Назва реферату: Оподаткування доходів фізичних осіб в УкраїніРозділ: ПравознавствоЗавантажено з сайту: HYPERLINK "http://www.refine.org.ua/" http://www.refine.org.ua/Дата розміщення: 15.07.2006
Оподаткування доходів фізичних осіб в Україні
ЗМІСТ
ВСТУП.................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. Правова характеристика системи оподаткування фізичних осіб в Україні.
Розвиток законодавства, що регулює систему оподаткування фізичних осіб в Україні……………….........9
Правова характеристика спрощеної системи оподаткування фізичних осіб………………………………………………..14
Єдиний податок……………………………….15
Фіксований податок…………………………..19
Фіксований сільськогосподарський податок………………………………………....23
Податок на промисел………………………….26
РОЗДІЛ 2. Правові засади функціонування традиційної системи оподаткування фізичних осіб в Україні.
2.1. Характеристика традиційної системи………………………..29
2.2. Платники податку з доходів фізичної особи………………..31
2.3. Об’єкти оподаткування………………………………………34
2.4. Ставка податку………………………………………………..38
2.5. Нарахування та сплата податку………………………………40
2.6. Пільгове оподаткування фізичних осіб……………………...42
2.6.1. Прибутки, що не оподатковуються…………..43
2.6.2. Податкова соціальна пільга…………………..49
2.6.3. Податковий кредит……………………………52
РОЗДІЛ 3. Відповідальність фізичних осію за порушення податкового законодавства.
3.1. Загальна характеристика податкового правопорушення…..60
3.2. Фінансові санкції за порушення податкового законодавства……………………………………………………………...….67
3.3. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства…………………………………………………………………72
3.4. Кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства…………………………………………………………………76
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….80
ДОДАТКИ........................................................................................................84
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ.................99
ВСТУП
В умовах, коли в Україні активно розбудовується економіка ринкового типу, коли наша держава прагне стати справді незалежною, економічно могутньою країною, у науці і у практиці висуваються принципово нові підходи до управління народним господарством, серед яких особливе місце посідають фінансові інструменти й важелі. Так чи інакше, але фінансова система, передусім податкова суттєво впливає на формування і зростання валового внутрішнього продукту і національного доходу, на їх розподіл і споживання, а відтак і на розвиток окремих підприємств і галузей народного господарства, на становище і рівень життя широких верст населення. Саме за цих підстав системі оподаткування приділяється дуже велика роль. Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань. У сучасних умовах перебудови економіки України, становлення та розвитку ринкових відносин у державі важливе місце займає державне регулювання фінансової діяльності фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, а також накопичень громадян. Одним із вагомих важелів регулювання розподілу між державою та населенням фінансових ресурсів є прибутковий податок з громадян та інші податки, які входять до складу податкової системи України. За рахунок податку з доходів фізичних осіб поповнюються державний, місцеві бюджети.
Вибрана тема дипломної роботи є актуальною тому, що оподаткування доходів фізичних осіб є складовою частиною фінансового механізму держави, податки з доходу фізичних осіб відіграють домінуючу роль при наповненні дохідної частини бюджету. Податок з доходів фізичних осіб, що забезпечує надходження до дохідних частин бюджету, закріплений за місцевими бюджетами, що й закладає основу формування міських, сільських та селищних бюджетів. Особливістю оподаткування доходів фізичних осіб є визначення сукупного прибутку за виключенням доходів, що не підлягають оподаткуванню. Такий підхід більше чи менше підходить системі з жорстко централізованими цінами, в умовах постійних змін цін прибутки повинні бути скориговані з урахуванням збільшення вартості фінансових та матеріальних ресурсів, оцінки запасів, формування резервів. Саме тому, зростання прибутків найчастіше здобуває інфляційний характер.
Метою даної дипломної роботи є комплексний аналіз процесу оподаткування доходів фізичних осіб в Україні, розкриття значення цього процесу для держави.
Задачами дипломної роботи, що витікають з поставленої цілі є:
На основі аналізу нормативно-правових джерел і літератури надати загальну характеристику процесу формування і розвитку законодавства ,яке регулює оподаткування доходів фізичних осіб в Україні.
Розглянути законодавство, що регламентує основні аспекти спрощеної системи оподаткування фізичної особи.
Проаналізувати наукову літературу і положення чинного законодавства і визначити засади функціонування традиційної системи оподаткування доходів фізичних осіб.
Дослідити нормативно-правову базу з питань відповідальності фізичної особи перед державою у разі порушення податкового законодавства.
Зробити загальні висновки, запропонувати шляхи вдосконалення нормативно-правової бази України у сфері оподаткування фізичної особи.
Об’єктом дослідження даної роботи стали нормативно-правові акти України, які регулюють загальні питання формування та реформування системи оподаткування, літературні дані загального характеру, що містять інформацію загального характеру.
Предметом вивчення при підготовці даної дипломної роботи стали ті нормативні акти, спеціальна література, статті, що більш повно та конкретно розкривають порядок оподаткування доходів фізичних осіб в Україні.
Для вирішення визначених завдань і досягнення поставленої мети були використані приватно-науковий (метод експертних оцінок) та загальнонаукові (діалектичний, системний, формально-логічний, метод аналізу і синтезу) методи дослідження, застосування яких визначило сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння теми дипломної роботи.
Що стосується ступеню наукової розробки даної проблеми, то тут необхідно сказати наступне: повно і всестороннє дане питання не розглядалося. У літературі, спеціальних статтях були висвітлені якісь конкретні, окремі моменти, але і на теперішній час вона вважається не досконально вивченою. Новизна цієї дипломної роботи виражена у систематизації більшої частини чинного законодавства по питанням оподаткування доходу фізичних осіб.
При написанні дипломної роботи були використані як наукові роботи загального характеру, так і більш спеціалізовані видання, а саме: учбовий посібник Кучерявенко Н.П та Воронової Л.К. «Фінансове право» де висвітлені питання бюджетних, податкових, валютних відносин, виділений фінансово-правовий аспект відносин, що регулюють банківську діяльність, грошовий обіг, ціноутворення; «Податкове право України» під редакцією професора Кучерявенко Н.П. в якому розглядається податкове право як складний інститут фінансового права, розкрито зміст його інститутів, що регулюють оподаткування в Україні; Олійник О.В., Філон І.В. «Податкова система: навчальний посібник» де викладено теоретичні основи оподаткування, історія виникнення та становлення сучасних податків і зборів, наведено механізм оподаткування всіма загальнодержавними і місцевими податками й зборами, окремі питання призначено обліку платників податку і контролю податкових надходжень до відповідних бюджетів; та інші, в яких розглядаються поняття та характеристики оподаткування доходів фізичних осіб в Україні.
У дипломній роботі також здійснений аналіз окремих нормативно-правових актів, що регулюють відносини по даному питанню. Це перш за все – Конституція України, Декрети КМУ «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992р., «Про місцеві податки і збори» від 20.05.1993р., доповнений Законом України від 17.06.1993, Закон України від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб» та інші законодавчі акти.
Під час підготовки даної роботи були також використані вузькоспеціальні статті, у яких досить детально і конкретно розглядаються окремі питання. Наприклад стаття Ю.В. Ващенко «Правові аспекти спрощеної системи оподаткування в Україні», яка присвячена дослідженню правових аспектів спрощеної системи оподаткування. Проведено аналіз діючого законодавства України щодо оподаткування фізичних осіб, суб’єктів малого підприємництва. Стаття Башинского А. «Фиксирований сельхозналог: предоставляем расчет правильно» детально розглядає порядок заповнення розрахунку цього податку, надає перелік документів, які необхідні для переходу на фіксований сільськогосподарський податок, висвітлює порядок сплати фіксованого сільськогосподарського податку. Стаття Данилова О. «Фиксированный налог» вивчає умови переходу на фіксований податок, визначає порядок отримання патенту, що підтверджує право сплачувати фіксований податок, надає інформацію про ставки фіксованого податку, про його особливості сплати. А у статті В.Іщенко «Адміністративна відповідальність фізичних осіб за правопорушення у сфері оподаткування» розкриває сучасний стан правового регулювання адміністративної відповідальності за податкове правопорушення та перспективи його вдосконалення.
Мета і завдання дипломної роботи наперед визначили її структуру: вона складається зі вступу, трьох розділів, висновку і додатків. Наприкінці її розташований перелік використаних джерел і літератури.
В першому розділі розкривається правова характеристика системи оподаткування фізичних осіб в Україні. В другій розглядаються правові засади функціонування традиційної системи оподаткування фізичних осіб. В третій главі визначається відповідальність фізичних осіб – платників податків за порушення податкового законодавства.
Завершують роботу висновки, список літератури, що була використана при написанні даної роботи та додатки.



РОЗДІЛ 1. Правова характеристика системи оподаткування фізичних осіб в Україні.
Розвиток законодавства, що регулює систему оподаткування фізичних осіб в Україні.
Податок – це одне з основних понять фінансової науки; одночасно економічне, господарське і політичне явище реального життя. Російській економіст М.М. Алексеєнко у 19 ст. писав: «З одного боку, податок – це один з елементів розподілу, одна зі складових частин ціни, з аналізу якої власне і почалася економічна наука. З іншого боку, встановлення, розподіл, стягування і споживання податків становить одну із функцій держави».
У розвитку форм та методів стягнення податків можна виділити три великих періоди. На початковому етапі розвитку від древнього світу до початку середніх віків держава не мала фінансового апарату для визначення та збору податків. Вона визначала лише загальну суму коштів, що бажає отримати, а стягнення податків доручалося місту чи громаді. На думку автора, початок розвитку системи оподаткування на території України почалося за часів Древньої Русі. Основним джерелом доходу князів того часу була данина – це, по суті, не регулярний, а надалі все більш систематичний прямий податок. На другому етапі (XVI — початок XIX вв.) в країні виникає системи державних установ, у тому числі й фінансових, і держава бере частину функцій на себе: встановлює квоту оподаткування, спостерігає за процесом стягнення податків, визначає цей процес більш менш широкими рамками. З 16 століття до державної казни починають стікатися податки з публічних бань, шинків, за виготовлення горілки, меду, пива. Цікавий факт, під час правління Петра I був накладений податок на вуса та бороди, якщо особа не хотіла голитися, з неї знімався досить великий штраф. Від даного податку звільнялися тільки жителі Сибіру. Після смерті Петра I вся фінансова система країни почала занепадати. І, нарешті, третій, сучасний, етап – держава бере в свої руки всі функції управління і стягнення податків. Регіональні органи влади, місцеві громади грають роль помічників держави, маючи ту чи іншу ступінь самостійності. Під час знаходження України у складі СРСР власної податкової системи у неї не було. Податкова система почала формуватися відразу ж після проголошення незалежності держави у 1991 році. Хоча Закон УРСР (на той час) «Про систему оподаткування» було ухвалено ще 25 червня 1991 р., все ж до проголошення Акту про незалежність і кілька місяців по тому при оподаткування використовувалися нормативні акти колишнього СРСР.
Наступним важливим кроком у формуванні законодавства України про оподаткування були Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» [19], Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» [20], доповнений Законом України від 17.06.1993. Цими документами визначено систему місцевих податків та зборів, що є дуже важливим моментом в історії оподаткування в України. Декрет «Про прибутковий податок з громадян» регулював питання усунення подвійного оподаткування, встановлював об’єкти оподаткування і платників податку, порядок обчислення податку і перерахування його до бюджету, встановлював особливості оподаткування доходів громадян за основним і не основним місцем роботи, від зайняття підприємницькою діяльністю, встановлював порядок оподаткування доходів іноземних громадян та осіб без громадянства.
Декрет «Про місцеві податки і збори» визначає види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення і спрямований на зміцнення бюджетів місцевого самоврядування.[42, c.43-48]
Автор дипломної роботи вважає, що незважаючи на всі недоліки, станом на 1994 рік в Україні все ж сформувалися свої напрацьовані податкові механізми. Поряд з чинними податками з’явилися нові (наприклад, податок на промисел. Даний податок закріплений Декретом КМУ «Про податок на промисел» [21]). У грудні 1994р. ухвалено Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів» [8], якій введено в дію з 1.01.1996р. згідно з його положеннями створено державний реєстр фізичних осіб – платників та інших обов’язкових платежів як автоматизований банк даних для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, зобов’язаних сплачувати податки. Державний реєстр створюється Головною державною податковою інспекцією України і складається з інформаційного фонду, що міститься у базах даних Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій по Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах.
Автор статті «Розвиток оподаткування в Україні: ретроспективний аналіз» Теліцина О. звертає нашу увагу на те, що 1996-1997рр. податкова система України набула значного законодавчого вдосконалення.
По-перше це передбачалося Указом Президента України від 31.07.1996р. «Про заходи щодо реформування податкової політики» даний Указ був прийнятий з метою коригування податкової політики відповідно до основних напрямів економічних реформ в Україні, захисту інтересів вітчизняного товаровиробника, посилення податкової та платіжної дисципліни, забезпечення своєчасних надходжень до доходної частини бюджету. По-друге, згідно з Указом Президента України від 22.08.1996 «Про створення Державної податкової адміністрації України і місцевих адміністрацій» з метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, зміцнення виконавської дисципліни працівників податкових органів було реформовано саму систему податкових органів.
Автор дипломної роботи підтримує точку зору Теліциної О., і хоче наголосити, що поряд з цими положеннями у 1997 році ухвалено Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» [9], що відмінив два загальнодержавних обов’язкових платежі (дія цього Закону не поширюється на надходження коштів зі сплати платежів за послуги та інших неподаткових платежів до Державного бюджету України (в тому числі до Фонду соціального захисту інвалідів). Та звернути увагу на те, що наступним моментом розвитку податкової системи України було ухвалення нового Закону України «Про податок на додану вартість» [10] , та внесено зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [15], змінилося законодавство про збори на пенсійне страхування, соціальне страхування, відмінено збір до фонду ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. У 1998 році приймаються Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» [24] та Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» [11]. В Указі встановлюються суб’єкти, щодо яких застосовується спрощена система оподаткування, встановлюється право суб’єктів малого підприємництва самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку, зазначається можливість застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб’єкта малого підприємництва та інше. Закон «Про фіксований сільскогосподарський податок» визначає механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі.
Великий крок у процесі податкового реформування був здійснений 22 травня 2003, коли був прийнятий Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», що вступив в силу з 01.01.2004 року. Принциповим нововведенням цього Закону є деталізація термінів [12], зміна ставки оподаткування доходів громадян: з 1.01.2004 встановлено на рівні 13%, незалежно від розміру та місця отримання доходу, а з 1.01.2007 ця ставка становитиме 15%, на відміну від діючого раніше Декрету КМУ, що встановлював наступні ставки оподаткування:
Таблиця 1.1
Отже, ми бачимо, що податкове законодавство України постійно розвивається, реагує на реалії життя. Приймаються нові нормативні акти, повинні ще більш детально регулювати всі виникаючі у цій сфері правовідносини, обговорюється проект Податкового кодексу, основного нормативно-правового акту, що регулює оподаткування. Планується, що він регламентуватиме зокрема, правовий статус платників податків і податкових органів, взаємостосунки між ними, порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства, опротестування дій податкових органів ті їхніх посадових осіб, тощо.
1.2. Правова характеристика спрощеної системи оподаткування фізичних осіб
Згідно зі ст..42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1]. Відповідно, механізм та гарантії реалізації цього конституційного права можуть бути визначені в законодавстві України. Автор даної дипломної роботи вважає, що в наш час, найбільш актуальною є державна підтримка, у першу чергу, суб’єктів малого підприємництва. Зазначене положення закріплено у Господарському кодексі України. Так, у ньому визначено, що держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього [2, ст.48].В Україні діє спеціальний законодавчий акт, що регулює зазначені відносини, а саме Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 [13]. Відповідно до нього, суб'єктами малого підприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;
юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро. [13, ст.1]
Автор роботи хоче звернути вашу увагу на те, що одним з основних напрямів державної підтримки малого підприємництва є спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. Для суб’єктів малого підприємництва спрощена система оподаткування встановлюється законодавством [13, ст.11], згідно з яким, може застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає:
заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку;
застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності.
Порядок ведення спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності визначається Кабінетом Міністрів України. Дана система може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва. До спрощеного способу оподаткування можливо віднести, крім єдиного податку, фіксований податок, фіксований сільськогосподарський податок, податок на промисел. Таким чином, відповідно до діючого законодавства України в державі можуть діяти дві системи оподаткування – загальна і спрощена.
1.2.1 Єдиний податок
Сплата єдиного податку являє собою спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, особливості застосування якої закріплені в Указі Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» [24]. Автор хоче підкреслити, що застосування такої системи є найбільш розповсюдженим способом оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Таким суб’єктам дається право вибору між оподаткуванням по загальній чи спрощеній системі. Платниками єдиного податку є суб’єкти малого підприємництва, а саме: фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи: юридичні особи будь-якої організаційної форми та форми власності. Певні категорії осіб не можуть бути платниками єдиного податку [24, п.7]. До них відносяться:
суб’єкти підприємницької діяльності, яким для роботи, згідно з Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” [14] необхідне придбання спеціального патенту;
довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
суб’єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам — учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;
спільну діяльність, тобто діяльність на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об’єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.
Перейти на спрощену систему оподаткування можуть фізичні особи – підприємці, що відповідають певним вимогам. Однією з перших умов не тільки переходу але й подальшого перебування на спрощеній системі – виручка підприємця не повинен перевищувати 500 тис. гривень за календарний рік (тобто з з 1 січня по 31 грудня включно). Так, наприклад, підприємець який у грудні 2005р. отримав виручку 400 тис. гривень, а у січні 2006р. ще 350 тис. гривень, то вн може лишитися платником єдиного податку, якщо окремо за 2005 та 2006 рр. його виручка не прервищуватиме максимально дозволеного розміру [46, с.38-42]. Автору хотілося б розкрити питання про те, які суми необхідно включати в виручку: виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Тут необхідно сказати, по-перше, що виручку підприємець-платник єдиного податку визначає касовим методом, тобто враховує тільки надходженяя на розрахунковий рахунок чи кошти, отримані готівкою. По-друге, виручкою є тільки плата за продукцію (послуги, товари, роботи). До неї не входять суми, що отримані на розрахунковий рахунок чи готівкою, але не пов’язані з продажем (наприклад, відсотки банка, кошти, залучені в кредит чи по договору позики, суми надлишково сплачених податків та зборів, які повертаються платнику у встановленому законом порядку і т.д.). Загалом, на розмір єдиного податку підприємця виручка не впливає, але її необхідно підрахувати для підтвердження самого права бути платником єдиного податку, а також для складання обліку.
Другою умовою переходу на сплату єдиного податку є кількість робітників. Якщо підприємець бажає сплачувати єдиний податок в трудових відносинах з ним, враховуючи членів його сім’ї, може перебувати не більше 10 осіб. Тут необхідно розказати докладніше. Приватний підприємець не повинен мати більше 10 робітників одночасно, тобто в один день. А на протязі року у нього можуть працювати скільки завгодно осіб, за умови, що деякі працівники будуть звільнятися, а на їх місце прийдуть інші. [24, ст.1]. Податкова відстежує кількість робітників у приватного підприємця-платника єдиного податку за допомогою Довідки про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку. Приватні підприємці зобов’язані отримувати їх на кожного свого працівника. Останні повинні весь час тримати їх на робочому місці, оскільки працівники контролюючих органів мають право перевіряти їх наявність. Довідка є іменною і дійсна тільки при наявності документа, що встановлює особу. Тому, автор хоче наголосити на наступному моменті, можливість передавати довідки іншим, не вказаним у ній особам, виключена. Прийнявши на роботу нового працівника слід отримати на нього персональну довідку, це треба зробити ще до того моменту, як він почне працювати. При звільненні працівника документ поведтається в податкову, яка його видала.
Автор даної дипломної роботи зазначає певні категорії приватних підприємців, які не зможуть стати платниками єдиного податку, це пов”язано з тим, що вони займаються наступними видами діяльності:
торгівля лікеро-горільчаними та табачними виробами, паливно-мастильними матеріалами;
діяльність у сфері грального бізнесу (у тому числі діяльність, пов’язана з відкриттям казино, інших гральних місць, гральних автоматів з грошовим чи майновим виграшем, проведенням лоторей і розіграшів з виплатою виграшів у готівковій чи майновій формі);
обміном іноземної валюти;
виробнцтво підакцизних товарів, експорт, імпорт чи іх оптовий продаж;
видобування чи виробництво дорогоцінних металів та коштовного каміння, оптова та роздрібна торгівля промисловими виробами із дорогоцінних металів, що повинні ліцензуватися.
Ми хочемо звернути увагу на те, що у приватного підпрємця, що переходить на єдиний податок, не повинно бути заборгованостей по сплаті податків та зборів. Це положення закріплено в законодавстві, де говориться, що заява про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий) період. [24, ст.4]
У тому випадку, коли вже виконані всі законодавчі вимоги, перейти на сплату єдиного податку можливо з початку любого кварталу на вибір підприємця. Для цього, не пізніше ніж за 15 днів до початку вибраного періоду (кварталу) в податковий орган підприємець подає Заяву проправо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Також зазделегідь необхідно сплатити єдиний податок, не менш ніж за місяць, і надати копію відповідного платіжного документу разом з заявою. Податковий орган видає підприємцю Свідоцтво протягом 10 робочих днів після подачі заяви. Якщо ж під час розгляду заяви з’ясується, що підприємець не відповідає висунутим умовам, то йому надають мотивовану відмову у письмовій формі. Свідоцтво видається на 1 календарний рік. Після його закінчення підприємецю автоматично буде вважатися працюючим на загальній системі оподткування.
З усього вищезазначеного можна сказати, що чинним законодавством у досить повній мірі врегульовано питання оподаткування по єдиноми податку і порядок переходу на єдний податок. Питання виникають лише відносно ставки податку. На кожен вид підприємницької діяльності депутати місцевії ради встановлюють окрему ставку єдиного податку. Але видів підприємницької діяльності настільки багато, що депутати фізично не можуть скласти їх перелік і встановити окремі ставки. Тому, як правило, зазначають одну окрему ставку для «інших видів діяльності», за якою сплачують податок всі, на чий вид діяльності немає окремої ставки.
1.2.2.Фіксований податок
Фіксований податок - один з видів спрощеного оподаткування доходів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Фіксований податок був введений в дію Декретом КМУ «Про прибутковий податок з громадян» [19]. З 1.01.2004р. вступив в силу Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 [12], в якому було збережено право сплачувати фіксований податок, тобто розділ IV Декрету продовжує діяти до моменту введення в дію спеціального закону з питань оподаткування фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Таким чином, правила сплати фіксованого податку у зв’язку з прийняттям Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» практично не змінилися.
Ми хочемо звернути вашу увагу на такий факт - платниками фіксованого податку можуть бути лише фізичні особи – приватні підприємці. Це можна пояснити тим, що обома вищезазначеними актами платниками визначені тільки фізичні особи (у тому числі фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи), тому, виходячи з того, що фіксований податок – це спосіб оподаткування фізичних осіб, юридичні особи не можуть бути платниками фіксованого податку. Законодавством визначені певні умови, за яких фізична особа – приватний підприємець може перейти на спрощену систему оподаткування за фіксованим податком. До них відносяться:
1. Кількість осіб, які знаходяться у трудових відносинах з приватним підприємцем, включаючи членів його сім’ї, не повинна перевищувати 5 чоловік;
2. Валовий дохід від здійснення підприємницької діяльності за останні 12 місяців, що передують місяцю придбання патенту, не повинні перевищувати 7000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (119 000 грн.);
3. Підприємницька діяльність повинна бути пов’язана з продажем товарів та наданні супутніх з таким продажем послуг на ринку та зі сплатою ринкового збору.
Автор хоче звернути вашу увагу на той факт, що платникам фіксованого податку забороняється торгівля лікеро-горілчаними та тютюновими виробами. Право на сплату фіксованого податку підтверджується патентом. Форма патенту затверджується Наказом ДПАУ «Про затвердження форми патенту та порядку його заповнення» [26].
У разі обрання способу оподаткування доходів по фіксованому податку приватний підприємець повинен отримати патент. Для цього підприємцю необхідно сплатити фіксований збір, розмір якого встановлюють місцеві ради, а також скласти і подати до податкових органів заяву на отримання патенту. В заяві повинна міститися наступна інформація:
прізвище, ім’я, по батькові заявника — платника фіксованого розміру прибуткового податку з громадян;
ідентифікаційний номер платника податку;
місце здійснення діяльності – вказується територіальне розташування місця здійснення підприємницької діяльності, де патент буде дійсним;
вид діяльності (наприклад, роздрібна (дрібнооптова) торгівля на ринках, надання супутніх такому продажу послуг);
перелік та ідентифікаційні номери осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, або членів його сім’ї, які беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності;
інформацію про доходи платника податку від здійснення підприємницької діяльності за останні 12 місяців або про неотримання таких доходів.
Та інформація, що стосується доходів приватного підприємця та осіб що знаходяться з ним у трудових відносинах переноситься в патент, тобто патент заповнюється на основі даних, вказания у заяві. Саме тому заявнику необхідно вказувати у заяві точні дані. Податковими органами ці дані не перевіряються, але при цьому законодаством вказується, що відповідальність за достовірність таких даних несе платник фіксованого податку. Для одержання патенту платник податку подає до податкового органу за місцем проживання заяву, складену в довільній формі та документ про сплату фіксованого податку. [19] Податковий орган зобов’язаний видати патент протягом трьох робочих днів з дня прийняття вказаної заяви від платника податку, оформленої належним чином. Або надати мотивовану відмову у виданні патенту.
Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою радою залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути менше ніж 20 гривень та більше ніж 100 гривень за календарний місяць для громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність самостійно.Для одержання патенту на здійснення підприємницької діяльності на всій території України, фіксований податок встановлюється у розмірі 100 гривень. Автор хоче звернути вашу увагу на той факт, що у тому разі, коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї, розмір фіксованого податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу. У такому випадку платник фіксованого податку має право самостійно доплатити 50 відсотків суми встановленого фіксованого податку з розрахунку на кожну додаткову особу та повідомити про це податковий орган, який зобов’язаний внести відповідні зміни до патенту в строки, передбачені для його видачі.
Оригінал патента видається приватному підприємцю, і передача його іншим фізичним особам не дозволяється. Працівники приватного підприємця повинні мати на робочому місці завірені (підтверджені) фото-, ксерокопії патента, а також паспорт чи інший документ, що встановлює особу, так як патент вважається дійсним тільки при наявності вказаних документів. Оригінал патенту повинен знаходитися на робочому місці підприємця, а в разі його втрати необхідно отримати дублікат патента, тому що тільки наявність цього документу підтверджує право сплачувати фіксований податок. Дублікат видається тією ж Державною податковою інспекцією, що видавала оргінал, на підставі письмової заяви та довідки з органів Міністерства внутрішніх справ України чи інших уповноважених органів. Патент, його дублікат і фото-, ксерокопії видаються безкоштовно. [26]
Приватний підприємець може отримати патент на строк від 1 до 12 календарних місяці на свій розсуд. Вибір строку залежить від періоду, за який приватний підприємець може повністю сплатити фіксований податок. Для отримання патента достатньо сплатити фіксований податок не менше ніж за 1 календарний місяць. У самому патенті відображається термін дії патенту та сума, фактично сплачена за строк дії патенту.
Законодавством закріплена можливість подовження сторку дії патенту. У разі подовження терміну дії патенту про це на зворотному боці оригіналу за підписом керівника, а в разі його відсутності — заступника керівника державної податкової інспекції, що видала патент, робиться відмітка: “Термін дії патенту подовжено з (число, місяць (літерами), рік) по (число, місяць (літерами), рік) на підставі (назва документа про сплату фіксованого податку)» [26]. Про подовження строку дії патенту необхідно подати у податкову інспекцію відповідну заяву. Податковий орган зобов’язаний видати патент (з записом про подовження) на протязі трьох робочих днів з дня прийняття вказаної заяви або, в разі недотримання необхідних умов, відмовити в подовженні патенту. По закінченні строку дії патенту підприємець, при бажанні залишитись платником фіксованого податку, повинен отримати новий патент. Автор виводить наступний підсумок з вищевикладеного – сплата фіксованого податку неможлива без отримання у податових органах патенту. Для отримання патенту підприємцю необхідно відповідати певним умовам, що визначені законодавством. Це і розмір валового доходу, і кількість працівників, і окреслене коло діяльності. Сплата фіксованого податку – це виключна перевага фізичної особи – приватного підприємця.
1.2.3. Фіксований сільськогосподарський податок
Фіксований сільськогосподарський податок - це альтернативна система оподаткування, її планувалось використовувати до 1.01.2004 року, але трмін дії було продовжено до 31.12.2009 року. Законом України «При фіксований сільскогосподарський податок» [11] чітко визначено об’єкт оподаткування. Об’єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі — платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах). Отже, з 1.01.2003 платниками фіксованого сільскогосподарського податку можуть бути рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які сплачують податок як за сільскогосподарські угіддя (ріллю, сінокоси, пасовища, багаторічні насадженя), так і за землі водного фонду.
Продукція сільскогсподарського виробництва – продукція яку виробляють у сільському господарстві і яка відповідає кодам 01.11 - 01.42 та 05.00.1 – 05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97, затвердженого Наказом Держстандарту України від 30.12.1997 року №822. [27] Отже, до продукції сільского господарства зараховують продукцію рослинництва, тваринництва, змішаного сільского господарства, послуги в сільському господарстві, послуги в таринництві (коди 01.11 – 01.42) та рибу, ракоподібні, молюски, іншу водну продукцію, перли (код 05.00.1 – 05.00.42)
Законодавством до валового доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного вирбництва вносять також вартість реалізованої продукції:
рослинництва і тваринництва власного виробництва;
виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва на власних переробних підприємствах;
виробленої з власної сировини на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства;
вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад, інші послуги), пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом. [28]
Законодавство встановлює певні категорії суб”єктів підприємницької діяльності, які можуть бути платниками фіксованого сільскогосподарського податку. До них відносяться наступні суб’єкти підприємницької діяльності:
які належать до сільскогосподарських підприємств;
які займаються сільскогосподарською діяльністю (виробництво, вирощування), переробкою, збутом сільскогосподарської продукції. Ця ознака передбачає обов’язкову наявність сільскогосподарських угідь та/або земель водного фонду, у яких сума, одержана від реалізації сільскогосподарської продукції власного виробництва та продуктв її переробки за попередній звітній (податковий) рік перевищує 75% (до 1.01.2004 р. – 50%) загального валового доходу підприємства.
У Законі України «Про фіксований сільскогосподарський податок» визначається ставка фіксованого сільськогосподарського податку. Вона встановлюється з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:
для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,15;
для багаторічних насаджень — 0,09;
для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, — 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим. [11]
Автору роботи хотілося б звернути вашу увагу на такий факт: грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі необхідності може уточнюватися згідно із законодавством. Крім того, для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільскогосподарського податку з 1га сільскогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки у таких розмірах:
для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,3
для багарічних насаджень – 0,1 [54]
Платники податку визначають суму фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік і подають розрахунок органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку до 1 лютого поточного року. Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:
у I кварталі — 10 відсотків;
у II кварталі — 10 відсотків;
у III кварталі — 50 відсотків;
у IV кварталі — 30 відсотків.
На сьогоднішній час фіксований сільскогосподатрський податок сплачується виключно в грошовій формі. Однак до недавнього часу сільскогосподарські товаровиробники мали право вибору форми його виплати: або грошима, або у вигляді поставок сільскогосподарської продукції заготівельним чи переробним підприємствам, з якими районна адміністрація укладала договір. Кількість продукції, яка поставляється за рахунок фіксованого сільскогосподарського податку, визначалась виходячи з нарахованої до виплати у звітньому періоді суми такого податку та договірної ціни (але не нижче біржевої вартості за вирахуванням витрат, пов’язаних з прийманням продукції) на продукцію. Платники фіксованого податку пераховують кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України і районах за місцерозташуванням земельної ділянки. Відділення державного казначейства наступного дня після надходження коштів розмежовують та перераховують суми податку у відповідні бюджети і державні цільові фонди та повідомляють податковий орган про суми податку та іх розміщення.
Як бачимо, для сільскогосподарський товаровиробників у період структурних змін в економіці та соціальному житті країни сплата фіксованого податку має цілий ряд переваг, серед яких зменшення кількості сплачуваних податків та зборів, істотне полегшення ведення обліку та звітності, яке не потребує спеціальних знань в області оподаткування.
1.2.4. Податок на промисел.
Правові засади справляння податку на промисел регулюються Декретом Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел" [21].
Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів. Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, — за місцем продажу товарів [54]. Не декларується та не оподатковується продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які перебувають у приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року.
Ставка податку на промисел встановлюється в розмірі 10% указаної в декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставка податку подвоюється. Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом поверненню не підлягає. Мінімальний термін дії одноразового патенту — 3, максимальний — 7 календарних днів. Форма патенту встановлюється Головною державною податковою інспекцією України. Податок на промисел зараховується до місцевих бюджетів за місцем придбання одноразового патенту.Автор звертає вашу увагу, що оскільки здійснення торговельної діяльності з придбанням одноразового патенту не передбачає систематичної підприємницької діяльності, законодавство не містить обов'язку вести облік доходів та видатків платника податку. Водночас, обов'язковою умовою здійснення зазначеної діяльності є продаж товарів виключно на території ринків.
Як підсумок, зазначимо, що податкове законодавство не стоїть на місці. Воно постійно розвивається, вдосконалюється. Приймаються нові закони, обговорюється проект Податкового кодексу. Існуюче ж законодавство з питань оподаткування фізичних осіб пропонує нам дві системи оподаткування. Це традиційна (загальна) і спрощена. У цій главі ми досить детально розглядали спрощену систему оподаткування. Про традиційну систему мова піде у наступній.
Щодо спрощеної системи, у даній дипломній роботі були розглянуті наступні приклади спрощеної системи оподаткуання фізичної особі – це єдиний податок, фіксований податок, фіксований сільскогосподарський податок і податок на промисел. Відносно зазначених податків законодавством встановлюється певні вимоги, яким повинні відповідати особи, що бажають оподатковуватися за спрощеною системою. Тут і обмеження відносно видів діяльності, і обмеження кількості робітників, і продаж товарів виключно на території ринків, і належність тільки до сільськогосподарських підприємств та інші. Законодавством закріпляються окремі для кожного з податків об’єкти оподаткування, закріплені строки чи конкретні дати коли необхідно подавати до податкових органів документи відносно обліку та звітності підприємства.
Але, незважаючи на це, діючі законодавчі акти не на досить високому рівні регулюють зазначені правовідносини. Більшість законодавчих актів застарілі і не відповідають сучасним вимогам.

РОЗДІЛ 2. Правові засади функціонування традиційної системи оподаткування фізичних осіб в Україні
2.1. Характеристика традиційної системи
Основною метою оподаткування фізичної особи є спорідненість процесів формування бюджетних прибутків та збалансованості бюджетів. Порядок обчислення і сплати податку з доходу є головною відмінною рисою загальної системи оподаткування приватних підприємців. Справляння податку з доходів громадян досить добре врегульовано нормативними актами. А саме: Законом України від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб”[12] , IV розділом Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.93р. №13-92 “Про прибутковий податок з громадян” (зі змінами та доповненнями) [19] та розробленою на його підставі Інструкцією про прибутковий податок з громадян, затвердженою наказом ГДПІ України від 21.04.93 р. №12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.93 р. за №64 зі змінами і доповненнями. [29]
Автор роботи наголошує, що, як зафіксовано в законодавстві, приватні підприємці сплачують податок протягом року шляхом перерахування до бюджету авансових внесків у розмірі 25% річної суми цього податку. Річна сума податку визначається податковими органами на підставі поданої приватними підприємцями декларації. Якщо приватний підприємець тільки починає здійснювати свою діяльність, він подає декларацію про очікуваний (оціночний) у поточному році дохід, а далі – декларацію про фактично отриманий протягом року дохід. Для сплати авансових платежів встановлено такі терміни: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня, до 15 листопада. У разі значного збільшення або зменшення протягом року доходу приватного підприємця податковими органами провадиться перерахунок сум податку за строками сплати податку, що не настали. Суми податку, сплачені у вигляді авансових платежів, пред’явлених податковими органами, враховуються при остаточному розрахунку суми податку на підставі документального підтвердження факту сплати податку. Крім сплати авансових сум приватні підприємці зобов’язані подавати до податкового органу щоквартально протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, декларації за підсумками діяльності наростаючим підсумком з початку року з урахуванням результатів діяльності у четвертому кварталі. Тобто не пізніше: 10 травня – за І квартал, 9 серпня – за перше півріччя, 9 листопада – за 9 місяців, 9 лютого наступного року – за звітний рік[29].
Тут виникає питання – якій дохід треба вважати оподатковуваним? Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, у відсотках до валового доходу, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України. Після закінчення календарного року на підставі поданої підприємцем податкової декларації про фактично одержаний дохід за минулий рік податкові органи проводять остаточні розрахунки податку із сукупного чистого доходу. У разі, якщо сума податку, визначена за остаточним розрахунком із фактичного доходу, перевищує суму податку, сплачену авансовими платежами, різниця підлягає сплаті до бюджету. Якщо ж сума податку за остаточним розрахунком менша за сплачену суму авансовими платежами, різниця підлягає поверненню підприємцю або зараховується в рахунок сплати майбутніх платежів[61]. Автор вважає, що основна перевага традиційної системи оподаткування – це залежність розміру сплачених податків від безпосередніх результатів фінансово-господарської діяльності платника податків. Підприємці – фізичні особи, доходи яких оподатковуються за традиційним способом оподаткування, сплачують також внески до Пенсійного фонду, а також у ряд інших фондів, реєстрація в яких передбачена для осіб, що займаються підприємницькою діяльністю. Розмір внесків у Пенсійний фонд становить 32% від чистого доходу підприємця. При залученні до підприємницької діяльності найманих працівників із фонду оплати праці найманих працівників також нараховується 32% внесків у Пенсійний фонд. Податок з доходів фізичних осіб, виплачуваних найманим працівникам, підприємці утримують при виплаті доходів незалежно від обраного способу оподаткування.
2.2 Платники податку з доходів фізичної особи.
Платників податку визначає Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” (зі змінами та доповненнями). Ним визначається у якості фізичної особи - громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної держави. Там же дається визначення поняття фізичної особи-резидента — фізична особа, яка має місце проживання в Україні, фізичної особи- нерезидента — фізична особа, яка не є резидентом України. У тому випадку, коли фізична особа проживає за кордоном, то її можна вважати резидентом тоді, коли дана особа має місце постійного проживання в Україні. А якщо особа має місце проживання і на Україні і за кордоном, то вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки в Україні. У разі неможливості визначити по цим крітеріям резиденство, фізична особа вважається резидентом якщо знаходиться в Україні не менше 183 днів на протязі періода чи періодів податкового року. Достатньою умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів сім’ї, її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності чи самостійне визначення особою основного місця проживання та території України. Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні факти, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України. Законом закріпюється поняття податкової адреси фізичної особи, в якості якої мається на увазі місце постійного або переважного проживання платника податку, місце його податкової реєстрації.[12]
Різні категорії платників податку на прибутки мають рівні можливості в реалізації права на вільний вибір видів діяльності згідно зі своїми можливостями та професійною підготовкою, з урахуванням особистих інтересів та громадської необхідності. В Україні закріплені дві категорії платниківа податку:
резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;
нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України,
Дохід з джерелом його походження з України — будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді:
1) процентів за борговими вимогами чи зобов’язаннями, випущеними (емітованими) резидентом;
2) дивідендів, нарахованих резидентом — емітентом корпоративних прав;
3) доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах;
4) доходів у вигляді роялті, іншої плати за використання прав інтелектуальної (у тому числі промислової) власності, отриманих від резидента;
5) доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України;
6) доходів від надання в оренду (лізинг): нерухомості, розташованої на території України; рухомого майна, якщо орендодавець є резидентом України, або якщо користування таким майном здійснюється на території України, незалежно від того, чи є орендодавець резидентом чи нерезидентом;
7) доходів від продажу нерухомого майна, розташованого на території України;
8) доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об’єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України;
9) доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України;
10) доходів, що виплачуються (надаються) резидентами у вигляді виграшів і призів, у тому числі у лотерею (крім державної); благодійної допомоги, подарунків;
11) доходів у вигляді активів, що передаються у спадщину, якщо такі активи або джерело їх виплати знаходяться на території України;
12) інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).
Іноземний дохід — дохід, відмінний від доходу з джерелом його походження з території України.
Таким чином, до фундаменту оподаткування фізичних осіб на Україні покладено два основних принципа:
1) принцип рівності у податковій сфері іноземних осіб, осіб без громадянства і громадян держави, на території якої вони отримують прибутки.
2) право держави, громадяни якої отримують прибутки за її межами, оподатковувати ці прибутки, тому що отримані від оподаткування кошти повинні йти на на розвиток виробництва даної території.
2.3.Об’єкти оподаткування
Об’єкт оподаткування тісно пов'язаний з категорією платника податку, тому що обов’язок плати податку виникає у платника при наявності у нього об’єкта оподаткування. Існує ряд загальних положень для визначення об’єкта оподаткування при нарахуванні та виплаті податку на прибутки фізичної особи. До них відносяться:
доходи - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. До доходів платника податку також включається звичайна вартість майна, яке передається платником податку за довіреністю іншій особі, якщо умови такої довіреності передбачають право тієї особи продати майно або відчужити його в інший спосіб, крім такої передачі між членами подружжя у межах спільної часткової або спільної сумісної власності.
додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його роботодавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником.
Так як в Україні платники податку поділені на дві групи, то відповідно для кожної з зазначених груп ми можемо виділити свої об’єкти оподаткування. В даному випадку існують певні відмінності в об’єкті оподаткування резидентів і нерезидентів. Автор хоче зазначити, що в той час, коли об’єктом оподаткування є загальний місячний оподатковуваний дохід – об’єктом оподаткування нерезидента є загальний місячний дохід з джерелом його походження з України. Дохід з джерелом його походження з України — будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Наступна відмінність стосується річного доходу: об”єктом оподаткування резидента є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітнього року, а нерезидента – загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України. Є у резидентів і нерезидентів і спільна риса об’єктів оподаткування – у обох оподатковуються доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевомо оподаткуванню при їх виплаті. Але на резидента покладається ще один об’єкт оподаткування, якого немає у нерезидентів – це іноземні доходи. Іноземний дохід — дохід, відмінний від доходу з джерелом його походження з території України
До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються:
1. Доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору; від продажу об’єктів прав інтелектуальної (промислової) власності, вартість подарунків, сума пенсійних внесків, страхових внесків, пенсійних вкладів.
2. Сума страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або пенсійних виплат, що сплачуються платнику податку за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення, за договорами пенсійного вкладу;
3. Частина доходів від операцій з майном, дохід від надання майна в оренду або суборенду;
4. Дохід (прибуток), що оподатковується, але з якоїсь причини не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом;
5. Дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, а саме у вигляді: вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування; майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку; послуг домашнього обслуговуючого персоналу; безоплатно отриманих товарів. А також суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку; суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства.
6. Дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди. Треба відзначити що тут існують деякі виключення. Не оподатковуються ті суми, якими платнику податку відшкодовували заподіяну матеріальну шкоду, відсотки, які отримані від боржника за прострочення виконання ним зобов’язання, пені, яка сплачується на користь платника податку за рахунок бюджетуза несвоєчасне повернення надміру сплачених податків чи зборів.
7. Сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк давності згідно з законом, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів (обов’язкових платежів) та погашення податкового боргу;
8. Дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів;
9. Інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах.
10. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна;
11. Сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки. До речі, хотілося б більш детально освітити це питання. Платник податку повинен надати звіт про використання наданих йому на відрядження чи під звіт, який надається до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої процесуальної дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт. За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку у касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх надала, до або під час подання зазначеного звіту. У тому разі, якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів. Якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню та платник податку сплачує штраф. Якщо у майбутніх податкових періодах платник податку повертає суму надміру витрачених коштів або вона стягується з такого платника податку за рішенням суду, перерахунок податкових зобов’язань такого платника податку не здійснюється, а сума штрафу не відшкодовується.
12. Кошти або майно (немайнові активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, підтверджених обвинувальним вироком суду, незалежно від призначеної ним міри покарання;
13. Доходи, які становлять позитивну різницю між сумою внесених фізичною особою коштів до фонду фінансування будівництва та сумою коштів, виплачених такій особі з такого фонду.
Загальний оподатковуваний дохід виступає у двох формах: загальний річний оподатковуваний дохід і загальний місячний оподатковуваний дохід. Кучерявенко Н.П. дає наступне визначення загального річного і місячного оподатковуваного доходу. Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. Загальний місячний оподатковуваний дохід дорівнює сумі оподатковуваних податків, виплачених (нарахованих) на протязі звітнього податкового місяця. Законодавством встановлені певні категорії доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу наступні доходи, але при них мова піде трохи нижче.
2.4 Ставка податку
Одна з найважливіших змін в механізмі оподаткування фізичних осіб – це зміна ставки оподаткування. З прийняттям Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» [12] зникла прогресивна шкала прибуткового податку громадян. Вона була представлена у Декреті КМУ «Про прибутковий податок з громадян» (зі змінами та доповненнями) [19, ст..7]. У п.1 ст.7 цього Декрету встановлювалась певна пропорція зростання ставки податку від 10% до 50% в залежності від розміру місячного сукупного оподаткованого доходу, що виплачується за місцем основної роботи. Тверді ставки застосовувалися по оподаткуванні інших доходів.
Тропіна В. у своїй статті «Податок з доходів фізичних осіб: новий закон - нові питання» звертає нашу увагу на такий момент: згідно з Законом [12] в Україні прогресивну систему оподаткування замінює пропорційна, яка передбачає перехід від шкали податкових ставок до застосування єдиної ставки податку. На думку Тропіної такий перехід передчасний, тому що прогресивне оподаткування – це один з найвагоміших інструментів регулювання диференціації доходів населення, рівень якої за період реформування економіки має постійну тенденцію до зростання, і на сьогодні вона не подолана. Автор дипломною роботи погоджується з думкою Торпіної В., та хоче наголосити, що в тій ситуації яка зараз склалася в Україні доцільно було б залишити прогресивне оподаткування, замінивши лише саму шкалу. Враховуючи гостроту проблем у сфері розподільчих відносин і Україні, можна сказати, що відмова від прогресивного оподаткування – крок не тільки передчасний, але й необачний.
Але повернемося до чинного законодавства. Автор дипломної роботи хоче зазначити, що сучасне законодавство встановлює три види ставок податку для фізичних осіб:
базова ставка – 15 % (до 1.01.2007 р. – 13 %) від об’єкта оподаткування;
зменшена ставка – 5 %;
подвійна ставка – 30 % (до 1.01.2007 р. – 26 %).
Базова ставка податку використовується для оподаткування усіх видів доходів платників податку за виключенням тих видів доходу, для яких встановлено зменшену або подвійну ставку податку.
Ставка податку становить 5% від об’єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як:
процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок);
процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом;
процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної відповідно до закону;
інвестиційний дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, відповідно до закону;
дохід за іпотечним сертифікатом участі, іпотечним сертифікатом з фіксованою дохідністю, відповідно до закону;
в інших випадках
Подвійна ставка податку використовується у разі отримання платником податку таких видів доходів, як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб.
Існує ще й ставка податку у розмірі 0%.. Оподаткуванню у розмірі 0%, при отриманні спадку іншим членом подружжя, підлягає:
об’єкти нерухомого майна;
об’єкти рухомого майна, а саме: предмети антикваріату чи витвори мистецтва, природне коштовне каміння чи дорогоцінний метал, прикраси з використанням коштовного каміння чи дорогоцінних металів, транспортний засіб та приладдя до нього;
суми страхових виплат за страховими договорами, що заключні спадкодавцем, а також суми, що зберігаються не пенсіонному рахунку спадкодавця, згідно з договором недержавного пенсійного страхування;
кошти, а саме готівкові кошти чи кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих в банках та не банкових фінансових установах, в тому числі і депозитні сертифікати. [12]
2.5 Нарахування та сплата податку
Нарахування, утримання і перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб здійснюється підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності і фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, що проводять виплати доходів.
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету закріплений у ст. 8 Закону Укарїни «Про податок з доходів фізичних осіб»[12]. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку податковим агентом здійснюється останнім шляхом утримання податку від суми такого доходу платника при виплаті оподатковуваного доходу на основі єдиного платіжного документу. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду. У тому разі, якщо оподатковуваний дохід виплачується у негрошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати. У тому випадку, коли окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.
Сума податку нараховується двічі: на протязі року – у джерела виплат; по підсумкам року – податковою службою за місцем проживання платника. Особливістю щомісячних розрахунків є те, що з оподаткованого податку не виключають передбачених законодавством пільг, і на протязі 30 днів після виплати підприємства зобов’язані відправити до податкової інспекції за місцем проживання кожного платника відомості про суму доходу і утриманого податку. Податок який утримується з доходу резидентів, підлягає зарахуванню в бюджет, відповідно до ст.65 Бюджетного кодексу. Податок, що утримується з доходів нерезидентів, зараховується в бюджет територіальної громади за місцем утримання такого податку. Юридична особа одночасно з наданням документів на отримання коштів для виплати податків платника сплачує чи перераховує суми утриманого податку на відповідні рахунки територіальних управлінь Державного казначейства України. Останні розподіляють ці кошти у відповідності з нормами ст. 65 Бюджетного кодексу України. Особою, що є відповідальною за нарахування, утримання та сплату до бюджету податку на доходи у вигляді заробітної плати, є роботодавець, що сплачує доходи платнику. При виплаті інших доходів відповідальним за нарахування, утримання та сплату податку є:
податковий агент – при оподаткуванні доходів з джерел їх походження в Україні;
платник податку – при виплаті іноземних доходів і виплаті доходів платнику фізичними особами.
У випадку внесення надлишкових платежів, повернення надлишку проводиться банківськими установами по представленню відповідних фінансових органів в порядку, встановленому діючим законодавством по касовому виконанню Державного бюджету України. Фізичним особам (підприємцям) повернення надлишково внесених платежів проводиться на основі платіжного доручення або чека фінансового органа, громадянам – чеком чи перерахуванням на їх особисті рахунки у відділенні Ощадбанку України на основі платіжного доручення фінансового органу. Сума коштів, яка підлягає поверненню платнику податку може бути:
1. зарахована на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку,
2. надіслана переказом на адресу, визначену у декларації, протягом 60 календарних днів від дня отримання такої декларації.
Повернення суми переплаченого податку (у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит) здійснюється органами Державного казначейства України за рахунок доходів бюджету, у який зараховується такий податок.
2.6. Пільгове оподаткування фізичних осіб
Особливістю законодавчого регулювання пільг Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» є їх розповсюдженість по багатьом статтям закону. Слід відмітити, що одна з провідних змін у механізмі оподаткування доходів фізичних осіб – це скасування з 1 січня 2004 року неоподаткованого мінімуму доходів громадян і запровадження податкової соціальної пільги. Виділяється група осіб, що не є платниками податку – це нерезиденти, що мають дипломатичні привілеї, імунітет і отримують доходи безпосередньо від здійснення ними дипломатичної чи прирівняної до неї діяльності з джерелом їх походження на території України.
Подібно виділені доходи, що не включаються у склад загального місячного чи річного оподаткованого доходу. Законом закріплені і деякі пільги щодо ставки податку. Платник податку має право на зменшення суми місячного оподатковуваного доходу, у разі:
1. отримання доходу з джерел походження в Україні;
2. отримання доходу від одного роботодавця;
3. отримання доходу у вигляді заробітної плати.
Законодавством встановлюються певні соціальні пільги, розміри яких є різними для різних категорій населення. Соціальна пільга у розмірі однієї мінімальної заробітної плати встановлюється для любого платника податків. 150% і 200 % суми пільги встановлюються вже окремим категоріям населення, але про них буде розказано нижче.
2.6.1. Прибутки, що не оподатковуються
Законодавством встановлені певні виключення з об’єкту оподаткування. Існує перелік доходів, які не включаються у склад загального місячного чи річного доходу, що оподатковується. Даний перелік не є вичерпним. Не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу наступні доходи:
1. сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування згідно із законом, у тому числі (але не виключно):
а) сума грошової допомоги, яка надається, згідно із законом, членам сімей військовослужбовців чи осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які загинули (безвісно пропали) або померли внаслідок виконання ними службових обов’язків;
б) сума державних премій України або державних стипендій України, визначених законом або указами Президента України, а також вартість державних нагород чи винагород від імені України, крім тих, що виплачуються коштами чи іншим майном, відмінним від таких нагород, сума Нобелівської та Абелівської премії;
в) сума допомоги, яка виплачується жертвам нацистських переслідувань або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також особам, які мають звання “Праведник Миру";
г) сума допомоги, яка виплачується (надається) особам, визнаним репресованими та/або реабілітованими згідно із законом, або їх спадкоємцям, з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
д) сума пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, а також з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.
2. сума доходів, отриманих платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, виграші у державну лотерею;
3. сума відшкодування платнику податку розміру шкоди, завданої йому внаслідок Чорнобильської катастрофи, у порядку та сумах, визначених законом;
4. сума внесків на обов’язкове страхування платника податку відповідно до закону, інших ніж збір на державне пенсійне страхування або внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
5. сума збору на державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування платника податку, що вносяться за рахунок його працедавця у розмірах, визначених законом;
6. кошти або вартість майна (немайнових активів), які надходять платнику податку за рішенням суду внаслідок поділу спільної сумісної власності подружжя у зв’язку з розірванням шлюбу чи визнанням його недійсним або за добровільним рішенням сторін, з урахуванням норм Сімейного кодексу України ;
7. аліменти, що виплачуються платнику податку: а) згідно з рішенням суду; б) за добровільним рішенням сторін;
8. кошти або майно (майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг), які отримують платники податку як подарунок;
9. кошти або майно, майнові чи немайнові права, які отримують спадкоємці фізичної особи у разі оформлення права на спадщину;
10. вартість товарів, які надходять платнику податку як їх гарантійна заміна у порядку, встановленому законом, а також грошова компенсація вартості таких товарів, надана платнику податку у разі їх повернення продавцю або особі, уповноваженій таким продавцем здійснювати їх гарантійне обслуговування (заміну) протягом гарантійного строку, але не вище ціни придбання таких товарів;
11. кошти, отримані платником податку в рахунок компенсації (відшкодування) вартості майна (немайнових активів), примусово відчужених державою у випадках, передбачених законом, або вартість такої компенсації, отриманої у формі, відмінній від грошової;
12. вартість безоплатного харчування, миючих та знешкоджуючих засобів, а також робочого одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, які надаються працедавцем платнику податку , та обмундирування, отриманих у тимчасове користування платником податку, який перебуває у відносинах трудового найму з працедавцем, що надає таке майно, за переліком та граничними строками їх використання відповідно до порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України.
13. вартість вугілля та вугільних брикетів, безоплатно наданих в обсягах та за переліком професій, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, платнику податку з числа осіб, що перебувають у трудових відносинах з вугледобувним підприємством, а також:
а) непрацюючому пенсіонеру, що має стаж роботи на таких підприємствах не менш ніж 10 років на підземних роботах або не менш ніж 20 років на поверхні;
б) особі, яка отримала інвалідність внаслідок каліцтва або професійного захворювання під час роботи на такому підприємстві;
в) члену сім’ї загиблого працівника такого підприємства, що отримує пенсію внаслідок втрати годувальника.
14. сума надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) з бюджетів або державних цільових страхових фондів згідно із законом, а також бюджетного відшкодування при застосуванні права на податковий кредит, що повертається платнику податку;
15. дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою-резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, коли таке нарахування ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та внаслідок чого збільшується статутний фонд такого емітента на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів;
16. сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження акцій (інших корпоративних прав), одержаних ним у власність в процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР, або в обмін на приватизаційні сертифікати, отримані ним відповідно до закону, а також сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства;
17. сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку — найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця;
18. кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на поховання платника податку:
а) будь-якою фізичною особою, благодійною організацією, Пенсійним фондом України або професійною спілкою;
б) працедавцем такого померлого платника податку за його останнім місцем роботи;
19. кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку його працедавцем за рахунок коштів, які залишаються після оподаткування такого працедавця податком на прибуток підприємств, за наявності відповідних підтверджуючих документів;
20. основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку;
21. вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування на території України платника податку або його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, до якої зараховуються профспілкові внески такого платника податку — члена такої професійної спілки, створеної за законодавством України, або за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування;
22. дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону;
23. сума стипендії, яка виплачується з бюджету учню, студенту, ординатору, аспіранту або ад’юнкту;
24. вартість одягу, взуття, а також суми грошової допомоги, що надаються дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків (у тому числі випускникам професійних освітньо-виховних закладів і вищих освітніх закладів I і II рівня акредитації), у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України;
25. сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачена законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою;
26. сума, одержувана платником податку за здавання ним крові, грудного жіночого молока, інших видів донорства, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою;
27. вартість житла, яке передається з державної або комунальної власності у власність платника податку безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) відповідно до закону;
28. сума, одержувана платником податку за здану (продану) ним вторинну сировину та побутові відходи, за винятком брухту чорних або кольорових металів.
29. сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримувана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя або недержавне пенсійне забезпечення, при виконанні таких умов:
а) при страхуванні життя або здоров’я платника податку факт нанесення шкоди страхувальнику має бути належним чином підтверджений.
б) при страхуванні майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, розраховану за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових внесків (премій), та має бути спрямована на ремонт, відновлення застрахованої власності або її заміщення.
в) при страхуванні цивільної відповідальності сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір шкоди, фактично завданої вигодонабувачу (бенефіціару), яка оцінюється за звичайними цінами на дату такої страхової виплати;
30. сума страхової виплати, страхового відшкодування, викупна сума або їх частина, отримувана платником податку за договором довгострокового страхування життя, сума пенсійної виплати з системи недержавного пенсійного забезпечення, сума виплат за договором пенсійного вкладу;
31. інші доходи, які відповідно до законодавста не включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу з інших підстав.
2.6.2
Податкова соціальна пільга.
Надання податкової соціальної пільги передбачено ст. 6 Закону України “Про податок з доходів з фізичних осіб”[12] і запроваджено в Україні з 2004 року як один з видів пільг з оподаткування доходів фізичних осіб.
О.В. Олійник зазначає, що платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі з розрахунку на місяць, установленій законом на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень - для будь-якого платника податку.
У 2006 році у зв’язку із встановленням на 2006 рік прожиткового мінімум на працездатну особу на рівні 483 грн., розмір заробітної плати, що дає право на податкову соціальну пільгу, становить 680 грн. (483 грн. х 1,4). Виняток із цього правила щодо розміру заробітної плати становлять особи, які перелічені у пп. “а”-“в” п. 6.1.2 п.6.1 ст.6 Закону[12], а саме, самотні матері або самотні батьки (опікуни, піклувальники), платник податку, який утримує дитину-інваліда віком до 16 років, якій ще не надана група інвалідності, або дитину-інваліда І або II групи, а також платник податку, що має трьох чи більше дітей віком до 18 років. Один із батьків – платників податку, віднесених до зазначених пільгових категорій, має право на одержання податкової соціальної пільги по місячній заробітній платі, розмір якої визначається в залежності від кількості дітей щодо яких надається пільга ( у 2006 році – 680 грн. х кількість дітей). Стосовно другого з батьків питання надання податкової соціальної пільги розглядається на загальних підставах.
Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до заробітної плати платника податку, нарахованої у місяці, у якому працедавцем одержано заяву платника податку про застосування пільги, та припиняється її застосовування з місяця, в якому платник звільнився. Надання заяви на одержання податкової соціальної пільги у 2006 році є обов’язковим для знову прийнятих на роботу у цьому році та для осіб, у яких в цьому році виникло право на підвищений розмір податкової соціальної пільги. Крім того, для отримання податкової соціальної пільги у підвищеному розмірі платник податку зобов’язаний пред’явити до бухгалтерії працедавця відповідні документи, що підтверджують його право на цю пільгу. Щорічне поновлення вже поданих протягом дії Закону ( з 1 січня 2004 р.) заяв не потрібно. Тобто працівникам, які працювали на підприємстві до 2006 року і продовжують працювати у цьому році, 100% податкова соціальна пільга надається автоматично. Підвищена пільга також продовжує надаватися у цьому році, якщо раніше була подана відповідна заява щодо її застосування.
Закон встановив різний розмір податкової соціальної пільг в залежності від категорій платників податку – 100, 150 та 200 %% від мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року. Слід зазначити, що у 2006 році згідно зі змінами, внесеними до Прикінцевих положень Закону, податкова соціальна пільга застосовуватиметься у розмірі 50 відсотків від мінімальної заробітної плати і дорівнюватиме 175 грн. (мінімальну зарплату на 2006 рік встановлено у розмірі 350 грн., яка застосовуватиметься з метою виконання норм Закону протягом всього 2006 року). Тобто, згідно з Законом у 2006 році будь-який платник податку, заробітна плата якого протягом звітного податкового місяця не перевищує 680 грн., має право на застосування 100% податкової соціальної пільги у розмірі 175 грн., тобто його нарахована місячна заробітна плата перед оподаткуванням зменшиться на 175 грн. На застосування 150% цієї пільги у розмірі 262 грн. 50 коп. при дотриманні вимог щодо не перевищення рівня одержаної заробітної плати понад 680 грн. на місяць, має право платник податку, який:
а) є самотньою матір'ю або самотнім батьком (опікуном, піклувальником) – у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;
б) утримує дитину-інваліда віком до 16 років, якій ще не надана група інвалідності, або дитину-інваліда І або II групи – у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;
в) має троє чи більше дітей віком до 18 років – у розрахунку на кожну таку дитину.
Особливо слід зазначити, що один з батьків – платників податку, перелічених у пунктах “а” – “в”, який користується підвищеним кратно кількості дітей доходом для одержання податкової соціальної пільги, має право додатково одержати ще й 100% пільги на себе особисто, тобто користується двома пільгами.
г) є вдівцем або вдовою ;
д) є особою, віднесеною законом до 1 або 2 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР, у зв'язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
е) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом;
є) є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства;
ж) платник податку, що є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів.
Податкову соціальну пільгу у розмірі, що дорівнює 200 відсоткам (у 2006 році – 350 грн.) має право одержувати платник податку, місячна заробітна плата якого не перевищує 680 грн., та який є:
а) є Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави;
б) учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу, на яких поширюється дія Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
в) колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;
г) особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;
д) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.
При цьому автор дипломної роботи хоче зазначити, що певні категорії громадян, такі, як учасники війни, учасники бойових дій в інших країнах світу ( у т.ч. в Афганістані), члени сімей загиблих тощо у Законі не визначені як пільгові категорії платників податку, тобто не мають права на підвищений розмір податкової соціальної пільги. Разом з тим при додержані вимог щодо не перевищення рівня нарахованої заробітної плати понад 680 грн. в місяць мають право на 100% податкової соціальної пільги. У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше зазначених підстав, податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір. Наприклад, якщо платник податку одночасно є учасником бойових дій під час Другої світової війни ( право на 200% пільги) та вдівцем (право на 150% пільги), то він повинен подати працедавцю заяву, в якій вказати, яку за розміром пільгу він обирає (переважно найбільшу – 200%) та підтвердити право на одержання вибраної пільги відповідними документами.
2.6.3 Податковий кредит
Автор статті «Не забудь о налоговом кредите» Голуб Н. зауважує, що про податковий кредит раніше знали лише підприємці, оскільки їм приходилося спіткатися з законодавством про податок на додану вартість, де вперше й з’явився цей термін. Суть податкового кредиту у тому, що платник податку – фізична особа може отримати грошову компенсацію з державного бюджету на суму деяких витрат, понесений на протязі податкового року.[41]
Норми, що регулюють право платника податку на податковий кредит, приведені у ст.5 ЗУ “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 року[12]. До речі, на підставі вказаної статті затверджено Інструкцію про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затверджену наказом Державної податкової адміністрації України від 22.09.2006 р. №442[31]. Отже, до складу податкового кредиту платник податку – резидент має право включити наступні витрати, фактично понесені ним на протязі звітного податкового року:
1. частину фактично сплаченої на протязі звітнього податкового року суми процентів за іпотечним кредитом;
2. суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не є більшим п’яти відсотків від суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;
3. суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім’ї першого ступеня споріднення. Такі витрати включаються: а) при навчанні платника податку або іншого члена його сім’ї першого ступеня споріднення — до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором; б) при навчанні обох членів подружжя — окремо до податкового кредиту кожного, відповідно до вартості його навчання. Зазначений у підпункті “а” вибір вважається здійсненим, якщо платник податку подає податкову декларацію, у якій визначається сума таких витрат.
4. суму власних коштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань у розмірах, що не покриваються виплатами з фонду загальнообов’язкового медичного страхування, крім витрат на:
а) косметичне лікування або косметичну хірургію (включаючи косметичне протезування, не пов’язане з медичними показаннями);
б) водолікування та геліотерапію, не пов’язані з лікуванням хронічних захворювань;
в) лікування та протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, гальванопластики та порцеляни;
г) аборти, крім абортів, які проводяться за медичними показаннями, або якщо вагітність стала наслідком згвалтування;
д) операції з переміни статі;
е) лікування венеричних захворювань, крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною яких стало нестатеве зараження або згвалтування;
є) лікування тютюнової чи алкогольної залежності;
ж) клонування людини або її органів;
з) придбання ліків, медичних засобів та пристосувань, оплати вартості медичних послуг, які не є життєво необхіними;
5. суму витрат платника податку на сплату за власний рахунок страхових внесків, страхових премій та пенсійних внесків страховику-резиденту, недержавному пенсійному фонду, установі банку за договорами довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення, за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, а також внесків на банківський пенсійний депозитний рахунок, на пенсійні вклади як такого платника податку, так і членів його сім’ї першого ступеня споріднення;
6. суми витрат платника податку із штучного запліднення, незалежно від того, чи перебуває він у шлюбі з донором, чи ні;
7. оплати вартості державних послуг, включаючи сплату державного мита, пов’язаних з усиновленням дитини.
У Законі України “Про податок з доходів фізичних осіб” дається визначення податкового кредиту: податковий кредит — це сума (вартість) витрат, понесених платником податку — резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.[12]
Тепер хотілося б дати деякі пояснення щодо витрат, які платник податку-резидент має право включити до податкового кредиту:
(1) У разі, якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку - резидентом як основне місце його проживання, платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину фактично сплаченої протягом звітного податкового року суми процентів за таким іпотечним житловим кредитом.
Частина суми процентів, яка включається до складу податкового дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року у рахунок його погашення, на коефіцієнт, який розраховується за формулою
К = МП / ФП,
де К - коефіцієнт;
МП - мінімальна загальна площа житла, яка дорівнює 100 квадратним метрам;
ФП - фактична загальна площа житла, яке будується (придбається) платником податку за рахунок іпотечного кредиту.
Якщо цей коефіцієнт є більше одиниці, то до складу податкового кредиту включається сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом без застосування такого коефіцієнта.
Сума фактично сплачених відсотків за іпотечним кредитом повинна бути документально підтверджена платником податку наявністю договору про іпотечний кредит та платіжних документів, які свідчать про перерахування ним коштів у рахунок погашення такого кредиту протягом звітного податкового року (рахунок з відбитком каси про перерахування коштів, платіжне доручення банку з відміткою про перерахування коштів).
Податковий кредит надається не частіше одного разу на 10 років, починаючи з року, в якому об’єкт іпотеки придбався чи починав будуватися.[12],[30]
(2) Сума благодійних внесків законодавством обмежується розміром, що перевищує 2%, але не більше 5% від суми його загального оподаткованого доходу звітного податкового року.
(3) Плата за освіту не повинна перевищувати суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року (365 гривень) помноженої на 1,4 і округленої до найближчих 10 гривень, помноженої на кількість місяців (повних та неповних) навчання на протязі такого звітного податкового року, що складає 365 * 9 місяців * 1,4 = 4590 гривень на рік.
(4) В законодавстві не пояснено, як повинні документально підтверджуватия медичні витрати. Встановлен перелік витрат на лікування, які не можуть бути віднесні до скалду податкового кредиту (ті ж стоматологічні витрати) і виключені із загального правила, що наводять на думку, що окрім договорів, чеків і т.п. для підтвердження права на податковий кредит будуть необхідні і додаткові документи (медицинські довідки), що підтверджують необхідність проведення того чи іншого лікування. Крім того, дана норма вступає в дію з початку податкового року, наступного за роком, в якому вступить в силу закон про загальообов”язкове медичне страхування. Тобто, зараз ця норма не працює.
(5) страхові суми не повинні перевищувати (в розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітнього податкового року, на протязі який діяв договір страхування):
а) при страхування платника податку – суму, яка не перевищує суми мінімуму помноженої на 1,4 і округленої до найближчих 10 гривень;
б) при страхування члена родини платника податку першого ступеню споріднення – 50% від суми, визначеної в пункті «а», в розрахунку на кожного застрахованого члена сім»ї.
Якщо платник податку або члени його родини застраховані їх роботодавцем, то гранична сума , вказана вище, зменшується для відповідного застрахованої особи на суму страхових внесків, сплачених його роботодавцем на протязі такого звітного податкового року.
Податковий кредит може бути нарахований виключно резидентам, що має індивідуальний ідентифікаційний код. Загальна суми нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподаткованого доходу платника податку, яку він отримав на протязі звітного року у формі заробітної плати. У разі, якщо платник податку на використовував право на нарахування податкового кредиту по підсумкам звітного податкового року, то на наступні податкові роки таке право не переноситься.
Як підсумок, треба зазначити, що традиційна система оподаткування регламентується прийнятим 22 травня 2003 року Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», який містить багато нововведень, що мають торкнутися кожного громадянина. Запропонована у Законі система стягнення податку з доходів фізичних осіб, значно відрізняється вiд колишньої системи оподаткування. А саме: введено єдину фіксовану ставку податку 13%; застосування податкового кредиту; податкові соцiальнi пільги; новий порядок перераховування податку до бюджету .
Зниження розміру ставок оподаткування доходів фізичних осіб може значно знизити рівень надходжень прибуткового податку до бюджету тому, в законі було приділено значну увагу розгляду питань розширення бази оподаткування, а саме:
1. Оподатковуванню будуть підлягати дивіденди, роялті, відсотки по депозитах, доходи від операцій з майном, доходи у вигляді оренди i т.д.
2. Пом'якшуючим фактором буде i те, що відповідно до Закону коло виплат, таких як дивіденди, відсотки, роялті, доходи від оренди майна будуть обкладатися прибутковим податком у джерела виплати остаточно i не включатимуться до загального оподатковуваного доходу. З цього виходить, що по таких виплатах не надаються соцiальнi пільги, передбачені цим Законом, що також повинно розширити базу оподатковування i, як наслідок, збільшити надходження до бюджету.
3. Соцiальнi пільги будуть надаватися не всім платникам податку, а лише при певному розмірі місячного оподатковуваного доходу (510грн.).
Виключено надання пільг деяким категоріям платників за їх професійною та галузевою належністю, а саме: для вiйськовослужбовцiв, осіб органів внутрiшнiх справ, прокуратури, судів, робiтникiв атомної енергетики.
4. Встановлені також обмеження при включенні до податкового кредиту сум, спрямованих на навчання, лікування, підготовку i перепідготовку кадрів, допомогу на поховання i т.д. Це також у визначній мiрi буде сприяти збільшенню надходжень до бюджету.
Посилення вимог до термiнiв сплати податку, а саме - обов'язкове перерахування прибуткового податку при наявності боргу по заробiтнiй платі до бюджету також дозволить зменшити витрати бюджету в частині надходжень прибуткового податку. Помірна ставка оподатковування доходів фізичних осіб буде сприяти вихованню правової культури у платників податків, змінить думку i відношення громадян до податкового законодавства, допоможе їм усвідомити обов’язковість i важливість сплати податків.

РОЗДІЛ 3. Відповідальність фізичних осіб за порушення податкового законодавства.
3.1. Загальна характеристика податкового правопорушення
Необхідність стабілізації фінансової системи, забезпечення стійкого надходження бюджетних доходів, додержання податкової дисципліни як умови якісного виконання фізичними і юридичними особами зобов'язань перед державою зумовили створення особливого напряму державного фінансового контролю - податкового контролю. Якщо говорити про наявність поняття "податкова відповідальність", враховуючи специфіку фінансових правовідносин, особливо можливість застосування державного примусу за порушення приписів, викладених у правових нормах, то, звичайно, державний примус є характерним і для податкових правовідносин, якщо один із суб'єктів таких відносин - юридична або фізична особа - платник податків порушує встановлені чинним законодавством норми. Податкові органи, діяльність яких спрямована на забезпечення режиму законності у податковій сфері, мають конкретні контрольні повноваження, у тому числі і право здійснення заходів податкового примусу, застосування до платників податків - юридичних і фізичних осіб засобів юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства. Відповідно до Закону України "Про Державну податкову службу в Україні"[17, ст..2] здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів є завданням Державної податкової служби. Іншим важливим завданням цієї служби є запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Для здійснення цих завдань органам Державної податкової служби надано ряд повноважень зі здійснення податкового контролю. За його результатами у разі виявлення порушень податкові органи мають право застосовувати до фізичних осіб - порушників податкового законодавства - заходи державного примусу. Примус у сфері оподаткування можна визначити як систему встановлених законодавством заходів запобіжного, припиняючого та відновлювального характеру, що застосовуються до платників податків - фізичних осіб для здійснення контролю, забезпечення режиму законності у податковій сфері, додержання правил сплати податкових платежів та виявлення (збору) даних (інформації) про виконання платниками податків зобов'язань зі сплати податків, а у разі вчинення податкового правопорушення - застосування до останніх заходів відповідальності (фінансової, адміністративної, кримінальної).
Заходи податкового примусу можна поділити на дві групи:
1) юридичні санкції (основна група), тобто державно-примусові заходи, що є реакцією держави стосовно конкретної особи на факт протиправної поведінки;
2) державно-необхідні запобіжні і припиняючі заходи.
Запобіжні і припиняючі заходи, що застосовуються до платників податків у фінансовій сфері, як правило, передують здійсненню заходів фінансової і правової відповідальності за здійснення податкових порушень (за умови наявності складу правопорушення), тобто випереджають реалізацію фінансових санкцій, накладення адміністративних і дисциплінарних стягнень, застосування кримінального покарання. Запобіжні заходи застосовуються державними органами з метою запобігання вчиненню податкових правопорушень та контролю за правильністю внесення платниками податків відповідних платежів до бюджету та позабюджетних фондів. Отже, соціальне призначення правового примусу, вираженого в санкціях, полягає головним чином у тому, що воно призначене грати у правовій системі правоохоронну роль, тобто забезпечувати її нормальне функціонування, реальне здійснення всіх її регулятивних ознак і перш за все досягнення "ефекту гарантованого результату". Примус у праві тут націлений на те, щоб усувати аномалії, які виникають у правовій системі, приводити її у разі неправомірної ситуації в нормальний стан, впливати на осіб - порушників правопорядку.
Правовий примус існує в даному разі у межах правоохоронних відносин і виражає реакцію держави на неправомірну поведінку учасників суспільних відносин, на перешкоди, що виникають у процесі функціонування правової системи.
Ненадходження коштів до фондів і бюджетів усіх рівнів у тій кількості, на яку розраховували при плануванні бюджету, здійснюється внаслідок двох процесів:
1) правомірного обходу податків (планування податків);
2) ухилення від сплати податків.
У першому випадку в основі правомірного обходу податку лежать шляхи і можливості несплати податку, надані законодавцем, тобто зумовлені недосконалістю законодавства. Платник податку використовує прогалини законодавства, що пов'язані як з недосконалістю податкових норм, їх закріпленням, так і з ситуаціями, коли законодавець надає платникові право вибору або межі, в рамках яких останній може обрати найбільш вигідний для себе варіант (наприклад, при наданні податкового кредиту ).
Оподаткування являє собою законне відчуження з права власності. Однак право власності первинне. Всі сумніви в податковому законодавстві мають тлумачитися на користь власника, платника податку. Це є реальним виразом принципу недоторканності приватної власності і виступає гарантією від свавілля держави. Беззаперечність права платника податку на законне ухилення його від сплати податків підтверджується і судовою практикою більшості країн. У свою чергу ухилення від сплати податку - це правопорушення, що складається з невиконання або неналежного виконання платником своїх обов'язків зі сплати податку. Можна говорити, що наявність правомірного обходу податку і ухилення від оподаткування фактично є проявом переконання і примусу у сфері оподаткування. У кінцевому підсумку, якщо функції переконання реалізуються у виконанні платниками приписів податкових норм, виключаючи їх порушення, то примус пов'язаний з діяльністю податкових та інших компетентних органів. Предметом ухилення громадян та юридичних осіб від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів виступають пов'язані з об'єктом оподаткування грошові суми цих обов'язкових внесків, що підлягають сплаті на користь держави, встановлені на основі податкового закону уповноваженим органом з додержанням передбаченої Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"[9] процедури і входять до податкової системи України. Зрозуміло, що ненадходження запланованих сум податків є підставою для неможливості виконати видаткову частину бюджету, як вже зазначалося вище. Хоч певна проблема, яка стоїть перед органами держави - забезпечити ефективність, цільове спрямування, контроль та економію коштів, які спрямовуються на державні видатки.
У ФРН, наприклад, ефективним прийомом дослідження видаткової бюджетної політики є щорічна публікація "Чорної книги" - збірки 100 найбільш одіозних випадків марнотратства у використанні; податкових надходжень, що готується Спілкою платників податків або Спілкою підприємців. До книги потрапляють приклади некорисного будівництва, зайвої розкоші обробки державних установ, придбання транспорту, що дорого коштує, для керівників різних організацій, завищення оплати соціологічних досліджень, створення невиправданих структур управління, марнотратства в експлуатаційних витратах. Ухилення від сплати податків являє собою досить різноманітну групу податкових правопорушень, зміст яких полягає в невиконанні або неналежному виконанні обов'язків платників податків. Іноді при характеристиці ухилення від податків законодавець обирає як основне кваліфікуюче правопорушення лише саму спробу ухилитися від податків. Зокрема, за чинним законодавством США ознакою податкового правопорушення є навмисний характер діяння: "винний повинен мати намір своєю поведінкою порушити закон". Автор дипломної роботи, аналізуючи податкові правопорушення залежно від характеру поведінки та діяльності суб'єктів податкових правопорушень, може визначити такі їх види, як: обхід податку - правомірне уникнення сплати податку за рахунок недосконалості або можливостей, закладених законодавством; ухилення від сплати податку - правопорушення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні платником своїх обов'язків щодо сплати податків та обов'язкових платежів; стягнення надлишкових сум податків - навмисні дії працівників податкових органів щодо необумовленого стягнення сум податкових платежів з платників податків.
Усім видам правопорушень, у тому числі і податковим, притаманні ознаки, що виражають єдність формальних (зовнішніх) і матеріальних (внутрішніх), об'єктивних і суб'єктивних ознак, зокрема: суспільна небезпека; протиправність; винність; караність. Видимою ознакою, що випливає із самого терміна "правопорушення", є протиправність. Правопорушення завжди є порушенням права, його норм, що містять юридичні обов'язки і заборони. Правопорушення - це діяння, тобто зовнішньо об'єктивований акт, який виражається і усвідомлюється як ставлення суб'єкта до реальної дійсності, інших суб'єктів держави, суспільства. Згідно з проектом Податкового кодексу правопорушеннями у сфері оподаткування визнаються протиправні діяння (дія чи бездіяльність) суб'єктів податкових правовідносин (суб'єкта оподаткування, органу, що здійснює податковий контроль, іншого органу та/ або їх посадових осіб тощо), що призвели до невиконання або неналежного виконання правил, встановлених нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері оподаткування.
Отже, податкове правопорушення - це протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), що виражається у невиконанні або неналежному виконанні платниками податків фінансових обов'язків перед бюджетом, державними цільовими фондами або в порушенні органом (посадовою особою) державної податкової служби прав і законних інтересів платників податків, за яке встановлено юридичну відповідальність.
Об'єктом податкового правопорушення є суспільні правовідносини, що виникають з приводу сплати податків, інших обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових позабюджетних фондів. У сфері податкового права такими відносинами є відносини, що регулюють встановлений порядок реалізації податкового обов'язку платником податку, порядок обчислення, сплати, стягнення податків, податкової звітності та податкового контролю. Фактично об'єктом податкового правопорушення є фінансові інтереси держави, які охоплюють процес формування (мобілізації доходів) централізованих фондів коштів. Суб'єкти податкового правопорушення. Згідно з Роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р.[33] відповідальність, встановлена податковим законодавством, застосовується лише до платників податків, які мають об'єкт оподаткування і зобов'язані у зв'язку з цим сплачувати відповідний податок, тобто відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податку та інших обов'язкових платежів і додержання законодавства про оподаткування покладається на платників податків та інших обов'язкових платежів. Коли обов'язки зі сплати лежать на підприємстві, що виплачує дохід (при перерахуванні прибуткового податку з громадян), суб'єктом відповідальності (за неправильне обчислення, утримання податку, несвоєчасне перерахування його до бюджету) є саме підприємство. Тому вчасно не отримані або не перераховані до бюджету суми податків, що підлягають утриманню з джерела виплати при податковому обкладанні громадян, стягуються податковими органами з підприємств, які виплачують дохід фізичним особам, у безспірному порядку з накладанням штрафу. Коли платником податку є юридична особа чи її відокремлений підрозділ, то до адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства можуть бути притягнуті їх посадові особи.
Відповідно до чинного законодавства платник податку може бути притягнутий до відповідальності у разі:
1) ухилення від сплати податку, іншого обов'язкового платежу. Ця група податкових правопорушень трапляється найчастіше і є найнебезпечнішою. Суть їх полягає у невиконанні чи неналежному виконанні платником податку обов'язків перед бюджетом. Проте суспільна небезпека цього правопорушення не зводиться лише до недоотримання бюджетом коштів і зростання дефіциту бюджету. Ухилення від оподаткування підриває основи ринкової конкуренції, ставить правопорушника у вигідніше становище порівняно з добросовісним платником податків. Крім того, недоплата податку однією особою покривається за рахунок інших платежів: державі доводиться збільшувати ставки чи встановлювати нові види податків;
2) заниження об'єкта оподаткування;
3) несвоєчасної сплати податку, іншого обов'язкового платежу;
4) неподання (несвоєчасного подання) податкових декларацій, розрахунків, інших документів, необхідних для обчислення податків, обов'язкових платежів до податкових органів;
5) неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень на сплату податків, інших обов'язкових платежів;
6) недопущення перевіряючих для обстеження приміщень, що використовуються для отримання доходів тощо. Податки, інші обов'язкові платежі, не оплачені у встановлені строки, а також пеня та штрафи, застосовані до платника, визнаються податковою заборгованістю.
За наявності податкової заборгованості платник не притягуватиметься до юридичної відповідальності у разі:
1) надання йому відстрочення (розстрочки) на умовах податкового кредиту;
2) списання податкової заборгованості, яке провадиться у випадках, передбачених законами України;
3) реструктуризації податкової заборгованості, що здійснюється відповідно до законодавства України.
3.2. Фінансові санкції за порушення податкового законодавства
Запобігання податковим правопорушенням не завжди веде до очікуваних наслідків, тому особливого значення набувають питання регулювання покарань за здійснення податкових проступків та злочинів.
Застосування санкцій можна класифікувати за кількома підставами.
За характером впливу:
безпосереднє покарання - санкції, що впливають безпосередньо на платника, його майновий стан (позбавлення волі, штраф, конфіскація об'єктів оподаткування тощо);
опосередковане покарання - санкції, які безпосередньо не завдають Майнових втрат платникові, проте зменшують його надходження у перспективі або обмежують його діяльність (арешт рахунку, тимчасове припинення діяльності підприємства тощо).
За галузевим характером: кримінальна, адміністративна та фінансова санкції.
До санкції фінансово-правових норм, які застосовуються у разі порушення податкового законодавства, належать: стягнення донарахованих сум податків, інших обов'язкових платежів; штрафи; пеня, адміністративні штрафи. Слід чітко зазначити, що в даному разі йдеться саме про перелік санкцій, які визначаються у фінансово-правових нормах (у даному разі податкових), однак зазначені санкції не є в чистому вигляді фінансовими санкціями, особливо щодо адміністративних штрафів. Сукупність існуючих санкцій можна поділити на групи за їх однорідністю, зокрема: санкції за порушення порядку ліцензування, санкції за порушення податкової дисципліни, касової дисципліни тощо. Особи, на яких накладаються фінансові санкції та адміністративні штрафи, перелік порушень, а також найменування органів, що накладають санкції, чітко визначаються у законодавстві.
З 1 січня 2001 р. в Україні діє спеціальний закон, який встановлює перелік санкцій за порушення податкового законодавства, - Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р.[18] Після прийняття цього Закону було внесено значні зміни до порядку визначення й застосування санкцій до законодавчих актів, що регулюють порядок сплати податків, та Закону України "Про державну податкову службу України"[17]. Було також припинено дію Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 4 березня 1998 р. [34] Цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. У зазначеному Законі податковий борг (недоїмка) визначається як податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене з платником податків або встановлене судом (арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання. Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків і зборів (обов'язкових платежів), крім пені щодо порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством. При нарахуванні пені у зв'язку з несвоєчасним погашенням узгодженого податкового зобов'язання застосовується Інструкція про порядок нарахування та погашення пені, затверджена наказом ДПА України від 1 березня 2001 р. № 77. [35]
Штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Штрафні санкції накладаються контролюючими органами у таких розмірах:
Вид порушення податкового законодавства і розмір штрафу:
1) неподання податкової декларації у встановлені податковим законодавством строки - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) для фізичних осіб, які обіймають посади, що підпадають під визначення суб'єктів корупційних діянь відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом перебування на такій посаді - 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків додатково до штрафу, передбаченого за неподання податкової декларації - 10 % суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50 % від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків - 5 % від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 25 % такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
5) коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за вчинення злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах (кваліфікується за ст. 212 КК України) - 50 % від суми недоплати, але не менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6) коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку - 10% такої суми;
- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку - 20 % такої суми;
- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку - 50 % такої суми;
7) коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим - додатково штраф у розмірі 100% суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави;
8) коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу) і якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати - штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).
Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявить факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі 5 % від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,
б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі 5 % від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.
Примусове стягнення - звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків. Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов'язань виключно за рішенням суду (господарського суду). В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів встановлюється законодавством про банкрутство. [18] Слід зазначити, що стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється . [18] Штрафні санкції податкові органи нараховують згідно з Інструкцією про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженою наказом ДПА України від 17 березня 2001 р. № 110. [36]
Податкова відповідальність базується на принципах невідворотності, законності, справедливості покарання та його індивідуалізації. Принцип невідворотності податкової відповідальності означає, що у разі вчинення податкового правопорушення платник податку неминуче повинен зазнати заходів податкової відповідальності. Принцип законності у податковій відповідальності означає передусім застосування податкових санкцій у суворій відповідності до закону, а також установлення цієї відповідальності виключно податковим законодавством. Справедливість покарання означає встановлення його точної міри, що адекватна мірі податкового правопорушення. І.І. Кучеров зазначає, що визнаючи фінансову відповідальність самостійним видом юридичної відповідальності, спеціалісти вказують на головну її особливість, яка полягає в тому, що крім штрафних санкцій, вона виділяє і право відновлювальні санкції, які стимулюють виконання фізичними особами обов’язків, передбачених фінансовим законодавством, а також забезпечують компенсацію шкоди, нанесену державі в результаті їх протиправної поведінки. [62]
3.3. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства
Керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, включаючи установи банків, громадяни, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, в разі порушення норм податкового права можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність - це засоби адміністративного впливу за допомогою адміністративно-правових норм, які містять осудження винного та його діяння і передбачають негативні наслідки для правопорушника.
Особливостями адміністративних санкцій є:
1) відсутність тяжких правових наслідків;
2) застосування щодо менш тяжких податкових правопорушень (проступків);
3) адміністративні санкції не тягнуть за собою судимості.
Адміністративний штраф відповідно до ст. 27 КпАП України[4] є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених зазначеним Кодексом та іншими законами України. Під посадовими особами розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням [4]. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності та санкції, які накладаються на порушників, визначені чинним податковим законодавством. У той же час притягнення до адміністративної відповідальності за порушення норм податкового законодавства здійснюється у порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення. Підставою для адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного правопорушення - винного умисного або необережного діяння або бездіяльності, яке посягає на суспільні відносини, що охороняються законом, за які законодавство передбачає адміністративну відповідальність.
Якщо рішення про застосування фінансових санкцій приймається лише на підставі акта перевірки, то для ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення обов'язковою умовою є протокол про адміністративне правопорушення, який має відповідати вимогам Кодексу України про адміністративні порушення[4]. Протокол підписують працівник податкового органу, який його складає, та порушник. За відсутності протоколу немає і будь-яких правових підстав для накладення адміністративного штрафу. Відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні"[17] та Кодексу України про адміністративні порушення [4] протокол протягом 15 днів з моменту надходження розглядається керівником (заступником керівника) податкового органу, працівник якого склав протокол. Про час і місце розгляду справи в обов'язковому порядку повідомляється порушник. За результатами розгляду виносять постанову про накладення адміністративного штрафу або про припинення справи. Обов'язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність вини у діях порушника.
Щодо розміру адміністративного штрафу, який може бути накладений на посадових осіб підприємства, то він , як правило, може коливатися, хоч і прив'язаний до неоподатковуваного мінімуму. За перше порушення накладається штраф у сумі до 170 грн. (від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів), а за повторне протягом року - до 340 грн. (від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів). Адміністративним правопорушенням вважається не тільки дія, а й бездіяльність, за яку законодавство передбачає адміністративну відповідальність. В обов'язки керівника та інших посадових осіб входить забезпечення додержання підприємством у цілому законодавчих актів та контроль за працівниками з метою недопущення правопорушень. Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Директор і головний бухгалтер не завжди платять штраф. Оскільки керівник та головний бухгалтер - дві перші посадові особи підприємства, їх, як правило, звинувачують у виявлених правопорушеннях на підприємстві, тому що до їх обов'язків входить забезпечення додержання підприємством законодавчих актів. Так, зокрема, допущення порушення порядку застосування ЕККА на підприємстві вважається недодержанням правил, забезпечення виконання яких входить до службових обов'язків відповідних осіб, або деякою мірою - бездіяльністю. Однак, наприклад, якщо підприємство має кілька торгових точок, адміністративну відповідальність буде покладено дійсно на винних осіб, а не керівника та головного бухгалтера. Для цього керівник наказом по підприємству призначає відповідальних посадових осіб, завідуючих магазинами, старших зміни, старших продавців та інших з правом виконання організаційно-розпорядчих функцій та адміністративно-господарських обов'язків у кожній торговій точці, передбачивши їхніми обов'язками відповідальність за додержання порядку проведення розрахунків зі споживачами. Тому у разі виявлення порушення керівник і головний бухгалтер можуть дати пояснення та копію відповідного наказу про призначення відповідальних осіб у конкретній торговій точці, які виступатимуть як посадові і повинні нести відповідальність. Коли керівник і головний бухгалтер не дають аргументованих доказів відсутності своєї вини, податківці штрафують саме їх, тому що завідуючий магазином чи старший продавець у будь-який час завжди можуть заявити, що вони не посадові особи.
Адміністративне стягнення (штраф) може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а за тривалого правопорушення - через два місяці з дня його виявлення. Тобто якщо, наприклад, існує факт неподання податкової декларації (тривале правопорушення, оскільки декларацію все ще не подано), який виявлено під час проведення перевірки податковими органами, то вони мають право протягом двох місяців накласти адміністративний штраф на посадових осіб. Проте, якщо наявний факт несвоєчасного подання податкової декларації (декларацію подано на кілька днів пізніше від встановленого терміну), а податківці це виявили, наприклад, через три місяці, то адміністративний штраф не накладатиметься у зв'язку з простроченням двомісячного терміну, протягом якого податкові органи мали право його накласти. За аналогією з оскарженням дій представників податкової служби щодо застосування фінансових санкцій платники податків мають право оскаржувати дії зазначених осіб щодо застосування адміністративної відповідальності. За наслідками розгляду скарги на постанову у справі накладення адміністративного стягнення державна адміністрація (інспекція) приймає одне з таких рішень: залишає постанову без змін, а скаргу без задоволення; скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову і закриває справу; зменшує розмір штрафу в межах, передбачених законодавчим актом про відповідальність за це правопорушення. Якщо буде встановлено, що постанову винесено посадовою особою державної податкової адміністрації (інспекції), неправомочною вирішувати цю справу, то така постанова скасовується, а справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).
3.4. Кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства
За ухилення від сплати податків, інших обов'язкових платежів у значних розмірах платники відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу України [3] можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Відповідальність настає незалежно від способу ухилення. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування дохідної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів. Предметом злочину є податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять до системи оподаткування і запроваджені у встановленому законом порядку. При цьому вичерпний перелік таких обов'язкових платежів передбачений Законом України "Про систему оподаткування" [7].
Під значним розміром прихованих від держави податків, зборів, інших обов'язкових платежів розуміють суму платежу, яка в тисячу і більше разів перевищує встановлений чинним законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під великим розміром коштів - сума податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під особливо великим розміром - суму платежу, яка в п'ять тисяч і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Суб'єктами злочину можуть бути:
1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;
2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;
3) будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі.
На жаль, на практиці правоохоронці досить часто "широко" тлумачать кваліфікаційні ознаки злочину, передбаченого ст. 212 Кримінального Кодексу України [3]. Зокрема, неподання податкових декларацій та розрахунків або приховування (заниження) об'єктів оподаткування не є закінченим злочином, хоч і є ухиленням від сплати податку. Закінченим злочином ці дії можуть вважатися лише тоді, коли вони призвели до ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних, великих та особливо великих розмірах. У разі коли ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів мало місце не внаслідок умислу, а внаслідок неналежного виконання посадовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державі чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, можна говорити про можливість застосування кримінальної справи за ознаками ст. 367 Кримінального Кодексу - службова недбалість. [3] Слід зауважити, що на складності, які виникатимуть при застосуванні ст. 212 Кримінального Кодексу, неминуче накладатимуться складності самої системи оподаткування, недосконалість правової бази оподаткування. [3]
Позитивним моментом є включення ч. 4 ст. 212 КК, у якій зазначається, що особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Питання застосування кримінальної відповідальності за порушення податкового законодавства, як правило у значному обсязі, вирішується в законодавствах розвинутих країн. Так, у Бельгії, якщо в представлених документах виявлено ознаки шахрайства, то до порушника можуть бути застосовані карні санкції у вигляді тюремного ув'язнення на термін від восьми днів до двох років або штрафу розміром від 10 тис. до 500 тис. бельгійських франків. В Італії офіційний представник компанії (особа, відповідальна за сплату компанією податків, а також за складання подання податковій владі документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків) може бути підданий тюремному ув'язненню на термін від трьох місяців до трьох років у тому разі, якщо податкова декларація компанії представлена з простроченням більш ніж на один місяць, а сума задекларованого прибутку перевищує 5 млн лір. Якщо сума задекларованого прибутку перевищує 30 млн лір, термін тюремного ув'язнення не може бути менше за один рік. У кримінальному законодавстві США сформульовано близько 40 складів податкових злочинів. Податковий кодекс США у главі 75 встановлює перелік злочинів і проступків, що розглядаються як порушення податкового законодавства. Найбільш серйозними порушеннями вважаються: спроба уникнути чи порушити сплату податків, навмисна спроба знехтувати обов'язком зі збору податку чи сплати податку, навмисна спроба знехтувати обов'язком з реєстрації доходів чи повідомлення інформації щодо сплати податків, співучасть у підготовці чи надання неправдивих відомостей про доходи. Цікавим є приклад російського законодавства, в якому з 1998 р. запроваджено спеціальну підставу для звільнення від кримінальної відповідальності певної категорії осіб, які здійснили злочини, передбачені статтями 194, 198 та 199 КК РФ, тобто пов'язані з ухиленням щодо сплати податків, зборів, обов'язкових платежів тощо. Такою підставою є "дієве розкаяння" у здійсненні податкових правопорушень. Кваліфікуючими ознаками є здійснення злочинів незначної тяжкості та явка з повинною.
Отже, як висновок хотілося б зазначити, що податки є найважливішим правовим і фіскальним інструментом, за допомогою якого держава забезпечує себе необхідними ресурсами для фінансування різних сфер суспільної діяльності (наука, освіта, оборона, охорона здоров’я та правопорядку і т. ін.
Отримуючи недостатній рівень податкових надходжень, держава не в змозі забезпечити належні суспільні блага. Це, в свою чергу, знижує готовність економічних суб’єктів сплачувати податки, що і спричиняє ситуацію дефіциту ресурсів.
Для того, щоб створити ефективну систему боротьби зі злочинністю у сфері оподаткування, на думку автора, необхідно, у першу чергу, визначити, що для держави важливіше – розкрити вчинені злочини чи попередити їх. Превентивна функція такої боротьби обговорюється вже давно, але ті нормативні акти, які приймаються, визначають, у своїй більшості, пріоритетні напрями роботи, але не акцентують увагу на передбачуваних результатах.
Якщо для держави важливішим є попередження злочинів, ніж їх розкриття, то необхідно розробити відповідну систему оцінки профілактичної роботи. Ця система повинна підтримуватися відповідним механізмом розробки і впровадження нормативних актів, які б дозволяли створити перешкоди для подальшого розвитку злочинності у сфері оподаткування в тих чи інших її проявах




ВИСНОВКИ
Отже, проаналізувавши літературу, наукові статті, законодавчу базу ми дізналися про правові засади оподаткування доходів громадян, ознайомилися з податковими соціальними пільгами і особливостями їх застосування, з’ясували які суми можна відносити до податкового кредиту платникам податку, розібралися з механізмом відповідальності фізичних осіб перед державою за порушення податкового законодавства, розглянули спрощену та традиційну системи оподаткування, вивчили їх переваги та недоліки.
Аналіз податкового законодавства і літератури дозволяє зробити наступні висновки:
Саме поняття податку з’явилося дуже давно. Данина з переможеного народу – одна з первісних форм податку. З часом, податкова система розвинулася і перетворилася на джерело поповнення державної казни. Звичайно ж такий важливий елемент держави не може бути не врегульований нормативними актами. Сучасне українське законодавство не зовсім всестороннє регулює систему оподаткування, але воно не стоїть на місці - постійно розвивається і вдосконалюється. Приймаються нові нормативні акти, що повинні ще більш детально регулювати всі виникаючі у цій сфері правовідносини, обговорюється проект Податкового кодексу, основного нормативно-правового акту, що буде регулювати сферу оподаткування.
Законодавством не надто добре регламентовані відносини між державою та фізичною особою, що сплачує податки по спрощеній системі оподаткування. Більшість актів застарілі і не повністю відповідають сучасним вимогам.
Традиційна система оподаткування регламентується прийнятим 22 травня 2003 року Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Даним законом введено єдину фіксовану ставку податку 13%; застосування податкового кредиту; податкові соцiальнi пільги; новий порядок перераховування податку до бюджету. В цьому законі велику увагу приділено одному з найважливіших розділів нормативного акта – визначенню термінів. Таке важливе значення він отримав тому, що вперше зібрані в одному акті визначення, що стосуються загальних засад, понять та категорій контексті оподаткування доходів фізичних осіб. Також дуже важливою особливістю для громадян, визначеною в законі, є встановлення права платника податку на податковий кредит за наслідками звітного податкового року.
Податки є найважливішим правовим і фіскальним інструментом, за допомогою якого держава забезпечує себе необхідними ресурсами для фінансування різних сфер суспільної діяльності.
Державі необхідно розробити систему первентивних засобів для попередження правопорушень у податковій сфері. В Україні не існує на теперішній момент единого акту, який би регулював питання відповідальності фізичних осіб за правопорушення у сфері оподаткування.
Таким чином, не дивлячись на досить велику кількість нормативно-правових актів, в Україні все ж таки існує проблема досконалого законодавчого регулювання оподаткування фізичних осіб. Відносини між фізичною особою – платником податку і державою врегульовані не настільки повно як хотілося б. Сучасні нормативні акти мають дуже суттєвий недолік, а саме: законодавчі норми найчастіше сформульовані таким чином, що не всякий спеціаліст спроможний вірно тлумачити думку законодавця. Тому автор дипломної роботи вважає за необхідне наголосити на тому, що законодавчі акти, що регулюють відносини у сфері оподаткування фізичних осіб повинні бути простими, зрозумілими і прозорими. Законодавцю необхідно визначитися з термінами, сформулювати ті з них, які є найуживанішими або які є досить незвичними для пересічних громадян і до того ж потребують спеціальних знань або чітко назвати документ, де можна знайти трактування відповідного терміну.
Наступна пропозиція: достатня кількість законодавчих актів містить велику кількість пунктів приблизно такого змісту: «Правила (порядок) виконання цієї статті (підпункту) визначаються Кабінетом Міністрів України (Державною податковою адміністрацією України тощо)». Така форма відсилання тільки сприяє нагромадженню підзаконних актів, що ніяк не спрощує систему оподаткування.
Наступний момент стосується спрощеної системи оподаткування. Ст.92 Конституції України зазначає, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки та збори. Це означає, що інші органи державної влади не можуть вирішувати дані питання. Вищезазначена конституційне положення знайшло своє закріплення в Законі України «Про систему оподаткування». Відповідно до ст.1 цього Закону ставки, механізм справляння податків і зборів, за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Таким чином, порядок застосування спрощеної системи оподаткування має визначатися виключно у відповідному законі. Однак на сьогоднішній день відповідного закону не прийнято. Правове регулювання оподаткування суб’єктів малого підприємництва за спрощеною системою здійснюється Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» [24], а також наказами, листами та роз’ясненнями Державної податкової адміністрації України. Зазначені нормативні акти не чітко регламентують порядок застосування спрощеної системи оподаткування, що спричиняє проблемипри застосуваннї їхніх положень на практиці.
Щодо стимулювання і підтримки малого підприємництва. Згідно з п.1.8 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» фізична особа, яка зареєструвалася як суб’єкт підприємницької діяльності та надає послуги іншій особі (виконує роботи на її користь) у межах цивільно-правового договору, прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітньої плати, якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають надання таких послуг (робіт) на постійній та регулярній основі протягом більш ніж одного місячного податкового періоду таабо отримання всіх видів вигод, винагород та понесення всіх ризиків, пов»язаних з таким наданням чи ненаданням, такою іншою особою – замовником послуг (робіт).» Це означає, що, коли якась особа виплачує кошти приватному підприємцю за наданї їй послуги чи виконані на її користь роботи, вона повинна утримати з цих коштів 13% податку, крім того, що цей підприємець, який, наприклад, працює за спрощено. Системою оподаткування, повинен сплачувати ще й єдиний податок. Отже, маємо класичний приклад подвійного оподаткування.
Взагалі ми вважаємо, що те законодавство, що існує на теперішній час потребує уніфікації. Певні кроки до цього вже зроблені – проект Податкового кодексу вже розглядається законодавцем. Необхідно щоб кодекс регламентував, зокрема, правовий статус платників податків і податкових органів, порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства, опротестування дій податкових органів та їхніх посадових осіб тощо. Але чи буде він досконалим, чи будуть в ньому чітко і зрозуміло викладені засади оподаткування – покаже тільки час.








ДОДАТОК 1
ЗАЯВА
про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності
1. Відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” в редакції від 28 червня 1999 року N 746/99 прошу перевести мене на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності на 200 __________ рік.
(літерами)
2. Вид або види діяльності __________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________
3. Місце здійснення підприємницької діяльності ______________ ___________________________________________________________________________________________________________________________________
(назва місяця)
4. Дата переходу на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності __________________________________________________________________
5. Мені відомі положення Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — фізичною особою, граничний щомісячний термін сплати єдиного податку та сума єдиного податку, належна до щомісячної сплати.
6. Простроченої заборгованості зі сплати податків та інших обов’язкових платежів немає.
7. Обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з початку календарного року становив _________________грн.
(сума словами в гривнях)
8. Чисельність працівників на день складання заяви становить _____ чол., з якими укладено трудові угоди, зареєстровані в установленому порядку.
9. Поіменний склад осіб, які перебуватимуть у трудових відносинах, та їх ідентифікаційні номери з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків:
9.1. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
9.2. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
9.3. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
9.4. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
9.5. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
9.6. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
9.7. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
9.8. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
9.9. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
9.10. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
10. Мені відомі вимоги чинного законодавства про необхідність утримання та перерахування до бюджету прибуткового податку з громадян з доходів, які нараховуватимуться і виплачуватимуться найманим працівникам, та про необхідність направлення до державного податкового органу відомостей про виплачені доходи за формами N 2 та N 8-ДР.
Суб'єкт малого підприємництва ____________________ М.п.
(підпис, дата)
ДОДАТОК 2
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Патент
Серія N 000000
(нумерація друкарським способом)
(відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N13-92 "Про прибутковий податок з громадян")
1. Виданий суб’єкту підприємницької ————————————
діяльності без створення юридичної особи ————————————
(ідентифікаційний номер)
__________________________________________________________________
(прізвище, ім'я, по батькові)
2. Термін дії патенту з _________________ по ________________
(число, місяць, рік) (число, місяць, рік)
3. Місце здійснення підприємницької діяльності __________________________________________________________________
4.Вид діяльності________________________________________________
5. Сума фіксованої плати прибуткового податку за патент _______________________________________________________________грн.
6. Особи, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, або члени його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності
6.1.
________________________________________________________
6.2.
________________________________________________________
6.3.
________________________________________________________
6.4.
________________________________________________________
6.5.
________________________________________________________
(прізвище, ім'я, по батькові)
7. Назва податкового органу, що видав патент________________ __________________________________________________________________
М.П.
_____________________________ ___________ _______________
(керівник податкового органу) (підпис) (дата)
Патент дійсний за наявності документа, що посвідчує особу.
ДОДАТОК 3
Порівняльна таблиця податків, які сплачують і які не сплачують платники фіксованого сільськогосподарського податку.

ДОДАТОК 4

Наведена інформація є достовірною
ДОДАТОК №6
Зразок заповнення Декларації про доходи громадян
Форма N 1
ДЕКЛАРАЦІЯ
про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2005 року
або за інший період звітного року
РОЗДІЛ I Ідентифікаційний номер 1234567890
Повідомляю, що я, Іванова Тетяна Петрівна
(прізвище, ім'я, по батькові)
проживаю за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Мирна, буд.2, кв.10
Телефони: квартирний 87-16-54, службовий 83-20-18
одержав у 2005 році такі доходи:
1.1. Доходи, одержані мною ЗА МІСЦЕМ ОСНОВНОЇ РОБОТИ (заробітна плата, дивіденди, премії, інші грошові та натуральні виплати, винагороди, доходи від роботи за сумісництвом, за договорами цивільно-правового характеру, авторські винагороди, а
також доходи від виконання разових та інших робіт):
1.2. Доходи, одержані мною в інших місцях НЕ ЗА МІСЦЕМ ОСНОВНОЇ РОБОТИ (за виконання робіт за сумісництвом, за договорами цивільно-правового характеру, за виконання разових та інших робіт, дивіденди, авторські винагороди):
INCLUDEPICTURE "referat.files/image002.gif" \* MERGEFORMATINET
1.3. Доходи, одержані мною від ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ, приватної нотаріальної, адвокатської та іншої незалежної професійної діяльності та інші доходи, оподаткування яких проводять податкові органи (здавання в оренду приміщень, майна та ін.):
1.4. Доходи, які були мною одержані за кордоном або з іноземних держав:
З метою усунення подвійного оподаткування ПОДАЮ висновок про сплату податку в ____-____(назва країни), стверджений податковим органом цієї країни.
РОЗДІЛ 2
Повідомляю, що відповідно до чинного законодавства я маю право на такі пільги по прибутковому податку:
2.1. На виключення п'яти (десяти, п'ятнадцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян за ___ місяців в сумі ____ грн.
Підстава для виключення ___________________________________________
2.2. На зменшення сукупного доходу на дітей віком до 16 років за ____ місяців в сумі _________ грн.
Відомості про дітей віком до 16 років:
2.3. На виключення доходів, направлених мною у джерела їх одержання на придбання акцій та інвестованих на реконструкцію і розширення виробництва суб'єктів підприємницької діяльності в загальній сумі ______ грн. Відповідні підтвердження додаються.
2.4. На виключення сум, які не перевищують чотири відсотки сукупного оподатковуваного доходу за звітний рік, направлених мною до благодійних установ та організацій грн. Документи, що стверджують ці витрати, додаються.
2.5. На виключення сум, перерахованих мною коштів на пенсійні рахунки в уповноважених холдинговою компанією "Київміськбуд" банках на загальну суму ________ грн. Документи, що стверджують ці витрати, додаються.
РОЗДІЛ 3
INCLUDEPICTURE "referat.files/image004.gif" \* MERGEFORMATINET 3.1. З урахуванням наведених вище даних вважаю, що мій доход, з якого необхідно сплатити прибутковий податок за 2005 рік, становить 15833 гривень.
3.2. Одночасно повідомляю, що в наступному 2006 році я передбачаю одержати сукупний оподатковуваний доход ____-____ гривень.
РОЗДІЛ 4
ВІДОМОСТІ ПРО ВЛАСНІСТЬ ТА ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ
5. Транспортні засоби (легкові, вантажні автомобілі, мотоцикли, моторні човни):
Марка Chevrolet Модель Aveo
Правильність зазначених у цій декларації відомостей
СТВЕРДЖУЮ Іванова ____________________________22.02.2006 р.
(підпис, дата)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція України (зі змінами та доповненнями). – Х.: «Одиссей», 2005. – 113с.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року (зі змінами та доповненнями)// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року (зі змінами та доповненнями).
Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року (зі змінами та доповненнями).
Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року (зі змінами та доповненнями).
Податковий кодекс України: Проект Закону // http://www.rada.gov.ua
«Про систему оподаткування» Закон УРСР від 25 червня 1991року (зі змінами та доповненнями). // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів» Закон України від 22 грудня 1994 року(зі змінами та доповненнями). // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» Закон України від 4 червня 1997 року. // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про податок на додану вартість» Закон України від 03 квітня 1997 року (зі змінами та доповненнями). // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про фіксований сільськогосподарський податок» Закон України 17 грудня1998 року (зі змінами та доповненнями). // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про податок з доходів фізичних осіб» Закон України від 22 травня 2003 року (зі змінами та доповненнями). // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про державну підтримку малого підприємництва» Закон України від 19 жовтня 2000 року. // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» Закон України від 23 березня 1996 року (зі змінами та доповненнями). // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про оподаткування прибутку підприємств» Закону України від 28 грудня 1994 року(зі змінами та доповненнями). // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про доповнення Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» Закон України «від 17 червня 1993 року. // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про Державну податкову службу в Україні» Закон України 4 грудня 1990 року (зі змінами та доповненнями). // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» Закон України від 21 грудня 2000 року (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про прибутковий податок з громадян» Декрет КМУ від 26 грудня1992 року (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про місцеві податки і збори» Декрет КМУ від 20 травня 1993 року (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про податок на промисел» Декрет КМУ від 17 березня 1993 року (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про заходи щодо реформування податкової політики.»Указ Президента України від 31 липня 1996 року // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про створення Державної податкової адміністрації України і місцевих адміністрацій» Указ Президента України від 22 серпня 1996 (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» Указ Президента України від 3 липня 1998 року (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі» Наказ ДПАУ від 29.10.1999 №599 (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про затвердження форми патенту та порядку його заповнення» Наказом ДПАУ №137 від 25.03.1998р// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016-97, затвердженого Наказом Держстандарту України від 30.12.1997 р. №822. // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Положення про порядок стягування та обліку фіксованого сільскогосподарського податку, затвердженого Постановою КМУ України від 23.04.1999 року № 658 (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Інструкція про прибутковий податок з громадян, затверджена наказом ГДПІ України від 21.04.93 р. №12 (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Інструкція про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 22.09.2006 р. №442.// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Наказ Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року N 442 Про затвердження Інструкції про податковий кредит.// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Порядок зарахування, розмежування і обліку єдиного податку суб’єктів малого підприємництва. Затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України №107 від 29 грудня 1998 року.// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 року (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
«Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» Указ Президента України від 4 березня 1998 року. // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Інструкція про порядок нарахування та погашення пені, затверджена наказом ДПА України від 1 березня 2001 року (зі змінами та доповненнями). // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Інструкція про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженою наказом ДПА України від 17 березня 2001 року (зі змінами та доповненнями). // Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Інструкція щодо застосування адміністративних стягнень за порушення законодавства про оподаткування. Затверджена Міністерством фінансів України від 22 березня 1994 року (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Порядок розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку та заповнення форми розрахунку в редакції наказу ГНАУ від 26 березня 2004 року.// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Методичні рекомендації по визначенню питомої ваги доходу (виручки) від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальному обсязі валового доходу підприємства затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 29 грудня 2002 року.// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року (зі змінами та доповненнями).// Професіональна правова пошукова система «Законодавство України».
Голуб Н. Не забудь о налоговом кредите //Власть и политика: Всеукраинский общественно-политичнский еженедельник. - 2005. - №6. - С.12-15
Теліцина О. Розвиток оподаткування в Україні: ретроспективний аналіз // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №2. - С.43-48
Ващенко Ю.В. Правові аспекти спрощеної системи оподаткування в Україні // Вісник Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка. Юридичні науки. - 2004. - №6062. - С.121-125
Проніна В. Фіксований сільськогосподарський податок та його застосування // Пропозиція:: український журнал з питань агробізнесу. – 2005. - №1. - С.30-32
Башинский А. Фиксированный сельхоз налог: предоставляем расчет правильно. // Все о бухгалтерском учете. - 2006. - №4. - С.8-10
Единый налог (тематический выпуск) // Все о бухгалтерском учете. - 2006. - №26.
Налоговое законодательство и финансовая ответственность в Украине // Право и практика: Бюллетень законодательства Украины. - 2005. - №33.
Іщенко В. Адміністративна відповідальність фізичних осіб за правопорушення у сфері оподаткування. // Підприємництво, господарство і право - 2004. - №7. - С.80-83.
Данилов О. Фиксированный налог // Бухгалтерия. Налоги. Бизнес. – 2005. - №38. - С.18-21.
Особливості оподаткування доходів фізичних осіб // Урядовий кур’єр. - 2004. - №15. - С.7
Тропіна В. Податок із доходів фізичних осіб: новий закон – нові питання. // Фінанси України. – 2004. - №4. - С.63-68.
Налоговое право Украины: учебное пособие/под ред. Проф.. Кучерявенко Н.П. – Х.: Легас, 2004. – 488с.
Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов. – Х.: Легас, 2003 – 360с.
Олійник О.В. Податкова система: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006 – 456с.
Бюджетний кодекс України: закони, засади, коментар / За ред. О. В.Турчинова і Ц. Г.Огня. – К., 2002.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний пособник. – к.: Вища школа., 1997
Азаров М. Податки – плата за цивілізацію // Вісник податкової служби України. – 2001. – № 43. – С. 4.
Дудоров О. Система оподаткування України: необхідність кримінальне-правової охорони // Право України. – 2003. – №3.
Кальман О. Проблеми запобігання податковим злочинам // Вісник прокуратури. – 2001. – № 1. – С. 46 – 47.
Попович В. Поняття, структура та методи оцінки тіньової економіки в наукових розробках вітчизняних і західних вчених. // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 3. – С. 75 – 79.
Матеріали засідання у "Донецькому прес-клубi" за темою "Переваги 13% ставки оподаткування фізичних осіб - міфи чи реальність?". // По матеріалам сайта www.visnuk.com.ua
Кучеров И.И., Судаков О.Ю., Орещкин И.А. Налоговый контроль и ответственность за нарушение законодательства о налогах и сборах / Под ред. И.И. Кучерова. – с.143