С К А З
Сказ (lyssa, rabies, hydrophobia) — це гостре інфекційне захворювання, яке спричинюється вірусом і уражає ЦНС. Ще стародавні лікарі Сходу за 3000 років до нашої ери описали захворювання, яке нагадує сказ. Сказ був відомий індійцям, слов'янам, арабам, стародавнім євреям. У Талмуді описується 5 ознак захворювання у собаки: паща його роззявлена, слина тече, вуха звисають, хвіст висить між ногами, голос хриплий або зовсім нечутний. Рекомендувалося убити її здалека стрілою.
До кінця XVIII ст. у світі було опубліковано вже понад 300 праць, присвячених сказу.
На міцну наукову основу вчення про сказ було поставлено завдяки дослідженням Луї Пастера. Ним відкрита антирабічна сироватка. 6 липня 1885 p. цей метод уперше був застосований Пастером для запобігання захворюванню людини, укушеної хворою па сказ собакою. Пастер висунув думку, що збудником сказу є субмікроскопічний мікроб. Ця думка пізніше була підтверджена Ремлєнже (1903).
Етіологія і патогенез. Сьогодні відомо, що збудником сказу є великий вірус (діаметр 100—150 мкм).
До XVIII ст. сказ був відомий як захворювання диких тварин, свійські ж тварини не відігравали значної ролі в його поширенні. Лише у XIX ст. було висловлено думку, що на сказ хворіють собаки.
Людина заражується сказом частіше від бездомних собак. Вірус проникає в організм людини у разі попадання слини і сечі хворих на сказ тварин під час укушення, лизання, дряпання. Тварини заразні ще в інкубаційний період. З рани збудник проникає в ЦНС. Що ближче до голови місце проникнення віруса, то воно небезпечніше. Особливо небезпечні укуси в голову і шию.
Поширюється вірус периневраль-ними просторами нервових стовбурів, а також лімфогенно і гематогенно.
Крім нервової тканини, вірус виявляють у слинних і слізних залозах.
Патологоанатомічні зміни. Під час розтинів великих макроскопічних змін у тканинах при сказі помітити не вдається. Наявні незначний набряк і гіперемія головного мозку, невеликі петехіальні крововиливи в підкіркових вузлах і навколо дна IV шлуночка.
Клінічна картина. Інкубаційний період при сказі триває від 10 діб до 1 року і більше. У середньому 40 діб. Продромальний період захворювання характеризується підвищенням температури тіла, загальним нездужанням, головним болем. Хворі збудливі, сон у них неспокійний. Через 1—2 доби з'являється головна ознака захворювання: на тлі підвищеного м'язового тонусу виникають спастичні судоми ковтальних м'язів. Судоми з'являються при згадці про воду, її питті. Пізніше причиною судом можуть бути рух повітря, яскраве світло. З часом виникають тонічні і клонічні судоми інших груп м'язів. Підвищується температура тіла, з'являється тахікардія. Притомність потьмарена, можуть з'являтися слухові і зорові галюцинації. Через 2—3 доби збудження змінюється паралітичною стадією: хворий слабне, судоми зменшуються, після чого настає смерть. Триває захворювання 4—10 діб.
Діагноз сказу ставлять на підставі даних анамнезу і клініки. Швидкого серологічного тесту для виявлення сказу немає.
Лікування. Успішної терапії сказу не розроблено. Спроби застосувати різні сироватки, хіміотерапевтичні препарати, антибіотики позитивних наслідків не дали. Тому відразу після зараження конче потрібні первинна хірургічна обробка рани, активна і пасивна імунізація.
Активна імунізація здійснюється антирабічною вакциною. Якщо раніше імунізація не проводилася, то дорослі і діти повинні отримати 6 ін'єкцій: першу — відразу після зараження, інші — на 3-тю, 7-му, 14-ту, 30-ту, 90-ту добу. Вакцину вводять внутріш-ньом'язово в дозі 1 мл.
Пасивну імунізацію проводять хворим з масивними укусами або у разі пізнього звернення їх по допомогу. Вводять імунний •y-глобулін у дозі 0,25 мл на 1 кг маси тіла.
Неспецифічне лікування полягає в первинній хірургічній обробці рани. Пошкоджені тканини вирізують у межах здорових. Рану залишають відкритою.
Поряд із описаним вище лікуванням проводять симптоматичну терапію:
призначають дезінтоксикаційні, серцеві, знеболюючі, антигістамінні препарати, гіпербаричну оксигенацію.
Профілактика сказу буває індивідуальною і загальною. Індивідуальну профілактику здійснюють у осіб, які належать до групи ризику, через можливість зараження вірусом сказу. Це собаколови, мисливці, працівники лабораторій з діагностики сказу і листоноші у осередку інфекції. Для цього використовують антирабічну вакцину за такою схемою: дворазове введення підшкірне 5 мл вакцини з інтервалом 10 діб і ревакцинація щороку.
Загальна профілактика — це знищення бродячих і хворих на сказ собак, профілактичні щеплення собак.
Прогноз у разі нелікованого сказу безнадійний. Всі хворі, як правило, помирають.