ФОНЕТИКА
План
1. ЗВУКИ МОВИ
2. Розбір голосних і приголосних.
3. Фонетичний розбір.
1. ЗВУКИ МОВИ
Мова має усну й писемну форми. Усна мова — це потік звуків, за якими людина розрізняє значення слів, зміст речень. Звук мови є складним явищем. По-перше, як і будь-який інший звук, він характеризується певними фізичними, акустичними властивостями. Природа голосних і приголосних звуків, наприклад, залежить від рівномірного чи нерівномірного коливання повітря, яке сприймає вухо людини, від поєднання голосу й шуму у вимові звуків.
По-друге, кожний мовний звук як фізіологічне явище — це результат роботи людського організму, зокрема органів дихання, ротової порожнини.
І нарешті, звуки мови, крім їх фізико-акустичної та фізіологічної природи, мають власне мовний, лінгвістичний зміст.
Звуків, які може вимовити людина, дуже багато, проте кожній мові властивий певний набір, система звуків, що допомагають розрізняти значення слів.
Звук [л], наприклад, не тільки складова частина слів лад, колобок, легкий, а й самостійна одиниця, що відрізняється від інших звуків української мови, протиставляється їм. У мовному потоці розрізняємо ті найменші звуки, які сприймаються всіма однаково, які усталилися протягом довгого історичного розвитку мови як елементи певної системи.
Наприклад, у мовному потоці в словах жити, живе після приголосного [ж] по-різному вимовляється голосний звук: у першому слові під наголосом це виразний звук [й], в другому слові перед складом з наголошеним [е] звучить [еи]. В інших позиціях [й] може вимовлятися з різним наближенням до [е], так само як [е] залежно від місця в слові має неоднаковий ступінь наближення до [й].
Зокрема, в першому складі мені звучить [й]. Проте це не заважає нам сприймати в слові мені узагальнений звук [е], а в слові живе після приголосного [ж] — узагальнений звук [й]. Це зумовлено системною будовою мови, закономірностями зв'язків між спільнокореневими словами, усталеними змінами звуків у мовному потоці.
Фонетика (від грецького phoneticos) - розділ науки про мову, в якому вивчається звукова система мови та зміни звукового складу слів у мовному потоці. Залежно від індивідуальної вимови, від швидкості, темпу мови, навіть від умов, у яких відбувається спілкування, змінюється звучання голосних і приголосних звуків. Проте, скільки б не було відтінків [а] або [у], скільки б не звучало різних [р], [л], для розуміння значень слів важливо, що в звуковій системі мови є узагальнені [а], [у], [р], [л], які сприймаються всіма, хто говорить українською мовою, однаково.
2. Розбір голосних і приголосних.
3. Фонетичний розбір
Орфоепія
План
Основні норми літературної вимови.
Основні норми літературної вимови приголосних звуків.
Орфоепічний розбір.
Фонетична транскрипція
1. Основні норми літературної вимови.
Голосні звуки в українській літературній мові під наголосом вимовляються чітко, виразно: [наказ], [гордість], [усно], [села], [крица], [лівий].
Для літературної мови характерна також чітка вимова [а], [у], [і], [о] в ненаголошених складах: [малина], [кувати], [пішоу], [молоко].
У ненаголошених складах [е] вимовляється з наближенням до [и], а [и] звучить подібно до [е]. Наприклад: [сеило], [теиче], [диевис'].
Проте залежно від місця в слові, від характеру сусідніх звуків наближення [е] до [и] та [и] до [е] не завжди однакове.
Перед складом з наголошеним [е] голосний [й] вимовляється як [еи], a голосний [е] перед складом із наголошеним [і] звучить як [и1]: [теихен'кий], [миін'і]. Ненаголошений [и] перед наступним [й] вимовляється виразно [добрий], [чеирвоний].
2. Основні норми літературної вимови приголосних звуків.
Дзвінки приголосні [дж], [дз], [дз'] в українській літературній мові вимовляються як один звук, що відрізняє їх від вимови звукосполучень [д] + [ж], [д] + [з], [д] + [з'].
Приголосні [ж], [ч], [ш], [дж] перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] та перед приголосними вимовляються в українській літературній мові твердо.
У мовному потоці приголосні звуки [ж], [ч], [ш] уподібнюються наступним звукам [з], [ц], [с], а звуки [з], [ц], [с] уподібнюються наступним [ж], [ч], [ш].
У мовному потоці сполучення м'якого звука [т'] з м'якими [с'] або [ц'] утворює подовжений м'який звук [ц':] або [ц'].
У мовному потоці дзвінкий звук [з] у сполученні з іншими приголосними вимовляється дзвінко: [з]'їзд, [з]боку, [з]года, лі[з]ти, Моро[з]ко.
Префікс з-, як і прийменник, перед глухим приголосним переходить у с-: вимовляємо [с'ц'ідити], пишемо зцідити, вимовляємо [ссушити], пишемо зсушити.
Примітка. Зміна префікса з- на с- закріплюється правописом, якщо префікс стоїть перед к, п, т, х, ф: сказати, спитати, стурбований, схилити, сфотографувати.
У мовному потоці глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних дзвінких, одзвінчуються: вимовляємо [бород'ба], але пишемо боротьба (пор. боротися), вимовляємо [проз'ба], але пишемо просьба (пор. просити), вимовляємо [ходжби], але пишемо хоч би (пор. хоча).
У мовному потоці приголосні [д], [т], [л], [н], [з], [с], [ц] - у сполученні з м'якими пом'якшуються: [м'іц'н'іс'т'], [п'іс'л'а], [с'в'ато], [г'ід'н'і].
Приголосний [в] у кінці складу, на початку слова перед приголосним вимовляється як нескладовий звук [у], який не може уподібнюватися глухому приголосному [ф].
У мовному потоці відбувається чергування звуків [у] - [в], [і] - [й], що дає змогу уникати небажаного, важкого для вимови збігу приголосних звуків.
Чергування [у] - [в], [і] - [й] залежить від того, яким звуком - приголосним чи голосним - закінчується попереднє слово і починається наступне. Пор.: 1. Вік живи — вік учись. (Нар. те.) 2. А скільки в нас багатства і щастя золотого. (П. Тичина.) 3. Джериха встала й собі пішла в хату. (І. Нечуй-Левицький.) 4. Ті очі так і променилися м'яким, довірливим світлом. (О. Гончар.)
На початку речення перед словом, що починається приголосним звуком, вимовляється і відповідно пишеться у: У лісі був, а дров не бачив. (Нар. творч.) Перед словом, що починається голосним, звучить приголосний [в]: В автобусі багато людей.
Чергування [у] — [в] на початку слів залежить від значення слів. Правопис закріплює написання деяких слів тільки з у або тільки з в: університет, указ, влада, власний, вплив, вправа, але з іншим значенням — управа, враження, але ураження, вступ, але уступ.
3. Орфоепічний розбір.
4. Фонетична транскрипція.
Для точної передачі звукової мови на письмі використовують спеціальний фонетичний запис - транскрипцію. Сутність її полягає в тому, що певним знаком передається завжди той самий звук. Фонетична транскрипція української мови використовує в основному букви українського алфавіту, за винятком букв є, ї, ю, я, щ.
ГРАФІКА
План
ГРАФІЧНІ ЗНАКИ
Співвідношення між буквами і звуками.
Графічний розбір.
1. ГРАФІЧНІ ЗНАКИ
Для передачі усного мовлення на письмі існує певна сукупність знаків. Це букви алфавіту, знак наголосу, апостроф, дефіс. До графічних знаків належать також засоби пунктуації - крапка, кома, тире, двокрапка, лапки та ін.
Основним графічним засобом передачі звуків мови є букви.
Сукупність розташованих у певному порядку букв, якими користуються при передачі усної мови на письмі, називається алфавітом.
В українському алфавіті 32 букви, якими позначаються на письмі звуки мови. Букви в алфавіті розташовуються і називаються так:
2. Співвідношення між буквами і звуками.
Кожна буква українського алфавіту здебільшого передає один звук. Проте є випадки, коли повної відповідності між звуками і буквами немає.
Звуки [дж], [дз] передаються на письмі двома буквами.
Для звуків [ґ] і [г] є одне позначення г. Буква щ позначає сполучення двох приголосних [шч]. Букви є, ю, я, коли вони вживаються для позначення м'якості приголосного, передають один звук [е], [а], [у]: осіннє, рядок, люк. Якщо ж вони вживаються на початку слова (ясно), після букви, що позначає голосний звук (боєць), після апострофа або м'якого знака (м'ята, Ньютон), то ці букви передають два звуки: [йе], [йу], [йа].
Буква ї завжди позначає два звуки [й] та [і]: їжак, бої, роз'їзд. Буква ь (м'який знак) позначає м'якість приголосних звуків: сучасність, льон.
є [е] [йе] синє єдиний співає б'є ї [йі] їсти свої під’їзд ю [у] [йу] сюди юний герою в’ю я [а] [йа] ряд моя ясний п’ядь
3. Графічний розмір
Орфографія
План
Орфографія.
Принципи українську правопису.
Фонетично-орфографічний розбір слова.
1. Орфографія.
Літературній мові властиві певні норми передачі усної мови на письмі. Пишучи, ми дотримуємось усталених правил позначення звуків буквами, членуємо мову на слова, вибираємо, як написати слово - разом, окремо або через дефіс, як перенести частину його з рядка в рядок тощо.
У мовній практиці склалась ціла система правил про способи передачі усної мови на письмі - орфографія (від грецьких слів orthos — прямий, рівний, правильний і grapho — пишу).
1. Найважливіше в орфографії — як передається на письмі звучання слова. Наприклад, чуючи в першому ненаголошеному складі слова безсмертя звук, близький до голосного [и], ми все-таки напишемо букву е, тобто збережемо форму префікса без-, який вживається в багатьох словах з наголошеним і ненаголошеним [е]. Цього вимагають правила орфографії. Так само у словах люди, людяний, людство маємо різне звучання кореня люд-, що зумовлено впливом звукового оточення. Ті самі корені, префікси або суфікси слів можуть зазнавати в мовному потоці звукових змін, вимовлятися по-різному, проте вони зберігають однакове написання, що допомагає впізнавати слово в тексті, швидко сприймати написане.
Отже, одна з проблем орфографії - однакова, усталена передача на письмі слова та його частин, незалежно від їх вимови.
2. Правопис усталює написання слів окремо. Це стосується всіх частин мови.
У мові відбуваються постійні зміни - перехід одних частин мови в інші, виникнення нових слів.
Так, наприклад, прислівники на добраніч, на диво, на жаль пишуться за сучасним правописом окремо, а прислівники напам'ять, влад та ін. пишуться разом, на відміну від сполучення іменника з прийменником. Пор.: Читати вірш напам'ять. Він надіявся на пам'ять. Кивати влад співу головою. Привести в лад усі механізми. Багато питань виникає у зв'язку з правописом складних прикметників, їх написання залежить і від форми поєднуваних слів, і від того змісту, який передає складне слово. Пор.: ідейно-виховний, народно-демократичний, народно-визвольний, народногосподарський, народнопоетичний.
Свої закономірності графічного оформлення мають і складні іменники, написання яких залежить від наявності сполучного звука між двома основами, що утворюють складне слово.
Написання складних слів разом і через дефіс передбачено правилами.
3. У сучасних правописних кодексах багато уваги приділяється вживанню великої букви, яка мав відмежовувати власні назви від загальних, що пишуться з малої букви.
Проте на практиці не завжди можна легко визначити характер уживаної назви, тому для багатьох чисто умовних випадків існує простий перелік, як писати ту чи іншу назву.
4. Правила переносу частин слова з рядка в рядок враховують поділ слова на склади, а також його морфемну будову. Наприклад, не рекомендується голосний чи приголосний кореня приєднувати при переносі до префікса тощо.
5. Орфографія передбачає певні умовні скорочення написаних слів: скорочувати слово можна тільки на приголосний; при скороченні не пропускаються початкові букви та ін.
6. Важлива проблема правопису - передача іншомовних слів. Особливі труднощі виникають у зв'язку з написанням запозичених власних назв. Для їх передачі застосовується, зокрема, транскрипція (передача буквами української мови звучання іншомовного слова) і транслітерація (передача відповідними буквами українського алфавіту написання іншомовного слова).
Орфографія як сукупність правил не може охопити всіх випадків писемної практики. Вона відбиває тільки основні правила, якими треба керуватись у написанні.
2. ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ
В основу українського правопису покладено морфологічний і фонетичний принципи. Характерною рисою орфографії української мови є збереження однакового написання тих самих морфем (коренів, префіксів, суфіксів, закінчень), хоч у вимові можливі зміни цих морфем залежно від сусідства інших звуків, від зміни наголосу. Це морфологічний принцип правопису.
Наприклад, неоднаково вимовляється звук, переданий на письмі буквою е, у словах село, селянин, села. У перших двох словах чуємо звук, близький до [и], в останньому, під наголосом,— виразний звук [е]. Проте пишемо в усіх трьох словах букву е, зберігаючи єдність того самого кореня.
Якщо написання слова відбиває його вимову, то слово пишеться за фонетичним принципом правопису. Фонетичний принцип покладено в основу написань спитати, сходити, сфотографувати, а також закріплених на письмі чергувань звуків у словах козацький, запорізький та ін.
Часто морфологічний і фонетичний принципи виступають разом: свічці, річці, заквітчаний, тітчин.
Український правопис передбачає також застосування традиційного, або історичного, принципу.
За традиційним принципом ненаголошені голосні в словах леміш, лемент позначаються буквою е, а в словах комин, кишеня, лиман, либонь, минулий — буквою й.
Диференціюючий принцип правопису, пов'язаний з розрізненням значень слів, використовується при написанні прислівників і прийменникових словосполучень, при розрізненні відмінкових закінчень тих слів, які однаково звучать, але мають різні значення: догори — до гори; апарата — апарату; каменя — каменю.
3. Фонетико-орфографічний розбір слова.
МОРФЕМНА БУДОВА СЛОВА
План
Морфемна будова слова.
іменникові префікси і суфікси.
прикметникові префікси і суфікси.
дієслівні префікси і суфікси.
прислівникові префікси і суфікси.
продуктивні і непродуктивні префікси і суфікси.
префікси і суфікси, запозичені з інших мов.
частини слова, співвідносини з префіксами і суфіксами.
давні й нові префікси і суфікси.
спрощення, сукладення і пере розклад основ.
складні слова.
1. Морфемна будова слова.
Усі слова нашої мови поділяються на слова з непохідними і похідними основами. Словами з непохідними основами бувають іменники (ліс, вода, стіл, сніг, вітер, люд, звір, небо), прикметники (гострий, білий, чорний, жовтий, синій), числівники (один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, сто, тисяча), займенники (я, ти, він, такий, цей), дієслова (ходити, сидіти, робити, мовити, казати, їсти, бути), прислівники (як, там, де), прийменники (в, на, від, до, з), сполучники (а, і, та, бо), частки (то, но, хай, же) і вигуки (ой, ах, ай, ох). Проте більшість слів, належних до різних частин мови, мають похідні основи: лісок, лісний, лісник, лісництво; водяний, водний, водопій, водовоз, водиця, водичка; одинадцять, дванадцять і двадцять. У похідних основах виділяємо префікси (принести, праліс, задовгий), суфікси (дубок, лампочка, довгуватий, тепленький), поєднання основ (паровоз, всюдихід).
Кожне слово можна розглядати або з погляду його будови - складових значущих частин, або з погляду того, як слово твориться.
Основи слів, від яких утворюються інші слова, звуться твірними основами. Для слова робітник твірною основою буде робіт-, для робітничий і робітникувати — робітник і т. д. Префікси і суфікси, за допомогою яких утворюються похідні слова, звуться словотворчими. Проте частина префіксів і суфіксів служить не для творення слів, а для вираження зміни їхніх форм. Так, писати і написати — не різні слова, а те саме слово у формах недоконаного і доконаного видів; високий, вищий і найвищий — знов-таки ступені вираження тієї самої ознаки, тобто форми того самого слова. Такі префікси і суфікси є словозмінними. Словозмінну роль виконують у слові закінчення: вони вказують на відмінок (дуб, дуба, дубу; білий, білого, білому), число (дуб — дуби, білий — білі), рід (білий — біла — біле, утік — утекла, утекло), особу (утечу, утечеш, утече) та інші форми того самого слова.
Префікси, корені, суфікси і закінчення звуться значущими частинами слова.
2. ІМЕННИКОВІ ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ
В іменниках збереглися давні префікси про,-, па-, су-, уз-, що виступають у дуже небагатьох словах: прадід, прабаба, праліс (первісний ліс), правнук; пасинок, паросток, пагорок; супутник, сузір'я, суміш, сутінки; узлісся, узбіччя, узгір'я. Частіше вживаються нові, запозичені з інших мов префікси анти-, контр-, ультра-, архі-: антитеза, антициклон; контрнаступ, контратака; ультразвук, ультрамікроскоп; архімільйонер.
В іменниках наступ, напад, виступ, схід, заспів і под. теж виділяються префікси. Але це префікси не іменникові, а дієслівні, бо самі іменники походять від дієслів, що мають у своєму складі ці префікси: наступати — наступ, нападати — напад, виступати — виступ, сходити — схід, заспівати — заспів.
За допомогою суфіксів, які мають емоційне значення, від іменників з нейтральним емоційним значенням утворюються здрібніло-пестливі або збільшувально-згрубілі іменники. Пор., з одного боку, дубок, дубочок, а з другого — дубище. Здрібніло-пестливого значення іменникам найчастіше надають суфікси -к-, -он-, -очок(ечок), -очи-, -ечк-, -иця, -ик-, -оньк(еньк)та ін.: ручка, ніжка, дубок, дубочок, вершок, вершечок, віконечко, відеречко, водиця, коник, столик, дівчина, дівчинонька, річенька.
В іменниках виділяються також суфікси, які не мають емоційного значення — -ар(яр), -ець(єць), -ник, -льник, -ість (ист), -тель-, -нн,-, -енн-, -ість, -ізм (изм) і багато інших: шахтар, столяр, мудрець, робітник, мастильник, в'язальник, фольклорист, романіст, учитель, питання, радість, молодість, патріотизм, гуманізм,
3. ПРИКМЕТНИКОВІ ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ
Прикметники поділяються на якісні і відносні. Від якісних прикметників за допомогою словозмінних суфіксів -ш (іш) та словозмінного префікса най- утворюються ступені порівняння: старий — старший — найстарший; світлий — світліший — найсвітліший. Якісні прикметники можуть передавати також більшу чи меншу міру ознаки, якості. Для цього служать словотворчі префікси пре-, за-, над- (предобрий, презавзятий, премудрий, зависокий, завеликий, надпотужний, надвисокий) і суфікси -езн-, -уваг (юват), -еньк-, -есеньк (ісіньк, юсіньк), -аст (яст) та ін. (величезний, старезний, довгуватий, синюватий, маленький, гарнесенький, гарнісінький, тонюсінький, довгастий, червонястий).
Відносні прикметники, а також деякі якісні, утворюються за допомогою численних словотворчих суфіксів від іменників (дуб — дубовий, вода — водяний, зуб — зубатий, слюсар — слюсарський, батьків — батьківський, дерево — дерев'яний), іменників з прийменниками (без упину — безупинний, між областями — міжобласний, без меж — безмежний, дієслів (балакати — балакливий, прислівників (сьогодні — сьогоднішній, вчора -— вчорашній, дома — домашній). Віддієслівні прикметники часто утворюються за допомогою словотворчих суфіксів і префікса не- (непролазний, непроникний, непрохідний).
Присвійні прикметники утворюються від іменників чоловічого роду за допомогою словотворчих суфіксів -ів(ов), -ів(їв), -ев(ев) і від іменників жіночого роду за допомогою словотворчих суфіксів -ин-, -їн-: батько — батьків, батькова, батькове, батькові; лікар — лікарів, лікарева, лікареве, лікареві; Матвій — Матвіїв, Матвієва, Матвієве, Матвієві; жінка — жінчин, жінчина, жінчине, жінчині; Надія — Надіїн, Надіїна, Надіїне, Надіїні.
4. ДІЄСЛІВНІ ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ
Префікси надають дієсловам значення напряму дії (виїхати, в'їхати, об'їхати, заїхати, переїхати, доїхати), початку або кінця дії (запрацювати, донести, принести), повторюваності дії (постукувати, потрушувати) та ін. З одним дієслівним коренем можуть поєднуватися два, рідше три префікси: повідкривати, понаносити, понаприносити.
Префікси з-, по-, про-, на- можуть не вносити в дієслово додаткового відтінку. У таких дієсловах вони виступають як словозмінні — з їхньою допомогою утворюються форми доконаного виду: їсти — з'їсти, шити — пошити, читати — прочитати, писати — написати.
Дієслівні суфікси теж можуть бути і словотворчими і словозмінними. За допомогою словотворчих суфіксів утворюються нові дієслова від іменників (обід - обідати, сідло - сідлати, мир - мирити, робітник - робітникувати), прикметників (білий - біліти, чорніший — чорнішати, молодий - молодити), а також зрідка від займенників, вигуків, часток (ви - викати, ой - ойкати, так -такати). Словозмінними ці самі суфікси вважаються тоді, коли вони вживаються для творення форм недоконаного виду від форм того самого дієслова доконаного виду: розв’язати — розв’язувати, розвеселити — розвеселяти, пробити — пробивати.
5. Прислівникові префікси і суфікси.
3 історичного погляду всі прислівники є похідними. Проте історія виникнення таких прислівників, як де, там, куди, коли, так, доки, досі, тут, тоді, туди і под., ховається далеко в глибині віків, а тому на сьогодні їх слід визнати непохідними.
Переважна більшість прислівників утворилася від прикметників (чистий - чисто, теплий - тепло, добрий - добре), іменників (дім - дома, мить - миттю, ранок - ранком, місце - місцями), іменників з прийменниками (з верху - зверху, з-під споду - спідсподу, в голос - вголос, в горі - вгорі), інших прислівників (куди - декуди, коли - деколи, інколи, як - абияк), дієприслівників (сидячи, лежачи, крадучись). Багато прислівників утворилося від тих форм іменників, прикметників, дієслів, які тепер уже не існують, наприклад: здалека, звисока (короткі прикметники далек, висок поєдналися з прийменником з), верхи (колишня форма орудного відмінка множини іменника верх), сидя, нехотя (колишні дієприкметники чоловічого роду).
Прислівники давнього утворення з погляду сучасної мови не поділяються на значущі частини. До власне прислівникових префіксів належить по-, за допомогою якого утворюються прислівники від прикметників (по-батьківському і по-батьківськи) та від числівників (по-перше, по-друге і т. д.) та що- (щодня, щоночі). Власне прислівниковими суфіксами є -о та -е у відприкметникових прислівниках (швидко, терпляче), -ому та рідше -й, які супроводжують творення відприкметникових прислівників за допомогою префікса по- (по-хазяйському — по-хазяйськи), -чі (в числівниках двічі, тричі), а також запозичені у прикметників -ечк-, -еньк-, -ісіньк-, -есеньк-, що вживаються для вираження здрібніло-пестливого значення: швиденько, точнісінько, тихесенько, такечки, ондечки і под. Прислівники, утворені від якісних прикметників, зберігають ступені порівняння, що утворюються за допомогою прикметникових словозмінних суфіксів -ш- (іш) та префікса най-: тепло -тепліше, найтепліше, тонко - тонше - найтонше.
6. ПРОДУКТИВНІ І НЕПРОДУКТИВНІ ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ
Неважко помітити, що одні префікси й суфікси зустрічаються у словах дуже часто, з їхньою допомогою утворилося багато слів, а інші виступають лише в поодиноких словах. Частовживані префікси і суфікси звуть продуктивними, рідкісні — непродуктивними.
Префікси завжди дуже продуктивні в дієсловах. Пор.: виходити, виносити, виписувати, вирощувати, виробляти і багато ін.; доходити, доносити, дописувати, дорощувати, доробляти і т. д. До продуктивних належить словозмінний прикметниковий префікс най- (найбільший, наймогутніший, найкращий), словотворчі прикметникові пре- (прегарний, предобрий, премудрий), без- (безголосий, безбородий, безкрилий), за- (завеликий, зависокий, задовгий), прислівниковий по- (по-товариському, no-українському, по-російськи) та ін. В іменниках виступають тільки непродуктивні префікси па- пагорб, пасинок, паросток), пра- (прадід, прабаба, прабатько), су- (супутник, сузір'я), уз- (вз-) (узлісся, узгір'я).
Дуже широко представлені в мові іменникові суфікси. За їх допомогою утворюються слова на означення осіб за характером їх діяльності (робітник, вугільник, будівник, керівник, подавальник, в'язальник, будильник, фольклорист, геодезист), за належністю до партій, різних ідейно-політичних напрямів (комуніст, марксист, матеріаліст, атеїст), за походженням з якоїсь місцевості (полтавчанин, подолянин, харків'янин, лубенець) і под. Нерідко близькі за змістом слова утворюються за допомогою різних суфіксів. При цьому одні з них виступають частіше, є продуктивнішими, інші — рідше. Так, назви жителів міст, сіл, областей утворюються тепер частіше за допомогою суфіксів -анин (-янин), -чанин (киянин, львів'янин, донеччанин), проте деякі з них творяться тільки з суфіксом -ець (криворіжець, дніпропетровець, чернігівець), а в слові одесит виступає зовсім рідкісний суфікс -ит.
Переважна частина дієслів має у своєму складі продуктивні суфікси -ува (-юва), -а (-я), -й (ї), -і-: головувати, слюсарювати, вивершувати, вибігати, виступати, вселяти, рибалити, важити, доїти, біліти та ін. Дуже рідко виступає в дієсловах непродуктивний суфікс -ва-: забувати, встрявати, повівати.
7. ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ, ЗАПОЗИЧЕНІ інших мов
Поряд із власними, слов'янськими префіксами і суфіксами, українська мова має й цілий ряд запозичених, переважно з грецької та латинської мов. Такі префікси і суфікси звуть ще інтернаціональними, бо вони вживаються в багатьох мовах світу.
Найпоширенішими серед запозичених іменникових і прикметникових префіксів є а- (адинамія — безсилля), анти- (анти-циклон, антинародний), архі-(архімільйонер, архіреакційний), контр- (контрнаступ, контрреволюційний), ультра- (ультрамікроскоп, ультрареакційний). До запозичених дієслівних префіксів належать де-(декодувати), де з- (дезактивувати, дезорієнтувати), ре- (реконструювати).
Запозичені суфікси найчастіше трапляються в іменниках і в дієсловах. Так, іменники на означення осіб за їх фахом, належністю до партій і політичних течій утворюються за допомогою суфікса –іст (-ист): болгарист, піаніст, альпініст, футболіст, моторист. Назви політичних напрямів, течій, суспільних формацій найчастіше містять у собі суфікс –ізм (-изм, -їзм): опортунізм, ревізіонізм, альтруїзм, будизм. Серед іменникових запозичених суфіксів слід ще назвати такі широковживані, як -атop (агітатор, механізатор), -ер (комбайнер, контролер). У дієсловах вживаються запозичені суфікси -із- та -ір (-up) (обидва завжди у поєднанні з суфіксом -ува-: колекціонувати, деталізувати, командирувати, репетирувати, пікірувати).
8. ЧАСТИНИ СЛОВА, СПІВВІДНОСНІ З ПРЕФІКСАМИ І СУФІКСАМИ
Колись, у глибоку давнину, префікси були повнозначними словами. У наш час теж можна помітити, як окремі повнозначні слова перетворюються у префікси. Сюди належать переважно запозичені значущі одиниці, які служать для творення десятків, а іноді й сотень нових слів. Це авіа-, аеро-, електро-, мого-, гідро-, кіно-, фото- і под. Усі вони виступають перед коренями, а отже, ніби виконують роль префіксів: авіабаза, авіабензин, авіагоризонт, авіамістечко, аерокомета, аеросани, аеросівба, аерофотографія, електростанція, електромотор, електрообладнання, мотокрос, мотогурток, гідропарк, кіномеханік, фотолабораторія і багато ін. Окремі корені слів використовуються як суфікси. Порівняйте слова: пушкініст і пушкінознавець. Це абсолютні синоніми. Неважко помітити, що суфікс -іст і сполучення кореневої частини із суфіксальною -знавець мають те ж саме значення. Частина -знавець, співвідносна за своїм значенням із суфіксом, використовується для творення багатьох слів на означення фаху: шевченкознавець, мовознавець, товарознавець і т. д.
За допомогою значущих частин слів, співвідносних із суфіксами, утворюються нові слова на означення машин і механізмів (місяцехід, атомохід, мотовоз, нафтовоз, турбовоз, кригоріз, турборіз, гілкоріз, дерноріз), професій (землероб, хлібороб, склороб, бавовнороб) і т. д.
9. ДАВНІ И НОВІ ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ
Префіксів в українській мові значно менше, ніж суфіксів. Префікси стійкіші, ніж суфікси: вони рідше і повільніше змінюються. Давні пам'ятки української мови засвідчують ті самі префікси (без-, від-(од-), з-(с-), на-, про-, пере- та ін.), що е й тепер. Більше того, ті префікси, які вважаються тепер застарілими і вживаються для надання мові урочистості (пор. у Т. Г. Шевченка: «Возвеличу малих отих рабів німих») або з гумористичною метою (пор.: у Т.Г.Шевченка: Та хоч старенький божий глас возвисъте, дядино), сприймалися як застарілі вже і в давній українській мові.
У сучасній українській мові є такі слова, в яких суфікси або префікси можна виділити тільки умовно, бо вони давно вже злилися з кореневими частинами слів. Префіксів це стосується тільки частково. Так і тепер уживаються префікси су- (пор.: супутник), па- (пор.: пагорб), але їх не можна вже виділити в словах сусід, патока. Що ж до давніх суфіксів, то деякі з них зникли зовсім. До колишніх суфіксів належать -р (пор.: жир і жити, дар і дати), -оч (світоч). З погляду словотвірної будови сучасної української мови в словах жир, дар, пир і под. не виділяється колишній суфікс -р, а в слові світоч — колишній суфікс -оч. Навпаки, є дуже «молоді» префікси й суфікси. Вони утворилися недавно внаслідок об'єднання двох префіксів або суфіксів в одному. До таких новотворів належать префікси зне-, обез- (знеболити, обезболити), -івськ-, -нича-. Порівняйте будову таких пар слів: батьківський і горьківський, капосничати і ліберальничати. У слові батьківський два суфікси: суфікс присвійності -ів- (як у словах батьків, синів, робітників) і суфікс відносності -ськ- (як у словах сільський, командирський, учительський). Слово ж горківський утворилося безпосередньо від псевдоніма видатного пролетарського письменника Максима Горького — Олексія Максимовича Пешкова. Те ж саме стосується і слів капосничати і ліберальничати. Перше з них утворилося за допомогою суфікса -а- від іменника капосник, що має в своєму складі суфікс -ник, друге — від іменника ліберал (слова «ліберальник» немає і не було) за допомогою нового суфікса -нича-. Новоутворені суфікси -івськ- і -нича- звуться складними.
10. СПРОЩЕННЯ, УСКЛАДНЕННЯ І ПЕРЕРОЗКЛАД ОСНОВ
Спрощенням основ називається таке явище, коли зникає межа між двома чи кількома частинами слова або втрачається якась їх частина. З цього погляду спрощенням слід називати ті основи, в яких колишні префікси або суфікси приєдналися до коренів: сусід - сусід, патока – патока, жир - жир, орел – орел, гребінь – гребінь, погріб – погріб і под. Але це тільки один з різновидів спрощення основ. Трапляються випадки, коли до кореня приєднується частина колишнього префікса. Поділімо на значущі частини слово взути; для цього порівняймо взути з однокореневими назути, озути, що й дають підставу ви цілити в цих словах префікси в-, на-, о- і корінь -зі/-. Проте історично з в цьому корені належить до колишнього префікса вз- (порівняйте російські дієслова взвести, вз(о)рвать і под.). Отже, префікс може не повністю зливатися з коренем, а тільки частково.
Спрощення основ відбувається й тоді, коли при зіткненні кореня і суфікса виникає надмірне нагромадження приголосних звуків, наприклад: поїзд — поїзний.
У рідкісних випадках із складу кореня може виділятися суфікс. Якщо порівняти між собою слова зонт і зонтик, то можна зробити висновок, що друге утворилося від першого як його зменшена форма за допомогою суфікса -ик: зонт — зонтик. Насправді ж перше утворилося від другого. Слово зонтик прийшло до нас із російської мови, куди воно, в свою чергу, потрапило із голландської. Його вихідна форма - зондек — перетворилася в зонтик, а кінцеве -ик при порівнянні з такими словами, як хвостик, котик, півник і под., стало сприйматися як зменшувальний суфікс. Отже, суфікс виділився тут із складу кореня. Це явище називається ускладненням основи. Існування зменшеного зонтик викликало потребу появи незменшеного зонт.
Перерозклад основ відбувається тоді, коли до кореня приєднується, зливаючись з ним в єдину значущу частину, існуючий і тепер суфікс. Так, слова білка, галка, дошка, хустка здаються за будовою такими самими, як і лавка, доріжка, будка і под. Насправді ж у словах лавка, доріжка, будка виділяється суфікс -к- (пор. лава, дорога, буда), а в словах білка, голка, дошка, хустка суфікс -к- злився з коренями, тобто відбувся перерозклад основ.
11. СКЛАДНІ СЛОВА
Складними називають слова, утворені з двох і більше основ: пароплав, сухостій, землерийний, працездатний, краєзнавство, п'ятирічка, перекотиполе, п'ятдесят.
Як видно з наведених прикладів, складні слова утворюються здебільшого за допомогою сполучних звуків -о- (виступає після твердих приголосних), -е- (виступає після м'яких приголосних) та -є- ([й] основи + сполучний звук [е]). Кількісні числівники, виступаючи частинами складних слів, мають повну форму родового відмінка (п'ятисотенниця, двохатомний), скорочену форму родового відмінка (двометровий від двохметровий). Роль сполучного звука відіграє в цих випадках закінчення або частина закінчення першого слова.
