тема : Особливості ринків факторів виробництва
Ринки факторів виробництва.
Попит на ресурси в умовах конкурентного ринку.
Попит на ресурси в умовах недосконалої конкуренції.
1. Ринки факторів – це специфічні ринки, де, на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, а з боку пропозиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними (похідними) по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших (ціни і обсяги факторів) визначаються станом других (обсягами продукції).
Аналіз функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що і ринків продукції. З урахуванням типу ринкової структури досліджується, як формується попит на фактори (індивідуальний і ринковий), які чинники його визначають; як формується пропозиція факторів (індивідуальна і ринкова) і які чинники визначають цю пропозицію. Розгляд взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної політики на стан цих ринків.
Структура ринку певного фактора виробництва пов’язана із особливостями рішень, які приймаються фірмами і домогосподарствами щодо цін і обсягів факторів на ринках.
2. Найменш важкий метод визначення попиту на ресурс полягає в міркуванні, що фірма діє (купує) якийсь певний ресурс на ринку із конкуренцією, а також продає свою продукцію на конкурентному ринку. Простота даної ситуації полягає в тому, що в умовах конкуренції фірма продасть стільки продукції, скільки вона вважатиме необхідним при існуючій ринковій ціні. Фірма реалізує таку незначну частину загального об’єму продукції, що ніяк не впливає на ціну товару.
Аналогічно на ринку ресурсів конкуренція означає, що фірма купує такий невеликий об’єм загальної пропозиції ресурсу, що придбана фірмою кількість ресурсу ніяк не впливає на ціну.
Попит фірми на фактори визначається попитом споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори виробництва називається вторинним попитом. Ресурси задовольняють потреби споживачів не прямо, а через виробництво товарів і послуг.
Стабільність попиту на любий ресурс залежить від 1) продуктивності ресурсу при створенні товару та 2) ринкової вартості, чи ціни товару, який створений за допомогою даного ресурсу. Тобто, ресурс, який є високопродуктивним при виробництві товарів, високооцінюваний суспільством, буде користуватися більшим попитом.
Роль продуктивності та ціни продукту при визначенні ціни на ресурс можна відобразити за допомогою таблиці 1.
Попит на ресурс: реалізація продукту в умовах чистої конкуренції.
Таблиця 1.
Припустимо, фірма придбає один змінний ресурс – працю – для свого заводу. Для спрощення даної ситуації, припустимо, що зменшення граничного продукту починається з першим нанятим робітником.
В колонці 4 маємо дані про ціну продукту, так як відомо, що похідний попит на ресурс залежить не тільки від продуктивності даного ресурсу, але і від ціни на продукт, який вироблений із даного ресурсу. Бачимо, що ціна є постійною, в даному випадку дорівнює 2 дол., тому що ми беремо до уваги існування конкурентного ринку. Помноживши дані колонки 2 на дані колонки 4 маємо загальний доход в колонці 5. Із цих даних легко визначити граничний продукт в грошовому виразі (ГПГВ) – приріст загального доходу в результаті застосування кожної додаткової одиниці змінного вводимого фактора виробництва (в даному випадку - праці).
Цифрові дані ГПГВ – колонки 1 і 6 – показують значення попиту фірми на працю, згідно із правилом використання ресурсів.
Правило використання ресурсів: щоб максимізувати прибуток, фірма повинна використовувати додаткові одиниці любого даного виду ресурсу до тих пір, поки кожна наступна одиниця дає приріст загального доходу фірми, а не загальних витрат.
Величина, на яку кожна додаткова одиниця ресурсу дає приріст витрат (витрат на ресурси) називається граничними витратами на ресурси (ГВтР). Отже, правило використання ресурсів звучатиме:
Для фірми буде прибутковим застосовувати додаткові одиниці ресурсу до тієї точки, в якій ГПГВ даного ресурсу дорівнює ГВтР.
Графічно, криву попиту на ресурс можна відобразити так:
Слід зауважити, що крива ГПГВ є кривою попиту на ресурс на чисто конкурентному ринку.
Візьмемо, наприклад, ставку заробітної плати. На чисто конкурентному ринку ставка зарплати встановлюється сукупною, чи ринковою, пропозицією праці чи ринковим попитом на неї. Одна фірма ніяк не може вплинути на дану ставку. Це означає, що сукупні витрати на ресурси зростають точно на величину існуючої ставки зарплати для кожного додатково найнятого працівника; ставка заробітної плати і граничні витрати на ресурс (ГВтР) дорівнюють.
Ціна ресурсів (ставка зарплати)
Звідси, фірма буде наймати працівників до тієї точки, в якій ставка заробітної плати (чи ГВтР) дорівнює їх ГПГВ, якщо тільки вона наймає працівників в умовах конкуренції.
14
12
10
8
6
4
2


Кількість питаємого ресурсу
0 1 2 3 4 5 6 7 8
Відповідно, використовуючи дані таблиці 1 (колонка 6), знаходимо, що якщо ставка заробітної плати дорівнює 13,95 дол., то фірма буде наймати тільки одного працівника, тому що перший працівник забезпечить приріст сукупного доходу на 14 дол. і трохи менше – 13,95 дол. – приріст сукупних витрат. Для кожного наступного працівника ГВтР більші від ГПГВ і це означає, що для фірми невигідно наймати нікого із цих працівників. Якщо ж ставка зарплати складає 11,95 дол., то, застосовуючи ту ж аргументацію, побачимо, що фірмі вигідно наймати як першого, так і другого працівника. Аналогічно, якщо ставка зарплати буде дорівнювати 9,95 дол., то наймуть трьох працівників, якщо 7,95 – то чотирьох і т.д.
Очевидно, що графік ГПГВ відображає попит фірми на працю, тому що кожна точка на цьому графіку (кривій) показує число працівників, яке наняла б фірма при кожній можливій ставці заробітної плати.
3. Припустимо, що фірма продає свою продукцію на ринку з недосконалою конкуренцією. Чиста монополія, олігополія та монополістична конкуренція на ринку продукції означають, що крива попиту на продукцію фірми полого спадає, тобто фірма повинна приймати більш низьку ціну на продукт, щоб збільшити його реалізацію.
Згідно із таблицею 2 бачимо:
Попит на ресурс: реалізація продукту в умовах недосконалої конкуренції.
Таблиця 2.
Дані продуктивності із таблиці 1 збережені в колонках 1-3, але тепер в колонці 4 передбачається, що ціна на продукцію повинна бути знижена, щоб реалізувати граничний продукт, який виробляється кожним додатково найнятим працівником. ГПГВ в продавця на ринку із чистою конкуренцією знижується по одній причині: зменшується граничний продукт; а в продавця на ринку із недосконалою конкуренцією – по двом причинам: зменшується граничний продукт і падає ціна на продукт, так як зростає випуск продукції.
Слід відзначити, що зниження ціни, яке супутнє кожному приросту випуску продукції, відноситься не тільки до граничного продукту кожного наступного працівника, але і до всіх попередніх одиниць продукції, які в протилежному випадку могли б бути продані по більш високій ціні.
Проілюструємо це твердження: граничний продукт другого працівника складає 6 одиниць. Ці 6 одиниць можна продати по 2,4 дол. за кожну, чи 14,4 дол. за всі. Але це не ГПГВ другого працівника. Чому? Тому що, щоб продати ці 6 одиниць, фірма повинна знизити на 20 центів ціну 7 одиниць продукції, вироблених першим працівником, - одиниць продукції, які б могли бути продані по ціні 2,6 дол. за кожну. Отже, ГПГВ другого працівника складає лише 13 дол. (14,4 дол. – (7*20 центів)). Аналогічно: ГПГВ третього працівника – 8,4 дол. Хоча 5 одиниць продукції, які виробляє цей працівник коштують на ринку 2,2 дол. кожна, третій працівник не дає приросту загального доходу фірми на 11 дол., якщо врахувати зниження ціни на 20 центів для 13 одиниць продукції, вироблених першими двома працівниками. В даному випадку ГПГВ третього працівника складає лише 8,4 дол. (11 дол. – (13*20 центів)). І так далі.
Отже, крива ГПГВ – крива пропозиції на ресурс – виробника, діючого в умовах недосконалої конкуренції, має тенденцію бути менш еластичною, ніж крива виробника в умовах конкурентного ринку (при чистій конкуренції).
При ставці зарплати, чи ГВтР = 11,95 дол., підприємець як в умовах чистої конкуренції, так і в умовах недосконалої конкуренції, буде наймати двох працівників. При ставці 9,95 дол. фірма в умовах чистої конкуренції винайме трьох працівників, а при недосконалій конкуренції – тільки двох. При ставці 7,75 дол. фірма в умовах чистої конкуренції винайме на роботу чотирьох працівників, а фірма при недосконалій конкуренції – тільки трьох.
Різницю в еластичності можна легко побачити, відобразивши графічно криву попиту фірми при недосконалій конкуренції та порівняти її із кривою попиту фірми при чистій конкуренції.
Крива попиту на ресурс виробника при недосконалій конкуренції падає вниз, оскільки граничний продукт зменшується та знижується ціна продукту по мірі росту випуску продукції.
Ціна ресурсів (ставка зарплати)
18
16
14
12
10
8
6
4
2
0
-2

Точки на рисунках 1 і 2 розміщуються посередині значень, які відповідають кожному числу робітників, тому що ГПГВ повязаний з додаванням ще одного працівника. Таким чином, на рис. 2, наприклад, ГПГВ 2 працівника (13 дол.) розміщується не в точці 1 чи 2, а в 1,5. Подібне “припущення” дозволяє побудувати криву, яка падає безперервно, а не дискренто при наймі кожного наступного працівника.


0 1 2 3 4 5 6 7 8
Кількість питаємого ресурсу
Не дивно, що виробник в умовах недосконалої конкуренції менше реагує на зниження зарплати при найму працівників, ніж виробник в умовах чистої конкуренції. Стосовно небажання виробника в умовах недосконалої конкуренції використовувати більше ресурсів і відповідно виробляти більше продукції при зниженні цін на ресурс є просто реакцією ринку ресурсу на тенденцію до скорочення об’єму продукції на ринку при недосконалій конкуренції. При інших рівних умовах, підприємець в умовах недосконалої конкуренції буде виробляти любого продукту менше, ніж при чистій конкуренції. Для виробництва цієї меншої кількості продукції потрібна менша кількість ресурсу.