже па куделю», очі його «завжди дивилися на світ так, ніби вдивлялися в якусь незмірну далечінь». «Влітку він ходив у самій сорочці, підперезаний крайкою, та в солом'янім брилі, визираючи з-під обідраних крисів, ніби птах, задираючи голову вгору».
Внаслідок сприймання краси другого компоненту виникають почуття радості за Янка, обдарованого від природи умінням слухати музику природи і розуміти її. Але разом з тим і глибоке співчуття до його марних благородних поривань, бо його не розуміли і не підтримували його поривань інші. Радість породжують авторська інформація і монолог самого Янка.— «Піде, бувало, в ліс пасти худобу або з кошиком по ягоди, то завжди повернеться без ягід і каже шепелявлячи:
— Матусю! Там щось у лісі так грало... Ой! Ой!». (3,50)
А співчуття — теж стисла авторська інформація і уточнення: Янко зробив собі скрипку з «трісок і кінського волосу», і хоч «вона бриніла тихо-тихо, зовсім так, як муха або комарик, Янко, проте, грав на ній з ранку до вечора, хоч діставав за те стільки штурханів, що врешті став схожим на побите зелене яблуко. Але така вже була його доля».
Естетичні якості третього компоненту породжують радість від досягнення хлопчиком своєї мети, але разом з нею і великий жаль до нього і ненависть до ката, що так жорстоко покарав дитину. Ці почуття передаються автором в описі психічного стану дитини, його внутрішньої боротьби, через уміло застосований художній засіб персоніфікації. - Ніч була ясна, ясна. В саду біля ставка заспівав соловейко, виводячи то тихіше, то голосніше: «Іди! Підійди! Візьми!» А сова поважно зробила коло над головою дитини й гукнула: «Янку, ні! Ні!» Але сова відлетіла, а соловейко залишився, і лопухи шелестіли чимраз голосніше: «Там нема нікого!» Скрипка засяяла знову.
Розкриття підтексту. Найвідповідальнішою ділянкою першого етапу роботи над текстом є розкриття підтексту, тобто внутрішнього змісту слова. Тільки глибоко усвідомивши зміст кожної фрази, кожного слова ми зможемо правильно знайти всі засоби виразного читання: потрібну інтонацію, правильне застосування її елементів (логічних і психологічних пауз, логічних та емоційних функцій наголосу, мелодики, темпу), а відтак і донести зміст твору до слухачів. Нехтувати роботою над конкретним змістом слова означає нехтувати двома важливими чинниками уроку читання: багатством словесної дії і можливостями навчання дітей виразно читати.
Визначення головної мети читання та аналізу тексту з дітьми. Після всебічного ознайомлення з твором, тобто після естетичної оцінки всіх його компонентів, всіх думок, картин, художніх деталей і визначення Ідейного спрямування твору, авторського і власного ставлення до зображуваного, визначаємо головну мету читання та аналізу тексту з дітьми. «Головна мета завжди служить для нас найвірнішим і надійним помічником у здійсненні естетичного виховання,— пише Є. Язовицький,— бо завжди виражає прагнення викликати в слухачів найблагородніші і найвеличніші почуття: любов до Батьківщини, повагу до праці, зневагу до лінощів і т. д.» Не розуміючи основного змісту твору і головної мети читання, спрямованої на її втілення, не можна виразно прочитати жодного рядка.
Головна мета читання повинна виходити з основних завдань твору, його виховного й освітнього значення. На цьому й завершається перший етап роботи над текстом.



ДРУГИЙ ЕТАП
Дійовий аналіз твору. Другий етап роботи над текстом не менш важливий, ніж перший, І випливає з нього. Це дійовий аналіз твору, особливий смисл якого, за словами Є. Язовицького, «полягає в тому, що він являє собою такий] метод роботи над авторським текстом, який, не руйнуючи, емоційного сприймання, сприяє розвиткові живого уявлення і художнього смаку учнів»1.
Дійовим аналізом твору прийнято називати, виходячи з теорії мистецтва виразного слова, той процес роботи на,; текстом, який розкриває і виявляє наскрізну словесну дію твору та о с н о в н і етапи її розвитку.
Наскрізна словесна дія — це безпосереднє відтворенні читцем тексту з відповідним використанням міміки і, до певної міри, жесту, згідно з поставленими творчими перспективними завданнями, що пронизують увесь твір від, початку до кінця. Таким чином, на основі першого етап; роботи над текстом, особливо розкриття підтексту, готуємося втілити художній твір у живе слово, яке, впливаючи на фантазію дітей, спонукало б їх бачити, переживати оцінювати зображені автором явища життя так, як бачить] переживає й оцінює їх сам читець (учитель). Проте для читця-учителя, який не тільки читає дітям твір, а й аналізує його з ними і безпосередньо навчає їх виразно читати, цього ще замало. Ще потрібно визначити відповідні дання до послідовного аналізу твору з дітьми. Для цього необхідно, по-перше, щоб слова тексту в устах учителя ні були звичайною інформацією про зміст твору, а мали певну силу емоційного впливу на дітей і, по-друге, щоб правильно керуватися текстом під час аналізу твору з дітьми слід накреслити етапи наскрізної словесно дії та послідовного аналізу твору з дітьми. Це означає:
І. Розчленувати твір на частини, причому так, ще між ними був постійний внутрішній зв'язок.
2. До кожної частини знайти заголовок.
3. Визначити перспективне творче завдання до кожної частини, тобто завдання, що стосується читання та аналізу твору з дітьми.
4. Зробити відповідні позначки для читання або, яз прийнято називати,— розписати мовну партитуру.
Членуючи твір на окремі частини, доцільно враховувати ти його композицію. Визначення в тексті експозиції (якщо вона є), зав'язки, розвитку дії, кульмінації й розв'язки часто допомагає членувати твір. Зазначимо, до речі, що в читанках для початкових класів трапляються твори, авторський поділ яких на частини збігається з членуванням на композиційні елементи.
Але частіше твори, хоч і поділені автором на розділи, потребують детальнішого членування. Щоб не порушувати внутрішнього зв'язку між частинами, доцільно, як радить Г. С. Артоболевський, «осмислювати логічні відношення між фразами»1.
Назви частинам варто давати образні, щоб вони збуджували фантазію в дітей і, безумовно, випливали зі змісту самих частин, так би мовити, конкретизували їх суть.
Особливо вдумливо й розумно треба підійти до визначення творчих перспективних завдань наскрізної словесної дії та послідовного аналізу твору з дітьми. Вони мають відповідати творчому задумові автора, головній меті читання, послідовному аналізу твору з дітьми, бути активним засобом розкриття ідейного змісту твору, захоплювати і хвилювати учнів.
Формулюючи творчі завдання, доцільно продумати ділянки впливу на психіку дітей, і якій з цих ділянок дати перевагу, опрацьовуючи текст окремої частини.
Визначення загальної мети уроку. Підготувавши таким чином текст твору продумуємо і визначаємо загальну мету уроку, яка повинна бути синтетичною — виходити зі змісту попереднього уроку і враховувати наступний. Визначається вона в аспекті чотирьох важливих компонентів:
1. Що донести до свідомості дітей? Головну думку твору і його красу в цілому: певну кількість нових слів, понять, фактів, явищ і подій тощо.
2. Чого вчити?
Свідомо, правильно і в міру швидко читати, працювати над текстом, практично розрізняти вірш, казку, оповідання (1 клас); казку, байку, вірш (II клас); казку, байку, вірш, оповідання, пісню (III клас).
3. Що закріплювати?
Засвоєні раніше дітьми навички та вміння виразно читати, вивчені раніше напам'ять вірші, певні правила тощо.
4. Що розвивати й виховувати?
Психічні процеси, трудові, моральні й естетичні здібності, розуміння ідеї твору, художніх образів — дійових осіб, природи, речей і слова як засобу виразності, культуру мовлення й почуттів. Виховувати любов до літератури і читання.
Така ретельна підготовка має передувати кожному урокові, на якому вивчається художній твір, щоб не звести роботу лише до переказу сюжетної канви чи окремих епізодів з поверховим тлумаченням деяких образів і фактів.