СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА ДОГЛЯД
ЗА ОРГАНАМИ ТРАВЛЕННЯ
Догляд за системою травлення передбачає спостереження за всіма її органами, починаючи від ротової порожнини і закінчуючи нижніми відділами кишечнику.
Особливу увагу приділяють язику. Недарма кажуть, що язик — це дзеркало шлунка і ротової порожнини. За наявності на язику нальоту його треба зчищувати паличкою або шпателем, обмотавши їх марлею. Хворі повинні систематично полоскати рот дезінфіку-ючим розчином (борною кислотою, риванолом, слабкими розчинами перекису водню або калію перманганату — 1—2 кристали на склянку води). Це проводять з метою очищення порожнини рота від мікробів, які завжди у великій кількості містяться в ній.
У хворих, які не можуть робити цього самостійно, язик і всю порожнину рота треба старанно двічі на день витирати ватним тампоном, змоченим одним із антисептичних засобів. Якщо язик сухий, його змащують гліцерином.
Велику увагу треба приділяти тим, у кого через хворобу чи операцію виникло блювання. У ослаблених хворих, які не прокинулися ще після наркозу, виникає небезпека потрапляння блювотних мас у трахею, що може призвести до тяжких ускладнень, зокрема до асфіксії. Коли дозволяє стан хворих, їх треба при цьому посадити, а коли це неможливо, — повернути голову хворого в лівий бік, опустити її дещо вниз, відкрити йому рот, фіксувати у витягнутому положенні язик . Для збирання блювотних мас під куточок рота підкладають рушник або якусь посудину. Після закінчення блювання ротову порожнину ретельно осушують, а коли дозволяє стан хворого, дають йому можливість прополоскати рот водою.
У передопераційний період при деяких патологічних станах (звуження воротаря шлунка внаслідок рубцювання виразки), а також у післяопераційний виникає потреба спорожнити шлунок та промити його. Звичайно шлунок промивають через тонкий поліхлорвінілові™ назогастральний зонд за допомогою лійки або шприца Жане розчином хлористоводневої кислоти або натрію гідрокарбонату (залежно від кислотності шлункового соку) до чистої води. У разі користування шприцом не рекомендується насильно проводити промивання за допомогою поршня (особливо відсмоктувати вміст шлунка) у зв'язку з можливістю кровотечі. Промивання повинно здійснюватися самопливом, за принципом дії сифона (піднімати і опускати лійку чи шприц Жане вище і нижче від положення тіла хворого). Перед уведенням кінець зонда бажано змастити гліцерином. Щоб не облити білизну і постіль водою, перед промиванням шлунка хворого прикривають клейонкою. Воду після промивання зливають у миску.
Перед операцією на органах травлення і під час післяопераційного періоду важливу увагу приділяють станові кишечнику. Оскільки ситі хворі краще переносять операцію, треба подбати, щоб верхній і нижній відділи кишечнику були порожніми, а в середньому відділі була невелика кількість висококалорійної їжі. Напередодні операції хворим ставлять очисну клізму. Для цього потрібні кварта Есмарха або лійка, зонд з ебонітовим, гутаперчевим або скляним наконечником. Останній змащують вазеліном і вставляють в ампулу прямої кишки, а в лійку наливають 1—1,5л води. Після очисної клізми хворий протягом 10 хв повинен затримати в кишках воду.
Дія очисної клізми полягає в збудженні перистальтики кишок рідиною, а також у подрібненні і розрідженні сухих шматків калу.
У деяких випадках (за підозри на непрохідність кишок, перед операцією на товстій кишці) треба хворому поставити сифонну клізму. Техніка проведення її дещо відрізняється від техніки проведення очисної. Якщо очисну клізму ставить сестра, то сифонну у багатьох випадках (підозра на непрохідність кишок) для правильної оцінки її ефективності ставить лікар або медсестра в присутності його. Відрізняється й сама методика ставлення сифонної клізми. Для її проведення треба мати товстий (1—1,5 см у діаметрі) гумовий (без наконечника), на кінці тупо заокруглений зонд, лійку, відро з водою і миску. Зонд посередині перерваний і з'єднаний скляною трубкою (щоб спостерігати, як відходять кал і гази). Положення хворого на спині із зігнутими в кульшових суглобах ногами або на лівому боці з приведеними до живота ногами.
У основі процедури лежить принцип сифона. Хірург вставляє вказівники палець лівої руки в ампулу прямої кишки і по пальцю правою рукою вводить зонд. Палець служить контролем для запобігання скручуванню трубки в ампулі прямої кишки.
Зонд уводять на глибину 30—40 см. У опущену лійку наливають воду і піднімають її. У міру витікання води в кишки лійку заповнюють водою. За один раз через лійку наливають 1 — 1,5 л води (залежно від самопочуття хворого). Після цього лійку опускають нижче від тіла хворого, дещо перехиляючи її вбік. Стежать за відходженням калу і газів. Після витікання з кишечнику води (разом із калом і газами) в лійку знову наливають воду (стежать, аби не потрапляло повітря) і піднімають її. Процедуру повторюють багато разів. Для промивання кишок треба 10—15л води.
Після закінчення процедури хворого (залежно від його стану) додатково садять на унітаз або судно.
Для стимуляції спорожнення кишечнику при атонічному запорі, особливо у людей похилого і старечого віку, при-
значають гіпертонічну (сольову) клізму. До складу рідини, яку вводять у кишки, входять 10 % розчин натрію хлориду або 20—ЗО % розчин магнію сульфату. За допомогою гумового наконечника або шприца Жане в ампулу прямої кишки вводять 50—100 мл рідини. Гіпертонічні розчини не лише подразнюють слизову оболонку кишок, стимулюючи тим самим перистальтику, а й сприяють переходу тканинної рідини в кишки за рахунок осмотичної дії. Після введення рідини хворому рекомендують 20—ЗО хв утриматися від акту дефекації, після чого його садять на судно або унітаз.
Фарфорове судно дезінфікують розчином сулеми (1:1000), металеве — З % розчином лізолу або 3 % мильно-карболовим. Після дезінфекції його споліскують гарячою водою. Судно треба підкладати підігрітим. Вода для клізм новина мати температуру 35—38 °С. Застосування холодної води не бажане, бо вона може спричинити спазм кишок і затримку випорожнення.
На особливу увагу заслуговують хворі, у яких мимовільно виділяється кал (нетримання калу—дисхезія). Це звичайно тяжкохворі, непритомні пацієнти. Їм треба давати їжу, яка має в'яжучу дію. Щодня вранці кишки спорожнюють за допомогою клізми. Протягом доби багато разів підкладають під хворого судно. Краще користуватися м'яким гумовим судном, на якому хворий може лежати протягом доби.
Харчування хірургічного хворого має велике значення для його одужання. Про це треба пам'ятати ще в передопераційний період. Перед плановими операціями краще здійснювати його оральним шляхом. Коли це неможливо, застосовують парентеральне (частіше внутрішньовенне) введення або вводять їжу через назогастральний зонд, гастро- чи снтеростому. Розрізняють індивідуальну і загальну дієту. Більшість хворих до операції перебувають на загальній дієті. Деякі хворі (із захворюванням печінки, підшлункової залози, виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки і ін.) потребують
індивідуальної дієти. Вона показана хворим після операцій на органах травлення. Так, після видалення червоподібного відростка (апендектомії) та інших операцій на органах черевної порожнини з другої-третьої доби призначають слизові супи, вершки, киселі, сухарі, пізніше — каші, молоко тощо.
Після резекції шлунка (видалення його частини) хворі протягом 2 діб не Їдять, після чого їм призначають вищеназвані страви, поступово розширюючи їх асортимент.
Після операції на тонкій чи товстій кишці не слід давати хворому 'їжу, яка може посилювати перистальтику. Пити можна вже на другу добу після операції малими ковтками. З третьої доби починають годувати хворого, поступово розширюючи дієту. З раціону повністю вилучають молочну їжу, яка дуже швидко надходить із тонкої кишки в товсту і спричинює профузний пронос. Рекомендується солодка їжа, позаяк вона гальмує перистальтику кишок, сприяє нормалізації процесів усмоктування.
Після операції на прямій кишці треба домогтися, аби не було випорожнень протягом кількох діб. Для цього хворим дають настоянку опію (по 7 крапель З рази на добу).
Належну увагу, особливо після операції на органах травлення, треба приділяти питному режиму. Прийнята навіть у невеликій кількості рідина може посилити перистальтику кишок, що небажано після операції з накладанням на стінку шлунка чи кишок швів (небезпека розходження швів). У першу добу дозволяється лише змочувати губи ватним тампоном, а з другої пити воду ковтками.
У деяких хірургічних хворих (у непритомному стані, після операцій на органах травлення) застосовують пасивне харчування через назогастральний зонд (після операції накладання нориць на шлунок чи кишки — через зонд, вставлений у просвіт нориці). Для такого харчування використовують рідкі висококалорійні суміші (молоко, яйця, мед, слизові супи, кисіль тощо).
У разі виявлення у хворого глистів у передопераційний період, якщо операція планова, для профілактики післяопераційних ускладнень проводять дегельмінтизацію.
За великого скупчення газів у кишечнику (метеоризм), що часто спостерігається після операцій на органах черевної порожнини, крім медикаментозних засобів, які стимулюють перистальтику (церукал, прозерин), у пряму кишку вводять газовідвідну трубку. Це гумова трубка завдовжки 20—25 см. Перед уведенням ії змащують вазеліном. Хворого кладуть на лівий бік, руками в рукавичках розводять його сідниці і коловими рухами вводять газовідвідну трубку на відстань 20 см. Після цього хворого перевертають на спину і підкладають судно, в яке опускають трубку. Вона залишається в прямій кишці протягом 2—3 год. У разі потреби через деякий час можна ввести трубку повторно.
Коли дозволяє характер операції, з метою запобігання метеоризму призначають дієту, з якої вилучають капусту, бобові, свіжий хліб, обмежують кількість картоплі, страви з борошна, рафінованих вуглеводів. Рекомендують приймати активоване вугілля, або карболен, настій ромашки лікарської, кропу посівного.
Іноді у хворих у післяопераційний період спостерігається гикавка, яка за частого повторення дуже докучає людині. Це наслідок подразнення діаф-рагмального нерва. Звичайно гикавка триває не довго, але іноді 2—3 тиж. У разі появи гикавки треба насамперед з'ясувати її причину. Коли вона не зв'язана з якимось післяопераційним ускладненням, з метою її усунення рекомендують для подразнення деяких рефлексогенних зон натискувати на очні яблука, між ніжками грудниноключично-соскового м'яза, натужуватися на висоті максимального вдиху, затискаючи ніс (прийом Вальсальви), набувати тієї чи тієї пози, а також призначати спазмолітичні та нейролептичні засоби.
Часто хворі скаржаться на печію (відчуття печіння за грудниною або в надчеревній ділянці). Звичайно вона супроводжує захворювання шлунка чи дванадцятипалої кишки (частіше буває у разі підвищеної кислотності). При цьому хворому рекомендують пити натрію гідрокарбонат з паленою магнезією.