“СТРАТЕГІЯ ФІРМИ В УМОВАХ ОЛІГОПОЛІЇ”
ПЛАН
Характерні ознаки олігополії.
Особливості поведінки олігополіста на ринку.
Моделі олігополістичного ціноутворення.
Оцінка економічної ефективності олігополістичного ринку.
ЛІТЕРАТУРА
“Мікроекономіка”. В. Базилевич, В. Лук’янов, Н. Писаренко, Н. Квіцинська. Київ: “Четверта хвиля”. 1997 – с. 179-180
Мікроекономіка: Задоя А.О. Курс лекцій: Навчальний посібник – К.: Т-ва “Знання”, КОО, 2000
Основи мікроекономіки. О. Ястрелеський, О. Гриценко. Київ: Т-ва “Знання”. 1998
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ
Олігополія
Ступінь концентрації
Міжгалузева конкуренція
Конкуренція з боку імпорту
Загальна взаємозалежність
Ламана крива попиту
Ціноутворення зумовлене таємним зговором
Лідерство у цінах
Ціноутворення за принципом
“витрати плюс”
Економічні наслідки олігархії
І. ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ОЛІГОПОЛІЇ
Використовуючи загальні критерії для класифікації моделей ринку залежно від типу конкуренції, охарактеризуємо основні ознаки олігополістичного ринку.
1. Олігополія у буквальному перекладі з грецької мови означає “панування небагатьох”, тому головною ознакою олігополістичного ринку, є панування на ньому кількох фірм. Їх може бути від трьох до двадцяти, оскільки олігополія займає весь проміжок між монополією та монополістичною конкуренцією.
Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва.
Для його виміру використовується ціла система показників, серед яких є такі:
частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи восьми) у загальному обсязі галузевого продажу. Для підтримання конкурентного середовища у багатьох країнах встановлюється гранична межа галузевої концентрації виробництва. Так, у Сполучених Штатів Америки вважається, що для нормального розвитку галузі має бути не менше, ніж 10 конкуруючих фірм. При цьому на частку найбільшої з них не повинно припадати більше ніж 31% усіх галузевих продаж, двох фірм – не більше 44%, трьох – не більше ніж 4%, чотирьох – не більше ніж 64%;
індекс Херфіндаля - Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж. Він розраховується за формулою
EMBED Equation.3,
де di – частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продаж, %.
Максимального значення цей індекс досягає тоді, коли галузь представлена однією чистою монополією (1002 = 10 000). Тому, чим менший індекс Херфіндаля - Хіршмана , тим більш конкурентним можна вважати ринок. Найхарактернішим для олігополістичного ринку є значення індексу від 1 200 до 5 000.
Проте застосування зазначених показників не завжди реально відображає ступінь розвитку конкуренції, оскільки всі показники, як правило, розраховуються для загальнодержавного ринку. Реально кожен ринок має свої обмежені географічні рамки. Більше того, деякі товари взагалі не утворюють єдиного загальнодержавного ринку, а завжди формуються лише на певних територіях. Скажімо, це може бути ринок цегли чи цементного розчину, побутових послуг, чи окремих продуктів харчування.
Суттєвим недоліком розрахунку показників концентрації виробництва є також невизначеність поняття “галузь”. Чи є чистим регіональним монополістом підприємство, яке єдине у Дніпропетровській області виробляє глинисто-піщані стінові блоки (так звана подвійна цегла)?. Що треба брати у знаменнику для розрахунку її частки на ринку: тільки аналогічну цеглу, цеглу взагалі, стінові матеріали, включаючи шлакоблоки та бетонні блоки? Легко переконатися, що залежно від відповіді на поставлене запитання, результати розрахунків будуть суттєво відрізнятися. На жаль, економічна наука поки що не дала задовільного обґрунтування, як правильно визначити знаменник.
Досить суттєвим у формуванні конкурентного середовища для відкритих економік є зовнішній фактор – іноземні виробники. Тому, визначити модель ринку, яка склалася у тій чи іншій галузі, слід обов’язково врахувати доступність на нього виробників аналогічної продукції з інших країн.
Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так і диференційованим. Готовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у другому він досить диференційований. Однак вид продукту (стандартний чи диференційований) суттєво не впливає на функціонування олігополістичного ринку, тому надалі ми не приділятимемо йому уваги.
Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну цінову політику. Чи то зниження цін окремим виробникам та збільшення обсягів продажу, чи то підвищення цін за рахунок обмеження пропозиції певним чином впливають на загальну динаміку цін у галузі. Однак, слід враховувати, що результати цього впливу багато в чому будуть залежати від реакцій на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.
Вступ в галузь нових виробників дещо обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку чистої монополії, але бар’єри для вступу в галузь можуть бути застосовані також для характеристики олігополістичного ринку.
Олігополістична модель ринку – майже така поширена модель, як і ринок монополістичної конкуренції. Це спричинено зокрема, такими обставинами:
при відносно незначній кількості виробників є можливість досягти ефекту масштабу. У цьому разі перехід до великих фірм супроводжується нагинанням конкурентів і переходом до олігополії.
в економіці існує об’єктивне прагнення до злиття, оскільки об’єднання кількох фірм можу суттєво збільшити їхню частку і дати можливість новій структурі досягти вищих результатів. Злиття може дати більшу економічну владу, більші можливості контролю за цінами, а також виграш на цінах закупки ресурсів внаслідок перетворення на значного покупця.
Отже можна сказати, що відмінність даної моделі ринку полягає в тому, що незначна кількість виробників дає можливість кожному проводити свою цінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення, що жодна фірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати вірогідну відповідну реакцію своїх конкурентів.

ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ОЛІГОПОЛІСТА НА РИНКУ.
Вони визначаються двома тенденціями, що діють в протилежних напрямках.
З одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.
З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоду, а це відповідно суттєво загострює суперництво.
На олігополістичному ринку точний прогноз щодо вибору ціни та обсягів виробництва неможливий, на сам перед через безліч варіантів олігополії. У галузі може бути як 2 – 4 панівні фірми (жорстка олігополія), так і 10 – 20 (м’яка олігополія). Механізми взаємодії фірм за таких умов будуть різними. Крім того, загальна взаємозалежність ускладнює передбачення відповідної реакції конкурента та унеможливлює розрахунок попиту та граничного доходу для олігополіста.
Проте це не означає, що олігополістичний ринок взагалі не піддається дослідженню. Його аналіз, що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:
Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або “жорсткими”.
Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються то найбільш вірогідно, що всі фірми роблять це одночасно. Олігополістична цінова політика передбачає наявність стимулів до погоджених дій або таємного зговору при встановленні цін.

ІІІ. МОДЕЛІ ОЛІГОПОЛІСТИЧНОГО ЦІНОУТВОРЕННЯ.
Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива; ціноутворення зумовлене таємним зговором; лідерство і цінах; ціноутворення за принципом “витрати плюс” (Рис. 1. Додатки).
Припустимо, що галузь представлена трьома рівноцінними фірмами (А, В, С), кожна з яких має однакову частину на ринку і вони не погоджують свої ціни через прямий або таємний договір. Що відбувається на ринку та як змінити положення кривої попиту для фірми А, якщо вона вирішить змінити ціни?
Усе залежатиме від реакції конкурентів. Вони можуть наслідувати приклад фірми А, тобто вирівняти ціни або проігнорувати його.
Якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2 , намагаючись реалізувати більше своєї продукції, а фірми конкуренти повторюють цей маневр, то реальний приріст продажу може бути досить незначним. Тому його можна не брати до уваги. Справа в тому, що відповідні дії конкурентів змістять криву попиту на продукт фірми вниз, залишивши попередній обсяг продаж за нижчими цінами. (Рис. 2. Додаток).
Якщо хтось з олігополістів підвищить ціни, а його приклад наслідують інші, то це означатиме фактичне перетворення галузі у чисто монополістичну і призведе до зниження як загального обсягу продаж, так і відповідного зменшення продаж кожною фірмою. Отже при односпрямованих діях олігополістів усієї галузі крива попиту щодо кожного з них матиме такий саме вигляд, що й крива галузевого попиту, тобто буде досить нееластичною (Рис. 2. Додаток).
Однак фірми конкуренти можуть і не повторювати те, що робить одна фірма. Тоді, знижуючи ціни на продукцію галузі, ініціатор зможе збільшити обсяг продажу, за рахунок конкурентів, а при підвищенні ціни, навпаки – конкуренти збільшать обсяг продаж за його рахунок. При цьому крива попиту на продукт фірми буде досить еластичною, що наближатиме олігополістичний ринок до ринку монополістичної конкуренції.
Який же з цих двох варіантів поведінки конкурентів найвірогідніший?
Якщо фірма ініціатор на олігополістичному ринку вирішить знизити ціни, розраховуючи на збільшення обсягів продажу власних продаж, то конкуренти зроблять те саме, оскільки в протилежному разі вони позбудуться частини завойованого ринку.
Навпаки, якщо фірма спробує підняти свої ціни, то конкуренти проігнорувавши таку поведінку, намагатимуться заволодіти частиною ринку, щоб звільнитися від першої фірми. Таким чином, зниження цін буде вирівняно, оскільки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціатора. Аналогічного підвищення цін не відбудеться, оскільки конкуренти спробують розширити свою частку ринку. Отже крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої. (Рис. 3. Додаток).
Крива попиту буде сильно еластичною на ділянці, що розташована вище від ринкової ціни Ре, та слабо еластичною, коли (продукт диференційований) або взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) на ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у еластичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив.
Урахування цих обставин пояснює, чому на олігополістичному ринку ціни мають тенденцію до жорсткості, адже ні зниження ціни, ні її підвищення не дає виграшу ініціатору. Крім того, ламана крива граничного доходу означає, що у певних межах значні зміни граничних витрат не впливатимуть на обсяги виробництва та ціну.
Як показано на рис. 4 (Додаток), точки перетину кривих МС1 та МС2 з кривою граничних витрат будуть відповідати однаковим обсягам виробництва та ціні.
Однак, ґрунтуючись лише на ламаній кривій попиту не можливо пояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Ре. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістів у зміні ціни не завжди збігається з реальністю: ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення моделей поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися аналізом можливостей до зговору кількох продавців. Цей договір повинен бути таємним, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені законом. Він відбувається тоді, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподілити ринки, чи якимось іншим чином обмежити конкуренцію між собою.
Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком приблизно однакові за розміром та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Спільна цінова політика, яку вони проводять, фактично перетворить ринок олігополістичної конкуренції у ринок чистої монополії.
Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого “лідерства у цінах”. Найвпливовіша фірма у галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші фірми наслідують її приклад.
Як правило, лідер завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватись до наступного маневру, а з іншого – вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни, які максимізують прибуток, щоб зберегти бар’єри для вступу в галузь, які пов’язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат і отримати економічний прибуток.
Для спрощення механізму розвитку ціни галузеві лідери досить часто вдаються до методики під назвою “витрати плюс”. У цьому разі для визначенні ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Перевага такого методу полягають у його простоті.
Метод розрахунку ціни “витрати плюс” добре суміщається з таємним олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них, щоб фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.
Таким чином олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції, тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція.
IV. ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ОЛІГОПОЛІСТИЧНОГО РИНКУ
Оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи на неї перетворюється, оцінки економічної ефективності їх теж досить близькі.
Передусім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний доход ніколи не збігаються. Тому координати точки перетину кривих граничного доходу та граничних витрат завжди лежатимуть лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Можна впевнено сказати, що олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", яке містить обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку. Особливо це властиве для таємного зговору та ціноутворення за методом "витрати плюс".
Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткотерміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов'язане з існуванням досить вагомих бар'єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конкурентів. Отже, суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за продукцію олігополістичної галузі.
На думку деяких економістів, олігополія — це ще небажаніша модель ринку, ніж чиста монополія. Чиста монополія є очевидною та перебуває під постійним контролем держави. Олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін, обходити антимонопольне законодавство, але насправді реалізовувати ті самі принципи ринкової поведінки, що й чиста монополія. Отже, рекомендується відповідним чином удосконалити антимонопольне законодавство, щоб точніше розпізнавати олігополію та вживати дійових заходів щодо її обмеження.
Це стосується також господарського законодавства України. Наша держава робить лише перші кроки у вирішенні питання обмеження монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі — Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття "монопольне становище" виробника: таким визнається становище господарюючого суб'єкта, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35%. Можна уявити гіпотетичну ситуацію, що у галузі існує лише три підприємства, що мають однакову частку на ринку — 33,3%. У цьому разі законодавство не визнає монопольного становища жодного з них, а тому до цих виробників не можуть бути застосовані антимо-нопольні заходи. Однак така ситуація суперечить здоровому глузду!
Існує інша очка зору на роль олігополії в економічній системі, яку свого часу обгрунтували економісти Й. Шумпетер та Дж. Гелбрейт. Визнаючи певні втрати суспільства від панування олігополістичної конкуренції в окремих галузях виробництва, вони вважали, що ці втрати у багато разів перекриваються виграшем від впливу олігополій на науково-технічний прогрес.
Існування значних олігополістичних форм господарювання, які мають реальну ринкову владу, послідовники Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта визнають необхідною умовою для досягнення швидких темпів удосконалення науки і техніки. Це пов'язано з тим, що сучасні наукові дослідження потребують значних коштів, виділити які здатні тільки великі олігополії. Крім того, саме стабільність ринкового становища олігополії, економічний прибуток, що вона отримує, дає змогу приймати рішення про фінансування стратегічних досліджень з віддаленим терміном повернення.
Ми з'ясували особливості поведінки виробників на різних ринках товарів: конкурентному, монопольному, олігополістичному та монополістичної конкуренції. Однак виробник є не тільки продавцем продукту, а й одночасно покупцем ресурсів.
ДОДАТОК

Рис. 1. Варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення.

Рис. 2. Вирівнювання ціни олігополістами при її зниженні.

Рис. 3. Ламана крива попиту для олігополіста.

Рис. 4. Відносна незалежність ціни та обсягів виробництва від граничних витрат.КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
Наведіть головну ознаку олігополістичного ринку.
Які системи показників використовуються для виміру ступеня концентрації виробництва?
Якими тенденціями визначаються особливості поведінки олігополіста на ринку?
Які закономірності можна виділити в аналізі олігополістичного ринку?
Назвіть чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення.
В якому випадку на олігополістичному ринку можлива цінова війна?
Дайте загальну характеристику ціноутворення в умовах олігополістичного ринку.
Як відбувається цінове лідерство на олігополістичному ринку?
Охарактеризуйте отримання економічного прибутку олігополіста на ринку.
Особливості поведінки виробників на різних ринках товарів.