“Історичні особливості зародження та розвитку гуцульського різьблення та інкрустації”




2. Найпоширенішим випадком народної творчості гуцулів є художня різьба по дереву. Численні мистецькі пам’ятки, що збереглися до наших днів і знаходяться в експозиціях багатьох художників та історичних музеїв нашої країни, свідчать про високу культуру гуцульської народної різьби по дереву.
Найбільші зібрання гуцульських виробів, на яких можна простежити зразки високої народної культури минулого, ЗБЕРІГАЮТЬСЯ У Львівському державному українському музеї етнографії та художнього проси млу Академії наук України, у Коломийському державному музеї народного мистецтва Гуцульщини, в Івано-Франківському, Чернівецькому та Закарпатському обласних краєзнавчих музеях, у музеї Косовського коледжу прикладного та декоративного мистецтва і в окремих приватних колекціях.
Гуцульська художня різьба широко застосовувалася насамперед як декоративна прикраса на предметах домашнього вжитку – на скринях, столах, мисниках, полицях, лавах, дерев’яних ліжках, сундуках, кушках, тарницях, рахвах, рамках, декоративних тарелях, цукерничках, барильцях, топірцях ложках і та ін., а також на деталях житлової архітектури – на сволоках, на лицьовій стороні дверей, воротах, наличниках вікон і дверей, на пам’ятних спорудах тощо. Художня різьба по дереву широко використовувалась в інтер’єрі гуцульських церков і на церковних речах.
В минулому високе художнє покликання багатьох народних майстрів-різьбярів за безцінь або з зовсім без оплати використовували служителі культу з метою виготовлення оздоб для внутрішнього і зовнішнього художнього оформлення церков. Часто народні майстри застосовували тут різні декоративні способи різьби, в тому числі скульптурну, ажурну (або прорізну), площинно-геометричну та інші. Виконання таких робіт на замовлення церков сковувало і обмежувало можливість майстрів – різьбярів, їх творча фантазія перебувала під суворим контролем церковних канонів.
Багато високохудожніх зразків різьби по дереву досі залишаються поки що безіменними, бо майстри не ставили на своїх роботах ні прізвищ, ні імен. Обдаровані гуцульські митці-самоуки, талановиті майстри із народу, в феодальному і капіталістичному суспільстві не мали змоги здобути навіть початкову освіту і здебільшого були не писемні. Але велике внутрішнє відчуття краси і законів мистецтва, висока інтуїція, внутрішній, органічний художній смак підносили творчу наснагу народних митців, які силою свого таланту, невтомною працею з величезними труднощами пробивали собі дорогу навіть до світової мистецької слави.
Оригінальність і самобутність виробів гуцульських майстрів привертали до себе підвищену увагу ділків-спекулянтів, перекупників, які видаючи себе за “знавців” та “любителів” народного мистецтва, приховували справжні свої наміри під виглядом організацій збуту виробів. З цією є метою вони відкривали приватні крамниці, через які реалізовували чудові зразки народної творчості, наживаючи на тому непомірні капітали. Майстрам же платили, як кажуть, те “що з носа впаде”. Такі крамниці були в міста Косові, Ворохті, Яремчі та в інших місцях.
Збільшився вивіз гуцульських художніх виробів і за кордон. Майстри вимушені були зв’язувати свою долю з “вільним ринком”.
Мимоволі залежачи від перекупників і потрапляли під їх вплив. А хитрі ділки, підпорядкувавши собі діяльність майстрів, диктували їм замовлення, накидали буржуазні, спотворені смаки.
На той час розповсюджувались вироби, площа яких вщерть оздоблювалась різнобарвним бісером, а сама форма або конструкція надмірно ускладнювалась.
Нерідко навіть і на творчість відомих майстрів гуцульського мистецтва негативно впливали такі замовники із дрібнобуржуазних і міщанських кіл, які нав’язували майстрам свої смаки.
3. Сліди цього можна помітити і в творчості відомого різьбяра із с. Річки, Косівського району на Івано-Франківщині, Марка Мегединюка (1842-1912), який відіграв особливу роль в історії розвитку художньої різьби Гуцульщини. Багато його творів не дійшло до нас, проте й ті вироби, що збереглися в наших музеях, дають достатній матеріал для характеристики високого покликання талановитого митця.
М.Мегединюк розвивав техніку викладки кольоровим бісером, яку подекуди ми зустрічаємо і в інших різьбярів – його сучасників. Але в роботах М.Мегединюка вона вперше на Гуцульщині набула особливо широкого застосування, і його справедливо називають на Гуцульщині батьком бісерної техніки.
Кольорова гама бісеру в роботах майстра була порівняно небагата (в перважній більшості він використовував бісер лише кількох кольорів: білий, темно-червоний, синій і рідше зелений), проте він умів згармоніювати різноматність кольорів з особливим художнім почуттям.
Бісер в основному був із фарфорової маси, рідше – із кольорового скла. Доставляли його із-за кордону: з Чехії, Боснії та з інших країн.
М.Мегединюк увійшов в історію гуцульського народного мистецтва також і як один із перших майстрів, що утверджував художню обробку кольорових металів. Карбування і гравіювання він майстерно поєднував у своїх виробах з деревом та бісером.
Характерним прикладом високої технічної завершеності є його скринька, де ми бачимо типовий для цього майстра спосіб декоративного оздоблення викладанки, при якій уся площа виробу заповнюється кольоровим бісером з кольоровими металами ціточками. Щіточки органічно вплітаються в різнокольоровий бісерний орнамент і, мов золоті світлячки, виблискуючи, створюють невимовно-казкове видовище, що зачаровує око своєю красою. Виріб у цьому, так би мовити, вбранні виглядає надзвичайно привабливим і дорогоцінним. А дерево, втративши себе як матеріал, губиться, зникає, і зовнішній вигляд такого мистецького виробу швидше вже нагадує річ, виготовлену із дорогоцінних металів та каменів.
Характерним для творчості цього майстра є введення в художньо-декоративні засоби рельєфно-пластичних мотивів. Виконуючи конструктивне призначення конкретного вжиткового виробу, вони одночасно виступають і як декоративні деталі. Силуетний малюнок рельєфних накладок – це гармонійний вишуканий композиційний елемент орнаментального характеру.
Важливим процесом у роботі талановитого майстра була підготовка матеріалу для виготовлення виробів. Особливу увагу М.Мегединюк приділяв столярному і токарному процесові, як формі-першооснові своїх мистецьких виробів. З такою ж вимогливістю він звертав увагу і на опрацювання внутрішніх деталей та їх художнє оформлення.
У виробах М.Мегединюка приваблює простота конструкції, що продиктована перш за все іх практичним призначенням. Органічна єдність форми і декоративних мотивів, високе почуття ритму і симетрії в орнаментальних оздобах його робіт, цілісність декоративних плям є характерною рисою в- творчості М.Мегединюка.
Домашні злидні, нестатки гнітили майстра. У пошуках кращого життя він залишив своє село, об'їздив майже цілий світ. Зазнавши на чужині лиха І принижень, бідолаха повернувся ь рідний край, придбавши лише параліч руки, ставши інвалідом, після чого вже остаточно втратив усяку надію на щастя. Художні вироби М.Мегединюка стали широко відомі тільки після його смерті
В історії гуцульського народного мистецтво особливе місце посідає найвизначніший майстер різьбяр і мосяжник - Юрій Шкрібляк, творчість якого була і залишається й до цього часу великою школою високої народної культури в художній різьбі для наступних поколінь молодих митців - різьбярів.
Першими послідовниками Шкрібляка у розвитку народних традицій гуцульської різьби по дереву були його сини Василь, Микола і Федір. Найвиразнішим художнім покликанням до різьбярства Василь.Шкрібляк /1856-1924) .
Шкрібляк розвинув далі техніку інкрустації, застосовуючи її в мотивах чистої геометричної різьби. Майстер прагнув надавати своїм виробам більшої пластичності, соковитості, вводячи рельєфну орнаментальну пластику, рельєфні вставки та накладки у вигляді геометричних форм, що виступають над площиною. Цей декоративний засіб у дальшому його розвитку ми помічаємо і в творчості інших майстрів - різьбярів, особливо у В.Девдюка.
Художні вироби В.Шкрібляка зберігаються в музеях Львова Коломиї, Івано-Франківська, Косова та інших музеях України.
Одним із найбільш відомих майстрів мистецтва художньої різьби на Гуцульщині, чия творчість розвивалась у таких же складних умовах, як і його попередників та сучасників, Василь Григорович Девдюк (1873-1951) із Косова Разом з іншими різьбярами, В.Девдюк багато зробив для поширення і розвитку народного мистецтва, для організації спеціальної фахової школи художніх народних ремесел на Гуцульщині.
Василь Девдюк, Василь Шкрібляк і Марко Мегединюк були першими, кому належить заснування різьбярської школи також і на Буковині. Як художників - різьбярів їх офіційно запросили з Косова до відкритої в 1905 році так званої крайової фахової школи у Вижниці ( теперішня Чернівецька область), де було запроваджено фахове навчання гуцульській різьбі по дереву і металевій орнаментиці. У цій школі В. Девдюк працював до 1914 року Під час першої світової війни він повернувся до Косова.
Цей видатний майстер народного мистецтва Гуцульщини - замислив по собі неповторні шедеври декоративно - ужиткового мистецтва не тільки на Гуцульщині, але й збагатив світову культурну класичними зразками українського образотворчого фольклору. Про нього хочеться розповісти значно більше, ніж написано дотепер.
Багато важливих сторінок із його життя і творчості залишились непоміченими або висвітлені однобічно і збіднено.
Крім цього, багато оригінальних робіт було втрачено або не збереглися. Водночас постає проблема синтезу 'ь мистецтвознавчому дослідженні гуцульських майстрів, які працювали та формували художню образність цього краю.
Але найбільше зацікавлення мистецтвознавців постає тут, на Гуцульщині, де зародилась своя школа свого багатого та , різноманітного мистецтва.
4. Зустрічаються публікації та статті про М. Мегединюка, але це дуже мала інформація що до майстра такого рівня. Про його творчість хотілобися знати трошки більше.
Цінними дослідженнями про М.Мегединюка залишається праця В Шухевича, де записано унікальну зустріч автора з майстром.
Марко Мегединюк розповідає про себе відомому українському етнографові і дослідникові Гуцульщини XIX поч. XX ст. Володимирові Шухевичу так: "Я родивсі 1842 р. у РІЧЦІ. Тато мій Стефан, а мами Марія з роду Петрових з Брустур. Нас було сім братів: Федор, я (Марко), Гаврило, Іван, Микола, Юра і Петро. Мама любила мене дуже за се, шо я бавив мох братів. Вона .позволяла мені як я був ше маціцьким хлопцем робити малі топірці, ставити млинок й тощо.
Найбільше зрадів сі я, коли поставив малий млинець (млинок) та з хлопцями молов на ним сім'є, шом украв у мами. Але дід мій, Юрко, побивав мене дуже за мою роботу, якої я "непускавсі. Аби сперед діда сховати сі," поставив я "собі млинець горі на Буківци (частина громади с. Річки) у потоці Крисівка під Межиріками, де був малий гук по трьох ускоках (каскадах). Під першим ускоком бувковбур, єго вимила вода у такім місци, що не меж було туди зайти. Я продовбав собі у скалі Заступці сходи, дібрав'сі до ковбура і поставив млинець: коло него сидів я все нераз цілу днину. Дід мій зміркував, що я мав дес поставити млин і став мене підглідати, тай так дійшов аж до мого млинця, той зараз пустив сі ід ковбуреви, аби млин розкинути; ледви став коло ковбури, зсунолосі під ним каміне і він упав, щістє, що в ковбур, бо був би забив сі.
Я стояв з далеку, та дивився на се уже; жєль мені стало млинця тай діда, але я боєвсі его ратувати, аби мене не побив! Аж як обіцєв, що не ме бити і млина не розбере, я показав єму заступці, і він відрапавсі ними у гору: 3 того чєсу перестав мене мій дід бити. Мені було тогди вісім років. Але з того чєсу відривав мене мій тато від моїх забавок, хоть мені платили вже тогди за топірчики для дітей по 3-4 крони. Так було зо мнов аж до парубочих літ. Я пішов до бранки, та не здавсі; та тато мені все докучали за мою роботу топірців, які я робив на усу Гуцульщину. Аби збути сі, я оженивсі, як мав 27 літ з одиначков і пристав на єї грунт. Але і тут не було мені гаразду. Тесть пропивав усе, а я пішов роботами перший раз до Перемишля, відси на Кальварію, до Санока, до Унгвару, Сиготу, а відти через Чорногору перебравсі назад у село. Та не довго посидів я дома, згодив людей, що робили лижки (ложки) ялівцеві, набрав лижки на шкапє та з сим крамом пішов у Чернівці. А відти перебравсі на Угри: потому заходив я ще три рази з лижками на Угри, на послідок в 1877 році. Але дома не міг я довго всидіти пішов у Росію. Був у Проскуреві, а відси до Одеси, де сам робив швелі при залізній дорозі.
По 4 місцях вернув я додому і від тго чєсу невідходжу більше, хіба от що був з кардиналом у Римі та на виставі Празі, Львові.
Дітей у мене дасть Біг нема, маю своїх 14 моргів, 2 коровці і трохи дробет.
-Я дав нашому цісареві через пана (себто через мене - Шухєвича) сливовий хрест, за що дістав від пана цісаря 30 дукатів в золоті я їх ховаю, і одного не проміняв сме. "- Як скінчу нову хату ставити, зроблю такий віз, що сам буде їздити”, впевнив мене Марко, покінчивши сам свою автобіографію.
Домашні сімейні стосунки у Марка Мегединюка складалися дуже несприятливо і ускладнювали розвиток його природного мистецького обдарування. З раннього дитинства, з восьми років, він зростав у складних матеріальних умовах, а їх сім’я складалася з дев'яти осіб: батьки і семеро дітей - Федір, Марш, Гаврило, Іван, Микола, Юра і Петро. Щоб якось прогодувати таку сім’ю, батько Марка вимушений був з дитячих літ використовувати їх на різних нелегких роботах не тільки у своєму домашньому господарстві але й у наймах.
Марко змалечку тягнувся до виготовлення різних дерев'яних металевих забавок, дуже вдавалися йому гуцульські полиці та топірці, які він прикрашав цікавими різьбленими візерунками. Але ці забавки не влаштовували батька. А коли односельці запримітили, що малий Марко почав виготовляти писані топірці для сільських дітей і йому почали за них платити по три - чотири крони1, то батько все одно не вбачав в ньому нічого путнього л відривав його від цих "забавок", шукав йому іншу роботу. Так перебігали його юнацькі літа, аж поки не жинився. Продовжував виготовляти різні речі домашнього начиння, оздоблював різьбою, виготовляв на замовлення односельців палиці, топірці, келехи, персні, скриньки та інше. Вже міг щось заробляти, прагнув оволодіти мистецькою майстерністю, якою вже володіли різьбярі сусіднього села Яворова Шкрібляки. Але той мізерний його заробіток не міг збільшити домашнього прибутку.
Близьке знайомство з відомою яворівською різьбярською династією Шкрібляків, які на той час уже виготовляли чудові точені вироби з дерева на токарних верстатах власної конструкції, допомогло Маркові Мегединюкові виготовити токарний верстат удосконаленої конструкції. Його точені вироби кінця XIX поч. XX ст. - бочівки, погарчики, цукорниці, мисники, рахівки, тарілі, палиці, (свічники та ручні хрести) свідчать про високу техніку і художню майстерність.
5. Гуцульщина - край казкової природи народного мистецтва. Барвисті вишивки, килими та ліжники мальовничі писанки, різьблені вироби з дерева та художні вироби з металу збагачують скарбницю українського, народного мистецтва Художні вироби Гуцульщини знані в багатьох країнах світу.
Недалеко від Косова на гірських вершинах розкинулось село Річка - стародавній центр народного мистецтва Східних Карпат. В історію мистецтва художньої обробки дерева річківські різьбярі вписали не одну славну сторінку Традиції яворівської школи різьбярства і, насамперед, творчість Шкрібляків, мала вплив на характер формування стильових особливостей річківських різьбярів і знайшли тут численних послідовників.
Визначним майстром річківської школи художньої обробки дерева бyв відомий майстер Марко Мегединюк (1842-1912). Він виробив новий спосіб колористичного прикрашення виробів з дерева.
Повертаючись до рідного села, Мегединюк почав виготовляти дитячі топірці та ложки і незабаром став постійно займатись різьбярством. У ньому зароджується думка прикрашувати свої вироби тільки різноколірним фарфоровим бісером - "пацьорками". Цей новий спосіб прикрашення дерев'яних виробів став основою творчої діяльності Марка Мегединюка та приніс йому славу доброго майстра. В 1887 р. на рільничо-промисловій виставці в Кракові Мегединюк демонстрував цимбали, багато прикрашені "пацьорками" І мідним дротом, за які одержав бронзову медаль. Не задовольняючись цими досягненнями, М.Мегединюк прагне розширити свої знання. Він відвідує виставки у Львові, Парижі, Римі, І переймає краще з досвіту Інших майстрів.
У 1905р. Марко Мегединюк демонстрував, кілька своїх виробів на виставці українських митців у Львові. Серед них вирізнялися викладана бісером декоративна тарілка і рама для дзеркала. За надзвичайно тонке використання інкрустації та гармонійний колорит декорації тарілки журі цієї виставки присудило йому похвальний диплом.
На виставці домашнього промислу в Коломиї 1912р. експонувались тарілка, шкатулка - скриня, барильце хрест, трійця та кілька топірців роботи Мегединюка. Дуже цікава шкатулка - скриня, багато прикрашена бісером, укладеним Е геометричні узори. Скринька має форму міні-моделі української традиційної скрині. Всі її сторони щедро удекоровані елементами і мотивами геометричного характеру, інкрустовані улюбленою технікою М.Мегединюка - викладанкою пацьорками. Але це не просте орнаменти-прекраси це ціла абетка знаків-символів, прочитавши які, можемо збагнути, яким глибоким змістом вони сповнені, як багато про що вони нам розповідають, насамперед про оточуючий нас світ, про його незбагненні таємниці, про будову Всесвіту.
Це символічна мова, виражена мудрою людською фантазією, образотворчими засобами.
На верхній частині накривки (кришки) скриньки, в центрі — зображення трьохраменного хреста - основного, - головного символа християнства. Весь силует його рисунка викладений цятками з кольорового металу (цвяшками) з круглими опуклими головками, що виблискують як зірки на тлі суміжних мотивів орнаментики. Праворуч і ліворуч флангують два стилізовані зображення смерічок - вічних символів Карпат. Крони її у вигляді рівнобедрених трикутників, стовбури зображені стилізовано, плоскісно, викладені - (інкрустовані) кольоровими пацьорками (намистинками) та кулочками (невеличкими кружальцями), із червоного каучуку, які по контуру інкрустовані кольоровими суканими дротиками. В нижній частині, поміж ременами хреста і смерічками, - невеличкі стелізовані зображення двох "Деревців життя” (“Райське дерево", його ще називають "Світовим.. деревом", - центром світу). "Дерево життя" із кроною у вигляді великих рясниць, з яких дивляться "Всевидячі очі". Вгорі, по боках верхнього рамена хреста, зображені стелізовані зірочки у круговому сяйві, що символізують зоряне небо, виконані цією ж технікою. Вся композиція на прямокутній, дещо випуклій поверхні накривки завізується ніби рамкою з трьох прямолінійних доріжок і смуговим паском, що утворюється рядком трикутничків, які символізують нескінченну дорогу життя та часу. Всі ці зображення виконані однією технікою - інкрустацією пацьорками (бісером). Кришка скриньки виготовлена із суцільного моноліту дереза, має конфігуративну, конструкцію, -всередині, з рамочним, виступами по периметру, що щільно заходять у пази верхньої частини стінок скриньки.
У товщині кришки знизу вирізьблена, а вірніше видовбана порожнина у вигляді горизонтальної ніші (крипта), стінні якої акуратно відполіровані; ця ніша задумана майстром як місце схованки, тобто тайничок/ який закривається геметрично спеціальною деревиною засувкою: Коли відкривалась кришка скриньки, то тайничка навіть не помітно. Всередині тайничка на його “стелі” зображено трибанну мініатюру церковцю, а по боках її два хрестоподібні загадкові знаки сакрального змісту.
На лицевій стороні засувки тайничка по середині зображено однораменного хреста, а по боках його два крижики (мальтійські хрестиш) в орнаментальних оздобах.
Всі ці компоненти орнаментальних оздоб у своїх причудливих формах пов’язані сакральним змістом. На лицевій стороні скриньки зображені два крижики (хрестики), що симетрично розміщенічна квадратних площинах, які одночасно членують лицеву прямокутну поверхню скриньки на дві рівні частини. Навколо крижиків розміщені орнаментальні мотиви, що заповнюють тло квадратного поля. Вся композиція декору передньої стінки скриньки зверху і знизу обрамлена інкрустованими вузькими "доріжками". Краї правої і лівої лицевої сторони скриньки орнаментовані інкрустацією мотивами "драбинка". Цим же мотивом декоровані прямокутні площини ніжок скриньки. На лівій торцевій стороні скриньки зображений . космографічний круг, що займає більшу частину площі квадрата, почленований на чотири рівних частини (сектори), що символізують чотири сторони світу - схід, захід, південь, північ. Одночасно вони є символом бігу часу, зміни циклів у природи -літо, осінь, зима, весна, а у вікових особливостях людини символізують чотири стадії її буття — народження, молодість, зрілість і смерть. Крім того вони символізують четвертинний поділ доби - ранок, день, вечір, ніч. Ця символіка переплітається не тільки з космологічними уявленнями людини про Всесвіт, його будову, .але й земним буттям. Кожний сектор у космографічному крузі викладений (інкрустований) пацьорками іншого кольору, що відповідає символічному змісту його місця у крузі. Зліва і справа космографічного круга — орнаментальні полоски "доріжки", що будуються з трикутничків і символізують безконечну доріжку життя. На правій торцевій стороні скриньки на квадратній площині зображена шестипелюсткова розета у крузі, по внутрішньому ободку якого - віночок у вигляді дотично скріплених окремих пелюсток. Це давній солярний знак, що символізує і уособлює наше світило - Сонце - символ життєдіяльного тепла і світла. На бічних торцевих частинах кришки (накривки) зображені неодинакового рисунка геометричні орнаменти, які також несуть певне символічне навантаження.
На задній стінці скриньки подвійні зображення "Всевидячого -ока". Середина прямокутної площі задньої стінки почленована симетричним поділом на дві частини, кожна із яких е квадратом. Поміж цими квадратами орнаментальний мотив символічного змісту. На площі кожного із двох квадратів ідентичні зображення "Всеведячого ока''. Одночасно ці зображення реснщь "Божих очей" є кронами "Райського дерева" або "Світового дерева" - вони і є символічним зображенням уже відомого нам "Дерева життя" або "Світового дерева". Скринька тримається на ніжках у вигляді гуцульських постолів, попармо розміщених на чотирьох підніжках скриньки. Біля кожної ніжки-постола, вирізьблених із сливового дерева, ніби страхують їх, вмонтовано ще по одній ніжці у вигляді модерних чобітків, що відлиті із мосяжу (сплав міді, бронзи і цинку). Таке "вбрання" скриньки (яка, напевно, призначалась для християнського храму) викликає враження, ніби увесь декор на ній виконаний з дрібнесеньких кусочків кольорової смальти, а загальне враження - ніби ця річ виконана візантійською класичною мозаїкою, коштовними каменями і дорогоцінними кольоровими металами. Майстер перетворив дерево у кольорове чудо, фантастичну казку.
Не менш цінним мистецьким твором Марка Мегединюка є його барильце, яке також зберігається у МКД1ПДМ. Виготовлене десь у 1904 - 1905 роках, як і скринька, барильце оздоблене улюбленою технікою М.Мегединюка — інкрустацією дрібнесенькими кольоровими намистинками величиною макових зерняток. Тут, як і в інших його, творах, в інкрустацію введені і сукані тоненькі дротики із кольорових металів. Форма барильця відтворює маленьку модель традиційної форми бочки.
Призначення її було вжиткове, але цілком унікальне, для особливого церковного ритуалу, при виконання якого потрібна була символічна доза церковного вина. Форма барильця витончена на токарному верстаті власної, уже удосконалено М.Мегединюком, конструкції. Помітно, що форму барильця він виточував з особливою любов’ю і насолодою свого професійного вміння. Вся маса форми виточена з дерев’яного моноліту, яворового дерева.
Центральна частина барильця (його найвипукліша поверхня) декорована широким паском орнаментального декору, що розміщується по всій поверхні яка почленована майже квадратними площинами, на яких закомпоновані два рівнораменні крижики (хрестики), розміщені суміжно, а на двох інших таких же площинах закомпоновані хрестоподібні орнаментальні мотиви. Навколо основних мотивів, що розміщені по центрах квадратових площин, їх доповнюють геометричні мотиви у вигляді трикутних зубчиків з хрестиками на вершечках. І основні та доповнюючі мотиви, і елементи органічно поєднані сакральним змістом.
Випукла частина барильця продовжується конічною поверхнею, яка декорована шістьма виточеними пружками псевдообручиками. Бічні частини циліндричного торця барильця декорують широкі бакунтові металеві обручиш, прикрашені гравірованою оригінальною орнаментикою. Кругові торцеві частини верхнього і нижнього денця декоровані хрестоподібними мотивами, в основі яких зображення вже відомого нам мотивів "Дерево життя". Нагадаємо, що центральна широка полоса декору барильця, що обгортає випуклий його об’єм, почленована на п’ять рівних квадратних частин. Дуже оригінальною є п’ята частина в центрі якої розміщений отвір барильця.
Щоб укріпити стінку барильця навколо отвору, де повинен бути чопик з ручкою, майстер дотепно вирішив це за рахунок потовщення її рельєфною накладкою з цього ж дерева. Але це непроста накладка. Це орнаментальний мотив у вигляді виступаючого ромбічного рельєфу, зі сторін якого "виростають", півкруглі і круглі елементи декору, що своєю пластикою оживляють і. освіжають гладку поверхню барильця, утворюють світлотіньовий акцент на формі. Ця накладка за своєю формою і складною конфігурацією силуета є надзвичайно оригінальним орнаментальним елементом у всьому декорі барильця.
Тепер шкатулка і барильце знаходяться в музеї Косівського коледжу і є найкращими зразками художніх виробів Марка Мегединюка, які збереглися до наших днів.
Узори для прикрашення своїх виробів майстер брав з народної вишивки рідного села Річки, творчо переробляючи їх та пристосовуючи до матеріалу. Щоб підкреслити переливи кольорів бісеру, він вживав для виготовлення речей темні породи дерева - сливу, грушку, тис. Лише зрідка Мегединюк користувався для інкрустації мосяжним і бакфоновим крученим дротом та чорним рогом, які відзначаються спокійною гармонією кольорів.
Основними мотивами декорування його виробів були прямі і криві лінії, зубці, трикутники, прямокутники, квадрати й кола.
Різноманітне розміщення цих мотивів давало характерні композиції, що відзначались чіткістю, якістю та органічною єдністю з формою предмета. Вміле поєднання білих, голубих, червоних, зелених і лілових кольорів значною мірою оживляло декоративну поверхню.
Загалом можна сказати, що всі вироби цього народного майстра відзначаються тонкою обробкою дерева, точним і акуратним виконанням інкрустації, ніжним колоритом та вмілим поєднанням декорації з формою виробів.
Коли ми розглядаємо творчість М.Мегединюка, то перед нами постає єдина симфонія барв, надзвичайна чудова гармонія контрастних кольорів.
Проаналізуємо орнаментальні мотиви декору, що ними оздоблює свої вироби майстер. На виникнення окремих тенденцій в тому чи іншому виді творчості впливає такий фактор, яку наслідування форм одного ремесла від іншого. При вмілій інтерпретації майстру вдається зберегти традиційну суть самої форми. Так, наприклад, аналізуючи форми робіт М.Мегединюка визначаємо не таку вже й давню появу їх саме в народному мистецтві.
Певну колірну єдність робіт майстра ми можемо спостерігати чи не в кожному осередку Гуцульшини.
Весь декор бісером виконаний на відшліфованому та відполірованому дереві.
Техніка виробів М.Мегединюка така - це вироблений, вигладжений дочиста і виполіруваний предмет ділить Марко шашкірнею або лінійкою на поля; у відповідних місцях тих піль робить сердечником друлівника в дереві ямки величини пацьорки; після того набирає пацьорку загаданої барви на насмолену шпильку і впускає її у ямку, витягнувши шпильку, придавлює залізнимм макогонцем пацьорку, яка лишилась у. ямці, від чого пацьорка ускочить глибоко у ямку, де її держить уже смола.
Роблячи друлівником ямку, мусить Марко пильно дивитись аби не зробив за велику або за глибоку ямку, - аби ямка була проти пацьорки.
При втручуваню пацьорки макогоном лучає ся нераз, що пацьорка пукне, тоді треба її вибрати і нову класти; се все вимагає великої уваги і терпеливості, надто треба пильно бачити, аби не проміняти барву пацьорки, як шваля вічко шитя.
І Марко точить на власноручно зробленій токарні; він мало вирізує, жирує також не багато, за те окрашає цілий предмет впусканєм барвних пацьорок; за мотиви служать йому передовсім взори (узори) вишивань; се підносить незвичайну красу його виробів, які вражають дуже мило; вироби Марка значно дорозші від різьблених, а се тому, що сама техніка впускання пацьорок вимагає значно більше уваги і часу.
Пояснивши коротко значінь домашнього промислу і його роди плекані на Гуцульщині, надто як замилуванє до окрас витворило посеред Гуцулів народних сточників: - думаю, що не буде від речі згадати тут про визначніщих сточників (джерел), що втішаються високим поважнєм не тільки у гуцулів, але й зуміли заінтерисувати своїми виробами "ширший світ знавців. Коли ж їх вироби носять на собі різку і відрубну народну характеристику, мусить і історія культурного розвитку нашого народу поставити їх в ряди тих, що не тільки зберегли нам сліди давньої нашої культури, але своєю артистичною вдачею доказами, що правдивий талант зуміє посеред найбільше неприязних обставин життя, визволити себе з оков, ви образувати ся і навіть заясніти тою силою духа, яка знаменує вибранців.
6. Вивчаючи творчість різьбярів - річківців, можна помітити не лише спільність стильових ознак, що об'єднують їх з майстрами яворівської школи, але й ту специфічну своєрідність, яка властива тільки річківцям. Асортимент виробів тут майже такий, як у яворівських різьбярів. Це переважно речі домашнього вжитку, настінні прикраси.
Спосіб декорування виробів дещо ускладнюється. Удосконалюється і техніка точіння як один із способів художньої обробки дерева. В художньому оздобленні предметів частіше вживається інструкція перламутром, кольоровим металом, бісером, різними породами дерева Пізніше для цієї ж мети" почали застосовувати різнокольоровий каучук і фарбоване дерево.
Часом перенасичення орнаментальним декором призводило до втрати природної фактури деревини. Орнаментальні мотиви, що виконуються інкрустацією, нерідко своїм зовнішнім блиском і мерехтінням відвертають увагу від прекрасно виконаних мотивів чистої різьби. Потягом до надмірно, декоративності тяжіли іноді навіть визначні річківські майстри. Зокрема, це помітно у виробах визначного майстра Марка Мегединюка.
Творча праця М.Мегединюка стала вагомим внеском у скарбницю різьбярського мистецтва на Гуцульщині.
Особливе місце у художній творчості майстра зайняла також техніка викладки бісером та гравіювання і карбування по кольорових металах. У поєднанні різьблених і металевих орнаментальних мотивів майстер добився художньої єдності та цільності, завдяки чому вироби, не втрачаючи свого практичного призначення? водночас стали творами мистецтва. Слід підкреслити, що майстер користувався порівняно
Невеликою кількістю основних декоративних елементів, проте заволодів винятковим вмінням організовувати їх: в завершену орнаментальну композицію, яка творить гармонію пластики геометричного-орнаментального рельєфу.
Життєвий шлях Марка Мегединюка був неймовірно складним і суперечливім, насичений труднощами родинного життя, що виникали у багатодітній сім'ї батька-бідака, заробітчанина. Не змінив життя на краще і шлюб на одиначці, все його життя переслідували різні драматичні колізії, які відібрали у -талановитого-митця багато сил3 енергії і дорогого часу. Під кінець життя, втративши здоров’я і родинний притулок, він прибуває в місто Косів, зупиняється у якогось адвоката який законтрактував його з метою утримати до смерті, а за це М.Мегединюк мав би полишити йому свої мистецькі коштовності. Помер Марко Мегединюк у 1912 році, в Косові, де й похований на Москалівському цвинтарі.
На жаль, із творених шедеврів майстра до нас дійшли лише окремі твори - унікальні мистецькі коштовності. З іменем Марка –Мегеданюка пов’язане заснування v 1905 році на Буковині Вижницької школи різьбярства та металеві орнаментики. Життя Марка Мегединюка сповнене незвичайних пригод. Багато цікавих сторінок прожитих ним років загубилося у пітьмі часу. Видобути їх із загадкових нетрів - завдання дослідників, мистецтвознавців.
М.Мегедииюк увів нову орнаментальну стилістику на Гуцульщині, не дарма його називають батьком бісерної орнаментики.