ПРАВИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОЕПІЇ
Слово "орфоепія" запозичене з грецької мови і означає правильну вимову.
Українська і російська мови мають різні правила орфоепії. Російською мовою можна недомовляти закінчення слів, пропускати склади, ненаголошені О вимовляти як А, і це не буде вважатись неграмотною орфоепією.
Українська мова вимагає вимовляти все точно і чітко, так, як написано. Виняток представляє одна літера Щ, яка є складовою, двозвучною в усіх словах і вимовляється як ШЧ.
Іван Франко власноруч писав:
"Вічний революціонер - Дух, шчо тіло рве до бою, Рве за поступ, шчастя й волю, - Він не вмер, він щче живе."
В часи І. Франка українська мова не мала ще літери Щ. Вона запозичена з російського алфавіту в радянські часи, але орфоепія - вимова залишилась давня.
Отже, сучасна літературна орфоепія слів із літерою щ така: щчастя, шчука, шчогла, шчавель, шчур, нешчастя, якшчо, тому шчо, шчоби, шчоб, шчось, ну тай шчо, тільки   шчо,   шчодня, шчотижня, шчоночі, шчороку і т. д.
Це і є перше правило української орфоепії.  
Друге правило української орфоепії, стосується ненаголошеноі літери О.
В російській мові ненаголошена О вимовляється як А, і це є ментальністю, характерною властивістю російської орфоепії.
Коли мовці чи мовляни, тобто люди, що говорять, промовляють українські слова на російський лад, то ось який орфоепічний парадокс з того виходить: кампазітари,    афтапартрети, паети, транспарт, падарунак, паштова скринька, періад, прагрес...
Українська мова просить Вимовляти всі ненаголошені О як О: композитори, автопортрети, поети, кохана і т.далі.
Попробуйте вголос вимовляти правильною орфоепією написані слова і слухайте, щоби з ваших уст звучало кругле О.  
Третє правило стосується орфоепії української літери В.
В російській мові літера В в закритих складах вимовляється як Ф, така російська орфоепія. В українській мові підміна звуку В на Ф звучить надзвичайно неприємно, неграмотно, немилозвучно: кампазитаріф, паетіф, музикантіф, героіф, тюльпаніф, автаритетіф, текстіф, здабуткіф, слухачіф, прафесіаналіф, наукофціф і т.д.
Таку вимову можна почути не тільки на побутовому рівні. Вона неприємна для сприйняття. Але коли вголос правильно озвучувати написані слова, то зразу відчувається краса української орфоепії: композиторів, поетів, музикантів, героїв, тюльпанів, авторитетів, текстів, здобутків, слухачів, професіоналів і т.д.  
Четверте правило буде стосуватись вимови йотованої української літери Ї, якої немає в російській мові.  
Правило п'яте М'яке и після к, х, г.
Люди, що рідко послуговуються українською мовою, припускаються зросійщених звуків: письменний, варений, хлопчікі-гаропчікі, марякі, виснафкі, кідати, трохі, трошкі, гіирогі, хітра.
Треба вимовляти так, як написано і слухати себе, щоби буквосполучення - ки, - хи, - чи звучали м'яко: письменники, вареники, хлопчики-горобчики, моряки, висновки, кидати, трохи, трошки, пироги, хитра...
Це саме стосується жіночих іменників у родовому відмінку. Треба вимовляти не класикі, рубрикі, Америкі, економікі, а м'яке й: класики, Америки, економіки.
Якось в одній із передач на Українському радіо на всю Україну прозвучало таке речення: "Пает Шефченка буф здібний да наукі". Таке звучання української мови "дуже неприємне для слуху, неграмотне,   психологічно несприйнятливе, образливе. Говорімо грамотно: "Поет Шевченко був здібний до науки". Це правило стосується часто вживаних прислівників: такім чінам, мофчкі, я такі буду. Це написано неграмотно, то і говорити так не треба.
Пишемо і говоримо: таким  чином, мовчки, я, таки буду.  
Правило шосте. Українське м'яке и після ч.
Часто вживане, неконтрольоване мовцями зросійщене звучання: їх вчінкі, великі чісла, чін, чімалий, чінність, вчітель, чітати, лічільнік, нафчі нас! - невластиве, непритаманне українській мові. Слід вимовляти так, як написано: їх вчинки, великі числа, чималий, вчитель, читати, лічильник, навчи нас!
Це правило стосується орфоепії дієприслівників, в яких закінчення - чи, не можна підміняти на - чі: не чітаючі, питаючі, навчаючі, а читаючи, питаючи, навчаючи.
Є множинні дієприкметники, що закінчуються на -чі: відпочиваючі люди, дрімаючі верби, ридаючі жінки, блимаючі зорі.  
Правило сьоме. Українське м'яке є після ч треба вимовляти як е, а не як є.
Приклади, почуті від людей: Шефчєнка, фчєна ступінь, чєргавий випуск, Чорнобиль, Чернігіф, червона калина, астаннім чясом, тяжкі чяси.
Треба переймати правильне звучання на слух від людей, що досконало озвучують українську мову.
Аналогічно: не чютка, а чутка, не чюжина, а чужина; не чюб, а чуб, не чюдо, а чудо.  
Правило восьме. В кінці слів поданих прикладів українська дикція вимагає вимовляти йотоване -я (йа), а не зросійщене - а. 
Не вірно: лініа, позициа, міліциа, прапазициа, конструкциа, Алімпіа. А вірно: лінія, позиція, міліція, конструкція, Олімпія.
Слухаймо, що звучить з наших уст!  
Правило дев'яте. Українське йотоване -йе=є в дієсловах.
Не спотворюймо української мови зросійщеними закінченнями: мае, дбае, грае вважае, виконуе, пам'ятае, вражае поздравляема вас, стосуеться, виявляеться. Неприємно і боляче слухати!
Обов'язково треба вимовляти йотовано: має, дбає, вважає, виконує, пам'ятає, вражає, вважаємо; пропонуємо, вітаємо вас, поздоровляємо, стосуеться виявляється  
Правило 10. Закінчення  -ого у родовому відмінку множинних прикметників чоловічого роду треба вимовляти повністю, не ковтати букву=звук г:
Неправильно: украінськоо народу, кійфськоо патріархату, севастопольськоо    свята, сьогоднішньоо номеру.
Правильно: українського народу, київського патріархату, севастопольського    свята, сьогоднішнього номеру.  
Правило 11. Всі йотовані голосні в українській мові треба вимовляти через йот=й: є=йе, ї=йі, ю=йу, я=йа.
Власне йотовані голосні звуки надають українській мові приємного милозвуччя, а йотованого звуку ї нема в російській мові.  
Правило 12. Стосується вимови різних прикметників, що вимовляються на російський лад.
Неправильно, неграмотно звучить в українському ефірі: невеличкій будинак, творчій працівник, біленькій хлопчік, невеликій штат, високій гість і т.д.
Грамотно писати і правильно вимовляти так: невеликий будинок, творчий колектив, біленький хлопчик, високий гість...  
Правило 13. Про пропуск цілих складів, неприпустимий у грамотному українському мовленні.
Приклади: бато, взалі, сьодні, прально, тікі, стін, тікі що, нічо нема, я нічо не знаю, Кочубей не одне знав, чо знати не треба. Як неприємно читати такі неграмотності, так неприємно їх і чути.
Українська мова не любить скоромовки, треба все вимовляти: багато, взагалі, сьогодні, правильно, тільки, стільки, тільки що, нічого нема.
Кожен інтелігентний українець повинен себе контролювати.  
Правило 14 Стосується займенників паразитів:
... інфляція вана має природу, вани ваювали, заканадафча влада вана відсутня.
Людям, що так говорять тільки здається, що вони володіють українською мовою. Вони порушують не одне, а всі правила української орфоепії.  
Правило 15. В українську мову прокралося дуже багато русизмів і полонізмів.
Особливо вони проявляються на побутовому рівні: вапше, вроді, раді бога, не нада, пашті, чуть-чуть, по-любому, карочє, ну тай що, шарфік, садік, тіліфон, тілівізор, халадільнік, шьочік, сапожкі, штанішкі, тіпа курткі і т.п.
Люди думають про те, що вони говорять і не думають як вони говорять.  
Правило 16. Українська мова має чудову форму звертання. Клична форма, яка відсутня в російській мові:
Миколо Петровичу!  Іване Дмитровичу! Євгеніє Івановно! Любове Павлівно! Пане! Пані! Донечко! Синочку! Дівчино! Хлопче! Хлопчику! Водичко! Дощику! Краю мій! Яворе! Дубе! Луже! Вкраїно-Україно! Вітчизно кохана! Криме чорноморський! Севастополе любий!
Звертання не може бути вимовлене скоромовкою, невиразно, і з пропуском складів "Дргі дрзі! Вітаема вас!" Клична форма, правильно орфоепічне і інтонаційно вимовлена, створює особливу теплу атмосферу,  виявляє етику і естетику звертання.