Твір “Чи ми ще зійдемося знову”
І. Загальні відомості про твір і його авторів
“Чи ми ще зійдемося знову” – вірш великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка, покладений на музику відомим українським композитором Станіславом Пилиповичем Людкевичем.
Хоровий жанр: хор з супроводом.
Станіслав Пилипович Людкевич
(1879-1979)
С. Станіслав Пилипович Людкевич увійшов в історію музичної культури як видатний композитор, музикознавець, фольклорист, педагог і музично-громадський діяч. Митець прожив велике творче життя. Воно розпочалося ще наприкінці ХІХ ст., коли Станіслав Пилипович, щойно приїхавши до Львова, взяв активну участь в організації ювілейного вечора І.Франка. Це було 1898 р. Тоді він виступив як диригент і композитор. На концерті прозвучав хор на Франковий гімн “Вічний революціонер”. Завершив свій творчий шлях Людкевич через 80 років після цього пам’ятного вечора.
У січні 1979 р. музична громадськість широко відзначала 100-річчя від дня народження корифея українського музичного мистецтва, народного артиста СРСР, лауреата Державної премії ім.Т.Г.Шевченка, професора С.П.Людкевича.
С.Людкевич народився 24.01.1879 р. в містечку Ярославі на Західній Україні (зараз входить до складу Польщі). Батько композитора – вчитель народної школи – дуже любив музику. Мати знала й розуміла мистецтво, з особливою повагою ставилася до рідної культури. Гри на фортепіано навчалась у відомого українського композитора М.Вербицього. Вона ж була і першою вчителькою Станіслава з фортепіано.
Вступаючи після початкової школи до Ярославської гімназії, Станіслав Пилипович прагне глибше вивчати музику. Він співає у хорі, а згодом стає його керівником, починає писати музику. Закінчуючи цей заклад, Людкевич уже мав у своєму композиторському портфелі ряд творів – це хори “Гамалія”, “Поклик до слов’ян”, 7 п’єс для фортепіано. До речі, останні з успіхом виконуються піаністами й сьогодні. Це, зокрема, “Пересторога матері”, “Заколисана пісня”, “Тихий вечір” (на тему Й.Брамса). Ці фортепіанні мініатюри продовжують лінію західноєвропейської романтичної музики Ф.Шуберта, Ф.Мендельсона, Й.Брамса. Мініатюри Людкевича щирі, ліричні, вони пройняті українськими народнопісенними інтонаціями.
З 1898 р. по 1901 р. Людкевич навчається у Львівському університеті на філологічному факультеті. Після його закінчення він викладає українську мову в одній із гімназій Львова. Перед цим композитор працює в Музично-драматичному Інституті ім.Лисенка, готує до друку “Галицько-руські народні мелодії”, виступає з музикознавчими статтями та рецензіями тощо.
У 1903-1904 рр. композитор був на військові службі у Відні; там він мав змогу слухати оркестрову та оперну музику, а згодом, у 1907 р. він знову їде до Відня, щоб поповнити свої професійні знання. Протягом року Людкевич навчається у О.Цемлінського (композиція та інструментування) та Г.Греденера (поліфонія), слухає лекції з історії та теорії музики у Г.Адлера та Г.Рімана. За цей час Станіслав Пилипович написав докторську дисертацію, присвячену питанням програмної музики. Повернувшись додому, він знову поринає в роботу. З 1908 р. Людкевич стає директором Музично-драматичного Інституту ім.Лисенка.
1914 р. Людкевича призивають до австрійської армії, невдовзі він потрапляє в полон і до кінця війни перебуває в Церовську (Казахстан). Повертаючись у 1918 р. додому через Київ, Станіслав Пилипович зустрічається із Стеценком і Леонтовичем. Він знайомиться з їхньою творчістю, веде розмову про дальші шляхи розвитку української музики.
На той час Людкевич був уже зрілим музикантом. Формування його світогляду та мистецький позицій пов’язано з тими величезними подіями початку ХХ століття, які сколихнули все життя суспільства. Це події російської революції, діяльність революційних демократів І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, робітничі страйки на Західній Україні, лихоліття першої світової війни і, нарешті, Жовтнева революція.
Творча зрілість прийшла і завдяки його глибокому вивченню музики композиторів ХVIII-ХІХ ст., внаслідок постійної композиторської праці, серйозних пошуків власного музичного стилю. Протягом 1902-1918 рр. Станіслав Пилипович пише багато музики. Це хорові, вокальні, фортепіанні та оркестрові твори. Серед них такі вершинні композиції митця, як кантата-симфонія “Кавказ”, романс “Черемоше, брате мій”, обробка української народної пісні “Гегілка”, кантата “Вільній Україні”, цикл варіацій “Елегія” для фортепіано. Саме ці твори увійшли в історію української музики й визначні класичними зразками.
З 1919-1939 рр. Людкевич написав багато музики різних жанрів. Та провідними у його творчості залишається вокально-симфонічний жанр. Назвемо 2 кантати – “Заповіт” (сл.Шевченка) і “Наймит” (на вірші І.Франка). Саме в цих творах композитор втілив ідею боротьби з поневолювачами, створив яскраві драматичні образи. Продовжує працювати у хорових та романсових жанрах, обробляє українські народні пісні. Варто назвати такі романси, як: “За байраком байрак”, “Одна пісня голосненька”, хори “Наша дума, наша пісня”, обробки народних пісень “Про Бондарівну”, “Бодай ся когут знудив”, “Ой співаночки” та ін.
На другий творчий період припадає захоплення Людкевича інструментальною музикою. Перші спроби відносяться ще до початку століття. Тоді композитор написав “Каприччіо” і “Симфонічний танець”. Значних успіхів композитор досягає вже у 20-30-і роки. Головним чином це одночастинні композиції “Меланхолійний вальс”, “Каменярі”, “Галицька рапсодія”, “Веснянки”, “Мойсей” та ін.
Заслуговує на увагу камерно-інструментальна музика Людкевича. Це його ф-нні твори “Варкарола”, “Пісні без слів”; скрипкові “Чабарашка”, “Тихий спомин”, “Сарабанда”, ф-нне тріо фа дієз мінор. Композитор прагне до високого професіоналізму і водночас до широкої доступності і зрозумілості своїх творів. В них відчувається вплив Лисенка, Чайковського, Рахманінова, Шуберта, Шумана, Брамса і Вагнера.
З 1939 р. С.Людкевич – професор нововідкритої Львівської консерваторії ім.Лисенка, старший науковий працівник філіалу Інституту фольклору Академії Наук УРСР. Багато сил віддає композиторській справі: пише хоровий твір “За мир”, завершує кантату “Наймит”, переробляє раніше створену кантату “Вільній Україні”. Перервана фашистською окупацією творчість Людкевича відновилась у 1945 р. Продовжується і його педагогічна діяльність. Станіслав Пилипович активно працює в симфонічному жанрі, створює оперу “Довбуш”.
Наприкінці 40-х років з’явились 2 симфонічні поеми – “Дніпро” і “Пісня юнаків”, в яких втілено героїку воєнних років.
У першій половині 50-х років Людкевич завершив “Прикарпатську симфонію”, ф-нний концерт та оперу “Довбуш”. Згодом композитор пише ряд програмних симфонічних творів: “Наше море”, “Не забудь юних днів”, “Пассакалію”, сюїту “Голоси Карпат”, увертюра “Ой не ходи, Грицю”. Багато сил віддає вихованню молодих музикантів, науковій праці. Ним розпочато підручник з народної творчості та хрестоматію з історії гармонії.
Помер С.П.Людкевич на 101 році життя у вересні 1979 р.
Тарас Григорович Шевченко
(1814-1861)
До скарбів світового значення належать і творіння великого поета українського народу Т.Г.Шевченка.
Народився народний митець 9.03.1814 р. в селі Моринцях (поблизу Києва). Він був сином кріпака. Незабаром після народження Тараса родина Шевченка переїхала до села Кирилівки. В ранньому дитинстві хлопець залишився круглим сиротою. В 15 років Тараса взяли до дворової челяді поміщика Енгельгарда. Побачивши малярські здібності хлопця, поміщик згодом в Петербурзі віддав його на 4 роки на науку до живописця Ширяєва. 22 квітня 1838 р. поміщик підписав Шевченкові відпустку за 2500 карбованців. Згодом Шевченко став студентом Академії мистецтв, яку закінчив 1845 р. Опісля повернувся на Україну. Але вже в 1847 р. за участь в таємному товаристві (Кирило-Мифодіївському братстві) і за його вірші Шевченка заарештовують і везуть на заслання в Орськ з суворою забороною писати і малювати, звільнили поета аж в 1857 р. У 1859 р. Шевченко востаннє побував на Україні. Від відвідав місця свого дитинства, своїх рідних, постійно перебуваючи під наглядом поліції. Кінець-кінцем його знову заарештували. Поет ледве добився звільнення. Йому заборонили жити на Україні й повернули до Петербурга.
Змучений злигоднями заслання, в’язницями й солдатчиною, сорокасемирічний поет, підкошений тяжкою хворобою помер в 1861 р. 10 березня. Спочатку його поховали в Петербурзі, і лише згодом, після довгих і наполегливих клопотань, прах поета вдалося перевезти на Україну.
Літературна спадщина Шевченка – це “Кобзар”, 9 повістей, п’єса “Назар Стодоля”, декілька уривків інших драматичних творів, “Автобіографія”, щоденник та листи. Крім цього, шевченкознавцями встановлено, що ряд творів Кобзаря було знищено, інші загублено і досі не знайдені.
Джерела творчості Шевченка – це тогочасна дійсність, фольклор і літературні традиції. Народна пісня була одним з найосновніших джерел Шевченкового “Кобзаря”. Вона навіяла поетові балади “Причинна”, “Тополя”, “Утоплена”, “Лілея”. Сильний пісенний струмінь відчувається і в поемах “Мар’яна-черниця”, “Катерина”, “Тарасова ніч”, “Гамалія”, “Гайдамаки”, а віршів, основа яких пісенна, у Шевченка сотні.
Твори Шевченка здобули світову славу. Вони перекладені на багато мов. В Англії його порівнювали з Бернсом, в Німеччині – з Бюргером, у Франції – з Беранже і Містралем.
ІІ. Літературний текст
Вірш “Чи ми ще зійдемося знову?” Т.Г.Шевченко написав після арешту в Києві, перебуваючи в казематі.
Потрапивши в лабети царських жандармів, поет невпевнений чи побачить ще рідну Україну. Невимовний біль і туга виривається з вуст літературного героя, який запитує: “...чи вже навіки розійшлись?” і виражає свою думку, що на все воля Божа, тому треба молитися, і в першу чергу треба молитися за “свою Україну”.
Перебуваючи в тяжких умовах, під слідством, поет не думає про свою долю, а переживає за рідну батьківщину, хоч він поважає і Росію: “...не наша мати, а довелося поважати”.
Шевченко показує гіркі переживання ліричного героя, якого насильно відірвали від матері-України, за долю неньки-батьківщини. Така тема вірша.
Ідея твору – заклик любити Україну, молитися за неї, які б не були тяжкі умови. “Во время люте, в остатню тяжкую минуту за неї Господа моліть”.
Головний образ твору – ліричний герой – палкий патріот рідної батьківщини, який навіть в останні хвилини свого життя буде думати про долю рідного краю.
Форма викладу – віршована.
ІІІ. Музично-виражальні засоби
Жанр твору: лірико-драматична пісня.
Форма твору: двочастинна з кодою.
Характеристика мелодії:
Твір написаний для хору з солістами.
Спочатку тема проходить у партії S, яка дублюється всіма ін. парт.
В 13 т. тема переходить до партії Т1, оскільки цей епізод звучить у виконані чоловічого хору. З 24 такту тему перехоплює соло Б під супровід фортепіано (без хору) чергуючись з солом альта. Під кінець тема знову звучить в сопрано.
На протязі всього твору характер мелодії постійно змінюється, то стрибкоподібний (як і у фортепіанній партії /у вступі/, так і у хорових партіях):

зустрічаються стрибки на квінту:
- кварту:

- септиму:

- сексту:

то нисхідний і висхідний:

то хвилеподібний:

Інтонація мелодії – речитативна.
Метро ритмічні і ладові особливості
Композитор використав такі рішення вартості:
Для твору характерний такий ритмічний малюнок:

В творі композитор використовує натуральний і гармонійний мінор.
Темп: Весь твір виконується в одному темпі – помірно. Роз приділення музично-тематичного матеріалу між хоровими партіями і солюючими голосами з супроводом проходить рівномірно. Починаючи з 14 такту Т продовжує мелодичну лінію (стрибкоподібного характеру), яка перед тим звучала у S:



Ладотональні особливості твору
Твір починається тональністю g-moll (соль-мінор), яка в кінці 1 частини переходить в одноіменну G-dur (соль-мажор).
Як зазначалося вище, композитор використав два види мінору – натуральний і гармонічний. В хоровій структурі композитор використовує як прості функціональні акорди та їх обернення, так і складні:



Повна гармонійна послідовність хорового твору “Чи ми ще зійдемося знову?” така:



Характеристика фактури
Фактура твору – гамофонна. Хорову фактуру доповнює супровід, який теж має акордовий виклад. Наприклад:


Взаємозв’язок фактури із змістом твору
Твір композитора С.Людкевича “Чи ми ще зійдемося знову?” належить до художньо-досконалих творів, які глибоко змальовують і передають зміст словесного тексту. В даному творі всі засоби музичної виразності у великій мірі послужили для глибокого розкриття змісту слів. В цьому велику роль відіграли гармонійна насиченість хорового викладу, вдалий вибір тональності. Як було вище сказано, виклад хорової фактури – гомофонний. Завдяки ньому к-р досягнув монолітного злитого звучання, і тим самим підкреслив загальну думку твору.
Для того, щоб музична мова твору була в єдності з літературною, композитор використовує натуральний і гармонічний мінор.
Щоб передати весь драматизм ситуації (розлуку з батьківщиною), любов до України, композитор вводить в хорову партитуру солістів, як поодинокі голоси з чужини. Саме в їхніх партіях проходить кульмінаційний момент, який підкреслюється фортепіанним супроводом:


IV. Вокально хоровий аналіз
Тип і вид хору: мішаний, чотириголосний.
Композитор використовує в творі divisi хорових партій.
Партія басів ділиться на дві в коді:
Партія тенорів ділиться на дві в першій частині, починаючи з 15-го такту:
В творі дублюється партія баса:

Зустрічається в творі також спів в унісон. Ним починається перша частина:


тенори і баси:

соло баса і альта:

Діапазон хорових партій і всього хору:



Теситурні умови твору
Твір написаний в середній теситурі. Ступінь вокального навантаження майже однаковий. Голосоведіння зручне, вокально вигідне. Лише в парті Т в першій частині зустрічаються високі ноти:
В партії сопрано і альта зустрічаються ноти ре і мі другої октави, але це не складає труднощів для їх виконання. Беруться вони стрибком і тривають недовго. В загальному партії сопрано і альта загружені в середній частині діапазону, використаного композитором.
У вокальному відношенні партія тенора складніша, ніж в інших голосів. Композитор використав середню і високу частини діапазону:
Партія баса написана в середній теситурі. Голосоведіння басової партії логічне і зручне. Партія завдяки цьому добре запам’ятовується:
У вокальному відношенні партії солістів дещо складні, оскільки зустрічаються високі ноти:

Полегшує виконання твору те, що в творі багато пауз. Коли співає хор – відпочивають солісти, і навпаки. Це дає змогу відпочивати голосовим зв’язкам.
Теситура і динамічне співвідношення партій.
Співвідношення між теситурою і динамікою в хоровій партитурі прямо пропорційне, тобто з наростанням теситури збільшується динаміка. Спостерігається, що в низькій і середній теситурі є відповідні динамічні зазначення співу на рр і на р, а при виконанні високої теситури є зазначення динаміки f.



Є місця в хоровій фактурі, де звучить унісон між партіями. В такому випадку основне навантаження візьме не себе партія, якій зручніше виконувати даний голос.

Тут основне навантаження в партіях візьме на себе партія сопрано, оскільки партія вигідна у вокальному відношенні.
Але є багато моментів в хоровій фактурі, де використовуються природні ансамблі – в акордах використані звуки, що є однаково зручні для виконання кожною партією:



Роль різних партій в творі.
Частково до цього питання ми вже зверталися, характеризуючи мелодію.
Варто підкреслити, що в творі роль відіграють партії солістів. Фортепіанний супровід в творі відіграє допоміжну роль. Він доповнює і збагачує не лише хорову фактуру, а і в окремих моментах тему, яку проводять солісти без хору.
Специфічні якості хору не використовуються.

Особливості інтонування.
Місць, важких в інтонаційному відношенні небагато. Композитор рідко використовував альтеровані ступені ладу. Використаний в творі гармонійний мінор складає певні труднощі при інтонуванні #6 ступені. Зустрічається в творі хроматичні ходи:

Шляхи подолання цих інтонаційних труднощів такі:
а) використання методу свідомого співу;
б)метод багаторазового повторення.
Особливості співочого дихання.
Так як твір тісно переплітається з літературним текстом, то музична фраза відповідає літературній. Отже, дихання даному хоровому творі – по фразах.
Характеристика прийомів звуковедення.
Твір виконується найбільш характерним штрихом хорового співу – non legato. Це пов’язано із змістом літературного тексту, його музичною мовою.
Твір “Чи ми ще зійдемося знову?” може бути виконаний професійним, досвідченим самодіяльним, а також навчальним з музичним спрямуванням хором. Хор може бути середній і великий.
V. Диригентсько-виконавський аналіз.
Твір написаний в розмірі С. Виконується в темпі “помірно”. Диригент користується чотирьохдольною схемою:


Схема не є складною, але звуковедення non legato вимагає чіткості в жестах. Кожна доля повинна бути точно зафіксованою в диригентському жесті і бути зрозумілою для виконавців.
Диригент використовує три позиції: нижню при диригуванні фортепіанного вступу, середню при співі міста і частково верхню при диригуванні хором. Технічні складності даного твору такі: витримання довгих тривалостей, показ динамічних відтінків, витримання фермат, заліковані ноти, вступи, зняття. При тактуванні довгих тривалостей ліва рука залишається на місці, а права продовжує рух за схемою. У творі зустрічаються фермати (знімані і незнімна):

Знімана фермата витримується обидвома руками, потім знімається на 2 половину 3 долі. Незламана – перевод на 1 долю.
Диригенту слід дотримуватись великої точності у показі вступів. Показ вступів слід робити так переконливо і чітко, щоб у хористів не було ніякого сумніву в тому – треба їм вступати чи ні. Показ вступу починається з жеста на увагу, потім іде замах. Замах повинен відображати силу звучання. темп, характер подачі звуку. Показ вступу на початку твору на третю долю такту не складає для диригента труднощів, але і тут необхідна чіткість його показу: замах на другій долі, вступ хору – на третій долі:

В 14 такті чоловічий склад вступає на 4 долю, відповідно замах буде на 3 долі. Важливо чітко показати вступ, тому замах робиться чіткий і короткий, затримуючи синкопу.


Важливим моментом є показ зняття для солістів і показ вступу для хору в коді. Хор починає співати з-за такту (вступає на 4 долю). Але складність полягає в тому, що солісти закінчують співати на 1 долю наступного такту. Тут важливо показати і вступ хору, і зняття для солістів:


Слід звернути увагу на рівноправність і незалежність лівої і правої руки в диригентських жестах. Наприклад, при знятті правою рукою хору на першу половину третьої долі такту, а лівою – фортепіанного супроводу, але вже на першу долю наступного такту:



Всі перераховані вище труднощі вимагають від диригента професійної майстерності і попередньої підготовки перед роботою над даним твором.
Динаміка в творі.
Починається твір з фортепіанного вступу на р із розширенням динаміки (crescendo) і затиханням (diminuendo) перед вступом хору. Хор вступає на р, зводячи силу звучання на рр і збільшуючи напругу до стрімкого f під час співу чоловічого складу, раптово спадаючи на р.
Солісти починають співати свої партії mp, поступово крещендуючи до f - кульмінації твору, думки “... за неї Господа моліть!”, опісля сходячи до рр і кода починається вступом хору на рр., фімруючи звук на ферматі, ніби востаннє стверджуючи основну думку твору.

Дикція і орфоепія.
Оскільки твір виконується українською мовою, то тут немає якихось особливостей дикції і орфоепії, адже український текст як пишеться, так і читається.
Але диригенту слід звернути увагу на штучне відкриття закритих складів (перенесення приголосної літери з кінця наступного) одного складу чи слова на початок наступного).
Наприклад:
пишемо виконуємо
сло-во прав-ди сло-во пра-вди
не-хай і так не не-хай і та-кне
Темп.
Твір виконуємо в темпі moderato – з лат. помірно.
Цей темп витримується протягом усього твору і тільки в коді він трохи сповільнюється, що належить до агогічних змін, які виправдовуються при інтерпретації хорового твору.

Значення твору.
Твір “Чи ми ще зійдемося знову?” – високохудожнє полотно, яке має надзвичайно велике виховне та навчальне значення як для молодого диригента, так і для хориста – виконавця та слухача.
Диригуючи даний твір, диригент повинен досконало володіти елементарною технікою диригування. Одночасно він краще закріплює такі технічні навички, як динамічні контрасти в жестах, подача вступів на заняттях і т.д.
Співаки, виконуючи даний твір, набувають відповідних вокально-хорових навичок – правильного академічного звукоутворення, чистоти інтонування, ансамблевого співу.
Великий виховний вплив робить твір і на слухача. Слухаючи твір, слухач проймається духом лірично-драматично-патріотичного змісту. Надзвичайно великий вплив на його сприйняття несе основна ідея, закладена в смисловому тексті. Слухач, завдяки їй, збагачує себе емоційно і духовно.
Твір, актуальний і в наш час, набув рівня шедевру, видатного досягнення людської думки.