Методична розробка:
“Активні форми та методи
навчання на уроках ТКМ”
(з досвіду роботи над проблемою)
Том’юк В. В.
викладач спецпредметів
1999 р.
Сучасний кваліфікований робітник повинен бути всесторонньо розвинутим, технічно освіченим, культурним, повинен володіти професійною майстерністю, здатним створювати і вдосконалювати нову техніку, примножувати традиції робітничого класу. Незважаючи на тимчасові економічні труднощі, які торкнулися всіх галузей машинобудівного комплексу, що виявляється в перебоях виробництва, навіть зупинці окремих малорентабельних заводів, не хватці робочих місць, необхідно учням системи профтехосвіти постійно і безперервно поглиблювати знання, вдосконалювати майстерність, щоб в недалекому майбутньому стати в ряд з висококваліфікованими робітниками сучасного машинобудування. Завданням вчителя спецпредметів є не тільки дати майбутньому робітнику, сьогоднішньому учню, певний об’єм знань, але навчити вирішувати виробничі завдання, зорієнтувати молоду людину – стати передовиком сучасного виробництва.
Коломийське ВПУ №17 готує кваліфікованих робітників для машинобудівної промисловості, в основному заводу “Коломиясільмаш”, а тому учні повинні одержати максимум відомостей про розвиток заданого заводу від початку заснування його і до наших днів. На перших уроках я знайомлю учнів з історією розвитку цього заводу, я, підкріплюючи свою розповідь цифровими даними, діаграмами, проспектами, вирізками з газет, книжкою про Коломийський з-д “Сільмаш”, виданою до 100-річчя з дня заснування заводу, а також по можливості приймаю участь в екскурсіях. На мою думку особливо важливо навчати майбутніх робітників застосовувати на практиці принципи наукової організації праці, прививати інтерес до передової техніки, науковим досягненням, щоб вони не тільки розуміли суть вивчаючих положень, але і тенденції їх подальшого розвитку.
Поряд з системою зв’язку знань всередені кожного навчального предмета я намагаюсь забезпечити і міжпредметні зв’язки. Вони використовуються тоді, коли знання по одному предмету потрібні при вивченні другого предмета або коли потрібно залучити знання з різних предметів. Працюючи викладачем спецдисциплін, я щорічно проводжу уроки по трьох-чотирьох предметах, зокрема по допусках і технічних вимірюваних, технології конструкційних матеріалів, матеріалознавству, технології машинобудування, технологічному обладнанню, тощо.
Така різноманітна програма викладання вимагає підвищеної підготовки до уроків і створює ряд незручностей, зате поле діяльності до впровадження міжпредметних зв’язків необмежене. Крім того, я стараюсь залучати знання учнів з різних предметів загальноосвітнього циклу, зокрема хімії, фізики, математики, навіть історії. Так, наприклад, при вивченні основних вузлів металообробних верстатів, я тут же повторюю типи посадок з предмету “Допуски і ТВ” і марки сталей чи чавунів з предмету ТКМ або матеріалознавство. Міжпредметні зв’язки необхідні і тоді, коли явище повинно бути вивчено з різних сторінок, для чого потрібні знання по кількох навчальних предметах, наприклад, робота окремих машин і механізмів розглядається в світлі законів фізики і технічної механіки, при ознайомленні з конкретними технологічними процесами необхідні знання по технології конструкційних матеріалів, допусках, хімії, математиці. Мій власний досвід показує, що суттєві міжпредметні зв’язки розширюють розумовий кругозір учнів, сприяють формування в них пізнавальних інтересів і підвищення активності в одержанні нових знань і умінь.
Так як тема методичної розробки пов’язана з предметом ТКМ, я в подальшому зупинюсь на активізації форм і методів на уроках саме по цьому предмету.
При опитуванні учнів намагаюсь перевіряти їх знання по пройденому матеріалу взагалі, а не по одному-двох останніх уроках, як це практикується. Така метода себе оправдує, тому що учні змушені повторювати увесь матеріал, не знаючи, яке питання з якої теми я їм задам, і даний предмет вони краще засвоюють. При цьому я не забороняю користуватися конспектом. Тут я враховую користь зорового сприйняття і так зване “привикання” до конспекту. До речі, наявність конспекту в кожного учня обов’язкове, періодично я перевіряю конспект і виставляю оцінки за ведення конспекту, що в значній мірі стимулює і якось ведення конспекту.
Наприклад, при опитуванні теми “Сталі”, я роздаю частині учнів або всім учням групи різноманітні металеві вироби (цвях, ключ, молоток, свердло, шуруп, ножик, напилок тощо) щоб вони визначили (наближено) марку сталі, її термообробку, призначення, спосіб виготовлення і т.д. Для визначення хімічного складу і механічних властивостей учні користуються довідниками, таблицями, підручниками, конспектом. До речі, всі таблиці, рисунки, схеми, графіки виготовлено силами учнів попередніх випусків.
Систематично при опитуванні використовую опитувальні картки різної складності, які, як правило, вміщають від чотирьох до десяти запитань. На кожне питання є написано по чотири відповіді і тільки одна є вірна, решта три відповіді тільки вірогідні. Така форма опитування є зручна і не тривала, протягом 15-20 хв. я маю змогу опитати увесь клас. Опитувальні картки я розробив на всі теми.
Протягом кількох років (з 1988 року) я вивчаю і впроваджую в свою роботу досвід роботи викладача матеріалознавства Тернопільського СПТУ №9 Василіва Володимира Іларіоновича. Силами учнів виготовлені опорні конспекти-плакати по 30 темах, є повні розробки по 7 темах, використовую методичний посібник-завдання викладання предмету під редакцією Василіва В. І. Сприйняття методики Василіва В. І. в групах на базі 9 класів і на базі ТУ не однакове, тому для учнів з трьох-чотирьох річним терміном навчання до опорного конспекту я подаю ще конспектування.
Велике значення відіграють лабораторно-практичні заняття з предмету ТКМ, відпрацювання яких поглиблює знання учнів. Так, при відробці лабораторних по визначенню матеріалів для заданої деталі учні користуються довідниковою літературою, спеціальною технічною, що розвиває їхні знання. Такі теми учні відробляють фронтальним методом, решта лабораторно-практичних робіт учні виконують ланковим методом згідно графіка переміщення. Слід відмітити, що проведення лабораторно-практичних занять належним чином утруднено через недостатню, а можна сказати слабку матеріально-технічну базу.
Для кращого засвоєння тем “Метали і їх сплави”, “Неметалічні матеріали”, “Металокерамічні сплави” і для урізноман6ітнювання уроків застосовую ігровий метод-гру в “доміно”. Суть гри полягає в тому, що на спеціальних картах, розбитих на дві частини, позначена марка якогось сплаву сталі, мінералу чи металокерамічного сплаву, а на другій половині назва будь-якого сплаву чи мінералу. Учні повинні прикласти назву даного сплаву до марки ідентичного сплаву чи мінералу. Хто з учнів це вправніше зробить, той і виграє. Гра може проводитись як індивідуально так і командно (2Х2 учні). За правильністю гри призначаю одного учня-арбітра. Гра проводиться до певної кількості очок, виграють ті учні, які набрали найменшу кількість очок. Така гра вносить загальне пожвавлення, розрядку, проявляється в учнів зацікавленість, азарт, відстаючі по знаннях учні намагаються правильно прикласти картку (я не заперечую користуватися конспектом). Особливий інтерес в учнів є тоді, коли арбітрами є самі учні.
Окрім гри в “доміно” я використовую на уроках ТКМ інші ігрові моменти, зокрема розгадування кросвордів, чайнвордів, криптограм на технічні теми. Я практикую змагання, конкурси по кращому розв’язуванню вищезгаданих завдань. На мою думку такі форми навчання сприяють розвитку кмітливості, ерудиції, кращих знань саме предмету ТКМ (або матеріалознавства). Інколи я залучаю і самих учнів до складання кросвордів, чайнвордів, шарад.
При вивченні тем “Сталі”, “Чавуни”, “Неметалічні матеріали” з групами першого курсу я проводжу тематичні конференції, зокрема “Чудодійні властивості металів”. Матеріалом для конференції служить те, що не увійшло в програмований матеріал, зокрема, благородні метали (золото, срібло, платина, магній тощо), рідкоземельні метали і т.д. Для цього залучаються з кожної групи по 2-4 учні, які пишуть реферати, опрацьовані в училищній бібліотеці, спеціальних анналах літератури. Цінним є те, що учні знайомляться з непередбаченими властивостями незнайомих їм металів, розвивають свою ерудицію, збагачують свій учнівський багаж знань.
Проводячи уроки з ТКМ (матеріалознавству) я маю необмежене поле діяльності, тому що цей предмет є профілюючим у всіх групах машинобудівних професій і він тісно пов’язаний з іншими предметами профтехциклу. Тому, користуючись обізнаністю інших програм (слюсарів-ремонтиків, електрогазозварювальників, слюсарів-інструментальників і інших) я проводжу елементи ділової гри диспути, ув’язуючи програму ТКМ з іншими програмами. (Для програми тільки з тим такі форми навчання є надто утруднені, тут обов’язково потрібно ув’язати курс технології конструкційних матеріалів чи матеріалознавства з курсом по спецтехнології для згаданих професій).
Придаючи велике значення застосуванню наочності в навчанні, в той же час я не намагаюсь її переоцінити, тому що чутливе сприйняття являє собою тільки початкову ступінь пізнання. Наступний етап пізнання – абстрактне мислення. Ще видатний педагог Я. Коменський попереджував, що якщо вони будуть доставляти пустий матеріал: “...Замість зерна і муки – м’якину, солому, пісок, опилки і що попало.”
При використанні наочності, застосуванні роздаткового і наочного матеріалу при проведенні уроків я намагаюся дотримуватися методичних вимог: відбір тих чи інших видів наглядних посібників повинен вестися з врахуванням мети уроку; при роботі з наглядними посібниками я керую процесом сприйняття їх учнями, направляю їх (учнів) увагу на найбільш суттєві сторони вивчаючого предмета, створюючи умови для прояву максимальної активності і самостійності; не перевантажую урок наглядними посібниками, використовую їх в кількості, необхідній для досягнення учбової мети; якщо на уроці потрібно показати декілька посібників. то демонструю їх по мірі необхідності, але не всі зараз. Якщо вважаю за доцільне – демонструю діафільм (використанням ТСМ не захоплююся, тому що вважаю, що жива мова, показ експонатів, контакт між вчителем і учнем безпосередньо дає більше користі, а відповідно і знань, чим зображення в затемненому кабінеті, де контроль за учнями є більш утрудненим. Хоч ця думка моя може бути і хибна).
Заключним акордом використання форм та методів навчання я вважаю є гра-конкурс по мотивам популярних телевізійних передач “Щасливий випадок”, “Що? Де? Коли?”, “Брейн-ринг”, “Поле чудес”. Як правило цей конкурс проводимо як підсумок тижня спецпредметів. Намагаюся до участі в цьому конкурсі залучити якнайбільше учнів з усіх груп. Заздалегідь підготовляються питання, визначаються учасники, залучаються інженерно-педагогічні працівники, розробляється сценарій і проводиться вечір-конкурс. Ці змагання є досить емоційними, участь приймають всі присутні і саме головне, це дає гарні результати.
З метою свідомого і активного засвоєння учнями знань, навичок і умінь я підтримую постійний зв’язок з майстрами виробничого навчання. Вважаю, що вищою формою свідомості і активності учнів є їх творча активність, яка проявляється при оволодінні теоретичним матеріалом, виконанню завдань і творчих робіт в майстерні, у виробничих умовах.
Учні училища приймають участь одночасно в двох видах діяльності – теоретично пізнавальній і виробничо-практичній, при цьому пред’являються особливі вимоги до характеру і способах реалізації дидактичних принципів і вимог.
