Фітотерапія
В останнє десятиріччя траволікування інтенсивно розвивається. Цей давній напрям у медицині дедалі більше привертає увагу як лікарів-практиків і народних цілителів, так і науковців. До 50-х років ХХ століття ліки з рослин становили 70-80% усіх медикаментів, а нині лише третину препаратів отримують з рослин. Ось чому терапія природними засобами повинна займати належне місце в клінічній практиці. У першу чергу це стосується системи вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації МОЗ України, зокрема Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика.
Помітне зростання інтересу до народної фітотерапії починається з 70-х років минулого століття. Заснування Української асоціації народної медицини та створення системи її вищих навчальних закладів, поширення мережі лікарняних установ недержавної форми власності істотно сприяло відновленню уваги медичної громади до фітотерапії та усвідомленню її реальної ролі й місця в практичній медицині.
Останніми роками спостерігається розширення діапазону наукових пошуків щодо вивчення властивостей лікарських засобів рослинного походження та наукового обґрунтування доцільності широкого впровадження фітотерапії в клінічну медицину. Наукові розробки виконують у закладах освіти на рівні пошукової та ініціативної тематики кафедр та факультетів фармацевтичного профілю. Водночас ці роботи є фрагментами наукового супроводу ряду національних та державних програм у сфері охорони здоров’я, які нині реалізуються. Розширюється діапазон експериментальних досліджень та наукових клінічних розробок також у науково-дослідних установах МОЗ та АМН України.
За експертною оцінкою спеціалістів, що була опублікована у бюлетені ВООЗ за 1987 рік, 75% усіх хворих повинні лікуватися тільки засобами рослинного походження, які мають меншу побічну дію.
Преса все частіше порушує питання щодо ролі та місця траволікування у клінічній практиці. Але вона недостатньо висвітлює причини, що гальмують впровадження фітотерапії в клінічну практику. Це, зокрема, невирішене питання щодо підготовки кадрів, невдосконалена система впровадження в клініку засобів рослинного походження народної медицини, невизначена їх номенклатура. На жаль, у нашій країні також ще недостатньо проводиться охоронно-збережувальна робота щодо рідкісних лікарських рослин, які опинилися під загрозою зникнення.
Фітотерапія, як будь-яка наука, має свою методологію та можливості для свого розвитку. Мета навчання фітотерапії — набуття навичок з використання лікарських рослин для патогенетично обгрунтованого лікування та профілактики захворювань. Тож викладання та вивчення цієї галузі повинно проводитися, на наш погляд, за такими напрямами: практична робота на ділянках по вирощуванню лікарських рослин та засвоєння знань з ботаніки з елементами фармакогнозії. Майбутні лікарі повинні знати біохімію біологічно активних сполук, їх фармакологічну дію, тобто фармакокінетику та фармакодинаміку залежно від хімічного складу основних сполук, також проходити курс профілізації за загальною та спеціальною клінічною фітотерапією. Таким чином, треба розвивати престиж наукового підходу у використанні лікарських засобів рослинного походження.
За умов реформування системи охорони здоров’я в Україні, зокрема її первинної ланки, та запровадження засад сімейної медицини вбачається доцільним та нагальним опрацювання питання щодо розширення і поглиблення знань сімейного лікаря у сфері траволікуванні. Для цього потрібно використовувати науково-просвітницькі роботи, зокрема тематичні публікації у фахових медичних журналах, та приділяти поглиблену увагу викладанню засад фітотерапії як на додипломному, так і на післядипломному етапах навчання лікарів.
Подальший розвиток фітотерапії в Україні, на наш погляд, потребує вирішення низки проблем. У першу чергу, це розширення діапазону поглиблених наукових досліджень лікувальних властивостей лікарських засобів рослинного походження. З огляду на це доцільним є створення спеціалізованого науково-дослідного центру.
По-друге, йдеться про створення сучасного банку даних з постійно поновлюваною інформацією щодо номенклатури лікарських засобів рослинного походження, описів їх властивостей, особливостей застосування, ролі фітокомпонентів у офіційних фармацевтичних засобах. Такий банк даних завдяки сучасним інформаційним технологіям має бути доступним для широкого медичного загалу.
Третій крок — це удосконалення механізмів впровадження фітопрепаратів у широку медичну практику. Доречним буде залучення до цієї роботи спеціалізованих науково-дослідних установ клінічного профілю та поширення їх досвіду у сфері фітотерапії у закладах системи охорони здоров’я.
Важливим фактором, що сприятиме розвитку фітотерапії, буде вирішення питання щодо широкого залучення лікарських засобів рослинного походження у стандарти медичних технологій, особливо, з огляду на демографічну тенденцію щодо збільшення питомої ваги населення старших вікових груп.
Потребує подальшого нарощування інноваційна діяльність у галузі фітотерапії. Безперечним позитивним заходом у цьому напрямі стало започаткування спеціалізованого профільного видання «Фітотерапія. Часопис». Разом з тим бачиться доцільним заснування тематичного додатку до зазначеного часопису, який би слугував більшому поширенню інформації в галузі фітотерапії за окремими розділами (кардіологія, гастроентерологія, ендокринні захворювання тощо) не тільки для спеціалістів-фітотерапевтів, але й широких верств населення.
Заслуговує на серйозну увагу широке впровадження досвіду фітотерапії у медичну практику. Для цього варто організувати розробку відповідних методичних рекомендацій та інформаційних листів.
Подальшому розвитку фітотерапії, безперечно, сприятиме регулярне проведення спеціалізованих науково-практичних конференцій та з’їздів з питань траволікування, оскільки, на жаль, нині ще слабо ведеться впровадження сучасних наукових знань з питань траволікування як серед медичних працівників, так і просвітницька робота серед широких верств населення.
Сучасний зарубіжний та вітчизняний досвід свідчить, що фітотерапія є на сьогодні одним із перспективних напрямів у медицині. Використання досвіду, накопиченого народною медициною України впродовж багатьох століть, наукове його переосмислення, поглиблення уваги наукової та медичної громадськості до вирішення сучасних проблем її є запорукою подальшого розвитку фітотерапії в Україні.
У доповіді «Місце та роль фітотерапії. Фармакобіологічна дія засобів рослинного походження» завідувач кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор Іван Сергійович Чекман особливий акцент зробив на необхідності обґрунтування наукового аспекту фітотерапії, для того щоб рослинні препарати були включені у список доказової медицини. Це, підкреслив доповідач, дасть змогу більш ефективно застосовувати фітопрепарати в клінічній практиці.
— Лікарі всіх спеціальностей широко використовують багато рослин та фітопрепаратів, виготовлених на їх основі, зокрема м’яту (ментол, валідол, барбовал, корвалдин), подорожник (плантаглюцид), красавку (настойка беладонни), алтей (мукалтин) тощо.
Фармакобіологічна та фармакотерапевтична дія засобів рослинного походження зумовлена біологічно активними речовинами, що знаходяться в рослинах, які належать до найрізноманітніших хімічних класів органічного та неорганічного світу: глікозидів, флавоноїдів, альдегідів, ефірних олій, алкалоїдів, вітамінів, гормонів, біометалів тощо. Ці біологічно активні речовини знаходяться в певному співвідношенні і оптимально впливають на організм людини. Складові компоненти фітопрепаратів за хімічною будовою подібні або ідентичні фізіологічно активним речовинам організму, зокрема його метаболітам (амінокислотам, вітамінам, ферментам тощо). Тому такі ліки більш фізіологічно включаються у біохімічні процеси людського організму.
На відміну від синтетичних медикаментів фітопрепарати спричинюють менші ускладнення, особливо алергічні, тому їх можна призначати тривало, особливо для реабілітації хворих. Завдяки наявності в рослинах багатьох активних речовин з різноманітною фармакологічною дією є можливість застосовувати фітопрепарати для лікування багатьох захворювань. Наприклад, комбінований препарат Пектосол містить рідкі екстракти кореня оману високого, моху ісландського, коріння мильнянки лікарської, трави гісопу лікарського, чебрецю звичайного, гліцерин, що дозволяє призначати Пектосол при бронхітах та інших захворюваннях, що супроводжуються кашлем, у тому числі сухим, не лише як муколітичний засіб, але й як протизапальний та антибактеріальний препарат.
Високу фармакобіологічну і фармакотерапевтичну активність проявляють ефірні олії, що легко взаємодіють з рецепторами тканин унаслідок високої розчинності в жирах, впливаючи на фізіологічні механізми діяльності органів. Їх можна вживати всередину, застосовувати зовнішньо, використовувати для інгаляцій. Запропоновані нові лікарські форми препаратів для ванн: пиніментол (для лікування простудних захворювань) і перозон (для лікування ревматизму). Клітковина (целюлоза) — поширений у природі полісахарид, якому властиві значні адсорбівні і антидотні властивості. Дослідження, проведені на кафедрі фармакології з курсом клінічної фармакології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця (доцент Л. Г. Голота), а також у Національному політехнічному університеті (професор О. Ф. Тищенко), дали змогу встановити, що препарат з целюлози — карбюлоза — виводить з організму людини радіонукліди, солі важких металів, нітрати і нітрити. Тому Державний фармакологічний центр МОЗ України дозволив широке медичне застосування карбюлози при систематичному надходженні в організм людини радіонуклідів (цезію, стронцію).
Фітопрепаратам властивий широкий спектр фармакологічної дії. Активні речовини женьшеню, елеутерококу, лимоннику діють на нервову і серцево-судинну системи, функцію ендокринних залоз. До того ж, лікарські рослини є сировиною для одержання нових препаратів. Наприклад, багаторічна трав’яниста рослина діоскорея містить біологічно активну речовину — стероїдний сапонін діосцин, який використовують для синтезу гормонів кори надниркової залози та їх аналогів, а також статевих гормональних препаратів.
Встановивши хімічну структуру фізіологічно активних речовин з рослин, можна одержувати такі сполуки синтетичним шляхом у великій кількості. Були розроблені методи синтезу такої складової частини рослин, як цистеїн. Коли до його структури ввели ацетильну групу, отримали синтетичний муколітик ацетилцистеїн, карбометильну групу — карбоцистеїн (бронхоклар). Бронхоклар змінює біохімічні й фізичні властивості слизу, підвищує активність миготливого епітелію органів дихання, розріджує мокротиння і полегшує його виділення, тобто сприяє відхаркуванню.
Фітопрепарати можна комбінувати із синтетичними медикаментами для посилення терапевтичної дії і зменшення побічних ефектів синтетичних засобів. Наприклад, широко відомий препарат барбовал застосовують у медичній практиці понад 30 років. До його складу входить валідол, етиловий спирт альфа-бромізовалеріанової кислоти, фенобарбітал. Барбовал вживають при неврозах, істерії, тахікардії, стенокардитичних болях, вегето-судинній дистонії, на ранніх стадіях гіпертонічної хвороби, а також спазмах травного тракту, які характеризуються болями в животі. Барбовал посилює дію препаратів, що пригнічують функцію центральної нервової системи (снодійні, седативні, анальгетики, нейролептики, транквілізатори). Інший препарат — кратал, що містить амінокислоту таурін, екстракт плодів глоду колючого і екстракт трави собачої кропиви, широко застосовують для лікування вегето-судинної та нейроциркуляторної дистонії, хронічної ішемічної хвороби серця, кардіоміопатії.
На закінчення професор І. С. Чекман зазначив, що докладне вивчення рослин і впровадження в медичну практику нових фітопрепаратів дозволить не лише ефективніше лікувати різні недуги, але й застосовувати ці медикаменти для реабілітації хворих.