Дитина для педагога – початкова точка відліку в різних життєвих ситуаціях.
“Чи думали ви про дітей?” – запитуємо ми батьків, що розлучаються “Чи думали ви про дітей?” – запитуємо ми вчителів, що проводять “Заходи” для власного самоствердження.
“Чи думаю я про дітей?” – запитання із запитань, яке повинно виникати у педагога, перш ніж він починає справу, якою хорошою і доброю вона не здавалася на перший погляд.
Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні згідно з державною національною програмою “Освіта” є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я. Роз’яснення цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учнів.
Педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учні як одного з принципів організації навчально-виховної роботи, що обґрунтовується сучасною психологією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвиткові особистості школяра як громадянина і творчого. Професійно діючого працівника.
Існує тільки один спосіб реалізувати особистісний підхід у навчанні – роботи навчання сферою самоствердження особистості.
Будь-які педагогічні успіхи зумовлені актуалізацією власних сил особистості вчителя та учня.
Особистісно орієноване навчання – це таке навчання. Центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: об’єктивний досвід кожного спочатку розкивається, а потім узгоджується зі змістом освіти (І.С. Якиманська).
І.С.Якиманська виокремлює три моделі особистісно орієнтованої педагогіки: соціально-педагогічну, предметно-дидактичну та психологічну.
Соціально-педагогічна модель виховує з попередньо заданими якостями. Освітні інститути суспільства створюють структуру такої особистості. Завданням школи є наближенні кожного учня до її параметрів (носій масової культури).
Предметно-дидактична модель особистісно орієнтованої педагогіки пов’язана з предметною диференціацією, яка забезпечує індивідуальний підхід у навчанні.
Технологія предметної диференціації будується на урахуванні складності та обсягу навчального матеріалу (завдання пониженої та підвищеної складності).
Технологію. Предметної диференціації використовуємо на уроках математики.
На уроках даємо дітям диференційовані завдання. Пишемо диференційовані контрольні роботи, це дає можливість учням розуміти предмет, по мірі своїх можливостей.
Технологія предметної диференціації забезпечується факультативними курсами, поглибленими програмами. Це технологія не торкається духовної сфери – національних та світоглядних відмінностей, які в значній мірі визначають зміст суб’єктивного досвіду учня.
Психологічна модель особистісно орієнтованої педагогіки спочатку зводилась до визнання відмінностей в пізнавальних здібностях учнів, які в реальному освітньому процесі проявляються в здібності до навчання (індивідуальна здібність до засвоєння знань). При цьому метою освітнього процесу є корекція здібності до навчання як піднавальної здібності.
Сьогодні роблять спроби побудови іншої особистісно-орієнтованої системи навчання. Вона спирається на такі вихідні положення:
пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини як активного носія суб’єктного досвіду, що склався задовго до впливу спеціально організованого навчання в школі;
при конструюванні та реалізації освітнього процесу потрібна особлива робота вчителя для виявлення суб’єктивного досвіду учня;
взаємодія двох видів досвіду учня повинна відбуватись не по лінії витіснення індивідуального, наповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності;
розвиток учня як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодівання ним нормативною діяльністю, а й через постійне збагачення. Перетворення суб’єктивного досвіду як важливого джерела власного розвитку.
Метою особистісного орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в ставленні її суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистіно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовка її до життєтворчості.
Як головні, можна виділити такі завдання:
розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожного учня;
максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний досвід учня;
допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані здібності;
сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначити лінії життя.
Формування культури життєдіяльності особистості є найвищою метою особистісно орієнтовного навчання та технологій.
Технологізація особистісно орієнтовного освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального тексту дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій для його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистіним розвитком учня в ході навчально-пізнавальної діяльності.
Головні вимоги до осбистісно орієнтованих технологій І.С.Якиманська сформулювала таким чином:
навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту субктивного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;
-виклад знань у підручнику (вчителем) повинне бути направленим не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальненні предметного змісту;
у процесі навчання необхідне постійне узгодження суб’єктного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;
активне стимулювання учня до самоцінної освітньої діяльності, зміст і форми якості повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодівання знаннями;
контролювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учневі вибирати його зміст, вид та форму при виконанні завдань, розв’язуванні задач;
виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, стійко, продуктивно;
необхідно забезпечувати контроль та оцінку не тільки результату, а й головним чином процесу учіння;
освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, оцінку вчіння, як суб’єктивної діяльності.
Найпростішою ланкою з яких складається особистісно-орієнтовне навчання є, особистісно орієнтована педагогічна ситуація.
Це також навчальна ситуація, опинившись в якій дитина повинна шукати сенс, пристосовувати їх до своїх інтересів, будувати образ чи модель свого життя. Таку навчальну ситуацію можна побачити і на уроках математики, при розв’язуванні задач. Один і той самий урок різним дітям дає різний пізнавальний та життєвий дослід.
Розглянемо групову форму навчально діяльності, яка виникла як альтернативна існуючим традиційним формам навчання
В їх основу покладено ідеї Ж.Ж.Руссо, Й.Г. Пестамоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток і виховання дитини Й.Г. Песталоцці стверджував, що вміле поєднання індивідуальної і групової організації навчальної діяльності допомагає успішному навчанню дітей, а їх активність і самодіяльність підвищують ефективність уроку.
При індивідуальній роботі кожен учень працює самостійно. Темп його роботи визначається ступенем цілеспрямованості, розвитку інтересів. Темп роботи залежить також від навчальних можливостей, підготовленості учнів. Індивідуальній навчальній діяльності не властива пряма взаємодія учнів між собою, а контакти з учителем обмежені та нетривалі.
В індивідуальній навчальній діяльності діяльність слабких учнів приречена на невдачу, тому що в них є прогалини в знаннях, недостатня сформованість вмінь і навичок навчальної самостійної роботи.
Всі недоліки фронтальної та індивідуальної діяльності вдало компенсує групова. Дитина повинна за час навчання в молодших класах набути “вміння вчитися”. Якщо мета традиційної школи (в початкових класах) – навчити дитину читати, писати, лічити, то мета розливального навчання – сформувати в дитині конкретні здібності рефлексія, аналіз, планування) з самовдосконаленням. Головна мета розвавального навчання – забезпечити розвиток дитини. Головне завдання вчителя, вивчаючи особливості навчально-пізнавальної можливості учня, визначити індивідуальну зону найближчого розвитку дитини, допомогти формуванню ще не сформованих здібностей.
Сьогодні своїми основним завданням педагогічний колектив школи вважає різноманітний розвиток творчих можливостей кожного учня для формування творчої цілеспрямованої особистості. Активно впроваджуються в систему освіти нові типи шкіл, коренізується організація навчально-виховного процесу, яка передбачає:
впровадження принципів диференціації (профільної, рівневої та індивідуалізації навчання);
адаптацією базового змісту освіти і розробку експериментальних (авторських) програм, які виховують інтереси, здібності, можливості талановитих учнів, спрямування на їх оптимальний розвиток;
модернізацію змісту освіти та методик навчання на інегративно-гуманістичних засадах.
Робота над навчальним проектом – практика особистісно орієнтованого навчання в процесі конкретної праці учня, на основі його вільного вибору з урахуванням його інтересів.
У свідомості учня це має такий вигляд. “Все, що я пізнаю, я знаю, для чого мені потрібно і де я можу ці знання застосовувати”. Для педагога – це прагнення знайти розумний баланс між академічними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками.
Навчальне проектування орієнтоване перш за все на самостійну діяльність учнів – індивідуальну, парну або групову, яку учні виконують протягом визначеного відрізка часу.
Технологія проектування передбачає розв’язку учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, аз другого - інтегрування знань, умінь, навичок.
Отже, особистісно орієнтоване навчання полягає втому, що підтримувати та розвивати природні якості учня, його здоров’я індивідуальні здібності, допомагати в становленні його суб’єктивності, соціальності, творчої самореалізації особистості.
