У структурі населення України жінки займають 54%.
Одним із важливіших проявів рівноправності є рівність чоловіків і жінок на ринку праці. Трудове законодавство України проголошує формальну рівність, забороняє дискримінацію на ринку праці, але на практиці жінки мають менше можливостей кар’єрного зростання, меншу заробітну платню, працюють переважно в низькооплачуваній сфері. Існує певна дискримінація при працевлаштуванні: 80% безробітних в Україні – жінки. Рівень жіночої заробітної платні становить у середньому 73% від платні чоловіків. Про певну нерівноправність свідчить і незначне залучення жінок з вищою освітою та лідерськими якостями на керівні посади.
У приватному бізнесі гендерний баланс зберігається більш-менш стало: 50.4% жінок – 49.6% чоловіків.
Діаграма 1 показує, що більше половини жінок зайняті у сфері сільськогосподарського виробництва. Що означає переважно низько кваліфіковану тяжку фізичну працю по вирощуванню продуктів харчування. Торгівля і послуги – традиційно жіночі сфери - займають друге місце. Бізнесом у промисловості займається 2% жінок.
INCLUDEPICTURE "http://www.commerciallaw.com.ua/img/forall/diagr1.jpg" \* MERGEFORMATINET
Діаграма 2 показує розподіл жінок-підприємниць за віковим показником. Бачимо, що найбільша група жінок-підприємиць - предпенсійного й пенсійного віку. Для них бізнес, як правило дрібний, кустарний, є просто засобом виживання. Кваліфікованих, готових до сучасного ринку підприємниць слід очікувати від молодшого покоління українок, а їх, як бачимо, на сьогодні біля 14%.
INCLUDEPICTURE "http://www.commerciallaw.com.ua/img/forall/diagr2.jpg" \* MERGEFORMATINET
На ринку приватних юридичних послуг жінки займають біля 2% (Див. Додаток 2).
Серед державних службовців жінки становлять 68%, проте на керівних посадах, на рівні прийняття рішень їх буквально одиниці. Сьогодні немає жодної жінки у складі Уряду, у керівництві Адміністрації Президента України, на посаді голів обласних (міських) державних адміністрацій. У нинішньому складі Верховної Ради жінки складають 5% від загальної кількості депутатів (середній світовий показник – 10%, у Швеції – 46%), і є лише одна жінка серед 24 голів парламентських комітетів.
У Вищому господарському суді України близько 40% суддів – жінки. В обласних господарських судах жінки-судді складають 60%. Таким чином, можемо стверджувати, що у сфері господарського судочинства жінки відіграють не меншу, ніж чоловіки, роль.
Юридична освіта у вищих навчальних закладах України: гендерний баланс є абсолютним - 50 на 50, це стосується як викладачів, так і студентів.
Не вдалося знайти статистичних даних щодо участі жінок на фінансових ринках, проте і без них можна стверджувати, що у цій сфері, як і в інших, жінки посідають переважно нижчі і середні позиції і практично ніколи не досягають рівня, де приймаються рішення.
2. Жінка у бізнесі
Ситуація перехідної економіки вимагає посилення ділової активності людей в усіх економічних структурах. Сфера підприємництва і, зокрема, малого бізнесу, поповнюється жінками майже цілковито за рахунок торгівельної сфери. Жінкам не вистачає стартового капіталу, зв’язків у верхніх ешелонах влади – всього того, що є в чоловіків, які розпочинають свій бізнес.
Виділяються дві основні групи жінок-підприємців. Перша – особи з високою кваліфікацією, знанням мов, орієнтовані на роботу з міжнародним бізнесом, але не на перших, а на других ролях у фірмі: консультантами, економістами. Це дуже незначна, порівняно з чоловіками, група жінок. Серед причин – загальний дефіцит спеціалістів високого класу і традиційна монополія чоловіків у діловому світі. Друга категорія – жінки середньої кваліфікації, що ризикнули створити власне підприємство, як правило у сфері побутових послуг. Вже через рік-два, як доводять соціологічні дослідження, багато з них відходять від справ, не витримав жорстких умов, непрозорості, кримінальності, корупції, що панують в економічній сфері.
За даними соціологічних опитувань, більше третини респондентів відмічають, що їх надії не справдилися і вони повністю розчаровані. Всі опитані жінки-підприємиці вважають, що жінкам дуже важко вижити в світі “чоловічого” бізнесу. Було б справедливо, аби держава надавала деякі пільги “жіночому” бізнесу, як це відбувається у ряді розвинених країн. Держава повинна сприяти участі жінок у підприємницькій діяльності, по-перше, тому що без цієї підтримки жінки не можуть на рівних з чоловіками займатися бізнесом, а по-друге, тому, що в українському суспільстві підприємництво асоціюється виключно з чоловічою половиною людства. Цієї ж позиції дотримуються і ЗМІ, що орієнтуються на бізнес і підприємництво. Формується розуміння, що жінок у бізнесі майже не існує, хоча насправді їх у приватному секторі біля 50%.
Із найзагальніших проблем, які змушують жінок серйозно замислитись про заснування власної справи, можна виділити:
- реальна відсутність для жінок місця для автономії або ініціативи у командній системі державної економіки
- підвищена порівняно з чоловіками відповідальність за родину і дітей, що негативно позначається на професійній кар’єрі
- якщо у вищому керівництві домінують чоловіки з патріархальною ментальністю, та головним критерієм оцінювання придатності жінки на керівну посаду є її лояльність до влади
- проблема реально існуючої дискримінації за статевою ознакою (жінкам, які працюють у колективах з чоловіками і мають таку саму або подібну кваліфікацію, як правило, пропонують другорядні ролі).
За результатами опитування, більш освічені жінки більш здатні започаткувати власну справу (для довідки: в світі жінки володіють лише 1% світової власності). Так, зі 101 опитаних жінок-підприємиць вищу освіту мали 80,2%, професійно-технічну – 7,9%, середню – 1,0% .
Жінки складають також значну частину зайнятих у маргінальній економічній діяльності. Ця діяльність відбувається у своєрідних нішах, які виникли стихійно. Жінки несуть на собі основний тягар соціальних втрат ринкових реформ і змушені розробляти альтернативні економічні стратегії. Деякі маргінальні види економічної діяльності взагалі стали жіночими, бо потребують жіночих рис характеру.
Таким чином, можна стверджувати, що на сучасному ринку праці України існує помітний гендерний дисбаланс, котре виявляється у нерівному представництві жінок на керівних посадах, у їх концентрації в найменш престижних галузях економіки й сферах діяльності, нарешті в значно нижчій, ніж у чоловіків, оплата праці в усіх без винятку галузях, навіть таких, що традиційно вважаються “жіночими” і де жінки складають переважну частку працюючих.
3. Проблема законодавчого забезпечення гендерної рівності
Задекларованої, легітимної дискримінації жінок в Україні не існує. Конституція країни затверджує демократичні основи розвитку держави, свободи особистості, загальні політико-правові засади гендерної рівності. У цьому значенні наша Конституція (зокрема, ст. 24) цілком відповідає світовим стандартам, визначеним у багатьох міжнародних документах, таких, наприклад, як “Діяльність Ради Європи щодо забезпечення рівності жінок та чоловіків відповідно до стратегічних цілей Пекінської та Віденської програм дій” (травень 1996 р.). Проте на порядку денному залишається необхідність приведення всієї системи законодавства у відповідність до конституційних принципів гендерної рівності. Для подолання тих порушень гендерної демократії, що спостерігаються у реальному житті необхідно, як вважають дослідницькі центри, ввести цю відносно нову парадигму у процес законотворення, а саме:
- провести інвентаризацію чинних законів і підзаконних актів на підставі гендерних експертиз;
- виробити специфічні анти-дискримінаційні принципи та правові норми, а також враховувати гендерний фактор при розгляданні кожного законопроекту;
- створити кваліфікований громадський орган для проведення “гендерної експертизи” як існуючих законів, так і нових законопроектів.
Проблема гендерної рівності в українському суспільстві полягає у тому, що суспільство не усвідомлює її наявності. А відтак і не прагне створити цивілізовану сучасну політико-правову систему забезпечення рівності жінок і чоловіків. Більш того, на всіх сходинках соціальної ієрархії помічається певне роздратування, коли мова заходить про гендерний фактор. Дослідники не сумніваються: українське суспільство, як і інші суспільства, не обмине цієї проблеми, Адже тут маємо справу з так званими “глибинними цивілізаційними зрушеннями”. Ці зміни необхідно враховувати, передбачати, включати у стратегію розвитку країни. До речі, усі стратегії розвитку ХХІ століття неодмінно долучають гендерну рівновагу, гендерну демократію до списку факторів сталого суспільства. У “Цілях тисячоліття” ООН гендерний фактор посідає чільне місце. Законодавче закріплення і практичне забезпечення гендерної рівності жінок і чоловіків є безсумнівним показником розвиненого громадянського суспільства.
Нарешті Україна зробила перший крок до цивілізованого інституційного вирішення питання гендерної рівності: на розгляд Верховної Ради представлено законопроект “Про забезпечення рівності прав жінок та чоловіків”. Це - “перша ластівка” усвідомлення проблеми та її законодавчого вираження. Проект подано паном Романом Зваричем, народним депутатом України (Див. Додаток 1)
4. Жіночі організації України
Нерівне представництво жінок на керівних посадах, у сферах прийняття рішень, на верхніх сходинках соціальної ієрархії, на ключових позиціях розподілу влади і власності і натомість їх концентрація у найменш престижних галузях суспільно-економічної діяльності є визнаним фактом сьогоденної України.
Між тим, узагальнений соціологічний “портрет” української жінки свідчить, що вона є ініціативною, розсудливою, відповідальною, здатною приймати рішення і цілком варта брати участь на рівних з чоловіками в усіх суспільних процесах. Це підтверджує і широкий рух громадських жіночих організацій.
Сьогодні в Україні нараховується понад 700 жіночих організацій, 34 з них мають статус міжнародних і всеукраїнських. Вони намагаються впливати на вдосконалення законодавства щодо поліпшення становища жінок та механізмів його застосування, намагаються знайти визнання як нова громадсько-політична сила, як суб’єкт соціального і політичного творення.
Жіночі організації можна поділити на чотири основних групи:
1. Традиційно жіночі організації;
2. Соціально-орієнтовані організації – найбільша за кількістю група;
3. Організації ділових жінок;
4. Феміністичні організації, до яких належать також центри гендерних досліджень.
Важливим компонентом процесів глобалізації у різних сферах суспільного життя і входження жіночих організацій до міжнародних структур. З проголошення незалежності України розпочався процес поновлення контактів з Міжнародною Радою Жінок (МРЖ). Жіночі організації Українимають членство в Міжнародній Організації Сприяння Жінкам у Вищій Освіті(Advancing Women in Higher Education), Міжнародному Альянсі жіночихорганізацій країн ННД, та КАРАТ коаліції - мережі жіночих неурядовихорганізацій з 10 країн Центральної та Східної Європи. Жіночі організаціїУкраїни співпрацюють з організацією "Women, Law and Development intl."(США), з Американською Національною Асоціацією жінок в освіті (NAWE) табагатьма іншими.
Діяльність жіночих організацій допомагає українському суспільству “включити у порядок денний” проблему забезпечення гендерної демократії в Україні.
5. Висновки:
Держава Україна проголошує рівність прав чоловіків і жінок. Конституція гарантує цю рівність. Певні закони, що розробляються, забезпечуватимуть розвиток гендерної демократії. Як країна-учасниця ООН, Україна зобов’язалась до 2015 року виконати проголошені ООН “Цілі тисячоліття”, третій пункт яких присвячено рівності прав жінок і чоловіків. Створено спеціальну державну програму забезпечення цієї рівності. У деяких галузях, що стосуються комерційного права, таких як юридична освіта, діяльність господарських судів, гендерний баланс є повністю збереженим. За кількісними показниками, жінки на рівних з чоловіками беруть участь у суспільно-економічних процесах.
Водночас безсумнівним виглядає порушення гендерної рівноправності стосовно якості цієї участі. Жінки практично відсутні на рівні прийняття рішень. Складаючи більше половини підприємців, вони займають ніші дрібного маргінального бізнесу. Жінкам значно складніше влаштуватися на роботу, вони отримують меншу платню, порівняно з чоловіками. Жінки у соціальній ієрархії займають нижчі й середні позиції.
Проблема полягає у подоланні стереотипів традиційно патріархального суспільства і знаходиться переважно у сфері соціальної психології. Її вирішення – це завдання не лише держави, але й суспільства, якщо воно дійсно прагне стати громадянським. Необхідна просвіта як жінок, так і чоловіків щодо створення засад гендерної демократії у країні. Необхідні спеціальні програми, які б допомагали суспільству розуміти цей аспект свого майбутнього. Необхідні певні пільги, які б стимулювали вихід жінок на більш високі щабелі соціальної ієрархії.
