Вероніка лікарська (Veronica оfficinals L/)
Російська назва — вероника лекарственная.
Багаторічна трав'яниста рослина з повзким пухнастим висхідним, при основі гіллястим стеблом. Листки на стеблах звужені в короткий черешок, обернено-яйцевидні, зубчасто-пилчасті. Багатоквіткові квітконосні грона виростають з однієї пазухи двох супротивних листків. Квітки блідо-блакитні з ліловим відтінком, рідше білі. Рослина терпка на смак, свіжа — без запаху, висушена —з приємним ароматом. Цвіте у червні-серпні. Росте в світлих лісах, серед кущів, на узліссях та лісових галявинах, на вигонах, попід огорожами.
З лікувальною метою використовують рослину без кореня — квітки й листки, їх збирають під час цвітіння. Траву зрізують ножем або сер-
пом на висоті 5—-10 см від землі, відкидають сторонні домішки. Сушать у сухому, теплому, добре провітрюваному приміщенні або на горищі, розстеляючи тонким шаром на папері чи марлі. Сушити на відкритому повітрі (навіть у тіні) не рекомендується. Траву вероніки зберігають у ящиках, що зсередини вистелені папером, у сухих приміщеннях із доброю вентиляцією.
Трава містить глікозиди аукубін і вероніцин, групу алкалоїдів, сапоніни, ефірні олії, гіркоти та дубильні речовини Крім того, має аскорбінову кислоту і каротин.
Вероніку лікарську часто використовують у народній медицині. За її відсутності застосовують інші види вероніки із подібними лікувальними властивостями (вероніку дібровну, широколисту, довголисту, сиву тощо).
Настій трави вероніки діє полівалентне. Він сприяє відхаркуванню, посилює апетит, стимулює діяльність залоз органів травлення. Крім того, має протизапальні, знеболюючі, протиспазматичні, антисептичні, антитоксичні, фунгіцидні, кровоочисні, кровоспинні та ранозагоювальні властивості.
Волошка синя (Сеnturia cyanus L.)
Російська назва — василёк синий.
Однорічна трав'яниста рослина з родини кошикоцвітих. Росте серед посівів жита й інших польових культур переважно в- середній та північній смугах європейської частини колишнього СРСР, зокрема всюди в Україні, та в Західному Сибіру. Волошка синя має прямостояче стебло заввишки від ЗО до 50 см. Цвіте у червні-липні.
З лікувальною метою використовують квітки, власне, збирають лише крайові віночки квіток. Пора збирання—коли розпускаються квіткові кошики.
Збирають достиглі яскраво-сині крайові лійкоподібні квітки; спочатку відривають цілі квіткові кошики, а потім із них висмикують віночки синіх квіток, намагаючись не зачепити внутрішні трубчасті квітки (вміст останніх у незначній кількості допустимий). Побляклі віночки відкидають, а решту негайно сушать у Затемненому, добре провітрюваному приміщенні, розсипавши віночки тонким шаром на папері або чистому рядні й часто перетрушуючи, щоб зберегти натуральний колір.
Крайові квітки кошичків волошки містять глікозид центаурин, який під час гідролізу дає центауридин і глюкозу, а також цикориїн, що при гідролізі розкладається на цикоригенін, глюкозу і ціанін (ціанінхлорид) — барвну речовину, яка гідролізується до ціанідинхлориду та двох молекул глюкози. У квітках виявлено також пеларгонін.
Крім того, пелюстки волошки синьої містять гіркоти, слиз, смоли, дубильні речовини, органічні кислоти, цукри, мінеральні солі та антоціано-вий глікозид ціанідин.
Найхарактернішою властивістю препаратів волошки синьої є сечогінна. Описано багато випадків з клінічного досвіду, коли хворих із нирковою недостатністю, ускладненою масивними набряками, лікували препаратами волошки. Кількість виділеної сечі збільшувалась від 400 до 1000 мл, а через 2—3 дні досягала 2500 мл за добу.
Гарбуз звичайний (Сucurbita pepo L.)
Російська назва — тыква обыкновенная.
Однорічна трав'яниста рослина з повзучими стеблами довжиною до 10 м. Листки цілісні, з п'ятьма лопатями, вкриті колючими жорсткими волосинками. Квітки на ребристих квітконосах, оранжево-жовті., біля 10 см у діаметрі, лійкоподібні.
Цвіте гарбуз звичайний у червні-липні. Його вирощують на городах
і баштанах.
З лікувальною метою використовують м'якуш достиглого плоду В ньому містяться мінеральні кислоти (фосфорна, кремнієва), заліза магній, калій, кальцій, тіамін, рибофлавін, нікотинова кислота, барвна речовина каротин (провітамін А), а в основному — криптоксантин.
Біологічні речовини, що містяться у м'якуші гарбуза, стимулюють діурез та виділення солей з організму (особливо хлоридів) Клінічні спо стереження свідчать про доволі активні сечогінні властивості м'якуша Він діє послаблювально, посилюючи перистальтику кишок. Сік із м'якуша застосовують при хронічному нефриті та пієлонефриті, у разі набряків серцевого та ниркового походження, тобто тоді, коли необхідне енергійне видалення тканинної рідини з організму, оскільки діючі чинники рослини посилюють фільтраційну функцію нирок (вживають по 0,5 склянки на добу).
Найчастіше гарбузовий м'якуш вживають у вигляді каш з пшона, рису та манної крупи на молоці з додаванням цукру за смаком.
М. І. Соломченко (1968) встановив активну сечогінну дію відвару черенків гарбуза: 1—3 подрібнених черенки (15—20 г) кип'ятити 15 хр > 2 склянках води і вживати протягом дня. Дія відвару посилюється, якщо його
змішати із зеленим горошком, порізаною кубиками морквою, відвареною цвітною капустою. Добре перемішати, заправити майонезом. Подаючи на стіл, посипати зеленню кропу і кмином.
Стокротки багаторічні
(Bellis perennis L.)
Російська назва — маргаритка многолетняя.
Багаторічна трав'яниста рослина з родини складноцвітих, заввишки 10—15 см. Стебла сланкі, але під час цвітіння дугоподібно здіймаються вгору. Кореневище повзке. Листки прикореневі, зібрані розеткою. Квітки білі або рожеві. Цвітуть стокротки в квітні — червні, а іноді аж до осені. Ростуть по луках, у гаях та на узліссях, по галявинах і пасовиськах. Вирощують їх як декоративну рослину.
З лікувальною метою використовують квітки стокроток разом з усією наземною частиною. Збирають рослину під час цвітіння, сушать під накриттям, у добре провітрюваних приміщеннях.
Квітки містять ефірну олію, смолисті речовини, таніди, атоксантин, гіркі сполуки, цукри, інулін, органічні кислоти (яблучну, винну, щавлеву), а також жири й сапоніни. Препарати цієї рослини регулюють загальний обмін речовин, діють відхаркувальне, жарознижувальне, кровоспинно, жовчогінно, знеболювальне, протизапально.
Есенцію із свіжої квітучої рослини застосовують у гомеопатії. В народній медицині наземну частину стокроток, яку збирали під час цвітіння, використовували для лікування туберкульозу, закрепу, захворювань сечостатевих органів. Настоєм із рослини лікували бронхіальну астму, як засіб проти кашлю давали його після пневмонії, як. кровоспинний — у разі легеневих і маткових кровотеч, запалення печінки, подагри й ревматизму.
Добрі наслідки дає лікування стокротками при порушенні перетравлювання їжі в шлунку й атонії кишок. Препаратами рослини ефективно лікують гінекологічні хвороби (спринцювання піхви при надмірній менструації, болю у ділянці тазу, дисменореї).
Вживають у вигляді чаю. Дві столові ложки подрібненої рослини заливають 1 склянкою окропу й настоюють 10 хв. П'ють по 2 склянки на день, ковтками.
Суниці лісові
(Fragara vesca L.)
Російська назва — земляника лесная.
Багаторічна трав'яниста рослина з бурим кореневищем та сланкими довгими пагонами, що вкорінюються у вузлах. Листки трійчасті, на довгих опушених черешках, зверху майже голі. Квітки білі, в щитковому суцвітті. Плоди — червоні, іноді довгасті ягоди..
Ростуть cуниці на узліссях, в освітлених лісах, на лісових вирубках, серед чагарників.
Листки зривають до їх в'янення, перед початком або під час цвітіння суниць, не порушуючи росту самої рослини. Листки мають бути чистими,, непошкодженими, зеленими. Іноді їх зривають з уже висушеної рослини. Сушать на вільному повітрі у затінку або у приміщенні, що добре провітрюється, і на горищах, під залізним дахом. Розстилають тонким шаром.
Листки суниць містять дубильні речовини, аскорбінову кислоту (250—280 мг%), сліди алкалоїдів, ефірну олію. В плодах (ягодах) є цукор (6—9,5 %), значна кількість .фолієвої кислоти, .лимонна, яблучна, саліцилова і фосфорна кислоти, антоціани, пектинові речовини, аскорбінова кислота (20—50 мг%), каротин (0,3—0,5 мг%), ефірна олія, сліди тіаміну, кверцетин і кверцитрин, марганець. У насінні та ягодах багато заліза (Н. Г. Ковальова, 1971).
Суниці застосовували з лікувальною метою ще в глибоку давнину. Ця рослина і зараз популярна в народній медицині різних країн:
В експерименті на тваринах виявлено, що при внутрішньовенному введенні настій листків суниць дещо знижує артеріальний тиск, сповільнює ритм і збільшує амплітуду серцевих скорочень, розширює периферичні судини, підсилює скорочення м'язів матки, є діуретичним засобом.
Препарати кореневищ та коренів суниць мають в'яжучі, кровоспинні, сечогінні та жовчогінні властивості. Такі ж властивості мають .і екстракти з листків, крім того, вони діють антисептично, знеболююче, ранозагоювально та збільшують потовиділення.
Настурція лікарська у
(Nasturtium officinale L.)
Російська назва — жеруха лекарственная.
Багаторічна трав'яниста рослина з родини хрестоцвітих. Росте на болотистих грунтах або в калюжах із стоячою водою та по берегах струмків. Поширена в Україні, Білорусі та в центральних областях Росії.
Стебло настурції лікарської порожне, з борознами, листки пірчасто-розсічені, розташовані на стеблі попарно, супротивне; горішній листок' на стеблі трохи округлий. Всі листки сидячі, виїмчасто-зарубчасті, черешкові. Квітки білі, в короткій китиці на верхівці основного стебла. Плоди — кругло-видовжені стручки з насінням.
Цвіте настурція з травня до вересня, збирають її наземну частину під час цвітіння.
У народі цю рослину вживають з лікувальною метою лише в свіжому вигляді, бо висушена трава втрачає цілющі властивості.
Настурція містить гірчичну ефірну олію (до її складу входить. фенілетилова олія), багато аскорбінової кислоти, каротин, велику кількість йоду (4—5 г на 1 кг сухої трави).
Свіжий сік трави настурції (по 1 чайній ложці тричі на день) вживають при хворобах печінки (жовтяниці), жовчнокам'яній недузі, а також при каменях і піску у нирках і сечовому міхурі. Застосовують його і при гострому й хронічному запаленні нирок, гастриті, а також як легкий проносний засіб.
Як свідчать М. А. Носаль та О. П. Попов, для лікування можна вживати не тільки сік з листків настурції, а й відвар трави (неодмінно свіжої). Відварюють 20—40 г трави в 1 л окропу, вживають по 1 склянці тричі на день для нормалізації обміну речовини при хворобах шкіри.
Зовнішньо для лікування опіку застосовують мазь (1—2 столові ложки соку настурції на 50 г вершкового масла).
Обліпиха крушиноподібна (Hyppophae Ramnoides L.)
Російська назва — облепиха крушиновидная.
Колючий дуже розгалужений кущ або невелике розлоге дерево заввишки до 5—6 м. Гілки дугоподібно зігнуті. Кора їх темно-сіра або бурувата, молоді гілки сріблясті. Листки почергов Іні, лінійні, цілокраї, звужені в дуже короткий черешок, зверху зелені, знизу сріблясті, восени золотистого. Квітки — в невеликих колосках, дуже дрібні, зібрані- в пазухах листків або колючок у короткі китиці. Плід — сферична або овальна соковита ягода, оранжева, м'ясиста, майже без плодоніжки. Цвіте обліпиха одночасно з розпусканням листків у квітні-травні. Плоди дозрівають у серпні-вересні.
Лікувальне значення мають достиглі плоди обліпихи, їх широко використовують для виготовлення обліпихової олії та як дієтичний полівітамінний засіб. Збирають плоди восени, краще після перших заморозків, їх консервують або витискують із них сік і використовують для приготування пюре, повидла, мармеладу, варення тощо.
М'якоть плодів обліпихи містить до ЗО % жирної олії, яка складається із суміші глікозидів олеїнової, стеаринової, лінолевої, пальмітинової, олуринової та міристинової кислот. Важливі компоненти плодів: каротиноїди (до 95 мг%), токофероли (до 50 мг%), аскорбінова кислота (до 200 мг%), фолієва, нікотинова кислоти, вітаміни групи В, а також ізорамнетин у вигляді глікозидів, органічні кислоти (яблучна, лимонна, виннокам'яна тощо).
Насіння має до 15 % жирної олії (яка відрізняється від олії з м'якоті за консистенцією і складом), а також тіамін, рибофлавін, токоферол, каротиноїди.
Плоди обліпихи та обліпихова олія при зовнішньому застосуванні зменшують і припиняють біль і запалення, прискорюють грануляцію і епітелізацію тканин, сприяють швидкому гоєнню ран. Мають вони і полівітамінні властивості. Обліпиховою олією із м'якоті плодів лікують променеві ураження шкіри, її використовують для зменшення дегенеративних змін слизових оболонок під час променевої терапії раку стравоходу, у разі кольпіту, ендоцервіциту, інших гінекологічних захворювань; при екземі, лишаї.
