ВСТУП.
Народна творчість – це основа на якій розвивалась і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.
Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності – поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво тощо.
Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо.
Народна творчість виникла у нелегкому трудовому процесі колективної передової діяльності. Пізнання світу, засвоєння дійсності первісною людиною поєднувалося із формуванням її художньо-образного мислення. Праця відіграла величезну роль у походженні мистецтва. Вона дала людині руку, здатну виготовляти знаряддя, а також, створювати потрібні предмети, надавати їм потрібної форми.
В процесі трудової діяльності людей розвивались естетичні почуття людини, її вуха, очі вчилися бачити та відчувати красу форми, кольорів, звуків. Для того, щоб народилося мистецтво, людина повинна була навчитися не тільки вправно працювати інструментами та з їхньою допомогою відображувати бачене на камені, в глині, відтворювати звуки, але вона повинна була навчитися художньо-образно сприймати дійсність.
Шлях розвитку мистецтва – це постійний процес відокремлення, виділення його видів. Він відбувається безперервно, на різних етапах історії людського суспільства.
У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювання, театрально-декоративне тощо.
Народне декоративно-прикладне мистецтво – одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилося у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби існування добувала примітивним знаряддям.
Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входить в сферу матеріальної і духовної культури народу. У цьому плані становлять думки дослідників про аспекти умовного розмежування матеріальної і духовної культури, соціальне виділення художньої культури, на тій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної, реальної форми і духовного змісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивки і т. ін. є результатом як духовної і практичної діяльності людей. Вони матеріально вражені і несуть інформацію про композицію, орнамент, колорит, яка зберігається в колективній пам’яті людей. Декоративно-прикладне мистецтво і сферу знань, естетичні погляди, смаки, звичаєво-обрядові аспекти, етичні переконання тощо. Це одна із частин народної художньої культури.
Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну естетичну та інші.
Декоративно-прикладне мистецтво – духовний світ людини – включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види – кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння – виникли на зорі людської цивілізації, інші – молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу. Їм заледве налічується декілька сотень. До середини ХІХ століття ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі як музика, театр чи живопис. Лише у 70-х роках цього століття з’явився термін “декоративно-прикладне мистецтво”, яким ми сьогодні вільно користуємося.
1.1. Історія розвитку макраме.
Макраме, або ж вузликове плетіння, є одним із видів рукоділля, який нині завоював неабияку популярність. Цим мистецтвом в однаковій мірі захоплюються і дорослі і діти.
Макраме своїм корінням сягає сивої давнини. Це рукоділля, як і багато інших було поширено на Сході уже в ІХ столітті до нашої ери. Як свідчать археологічні знахідки, вузликове плетіння знане в різних країнах світу: в стародавньому Єгипті, Китаї, Перу, Греції. Використовували техніку плетіння для прикрас житла та одягу.
Уміння в’язати на мотузці вузли і плетіння сіті цінилося в давнину дуже високо і вважалося родовим надбанням. Воно ревно охоронялося від чужинців і передавалося від батька до сина, із покоління в покоління.
З вузлами в житті людей було пов’язано дуже багато прикмет і забобонів. Використання шаманами, знахарями і жерцями певних вузлів і плетінь із мотузки носило культовий характер. В магічні властивості вузлів свято вірили стародавні греки і римляни.
Сьогодні ми застосовуємо вузли і плетіння, не задумуючись навіть про те, що їх вік налічується не віками, а тисячоліттями. Археологічні знахідки підтверджують, що наприклад, перший вузол з успіхом служив мешканцями Стародавнього Єгипту ще п’ять тисячоліть назад. Широко розповсюджений він був також у стародавніх греків і римлян. Зображення першого вузла часто зустрічається на знайдених обломках ваз і глеків. Він прикрашав спис Меркурія (давньогрецького бога – покровителя торгівлі) і називався геркулесовим вузлом.
Однак вважають, що першим хто почав займатися вузликовим плетінням, були моряки. Вони виявлялися винахідниками самих хитромудрих і практичних вузлів. Появившийся більше п’яти тисячоліть назад вітрильний корабель, не можна було уявити без мотузок, якими кріпилися щогли, підтримувалися вітрила.
В морській справі налічувалося близько чотирьох тисяч вузлів. Багато з них перейшло в художнє ремесло макраме. Моряки минулого крім вузлів використовували в своїй роботі безліч різноманітних, практично необхідних плетінь. Більшість різного роду плетінь і орнаментів із мотузки моряки передумали від нудьги. Адже в старі часи плавання моряків тривало нерідко роками. Щоб скоротити вільний від роботи час, моряки займалися рукоділлям. Їх матеріалами були відслугувавші свій вік троси з Маніли і Сизаля.
Все красивіші і досконаліші ставали плетені вироби. В ХІІІ столітті в Західній Європі появилося найвитонченіше вузликове мереживо, яке відразу ж покорило серця середньовічних жінок. З грубих чоловічих рук вони взяли в свої ніжні і м’які пальці шовкові нитки, шнурки, шерстяну і бавовняну пряжу і стали створювати рукотворне чудо – штори, скатерті, абажури, ширми і інші унікальні витвори прикладного мистецтва.
В період середньовіччя модними стали вузликові прикраси на сукнях, нижній білизні, накидках. Плетінням обробляли край плащів, появилися плетені пояси, шапочки, сумочки і гаманці.
Виготовляли їх із самих різноманітних ниток: шовкових, бавовняних, шерстяних. Час зберігає зразки цих чудових робіт на старовинних полотнах живописців, а також серед музейних експонатів.
За свою історію мистецтво макраме не раз занепадало і знову відроджувалося. Нерідко змінювалася і його назва: квадратне плетіння, вузликове мереживо, вузликова бахрома, шнурок Макнатари, мексиканське мереживо і, на кінець послідня, яка прийшла до нас з ХІХ століття – макраме. Походить це слово від турецького “макрама”, що означає шарф чи серветка з каймою.
Змінювалося призначення виробів, їх стиль і художнє оформлення, але техніка виконання залишилася незмінною. В макраме використовується не так вже й багато вузлів, знайомих людям з глибокої давнини. Пощастило тільки самим простим та красивим, необхідних людям для плетіння різноманітних речей.
В нашій країні вузликове плетіння з’явилося наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Наші бабусі прикрашали торочками весільні рушники і та білосніжні скатертини. Складовою частиною народного вбрання були ажурні шалі та хустки, прикрашені каймою і китицями.
У наш час макраме знову ввійшло в моду. Можливості використання його стали надзвичайно широкими. Дедалі частіше зустрічаються вироби, виконані цією технікою, в опорядженні сучасних приміщень, в оформленні одягу. Це елегантні сумки, ремінці, мереживі комірці, декоративні настінні прикраси, газетниці, скатертини, віконні занавіски тощо. Можливі для творчості в цьому виді рукоділля необмежені.
1.2. Орнамент та композиційна структура вузлів в макраме.
В макраме використовують не так вже й багато вузлів, знайомих людям з глибокої давнини. Пощастило самих простим та красивим, але необхідних для плетіння різноманітних ланцюжків і сіток. Найпростіше ланцюжки і сітки створюють спокійний одноманітний фон, на якому чудово читається основна композиція з вузлів.
Простий вузол. Прийшов він до нас з глибокої давнини і виявися настільки живучим і необхідним, що сучасне вузликове плетіння не могло обійтися без нього. В літературі по рукоділлю згадується кілька назв простого вузла: петельний, круглий, пальцевий, звичайний, вузол “через руку”. Одна із самих старовинних назв “колач”, дана йому за схожість з хлібним колачом.
Петельний вузол. Інші назви цього вузла: “горизонт”, “вузлик в кружечок”. В залежності від того, як нитка вибирається в ролі робочої (нитка якою працюють) – ліва чи права, вузол може бути лівим або правим. Як правило ліві вузли зв’язують лівою рукою, правою натягують вузликову нитку (нитка навколо якої зв’язують вузли) і, навпаки, праві вузли зав’язують правою рукою, лівою натягують вузликову нитку. Зовні вузли не відрізняються один від одного: один – дзеркальне відображення другого.
Вузол “фріволіте”. Так називають вузол, що прийшов із старовини рукоділля фріволіня або говночного мережива. Один вузол “фріволіте” складається з двох петельних вузлів і, в залежності від того, як вони: ліві чи праві – вузол “фріволіте” одержує свою назву: лівий або правий.
Репсовий вузол. Це один із найпопулярніших вузлів макраме. Він складається з двох петельних вузлів. В старовинних книжках його називають: рубчатий, ребристий, випуклий, двійний. Поверхня полотна з репсових вузлів має характерну особливість – вона вся із випуклих рубчиків. В плетінні їх називають бридами.
Брида – це ряд репсових вузлів, розміщених щільно одна до одної на вузликовій нитці. Бриди можуть бути горизонтальними, вертикальними, діагональними, фігурними, спіральними.
Геркулесовий вузол. Цей вузол прийшов з сивої давнини і отримав свою назву на ім’я міфологічного героя. В морській практиці його називають прямим вузлом, а серед любителів макраме він відомий як вузол Геракла, плоский без основи.
Стародавні лікарі користувалися ним при перев’язуванні ран або переломів: моряки зав’язували таким способом троси. Використовували геркулесовий вузол і як пряжку-застібку.
Із сотні вузлів, знайомих людям з сивої давнини, є особливо вивежені, що вражають своєю красою і заплутаністю. Здаються вони вузлами-головоломками, однак в основі цих складних переплетень лежить знайомий всім принцип штопки. До таких вузлів відносяться і дійшовши із найдавніших часів загадкові вузли-талісмани. В житті людей вони мають важливе значення: їх обожнювали і приписували чудодійні якості, вірили в їх чарівні сили. Вузли-символи носили як амулети, вишивали золотими нитками на одязі, повторювали в дерев’яній і кам’яній різьбі в написанні початкових букв.
Пройшли століття і деякі вузли-талісмани за красу, народжену симетрією, стали декоративними предметами нашого побуту: ковриками, серветками, підставками, панно. Тепер ці вузли називають декоративними або орнаментальними вузлами-плетінками.
Одним із головних елементів плетених візерунків є різноманітні ланцюжки, які допомагають з’єднати між собою окремі фрагменти орнаменту в одне ціле і надати йому завершеності.
Ланцюжки – це однотипний або різнотипні вузли, зав’язані один під одним в певному порядку. Вони надзвичайно декоративні і різноманітні по формі і інколи здається, що навряд чи можна придумати нові, але виявляється, що досить щось трішки змінити і показується ланцюжок, не схожий на всі інші: щільний або навпаки, ажурний, листоподібний, прикрашений намистами або керамікою.
Без ланцюжків в плетінні не можна зробити жодної речі. Вони вплітаються в фактуру настінних прикрас, абажурів, фіранок на них підвішують тяжкі кашпо і витончені підвіски, з них роблять сучасні прикраси: сережки, персні, браслети.
Також важливе значення у макраме має сітка з вузлів. Для плетіння сіток існують такі правила: число ниток, навішаних на основу, повинне бути кратне кількості ниток в одному вузлі; вузликові і робочі нитки вузлів, сплетених в шахматному порядку, міняються місцями після кожного ряду, тому витрачаються рівномірно; число рядків підраховують з бокового краю сітки по крайнім вузлам, враховуючи, що вузли непарних рядів розміщені біля самого краю, а парних – відсунута в глибину; число нанизаних ниток залежить від мотиву орнаменту. Сітки можуть бути ажурними або більш щільними в залежності від числа вузлів в кожній ланці: чим менше вузлів, тим сітка щільніша.
Геометричні фрагменти сіток. Режим вузлів сіток легко перестроюється в геометричні фігури: шестигранники, трикутники, ромби. Техніка плетіння їх дуже проста. Наприклад, якщо плетуть трикутник, то на початку і в кінці кожного ряду не пров’язують по дві крайні нитки і тоді получається на один вузол менше, ніж попередньому ряді. Так плетуть, доки не залишитися всього один вузол.
Сітки з вузлів можна також з’єднувати з іншими фрагментами орнаменту. Одноманітне полотно сіток використовується для створення нових візерунків. На сітках різні плетені фрагменти здаються більш рельєфними, випуклими і виразними.
Ромб. Найчастіше сітки з’єднуються з найрізноманітнішими видами ромбів: відкритий ромб з вузлів “фріволіте”, щільний ромб з горизонтальних брид, ромби з одинарних та подвійних діагональних брид, декоративні ромби і ін.
Ромби з одинарних брид можна прикрасити піко або горизонтальними бридами. Всі ці доповнення виконують перед плетінням нижніх сторін ромба. Наприклад, піко утворюють так: зв’язують останній вузол на верхній стороні ромба, повертають робочу нитку зліва направо і виконують нею вертикальний репсовий вузол на цій самій вузликовій нитці. Залишають піко, заколюють його шпилькою і розвернувши робочу нитку справа наліво зав’язують другий вертикальний репсовий вузол на цій же вузловій нитці. Тепер повертають робочу нитку зліва на право і виконують нею діагональний репсовий вузол. Після цього плетуть нижню сторону ромба на цій же вузловій нитці.
Щільний ромб складається з двох половин – правої і лівої. Починають витинати ромб, зв’язавши дві середні нитки діагональним репсовим вузлом, і дальше виконують дві верхні сторони ромба. Потім ліву половину щільного ромба заповнюють групою брид, паралельній лівій верхній стороні ромба. Для кожної бриди цієї групи вузликову нитку беруть з правого краю, при чому вузликові нитки сусідніх брид не зв’язують між собою, тому кількість вузлів в кожній бриді зменшується на один, доки в послідній бриді не залишиться один вузол. Потім так само виконують групу брид, направлених правій стороні ромба. Закінчуючи ромб зв’язують дві середні нитки репсовим вузлом.
Квіти з брид. Як правило квіти випливають з чотирьох пелюстків: спочатку виконують дві верхні пелюстки з нахилом до центру квітки, скріплюють вузликові нитки пелюстків і далі від центру плетуть нижні пелюстки.
Велику ажурну квітку виконують в такій послідовності6 спочатку плетуть верхній фігурний ромб; потім паралельно його нижні сторони виплітають по нижній бриді; далі плетуть горизонтальні бриди на тих самих вузликових нитках, розвернувши їх до центру квітки; і, перевивши в центрі дві вузликові нитки, плетуть нижню половину квітки в дзеркальному відображені.
Майже кожну пелюстку квітки можна перетворити в листочок, якщо його виконувати окремо. Виконувати листочок можна з похилих брид, з подвійних овальних брид; з овальних і похилих брид.
2.1. Матеріали та обладнання.
Інструменти та обладнання, необхідні для занять з макраме, дуже прості, при чому їх зовсім небагато: подушка для плетіння, шпильки, голка з вушком для пришивання ниток, ножиці, сантиметрова стрічка, тонкий і товстий в’язальні гачки для протягування ниток в складних візерунках і шпиця або шило, необхідні при розв’язуванні неправильно затягнутих вузлів.
Робоча основа для плетіння – стійка, напівм’яка подушечка. Чим зручний цей інструмент, тим швидше виконується робота.
Різновидностей подушок так само багато, як і її замінників. Замість традиційної подушки, набитої тирсою або піском, тепер користуються дошкою з пінопласту або м’якого дерева. Годиться навіть кусок фанери або товстого картону розміром 25 х 40, 30 х 50 см. На них кладуть слой паралону, войлоку або вати товщиною 4 – 6 см. і обтягують темним сукном, однотонним сатином або неяскравою картонною тканиною. Якщо тканина тонка, підкладають клійонку.
Найзручніша подушка з невеликим нахилом. Щоб подушка була стійкою, її можна закріпити до столу струбцинами. Деякі люблять працювати з подушкою у вигляді циліндру (діаметром 12 – 15 см., довжиною 30 – 40 см.). її можна замінити валиком від м’якої мебелі, зафіксувавши таку основу в коробці або на спеціальних козлах.
Великі і довгі вироби плетуть на рамці. Для рамки потрібно заготовити три дошки. Дві довжиною 50 – 60 см., одну довжиною 30 – 40 см. Товщина всіх дощок повинна бути 4 – 5 см., ширина 10 см. Дошки бажано відшліфувати і з’єднати у вигляді букви “П”. Готову рамку прикріплюють до стіни на висоті 130 – 150 см. від підлоги (трохи вище зросту рукодільниці). З лівого і правого боку рамки паралельно набивають цвяхи, на які прикріплюють робочі нитки.
Щоб добре і зручно працювалося, треба правильно організовувати робоче місце. При плетенні невеликих виробів на подушечці краще працювати за столом, тримаючи подушку на колінах. Верхньою частиною вона повинна опиратися на край стола. Виготовляючи виріб на дошці, яка прикріплена до столу, на сидіння стільця слід що-небудь покласти, щоб руки були на одному рівні з цією дошкою.
Зразок, малюнка чи схеми повинні лежати зліва, а інструменти краще покласти справа, щоб зручніше було ними користуватися.
Необхідно пам’ятати, що ножиці повинні лежати із зімкнутими кінцями, а гачки та петельки – знаходитись у спеціальній подушечці. Ними фіксують окремі вузли і фрагменти вироби і надають потрібну форму плетеному полотну. Шпильки повинні бути довгими, щоб не загубились в полотні, і достатньо міцними, щоб не зігнутись. Після роботи їх необхідно покласти на місце (у пенал, коробку, подушечку).
Матеріалом для плетіння можуть бути різноманітні нитки: шнур, тасьма, лляна мотузка, джгут, конопляний шпагат, планки, дріт та інше. Найкращі в роботі бавовняні нитки. Вони міцні, м’які і добре в’яжуться у вузли. Можна користуватися синтетичними нитками з нейлону і капрону. Такі нитки мають красивий вигляд, легко в’яжуться у вузли, добре фарбуються, але кінці їх швидко розпускаються, тому, закінчивши роботу, у головному виробі їх слід злегка обвуглити сірниками.
Для плетіння серветок краще використовувати нитку типу “Сніжинка”, “Ромашка”, нитки № 10. на стінці панно можна плести із сутажу, шпагату, лляної мотузки, круглої тасьми. Косинку, шарф, серветку, комірці краще виплітати з товстих шерстяних ниток.
2.2. Технічні особливості.
Перш ніж зв’язати вузли, необхідно нарізати нитки певної довжини. Точний розрахунок довжини нитки зробити дуже важко тому що на кожний вид вузла витрачається повний відрізок нитки. І оскільки одною і тою самою ниткою плетуть одночасно декілька видів вузлів, то звичайно, врахувати розхід нитки з точністю до одного сантиметра неможливо. Крім того, слід брати до уваги товщину у крутку нитки: чим товстіша і щиріше скручена нитка, тим більше її витрачається.
Після того, як нитки будуть нарізані залишається подумати, на яку основу слід навішувати нитки для плетіння.
Основа може бути з тонкої або грубої мотузки, пучка ниток, а також дерев’яною, металевою в залежності від розміру виробу і його ваги. Іноді можна обійтися і без основи достатньо скласти нитку в двоє і прикріпити за згин шпильками до робочої подушки.
Основа повинна бути ширшою ніж виріб, інакше вузли набірного ряду зсуваються з неї під час плетіння, особливо якщо вона дерев’яна, металева або пластмасова.
Визначають довжину твердої основи таким чином: спочатку узнають, скільки кінців ниток буде висіти на ній і потім намотують на основу витків в два рази більше, ніж кінців (наприклад, якщо кінців 12, то витків повинно бути 24). Вкладають витки щільно один до одного. Потім їх розмотують, виміряють довжину нитки і добавляють до цієї довжини 10 – 12 см.
Щоб при плетінні довгі кінці не путались і не заважали в роботі, їх тимчасово укорочують. Роблять це по-різному. Самий простий і легкий спосіб – “метелик”: кінець закріпленої довгої нитки (20 см.) кладуть на долоню, а частину, яка залишається, намотують вісімкою між великими пальцями і мізинцем. Коли довжина нитки стане зручною для роботи, вісімку знімають з руки і закріплюють по середині резинкою – отримали моточок “метелик”. У процесі роботи нитки свобідно витягуються з моточка. Для більш довгих ниток використовують шпульки, котушки або палички з кільцями на кінцях.
Головною і обов’язковою умовою для всіх видів мотузок – міцність, інакше вони порвуться при зав’язуванні тугих вузлів, але якщо таке трапиться то мотузку можна склеїти. Використовують клей для тканин: БФ-6, ПВА, “Унікум”, “Марс”. Перш ніж розклеювати, розплетіть кінці (3 см.) і зріжте частину волокон, кінці, які залишилися, змастіть клеєм і з’єднайте, скрутивши пальця по напрямку крутки. Кінці грубої мотузки не склеюють, а зшивають ниткою того ж кольору, що і мотузка.
У ході плетіння не всі нитики виконують однакову функцію. Нитки, навколо яких плетуть, виконують роль основи, а нитки, якими плетуть вузли – це робочі нитки.
Прикріпити нарізані нитки до тканини можна декількома способами.
Перший спосіб. Складаємо нитку навпіл і на місці згину дістаємо петлю. Правою рукою підводимо петлю до планки так, щоб планка була зверху над петлею. Потім перехиляємо петлю на себе через планку і протягуємо через неї вільні кінці ниток. Нитки добре затягуємо. Петля буде за двома кінцями ниток і утворить “замочок” знизу.
Другий спосіб. Складаємо нитку навпіл, як описано в першому способі. Беремо правою рукою петлю, прикладаємо її зверху на планку. Два вільні кінці ниток протягуємо в петлю знизу вгору через планку. Затягуємо пиро нитки. Тепер петля на двох кінцях ниток зверху і утворює “замочок” зверху.
Третій спосіб. Прикріпляємо нитку до планки так, як описано в першому способі. Потім правий кінець нитки накидаємо через планку зверху вниз. Утворюється петля, в яку протягується кінець нитки. Те саме робимо і з лівою ниткою.
Вчитися в’язати краще на товстих нитках Ø 5....6 мм. Тому що на них краще видно утворення вузлів. Перші роботи також краще плести з товстих ниток – ними лише плести. Пізніше, засвоївши техніку плетіння, можна використовувати тонкі нитки.
За свою історію мистецтво макраме не раз занепадало і знову відроджувалося. Змінювалося призначення виробів, їх стиль і художнє оформлення, але техніка виконання залишилася незмінною.
Методика і послідовність виготовлення виробу.
Для роботи потрібно 2м габардинового полотна шириною 0,75 м та 900 м мотузки довжиною 1,5 мм.
Для верхньої частини штори потрібно 90 ниток довжиною 2 м.
Навішати нитки на основу способом 3. Сплести дві горизонтальні бриди.
Сплести сітку з квадратових вузлів довжиною 5 см.
Виконати горизонтальну бриду і сплести 45 ланцюжків з квадратових вузлів довжиною 2,5 см.
Нитки розділити на 10 груп по 18 ниток у кожній. Плетемо фрагменти з перехрещених діагональних брид у вигляді букви “Х”.
Сплести горизонтальну бриду, нижче 45 ланцюжків довжиною 2,5 см.
Виконати дві горизонтальні бриди. Для нижньої частини штори потрібно 90 ниток довжиною 3 м.
Сплести дві горизонтальні бриди на всіх робочих кінцях. Нижче сплести 45 ланцюжків з квадратових вузлів довжиною 2,5 см.
Виконати одну горизонтальну бриду. Нитки розділити на 10 груп по 18 ниток у кожній. Кожну групу ниток ділимо навпіл. На середині п’яти ниток сплести по дві діагональні бриди з середини. В кожній серединці фрагменту виконати квадратний вузлик. Справа наліво і зліва направо виконати листочки з діагольнальних репсових брид. Між кожним фрагментом узору сплести сітку з квадратових вузлів: у першому разі один вузлик, у другому два вузлики, у третьому три потрійних вузликів
Сплести дві горизонтальні бриди. Нижче сплести 45 ланцюжків з квадратових вузлів довжиною 2,5 см.
Виконати горизонтальну бриду. Далі сплести 10 фрагменти з перехрещених діагональних брид у вигляді букви “Х”.
Сплести горизонтальну бриду виконати 45 ланцюжків з квадратних вузлів довжиною 2,5 см.
Виконати дві горизонтальні бриди. Сплетені частини штори кріпимо зверху, знизу тканини.
Тема: Історія виникнення макраме. Інструменти та обладнання. Технічне кріплення ниток. Репсові вузли.
Мета:
Навчальна: сформувати в учнів поняття про мистецтво, плетіння макраме, ознайомити з основними групами вузлів, навчити працювати з найпростішими матеріалами – нитками та мотузками, зокрема знання з історії виникнення та розвитку макраме.
Розвиваюча: розвивати в учнів фантазію, художній смак, логічне мислення, творче ставлення до праці.
Виховна: виховувати в дітей повагу до своєї праці, формувати в учнів художній смак, та естетичний підхід до творчої парці, виховувати терплячість, охайність і старанність.
Обладнання: ножиці, шпильки, голки, гачок, нитки, зошит.
Дидактичне забезпечення уроку: інструкційні картки, послідовності виконання вузлів, колекція плетених виробів із макраме.
Між предметні зв’язки: образотворче мистецтво, математика, історія.
Тип уроку: комбінований.
Хід уроку.
І. Організаційна частина: (привітання, перевірка наявності учнів в класі, готовності їх до уроку, правильної організації робочого місця).
ІІ. Мотивація навчання:
Макраме, або ж вузликове плетіння, є одним з видів рукоділля, який сьогодні завоював неабияку популярність. Цим мистецтвом в однаковій мірі захоплюються дорослі і діти.
Макраме своїм корінням сягає сивої давнини. Це рукоділля, як і багато інших, було поширене на Сході уже в ІХ столітті до н.е. Як свідчать археологічні знахідки, вузликове плетіння знане в різних країнах світу: в стародавньому Єгипті, Китаї, Перу, Греції. Використовували техніку плетіння для прикрас житла та одягу.
Звідки ж походить макраме?
Вважають, що першим хто почав займатися вузликовим плетінням, були моряки. Перебуваючи в дальньому плаванні вони плели риболовецькі сіті, канати, різноманітні прикраси, які дарували близьким на згадку. Відомо близько чотирьох тисяч морських вузлів. Багато з них перейшло в художнє ремесло – макраме.
Вузликове плетіння в різний час називалось по-різному: квадратне плетіння, вузликове мереживо, вузликова бахрома, шнурок Макнатари, мексиканське мереживо і лише в ХІХ століття це плетіння стали називати макраме. Походить це слово від турецького “макрама”, що означає шарф чи серветка з каймою.
В нашій країні макраме з’явилося наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Наші бабусі прикрашали торочкаим весільні рушники білосніжні скатертини та серветки. Складовою частиною народного вбрання були ажурні шалі та хустки, прикрашені каймою і китицями.
У наш час макраме знову ввійшло в моду. Можливості використання його стали надзвичайно широкими. Дедалі частіше зустрічаються вироби, виконані цією технікою, в опорядженні сучасних приміщень, в оформленні одягу. Це елегантні сумки, ремінці, мереживі комірці, декоративні настінні прикраси, газетниці, скатертини, віконні занавіски тощо. Можливі для творчості в цьому виді рукоділля необмежені.
ІІІ. Активізація опорних знань (повторення вивченого матеріалу).
Звідки походить слово “макраме”?
Яка історія походження макраме?
Які ви знаєте види вузликового плетіння?
Які техніки виконання вузлів вам відомі?
Які інструменти використовують для виконання макраме?
Для чого використовували вузликове плетіння?
Яке значення має макраме для нас сьогодні?
ІV. Пояснення нового матеріалу.
1. Вступний інструктаж.
Перед тим як виконувати роботу, давайте повторимо правила безпечної праці при користуванні ножицями, голками та шпильками:
Ножиці повинні лежати на парті із зімкнутими кінцями.
Передавати ножиці слід кільцями вперед.
Голки та нитки повинні знаходитись у спеціальній подушечці.
брати голки можна тільки для роботи.
не гратися голками та шпильками.
Для заняття макраме потрібні такі інструменти: подушка для плетіння, шпильки, голка з вушком для пришивання ниток, ножиці, сантиметрова стрічка, тонкий і товстий в’язальні гачки для протягування ниток в складних візерунках і шпиця або шило, необхідні при розв’язуванні неправильно затягнутих вузлів.
Для зручності роботи з нитками бажано приготувати таке обладнання. Для плетіння невеликих виробів знадобиться напівм’яка подушечка розміром 100 х 200 мм, яку можна пошити з цупкої тканини і наповнити тирсою або піском. До неї зручно прикріплювати голками або шпильками нитки для плетіння.
Щоб добре і зручно працювалося, треба правильно організувати робоче місце. При техніці невеликих виробів на подушечці краще працювати за столом, тримаючи подушечку на колінах. Верхньою частиною вона повинна опиратися на край стола.
Зразок, малюнок чи схема повинна лежати на столі зліва, а інструменти краще поставити справа, щоб зручніше було ними користуватися.
Матеріали для плетіння можуть бути дуже різноманітні нитки: шнур, тасьма, лляна мотузка, джгут, конопляний шпагат, планки, дріт та інше.
Найкращі в роботі бавовняні нитки. Вони міцні, м’які і добре в’яжуться у вузли. Для плетіння використовують нитки, як природного кольору так і фабричні.
Дуже важливо правильно підготувати нитки до роботи. Це означає, що потрібно визначити їх довжину і кількість. Кількість ниток залежить від самого виробу і повинна бути обов’язково парною. Довжина ниток залежить від їх товщини. Товщі нитки повинні бути довшими ніж тонкі, тому що під час роботи вони швидше укорочуються. Нитки повинні бути в 3-8 разів довші від готового виробу.
Нарізані нитки можна кріпити до дерев’яної чи пластмасової планки чи кільця, а також до товстої нитки.
У ході плетіння не всі нитки виконують однакову функцію. Нитки, навколо яких плетуть, виконують роль основи, а нитки якими плетуть – це робочі нитки.
Прикріпити нарізані нитки до планки можна декількома способами:
Складаємо нитку навпіл і на місці згину дістаємо петлю. Правою рукою підводимо петлю до планки так, щоб планка була зверху над петлею. Потім перехиляємо петлю на себе через планку і протягуємо через неї вільні кінці ниток. Нитки добре затягуємо. Петля буде за двома кінцями ниток і утворить “замочок” знизу.
Складаємо нитку навпіл, як описано в першому способі. Беремо правою рукою петлю, прикладаємо її зверху на планку. Два вільні кінці ниток протягуємо в петлю знизу вгору через планку. Затягуємо пиро нитки. Тепер петля на двох кінцях ниток зверху і утворює “замочок” зверху.
Прикріпляємо нитку до планки так, як описано в першому способі. Потім правий кінець нитки накидаємо через планку зверху вниз. Утворюється петля, в яку протягується кінець нитки. Те саме робимо і з лівою ниткою.
2. Практична робота учнів.
а) Поточний інструктаж:
На цьому уроці ми будемо виконувати репсорні вузли. Реберний або репсорний вузол – це один із основних вузлів у техніці макраме. Залежно від того куди спрямовують нитку основи, на якій плетуть вузли, цей вузол називають горизонтальним, вертикальним або діагональним. Ряд вузлів, пров’язаних горизонтальними, вертикальними або діагональними репсовими вузлами, називають бридою.
У рядках репсові вузли плетено так: прикріплюють на планку три нитки (шість кінців). Крайня нитка (справа або зліва)- це нитка основи, а всі інші нитки – робочі.
На нитку основи 1 будемо по черзі зав’язувати репсові вузли нитками 2, 3, 4, 5, 6. першу робочу нитку 2 обкручуємо навколо нитки основи два рази зверху вниз. Так само зав’язуємо вузли нитками 3, 4, 5, 6. вийшла горизонтальна брида, бо вели ми нитку основи горизонтально.
Репсові вузли можна плести по діагоналі, поклавши нитку основи по діагоналі зліва направо і справа наліво.
Вертикальні репсові вузли. Для зразка беремо три нитки. На край однієї з них прикріпляємо 3-ім способом дві нитки (чотири кінці). Ниткою зліва направо зв’язуємо по черзі вузли на нитках 1, 2, 3, 4.
Вузли в’яжемо, як і в горизонтальній бриді, з тією лише відмінністю, що зв’язували їх за основу. Розраховуючи довжину ниток основи, слід пам’ятати, що на них в’яжуть вертикальні вузли робочими нитками. Тому довжина ниток основи повинна відповідати довжині готового виробу плюс 12 см.
У ході плетіння вертикальними вузлами легко подовжувати робочу нитку, якщо вона закінчилася. Робимо це так: від кінця робочої нитки відкладаємо, наприклад, відрізок довжиною 5 см, згинаємо його, утворюючи петлю. Прикріпляємо її на нитку основи, перед якою закінчилася попередня робоча нитка. Короткий кінець переводимо на виворітній бік, а довшим продовжуємо плести вертикальні вузли.
б) Індивідуальний інструктаж:
Під час уроку підходжу до кожного учня окремо і ще раз пояснюю незрозуміле.
V. Підсумок уроку, аналіз та оцінювання робіт.
VІ. Домашнє завдання.
Принести необхідні інструменти і матеріали для плетіння макраме.
VІІ. Прибирання робочих місць.
Висновок.
Ознайомившись з видом декоративно-прикладного мистецтва – плетіння макраме, можна дізнатися багато цікавого. Адже своїм корінням воно сягає сивої давнини. Цим рукоділлям почали займатися уже на Сході в ІХ столітті. Але вважають, що першим хто почав займатися вузликовим плетінням, були моряки. Перебуваючи в дальньому плаванні вони плели риболовецькі сіті, канати, різноманітні прикраси, які дарували близьким на згадку.
В нашій країні макраме з’явилося наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Наші бабусі прикрашали торочкаим весільні рушники білосніжні скатертини та серветки.
Вузликове плетіння в різний час називалось по-різному: квадратне плетіння, вузликове мереживо, вузликова бахрома, шнурок Макнатари, мексиканське мереживо і лише в ХІХ століття це плетіння стали називати макраме. Походить це слово від турецького “макрама”, що означає шарф чи серветка з каймою.
В макраме використовують не так вже й багато вузлів, знайомих людям з глибокої давнини. Пощастило самих простим та красивим, але необхідних для плетіння різноманітних виробів. Найпростішими вузлами є: простий вузол, петельний вузол, вузол “фріволіте”, репсовий вузол, геркулесовий вузол і ще багато інших.
Компонуючи ці вузли можна складати багато різноманітних візерунків. Це і найпростіші ланцюжки, сітки, геометричні фрагменти сіток, різні види ромбів з діагональних брид, квіти з брид, листочки. Уміло поєднуючи ці вузли можна виготовляти цікаві і красиві вироби.
Вибір ниток і мотузок для плетіння – самий різноманітний: лляна мотузка, бавовняна, джгут, конопляний шпагат, сизалеві нитки. Маленькі речі плетуть із сутажу, муліне, “ірису”, круглої пласьми.
Для плетіння використовують нитки, як природного кольору так і фабричні. Фарбувати нитки можна аніліновими барвниками або натуральними.
Інструменти та обладнання, необхідні для занять з макраме, дуже прості, при чому їх зовсім небагато: подушка для плетіння, шпильки, голка, ножиці, гачок та шило.
Можливості використання макраме стали надзвичайно широкими. Дедалі частіше зустрічаються вироби, виконані цією технікою, в опоряджені сучасних приміщень, в оформлені одягу. Це елегантні сумки, ремінці, мереживі комірці, декоративні настінні прикраси, газетниці, скатертини, віконні занавіски тощо. Можливі для творчості в цьому виді рукоділля необмежені.
Добре засвоївши техніку плетіння, можна самостійно виготовляти цікаві вироби. Старанно виконанні на стіні декоративні прикраси, зроблять затишним будь-яке приміщення.
Макраме, як і інше рукоділля, дає можливість виразити потребу в творчості, а поєднання праці і фантазії допоможе показати себе в ролі художника-дизайнера.
