1. Банківська політика, її значення у процесі стратегічного планування.
Банківська політика, що визначає дії на перспективу, виробляється у процесі стратегічного планування, яке являє собою найбільш відповідальну частину банківського управління. Складовими частинами банківської політики є:
кредитна політика;
депозитна політика;
інвестиційна політика;
процентна політика.
При формуванні банківської політики велике значення має визначення перспектив змін кількісних, якісних і соціальних показників розвитку банку, обгрунтування принципів здійснення його діяльності, виділення пріоритетів і вибір методів організації роботи. Як зазначає І.Д.Мамонова, “за сучасних умов далеко не всі новостворені комерційні банки мають продуману політику своєї діяльності. Так, багато з них не виробили критеріїв вибору клієнтів для кредитування, тобто, по суті, “підстроюються” під вимоги клієнтів при організації кредитного процесу” [1;43].
Формування економічно обгрунтованої банківської політики вимагає розв’язку трьох важливих питань:
організаційного;
економічного;
інформаційного.
Організаційне питання передбачає визначення підрозділу, що займається плануванням, починаючи з появи важливої ідеї і аж до її втілення в конкретні заходи й цифрові показники. В банках високорозвинутих країн з ринковою економікою плануванням займаються:
плановий відділ, створений саме для цього;
тимчасовий колектив – так званий мозковий центр, створений для вирішення якоїсь певної проблеми. До його складу входять творчі люди не з числа банківських службовців. До такої роботи можуть бути залучені вчені, юристи, фінансисти (бухгалтери) підприємств, організацій і т.і.
Банківська політика, як і стратегічне планування в цілому, грунтується на глибокому аналізі кон’юнктури грошового ринку й можливостях самого банку.
Важливим елементом аналітичної роботи банку при формуванні ним своєї політики є банківський маркетинг, який передбачає виконання наступних завдань:
аналіз попиту й пропозиції на банківські послуги в даному регіоні, а також за його межами;
оцінка місця даного банку в задоволенні існючих потреб у банківських послугах (кредитування, інвестування, консультування, організація безготівкових розрахунків, проведення лізінговиз операцій тощо);
порівняння норм витрат на здійснення відповідних операцій різними банками;
налагодження реклами.
“Маркетинг передбачає насамперед з’ясування кола реальних і потенційних клієнтів банку незалежно від місця їхнього розташування. В зарубіжній практиці багато комерційних банків, створені як територіальні, згодом вийшли за межі обслуговуваної території, створивши філії своїх банків по всій країні” [1; 44]. Успішне застосування маркетингу вимагає доброго знання банком, яких банківських послуг потребують фірми, розташовані на території, яку він обслуговує, кількісні параметри цих послуг, вимоги клієнтів до їх якості. З цією метою банк може проводити анкетування своїх реальних і потенційних клієнтів. В такій анкеті мають бути перераховані види послуг, яких потребувати клієнт.
Водночас банк вивчає свої можливості з огляду на обсяг і структуру кредитних ресурсів, ліквідність балансу, рівень витрат на проведення відповідних операцій, технічну оснащеність банку, кваліфікацію кадрів, На підставі такого аналізу банк формує політику щодо кожної сфери діяльності (кредитна, інвестиційна, розрахункова тощо). При цьому обов’язково враховуються й можливості банків – конкурентів.
Необхідними умовами успіного проведення банківського маркетингу є створення розгалуженої системи інформаційної служби, висока технічна оснащеність, зокрема можливість застосування електронно-обчислювальної техніки у процесі аналізу й прогнозування кон’юнктури ринку, організації реклами.
2. Управління ліквідністю в банківських установах.
Важливим фактором, що впливає на попит на той чи інший банківський актив є його ліквідність, “тобто наскільки швидко цей актив можна перетворити у готівку без значних втрат його вартості” [2;140]. Тому одним з головних завдань, що стоїть перед всяким банком, є забезпечення достатньої кількості готівки, необхідної для виплати вкладникам у разі відпливу вкладів, тобто коли депозити втрачаються, бо вкладники вилучають свої гроші і вимагають отримання готівки. “Щоб мати під рукою достатню суму готівки, банк повинен управляти ліквідністю. Йому потрібно для покриття зобов’язань вкладникам мати відповідну кількість ліквідних активів” [2;264].
Н.Д. Білостоцька зазначає, що “ повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безупинне виконання зобов’язань перед клієнтами. З організаційної точки зору вона передбачаєдотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів балансу, зафіксованих у певних показниках” [1;88]. Такі показники поділяють на внутрішні та зовнішні.
До зовнішніх показників належать ті, що встановлюються Національним банком. Вони являють собою форму державного управління діяльністю комерційного банку. Внутрішні показники визначають найбільш загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової стійкості банку. Наприклад, показник поточної ліквідності К4 розкриває відношення загальної суми ліквідних коштів до зобов’язань банку по рахунках до запитання. Якщо його значення для комерційних банків дорівнює 0,3, то це означає, що 30 % активів, що відповідають сумі залишків рахунків до запитання, необхідно тримати в найбільш ліквідній формі: залишків грошей в касах банку, залишків на його кореспондентських рахунках, облігацій державних позик, виданих кредитів терміном погашення до 1 місяця тощо. Конкретна частка кожного з цих активів в їх загальному обсязі визначається самим комерційним банкуом, причому вона не може складатися довільно. Пропорції окремих видів ліквідних активів встановлюються комерційним банком самостійно з урахуванням традицій, що склалися й специфіки роботи, а також особливостей діяльності клієнтури. Ці пропорції фіксуються в формі внутрішніх показників ліквідності й служать орієнтиром в оперативній роботі відповідних служб і фахівців банку.
При роботі з управління ліквідністю треба враховувати різні фактори, які можна умовно звести в чотири групи:
А) випадкові й надзвичайні, що виникають у зв’язку з особливостями діяльності клієнтів банку;
Б) сезонні, що мають відношення до виробництва і переробки сільськогосподарської продукції;
В) циклічні, що відбивають коливання ділової активності;
Г) довгострокові, спричинені зрушеннями у споживанні, інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.
Всі ці показники є своєрідними обмежниками, що забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їх дотримання не є безпосередньою роботою банку. Цільова функція управління банком визначається змістом процесу – позаяк банк являє собою комерційне підприємство, остаточно. Метою його діяльності є здобуття прибутку. Цим забезпечується “самозбереження” банку як установи, що функціонує в ринковому середовищі.
Основою ліквідності для комерційного банку є забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Водночас особливості роботи банку як установи, діяльність якої грунтується на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча загальна і специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють одна одну, спрямованість їхньої дії є протилежною. Максимальна специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках по відношенню до інших активів. Але саме в цьому разі прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не заощадження коштів, а їхнього застосування джля надання позичок і здійснення інвестицій. Позаяк для цього необхідно звести касову готівку й залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку загрожує безупинності виконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами.
“Отже, сутність банківського управління ліквідністю полягає у гнучкому поєднанні протилежних вимог загальної і специфічної ліквідності. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов’язковом дотриманні встановлених і визненних самим банком економічних нормативів” [1;89-90].
Здійснення управління ліквідністю вимагає відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинний мати оперативну інформацію про наявні в нього ліквідні кошти, очікувані надходження й майбутні платежі. Ця інформація подається в вигляді графіків надходжень і платежів, що випливають з прийнятих зобов’язань, на відповідний період. Дана інформація є основою для розгляду пакета кредитних пропозицій на даний період.
Банківське управління ліквідністю має певні особливості порівняно з іншими комерційними підприємствами. Як і в інших підприємствах, в банках максимізація прибутку досягається збільшенням надходжень (виторгу) й скороченням витрат. Проте зміст цих показників у комерційних банках специфічний. Вони включають не загальний (валовий) оборот банківського “виторгу”, а лише ту його частину, що забезпечує формування й використання прибутку. Основний елемент обороту – надання й погашення позичок – регулюється у відповідності з законами руху вартості, що надана в позику.
Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру коштів, наданих у позику, та їхньої “ціни”, тобто процентних ставок. Дія кожного з цих факторів, окрім впливу ринкової кон’юнктури, залежить від специфічних вимог забезпечення ліквідності.
Величина кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом власних і залучених коштів. Проте не всі ці кошти можуть бути використані для кредитування, адже частину їх банк залишає в якості резервів. Отже завданням банку є визначення обсягу т.зв. ефективних ресурсів, тобто таких, що спрямовуються на здійснення кредитних вкладень. Длоя обчислення їх застосовується така формула:
КРе = Уф + Звк+ Д + Зр + Ззал – НА – 0,1 (Д + Ор) – 0,3 Ор,
де: КРе – ефективні кредитні ресурси;
Уф – статутний фонд;
Звк– залишки власних коштів банку;
Д – депозити;
Зр – залишки на розрахункових та інших рахунках клієнтів у банку;
Ззал - інші залучені кошти;
НА – ресурси, вкладені в будинок банку, обладнання та інші низьколіквідні активи.
Згідно наведеної формули, обсяг ефективних ресурсів визначається як різниця між сумою пасивів балансу банку (за вирахуванням вкладень в активи – будинки та ін.) і залишків залучених коштів, спрямованих в фонд регулювання кредитних ресурсів (10 % від залишків депозитів – 0,1 (Д + Зр)), а також розміщених у ліквідні активи, що виключають їх використання для надання позичок (0,3 Зр).
Якщо банк розпочинає свою діяльність, то він реалізує цільову функцію управління ліквідністю в адекватному розміщенні ресурсів, а якщо банк вже функціонує, то управління ліквідністю вже реалізується у встановленні обсягу й джерел покриття дефіциту ресурсів. Обсяг вільних ресурсів (КРв) та дефіцит ресурсів (КРд) визнавчаються як різниця суми ефективних ресурсів і фактичних кредитних вкладень банку (КВф):
КРв (КРд) = КРе – КВф.
3. Визначить коефіцієнт ROE для банку «Народний»
За минулий рік основні показники діяльності банку становили:
— валюта балансу — 60 000;
— кошти у касі та на кор. рахунках — 10 000;
— кредитні вкладення — 30 000,
у т. ч. видані міжбанківські кредити — 8 000;
— інвестиції у державні цінні папери — 6 000;
— інвестиції у сумісну діяльність — 1 000;
власні кошти:
статутний капітал — 5 000;
фонд кредитних ризиків — 1 600;
нерозподілений прибуток попередніх періодів — 3 400;
— залучені кошти — 40 000,
у т. ч. розрахункові та поточні рахунки клієнтів — 1 800,
у т. ч. платні вклади та депозити — 22 000;
балансовий прибуток за минулий рік — 6 000;
процентний прибуток за минулий рік — 10 000;
сукупні доходи — 48 000;
сукупні видатки — 42 000;
ставка оподаткування — 50%
Розв’язок
ROE(Коеф. прибутковості)= EMBED Equation.3
Визначимо невідомі величини:
