Інноваційний менеджмент
у ринковій системі господарювання
ПЛАН
1. Поняття інноваційної діяльності та інноваційного менеджменту
2. Зміст системи інноваційного менеджменту організації
3. Ефективність інноваційного менеджменту
Використана література
1. Поняття інноваційної діяльності та інноваційного менеджменту
Інноваційний менеджмент – сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами, інноваційною діяльністю, зайнятими цією діяльністю організаційними структурами і їхнім персоналом.
Для нього, як і для будь-якої іншої області менеджменту, характерні:
постановка мети і вибір стратегії
чотири цикли.
1. Планування: складання плану реалізації стратегії.
2. Визначення умов і організації: визначення потреби вресурсах для реалізації різних фаз інноваційного циклу, постановка задач перед співробітниками, організація роботи.
3. Виконання: здійснення досліджень і розробок, реалізація плану.
4. Управління: контроль і аналіз, коректування дій, нагромадження досвіду. Оцінка ефективності інноваційних проектів; інноваційних управлінських рішень; застосування нововведень.
Організаційні структури інноваційного менеджменту - організації, що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями і розробками.
Інновація - це кінцевий результат впровадження нововведення з метою поліпшення об'єкта управління й одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного чи іншого виду ефекту. Нововведення - оформлений результат фундаментальних і прикладних досліджень, чи розробок експериментальних робіт у якій-небудь сфері діяльності по підвищенню її ефективності. Нововведення можуть оформлятися у вигляді: відкриттів; винаходів; патентів; товарних знаків; раціоналізаторських пропозицій; документації на новий чи удосконалений процес; організаційної, виробничої чи іншої структури; ноу-хау; понять; наукових підходів чи принципів; документа (стандарту, рекомендацій, методики, інструкції і т.п.); результатів наукових, маркетингових чи інших видів досліджень. Вкладення інвестицій у розробку нововведення - половина справи. Головне - впровадити нововведення, перетворити нововведення у форму інновації, тобто завершити інноваційну діяльність і одержати позитивний результат. Потім продовжити дифузію (широке поширення) інновації.
Процес по стратегічному маркетингу, НІОКР, організаційно-технологічній підготовці виробництва, виробництву й оформленню нововведень, їхньому впровадженню (чи перетворенню в інновацію) і поширенню в інші сфери (дифузія) називається інноваційною діяльністю.
Структурними джерелами економічного розвитку суспільства є: фактори виробництва (природні ресурси, виробничі фонди, трудові ресурси); інвестиції; інноваційна діяльність. У структурі джерел економічного розвитку промислово розвинутих країн пріоритет віддається інноваційної діяльності, а в країнах, що розвиваються - факторам виробництва. Розвиток на основі активізації інноваційної діяльності повинне здійснюватися в області базових наукомістких галузей народного господарства, що забезпечують підвищення якості об'єктів і ресурсозбереження по стадіях їхнього життєвого циклу. У сьогодення ж час ефективність використання ресурсів в Україні в два-три рази нижче, ніж у промислово розвинутих країнах, питома вага конкурентноздатної на зовнішньому ринку продукції складає біля одного відсотка. Продуктивність праці в галузях народного господарства України в 4 - 10 разів нижче, ніж у промислово розвинутих країнах. По якості життя українці знаходяться приблизно на 65-му місці у світі. Крім перерахованих вище причин подібного падіння української економіки, хотілося б ще відзначити мізерне фінансування освіти і науки з держбюджету (у 50 - 100 разів менше, ніж у промислово розвинутих країнах, у розрахунку на одну людину).
2. Зміст системи інноваційного менеджменту організації
Для організації процесу управління інноваційною діяльністю необхідно чітко сформулювати мету управління (реалізація ідеї, рішення проблеми і т.д.), оцінити свої можливості, сильні і слабкі сторони, методи управління, розробити організаційну і виробничу структури і вирішити ряд інших питань.
Розглянемо зміст компонентів системи.
“Вихід” системи
Аналіз системи починається з її “виходу” — товарів, що випускаються фірмою, (продукції, послуг, нововведень і т.п.). Головна вимога до “виходу” — забезпечення конкурентноздатності товарів на зовнішньому (внутрішньому) ринку і досягнення за рахунок цього прибутковості функціонування фірми. Основною умовою забезпечення потенційної конкурентноздатності “виходу” системи є висока якість стратегічних маркетингових досліджень.
Витрати на наступних стадіях життєвого циклу товару ростуть високими темпами. Наприклад, витрати на НІОКР у десятки разів більше витрат на стратегічний маркетинг. Витрати на організаційно-технологічну підготовку виробництва в 2—5 разів більше витрат на НІОКР. Матеріалізація об'єкта НІОКР у виробництві вимагає ще більших витрат. Чим більше програма випуску об'єктів, тим менше частка передвирпобничих витрат у сукупних витратах за життєвий цикл об'єкта. Витрати на використання (експлуатацію) товарів тривалого користування (більш одного року) у кілька разів більша ціни об'єкта. Наприклад, витрати за 10 років експлуатації транспортних засобів, металорізальних верстатів, гірського устаткування, сільськогосподарської техніки в 10—20 разів більше їхньої ціни. До експлуатаційних витрат відносяться витрати на: енергію; паливо; запасні частини; допоміжні матеріали; амортизацію основних виробничих фондів, використовуваних при проведенні технічного обслуговування і ремонту техніки; оплату праці обслуговуючого і ремонтного персоналу; відрахування на соціальні нестатки і т.п.
Пріоритетною стратегією поведінки фірм в умовах твердої конкуренції повинна стати стратегія підвищення якості товарів і економії ресурсів у їхніх споживачів. Логічний ланцюжок економії наступна: підвищення якості стратегічного маркетингу; забезпечення конкурентноздатності об'єктів, що випускаються; зниження сукупних витрат за життєвий цикл об'єктів на одиницю їхнього корисного ефекту (віддачі) за рахунок підвищення якості й економії експлуатаційних витрат. Звідси висновок: для підвищення якості “виходу” системи необхідно спочатку підвищувати якість стратегічного маркетингу, обґрунтованість нормативів конкурентноздатності майбутніх товарів.
3. Ефективність інноваційного менеджменту
Ефективність менеджменту визначається насамперед обґрунтованістю методології рішення проблем. Без гарної теорії практика сліпа. Однак у даний час до менеджменту застосовуються тільки деякі наукові підходи: системний, поведінковий, адміністративний, маркетинговий і ін. Не застосовуються відтворювальний, нормативний, функціональний підходи.
Аналіз теорії і практики економічного управління різними об'єктами дозволив установити необхідність застосування до інноваційного менеджменту 14 наукових підходів. Кожен підхід чи відбиває характеризує тільки один з аспектів менеджменту. Вони не є синонімами, не дублюють один одного. Нижче приведене короткий зміст наукових підходів до менеджменту.
Системний підхід - методологія дослідження об'єктів як систем. Система складається з двох складових: 1) зовнішнє оточення, що включає в себе вхід, вихід системи, зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв'язок; 2) внутрішня структура - сукупність взаємозалежних компонентів, що забезпечують процес впливу суб'єкта управління на об'єкт, переробку входу у вихід для досягнення цілей системи. Внутрішня структура соціально-економічної системи складається з підсистем наукового супроводу, цільовий, що забезпечує, керованої і керує підсистем.
Структурний підхід
В економіці структурний підхід виявляється у вивченні структури яких-небудь витрат, результатів, балансу і т.п., коли сукупні чи витрати результати по об'єкті приймають за 100% (чи за одиницю) і це ціле поділяють на компоненти. Цей аспект структурного підходу широко відомий в економіці.
У керуванні структурний підхід менш відомий. Частіше менеджери оперують крайніми альтернативними судженнями «чи». Наприклад, «замість адміністративних методів управління в умовах командно-адміністративної системи стали застосовуватися економічні методи», «замість авторитарного до нас направили ліберального керівника».
Подібні судження занадто категоричні, враховують тільки крайні точки зору, а в житті такі випадки бувають дуже рідко. Вірніше говорити про пріоритети, значимість одного фактора (методу, показника і т.п.) перед іншими в їхнє сукупності, про співвідношення факторів.
Приклад 1. Замість попереднього вираження про перехід від адміністративних методів до економічного вірніше затверджувати про встановлення раціонального співвідношення різних методів управління: «В умовах ринкових відносин співвідношення методів примуса, спонукання і переконання повинне бути приблизно 4:4:2». Цим співвідношенням ми відзначаємо важливість застосування одночасно всіх методів управління, з деяким пріоритетом методів примуса і методів спонукання (стимулювання).
Приклад 2. Співвідношення стратегічних, тактичних і оперативних задач у структурі робочого дня менеджера вищої ланки рекомендується приймати рівним: 6:2:2, а в структурі менеджера нижчої ланки: 1:2:7, тобто керівник повинний більше займатися формуванням стратегій, а майстер — їх виконанням.
Стосовно до менеджменту структурний підхід не адаптований, видимо, через його складність, тому що приходиться розглядати всі явища в сукупності як систему.
Приклад 3. Значимість факторів (показників) досягнення конкурентноздатності товару — якості, ціни, витрат у споживача, якості сервісу — повинна бути приблизно наступної: 4:3:2:1, тобто в розподілі фінансових ресурсів при формуванні стратегій пріоритет повинний бути відданий забезпеченню якості товарів.
Таким чином, структурний підхід до проблем менеджменту — це визначення значимості пріоритетів серед факторів, методів, принципів і інших інструментів менеджменту в їхнє сукупності з метою встановлення раціонального співвідношення (структури) і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів.