Мова та професія
Кожна національна мова – універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ і духовність. Українська мова – невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.
Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовності культури, а й пов’язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона – елемент соціальної сфери.
У сучасному житті по – новому розглядаються питання функції мови. Старий поділ на професії “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій – знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією.
Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.
Ми стали свідками народження нових професій і формування їх мови. У зв’язку з упровадженням української мови на підприємствах та установах помітно збагачується словник різних професій новою науково-технічною, суспільно – політичною лексикою і термінологією.
Що означає знати мову професії?
Це – вільно володіти лексикою свого фаху, нею користуватися.
Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки.
Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.
Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.
Кілька слів про етику ділової людини: вже немає “залізної завіси” й Берлінської стіни, вже давно змінився в нашому уявленні образ підприємця, бізнесмена, вже лише в музеї можна побачити плакат із зображенням товстого буржуя з цигаркою в зубах ми вже їх бачили - спортивних, підтягнутих, усміхнених - і беручких. Що вони кажуть про себе? Ось свідчення одного з них:
Дух підприємництва властивий усім, або майже всім. Не кожному вдається його розвинути й далеко не кожному – бути задоволеним своїми результати.
Великими ділами майже ніколи не стають дрібні спекулянти, які рано чи пізно гублять свої бариші на інших спекуляціях. Ними стають ті люди, які наполегливо й послідовно здійснюють задумане;
Підприємець, який поважає гроші, який їх береже, який їх зберігає і оберігає – це вже не підприємець, а “скупий рицар”, який, як кажуть банкіри, давно забув, що сейфи не йдуть за катафалками. Підприємливість – це велика частка уяви й небоязнь ризику, підприємець завжди трохи гравець. Але ігри бувають різні, і в підприємливості краще використати 90% шахів і 10% рулетки, а не навпаки;
Найбільше задоволення підприємець одержує в момент реалізації своєї мрії. Але майже негайно він забуває про одержану перемогу, і в його голові з’являються нові проекти;
Значно легше знайти гроші, щоб реалізувати хороше діло, ніж знайти для грошей хороше застосування. «Дайте мені хороше діло, і гроші з’являться; дайте дурневі багато грошей, і він розтринькає їх або загубить на невдалих спекуляціях»;
Підприємєць є своєрідним гарантом, символом порядності – не лише в задумі, а й в усіх деталях здійснення. Слово підприємця, дане партнерові чи банкіру, повинне цінуватися значно вище, ніж контракт, складений з участю найкращих адвокатів. Репутація банкіра повинна бути синонімом поняття про честь.
Мало одного знання – треба застосувати його;
Мало хотіти – треба діяти.
В. Гете
Телефонна розмова
Добре, хто добре говорить, але ще краще, хто добре слухав.
EMBED Equation.3 Р.Емерсон
Телефонний зв’язок забезпечує безпосередній і довгосторонній обмін інформацією на будь – якій відстані; по телефону ведуться переговори, даються консультації, обумовлюються й узгоджуються важливі ділові зустрічі та ін. У деяких країнах переговори по телефону набули юридичної сили, навіть якщо вони не підтверджені офіційним документом.
Телефонна розмова – це один із видів усного мовлення, до того ж досить спеціфічний: оскільки співрозмовники не бачать один одного, то виключається передача інформації через міміку, жести, вираз очей та обличчя. Навіть звичайне підтвердження того, що вас слухають, потребує словесного вираження, в той час як при безпосередній розмові достатньо було б глянути на співрозмовника. Такі репліки-підтвердження наявності зв’язку вносять надлишкову інформацію в телефонну розмову, хоч ця інформація виправдана: вона забезпечує безперервність у розмові.
Тому при веденні ділових розмов особливо важливо широко використовувати лексічні можливості української літературної мови, насамперед багату синоніміку, з одного боку, й точність її термінології, з другого боку, й точність її термінології, з другого, а також інтонаційні можливості мовлення.
Заважає й надто сильний голос: по телефону слід розмовляти середнім за силою голосом. Оскільки по телефону голос часто здається зміцненим, а окремі звуки неясними, треба намагатися говорити не дуже швидко й по можливості чітко, ясно, говорити в мікрофон телефонної трубки – інакше співрозмовник буде погано вас чути. Тон розмови має бути спокійним, витриманим, ввічливим.
Оскільки ділові партнери часто спочатку знайомляться заочно, по телефону, дуже важливо справити на співрозмовника добре враження. Для цього слід дотримуватися ряду вимог, про які ми і порозмовляємо.
Службова телефонна розмова складається з таких компонентів:
момент встановлення зв’язку;
виклад справи;
заключні слова, знак, що розмову закінчено.
Називаючі своє прізвище, не забувайте, що окремі прізвища важко сприймаються на слух. До того ж потрібен певний час, щоб співрозмовник звик до вашого голосу і вашої дикції. Тому важкі до сприймання прізвища ставлять у кінці речення й вимовляють якомога виразніше, або всі звуки і склади були зрозумілі.
Слід пам’ятати, що ведення надто довгих службових розмов – це прояв нецеремонності та неповаги до тих, хто теж чекає звільнення телефону.
Розмова по телефону не потрібна перетворюватись у монолог: викладаючи багатоаспектне питання, слід передавати інформацію частинами, по можливості частіше робити паузи, щоб міг включитися співрозмовник.
Коли співрозмовник зупиняється, він цим самим дає знак, що чекає підтвердження зрозумілості викладеного, а тоді продовжить думку. Пауза може означати, що якась частина розповіді закінчена, думка завершена. Це створює певний ритм у розмові і дає можливість уникнути перебивання, переривання думки, що особливо неприємно в певних ситуаціях.
Взагалом вміння вести телефонну ділову розмову значною мірою полягає якраз у тому, щоб своєчасно зробити паузу й тим самим дати можливість співрозмовникові висловити своє ставлення до питання, що обговорюються.
Ініціатива закінчення розмови належить звичайно тому, хто подзвонив, але якщо співрозмовник значно старший за віком або службовим становищем, слід дати можливість закінчити розмову йому.
Молодший за віком чи становищем може лише повідомити старшого про те, що він уже з’ясував усі питання, які у нього виникли. Розмову закінчує старший, але при всій віковій чи службовій відстані між співрозмовниками вони однаково повинні вживати обов’язкові форули ввічливості (Добрий день! Прошу! Будь ласка! Будьте люб’язні! Пробачте за турботу! Дякую за увагу! До побачення!)
Телефоном не користуються при розв’язанні складних і відповідальних питань, тому що заочною розмовою можна завдати справі непоправної шкоди.
Часто наше уявлення про делікатність під час телефонної розмови обмежується словами “вас турбує…” Проте існує багато інших способів проявити делікатність: вибачитися за те, що відірвали від справ, подякувати за послугу; тоном своїх слів, добором їх придати своє шанобливе ставлення до співрозмовника.
Ми чітко уявляємо собі, що хочемо сказати,
але потрібних слів знайти не можемо;
ось чому розумним людям не вистачає
часом тієї легкості у викладі думки,
якою, собі на користь,
володіють люди поверхові.
Л.Вовенарг
Ділова людина серед друзів
Дружба між людьми звичайно базується на рівності та взаємоповазі. Тому наврядше підійде нам оцей рецепт здобування друзів: “якщо ви хочете набути ворогів, дайте друзям відчути вашу перевагу над ними, але якщо ви хочете мати друзів, дайте їм можливість відчути перевагу над вами” (Ф.Ларошфуко). Може це й правда, але небагато варта дружба, здобута таким шляхом.
Щоб мати друзів, треба віддавати їм і свій час, і енергію, й робити щось для них безкорисливо, й любити їх такими, які вони є. До друзів ставляться привітно й уважно, з ними ведуть довгі задушевні розмови, їх завжди раді бачити і чути, про них пам’ятають усе життя. Таких щирих і відданих друзів у кожного з нас небегато.
Є риси які подобаються усім: це весела вдача, товариськість, тактовність, а також своєрідна гнучкість характеру – вміння пристосовуватися до товариства, в яке потрапив, до нових, часом дуже різних людей. Багато значить і добре виховання, вміння поводитися, легко й невимушено рухатись (добрі фізичні дані та вміння одягатися теж відіграють неабияку роль).
Найбільше прикрашає людину в товаристві вміння бути цікавим співрозмовником. Цього прагнуть усі, але добиваються далеко не всі.
У малознайомому, новому товаристві слід більше злухати, ніж говорити. Бо, як казав О.Дюма, людина, яка багато говорить, скаже нарешті дурницю. Тому розумна людина в цій ситуації заохочує інших до розмови, а сама більше слухає, ніж говорить.
